Військовий Віталій Шишкін родом з міста Бахмута, але перші години повномасштабного вторгнення чоловік зустрів неподалік від Маріуполя, село Гранітне. Обстріли тут почалися раніше, 20 лютого чоловік вже телефонував рідним — відчував, що насувається війна. 

Яким Віталій запам’ятав Бахмут та чому цивільні на війні — це тягар для військових? 

Мама казала “Не треба, ти ще молодий”

У Бахмуті є район Літака, так його називають місцеві, саме тут народився й жив Віталій з родиною. Навчався в 12 та 18 школі, а коли хлопцю виповнилося 18 років він підписав контракт зі Збройними Силами України.

На дворі був 2018 рік, війна на Донбасі активно тривала, тож мама Віталіка спочатку відмовляла його від ідеї пов’язати життя з армією, а от тато навпаки підтримав таке рішення сина. Юнак підписав контракт на спеціальність стрілка-піхотинця з Бахмутською 54-бригадою, служив у батальйоні 25-ої окремої мотопіхотної бригади “Київська Русь”.

Війна зустріла біля Маріуполя

Про те, що повномасштабна війна в Україні буде — військовий не сумнівався, каже, що все до цього йшло. Перші години вторгнення Віталій з побратимами застав неподалік від Маріуполя, село Гранітне.

Віталій бував у Маріуполі по робочих завданнях, відвідував госпіталі, возив гуманітарку ще до повномасштабного вторгнення, зараз це місто під російською окупацією. Маріуполь, чоловік запам’ятав, як велике промислове місто.

В грудні та лютому 2022 року військові спостерігали, як до кордонів стягуються російські солдати. Це не було схоже на попередні роки, росіян було дуже багато, як і їх техніки, каже Віталій. Російські танки та БМП (Бойова машина піхоти) їхали день та вночі, вони навіть не переховувалися, додає чоловік.

Під час цього періоду почали проявляти себе й місцеві жителі села, у якому дислокувалися побратими Віталія, були люди, які підтримували українських військових, але вистачало й тих, хто відкрито чекав росію. На питання, чому так могло скластися Віталій відповідає наступне:

Бахмут мав готуватися до міських боїв

В серпні 2022 року підрозділ Віталія зайшов на позиції в Бахмуті, хлопці базувалися тут по вересень, далі їх вивели на доукомплектування, в жовтні повернули назад. Місто тоді ще було цілим. Бахмутяни надіялися, що так буде й надалі, але згодом лінія фронту почала сунутися в сторону Зайцевого, кілометрів до Бахмута залишалося все менше, лінія фронту розтягувалася.

Військові вже тоді розуміли, що у Бахмуті будуть точитися міські бої, для росіян було важливо взяти це місто, аби показати, що вони щось можуть, говорить військовий.

Вже осінню 2022 року люди почали відноситися до військових із засторогою, не довіряли, пригадує герой у розмові. Бувало, що захисникам докоряли за те, що вони селяться в будинках, стріляють по росіянах  із житлових масивів тощо. Віталій додає, він питав у людей, навіщо вони залишаються в місті, у якому немає води, світла та інших комунікацій — чимало бахмутян відповідали, що не поїдуть, бо тут мають дім.

Ще одна річ, яку не міг зрозуміти чоловік — це мами, які залишалися з дітьми у місті. Також були батьки, які ховали дітей від волонтерів та поліції, пригадує герой. Мотиви цих людей й досі незрозумілі Віталію. Загалом цивільні під час боїв у місті підставляють себе під загрозу, каже Віталій, й стають тягарем для військових.

Людям, які залишалися в Бахмуті максимально намагалися допомогти

Попри те, що військові мали основне завдання у Бахмуті, вони встигали ще допомагати цивільним, які залишилися в місті. Наприклад, Віталій забезпечував усім необхідним свій район — Квадрат. Людям привозив хліб із власних запасів, консервації, крупи, воду, солодощі, джеми, рибу, тушонку, загалом все що могли віддати від частини. Військові привозили навіть медиків для цивільних, людям видавали ліки, слухали серце, лікували сезонні застуди тощо.

Часто Віталій разом із побратимами вмовляли бахмутян евакуюватися, безкоштовно довозили до Дніпра, були ті, хто погоджувався, але таких не багато. 

