Василь Юлійович – бахмутянин, чоловік пенсіонер, йому 75 років. Лише нещодавно він евакуювався з міста, адже через постійні обстріли в Бахмуті стає все небезпечніше. Василь Юлійович розповів нам, яким було його життя у прифронтовому Бахмуті.

Пан Юрій народився та виріс в селі поблизу Бахмута, тут він створив власну родину. Працював на Артемівському заводі з обробки кольорових металів. Мав приватний будинок та своє господарство. Раніше з міста евакуювалися його син та невістка, тож на господарстві чоловік залишився один. Рідні просили дідуся евакуюватися, проте він хотів залишатися.

«Я собі купив буржуйку, дрова брикети, щоб готово все було. Хотів там зимувати. Але в мене й на місяць не вистачило б того, щоб протопити. Мені прийшлося їхати до сина. Вони мене кликали до себе. Казали приїжджати й все тут залишати», — згадує бахмутянин.

Світла й води в домі чоловіка не було, до магазину було далеко йти, окрім того, дорогу постійно обстрілювали.  Воду пенсіонер набрав завдяки проливному сезону дощів, для технічних потреб воду набирав у бутлі. Питну воду купляв у магазині. Також в чоловіка вдома була бочка на 200 літрів, він встиг її наповнити. 

Стосовно їжі, дідусь розповідає, що у нього на господарстві залишилося десяток курей, які несли яйця, а також були запаси закруток в погребі: компоти, варення, огірки та помідори. Щоб готувати їжу, пенсіонер використовував газ з балонів, по нього потрібно було їздити в Костянтинівку. Сюди ж чоловік їздив по пенсію, автобуси в місті давно не ходять, тож люди збиралися разом й наймали приватний бус, який довозив їх до міста. За дорогу платили в середньому 250-300 гривень.

Коли пан Василь евакуювався, то курей віддав сусіду. Окрім курей, пенсіонер мав вдома ще собаку та котів, пса також віддав сусідам, а от котів довелося залишити вдома. Для улюбленців він залишив відкритий вхід в сарай. Під час обстрілів пан Василь не ховався, чоловік вже звик до звуків, під такий акомпанемент він навіть спав. Новини бахмутянин дізнавався за допомогою радіо, яке працювало на батарейках.

«Слухав радіо, а потім батарейки закінчилися. Була проблема із зарядкою телефону, він старенький був, тож заряджати його було потрібно 3-4 дні, а світла ж нема. Отой й бігаєш, дивишся в кого працює движок й просиш зарядить», — згадує бахмутянин.

У селі, звідки евакуювався пенсіонер, ще залишилися люди, переважно це теж пенсіонери. Молодь з села давно виїхала, каже дідусь. Зараз чоловік вже в безпечному місці, разом з внучкою запускає паперові літачки.

Фото: ілюстративне, Pixabay  

Читайте також: «Виїхала Яна, а за нею ще 200 людей»: як бахмутянка організувала волонтерський штаб в Софіївці

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Волонтерство — це спосіб мислення, який не дозволяє залишатися осторонь до чужої біди. Зараз їх роль в України важко переоцінити, адже вони стоять за спинами військових та допомагають простим українцям, часто ризикуючи при цьому життями. Саме завдяки таким людям Україна стає на крок ближчою до перемоги, до світлого майбутнього.

Редакція Бахмут IN UA звернулася до бахмутських громадських діячів Інни Гайдай, Віктора Зіпіра та Марини Шажко та ділиться їх думками стосовно волонтерства.

Волонтерство в Україні

Сьогодні волонтери — найпотужніша частина громадянського суспільства України, від роботи якої залежить багато аспектів держави. Наприклад, частина усього забезпечення військових на фронті надходить від небайдужих громадян. Це все частина їх боротьби за свободу рідної землі За словами Віктора Зіпіра, голови громадської організації “Бахмут Український”, до боротьби залучена не тільки вся Україна, але й волонтери США, Чехії, Польщі та інших країн. Вони допомагають грошима й речами, не рідко закупають й спорядження для військових на фронті.

Чоловік розповідає, що зараз волонтери намагаються допомогти всім цивільним і військовим. Про основні задачі, які зараз постають перед волонтерами відповідає наступне:

На питання, чому без волонтерів не було б Перемоги, Віктор Зіпір заявив, що все було б по-іншому, це була б інша Україна:

Марина Шажко, керівниця Бахмутського товариства захисту тварин “Лада”

Часто буває так, що допомога під час війни потрібна не людям, а тваринам. В авангарді цього аспекту в Бахмутській громаді стоїть Бахмутське товариство захисту тварин “Лада” та його керівниця Марина Шажко

За словами жінки, її організація з трьох волонтерів опікується притулком, який евакуювали із Бахмута. До нього постійно надходять нові тварини, яких рятують з-під обстрілів на найгарячіших ділянках фронту.

