Сьогодні, 18 червня, до України повернули 522 тіла. За словами російської сторони, вони належать українським військовослужбовцям. Після повернення тіл будуть проведені експертизи та ідентифікація останків.

Про це повідомляє Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

Повернення тіл загиблих 18 червня

Сьогодні, 18 червня, відбулися репатріаційні заходи. В Україну повернули 522 тіла, які, за твердженням російської сторони, належать українським військовослужбовцям.

Найближчим часом слідчі правоохоронних органів спільно з експертами МВС проведуть необхідні експертизи та ідентифікацію повернених тіл.

Особовий склад ЗСУ займатиметься перевезенням полеглих до державних спеціалізованих установ та організує передачу загиблих правоохоронцям.

Читайте також:

• В Україну повернули тіла 1000 військових
• У МВС показали, в якому стані повертають тіла загиблих військових
• Росія передала Україні не лише тіла українських військових, а й останки своїх солдатів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після деокупації територій відбувається не тільки розмінування та в’їзд у місто української влади та правоохоронних органів, але й починається важливий етап — пошук та ексгумація тіл цивільних та військових. На прикладі Харківщини ми дізналися, як це відбувалося у селі Мала Рогань, про ці процеси розповів Сергій Прокопенко, харківський журналіст та головний редактор локального видання Gwara Media, а про пошуки тіл військових безпосередньо на Донеччині, зокрема й в Бахмутському районі, розповів Олексій Юков, член пошукового загону “Плацдарм”.

Чи можуть бути цивільні корисними при пошуку тіл, куди передають тіла, та до чого потрібно готуватися вже зараз — читайте у матеріалі.

Яка ситуація в Бахмуті

Зараз Бахмут окупований, а до міста немає доступу. На момент окупації, а це весна 2023 року, тут ще залишилися цивільні, люди з різних причин ухвалили рішення не евакуюватися попри всі заклики від влади та волонтерів. Вже згодом російські окупанти почали публікувати повідомлення про знаходження тіл цивільних за різними адресами. Першого лютого 2024 року окупанти надіслали фото приватного будинку на вулиці Сибірцева та повідомили, що знайшли там тіло жінки.

Пропагандисти ще у 2023 році обіцяли розпочати в Бахмуті розмінування, а відтак й пошук тіл, втім жодних пошуків тіл, звісно, не було. Крім руїн, зруйнованих життів та смертей, росія не принесла нічого. 

У кінці березня 2024 року загарбники знову показали кадри з приватного будинку в Бахмуті, де знайшли тіла вбитих своїми ж військами цивільних. Росіяни показали наслідки свого вторгнення — рештки тіл бахмутян у підвалі. Останки, ймовірно, пролежали там близько року.

Вже зараз можна говорити, що після деокупації Бахмута останки людей будуть знаходити у різних місцях, й вже зараз потрібно готуватися до цього процесу.

Пошукова група “Плацдарм”: пошуки тіл на Донеччині

Керівник пошукової групи “Плацдарм” Олексій Юков вже не перший рік разом з іншими волонтерами займається пошуком та ексгумацією тіл військових, як український, так й російських. Група “Плацдарм” працювала безпосередньо у районі Кліщіївки, Курдюмівки та Андріївки. Звідси вивозили рештки тіл та передавали у морг. Олексій пояснює, що це дуже не легка робота не тільки морально, але й фізично, адже російські FPV-дрони не дозволяють працювати, волонтери ризикують життям, щоб повернути додому загублені душі.

Однак, за час своєї роботи він зустрічав й тих осіб, які намагалися нажитися на родичах зниклих безвісти військових, виманюючи у людей кошти. Тому слід обережно ставитися до всіх дзвінків та повідомлень, які ви отримуєте від незнайомих людей. 

На думку Олексія цивільні можуть бути корисні у пошуку тіл інформаційно, тобто повідомляти, де бачили тіло, давати точну локацію тощо. 

“Багато хто хоче допомогти. Втім якщо ми будемо долучати просто людей, які в цьому нічого не розуміються, то можемо накоїти лиха”, — пояснює співрозмовник. 

Крім того, далеко не кожен цивільний зможе брати участь у пошуку чи ексгумації тіл, адже є багато факторів, до яких не можливо звикнути й вони можуть шокувати: трупний запах, останки людей, які вже почали розкладатися тощо, тому потрібна ще й психологічна витримка. Співрозмовник додає, що допомагає відволіктися від важкої праці — робота з діткамию. Олексій Юков також тренер з таїландського боксу й навчає маленьких українців:

“Ми проводимо фізичні та медичні тренування для дітей. Тобто, накладання турнікетів, щоб діти могли, якщо, не дай Боже, станеться лихо десь поруч або з ними, надати собі чи своїм близьким допомогу. Я вважаю, що психологічний стан вирівнюється завдяки спілкуванню з дітьми. Це мертве і живе, минуле і майбутнє. Оці ці моменти, вони дуже допомагають. Це усвідомлення, що ти десь там загубився на війні, а що ти ще живий”.