Неприємним сюрпризом було те, що потім окремі бахмутяни, які переїхали до росії звинувачували військових у розстрілах, прильотах, розповідали, що їм ніхто не допомагав, ділиться Віталій. Він додає, на одному із російських каналів він побачив свою землячку, яка жила з ним в одному районі, жінка звинувачувала ЗСУ у всіх негараздах. Були ті, хто шпигував за пересуванням військових.

Але цих осіб було небагато, а проукраїнське населення підтримувало ЗСУ. Зокрема, волонтерка Наталя Роменська до останньої можливості перебувала в Бахмуті, аби допомагати захисникам. Лікарка Олена Воронова лікувала воїнів від застуди, травм. Й таких бахмутян було немало.

Додамо, що СБУ слідкує за подібними інцидентами. Випадки, коли проросійські особи “зливають” позиції ЗСУ, фіксують у різних областях України, останній трагічний інцидент відбувся на Харківщині.

Окупанти вдарили по кафе в селі Гроза на Харківщині. У кафе відбувалися поминки за військовослужбовцем, приліт російської ракети вбив 51 людину. Серед них шестирічна дитина. Місцеві підозрюють, що самі односельчани стали зрадниками, які повідомили російській стороні про масове скупчення людей.

Росіяни потроху знищували Бахмут, будинок за будинком, вулиця за вулицею. Віталій каже, що він не був здивований руйнуванням, бо це тактика війни росіян — знищувати міста, залишати за собою випалену землю, як це було в Сирії та Чечні.

В січні 2023 року бригаду Віталія перекинули на навчання, їх проводили на Херсонщині, а далі бригаду повернули під Авдіївку. Наступна зупинка знову Бахмут, тут батальйон базувався аж до середини травня 2023 року. 

Якби росіяни не були настільки сильними, то ми б звільняли наші території швидше

Бої за Бахмут тривали кілька місяців, весною 2023 року вже почалися сутички поблизу залізничного вокзалу. 12 травня для Віталія та його побратимів відбувся один із найважчих боїв біля магазину “Любимий”, бій тривав 6 годин.

Росіяни закидували всім чим можна, пригадує чоловік, 6 годин пролетіли дуже швидко. Чоловікам вдалося вийти цілими завдяки артилеристам, які допомогли відбити атаку. Це далеко не одиничний випадок. Ще один був, коли бригаді Віталія вдалося уникнути російського ПТУРа.

Недооцінювати противника не можна, вважає Віталій. Звісно, є росіяни, які потрапляють в полон на третій день, стають гарматним м’ясом, як учасники ПВК “Вагнер”. Але навіть той самий “Вагнер”, який часто зображували, як скупчення зеків має сильних бійців, каже герой. Тих, кому не подобаються темпи контрнаступу, чоловік запрошує в Бахмут, аби на власні очі побачити, з чим мають справу ЗСУ.

Разом з Віталієм місто Бахмут захищають його земляки:

• Боєць ТрО “Грузин”;
• вчитель історії з позивним “Завуч”;
• воїн з місцевого ТРО Руслан Петренко ;
• активіст Андрій Шостак;
• волонтер й зоозахисник Сергій Литовченко;
• популяризатор вертепів Андрій Тимчак;
• аеророзвідник Дмитро.

Інколи їздили в Костянтинівку в кафе за тортом Наполеоном

Ми попросили героя поділитися своєю улюбленою їжею. Виявилося, що це карбонара та торт Наполеон. Однак дістати солодощі, коли ти у місті поруч з фронтом, не так й легко. До грудня 2022 року в Бахмуті була нормальна логістика, згадує Віталій, тоді були відкриті дві дороги на Бахмут через Часів Яр та Костянтинівку.

Навіть самі військові могли їздити, щоб щось придбати, наприклад гарячу їжу. Військовим видавали сухпайки, втім, каже Віталій, хотілося хоча б інколи їсти домашні харчі. А готувати в Бахмуті для них – не було кому.

У Бахмут чоловік хотів би повернутися після війни, каже, що чудово розуміє, що це відбудеться нешвидко, бо після відвоювання міста буде його розмінування, а потім відбудова. Своє місто чоловік бачить таким, як раніше. Віталій отримав поранення, зараз він на лікуванні в Одесі, далі чекає комісія ВЛК. Одеса бахмутянину до душі, бо тут колоритні та добрі люди.

Як подякувати військовому?

