Понад 16 тисяч подарунків отримають на свята дітлахи з прифронтових територій — передусім з Краматорська. У Польщі уже вже вдесяте проходить різдвяна акція для українських дітей, організована фондом Uniters.
Традиційну акцію “Свято без тата” польська благодійна фундація Uniters започаткувала у 2014 році.
Акція “Свято без тата”
Галина Андрушков / фото Юлія Войнар
Цьогоріч вона відрізняється від попередніх — усе через російське вторгнення. Раніше волонтери дарували подарунки діткам-сиротам війни. Цього року — малечі, яка живе у прифронтових районах. Саме тому цьогорічну акцію назвали “Свята на лінії вогню”. Цілий конвой з автомобілів, завантажений пакунками для дітей, 26 грудня вирушає до найгарячіших точок.
“Не можемо забувати про дітей ніяк. Якщо ми зараз забудемо про тих дітей, які на лінії фронту, то що ж ми за дорослі? Ми завжди реагуємо там, де найбільше треба. А зараз найбільше треба на лінії фронту. Тому що там досі є діти — 16,5 тисяч — від новонароджених до 16-річних. Кожен день вони під обстрілами, кожен день в підвалах. У них нема свят. Вони не можуть нормально вийти на вулицю. Нам інколи приносять футбольні м’ячі. Як не парадоксально, ми не радіємо цьому, як раніше, адже м’яч — це мрія кожного хлопчика, але де він буде грати в той футбол — у підвалі, у бомбосховищі? Тому дуже специфічні зараз подарунки, але вони їм там вкрай необхідні. Бо діти думають, що про них весь світ забув. Туди тільки військові доходять”, — розповідає засновниця благодійної фундації Uniters Галина Андрушков.
Подарунки для українських дітей волонтери Uniters збиратимуть до 31 грудня — не лише всією Польщею, а й світом. Долучалися також партнерські пункти в Україні. У пакунках все те, що так любить малеча:
солодощі;
м’які іграшки;
теплі речі;
вітаміни;
сиропи проти кашлю;
листівки.
Подарунки для дітей
Подарункові пакунки волонтери Uniters у Варшаві пакують ледь не цілодобово, аби встигнути до свят.
Катерина Мухіна / Юлія Войнар
“Скільки за день спакувала коробок особисто я, не рахувала, бо ми працюємо колективно, але за перший день, 21 грудня, з Польщі до України відправили близько 600 подарунків. Загалом ми пакуємо, докладаємо цукерки, розсортовуємо ті подарунки, які привозять до нас, запаковуємо і відправляємо”, — каже волонтерка Uniters Катерина Мухіна.
Подарунки до дітей на лінії фронту розвозять військові волонтери, їм допомагатимуть бійці ЗСУ. До акції залучені й військкомати, і військові підрозділи, і Генштаб, і міністерство оборони, зазначає засновниця благодійної фундації Uniters Галина Андрушков:
Військовий біля дитячих подарунків / фото Юлія Войнар
“Будемо роздавати всюди, де доїдуть військові. Це залежить і від бомбардувань, і від погодних умов. Бо якщо там розмиті дороги або дороги з ожеледицею, по-перше, неможливо поїхати, а, по-друге, якщо дуже сильні бомбардування, ніхто не буде наражати людей на небезпеку. Будемо чекати сприятливих умов, хоч ці сприяти умови можуть і не настати ніколи. Але ми дуже хочемо доїхати до тих дітей, до кожної дитини там, де ніхто не може доїхати. Наші ельфи доїдуть. Ми знаємо про це. Ми з військовими працюємо 10 років і знаємо, що вони в будь-яку точку довезуть, тільки треба інколи терпеливості і часу”.
Серед військових волонтерів повезе подарунки дітям на схід й Агнєшка Зах, жителька Польщі, яка до повномасштабного вторгнення росії працювала гідом у Варшаві. Нині Агнєшка буває в найгарячіших точках України 2-4 рази на місяць — відвозить військовослужбовцям необхідні речі. Цього разу передасть бійцям малюнки від дітлахів, а тамтешній малечі — пакунки від “суперельфів”.
Агнєшка Зах / фото Юлія Войнар
“Я буваю в усіх гарячих точках — Куп’янськ, Лиман, Краматорськ, Бахмут, Авдїївка. Військові нам вказують дороги, де є проїзд, дають адреси, де є діти, де є потребують. У Бахмуті не бачила дітей. Краматорськ, Костянтинівка, Куп’янськ — бачила дітей просто на лінії фронту. І там постійні прильоти. І це не просто міна, а серйозні прильоти. Я бачила дітей, які досі не виходили з підвалу, бо бояться. І це травма”, — розповідає військова волонтерка з Польщі Агнєшка Зах.
