Юлія Романуша — бахмутянка, яка 20 років займається викладацькою діяльністю. Вона працює в Бахмутському навчально-науковому професійно-педагогічному інституті. У вільний час освітянка займається творчістю — пише вірші, які стають основою пісень. Головною темою цих пісень є спогади про рідний Бахмут і реалії життя переселенців.

Про свою творчість Юлія Романуша розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Творчістю займалась з дитинства

Юлія Романуша родом з Бахмута. Тут вона мешкала разом з родиною. 20 років життя жінка присвятила викладацькій діяльності — працювала в Бахмутському навчально-науковому професійно-педагогічному інституті. Тут вона продовжує роботу і донині.

З Бахмута Юлія Романуша евакуювалась у квітні 2022 року. З міста виїжджали цілою родиною — батьки Юлії, її чоловік та домашній улюбленець. Родина переїхала до Кропивницького, де мешкають дотепер. Тут пані Юлія продовжує викладацьку діяльність, а у вільний час займається творчістю — пише вірші і створює пісні.

“Вірші — це хобі з дитинства. Ще змалку я часто римувала слова, і навіть помічаю це за собою зараз. Буває коли викладаю лекції, то мимоволі щось римую. Раніше я писала вірші виключно для себе на різні теми, наприклад щось про природу. А влітку цього року я почала активно писати на такі болючі теми, які знайомі нам, бахмутянам, і загалом переселенцям. Мабуть всередині мене настільки накопичились емоції, що почали виливатись у вірші. Загалом у творчих людей воно завжди так: то тиша, то потім приходить натхнення, що не встигаєш все це записувати”, — розповідає Юлія Романуша.

Вірші лягли в основу пісень

Свої вірші бахмутянка перетворює у пісні. В цьому їй допомагають технології штучного інтелекту. До пісень авторка створює і кліпи. Вона каже, що створення відеоряду до пісень також дуже захоплює її.

Перша пісня на слова Юлії Романуші — “Голос миру”. У ній авторка вилила своє бажання до скорішого мирного життя і повернення додому.

“Текст та ідея народились як емоційна відповідь на бажання людей жити мирним життям, бути у безпеці, мати щодня можливість радіти новим ранкам та вітати з ними своїх рідних та близьких. Знати, що більше немає повітряних тривог. Також у пісні наголошується на бажанні повернення додому наших захисників та захисниць, щоб всі всіх дочекалися. Щоб українці знову вільно дихали та раділи кожному новому дню у мирній гармонії”, — так описує свою пісню бахмутянка.

Пісня до Дня Бахмута

До 454-ї річниці Бахмута Юлія Романуша написала пісню. Її офіційно випустили в День міста, 13 вересня. Ця пісня була опублікована на ресурсах самої авторки та в соцмережах міськради. Самі бахмутяни позитивно оцінили її та ділилися з Юлією своїми спогадами про місто.

“Я давно хотіла випустити пісню про Бахмут. І якось я висловила своє бажання Тетяні Вікторівні Постоєвій (ред. виконувачка обов’язків начальника відділу молодіжної політики Управління молодіжної політики та у справах дітей). І вона сказала: “Якщо ти хочеш, то давай випустимо твою пісню до Дня міста”. На той момент у мене були чотири пісні, присвячені Бахмуту. Я їх надала на розгляд і з них обрали одну — “З Бахмутом у серці”. Вона була написана десь у липні цього року”, — розповіла Юлія Романуша.

Пані Юлія каже, що хотіла створити пісню, яка б відгукувалась бахмутянам.

“Я дуже рада, що моя пісня вийшла саме до Дня міста. Бо вона стала для всіх нас можливістю поринути у спогади. Мені пишуть багато коментарів, де люди діляться своїми враженнями. Хтось висловлює своє захоплення, хтось може поплакати, хтось розповідає про те, що йому наболіло. Людям є під чим висловитися. Бо пісні, які були раніше, вони трошки не про нас. Наприклад, “Фортеця Бахмут” — то це просто було модне слово на той час, я це так сприймаю. Потім ще там була якась пісня “Бах-бах, голосно в Бахмуті”. Всі вони не відгукуються бахмутянам внутрішньо”, — каже пані Юлія.

