Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Колишній бахмутський депутат Олександр Бабенко отримав офіційну відповідь від Офісу Президента України на петицію щодо присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой”. Дану ініціативу підтримали підписами понад 25 тисяч українців. У відповіді Офісу Президента йдеться, що питання про присвоєння звання “Місто-герой” Бахмуту можливе до опрацювання лише після його деокупації.

Про це повідомив Олександр Бабенко.

Відповідь на петицію про звання “Місто-герой” для Бахмута

13 травня колишній бахмутський депутат Олександр Бабенко отримав офіційну відповідь на свою петицію щодо присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой”. Офіс Президента України у відповідь на петицію зазначає, що опрацювання даної ініціативи буде можливим лише після деокупації Бахмута.

“Я маю непохитну віру в те, що Бахмут обов’язково буде деокупований та повернеться під український прапор. І після цього я неодмінно продовжу дану ініціативу, аби місто-герой Бахмут отримало заслужене державне визнання”, — зауважив ініціатор петиції Олександр Бабенко.

Нагадаємо, що петицію про присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой України” Олександр Бабенко створив 16 жовтня 2025 року. 24 листопада петиція зібрала необхідні для розгляду 25 тисяч підписів.

Це вже третя спроба присвоїти Бахмуту звання “Місто-герой”. У березні 2023 року на сайті Президента публікували подібну петицію, її підтримали 2 780 людей. Також схожа петиція була у вересні 2022 року, але її підписали 9 278 людей.

Читайте також:

“Як звідси вибратися? Це пекло”: чого ми не знали про битву за Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

23 квітня редакція Бахмут IN.UA запустила опитування серед мешканців Бахмутської громади, щоб зрозуміти, як бахмутяни оцінюють роботу місцевої влади в евакуації та чи розуміють, які повноваження сьогодні має Бахмутська МВА. У опитуванні взяли участь 392 людини. І його результати показали головну проблему: очікування мешканців від влади часто не збігаються з тим, що військова адміністрація юридично та фактично може робити після втрати міста.

Опитування було анонімним і стосувалося роботи влади Бахмута в умовах повномасштабної війни та вимушеної евакуації громади. Зокрема, мешканців просили оцінити рівень поінформованості про діяльність органів самоврядування, доступність комунікації, а також висловити власне бачення щодо ролі та повноважень місцевої влади в екзилі. Отримані результати дозволяють побачити, як змінилося сприйняття місцевої влади після втрати контролю над містом, які запити сьогодні мають бахмутяни та наскільки вони відчувають зв’язок із громадою в евакуації. Далі — про те, що саме показали результати опитування, і в чому головна проблема.

Опитування бахмутян

Опитувальник містив 5 питань, на 1 питання, “Чи розумієте ви, чим наразі займаються органи місцевого самоврядування Бахмута в евакуації”:

• 52% респондентів відповіли “так”;
• 29% респондентів відповіли “ні”;
• 17% респондентів відповіли “частково”.

На 2 запитання “Чи знаєте ви, які повноваження мають органи місцевого самоврядування Бахмута під час війни (в екзилі)?”:

• 45% респондентів відповіли “так”;
• 32 респондентів відповіли “ні”;
• 21 респондентів відповіли “частково”.

На 3 запитання “Як ви оцінюєте комунікацію органів місцевого самоврядування Бахмута з громадою?”:

• 44% респондентів відповіли “повністю задоволений/а”;
• 31% респондентів відповіли “не задовлений/а”;
• 14% репсондентів відповіли “частково задоволений/а”;
• 9% респондентів відповіли “важко відповісти”.

Щодо відкритого питання “Які повноваження, на вашу думку, варто посилити для органів місцевого самоврядування Бахмута в екзилі?”, то тут більшість респондентів вимагають від посадовців активнішого захисту їхніх прав на державному рівні, прозорого звітування про витрати бюджету та розширення гуманітарної допомоги в різних регіонах України.

Водночас частина опитаних пропонує надати органам самоврядування більше цифрових та фінансових повноважень для ефективної роботи в умовах переміщення. Окремі критичні відгуки закликають до радикальних кадрових змін через низьку довіру до керівництва міста. Загалом відповіді підкреслюють пріоритетність житлового питання та соціального захисту для збереження цілісності громади. Варто зазначити, що частина коментарів про роботу та комунікацію ОМС в екзилі є схвальною.

Які основні претензії бахмутян до місцевої влади в евакуації?

