Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

На тимчасово окупованих територіях розпочалася активна фаза підготовки до проведення осіннього голосування. У вересні там планують провести псевдовибори депутатів до Державної думи російської федерації. Аби стимулювати місцеве населення до участі у процесі, російська сторона розгорнула масштабну кампанію. Зокрема, російське товариство “Знання” організувало цикл лекцій, спрямованих на інтеграцію мешканців тимчасово окупованих територій.

Про це повідомив деніс пушилін.

На ТОТ розпочалися лекції до виборів

У вересні на захоплених територіях заплановане проведення перших виборів депутатів до Держдуми. Російська сторона подає цей процес як визначальну історичну подію для регіону. Щоб мотивувати населення йти на дільниці, окупаційна адміністрація у своїх інформаційних кампаніях регулярно звертається до подій минулих років.

Зокрема, росіяни апелюють до так званих незаконних референдумів, які були організовані у 2014 та 2022 роках. Ці заходи подаються як приклад того, що люди нібито самостійно визначили вектор розвитку території. Тепер же, за твердженням організаторів виборів, через голосування місцеві мешканці мають вирішити, кому саме вони довірять представництво своїх інтересів у владних органах. Від результатів голосування, як переконують росіяни, залежатиме ухвалення законів, розв’язання нагальних проблем людей та відстоювання інтересів усього регіону.

Лекції від товариства “Знання” як інструмент впливу

Для того, щоб місцеві жителі підходили до процесу голосування більш підготовленими, на окупованих територіях запустили спеціальні освітні заходи. Головним виконавцем цієї програми стало російське товариство “Знання”. Воно проводить регулярний цикл лекцій, на яких детально розбирається устрій російської виборчої системи.

Організатори зазначають, що розглядають ці заходи не лише як технічну підготовку до процедури волевиявлення. Самі вибори та лекції про них позиціонуються як інструмент для формування загальноросійської громадянської ідентичності. Залученість населення до цих заходів поступово зростає: за наявними даними, з початку 2026 року учасниками таких лекцій стали вже понад три тисячі осіб.

Під час зустрічей російські лектори розкривають слухачам такі теми:

• принципи роботи системи — пояснення етапів, механізмів та правил проведення виборчих процесів у російській федерації;
• повноваження депутатів — роз’яснення того, за які саме напрямки відповідають обрані представники влади на різних державних рівнях;
• права виборців — опис інструментів та можливостей, які нібито отримує кожен учасник виборчого процесу.

У такий спосіб росіяни намагаються переконати мешканців окупованих територій, що від голосу кожної окремої людини залежить багато суспільно-політичних процесів. Участь у вересневих виборах активно транслюється як зона особистої відповідальності громадян за власне майбутнє, що в кінцевому результаті має забезпечити необхідну явку на виборчих дільницях.

Читайте також:

На ТОТ готуються до виборів: які партії просуває російська влада

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Президент підписав указ про надання звання Героя України та ордену Держави Олексію Юкову зі Слов’янська, керівнику пошукового загону “Плацдарм”. Пошуковець займався поверненням тіл загиблих понад 25 років і загинув під час виконання чергової місії на території Донецької області.

Про це йдеться в указі на сайті президента.

Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України Олексію Юкову

Керівника пошукової групи удостоїли звання Героя “за громадянську мужність, виявлену під час здійснення заходів із забезпечення оборони України, визначний особистий внесок у збереження пам’яті про полеглих захисників України, самовіддане служіння Українському народові”.

Що відомо про Олексія Юкова

Олексій Юков народився 9 вересня 1985 року в місті Слов’янськ на Донеччині. Там він проживав, здобував освіту, займався громадською діяльністю та працював тренером із таїландського боксу.

Пошуком останків загиблих він почав займатися у віці 13 років. На початковому етапі його робота була зосереджена на пошуку останків військових, які загинули в період Другої світової війни.

З початком війни у 2014 році Олексій Юков перейшов до пошуку тіл на сучасних полях бою. Він став засновником пошукової групи “Плацдарм”, яка здійснювала виїзди безпосередньо в райони ведення бойових дій та поблизу лінії фронту. Відомо, що Юков працював в Іловайську, де у 2014 році група брала участь у пошуку та поверненні тіл українських військових, які загинули під час боїв за місто.

Після початку повномасштабного вторгнення загін “Плацдарм” знайшов близько двох тисяч загиблих українських військових та цивільних осіб. Він також брав участь у діяльності, пов’язаної з обміном тілами.

Керівник загону загинув 5 серпня 2026 року в Лиманській громаді на Донеччині у віці 40 років. Під час повернення з чергової місії з пошуку загиблих його автомобіль підірвався на міні.

Вже 6 серпня петиція про присвоєння йому звання Героя України посмертно набрала необхідну для розгляду кількість підписів та отримала статус очікування на розгляд. Невдовзі після цього на сайті президента з’явився відповідний указ про нагородження.

Читайте також:

Загинув керівник пошукового загону “Плацдарм” Олексій Юков зі Слов’янська

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!