Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.
У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.
Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.
Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.
Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)
Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)
Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.
Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.
Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.
Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).
Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.
Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».
Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.
Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.
Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4
Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.
Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.
У Дружківці анонсували гуманітарну допомогу для людей з інвалідністю: деталі
У місті Дружківка, зо на Донеччині, анонсували видачу гуманітарної допомоги від ООН. Вона призначена громадянам та громадянкам з інвалідністю.
Про це повідомили представники Дружківської міської військової адміністрації.
Гуманітарна допомога від ООН у Дружківці
У Дружківці мешканці пільгових категорій зможуть отримати гуманітарну допомогу від ООН. Видачу продуктових наборів організовує місцева військова адміністрація спільно з благодійним фондом “Янголи спасіння”.
Допомога передбачена для людей, які перебувають на обліку в Управлінні соціального захисту як отримувачі соцвиплат та мають статус особи з інвалідністю третьої групи.
Як отримати
Видача допомоги здійснюватиметься в порядку живої черги в Управлінні соціального захисту населення Дружківської МВА з центрального входу. Вона відбуватиметься 15 вересня з 9:00 до 15:00.
При собі потрібно мати паспорт і посвідчення отримувача державної соціальної допомоги (за наявності).
Більш детальну інформацію можна отримати за телефоном: +380 (66) 105 9369.
З початку російської агресії в 2014 році стан медицини на захоплених рф територіях системно погіршувався. Якщо в 2013 році на території Донеччини було близько 170 лікарень, то зараз на окупованій частині залишилося лише 48 (26 ще працюють на підконтрольній Україні території). На Луганщині кількість лікарень скоротилася ще більше — від 110 до початку окупації до близько 15 зараз. Якщо врахувати, що більша частина лікарень в окупації перепрофільована на військові шпиталі, а дефіцит кадрів серед лікарів, за оцінками російських джерел, сягає 60-70%, можна уявити, що відбувається з людьми в окупації, яким не пощастило захворіти.
Ми дослідили стан медицини на окупованих територіях Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя.
Лікарні
Значна частина лікарень були знищені під час бойових дій. Звичайно, ситуація в різних регіонах різниться. Якщо в Бахмуті та Авдіївці не залишилося жодної, а тих небагатьох людей, хто ще є на тих територіях, фельдшер приймає в непристосованій для цього кімнаті вцілілого будинку, то на Херсонщині та в Запоріжжі лікарні збереглися. Проте там інша проблема — більшість з них перепрофільована під прийом поранених російських військових злочинців.
Станом на серпень 2025 року “міністерство охорони здоров’я днр” звітує про 207 медзакладів, які працюють на окупованій частині Донеччини. Це вони порахували не лікарні, а будь-які медичні заклади разом із фельшерськими пунктами.
Карта медзакладів “днр” / скриншот із росджерел
При цьому в окупованій частині Донеччини непоодинокі випадки закриття медзакладів. Їх закривають із різних причин, частіше за все для показових ремонтів.
Зокрема, у жовтні 2024 року в Донецьку закрили стоматологічну поліклініку. Її не реорганізували, а повністю ліквідували. При цьому лікарям, нібито, запропонували нові місця для працевлаштування.
У липні 2025 року в Донецьку закрили перший корпус Донецького перинатального центру. Тепер там не прийматимуть пологи, а лише надаватимуть гінекологічні послуги. Причиною закриття став “ремонт приміщень”. Породіль направлятимуть в інші медзаклади. Строки відновлюваних робіт не повідомляються.
Катастрофічна ситуація з медзакладами склалась в окупованому Маріуполі. Причина полягає в руйнуванні медзакладів під час боїв за місто.
Зокрема, важко отримати допомогу дітям. Маріупольська міськрада повідомляла, що зараз у місті відсутні дитячі інфекційні відділення. Тому дітей з ГРВІ та інфекційними захворюваннями батьки вимушені везти до Нікольського або Донецька. Взагалі спеціалізованої дитячої лікарні в місті більше немає.