Основні претензії можна розділити на кілька ключових категорій:

1. Питання житла та компенсацій (найбільш критична проблема)

Частина опитаних хоче бачити реальні кроки у вирішенні житлової проблеми. Основні скарги стосуються:

• відсутності житлових сертифікатів: Люди вимагають компенсацій за зруйноване майно, навіть якщо місто перебуває в окупації;
• частина респондентів незадоволена розмовами про відбудову в майбутньому (наприклад, проект у Гощі), тоді як люди потребують житла “тут і зараз”;
• також є брак розуміння, чому влада не добивається на державному рівні змін до законодавства (зокрема, підписання законопроєкту 11161), які б дозволили отримувати компенсації за майно на ТОТ.

2. Несправедливість у розподілі допомоги та ресурсів

Мешканці відчувають нерівність у підтримці:

• географічна вибірковість: допомога (гуманітарна, фінансова) здебільшого, на думку опитаних, зосереджена у великих хабах (Київ, Дніпро), тоді як бахмутяни в інших містах або селах почуваються покинутими.
• є скарги на те, що допомога надається лише окремим пільговим категоріям, а інші мешканці громади, які також втратили все, залишаються поза увагою. Також критикують встановлений “поріг” пенсії для отримання грошової допомоги.

3. Проблеми комунікації та ставлення до людей

• частина респондентів скаржаться на неможливість додзвонитися на гарячі лінії та іноді “агресивні” відповіді при онлайн-зверненнях;
• мешканці хочуть відчувати, що про них пам’ятають не лише під час свят, а знають про їхні щоденні потреби та проблеми.

Які реальні повноваження мають МВА в екзилі?

Михайло Загородній, аналітик в Рух ЧЕСНО, пояснює, що зараз назвати конкретні повноваження МВА, оцінити її ефективність тощо в екзилі неможливо. Причина у відсутності профільного закону, зараз вся діяльність МВА регулюється лише законом “Про правовий режим воєнного стану”.

“В нас є одна велика, величезна прогалина: у нас немає законодавства про військових адміністраціях. Тобто, в нас, фактично, вся діяльність військових адміністрацій регулюється законом про правовий режим воєнного стану”, — каже Михайло Загородній.

За його словами, нардепи вже намагалися підготувати окремий законопроєкт, який би врегулював діяльність військових адміністрацій, однак досі це питання залишається невирішеним. Водночас саме законодавча невизначеність зараз створює найбільші труднощі як для самих адміністрацій, так і для мешканців окупованих громад.

“Повноваження міських військових адміністрацій виписані достатньо нечітко, і це дає дуже багато підстав для інтерпретацій…Насправді, якщо не помиляюся, в лютому цього року Мінрозвитку вже говорила про це питання, що треба переформатувати роботу саме цих адміністрацій військових, які там займаються питанням окупованих територій. Але що з цього вийде, поки що невідомо. Наразі діяльність дуже нечітка. І визначити її — це треба буквально розбиратися з кожною окремою адміністрацією, чим вона займається. Якщо ви подивитесь інтерв’ю з керівниками таких адміністрацій, вони можуть абсолютно різні вектори називати “діяльністю”, — каже аналітик.

Примітка. Мінрозвитку готує зміни щодо роботи військових адміністрацій і комунальних підприємств громад, які перебувають в окупації або в зоні бойових дій. Держава визнає, що багато комунальних закладів із ТОТ фактично не можуть повноцінно працювати, оскільки їхнє майно, обладнання та будівлі залишилися на окупованих територіях. Основна ідея — оптимізувати структуру таких підприємств і військових адміністрацій, щоб зменшити витрати бюджету, але при цьому зберегти кадри та управлінську основу громад до моменту деокупації.

Олексій Кулеба, очільник міністерства, заявив, що головне завдання зараз — “зберегти колективи та кадровий потенціал”, водночас адаптувавши систему до реалій війни й обмежених фінансових ресурсів. Також Мінрозвитку хоче переглянути структуру самих військових адміністрацій на ТОТ: скоротити або оптимізувати підрозділи, які не можуть ефективно працювати в окупації, і натомість посилити напрямки: реінтеграції, гуманітарного реагування, цивільного захисту, підтримки прифронтових територій, підготовки до післявоєнного відновлення.

Фактично йдеться про спробу перевести військові адміністрації та комунальні структури ТОТ у більш “кризовий” формат роботи — із фокусом не на повноцінному управлінні територією, а на збереженні людей, документації, інституцій та готовності до повернення після деокупації.