Наразі волонтери притулку займаються реабілітацією тварин, а також передають їжу для хвостиків, які все ще залишаються в місті. Ми запитали пані Марину, про будні волонтерів у притулку, на що отримали наступну відповідь:

На думку жінки, її головне для її ініціативи та волонтерства в цілому — бажання допомагати, отримувати новий досвід та змінювати себе та суспільство на краще. Зараз кожен волонтер також наближає Перемогу

Інна Гайдай, бахмутська волонтерка

Інна наголошує, що не вважає себе волонтеркою. На її думку, вона не робить нічого такого, щоб не міг зробити будь-хто інший. На питання про те, скільки зараз є волонтерів під її кураторством, бахмутянка відповідає наступне:

На думку жінки, ЗСУ й волонтери, це дві складові, які ведуть нас до Перемоги, й одне без іншого не може бути, якась лінія відірветься й все рухне. Це все одне ціле, головна особливість якого — єдність.

Читайте також:

• Волонтери з Дніпра евакуюють тварин із Донеччини: як залишити заявку
• “Неприємно чути про проблеми, але обговорення допомагає їх вирішувати”: досвід діяльності робочої групи Вугледарської громади
• “Мрія, яка підтримує впевненість у майбутньому”: як працює благодійний фонд у прифронтовому місті Слов’янськ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Через війну, яку розпочала росія чимало українців були змушені покинути свої домівки, а часто саме дім ми асоціюємо з відчуттям безпеки та захищеності, недаремно в народі є прислів’я: “Мій дім — моя фортеця”. Коли ми втрачаємо дім, в певному значенні, втрачаємо відчуття безпеки. Сьогодні ми розповімо, як віднайти друзів у новому місті, матеріал буде корисний для наших бахмутян, які вимушено отримали статус ВПО.

Волонтерство

Спільна проблема згуртовує людей, тож інколи щоб знайти нових друзів варто пошукати волонтерські ініціативи в своєму місті. Це може бути плетіння сіток, виготовлення окопних свічок чи сортування гумдопомоги. Сьогодні зайві руки не завадять волонтерським штабам, натомість Ви можете швидше адаптуватися до нового міста, відчути себе потрібним та важливим. 

Нове хобі

Для переселенців у багатьох містах України та навіть за кордоном зараз проводять безплатні заняття: це може бути фітнес, як це робить українка Наталія в Франції, або заняття для діток та дорослих у Центрі “Мальва” в Бухаресті. Після евакуації в безпечне місце Ви можете дізнатися у громади чи є якісь заняття для ВПО у місті. Якщо такої можливості не передбачено, не забувайте про звичні справи: прогулянки в парку, участь в батьківських зборах, толоки. Ці заняття не вимагають у Вас коштів, однак принесуть корисні знайомства. Сама так можна познайомитися з новими людьми та заручитися необхідною підтримкою.

Участь у житті громади 

Переїхавши на нове місце важливо знайти свій щабель у соціальній драбині. Пригадайте, чим Ви займалися у своєму місті і спробуйте знайти схожу діяльність — участь в організаційних заходах, церковний хор, спортивні змагання, озеленення в місті, шиття. Не бійтесь питати сусідів про місцеві дійства, цікавтесь життям громади. Вкрай важливо знайти для себе місце в новому життєвому устрої, тому не соромтеся пробувати щось нове для себе та просити про допомогу. Вам радо підуть на зустріч, важливо також поважити один одного. 

Вікові рамки та соціальний статус

Нерідко ми намагаємося знайти собі друзів чи товаришів у тій віковій категорії, у якій знаходимося ми самі. Однак, не слід відкидати людину, якщо вона молодша чи старша за Вас, адже у кожного з нас різний соціальний досвід, який може бути корисний один для одного. Також не забувайте, що будучи неупередженим, можна зустріти більше цікавих людей. Не поділяйте всіх на умовні категорії: багаті та бідні, престижні професії та не престижні і не ставте собі рамки з ким можна дружити, а з ким ні.

Головне фото: Pixabay

Примітка: авторська колонка нашої випускової редакторки – психологині, журналістки Семаковської Тетяни

Читайте також: «Заклик до евакуації»: історія волонтерки з Костянтинівки, яка допомагає Бахмуту

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!