Як організовують процес пошуку тіл на деокупованих територіях

Насамперед — це зона відповідальності поліції та прокуратури, які безпосередньо займаються пошуками та ексгумацією тіл, а також фіксують воєнні злочини, що були вчинені на деокупованих територіях. Олексій Юков пояснює, що їх група співпрацює з іншими організаціями, які також шукають тіла, волонтери допомагають один одному.

“Розкопками допомагаємо, тому що в нас є спеціалісти, це археологи. Фактично, люди, які можуть правильно розчистити рештки, не втратити якісь елементи, які можуть бути дуже важливі, наприклад, це актуально для фіксації воєнних злочинів: відстріляні гільзи, кулі, які могли бути в тілах. Тобто всі ці дрібнички важливо не втратити у ході роботи”, — каже Олексій Юков.

Та додає, що “Плацдарм” співпрацює з поліцією, а також з Генеральним штабом.

“Якщо потрібна допомога, то цивільна військова адміністрація може звернутися до поліції, Генерального штабу або напряму до нас. Ми завжди відкриті для діалогу і для співпраці. Вже неодноразово співпрацювали із Донецькою обласною адміністрацією стосовно пошуку загиблих, жодних проблем у цьому немає. Важливо розуміти, що ми займаємося пошуком тіл військових, а поліція, наприклад — цивільними особами, які загинули внаслідок бойових дій. Але завжди пересікається, бо ми ж розуміємо, що це війна. І на війні можуть бути в одній ямі, як цивільні, так і військові. Тобто тут треба чітко розуміти, як правильно відпрацювати дану локацію”, — поясню Олексій Юков.

Ексгумація тіл на Харківщині

Сергій Прокопенко — головний редактор харківського видання Gwara Media, йому довелося побачити процес ексгумації тіл на власні очі, адже він висвітлював новини з деокупованих територій.

“Перший раз я побував на ексгумації десь весною 2022 року (ред. село звільнили 25 березня), коли докупували селище Мала Рогань. Я до цього ніколи не був на ексгумації. У селищі ми були присутні при виявленні тіл цивільних в приватному будинку. Там була пара, дружина чоловіка мала поранення в око, і їй не могли надати медичну допомогу. Вона полежала деякий час та загинула, чоловік закопав її у дворі. Це було найстрашніше, що я міг уявити. А потім я побачив ще страшніші речі”, — пригадує у розмові Сергій Прокопенко.

Він додає, що при ексгумації була слідча група прокурорів і криміналістів. Вони прийшли на город, де закопали загиблу та почали її відкопувати. Тіло жінки дістали з могили, вона була загорнута у ковдру.

“Тіло було білого кольору. Це було дуже страшно, був сильний запах. Її забрали в мішок і відвезли. Все фотографувала поліція, знімали на фото й те місце, де в неї було око. Тому я це все запам’ятав, цей запах переслідував мене кілька днів. Але я знаю, що це не так ще страшно. Бо люди були в страшніших місцях”, — каже Сергій.

Під час ексгумації на Харківщині команда Сергія зняла документальний фільм “Атака на цивільних”. Gwara Media досліджувала тему воєнних злочинів 

“Документування цього процесу підвищує довіру до всього, що відбувається. Це є стимулом для діалогу і створення контексту для правосуддя і правозахисного процесу. Також, це питання національної ідентичності і історичної пам’яті”, — розмірковує Сергій у розмові. 

Він пояснює, аби потрапити на деокуповані території потрібно пройти кілька етапів, зокрема – це слідування за представниками правоохоронних органів, поліції, СБУ, прокуратури. Вони першими потрапляють у такі міста та села, роль військової адміністрації тут не настільки важлива.

Чим можуть бути корисні цивільні при ексгумації?

Сергій погоджується з думкою Олексія Юкова про те, що цивільні можуть бути інформаторами, але також бути задіяними, як свідки воєнних злочинів. Мова йде про тих людей, які перебували в окупації та могли бачити те, що відбувається.

Якщо територія вже безпечна для цивільних, то вони також можуть допомагати копати, аби витягувати людей з братських могил.

“Ця чорна робота найважча, значна її частина робиться руками невідомих для суспільства людей, зморених сонцем”, — Сергій Прокопенко, редактор Gwara Media.

Редакція не володіє достовірною інформацією, чи залишилися зараз у Бахмуті цивільні, на момент окупації вони ще були у місті. Потім окупанти регулярно подавали списки тих, кого вивезли до непідконтрольних Україні територій, доля цих людей здебільшого лишається невідомою.