Правда, за три роки окупації росіяни встигли побудувати в Маріуполі дві лікарні. Одна з них з’явилася вже наприкінці 2022 року. Одноповерхова лікарня на території кардіоцентру відразу була обнесена парканом. Там виставили охорону і поставили пропускний пункт. Ніхто сторонній не може потрапити туди. Тож можемо припустити, що це не просто лікарня, а військовий об’єкт.
Лікарня за парканом / фото росджерела
Другу лікарню — великий медичний центр — окупанти побудували у 2024 році. Завезли туди сучасне обладнання (те, що раніше було в Маріуполі, було вкрадене і вивезене навесні 2022 року).
Але поява лікарні не вирішила проблеми з медичним обслуговуванням мешканців.
“Для того, щоб записатися до лікаря на обстеження, треба чекати місяць а то і більше. Я хотіла пройти МРТ, а мені сказали, подзвоніть через місяць, можливо, лікар буде. Тобто обладнання є, а лікарів, які б могли на тому обладнанні працювати, немає”, — розповіла мешканка Маріуполя Галина.
Будівництво медичного центру в Маріуполі / скриншот
У серпні 2025 року так зване “міністерство охорони днр” ухвалило рішення про реорганізацію центрів первинної медико-санітарної допомоги. Фактично їх ліквідують шляхом приєднання до міських і районних лікарень. Це рішення, нібито, спрямоване на “покращення якості та доступності медичних послуг для мешканців”.
Ця реформа, нібито, не змінить місця роботи поліклінік, амбулаторій та медпунктів. Вони будуть працювати в єдиній системі. Чим саме таке рішення буде корисним для звичайних пацієнтів, окупаційна адміністрація не каже.
На Луганщині ситуація з медустановами ще гірша. Після першої хвилі окупації багато лікарень з Луганська та інших окупованих міст переїхали у Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Кремінну, Старобільськ, повідомляє 0642.ua. Україна витратила чималі гроші та наново оснастила основні релоковані обласні міські медичні установи.
У Рубіжному незадовго до повномасштабного вторгнення коштом України та міжнародних партнерів було відремонтоване інфекційне відділення Рубіжнянської міської лікарні. Але після окупації Рубіжного лікарня була переобладнана під військовий шпиталь. А лікарі в інтервʼю окупаційним ЗМІ дякували росіянам за закуплене перед повномасштабною війною ще Україною обладнання.
Про відкриття військового госпіталю в Рубіжному
У Луганську більша частина третьої поліклініки тепер обслуговує тільки поранених окупантів. Така ж картина зараз у більшості прифронтових місць окупованої Луганщини.
На окупованій території Херсонщини, як з’ясувало видання Кавун.City у російських реєстрах, окупаційна російська “влада” зареєструвала 24 лікарні, зокрема і ті, які перебувають на деокупованій території: в Херсоні, Білозерці тощо. При цьому в реєстрі лише чотири поліклініки, і всі вони зареєстровані в Херсоні, який фактично є деокупованим, тобто у росіян в окупованій частині Херсонщини зареєстрованих поліклінік як окремих суб’єктів господарювання немає. Їх функції фактично виконують в лікарнях.
Ще 19 закладів різної форми власності, дотичних до медицини — коледжі, станції швидкої допомоги тощо — зареєстровані за російським законодавством на Херсонщині. Також вони включають фейкові заклади, які фактично перебувають на деокупованій території Херсонщини.
Проте проблема на Херсонщині полягає не в кількості лікарень або відсутності обладнання, а у катастрофічному дефіциті лікарів.
Власне, як і на окупованій частині Запоріжжя. Наприклад, в Бердянську збереглася довоєнна кількість медустанов, розповідають колеги з Приморка.city. Працюють міська лікарня (колишнє Бердянське територіальне медичне об’єднання) та міжрайонна поліклініка (колишній Бердянський Центр первинної медико-санітарної допомоги), які окупанти перереєстрували у “державні бюджетні заклади охорони здоров’я”, обласний центр надання психіатричної та наркологічної допомоги (колишній Бердянський обласний психоневрологічний диспансер), Бердянська стоматологічна поліклініка. Діють приватні клініки “Візант”, “Медіфаст”, “Центр кожи”. Окрім того, приватну практику ведуть лікар-гінеколог та стоматологи.