Юлія Романуша також створила кліп на пісню “З Бахмутом у серці”. У його основі — фото- і відеоспогади з мирного життя. Це кадри з архіву самої авторки, її знайомих та від користувачів соцмереж.

“Спочатку я думала не робити кліп, бо його робила міська рада. У них вийшов дуже красивий кліп, але він більш офіційний. А я захотіла зробити версію, яка буде від людей. Натхнення я брала з тіктоку, бо моя стрічка рекомендацій налаштована так, що мені часто потрапляються відео з Бахмута. Якось я натрапила на відео, яке, як виявилось, виклала дівчинка з Бахмута. Це було відео з Чорноморська, але мені ці кадри дуже нагадали двір мого дому. Я жила на вулиці Чайковського і коли дивилась у своє віконце, то бачила сквер і пам’ятник визволителям Донбасу. І от ці кадри мені здались наче це щось моє. І так я вирішила створити кліп з кадрами, які нагадують людям Бахмут. Я брала відеоспогади людей з соцмереж, їх всіх я вказала в титрах. Також деякі фотографії брала з бахмутських груп у фейсбуці. Деякі фото оживляла через нейромережі. Наприклад, кадр, де в’їзд у Донецьку область, згенерований у штучному інтелекті, бо такого відео в мене не було”, — розповіла Юлія Романуша.

Пісні, які вийдуть у майбутньому

На сьогодні Юлія Романуша написала 13 пісень. Більшість із них присвячені Бахмуту або розповідають про життя переселенців. Зараз на Youtube-каналі Юлії Романуші вийшли чотири пісні. В майбутньому авторка планує випускати й інші свої роботи.

“Про Бахмут у мене вийшло дві пісні, і є ще одна, над якою я працюю. Зараз думаю над її назвою. Ця пісня буде про мої сни і, звісно, про сни всіх переселенців, які лише уві сні можуть потрапити в місто і побачити його цілим. Наприклад, мені часто сниться мій будинок і я бачу, як на підвіконні мене чекають мої орхідеї. Це буде пісня про таку собі подорож Бахмутом, де я пригадую всі наші райони — центр, Забахмутку, Собачовку, Літак, Часовоярську гірку”, — розповідає Юлія Романуша.

Деякі релізи заплановані спільно з міською радою.

“Ще в мене є пісня про нас, ВПО. Там є все про наше життя: про те, як важко знайти свій куточок, знайти оренду і таке інше. Ще є пісня про Донецьку область, я її вже відправила і реліз запланований на 29 вересня. Це буде крута композиція в стилі рок. Ще є пісня, яку взяв в обробку наш відділ культури — “Молитва за ЗСУ”. Ця пісня зворушлива до мурашок, про військових, за яких ми щодня хвилюємось”, — розповіла Юлія Романуша.

Зараз написання віршів і створення пісень є для Юлії Романуші цікавим хобі. Вона не має на меті отримати з цього кошти. Каже, що творчість для неї першочергово — це можливість висловитись.

“Я знаю по собі, і по своїм знайомим, що багато хто тримає в собі ті емоції, які в нас накопичуються. Тому для мене творчість — це можливість поділитися тим, що в мене на душі. І хочу, щоб мої пісні давали можливість іншим людям виговоритись, поділитись емоціями, знайти для себе якусь віддушину. Тому що це єднає всіх нас, хоч ми і розкидані по країні. Фінансової зацікавленості тут ніякої немає. Я просто задоволена тим, що людям подобається моя творчість”, — зауважила Юлія Романуша.

Познайомитись з творчістю Юлії Романуші можна на її Youtube-каналі або на Spotify.

Читайте також:

• “Зв’язок з Бахмутом був схожий на закоханість”: як мисткиня Світлана Довбуш фіксувала місто перед окупацією
• “Якби не війна, я б пов’язав своє життя з Бахмутом”: історія бахмутянина, який в евакуації допомагає молоді
• Картина про підняття українського прапора в Бахмуті: редакція дізналась історію її відновлення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!