У вересні 2023 року ми зафіксували один з останніх списків вивезених з Бахмута, а в березні 2024 року росіяни повідомили, що вивезли людей з Іванівського, це село неподалік від Бахмута. Ймовірно, що саме ці люди могли бути свідками російських воєнних злочинів, зокрема й вбивства цивільних, останки яких й показують росіяни.

Примітка. Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

Читайте також:

• Освітній скринінг та протидія російським наративам: чи готові Бахмутські школи до навчання дітей з деокупованих територій
• Як росіяни зомбують дітей на ТОТ та популяризують війну серед молоді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я б воліла ніколи не виходити в публічний простір, якби мій чоловік не опинився там, де він є зараз. Я б не хотіла говорити з журналістами, виступати перед натовпами. Я б не давала інтерв’ю, не писала статті, як це я роблю вже близько року. Складно постійно це згадувати, що відбувалося, як відбувалося, де… Але найскладніше те, коли в журналістів, людей відсутня емпатія. Влітку минулого року мене питали, чи впевнена я, що Сергій досі живий. Я вважаю ці питання абсолютно недоречними, тому що я знаю, що він живий”.

Це слова Марії Алєксєєвич — дружини полоненого військового, який за наказом вищого командування вийшов з Азовсталі, а потім опинився в бараці Оленівки.

Примітка. Після майже двох років теракту в Оленівці доля 120 людей залишається невідомою. Марія каже, що всіх розкидали по різних колоніях на території росії, тож зараз головна ціль спільноти — це повернути жертв теракту, тих, які отримали поранення та вижили. Відомо, що загалом налічували 59 важкопоранених українців.

Азовсталь

Марія родом з Хмельниччини, зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася через Facebook, у 2018 році. Обоє навчалися на психологів, жили в одному місті.

“Коли ми вперше зустрілися, Сергій мене припідняв та міцно обійняв, і тоді я зрозуміла, що це саме та людина, яка мені потрібна. Це трішки складно пояснити, тому що на той момент ми були не дуже довго знайомі”, — пригадує Марія.

Сергій її зачепив добротою — він допомагав тваринам, а ще випромінював впевненість, рішучість. У перший рік знайомства пара почала жити разом. Сергій якось приніс бездомного кота, він й досі живе з Марією. Ім’я чотирилапого дівчина не розкриває, каже — це дуже особисте.

Пара не раз розмовляла про можливе вторгнення. Дівчина пригадує, що в 2021 році вони навіть планували переїхати жити до Маріуполя, але Сергій відмовив їх від цієї ідеї — начебто передчував, що станеться з містом. Нагадаємо, що у лютому 2022 року почали з’являтися перші дати ймовірного російського вторгнення.

“Якщо говорити про Маріуполь, то навіть звільнені з полону захисники, оборонці Маріуполя говорили, що місто було не підготовлено. Хоча вони намагалися підготуватися, просили допомоги і підтримки, але, на жаль, їм це не надавалося”, — говорить Марія.

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік Марії доєднався до захисту. Потім опинився на Азовсталі, у Маріуполі. Жодні новини він не розповідав, тому дівчина сама слідкувала за всім, що відбувається, а по телефону пара постійно підтримувала одне одного. Останній раз вона говорила з чоловіком 13 травня 2022 року, за кілька днів до початку виходу. Про вихід з Азовсталі наших військових, за наказом командування, дівчина так само дізналася з новин. Місцеперебування свого чоловіка вона не знала, а потім стався теракт в Оленівці.

“Я не знала, чи Сергій вийшов з Азовсталі насправді. І тільки 19 травня 2022 року я побачила відео на російських ресурсах, вже в колонії в Оленівці, і серед військових я побачила Сергія”, — каже дівчина.

У січні 2023 року, за кілька місяців після теракту (коли була розформована місія ООН, яка мала би розслідувати факти вбивства і поранення військовополонених під час теракту в Оленівці в ніч на 29 липня 2022 року), жінки почали формувати Спільноту Родин Оленівки.

“До того часу ми ще не знали, що саме нам робити. Тобто кожен родич постраждалого бійця під час теракту потім самостійно звертався як до представників влади, так і до міжнародних організацій. Це не давало абсолютно ніякого результату. Тема теракту в Оленівці з кожним місяцем починала згасати, не цікавилися ні пораненими, ні страченими бійцями”, — пояснює у коментарі Марія.

Вона додає, що рідні військових знають — за кілька днів до теракту полонених відвели в окремий ангар в Оленівці. Росіяни ретельно планували вбивство.

Наша ціль — повернути жертв теракту в Оленівці

Масштабна ціль — це домогтися міжнародного розслідування теракту та вшанування пам’яті вбитих захисників. Жодної інформації про тих, хто залишився в полоні, немає. Червоний Хрест, який мав би забезпечувати належні умови, не спілкувався з цими полоненими.

