Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Переселення бойків із території Польщі до України. Тисячі родин, серед яких мешканці села Ліскувате, залишили рідні домівки та переїхали на нові землі. Частина з них оселилася в селі Роздолівка, що на Донеччині. Разом із побутом, вишивками, піснями та іконами бойки привезли й власну традиційну кухню. Одним із таких збережених скарбів став підбиваний борщ — страва, яку досі готують у родинах переселенців.

Детальніше про страву та спосіб її приготування розповіли представники Соледарської міської ради.

Підбиваний борщ із Роздолівки

У 2022 році культура приготування українського борщу була включена до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, як елемент, котрий об’єднує численні регіональні варіанти. У їх число входить й підбиваний борщ із Роздолівки — унікальну культурну традицію бойків, переселених із території Польщі до України у 1951 році.

“У борщу — тепло рідної землі, ніжність сметани, аромат домашнього м’яса і глибокий бордовий колір буряка. У регіоні Бойківщини та на Прикарпатті такий варіант борщу мав статус святкового чи “особливого” — на весіллях, гостинах, родинних урочистостях“, — вказують представники Соледарської міської ради.

Підбиваний борщ вирізняється своєю рідкою консистенцією — у багатьох версіях страва не містить картоплі чи капусти, тому більше нагадує наваристий суп-бульйон. Його інша особливість — у заправці, так званій “підбивці”: сметанно-борошняній емульсії з молоком, яйцем чи кисломолочними інгредієнтами, яку додають під час варіння. Саме вона надає борщу ніжності, м’якості й характерного світло-бордового відтінку.

Як приготувати підбиваний борщ із Роздолівки

Спершу треба ретельно промити куряче м’ясо. За потреби замочіть на 15–20 хвилин у теплій воді, щоб зменшити солоність. Потім покладіть його у велику каструлю з приблизно чотирма літрами води, доведіть до кипіння, зніміть піну, зменшіть вогонь і варіть на повільному вогні близько 1–1,5 години. Наприкінці варіння додайте лавровий лист, кілька горошин чорного перцю та сіль.

Далі йде підготовка овочів. Треба очистити та нарізати його тонкою соломкою, цибулю — дрібними кубиками. На сковороді розігрійте олію або смалець і обсмажте цибулю до прозорості. Буряк окремо відваріть у невеликій кількості води, додавши трішки оцту — це допоможе зберегти насичений колір і додасть легкої кислинки.

Приготування заправки — “підбивки” також займає далеко не останню роль. Для її створення потрібно у мисці з’єднати свіжу сметану або вершки з невеликою кількістю борошна та молока (за потреби), перемішати до однорідної маси. Додайте яйце або лише жовток і збийте вінчиком чи міксером до отримання ніжної емульсії.

Коли бульйон буде готовий, вийміть м’ясо, за бажанням процідіть рідину й поверніть у каструлю. Додайте відварений буряк, дайте борщу покипіти ще 5–7 хвилин. Потім поступово, тонкою цівкою, вливайте сметанно-борошняну заправку, постійно помішуючи. Варіть на мінімальному вогні, не допускаючи сильного кипіння, щоб борщ не розшарувався. Додайте обсмажену цибулю й доведіть до готовності протягом кількох хвилин.

В кінці потрібно дрібно нарізати зелень (кріп, петрушку) й додати її до борщу, одразу знімаючи його з вогню.

Читайте також:

• Лемки на Донеччині: як відроджувались українські традиції
• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Росіяни вчергове викрали ікони з Бахмута, які, ймовірно, знаходилися у Свято-Миколаївському храмі у східній частині міста.

Про це повідомили російські ЗМІ.

Росіяни викрали ікони з Бахмута

В одній із російських пропагандистських груп Бахмута опублікували інформацію про те, що окупанти нібито знайшли православні ікони у приватному секторі міста. Відомо, що таким чином вивезли два екземпляри: перший — розміром 50×80 сантиметрів, а другий — 100×50 сантиметрів. Наразі вони знаходяться у Бєлгородській області.

Варто зазначити, що у коментарях користувачі пишуть, що зазначені церковні реліквії могли бути вивезені зі Свято-Миколаївського храму у східній частині Бахмута, відомій місцевим як “Забахмутка”.

Що передувало

Раніше редакція Бахмут IN.UA повідомляла, що митрополит Горлівський і Слов’янський Митрофан (який служить у так званій “днр”) ймовірно викрав з Бахмута ікони, мощовики та інші церковні реліквії з кількох храмів міста. Зараз вони перебувають у храмах тимчасово окупованої Горлівки.

Читайте також:

• Хто такий митрополит Донецький і Маріупольський владімір: досьє на священника, який очолив окуповані церкви
• Лідер “днр” Пушилін з’явився в Бахмуті й оголосив плани “відновлення”
• Росіяни викрали ікони з Бахмута: де вони зараз

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!