Скільки усього людей беруть участь у різдвяно-новорічній акції “Свято на лінії вогню”, порахувати важко, кажуть організатори. За словами Галини Андрушков, це ціла армія “суперельфів”, які не лише боронять нашу країну від ворога, а й несуть добро. За 10 років діяльності благодійної фундації Uniters у Польщі волонтерам вдалося зібрати і відправити українській малечі понад 200 тисяч подарунків.
Примітка. Матеріал підготовлено за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.
Аліна Горб — правозахисниця і громадська діячка з Бахмута. Ще зі шкільних років вона мала внутрішній запит на допомогу людям, тому вирішила пов’язати своє життя з юриспруденцією. Окрім роботи юристкою, Аліна Горб поєднувала і громадську діяльність, зокрема реалізувала мистецький проєкт у Бахмуті. З початком повномасштабної війни бахмутянка сфокусувалась на правозахисній діяльності, зокрема у справах щодо фіксації воєнних злочинів.
Своєю історією Аліна Горб поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.
Спогади про Бахмут
Аліна Горб народилась і виросла в Бахмуті. Тут вона навчалась у загальноосвітній школі №18, відвідувала танцювальний гурток та різні додаткові заняття — загалом мала активне шкільне життя. У 2016 році Аліна Горб завершила навчання у школі з відзнакою та вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на омріяну спеціальність.
Аліна Горб завершила навчання у школі з відзнакою / фото надане героїнею
Дівчина навчалась на юридичному факультеті і під час навчання на магістратурі влаштувалась в одну з київських юридичних компаній. Попри те, що вона влаштувала життя у столиці, Аліна Горб цінувала час, проведений у рідному Бахмуті.
“У 2020 році почався карантин, тому я багато часу провела вдома в Бахмуті з батьками. Можна сказати, що карантин став для мене можливістю побути вдома, набутися вдома. Хоча, звісно, тоді це так не відчувалося. Тоді здавалося, ніби життя на паузі, що хочеться працювати і стільки всього навколо, а ти просто сидиш вдома. Але зараз я дуже вдячна тому часу, що в мене була така можливість побути вдома з батьками. Бо хто знав, що далі все так складеться”, — каже Аліна Горб.
Востаннє дівчина була у рідному місті на новорічні свята на початку 2022 року. Вона згадує, що мала передчуття наближення війни, тому взяла відпустку додому, щоб побути вдома з близькими.
“Останній раз я була в Бахмуті у 2022 році, в січні. Я приїжджала на новорічні свята. Мене, до речі, тоді не хотіли відпускати у відпуску, але я випросила, ніби відчувала. 2022 рік я зустріла в Бахмуті, це було сімейне свято. Ми були з батьками вдома, хоч тоді в мене і багато друзів, і варіантів святкувати було, але я чомусь захотіла бути вдома. Насправді вже тоді я відчувала наближення повномасштабної війни. Чесно, я не думала, що вона буде настільки масштабною, по всій Україні, але я розуміла, що бойові дії активізуються. Це напруження я відчувала десь з листопада 2021 року”, — розповідає бахмутянка.
Про правозахисну діяльність
Повномасштабне вторгнення Аліна Горб зустріла в Києві. Перші дні війни минули в невизначеності, бо ніхто не міг спрогнозувати подальшу ситуацію. Та за деякий час компанія, в якій працювала дівчина, вирішила продовжити роботу. Юристи почали давати безоплатні консультації людям.
“Ми створили Google-форму, в якій люди могли писати свої будь-які запити, і ми безоплатно консультували. Це була ініціатива тодішнього директора компанії, ми це підтримали. У такому незрозумілому режимі ми працювали до травня, а потім вийшли на роботу і все потроху стабілізувалося”, — розповідає дівчина.
У 2022 році бахмутянка почала працювати в Міністерстві юстиції. Там вона занурилась у роботу, пов’язану з Європейським судом з прав людини. Цей досвід став їй корисним для подальшої правозахисної діяльності, якою вона займається зараз.