Щодо медичного обладнання, то у приватних клініках воно залишилося у робочому стані з довоєнних часів. У “державних” — всі оновлення це медичне обладнання, яке було придбано для Бердянської лікарні безпосередньо до вторгнення. Його окупанти намагалися видати за привезене з рф. Втім, більшість високоточної медичної апаратури або не працює з різних причин, або працює за певних умов і для певних категорій.
Так, у міській поліклініці КТ немає, у лікарні томографію роблять лише тим, кого привезла швидка. Для комп’ютерного обстеження треба їхати в Мелітополь чи Сімферополь. Безкоштовного обстеження УЗД в міській лікарні треба чекати місяцями, або можна домовитися за 2000 рублів (ред. 990 гривень). Рентген-апарат у поліклініці не працює, в лікарні — лише за особливим дозволом.
Але ці технічні проблеми ніщо у порівнянні з величезним кадровим голодом, який фактично паралізував медицину на окупованих територіях.
Лікарів немає
Брак лікарів в Донецьку почався ще з 2015 року, коли багато лікарів вирішили не залишатися на невизначеній території, де діють банди замість законів. Після закриття кордонів через ковід цей потік на виїзд призупинився. Але проблема нестачі медичних кадрів залишилася.
Проблема значно поглибилась після 2022 року. Лікарів стало менше (багато кого примусово відправляли на фронт, перепрофільовували на роботу у військових шпиталях), а людей, які потребують медичної допомоги через війну, обстріли, стрес, брак якісних медикаментів, стало кратно більше. От система і захлинулася.
В Маріуполі у 2022 році тисячі людей помирали не через обстріли, а через відсутність медичної допомоги.
Проблеми з кадрами стала ще більш помітною перед новим навчальним роком, коли раптом з’ясувалося, що в окупованих містах немає лікарів, які б могли провести медичний огляд дітей перед школою. Ватажок “днр” Денис Пушилін заявив, що в лікарнях великі черги через щорічні медогляди дітей перед школою. Тому окупаційна влада обрала 12 лікарень, які проводитимуть огляди дітей у суботу. Ця послуга була доступна у дев’яти населених пунктах: Донецьку, Макіївці, Сніжному, Харцизьку, Шахтарську, Кіровському, Жданівці,Маріуполі та Старобешевому.
При цьому окупанти подають таке рішення як позитивне. Нібито, це дає можливість людям “пройти медогляди без прив’язки до місця проживання”. Також батькам дітей дозволяють відмовитись від огляду в одного чи кількох лікарів, надавши письмову відмову.
В лікарні почали привозити мобільні бригади для огляду дітей, зокрема в Єнакієво, Мангуші і Докучаєвську.
Брак лікарів у “днр” намагаються вирішити шляхом відряджень на Донеччину російських лікарів з так званих “регіонів-шефів”. Зокрема, у 2024 році до лікарень прибули понад 400 російських лікарів. Вони, нібито, “допомагали закрити основні проблемні питання амбулаторної і стаціонарної ланок”.
В коментарі маріупольському виданню 0629 один з місцевих лікарів розповідав, що російські колеги досить професійні, але їм все навколо байдуже, вони їдуть на окуповані території тому, що тут їм пропонують житло і зарплату в 2 рази більшу, ніж вдома.
Загалом, станом на зараз, каже співрозмовник 0629, ці “варяги” не можуть покрити всі потреби в лікарях, та і бажаючих їхати на вахту стає все менше і менше.
А на Херсонщині, крім лікарів-вахтовиків, запрошують і вояжерів із інших країн. Наприклад, із Лівану. Колись, за часів СРСР, радянські лікарі їхали до Лівану рятувати людей, а зараз на заробітки в окуповану Україну їдуть вже самі ліванці. Ну а що робити, якщо окупаційній владі все важче заманювати на вахту російських лікарів.
