Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Українці, які проживають на тимчасово окупованих територіях, попри війну та тиск окупантів, передають новорічні вітання.

Редакція Бахмут IN.UA публікує добірку з новорічних привітань українців з ТОТ, які з’являлися в “Жовтій стрічці”

Привітання з Новим роком від українців на ТОТ

Новорічні світлини, які публікували в “Жовтій стрічці” — це привітання від українців, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Через фотографії вони передають слова підтримки, зберігають українську ідентичність та нагадують, що навіть в умовах окупації залишаються з Україною.

Читайте також:

Окупанти замість компенсацій пропонують бахмутянам соцпідтримку — фінансування, ймовірно, не передбачено до 2028 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фонд “Демократичні ініціативи” спільно з Центром Разумкова провели опитування українців. У 2000 респондентів з різних регіонів України питали чи вірять вони в перемогу у війні, чи готові піти на поступки та передати окуповані території росії. Згідно з даними опитування, понад 70% опитуваних не хочуть віддавати українські території.

Результати опитування публікує Бахмут IN.UA з посиланням на фонд “Демократичні ініціативи”.

Чи вірять українці в перемогу України у війні

Більшість опитуваних вірить у перемогу України у війні з росією — 63%. Не вірять — 22%.

Помітна тенденція, що з тривалістю війни поступово знижується віра в перемогу. Порівняно з серпнем 2025 року віра в перемогу знизилася з 73% до 63%, а порівняно з даними за грудень 2024 року падіння відбулося з 77%.

Найвища віра в перемогу спостерігається в західних (88%) та південних областях (84,5%), дещо нижча у центральних (73%). Найбільший скептицизм поширений серед населення східних областей: 55% вірять у перемогу порівняно з 45%, які не вірять.

Чи погоджуються українці на мирний план Трампа

Для більшості українців, які взяли участь в опитуванні, є неприйнятними окремі вимоги з мирного плану Трампа. Найменш лояльними вони є до територіальних поступок. 76% опитаних вважають неприйнятним визнання окупованих територій частиною рф. Прийнятною ця вимога є для 13% людей.

Найбільша частка респондентів, які вважають визнання окупованих територій частиною рф прийнятним, припадає на центральні (22%) та східні області (21%). У південних областях таких респондентів 12%, а в західних менше 2%.

На скорочення чисельності української армії не готові погодитися 70% опитаних українців, тоді як 20% вважають цю вимогу прийнятною.

Скорочення чисельності української армії є прийнятним для 6% населення західних областей. У центральних та східних областях погодитися на цю умову готові майже чверть опитаних. Населення південних областей у більшості (53%) вважає прийнятним скорочення української армії до 600 тисяч військовослужбовців в обмін на припинення війни.

Для 61% українців є неприйнятним, якщо менша частина заморожених російських активів буде спрямована на відновлення України, а більша — на проєкти, які поглиблюють російсько-американську співпрацю. Прийнятною така поступка є для 22%. Найменша частка респондентів, які готові погодитися на цю умову, проживає у західних (14%) та східних областях (19,5%). У центральних областях оцінили умову як прийнятну 30,5% населення. Більше половини респондентів з південних областей (55%) готові погодитися на цю умову в обмін на припинення війни.

Найбільш прийнятною серед запропонованих умов для українців є відмова від вступу України до НАТО. Погодитися на це готові 35% українців, втім абсолютна більшість — 51% — проти такої поступки.

Найменша частка прихильників відмови від вступу до НАТО у західних областях (15%). У центральному та південному макрорегіонах трохи більше половини населення (52%) готові погодитися на відмову від вступу до НАТО в обмін на мир. У східних областях 53% людей вважають неприйнятним відмову від вступу до НАТО.

Читайте також:

• Понад 20 посадовців будуть відповідати за політику щодо окупованих територій: перелік
• Україна не відмовиться від Донбасу, але готова шукати компромісні рішення: заява Володимира Зеленського
• Зеленський і Трамп обговорили Донбас та можливу вільну економічну зону: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!