Серед видатних імен діячів культури й науки, пов’язаних з нашим містом важливо згадати Сергія Кримського (1930 – 2010) – видатного українського філософа, культуролога. З 1957 року він працював в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Сергій Кримський – лауреат Шевченківської премії (2005), заслужений діяч науки і техніки України (1996), член Нью-Йоркської академії наук (1995). Завдяки його спогадам ми дізнаємося про Артемвськ-Бахмут 30-х, 40-х років ХХ століття. Детальніше розповідає завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. 

У 2012 році вийшла друком книга інтерв’ю Сергія Кримського з Тетяною Чайкою «Наш разговор длиною в жизнь». Ця «розмова тривалістю в життя» була своєрідним підсумком життєвого і творчого шляху філософа. Чимало сторінок його спогадів присвячено дитячим та юнацьким рокам.

Бахмут – Артемівськ на плані 1928 року.

Сергій Борисович Кримський народився 2 червня 1930 року в Бахмуті, перейменованому з 1924 року на Артемівськ. Його батько, Борис Кримський, був учасником громадянської війни, згодом отримав освіту інженера-металурга. У передвоєнні роки він займав досить високу посаду начальника управління постачання важкої промисловості Донбасу. Мав до своїх послуг два автомобілі й майже весь час перебував у відрядженнях. Був підпорядкований безпосередньо Москві й міг не зважати на дрібніше місцеве начальство – міськкоми й райкоми партії. Мати, Софія Михайлівна, за дівочим прізвищем Динарська, отримала музичну освіту, була гарною піаністкою й працювала в музичному училищі, заснованому в 1926 році.

Бахмут. Будинок чоловічої гімназії (до 1917 року)

Бахмут. Будинок 1-ї жіночої гімназії (до 1917 року)

Яким же постає образ малої батьківщини, краю дитинства, в спогадах, записаних на схилі віку? У згадках, пронесених через усе життя, Бахмут – Артемівськ – найдавніше місто Донбасу, місто соляних шахт і культурний центр краю (лише після Другої світової війни, на думку С.Б. Кримського, цю роль перейняв Донецьк, адміністративний центр області). Місто, що виросло на стародавньому «чумацькому шляху», зі збудованою на ньому оборонною фортецею. Місто інтернаціональне за складом населення, серед якого, крім українців, згадуються німці, болгари, греки, євреї. Мовою дитинства була українська, адже коло ровесників було переважно україномовне.

Половецький степ недарма посідає значне місце у спогадах дитинства Сергія Кримського. Батько був аматором полювання, і часто брав із собою малого Сергійка, якому подобалось ночувати в степу. Споглядання зоряного неба справляло надзвичайний вплив на відчуття 7–8-річного хлопчика, й формувало перші інтуїтивні уявлення про безкінечність. Саме з образом зоряного неба Сергій Кримський пов’язував перший у житті філософський досвід.

Яскраво відобразився у спогадах дитинства батьківський дім за тогочасною адресою: вул. Профінтерна, 118 (нині вулиця носить ім’я О. Сибірцева, й нумерація будинків зазнала змін). Це був одноповерховий будинок, поділений на дві половини, в ньому мешкали дві сім’ї. Родині Кримських у будинку належали три кімнати. Одна з них була їдальнею і разом кухнею. В іншій, вікнами у двір, стояло старе фортепіано з підсвічниками й різьбленим барельєфом Бетховена. Під вікнами росли три велетенські липи. Це було улюблене місце хлоп’ячих ігор і розваг.

Будинок міського театру в 1930 – 1963 роках (сучасний вигляд).

Артемівськ в ті часи активно розбудовувався, але центр міста був забудований одноповерховими будиночками зі садками. Від дореволюційних часів залишилися потужні кам’яні будівлі чоловічої й жіночої гімназій – в одній з них містилась середня школа, в якій Сергій Кримський закінчив чотири класи перед війною. Недалеко від цих навчальних закладів був розташований драматичний театр, де ставили музичні спектаклі, в яких брала участь мати Сергія. Театр залишив у юного глядача захоплюючі враження. Артемівський український музично-драматичний театр діяв з 1930 до 1963 року, з перервою на роки війни, і містився у центрі міста, на майдані Свободи. Тепер там розташований Міський центр культури і дозвілля імені Євгена Мартинова.

Мати часто акомпанувала відомим співакам, які приїздили до Артемівська на гастролі, гостювали вони й удома в Кримських.Завдяки приятельству батька з директором найбільшого кінотеатру в Артемівську, хлопець мав безборонний доступ без білетів до кінотеатру на всі фільми. З передвоєнного кінорепертуару найбільше запам’яталися йому історичні картини («Степан Разін»», «Пугачов», «Петро І»), а також воєнні, на зразок відомої «Якщо завтра війна».