Марія згадує, що за кілька днів після теракту до неї зателефонував представник МКЧХ, аби сказати, що вони нічого не знають про її чоловіка — на цьому “корисна” комунікація завершилася. Єдину інформацію, яку дізналася Марія, вона отримала від побратима Сергія, який вийшов з полону.

“Червоний Хрест не виконує свої обов’язки. Він мав бути присутній, коли наші військові виходили з Азовсталі, щоб їх офіційно підтвердити як військовополонених, щоб, умовно кажучи, вони ніде не загубилися на території росії, або щоб з ними нічого не сталося… Рік статус мого чоловіка не могли підтвердити.

Якщо говорити про те, що відбувалося і відбувається в російських тюрмах, то це просто жах. Міжнародний комітет Червоного Христа має відвідувати колонії, але вони цього не роблять. Вони робили такі заяви, що нібито там відвідували колонії, але вони не розголошують деталі, а ще кажуть, що постійно спілкуються з родичами. Зі мною говорили лічені рази”, — говорить Марія.

Вона пояснює, що спільнота хоче налагодити контакт з органами влади на вищому керівництві. Якщо говорити вплив, то жінки мають надію на МЗС — тут головне завдання стала співпраця із міжнародною спільнотою, залучення до акцій підтримки полонених діаспори та іноземців.

Поки тема Оленівки звучатиме — буде можливість повернути полонених додому живими. Раніше у обміні наших військових вже брали участь Саудівська Аравія, Туреччина. Марія розмірковує, що ці країни й надалі можуть допомагати з обміном за підтримки нашого МЗС. Міністерство наразі не достатньо комунікує з родинами полонених, але зрушення вже є.

Російські військові в полоні

Минулого року у мережі опублікували фото умов, в яких знаходяться російські військовополонені на території України. Охайні чисті кімнати, гаряча їжа, душові кабіни та туалети — все це різко контрастує з тими умовами, в яких перебувають українські полонені.

Ми запитали Марію, чи, на її думку, такі умови мають бути забезпечені російським полоненим:

“Я не знаю, як це може бути не добре. Ми маємо виконувати норми Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими. Єдине, що я вважаю, що ми не маємо додатково покращувати їм умови. Наприклад, те, що стосується якихось свят, що вони можуть спілкуватись вільно по телефону зі своїми рідними в той час, як українським військовополоненим цього не дають. Я вважаю, це трішки занадто. Але те, що загалом умови утримання в них відповідають всім нормам Міжнародного гуманітарного права, це, звичайно, добре”.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Olenivka Families Community (@olenivka.community)

Нагадаємо, що більшість наших полонених не отримують листи від рідних, їм не дозволяють спілкуватися. Марія додає, що, попри невідомість, вона бачить велику підтримку від людей — як всередині країни, так й поза її межами. Жінки щодня говорять про Оленівку, і дівчина не приховує, що це важко. Важко тримати цю тему в інформпросторі.

***

Якби не стався теракт в Оленівці, якби мій чоловік не був полоненим, я би не виходила в публічний простір. Я б не давала інтерв’ю, не писала статті, як це я роблю вже близько року.

І це тяжко, по-перше, морально буває складно постійно це згадувати, тобто, що відбувалося, як відбувалося, але найскладніше те, коли в людей відсутня емпатія. У мене, наприклад, було таке питання влітку минулого року: “Чи впевнена я, що Сергій досі живий?”.

Я вважаю ці питання абсолютно недоречними, тому що я знаю, що Сергій живий. Я не маю про нього зараз інформації, але я її шукаю, я намагаюся робити від себе все можливе для того, щоб повернути його додому живим з полону.

Є дуже приватні питання, яких б краще ніколи не ставили. Питали: “Чи сниться вам Сергій?”, “А в якому контексті він вам сниться?” або “Чи відчуваємо ми з Сергієм одне одного зараз?” Ці питання, я вважаю, недоречними теж, тому що, по-перше, це особисте, по-друге, це, може, грубо скажу, але це трішки тупі питання.

Я не знаю, що зараз відчуває Сергій — я знаю тільки те, що він перебуває в полоні, і що, я надіюся, він тримається. Я вірю в це.

Марія Алєксєєвич разом з іншими жінками щодня нагадує про Оленівку — нещодавно дівчина виступила в ОБСЄ, де розповідала про українських полонених. Щодня голос, який лунає про жертв та полонених Оленівки, робить їх видимими.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Бахмут IN.UA (@bahmutin.ua)

Читайте також:

• “Спочатку кажуть, що загинув, а потім пропонують поговорити”: історії родин загиблих та поранених в Оленівці
• “Таню, все буде добре, він буде в лаковому гробу”: історія військового Марата Бірмана
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!