Аркадій Петросян — уродженець Донецька, спершу юнак з батьками змушений був переїхати з Горлівки у Слов’янськ у 2014 році, коли росіяни почали війну на Донбасі, а згодом оселився в Бахмуті. Тут він разом з однодумцями організував історичний клуб й почав долучати молодь до політичного життя. Сьогодні Аркадій Петросян політичний діяч й волонтер, донеччанин розповів чому молодь має цікавитися політикою та яким він бачить рідний Донецьк після війни.

Редакція Бахмут IN.UA поцікавилась в Аркадія Петросяна, яким був його життєвий шлях та як повинна відбуватися відбудова в майбутньому.

Волонтери в Україні

Бахмут для Аркадія став новим домом. Тут він вступив до релокованого з Горлівки інституту іноземних мов та здобув освіту за двома напрямками: історик та практичний психолог. Власне, студентське життя підштовхнуло юнака почати вести активну громадську діяльність, в результаті чого з’явилась ГО “Наша Гідність” — до співзасновників увійшли Микита Безмен та Данило Москот.

Згодом юнак разом зі співзасновниками ГО організував в місті клуб підготовки до ЗНО “Вітер твого часу”, тут діти могли безплатно готуватися. Аркадій згадує, що з маленького осередку утворився справжній науковий осередок, на заняття приходили історики, проводили лекції.  Завдяки цьому проєкту студентам вдалося виграти грант та розробити в Бахмуті історичну олімпіаду.

Громадські проєкти та петиція за маршрутку

Своє студентство чоловік згадує з теплотою, розповідає, що чимало вдалося змінити в Бахмуті чи покращити у свідомості молодого покоління.

Одним з перших проєктів стала петиція про впровадження маршрутки для студентів Горлівського гуртожитку, який звели в Бахмуті. Річ у тому, що від гуртожитку до закладу було незручно діставатися, тож студенти хотіли запровадити транспорт. Підписи збирали навіть офлайн, пригадує Аркадій.

Паралельно з цим розвивалася ГО “Наша Гідність”. До її складу входили вже близько 70 студентів з різних закладів, разом молодь організовувала багато проєктів, це були кінопокази просто неба, вільний мікрофон та інше.

Під головуванням Аркадія в Бахмуті створили молодіжну раду, він її власне й очолив. Далі Аркадій почав розглядати для себе політичну кар’єру, він балотувався до міськради від партії Порошенка, але Аркадію не вистачало голосів. Втім, через його роботу в місті та вклад в Бахмут — активісту запропонували посаду у виконкомі. Тут він працював до осені 2021 року, а потім отримав підвищення й переїхав до Краматорська, де очолював “Солідарну молодь”.

Відновлення Донеччини після війни

В Краматорську молодий політик розвивав чотири осередки для молоді й очолював, перший власне був в цьому місті, ще три в Бахмуті, Покровську й Маріуполі. До слова, голова Покровського молодіжного осередку зараз боронить Бахмут.

Зараз основна праця для Аркадія — допомагати армії, завдяки ГО спільно Українським Центром міжнародних відносин вдалося розробити банний комплекс для військових, каже чоловік. Чимало волонтерських проєктів допомагає втілити саме “Солідарна молодь”, каже активіст.

Після перемоги Донецька область має виглядати зовсім інакше, політику тут мають робити молоді люди. Донецька область має бути перебудована не за тим совковим принципом, як воно було, а зовсім по-іншому. Та молодь, яка зараз евакуювалася з Бахмута й побачила, як побудована інша інфраструктура, як там все працює — повинна розуміти й хотіти цього для свого міста. У нашого покоління, я вважаю своїм поколінням людей від 18 до 30 років, є історія демократії. Наше покоління не  зможе жити в тоталітарному режимі, свобода у нас в крові,

Аркадій Петросян // політик

На думку Аркадія регіон Донеччини має великий потенціал навіть зараз, мова йде й про економіку, й про природні ресурси, але важливо, щоб цим питанням займалися молоді свідомі люди. 

Читайте також:

• У Києво-Могилянській академії готуватимуть спеціалістів з відбудови України
• Відбудова району Ювілейний: бахмутянам представлять концепцію
• Українське відродження: у Святогірській громаді відновлюють вцілілу школу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

“Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Алебастрове лиття можуть визнати першим елементом нематеріальної спадщини з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

• Школяр із Часів Яру допомагає військовим на фронті: історія юного волонтера Рустама Шистки
• “З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!