Збереглися в його пам’яті з віку 3–4 років страшні картини Голодомору початку 1930-х років, коли просто під вікнами батьківського будинку на асфальті лежали й помирали голодні люди. Батьки виносили їм їжу, але ті вже не могли їсти, а якщо намагалися їсти, то одразу помирали. Після війни, вже майже дорослим, приїхавши на Донбас до батька, С. Кримський бачив на власні очі подібні картини голоду 1947 року, який теж був штучним, організованим владою, голодомором. Не пройшли повз дитячу увагу й репресії кінця 1930-х років, коли у школі раптом зникав хтось із однокласників: уночі заарештували батьків, а потім і дітей кудись заслали.

Останні дитячі спогади Сергія Кримського, пов’язані з Бахмутом – Артемівськом, охоплюють події початку радянсько-німецької війни та евакуації. Запам’ятався перший день війни, 22 червня 1941 року, коли в центрі міста почули з батьком по радіо тривожне оголошення голосом диктора Левітана. Наступного дня батько пішов до військкомату, а потім і вирушив на фронт. А малий Сергійко з родиною відправився в евакуацію, спочатку вантажівкою до Ясинуватої, а там сіли на товарний потяг, одразу потрапили під бомбардування з німецьких літаків. На щастя, всі з родини залишилися живі. Евакуація врятувала Кримських від знищення, якого зазнала більшість єврейського населення міста під час нацистської окупації.

Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, в якому працював С. Кримський. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Наступна зустріч С.Б. Кримського з Бахмутом відбулася вже в 2000-х роках, коли він був запрошений на ювілей Артемівського музичного училища. Відвідав знайомі місця, зауваживши, що попри руйнування часів війни, в місті збереглася вся географія його довоєнного дитинства. Відвідав він тоді й міський краєзнавчий музей, якому залишив у подарунок свої книжки. У 2015 році на мапі міста з’явився провулок Сергія Кримського. Але справжнє відкриття цієї непересічної постаті земляка для бахмутян, мабуть, ще попереду.

Книга «Сергей Крымский: наш разговор длиною в жизнь» (2012)

Книга С. Кримського «Під сигнатурою» Софії (2008)

Читайте також:  
Перший український прапор та піший полк: як бахмутяни боролися за незалежність сто років тому

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут вдруге стає полем битви проти московитів

Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

«Ти не загинеш, Україно…», – бахмутський письменник Микола Чернявський

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

Міністр часів УНР, поет, науковець: що ви знаєте про видатного мешканця Бахмутського краю Микиту Шаповала?

Чим відзначилися бахмутяни в Європі, які рятувались від більшовицьких репресій

 Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Бахмутська Фортеця» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

У так званій “днр” проходять дитячі змагання “Зарніца”. Це всеросійська воєнно-патріотична гра, яка є частиною великої системи мілітаризації дітей. Дітей віком від 6 років долучають до так званих змагань, які насправді мають на меті базову армійську підготовку. Учасники гри змагаються в умовах, наближених до поля бою, та освоюють різні військові спеціальності, серед яких інженер-сапер, штурмовик, воєнкор, медик та інші.

Як окупанти мілітаризують українських дітей на ТОТ під прикриттям змагань, розповідає Бахмут IN.UA.

Гра “Зарніца” у “днр”: як мілітаризують молодь

На тимчасово окупованій Донеччині набирає популярності дитяча гра “Зарніца”. Це воєнно-патріотичні змагання, які проводять на території росії та тимчасово окупованих територіях України. Участь у ній беруть збірні команди молодіжних громадських об’єднань та учнів освітніх закладів. До змагань залучають як старшокласників, так і першачків — грати у “Зарніцу” можуть діти віком від 6 років.

Примітка. Гра “Зарніца” сягає корінням у радянські часи. Офіційно її заснували у 1967 році. Метою гри було військово-патріотичне виховання радянської молоді. Також “Зарніца” входила до плану початкової військової підготовки у середніх навчальних закладах у зв’язку зі скороченням військової служби з 3 до 2 років. Першим командувачем гри був радянський воєначальник Василь Казаков. Він наказав створити юнармійські батальйони, навчити молодь навичкам армійського життя, а також виховувати молодь у дусі “готовності протистояти будь-яким ворогам”.

У лютому 2026 року в так званій “днр” стартував третій сезон гри “Зарніца 2.0”. Вона має видозмінену назву, оскільки є наступницею радянської гри, яку продовжує рф. Організатором “Зарніци” є рух “юнармія”, який займається мілітаризацією дітей, та громадська організація “Російський союз молоді”.