Він наголошує, що це стосується військових адміністрацій, які займаються окупованими територіями. Наразі в законодавстві фактично немає конкретного механізму, який би визначав, як саме повинна працювати така адміністрація після втрати контролю над територією.

За словами аналітика, якщо дивитися на позицію держави, то основним завданням таких адміністрацій сьогодні є збереження інституційної присутності громади та робота з реєстрами. Йдеться про облік населення, евакуйованих мешканців, внутрішньо переміщених осіб, втрат майна та інших даних, необхідних для майбутнього відновлення територій.

“Держава виходить із того, що ці території будуть повернуті. Тому хтось має вести реєстри, працювати з інформацією про людей, майно, втрати”, — пояснює він.

Водночас експерт визнає: оцінити ефективність роботи військових адміністрацій сьогодні надзвичайно складно, адже чітких критеріїв фактично не існує. Через це діяльність різних громад дуже відрізняється — як у комунікації з мешканцями, так і в питаннях підтримки переселенців.

Чи має МВА повноваження щодо забезпечення людей житлом?

Експерт пояснює, що проблема тут полягає не лише у фінансуванні, а й у складних бюрократичних процедурах та обмежених повноваженнях самих адміністрацій.

“Навіть якщо адміністрація хоче реалізувати житловий проєкт, вона стикається з питаннями землі, погоджень, взаємодії з іншими громадами. І далеко не все залежить саме від неї”, — зазначає співрозмовник.

Він додає, що сьогодні багато рішень ухвалюються ситуативно, а ефективність роботи конкретної адміністрації значною мірою залежить від її керівництва та внутрішньої організації роботи. Саме тому, на думку експерта, питання діяльності військових адміністрацій необхідно якомога швидше переводити у чітке правове поле.

“Потрібно чітко прописати, чим ці адміністрації мають займатися, які в них повноваження і на що вони можуть витрачати кошти”, — підсумовує він.

В чому головна проблема?

Результати опитування частково показують кризу очікувань між мешканцями Бахмутської громади та органами місцевого самоврядування в евакуації. Попри те, що значна частина респондентів загалом розуміє діяльність МВА та позитивно оцінює комунікацію, відповіді бахмутян демонструють: люди все менше сприймають адміністрацію як символічний орган “збереження громади” і все більше очікують від неї конкретних практичних рішень — насамперед щодо житла, компенсацій, гуманітарної підтримки та представництва інтересів переселенців на державному рівні.

Фактично опитування показало конфлікт між юридичною реальністю та суспільним запитом. З одного боку, мешканці очікують, що місцева влада в екзилі повинна виконувати функції повноцінного органу управління громадою навіть після втрати території. З іншого — самі військові адміністрації працюють в умовах законодавчої невизначеності, обмежених бюджетів та відсутності чітко прописаних повноважень. Через це значна частина претензій до МВА стосується сфер, на які адміністрації або мають лише частковий вплив, або не мають його взагалі.

Особливо показовим є житлове питання. Для багатьох бахмутян саме воно стало головним критерієм оцінки ефективності влади. Люди, які втратили житло через війну та окупацію, очікують не стратегій майбутньої відбудови, а рішень для виживання сьогодні. Саме тому у відповідях часто звучать критика довгострокових проєктів та вимога до влади активніше лобіювати зміни до законодавства щодо компенсацій за майно на ТОТ. Це свідчить про поступову трансформацію запиту переселенців: від гуманітарної підтримки, до системних соціальних гарантій.

При цьому сама держава фактично лише починає формувати підхід до того, якою має бути роль військових адміністрацій окупованих громад у довгостроковій перспективі. Заяви Мінрозвитку про оптимізацію структур, збереження кадрового потенціалу та переформатування роботи МВА свідчать, що центральна влада вже визнає, що модель “тимчасового управління до швидкої деокупації” більше не відповідає реальності затяжної війни. Натомість громади в екзилі поступово перетворюються на окрему форму управління — без території, але з населенням, бюджетами, документацією та потребою зберігати інституційну тяглість.

У цьому контексті Бахмутська громада стає прикладом ширшої проблеми для всієї країни: як мають функціонувати органи місцевого самоврядування після втрати міста, які повноваження вони повинні мати та де проходить межа між символічним представництвом громади і реальною відповідальністю перед людьми. Без чіткої відповіді на це питання держава ризикує отримати дедалі більший розрив між очікуваннями переселенців і можливостями місцевої влади в екзилі.

До теми:

Проєкт “Бахмут-Гоща”: яку суму передбачили на початок будівельних робіт і звідки братимуть фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!