Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Бахмутська земля подарувала Україні плеяду талановитих науковців, митців та діячів культури. Однією з таких постатей, чий внесок у розвиток вітчизняної науки залишається вагомим, є Есфір Семенівна Беркович — видатна українська бібліографиня. Протягом свого життя вона працювала у найбільших наукових книгозбірнях країни та створила фундаментальні бібліографічні праці.

Редакція видання Бахмут IN.UA підготувала розповідь про непростий, але надзвичайно плідний життєвий шлях нашої землячки.

Біографія Есфір Беркович

Есфір Беркович народилася 2 березня 1912 року в місті Бахмут. Її дитячі роки супроводжувалися важкою втратою: коли дівчинці виповнилося лише сім років, померла її матір. У 1921 році батько ухвалює рішення перевезти Есфір разом із її сестрами до Харкова, де родина починає нове життя.

Саме в Харкові дівчина пішла до школи, яку успішно закінчила у 1931 році. У шкільні роки в Есфір проявився яскравий музичний талант, що згодом суттєво вплине на вибір її останнього місця роботи та специфіку бібліографічних досліджень.

Юність у ленінграді та старт бібліотечної кар’єри

Після отримання середньої освіти Есфір Беркович вирушає до ленінграда (нині санкт-петербург). Там вона вступає на вечірнє відділення ленінградської консерваторії, прагнучи розвивати свої музичні здібності. Паралельно з навчанням дівчина розпочинає свою трудову діяльність, влаштувавшись до Державної публічної бібліотеки імені М. Є. Салтикова-Щедріна. Саме тут закладається фундамент її майбутнього фаху.

Через особисті обставини Есфір була змушена перервати навчання в консерваторії, залишити Ленінград та повернутися до Харкова. Щоб продовжити роботу за обраним профілем, вона закінчує спеціалізовані бібліотечні курси. Згодом влаштовується до Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка. У науково-методичному відділі цієї установи вона працювала на двох посадах:

• бібліотекаря (у період з 1933 по 1934 роки);
• бібліографа центрального довідкового апарату (з 1934 по 1941 роки).

Роки Другої світової війни та переслідування

З початком німецько-радянської війни мирне життя та кар’єра Есфір Беркович обірвалися. У вересні 1941 року вона евакуювалася до міста Коканд в Узбекистані, де була змушена працювати у місцевій артілі, щоб вижити в умовах тилу.

У січні 1945 року, отримавши виклик від брата, вона переїжджає до москви. Її висока кваліфікація дозволила отримати посаду старшого бібліотекаря у Державній бібліотеці срср імені в. і. леніна. Проте важкі роки евакуації далися взнаки: через тяжку хворобу вже у вересні 1945 року жінка була вимушена звільнитися.

Повернувшись до Харкова, Есфір Семенівна ститкнулася з новою проблемою. Протягом тривалого часу вона залишалася безробітною через розгорнуту радянською владою ідеологічну “боротьбу з космополітизмом”.

Плідна наукова праця у Харківському університеті

Повернутися до улюбленої справи вдалося лише у 1948 році, коли її тимчасово прийняли на посаду редактора Центральної наукової бібліотеки (ЦНБ) Харківського державного університету (нині Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна).

У 1950 році вона стала бібліографом науково-бібліографічного відділу ЦНБ і обіймала цю посаду двадцять років — до 1970-го. За цей період фахівчиня взяла безпосередню участь в укладанні 12 ґрунтовних бібліографічних покажчиків. Серед її найвизначніших робіт — створення персональних покажчиків, присвячених видатним діячам науки та культури:

• філософу Григорію Сковороді;
• засновнику Харківського університету Василю Каразіну;
• фізіологу Івану Павлову;
• хіміку Євгену Хотинському;
• фізико-хіміку Миколі Ізмайлову.

Також Есфір Семенівна укладала складні систематичні покажчики до періодичних видань університету та наукових товариств, які діяли при ньому.

Музично-театральна спадщина та останні роки роботи

У 1971 році Есфір Беркович переходить на роботу до Харківської міської спеціалізованої музично-театральної бібліотеки імені К. С. Станіславського, де працює наступні 20 років (до 1991 року). Саме тут її юнацька музична освіта гармонійно поєдналася з колосальним досвідом бібліографа.

У цій установі вона реалізувала низку важливих професійних завдань:

• створила з нуля алфавітний каталог книг нотного відділу;
• виступила одним із провідних фахівців з розробки унікальної спеціалізованої схеми індексації літератури з мистецтва, яка базувалася на принципах УДК (Універсальної десяткової класифікації);
• доклала максимум зусиль для створення та розвитку довідково-бібліографічного відділу бібліотеки.

Окремою сторінкою її спадщини є зібрані та систематизовані нею бібліографічні списки, присвячені видатним композиторам. На жаль, за життя авторки ці праці залишилися ненадрукованими. До цього переліку увійшли: “Литература о Н. А. Лысенко за 1920–1972 гг.”, “Литература о композиторе Р. Щедрине: за 1958–1971 гг.”, “Т. Н. Хренников: литература за 1946–1973 гг.”, “Литература об А. Н. Скрябине за 1925–1971 гг.”, “С. В. Рахманинов: список литературы”, “М. П. Мусоргский и его опера “Борис Годунов” на сцене и на экране”.

Життєвий шлях видатної бахмутянки завершився 23 листопада 1992 року в Харкові. Весь професійний архів Есфір Семенівни Беркович сьогодні дбайливо зберігається у фондах Харківської міської спеціалізованої музично-театральної бібліотеки імені К. С. Станіславського як свідчення її безмежної відданості бібліотечній справі.

Читайте також:

Бахмутський гіпсовий промисел: історія видобутку та створення архітектурної ліпнини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Покровському напрямку тривають бої, в яких часто задіюють наземні роботизовані комплекси (НРК). Вони виконують логістичну роботу там, де не можуть працювати люди. Проте під обстрілами ці машини також зазнають ушкоджень та виходять з ладу.

Бійці батальйону безпілотних систем “Combat Hawks” 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади 7-го корпусу ШР ДШВ показали кадри порятунку підбитих дронів з околиць Покровська.

Роль наземних дронів під Покровськом

За словами бійців, насучасній війні існують маршрути, куди вже не здатна безпечно заїхати жодна броньована техніка. У таких небезпечних умовах працюють наземні дрони. Їхнє головне завдання — виконання чорнової роботи на нулі.

До основних функцій НРК на передовій належать:

• доставка боєкомплекту (БК) на позиції;
• підвезення провізії та інших припасів;
• евакуація поранених військовослужбовців з поля бою.

Військові зазначають, що логістика через так звану “кілзону” (зону суцільного ураження) є вкрай складною. Існує постійний ризик, що техніка не доїде до точки призначення через високу інтенсивність ворожих ударів.

Евакуація “поранених” роботів

Попри те, що в умовах інтенсивних боїв НРК часто стають розхідним матеріалом, українські десантники раціонально ставляться до наявного технічного ресурсу. Саме тому вони намагаються не кидати таку техніку в сірій зоні, евакуюючи її для подальшого ремонту та поверненню в стрій.

“Поранених та пошкоджених не залишаємо — евакуюємо“, — наголошують військові батальйону “Combat Hawks”.

Читайте також:

Російські штурми на Донеччині зросли: головні бої біля Покровська і Костянтинівки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!