Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Міський голова Покровська Руслан Требушкін відомий своїми одіозними заявами. Він звертався до Володимира Зеленського із закликом “укласти мир” з росією та розповідав про неважливість мовного питання в Україні. Зараз мер Покровська перебуває у простої через те, що його повноваження виконує Покровська МВА. Посадовець перебуває за кордоном і транслює у своїх соцмережах кадри з французьких Ніцци і Канн.

Де зараз перебуває Руслан Требушкін і які заяви він поширює, розповідає Бахмут IN.UA.

Як Руслан Требушкін опинився в Європі: пояснення посадовця

Руслан Требушкін — колишній регіонал та міський голова Покровська, який з кінця вересня 2022 року перебуває у простої за наказом Покровської МВА. Перебуватиме у простої він до кінця воєнного стану. 

Ще до повномасштабної війни Руслан Требушкін висловлював протиукраїнську позицію. Зокрема, 14 травня 2014 року на 77 сесії міськради Мирнограда він, як міський голова наголошував на “нелегітимності Київського режиму”, звинувачував Україну в розв’язанні війни, а військовослужбовців добровольчого батальйону “Дніпро” — у вбивствах мирних жителів. За часів Революції Гідності Требушкін був учасником Антимайдану. Він приїздив до Києва до бойовиків “Беркута” передати гуманітарну допомогу та стверджував, що силовики “захищають мир і порядок”.

Проросійське минуле не завадило Руслану Требушкіну продовжити керувати Мирноградською міською радою аж до 2015 року. З грудня 2015 року його обрали мером Покровська.

На початку повномасштабної війни Руслан Требушкін перебував у Покровську. До весни 2023 року він публікував інформацію про життя в місті та звітував про допомогу місцевому населенню. Потім посадовець зник з медіапростору.

У лютому 2025 року Руслан Требушкін дав про себе знати, виклавши відеозвернення до Володимира Зеленського. Посадовець звернувся до президента російською мовою із закликом “укласти мир”, бо цього, за словами Требушкіна, хочуть жителі Покровська.

А вже у березні 2025 року мер Покровська записував відео з Бельгії, він перебував у Брюсселі. Там посадовець знімав відео з роз’ясненнями, як мешканцям Донеччини отримати тимчасовий захист у цій країні.

Мешканці Покровська обурювалися тим, що міський голова перебуває за кордоном. Люди вимагали пояснень: яким чином посадовець виїхав до Європи під час воєнного стану. Тоді ж Требушкін пояснив, що він, нібито, виїхав законно і перебуває в Бельгії у відрядженні.

“Одне з найчастіших питань: “Як мер Покровська опинився в Європі?”. Та дуже просто. Мер за законом має право. У нас в країні діє Конституція. Як мер має право розмовляти російською мовою, так само мер має право їздити у відрядження, відвідувати європейські інституції, інші країни світу. Це дозволено законом. Це мій прямий обов’язок. Тому зараз, перебуваючи у простої, з волонтерською діяльністю допомагаю, вказую, куди можна приїхати нашим переселенцям для того, щоб врятуватися від російських ракет”, — говорив Руслан Требушкін.

Також він зазначав, що залишається в Бельгії, бо йому “не залишили вибору”.

Які заяви поширює Руслан Требушкін

У своїх соцмережах Руслан Требушкін транслює неоднозначну позицію. З одного боку, він відкрито заявляє, що росія обстрілює українські міста. А з іншого — розповідає, що “не все так однозначно”. Так, на одному з відео Требушкін позує біля стенду з надписом “Демократія” і говорить, що в Україні обмежують права і свободи людей.

“З початком війни прав і свобод стало значно менше. У нас переслідуються незалежні ЗМІ, заборона на виїзд за кордон, у нас насильницька “бусифікація” і багато іншого”, — такі маніпулятивні заяви поширює посадовець.

У коментарях під відео люди висловлюють своє обурення і зазначають, що мер підігрує російській пропаганді. На що він відповідає, що “це проросла ненависть, яку вирощували 30 років”.

Де зараз перебуває Руслан Требушкін

Після серії відео з Бельгії Руслан Требушкін знову зник з соцмереж. Він нічого не публікував понад рік. Та наприкінці серпня 2026 року він знову повернувся в інфопростір з привітанням із Днем шахтаря. На цей раз Требушкін був у зовсім іншому образі. Якщо раніше це були відео на фоні державних будівель і в офіційному костюмі, то тепер він показує лайф-стайл.

Руслан Требушкін транслює своє життя на Лазурному березі Франції. Він публікує кадри з поїздок на яхті, пробіжок та відпочинку на березі моря. При цьому каже, що жити у Франції має вимушено.

Часто в його відео фігурує чоловік, який представляється Сергієм Дмитровичем. Требушкін каже, що це чоловік з Покровська та активно рекламує його послуги. Каже, що всі бажаючі можуть замовити в нього ремонт будинку, вілли чи автомобіля. Разом вони записують відео про “успішний успіх” і діляться порадами, як відкрити бізнес на Лазурному березі. Секретом успіху називають відсутність ліні і працьовитість.

