16 жовтня в Києві відбулася акція на підтримку зниклих і полонених українських Захисників “Почуйте нас”. На площі Незалежності зібралися рідні бійців з усієї України, вони приїхали з різних міст. О 9-й годині ранку було оголошено загальний збір на Майдані, о 12:00 вони пішли до Офісу Президента, щоб передати Володимиру Зеленському та Валерію Залужному звернення від кожної з бригад.

Про те, які питання мали рідні до Зеленського та Залужного, редакції Бахмут IN.UA повідомили організатори.

Акція в Києві

Рідні військових, які зникли безвісти перебуваючи у складі різних бригад, прийшли з плакатами. Родичі військових з 54 ОМБр звернулися до президента Володимира Зеленського, очільника Міноборони Рустема Умєрова, його заступників Наталії Калмикової, Катерини Чорногоренко та Юрія Джигира з вимогою змінити ситуацію.

Люди вимагали відповідей на такі питання:

• чому немає об’єктивного пошуку зниклих безвісти бійців;
• на якій підставі затягуються службові розслідування;
• чому командири відправляють бійців на штурм вогневих позицій ворога без вогневої підтримки, амуніції та патронів;
• чому рідні вже кілька місяців не отримують гроші на зниклих бійців, на які потреби вони витрачаються;
• чому бійців не забезпечують повною мірою необхідними медикаментами, а на фронт поставляються китайські аптечки.

О 12:00 рідні вирушили до будівлі Верховної Ради, потім пішли до Офісу Президента, на зустріч з ними вийшов представник адміністрації, зібрав звернення, але від коментарів відмовився;

Також відбулася зустріч із Олександром Кононенко, представником уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Дмитра Лубінця. Відповідь на свої питання рідні зниклих безвісти не змогли отримати.

Що передувало?

Родичі військовослужбовців 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи повідомляють про масові зникнення, а можливо й загибель бійців 54 бригади під Білогорівкою, Спірним та Роздолівкою. Нагадаємо, що за ці населені пункти тривали важкі бої останні місяці.

Крім того, кажуть рідні, багато бійців з бригади оголошені, як такі, що самовільно залишили позиції, хоча близькі впевнені, що їхні чоловіки, не залишали своїх позицій. Більше про зникнення військових ми писали у матеріалі за посиланням.

Читайте також

• Законопроєкт № 8271: чому військові не задоволені прийнятим законом?
• Українські військові і переселенці подають матеріали до Міжнародного суду в Гаазі
• Які документи потрібні військовому для призначення пенсії: список

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Станом на квітень 2026 року понад 169 тисяч пенсіонерів із числа внутрішньо переміщених осіб залишаються без виплат через непроходження обов’язкової ідентифікації. Попри зменшення кількості таких випадків, проблема досі залишається актуальною.

Як відновити виплати, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Чому пенсіонери ВПО не отримують виплати та як пройти ідентифікацію

Як повідомив Павло Фролов, голова спеціальної комісії з питань захисту ВПО, станом на початок квітня 2026 року понад 169 тисяч пенсіонерів ВПО не отримують пенсійні виплати через непроходження обов’язкової фізичної ідентифікації.

Хоча порівняно з початком року ситуація покращилася (тоді без виплат залишалися близько 337 тисяч осіб), проблема досі є масовою. Основними причинами називають великі черги в сервісних центрах Пенсійного фонду України, а також складність використання цифрових інструментів, особливо для літніх людей.

Як відновити виплати пенсії

Пенсіонери можуть скористатися кількома способами для відновлення виплат:

• подати заяву про неотримання пенсії від рф: через особистий кабінет на порталі Пенсійного фонду України, у сервісному центрі ПФУ або пройти відеоідентифікацію, попередньо записавшись через вебпортал ПФУ;
• якщо особа перебуває за кордоном — отримати підтверджуючий документ у дипломатичній установі України та надіслати його до Пенсійного фонду.

Рідні та близькі можуть допомогти пенсіонерам налаштувати відеозв’язок та пройти необхідну перевірку.

Для ВПО, які отримують пенсію на підконтрольній території України, достатньо лише повідомити про неотримання виплат від РФ.

Експерти наголошують, що пенсія є базовим елементом соціального захисту, а не привілеєм. Відтак процедури верифікації мають бути доступними та зрозумілими для всіх категорій громадян.

До теми:

“Ці зміни суперечать закону”: чому нові пропозиції про виплати пенсій мешканцям ТОТ викликали спротив правозахисників

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

12 років тому, 17 квітня 2014 року, в нині окупованій Горлівці пройшов проукраїнський мітинг. Люди, які були проти самопроголошеної влади “днр” виступили з мирним протестом. Одним із тих, хто намагався відстояти українську незалежність, був Володимир Рибак — депутат Горлівської міськради. За свою проукраїнську позицію та відкрите протистояння бойовикам “днр” його викрали та закатували. Загибель Володимира Рибака визнана однією із перших втрат серед мирних жителів Донеччини та сьогодні є символом спротиву окупації.

Спогадами про Володимира Рибака та квітневі події 2014 року в Горлівці з редакцією Бахмут IN.UA поділилася Галина Докашенко — горлівчанка, завідувачка кафедри історії імені професора Віктора Докашенка Горлівського інституту іноземних мов.