Російські медіа представляли це як акт волонтерства. Насправді ж це була цілеспрямована кампанія із залучання іноземців до роботи в РФ і на окупованих РФ територіях.
Приклад “вахтової” роботи лікарів з росії на окупованій Херсонщині / скриншот з окупаційного медіа 8 вересня 2025 року
Аналогічна ситуація і на окупованій Луганщині, де лікарів як мінімум впʼятеро менше за потрібне, якщо рахувати кількість населення. Це вимушена визнати навіть окупаційна влада. За словами так званої “міністерки охорони здоров’я лнр” Наталії Пащенко, у низці прифронтових районів кадровий дефіцит медиків сягає 80%. У деяких населених пунктах залишилося лише по кілька лікарів різних спеціальностей, а один терапевт обслуговує 10–12 сіл.
У тимчасово окупованому Сіверськодонецьку на все місто працюють лише два лікарі-терапевти. Ще більш гостра ситуація з роботою “швидкої допомоги”. У багатьох районах люди змушені чекати допомоги по пів доби, адже на чергуванні залишається тільки одна бригада “швидкої”.
Брак лікарів у Бердянську Запорізької області особливо став відчутним, коли до Бердянська хлинув потік тих, хто вижив — мешканців знищеного росіянами Маріуполя. Адже частина бердянських медиків, рятуючи власні сім’ї, на той час покинули місто. Тоді ситуація дещо виправилася за рахунок медиків-маріупольців, які осіли в Бердянську.
Наступний відчутний удар по міській системі охорони здоров’я стався влітку 2023 року, коли чимало лікарів звільнялися з лікарні та поліклініки через примус брати паспорти рф. А тодішня директорка Бердянського Центру первинної медико-санітарної допомоги Олена Пулькіна пішла на співпрацю з окупантами і не подала необхідні документи до НСЗУ, через що місцеві медики втратили й українську зарплатню.
Через все це Бердянськ покинули багато фахівців.
Олена Пулькіна перейшла на бік окупантів / скриншот із росджерел
Восени того ж року усіх містян поставили перед жорстким вибором: або отримання паспорта країни-окупанта, або майже повне обмеження доступу до медицини. У Бердянському психоневрологічному диспансері колаборантська адміністрація взагалі заборонила видавати ліки хворим без російського паспорта. Попри те, що ці медпрепарати необхідні для стабілізації стану хронічно хворих людей і у вільному продажі їх немає. Директорка-колаборантка цього медзакладу Альона Діхтяр згодом отримала підозру в державній зраді від СБУ, проте й досі очолює так званий “Обласний центр надання психіатричної та наркологічної допомоги”. До речі, її чоловік Владислав Діхтяр — також зрадник, наразі очолює так звану “Бердянську міжрайонну поліклініку”.
На совісті очільників-колаборантів міської медицини щонайменше кілька смертей бердянців під час серйозних епідемій ГРВІ, що прокотилися містом взимку 2024 та 2025 років. Адже окупаційна влада ретельно приховувала дані про масштаби епідемій та необхідність жорсткого карантину. Ба більше — не перешкоджала проведенню міських масових пропагандистських заходів.
Наприкінці 2024 року окупаційна влада на ТОТ Запорізької області почала впроваджувати “медичну реформу”. Зокрема, в Бердянську з дефіцитом лікарів вирішили боротися об’єднанням медзакладів, створивши одну районну лікарню. За задумом, фахівці вузьких спеціальностей повинні працювати поруч з педіатрами, сімейними лікарями та дільничними. Але на практиці це лише загострило проблему браку медперсоналу, адже від переміщення лікарів їх більше не стає.
Таблиця кадрових потреб медичних закладів (для службового використанням), оприлюднена силами Бердянського спротиву. Згідно із цими даними не вистачає 197 медичних спеціалістів, а середній медичний персонал укомплектований на 40%
Москва намагається компенсувати брак кадрів програмами “Земський лікар” та “Земський фельдшер”, які працюють на всіх окупованих територіях. Вони передбачають “підйомні” для медиків, що погодяться переїхати у віддалені села й міста окупованих територій.