“У Міністерстві юстиції в мене було більше практики в розумінні роботи з Європейським судом з прав людини. Я була у відділі, який займається комунікацією з цим органом. Там я пропрацювала півтора роки, це було цікаво, я отримала гарний досвід. Але я зрозуміла, що державна служба мені просто не підходить, адже мені хочеться більш активно працювати, хочеться більше бути корисною саме громадянам. Тому це була моя ініціатива — звільнитися і перейти назад в юрбізнес, але я розуміла, що хочу займатися саме правозахисною діяльністю. На це впливало два фактори. По-перше, я розуміла, що юридичний ринок змінився і що ти не можеш просто бути компанією або юристом, який закриває очі на реалії. І по-друге, в мене завжди була внутрішня потреба бути корисною суспільству”, — каже Аліна Горб.
Зараз фокус роботи пані Аліни — це справи щодо фіксації воєнних злочинів і робота з Європейським судом з прав людини. Є у правозахисниці і приклади успішних кейсів. Один із них стосується ракетного обстрілу селища Сергіївка на Одещині. Завдяки роботі юристів справа щодо цього воєнного злочину визнана прийнятною (ред. справа є прийнятною для Європейського суду з прав людини, якщо вона стосується порушення прав за Європейською конвенцією).
“У мене було 47 заяв від родичів загиблих і постраждалих. Ми подали в Європейський суд близько 20 кілограмів паперу, бо це все докази і їх треба в паперовому вигляді до суду відправляти. Ми подали заяву, скаргу на порушення права на життя, це друга стаття Європейської конвенції з прав людини. І ця заява визнана прийнятною. Чому це дуже важливо? Тому що ці справи проти росії поки що є складними, бо немає прецеденту. Міжнародні юристи, з якими ми спілкуємося, дуже часто з нами обговорюють проблему того, що ситуація в Україні поки що є безпрецедентною. Навіть ті збройні конфлікти, які відбувалися, наприклад, в Ічкерії, їх не можна порівняти, це непорівнювані конфлікти. Тому важливо, що Європейський суд прийняв до розгляду. Це означає, що ми буквально з юридичної точки зору зробили все правильно для подачі, він буде розглядати цю справу по суті. І якщо рішення буде прийняте про те, що росія дійсно порушила права цих людей, це буде зафіксований воєнний злочин і це рішення стане беззаперечним доказом для, наприклад, Міжнародного кримінального суду. Це створить юридичний прецедент, який можна буде використовувати в інших міжнародних інституціях”, — зазначає правозахисниця.
Примітка. Ракетний удар по Сергіївці Білгород-Дністровського району стався в ніч на 1 липня 2022 року. Тоді росіяни вдарили по селищу двома ракетами Х-22. Одна ракета влучила у дев’ятиповерхових житловий будинок, повністю зруйнувавши один під’їзд, а інша — в базу відпочинку. Внаслідок удару загинули 22 людей, з яких одна дитина. Також відомо про 40 постраждалих, серед яких шестеро дітей та вагітна жінка.
Про громадську діяльність
Окрім правозахисної діяльності, Аліна Горб займається громадською активністю. З 2021 року вона є членкинею організації Tolerance in you. Спочатку дівчина хотіла долучитися до громадських проєктів як учасниця, а потім стала їх співорганізаторкою.
Перший проєкт Аліна Горб допомогла реалізувати в рідному Бахмуті. У 2021 році за її сприяння відбувся проєкт Bakhmut street art camp, у межах якого 12 активістів-митців з різних куточків України знайомилися з культурою і молодіжним життям Бахмута через активності. Результом проєкту стала виставка сучасного мистецтва.
Аліна Горб (у нижньому ряду третя зліва) з учасниками проєкту Bakhmut street art camp / фото надане героїнею
“Спочатку я подавалася як учасниця і Таня (ред. Тетяна Крюковська — тодішня голова організації) побачила в моїй заявці на участь, що я з Бахмута. Ми з нею зідзвонилися і вона запропонувала, як я можу допомогти, наприклад, в організаційних моментах. Оскільки я досить відповідальна людина, то ми дуже плідно спрацювалися. І якось з першого проєкту так сталося, що я перейшла з розділу учасників в розділ співорганізаторів, тому що разом ми проробили багато організаційних моментів”, — згадує пані Аліна.
У 2022 році аналогічний проєкт планувати провести в Маріуполі. Були навіть попередні домовленості, але їхній реалізації завадила війна.
Під час повномасштабної війни фокус роботи організації змістився на молодіжні обміни.