Наостанок ми вирішили запитати Віталія дуже актуальне питання, яке турбує багатьох цивільних: Як подякувати військовому?

Чоловік каже, що достатньо буде просто підійти та щиро висловитися, військові цінують чесні наміри.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмут. 24 лютого 2022 року. П’ята ранку. Місто ще спить, коли тишу розрізають тривожні новини. За мить життя перевернеться й більше ніколи не стане таким як раніше. Війна настає зненацька. Так було й цього разу. Поки люди в місті метушаться запасаючи продукти, воду, знімаючи готівку, кілька жінок мають інші турботи — вони шукають запаси їжі та ліків для притулку.

Місцевий притулок “Лада” був не просто місцем для тварин — це був острів турботи посеред непростого життя. Тут рятували покалічені долі, лікували страх, вірили, що кожен пес заслуговує на дім. Але війна прийшла без дозволу, і змусила зробити вибір, якого не мало б бути: рятувати життя, тікаючи.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Мариною Шажко, керівницею притулку “Лада”. Говорили про перші години війни, рішення про евакуацію після обстрілів, неймовірний порятунок 145 собак за один день і про те, як “Лада” живе сьогодні.

Примітка. Бахмутське товариству захисту тварин “Лада” — це громадська організація, яка утворилася у 2011 році в Бахмуті. Тут допомагали на волонтерських засадах безхатнім тваринам у власному реабілітаційному притулку, котрі постраждали  від жорстокого поводження власників чи бойових дій. 

Перший день війни: паніка й порожні полиці

Війна завжди розпочинається зненацька. За словами Марини Шашко, вона застала притулок та його команду близько п’ятої ранку.

“Перша думка — що робити? Не було часу на розгубленість. Ми одразу вирішили робити запаси їжі та ліків“, — згадує керівниця притулку.

Жінка пригадує, що в перші дні не було думок про евакуацію, головне було забезпечити тварин мінімальним запасом для їх виживання. Волонтерка почала розповсюджувати пости з проханням допомоги у соціальних мережах, а люди відгукувалися: хтось фінансово, а хтось продуктами чи навіть інформацією.

“Магазини тоді були порожні, усе змітали. Але знайомі телефонували, коли щось з’являлося на складах, щоб ми встигли викупити“, — каже Марина Шажко.

Життя в такому темпі продовжувалося до серпня, коли в притулок вперше прилетів артилерійський снаряд. Тоді трьом волонтеркам — Марині Шажко, Ользі Литовченко та Людмилі Булавченко — стало очевидно, що лишатися небезпечно. Але роздавати тварин по різних містах не хотіли, для команди було принциповим вивезти всіх разом. 

Волонтерка Ольга, яка перебралася із сім’єю до села Вільне Дніпропетровської області, звернулася до місцевої влади. Там запропонували територію, але оренда вартувала 15 тисяч гривень на місяць — занадто багато на той момент. Шукали інші варіанти.

“Ми зверталися до різних фондів і організацій, але всі варіанти мали свої “але”: без світла, без води, без приміщень або занадто далеко“, — каже керівниця “Лади”.

Тим часом по притулку прилетіло вдруге. Наприкінці серпня російська артилерія вбила собаку Ладу, названу на честь притулку, жінки зрозуміли, чекати більше не можна.

“Ми сприйняли це як знак, що чекати більше не можна. І погодилися на ті 15 тисяч. Жодна сума не більша за ціну їхніх життів“, — додає пані Марина.

Евакуація за один день: 145 собак під загрозою нових обстрілів

Повноцінна евакуація відбулася 28 вересня 2022 року — після довгої підготовки. До неї долучилися представники “Порятунок тварин Харків”, англійської організації Breaking The Chains, а також подружжя Зоя Шкурко й Дмитро Підтуркін із Києва.

“Це було 28 вересня. Фронт наближався, попередні дні були дуже гучні, а того дня — тиша. Ніби вищі сили допомагали нам“, — каже волонтерка Марина Шажко.

Вивозили у три черги — з 7:00 до 15:00. За один день вдалося перевезти всіх 145 собак. Евакуація була важкою, але дозволила зберегти життя усім собакам з притулку “Лада”.

“Після кожного приїзду транспорту з’являлися дрони, а за ними — прильоти. Ми розуміли, що часу на поступовість немає“, — згадує керівниця притулку.