Лікарі, які беруть участь, при переїзді отримають по 1 мільйону рублів (ред. близько 494 тисячі гривень), а фельдшери, акушерки і медсестри — по 500 тисяч рублів (ред. близько 247 тисяч гривень). Для тих же, хто працюватиме на віддалених і важкодоступних територіях, такі виплати збільшено в півтора раза — до 1,5 мільйона і 750 тисяч рублів відповідно. Однак результати не виправдовують очікувань.
Так, у 2023 році — першому році реалізації програм — на окуповану Луганщину переїхали п’ятеро лікарів і п’ятеро фельдшерів. У 2024 році “земськими” медиками стали 10 лікарів і один фельдшер швидкої допомоги. На наступні три роки заплановано залучити ще 150 фахівців — по 50 щороку. Проте працювати у зруйнованих війною регіонах, навіть за великі гроші, бажаючих обмаль.
Окрім залучення російських фахівців, окупанти вирішили дозволити фельдшерам проводити лікування і робити призначення та встановлювати діагнози на рівні з лікарями. Молоді лікарі, які не мають досвіду і навіть не проходили інтернатуру, починаючи з 3 курсу навчання вже працюють у лікарнях на позиціях не інтернів, а лікарів. Якою є якість таких фіхавців і такого лікування, вважаємо, зрозуміло.
Люди і їхні болі
Потрапити на прийом до лікаря на окупованих територіях зараз, як виграти в лотерею.
Справжнім квестом для більшості хворих на тимчасово окупованій Луганщині став сам запис на прийом до лікаря. Наприклад, на вході у так звану “республіканську” лікарню у Луганську щодня збирається величезна черга, щоб тільки потрапити до реєстратури. Люди приходять о 5 ранку, щоб отримати талон, а після стоять декілька годин, щоб потрапити з тим талоном на прийом.
Черги в лікарнях “лнр” / фото росджерела
У багатьох містах “лнр” взагалі відсутні онкологи. При тому, що у шахтарському краї завжди вистачало хворих на онкологію. Взагалі щоб потрапити до більшості профільних лікарів треба чекати місяцями. Навіть щоб зробити рентген мешканцям прифронтової Луганщини іноді треба проїхати за пів сотні кілометрів.
Але, навіть при такому дефіциті окупаційна влада досі не спромоглася погасити заборгованість із заробітної плати медичним працівникам, що виникла ще у 2014–2015 роках.
Мешканці Донеччини скаржаться, що стан лікарень поганий, а окупаційна влада робить лише показові ремонти, не займаючись оновленням обладнання і меблів.
Відгуки мешканців окупованої Донеччини / скриншот
Є скарги і на доступність медичних послуг. Попри заяви щодо безоплатної медицини, жителі “днр” навіть з наявністю поліса не можуть безоплатно зробити УЗД, МРТ, КТ, а також лікуватися від онкології. Гроші за лікування вимагають і в російських лікарнях, попри наявність паспорта громадянина рф. У людей вимагають місцеву прописку, в разі відсутності — гроші за лікування.
Відгуки мешканців окупованої Донеччини / скриншот
Не надають обіцяного і людям з інвалідністю. Користувачка в соцмережі розповіла про те, що лежача людина з інвалідністю 5 місяців чекала підгузки за програмою реабілітації.
Відгуки мешканців окупованої Донеччини / скриншот
Своє обурення висловлює і медперсонал. Кажуть, що “міністерство охорони здоров’я днр” так і не вирішило питання щодо підвищення зарплат, тому люди і звільняються з лікарень.
На Херсонщині люди скаржаться на гостру проблему доступу до ліків, особливо в малих громадах окупованої частини Херсонищни, сіл та селищ, де більш активно ведуть бойові дії: Каховка, Нова Каховка, Олешки, Гола Пристань. Трохи краща ситуація у Скадовську та Генічеську, але лише відносно інших громад. В цілому ж люди часто мають їхати до окупованого Криму навіть для того, щоб придбати ліки російського або білоруського виробництва, адже інших майже немає.