Спогади про Володимира Рибака, мітинг 17 квітня 2014 року

Галина Докашенко — педагогиня, історикиня з Горлівки. Вона була свідком подій весни 2014 року, коли Горлівку захопили бойовики так званої “днр”. Пані Галина каже, що особисто не була знайома з Володимиром Рибаком, але знала про його активну проукраїнську діяльність, якою він займався до 2014 року.

“До цих подій я особисто не була з ним знайома, але знала, що він був одним із найактивніших депутатів міської ради, він належав до “Батьківщини”. Завжди у пресі давали інформацію про кожне засідання міськради, і я бачила, що Володимир Рибак дуже активно виступав. У нього завжди, навіть до подій 2014 року, була відверта проукраїнська позиція”, — каже Галина Докашенко.

17 квітня 2014 року в Горлівці відбувся мирний мітинг, організований на підтримку міського голови Євгена Клепа. Тоді місцеві жителі вийшли з плакатами до міськради, виступаючи на підтримку законно обраної української влади. Серед мітингарів була і Галина Докашенко разом з колегами і студентами.

“Мітинг 17 квітня я достатньо добре запам’ятала. Можливо тому, що саме на цьому мітингу почалась словесна перепалка щодо мера. Місцеві жителі виступали за законно обраного, легітимного мера Євгена Клепа. А бойовики, звісно, хотіли свою кандидатуру. Пам’ятаю, ми йшли на цей мітинг і зробили плакат “Клеп усьому голова”, за аналогією відомого вислова “хліб усьому голова”. Я не можу сказати, що були якісь збройні протистояння. По завершенні мітингу там, де стояли останні ряди мітингувальників, кажуть, що якась штовханина трохи була. Але я про це не можу впевнено сказати, бо її не бачила, оскільки стояла всередині. Загалом тоді доволі багато людей було”, — каже Галина Докашенко.

Саме під час мітингу 17 квітня Володимир Рибак відкрито виступив проти бойовиків, які захопили владу в Горлівці. Того дня він спробував зняти прапор так званої “днр” і повернути український прапор на будівлю міськради. Після цих подій депутат зник.

Новину про зникнення Володимира Рибака пані Галина дізналась від свого чоловіка, який теж був депутатом Горлівської міськради.

“Наступного дня мій чоловік сказав, що після мітингу Володимир Рибак зник і його ніде немає. Тоді ми вже дізналися, що він вийшов на дах міськради, зняв прапор “днр” і знову вивісив прапор України. Потім вже я дізналася, що додому він так і не прийшов, його просто затягнули в машину по дорозі. Родина Володимира Рибака та його друзі тоді дуже хвилювалися за його долю”, — розповідає історикиня.

19 квітня місцеві рибалки знайшли два тіла в річці Казенний Торець біля селища Райгородок. 22 квітня дружина Володимира Рибака впізнала його тіло. Депутата закатували і ще живим скинули в річку.

Ким Володимир Рибак став для горлівчан

Галина Докашенко, як історикиня, каже, що загибель Володимира Рибака дала розуміння того, що окупанти не будуть миритися з проукраїнським населенням.

“Для мене, як для людини та історикині, Володимир Рибак є першою мирною жертвою того протистояння. Я і до сьогодні вважаю, що він є першою жертвою, яка постраждала за свою позицію. Я точно розуміла, що так жорстоко з ним вчинили просто за його проукраїнські погляди. Після загибелі Володимира Рибака до мене прийшло дуже чітке розуміння, що ніякого мирного процесу тут не буде, хоча сам мітинг був мирним. Багато хто в моєму оточенні, з ким ми тоді тісно спілкувалися, дуже переживали ці події”, — згадує педагогиня.

Фактично загибель Володимира Рибака можна оцінювати як факт залякування мирного населення, яке виступало проти окупації. Однак саме після вбивства депутата до людей прийшло чітке усвідомлення того, що врегулювати ситуацію мирним шляхом не вийде.

“Мені здається, що саме від його трагічної смерті пішов незворотний відлік, коли неможливо вже було говорити про якесь мирне примирення або “замирення”, як дехто говорив що треба замиритися. Смерть Володимира Рибака означала незворотність протистояння, яке вже на той час визначилося на Донеччині, і в Горлівці зокрема. Ми всі зрозуміли серйозність подій, що це не просто локальні невеличкі суперечки, а події політичного протистояння”, — зауважила Галина Докошенко.

Історикиня згадує, що у 2015 році Володимиру Рибаку посмертно присвоїли звання Героя України. На її думку, це дуже важливо для пам’яті про ті події. Роботою щодо збереження пам’яті про важливих постатей, які стали символом спротиву окупації, зараз займаються освітяни Горлівського інституту іноземних мов.

“Ми готуємо друге видання навчального посібника “Історія рідного краю. Донеччина: люди — духовність — природа”. У розділ “Люди” ми хочемо дати кілька історичних портретів до тих, що там вже є. Це будуть історичні нариси про Дмитра Чернявського, Володимира Рибака і Степана Чубенка. Також думаю, що ми додамо й четвертий історичний нарис про Олексія Дульнева”, — поділилася Галина Докашенко.

Читайте також:

• “До останнього не вірив, що буде повномасштабна війна”: ветеран з Бахмута про бої за місто, спогади та дім та ставлення до військових
• Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали
• Шість років після смертельного побиття бахмутського активіста Артема Мирошниченка: засуджені пішли служити

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!