Як тварини переживали поїздку

Готувати тварин до самої евакуації почали за три місяці, коли волонтерки почали давати всім підопічним заспокійливі препарати, щоб зменшити тривожність. У сам день виїзду більшість поводилися неспокійно: скавчали, дряпали бокси, тремтіли. Але під час завантаження деякі ніби розуміли, що відбувається.

“Вони мовчки сідали у клітки, ніби довіряючи нам“, — пригадує керівниця притулку.

Волонтерка зізнається, що це переїзд став одним із найважчих періодів у їхньому житті.

“Постійна напруга, страх за кожного хвостика, відповідальність за рішення… Ми не мали права на помилку“, — каже Марина Шажко.

Попри стрес, команду тримала взаємна підтримка, а також перші ознаки того, що тварини на новому місці почали заспокоюватися:

“Коли вони почали їсти, спати, довіряти — тоді прийшло відчуття, що ми вистояли“, — ділиться керівниця бахмутського притулку.

З того часу притулок “Лада” поступово став одним із хабів на Дніпропетровщині, куди евакуюють тварин із зони бойових дій на Донеччині. Так тут опинився й пес на ім’я Граф, який потрапив у притулок “Лада” вже після початку війни. Він родом із Максимільянівки — невеликого села в Покровському районі. Його власники виїхали, залишивши на короткому ланцюгу під обстрілами. Від постійних вибухів Граф втратив зір.

“Сусіди підгодовували, але розуміли, що він загине. Коли приїхала команда порятунку, попросили забрати його“, — кажуть у притулку.

Спершу пес опинився у Харкові, потім — у “Ладі”. Тут його лікували, адаптували. Після довгої боротьби він вистояв і навіть отримав подарунок, повноцінний вольєр від благодійниці зі США, яка прочитала його історію та вирішила підтримати вихованця притулку.

Щоденна робота: понад дві сотні тварин і нестача коштів

Життя притулку сьогодні залишається складним. Жінки змушені сплачувати оренду, шукати гроші на корм та ліки, все це існує завдяки донатам небайдужих людей. Зараз тут проживає понад дві сотні собак, всі вони мають власну непросту історію.

“Головна складність — фінансова. Витрати великі, а допомоги часто не вистачає навіть на базові потреби“, — каже керівниця “Лади”

Друга проблема — медична. У притулку багато літніх і хронічно хворих тварин, які потребують медикаментів. До цього додається постійна емоційна втома. Попри це команда працює щодня:

“Ми навчилися жити в режимі марафону: день за днем, просто роблячи все, що можемо“, — зазначає Марина Шажко.

Підтримують притулок переважно такі ж волонтери та благодійні організації.

“Фонди Happy Paw, UFA, UAnimals, організація з Німеччини BGK Bochum/Köln — без них ми б не впоралися. Місцева влада не допомагає зовсім“, — зазначає притулок.

У притулку визнають, що складнощі  часом змушують замислюватися закриття, але ніхто ніколи не розглядав, це як реальний варіант виходу. Сотні собак, які залежать від цього притулку можуть залишитися на вулиці.

“Для нас це не “об’єкт”, а живі душі, які довірили нам життя. Якщо не буде коштів — будемо стукати у всі двері. Ми не маємо плану Б“, — підкреслює керівниця притулку.

Що тримає команду сьогодні

Волонтери кажуть, що сенс роботи змінився.

“Після всього, що ми пережили — війну, втрату дому, евакуацію — я не уявляю себе поза цим. Це вже не просто справа. Це — сенс життя“, — підсумовує співрозмовниця.

Як допомогти притулку “Лада”

Щоб допомогти притулку “Лада”, можна напряму звернутися до керівниці Марини Шажко за контактним номером телефону, вказаним у групі у Facebook.

• Найменування отримувача: ГО БТЗТ “ЛАДА”. Код отримувача: 37868823. Рахунок: UA113052990000026001033900793;
• Банк: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”. ПриватБанк: 4731 2196 5029 6076;
• ПУМБ: 5355 2800 3944 9234;
• Банка Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/2BDRYuBHQX;
• Номер картки Банки: 5375 4112 0465 1983;
• PayPal: [email protected].

Примітка. Матеріал створено у межах участі в конкурсі “Співпростір”, за підтримки ГО “Ю-Хартс Україна” та Kormotech.

Читайте також:

“Ми не маємо права зупинятися”: як зараз виживає бахмутський притулок “Лада”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!