Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Росіяни продовжують вести активні бойові дії на Донеччині, акцентуючи увагу на Покровському напрямку. Відомо, що їм вдалося просунутися поблизу міста Родинське.

Детальніше про те, як змінилася ситуація на фронті за минулу добу — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ситуація на Покровському напрямку та в районі Родинського

Згідно з інформацією аналітиків DeepState, росіяни мають просування в населеному пункті Родинське. Водночас, за даними Генерального штабу ЗСУ, саме на Покровському напрямку фіксується найбільша активність агресора. Українські захисники успішно зупинили 55 штурмових дій противника. Бойові зіткнення відбувалися безпосередньо в районах населених пунктів Никанорівка, Родинське, Мирноград, Новоолександрівка, Гришине, Котлине, Удачне, Новопідгороднє, Муравка, Молодецьке, Філія, Білицьке, Олександрівка та Василівка.

Костянтинівський та Краматорський напрямки

Стабільно висока інтенсивність бойових дій зберігається на Костянтинівському напрямку. Протягом звітного періоду російські війська здійснили тут 26 атак. Окупанти намагалися тиснути поблизу населених пунктів Костянтинівка, Плещіївка, Іллінівка, Іванопілля, Олександро-Шультине, Софіївка, Кучеровий Яр, Степанівка, Вільне та Русин Яр.

Натомість на Краматорському напрямку ситуація залишалася спокійнішою — протягом доби противник наступальних дій на цій ділянці не проводив.

Лиманський та Слов’янський напрямки

На Лиманському напрямку противник здійснив 10 спроб вклинитися в лінію оборони українських військ. Атакувальні дії росіян були спрямовані в напрямку населених пунктів Лиман, Діброва, Шийківка та Дробишеве.

На Слов’янському напрямку протягом вчорашньої доби українські захисники зупинили одну спробу окупантів просунутися вперед. Бойове зіткнення було зафіксовано у районі населеного пункту Рай-Олександрівка.

Втрати противника

За даними Генштабу ЗСУ, за минулу добу росіяни втратили:

• особового складу — 810;
• бойових броньованих машин — 4;
• артилерійських систем — 26;
• БПЛА оперативно-тактичного рівня — 1 128;
• автомобільна техніка та автоцистерни — 128.

Читайте також:

Росіяни намагаються просочитися в Костянтинівку через приватний сектор — DeepState

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Журналісти “Kyiv Independent” опублікували дослідження, що пов’язана з рухом “Жовта стрічка”, за їх твердженнями, структура продовжувала діяльність попри попередження про ризики для активістів та отримувала фінансування від урядів Великої Британії й Канади.

“Жовта Стрічка”, розслідування: що відомо

Видання “Kyiv Independent” оприлюднило розслідування про діяльність руху “Жовта стрічка” та пов’язаних із ним ініціатив на тимчасово окупованих територіях України. За даними журналістів, програма, яка фінансувалася західними урядами, протягом понад трьох років підтримувала ініціативи ненасильницького спротиву, що передбачали участь цивільних осіб. При цьому, як зазначається, деякі з таких дій могли становити значний ризик в умовах високого рівня контролю з боку російських спецслужб.

Серед активностей, які просувалися, називаються:

• публічне використання української символіки;
• фотографування у громадських місцях;
• відтворення української музики, а також інші дії, які могли привернути увагу окупаційних структур.

Журналісти вказують, що програма функціонувала за рахунок участі активістів, які ризикували власною безпекою, водночас відповідальність за їхній захист не була чітко визначена.

За інформацією розслідування, набір і підготовка учасників здійснювалися через Telegram-бот, процес реєстрації тривав кілька хвилин, а частина інструкцій із безпеки не була обов’язковою для ознайомлення.

Рух “Жовта стрічка” та ініціативу “Зла Мавка, за даними видання, підтримувала компанія IN2, зареєстрована в Дубаї. Серед залучених консультантів називаються аналітикиня Ганна Шелест та журналіст Девід Патрікаракос. За внутрішніми документами, їхні функції включали участь у плануванні, логістиці та питаннях безпеки активістів, однак вони заперечили, що відповідали за ці напрямки або могли впливати на ризики.

Водночас журналісти отримали досьє, підготовлене українськими військовими у 2025 році. У ньому задокументовано випадки ув’язнення, зґвалтувань і вбивств активістів у 2023–2025 роках. Зокрема, повідомляється про зникнення 24-річної жінки з Мелітополя, тіло якої було знайдено через два місяці. Також у відкритих джерелах є інформація про Ксенію Світлишину, яку у вересні 2024 року засудили в окупованому Севастополі до 13 років ув’язнення за діяльність, пов’язану з рухом.

Ганна Шелест опублікувала повідомлення, у якому вказала, зокрема, що змушена публічно відповісти на звинувачення, які, за її словами, базуються на недостовірній інформації та маніпуляціях. Вона стверджує, що матеріал, оприлюднений у медіа, може бути використаний у ворожій пропаганді та створює ризики для людей на окупованих територіях.

Шелест підтвердила, що з 2022 року допомагала руху “Жовта стрічка” з пошуком ресурсів, експертної підтримки та фінансування, але наголосила, що не брала участі в операційній діяльності та не контактувала з активістами. Вона заперечує звинувачення у причетності до ризиків або шкоди для учасників руху, зазначаючи, що наведені у статті випадки не підтверджені або базуються на сумнівних джерелах. Також вона вказує на неточності у фінансових даних і заперечує отримання попереджень щодо безпеки.

Окремо Шелест розкритикувала використання, за її словами,”фейкового звіту” та заявила про порушення журналістами домовленостей щодо нецитування. Вона також спростувала твердження про розслідування щодо неї з боку державних структур.

На її думку, публікація не несе суспільної користі та ігнорує наслідки для людей, яких вона стосується.

Фінансування

Як повідомило видання, рух “Жовта стрічка” та пов’язаний із ним жіночий рух “Зла Мавка” підтримує компанія IN2, яка базується в Дубаї. У компанії заявили, що не пов’язують діяльність програми з випадками арештів або загибелі активістів.

Журналісти зазначають, що компанія IN2 отримала понад 2 327 000 канадських доларів (станом на 2022 рік це близько 52,94 мільйона гривень, за курсом Мінфіну на 05.05.2022) фінансування від уряду Канади за 2022–2024 роки, а також кількасот тисяч фунтів від уряду Великої Британії у 2025 році. При цьому витрати на функціонування самих ініціатив оцінювалися значно нижче.

За словами джерел, організатори програми отримували попередження про можливі недоліки в системі безпеки, які могли бути використані російськими спецслужбами для виявлення активістів, однак ці застереження не були враховані. У розслідуванні також зазначається, що раніше сам рух повідомляв про арешти та загибель своїх учасників. Водночас у відповідях на запити ці дані заперечувалися або зводилися до поодиноких випадків затримань.

Окремі джерела стверджують, що ключовою метою організаторів було збереження фінансування, попри ризики для учасників. Публічні критики програми також звертали увагу на небезпеку окремих методів діяльності в умовах окупації.

Згідно з документами, окремі учасники проєкту отримували оплату за свою роботу. Зокрема, один із консультантів працював за контрактом із погодинною оплатою та отримав понад 15 тисяч фунтів за кілька місяців у 2025 році. Компанія IN2 у коментарі заявила, що не визнає зв’язку між діяльністю програми та випадками переслідування активістів.

До теми:

“Я не хотів постійно жити у страху”: історія 19-річного хлопця, який вирвався з окупованої Херсонщини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!