Сам Руслан Требушкін, за його словами, займається проєктами з будівництва і ремонту в Франції.

Доходи Руслана Требушкіна

Руслан Требушкін, як державний службовець, звітує про свої доходи в річній декларації. У декларації за 2025 рік він вказує, що отримав 193 920 гривень зарплати, як міський голова Покровська. Грошових активів він не має.

А в декларації за 2024 рік посадовець вказав заробітки, які він отримував за кордоном. Зокрема, він отримав 162 089 гривень, працюючи механіком в іспанській компанії AUTO ONE QUESADA, SL, яка має автосервіс і автосалон в Аліканте. Також він отримав 169 034 гривень за роботу в іспанській будівельній компанії LATERES INVEST, SL.

Читайте також:

Покровський “Миротворець”: чим відомий Руслан Требушкін

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині триває евакуація з небезпечних районів, зокрема з Краматорська та Слов’янська, які наразі перебувають під постійною загрозою обстрілів та атак ворожих дронів. За словами представника гуманітарної місії “Проліска” Євгена Ткачева, вся територія області стала небезпечною, а виїзд ускладнюється відсутністю комунікацій та панічними настроями людей.

Про те, як волонтери вивозять маломобільних жителів під загрозою ударів з неба та чому частина населення відмовляється залишати холодні квартири, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Евакуація під постійним прицілом дронів

За словами Євгена Ткачева, евакуація з Донеччини триває за звичним алгоритмом, проте безпекових зон у регіоні вже не залишилося.

“Броневичком людей забираємо з Краматорська та Слов’янська з небезпечних районів. Далі мікроавтобусами до Лозової. Також є спеціальна медична евакуація під наглядом медпрацівника“, — розповідає волонтер.

Маломобільних та людей старшого віку вивозять адресно.. Волонтери часто виносять їх на ношах із верхніх поверхів, після чого броньованим транспортом доставляють на безпечну відстань, де пересаджують у карети швидкої допомоги.

Водночас через постійні атаки місія змушена була частково згорнути вантажну евакуацію з речами.

“Зараз вона вже діє не на всій території області, а на умовно-безпечній. Тобто далі Олександрівки чи Черкаського ми вже не їздимо. Вантажний автомобіль — це жирна ціль“, — пояснює Ткачев.

Наразі найбільшу загрозу становлять ворожі дрони. Як зазначає представник “Проліски”, безпілотники літають всюди, зокрема над дорогами. “За сьогодні тільки п’ять вражених автівок бачили. На жаль, із загиблими також. Тому постійно, постійно вся територія небезпечна”.

Чому люди виїжджають та про що кажуть у дорозі

Головною причиною до виїзду для жителів Краматорська та Слов’янська залишається відсутність через російські атаки комунальних послуг, передусім газу.

“Без електрики люди якось можуть ліхтариками на сонячних батареях заряджати, там з олії якісь каганці робити, або свічки є. А от без газу неможливо людям навіть гарячої води попити, щоб зігрітися. Бо навіть якщо буде хоч десь якесь приблизне опалення, то вікон вже майже немає. Тому зігрітися неможливо“, — пояснює ситуацію Ткачев.

За його словами, в Краматорську наразі повністю відсутнє газопостачання, є перебої зі зв’язком, водою та електрикою.

У багатьох людей, які наважилися на виїзд, спостерігаються панічні настрої. “Половина людей зібралася дуже швидко виїжджати. Нема зв’язку, вони не можуть отримати інформацію і не розуміють, куди їдуть. Тому, поки веземо, намагаємося їх заспокоїти, пояснити, де їх приймуть, на що розраховувати”, — ділиться волонтер.

Під час евакуації місцеві мешканці найбільше нарікають на дії російської армії.

“Найбільше хаять путіна і росію, що, ну, що ж це таке з нами, якщо вони сказали, що ми, типу, свої, а бомбардування… Вирішили і голодом заморити, і заморозити. Таких розповідей від людей все більше“, — констатує представник гуманітарної місії.

Хто залишається зимувати під обстрілами

Незважаючи на холод, руйнування та постійну небезпеку, певна частина населення не планує виїжджати. За прогнозами Ткачева, у містах залишиться близько десятої частини від довоєнного населення.

Переважно це люди старшого віку, які психологічно готові до побутових труднощів.

“Це люди, котрі в таких умовах жили, наприклад, у 70-х роках минулого сторіччя. Вони звикли до перебоїв електрики, звикли носити воду, палити пічку чи буржуйку. Вони простіше до цього ставляться, звикли себе обмежувати“, — резюмує Євген Ткачев.

Він додає, що в містах досі повільно, але працюють комунальні служби (вивозиться сміття), розносять пенсії, інтернет-провайдери намагаються підтримувати зв’язок, а в дуже небезпечних районах продовжують працювати магазини, що створює для людей ілюзію можливості перезимувати вдома.

Читайте також:

“Між шостим і сьомим поверхом починають складати дрова”: як відбувається евакуація на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!