“Ми почали робити молодіжні обміни на території Польщі. Наші країни-партнери — це, зазвичай, Польща і Німеччина, і молодіжні обміни зараз ми робимо на території цих країн. Вони передбачають знайомство з місцевими культурами. Наприклад, у нас був проєкт у Перемишлі в 2024 році, де збирались німці, поляки та українці. У нас був фокус на стійкість українців. Загалом у наших проєктах ми найбільше фокусуємось на тому, щоб розповідати іноземцям як виживають українці і як вони борються”, — розповіла Аліна Горб.
У вересні 2025 році Аліна Горб очолила організацію Tolerance in you. Як лідерка вона хоче реалізовувати більше проєктів, направлених на допомогу ВПО.
“У нас зміниться вектор роботи, можливо зміниться формат, бо мені хочеться більше фокусуватися на допомозі українцям в Україні. Можливо хотілося б і проєкт в Україні зробити. Мені хочеться допомагати ВПО не тільки з Донецької області, але, можливо, і з інших областей, але якщо фокусуватися, то, звичайно, хотілося б говорити більше про схід України”, — ділиться планами очільниця організації.
“Важливо зберігати самоідентичність, бо це про збереження себе”
Окрім допомоги іншим, Аліна Горб просуває тему самоідентичності. Для неї важливо позиціонувати себе саме як представницю Донеччини. Ще до повномасштабної війни дівчина хотіла показати людям, що мешканці Донеччини не проросійсько налаштовані, а мають стійку проукраїнську позицію, є розумними і гарними людьми. Це вона доводила оточуючим своїм прикладом.
“Ще до початку повномасштабного вторгнення я багато розповідала про Бахмут своїм друзям в університеті, своїм колегам. Тобто, моя ідентичність як людини зі східного регіону з’явилась у мене навіть до початку повномасштабної війни. Я хотіла, щоб люди більше знали про схід України хорошого, позитивного. Що ми теж освічені люди, і оці всі стереотипи проросійські абсолютно нав’язані, і нам треба з цим якось боротися. Але я не хотіла це робити агресивно чи робити якимись пропагандистськими методами. Я хотіла, щоб це було через інструмент м’якої сили, щоб люди, знайомлячись зі мною, знали про мою дуже сильну самоідентифікацію як людини з Донецької області, як людини з Бахмута, і щоб я своїм прикладом показувала, що бути людиною з Донецької області класно. Для мене це було важливо”, — розповідає Аліна Горб.
Дівчина має чітку ідентифікацію себе як людина зі сходу України / фото надане героїнею
За словами бахмутянки, збереження самоідентичності дозволяє гуртуватися людям та знаходити спільноту однодумців.
“Зберігати самоідентичність — це зберігати себе, в першу чергу. Бо коли стаються такі буремні часи, часи нестабільності, ти не знаєш, що буде буквально через годину, дуже важливо якось себе ідентифікувати і не втратити в цьому світі. Я розумію, що комусь може бути важко це зберігати. Наприклад, дехто навпаки хоче це забути, особливо якщо вони пережили окупацію або травматичні події. І це окей. Але при цьому більшість людей, з мого досвіду, намагаються горнутися один до одного, шукають схожі риси. Тому ти одразу можеш знайти схожих на себе людей, ком’юніті, яке тебе розуміє. І це дуже важливо. Чим більше таких людей, тим сильнішим ти себе відчуваєш”, — зауважує бахмутянка.
Аліна Горб каже, що плекає надію повернутися в Бахмут і доєднатися до його відбудови. Але головна проблема, на її думку, — знищення самого поняття дому.
“Звичайно, я б дуже хотіла приїхати в Бахмут, і я вірю, що його деокупують. Але якщо дивитися раціонально, розумієш, що мого дому вже не існує фізично. Моєї квартири, мого будинку, моєї школи. І тут важливо, що не тільки стін немає, зруйновані всі спогади і асоціації. Навіть якщо його відбудують колись, це вже не буде моє місто, яким я його знала, яким любила. Моє місто, на жаль, зруйноване. І з цим дуже складно змиритися. Але я б дуже хотіла, щоб Бахмут колись відновили, і якщо буде щось, чим я зможу допомогти, я буду це робити”, — підсумовує Аліна Горб.
Військовослужбовці Бахмутського окремого батальйону Сил ТрО ЗСУ, які захищають місто-фортецю, отримали подарунок від школярки з Бахмута. Вона через війну була змушена евакуюватися з рідними в […]
6 грудня в Україні святкуватимуть День святого Миколая за григоріанським та новоюліанським календарями. На це свято діти отримують під подушки омріяні подарунки. За легендою, їх […]