Партнером гри виступає міноборони рф. Саме за сприяння міністерства дітям надають навчально-матеріальну базу та майданчики для проведення гри, які фактично є полігонами.

У російському інформаційному просторі “Зарніца” подається як захоплива гра, де діти можуть змагатися командами однолітків. Та насправді за нею ховається справжня армійська підготовка. Для того, щоб взяти участь у грі, діти мають опанувати базові військові навички, а саме:

• стройову підготовку;
• знання з військової історії та символіки росії;
• орієнтування на місцевості;
• стрільбу;
• метання гранати;
• силову підготовка.

Фактично діти приміряють на себе ролі військових. Кожен учасник команди виконує різні функції, які передбачені такими військовими спеціальностями:

• воєнкор;
• командир загону;
• медик;
• оператор БПЛА;
• інженер-сапер;
• зв’язківець;
• штурмовик.

Для підготовки до змагань у рф розробили онлайн-курс підготовки на кожну зі спеціальностей. Зокрема, медики вчаться надавати першу допомогу “пораненим” бійцям та евакуювати їх з поля бою. Зв’язківці мають навчитися організувати зв’язок між командиром та “бійцями”, опанувати шифрування і дешифрування інформації. Діти, які хочуть приміряти роль командира, повинні вміти вибудовувати бойовий порядок групи, працювати з топографічними картами і визначати дальність до мети. Сапери проводять розвідку місцевості, виявляють мінно-вибухові загородження та допомагають організувати безпечний прохід через перешкоди. А оператори БПЛА, керуючи дронами, відповідають за повітряну розвідку.

Ключові ролі виконують штурмовики. Під час гри вони відповідають за придушення позицій противника і прикриття “побратимів”. Щоб успішно виконати завдання, штурмовику потрібні навички вогневої підготовки, розуміння принципів ведення бою в обмеженому просторі, а також вміти правильно заходити до приміщень, працювати з кутами та діяти під час штурму.

Суть гри — першим захопили фортецю та прапор противника. Самі ігри відбуваються на полігонах, де створюють реальні умови бою. На кадрах з ігор видно, що діти пересуваються окопами, полями та “воюють” в умовах житлової забудови. Таким чином дітей у форматі гри навчають, як діяти на полі бою. Це фактично є підготовкою до службі в армії рф.

З 23 лютого по 10 червня 2026 року на окупованій Донеччині триватуть відбіркові ігри. Найкращі команди у різних вікових категоріях представлятуть так звану “днр” на фінальній грі, яка відбудеться 10 серпня.

За словами ватажка “днр” дениса пушиліна, на окупованій Донеччині серйозно готуються до “Зарніци”. Окупанти налагодили роботу центру “Воїн”, де діти вчаться керувати дронами, опановують навички надання першої допомоги та елементи військово-патріотичної підготовки. За словами пушиліна, це необхідно для “формування сильного та відповідального покоління”.

Переможцям гри передбачені різні види нагород. Серед них солодкі призи, грошові призи (передбачаються в окремих регіонах за ініціативи місцевої влади), та додаткові пільги, наприклад компенсація витрат на навчання у вищих чи середніх закладах освіти або іменні стипендії.

Читайте також:

• Росіяни використали для пропаганди історію дитини з Бахмута
• У Донецьку презентували серіал про війну: які меседжі російської пропаганди він просуває
• “Вдень ходять до російської школи, а у вільний час вчать українські предмети”: як діти з ТОТ боряться за вступ в українські виші

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З 22 квітня у Полтаві стартувала видача спеціалізованих гігієнічних наборів для внутрішньо переміщених осіб, які переїхали до області у 2026 році та належать до вразливих категорій.

Про це повідомляє Карітас Полтава.

Хто може отримати допомогу

Благодійна організація “Карітас Полтава” розпочне з 22 квітня видачу спеціалізованих гігієнічних наборів для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які переїхали до Полтавської області після 1 січня 2026 року. Допомога надається тим, хто раніше не отримував подібні набори та належить до однієї з вразливих категорій:

• особи з інвалідністю (1, 2, 3 групи, а також інвалідність з дитинства);
• люди з важкими захворюваннями;
• особи віком 70+ за наявності медичних показань.

Реєстрація на отримання допомоги проводиться у Полтаві за адресою: вулиця Гоголя, 28. Прийом здійснюється щодня з 10:00. Перед отриманням допомоги організатори перевірятимуть, чи отримувала особа подібну підтримку раніше.

Для реєстрації необхідно надати:

• паспорт (оригінал);
• ідентифікаційний код;
• довідку ВПО;
• документи, що підтверджують належність до вразливої категорії.

Додаткову інформацію можна отримати за телефоном +380 (50) 346 4883.

До теми:

Відпочинок у Кракові для дітей ВПО та військових: як зареєструватися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!