В Маріуполі чоловіка з інсультом не поклали до лікарні і залишили вдома через відсутність вільних місць у реанімації. Чоловік помер через декілька днів без медичної допомоги.
А іншого чоловіка виписали після операції через 2 дні із обласної клінічної лікарні, яку окупанти перейменували у муніципальну, у нього почався сепсис ран.
Ще люди скаржаться, що безкоштовна медицина від окупантів зовсім не безкоштовна, а дуже дорога.
У міській поліклініці Бердянська КТ немає, у лікарні томографію роблять лише тим, кого привезла швидка. Для комп’ютерного обстеження треба їхати в Мелітополь чи Сімферополь. Безкоштовного обстеження УЗД в міській лікарні треба чекати місяцями, або можна домовитися за 2000 рублів (ред. близько 990 гривень). Рентген-апарат у поліклініці не працює, в лікарні — лише за особливим дозволом.
Разом з тим, ті, хто потрапив до стаціонару з інсультом, апендицитом, грижами чи переніс екстрену операцію на судинах, відзначають, що загалом лікування було безкоштовним, лікарняна їжа теж цілком прийнятна. Витрачалися здебільшого на “подяку” лікарям і медперсоналу, аби забезпечити собі належну увагу, розмір “подяки” — близько 5000 рублів (ред. близько 2470 гривень).
До речі, така ж “подяка” в Маріуполі за видалення щитоподібної залози (в Бердянську такі операції не роблять) обійдеться у 25000 рублів (ред. близько 12340 гривень).
Пресловуті “безкоштовні” операції в Сімферополі, Ростові-на-Дону чи Москві — це окрема тема. Як розповіли бердянці, самі операції дійсно безкоштовні, але за організацію такої поїздки і перебування в клініці треба заплатити від 35 000 до 60 000 рублів.
Розцінки на деякі послуги в самому Бердянську такі:
аналіз сечі в приватній клініці — 200 рублів, крові — 1050 рублів;
УЗД у приватного лікаря — 700 рублів, у приватній клініці 2500–3400 рублів;
обстеження у приватного гінеколога разом з УЗД і аналізами — 3000 рублів;
магнітотерапія суглобів у міській лікарні за направленням лікаря — безкоштовна, в приватній клініці — 200 рублів за одну процедуру;
лазерне видалення базаліоми (різновид раку шкіри) в приватній клініці — 20 000 рублів;
видалення зуба в стоматологічній поліклініці в середньому — 1800 рублів, лікування зуба — від 3250 до 12 500 рублів, металокерамічна коронка на 1 зуб — близько 9000 рублів, пластмасова — 5600 рублів.
По факту, зараз медицина на тимчасово окупованих територіях скотилась на рівень позаминулого сторіччя. А лікарі сьогодні ще більш недоступні, ніж класичні земські доктори з оповідань Чехова, бо до них селяни їхали на старій бричці день чи два, але все ж мали шанс добратися, а щоб сьогодні просто побачити людину у білому халаті, у більшості населених пунктів в окупації знадобиться набагато більше часу.
У місті Дружківка, зо на Донеччині, анонсували видачу гуманітарної допомоги від ООН. Вона призначена громадянам та громадянкам з інвалідністю. Про це повідомили представники Дружківської міської […]
З початку російської агресії в 2014 році стан медицини на захоплених рф територіях системно погіршувався. Якщо в 2013 році на території Донеччини було близько 170 […]
Російські війська намагаються обходити передові позиції українських захисників на Лиманській ділянці фронту, щоб заходити в тил і виходити на позиції мінометників та операторів дронів. Про […]
Благодійна організація Fight For Right запрошує ветеранок з інвалідністю та без неї долучитися до нового грантового конкурсу, спрямованого на розвиток власної справи та професійне зростання. […]
Уряд планує запустити нові програми підтримки маломобільних ВПО. Для цього розробили два експериментальних проєкти, які передбачають довготривалий медсестринський догляд і створення притулків. Очікується, що реалізація […]
