Російські військові продовжують нарощувати штурмові дії біля міста Часів Яр, що на Донеччині. Наразі бої продовжуються в місті та на півдні від нього — в районі селищ Біла Гора, Ступочки та Предтечине.

Про це повідомили аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW).

Бої за Часів Яр

Як зауважують аналітики, Краматорський напрямок — один з основних, де ведуться бої. Наразі ворог штурмує місто Часів Яр та селища на півночі й півдні від нього, зокрема, селища Біла Гора, Ступочки та Предтечине. Нещодавно росіяни почали розповсюджувати інформацію про успішне просунення в лісах, що на північно-західніше Курдюмівки. Утім, аналітики не знайшли підтверджень цієї інформації. 

Додатково представники ISW зауважили, що росіяни укріпили Бахмут, зробивши його одним із головних логістичних центрів. В місті знаходиться велика кількість складів з боєприпасами, паливом та іншим військовим обладнанням.

Бої на Донеччині: Інформація з Генштабу ЗСУ

За інформацією від Генштабу ЗСУ, за минулу добу на Краматорському напрямку українські військові відбили п’ять спроб противника прорвати нашу оборону в районах Часового Яру, Білої Гори та Ступочок.

Аналогічна кількість спроб відбулася на Торецькому напрямку, де бої точаться в районі населеного пункту Торецьк та Диліївка.

Активні бойові дії продовжуються на Покровському напрямку, де українські військові відбили 61 атаку в районах Миролюбівки, Променя, Лисівки, Крутого Яру, Даченського, Жовтого, Чумацького, Нового Труда та Пустинки.

На Курахівському напрямку Сили оборони продовжують стримувати ворога в районах населених пунктів Сонцівка, Берестки, Новодмитрівка, Курахове, Дальнє, Єлизаветівка, Романівка, Антонівка, Успенівка та Дачне, де вже відбили 43 спроб прориву оборонних рубежів.

Читайте також:

• Заселять перші 40 квартир: окупанти звітують про “відновлений” будинок в Авдіївці
• “Більшість позицій або сіра зона, або переходять з рук в руки”: яка ситуація в Торецьку
• Росіяни просунулися в Кураховому: карта бойових дій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Оксана Судак — юристка та громадська діячка, у 2020 році жінка ініціювала перейменування вулиці в Бахмуті на честь Артема Мирошниченка, створила петицію на встановлення пам’ятника Шевченку в місті, була співорганізаторкою українськомовного клубу. 

Про перехід з російської, перші місяці в окупованому Донецьку, боротьбу за українську ідентичність Бахмута — розповідаємо у матеріалі. 

Донецьк: тоді відчувала, що насувається темрява

Наша героїня народилась та виросла в Донецьку. За словами жінки, вона не помічала у Донецьку антиукраїнських настроїв до 2014 року, активно проявлятися серед містян вони почали вже з проросійськими виступами. 

Тоді Оксана працювала на держслужбі. Від самого початку вона просто не була прихильницею проросійських настроїв у Донецьку: 

 “Я любила своє місто, хоч і не брала тоді такої активної участі у його громадському житті, але те, що відбувалося було так очевидно. Я не розмовляла українською, але не підтримувала росію в Донецьку. Для мене було очевидно, що це Україна і не може бути по-іншому”, — каже Оксана. 

Згадує жінка як у колись мирному Донецьку вперше побачила бойовиків, тоді вони називали себе ополченням  — озброєні люди у формі, що обіцяли якийсь “захист”. Але захисників, за словами жінки, в них вона точно не вбачала.

Колеги та друзі, що були прихильниками створення квазі республік почали ставитися підозріло: 

“Колега приходила, наприклад і казала, “Доброє, утро новоросія”. Я просто мовчала. І на цьому підґрунті вже почали якось потроху цькувати. Я бачила позицію своїх, будемо казати, друзів, вона була мені незрозуміла. Коли на площі леніна тоді людей майже не побили за український гімн, це на відео показували мені. І моя знайома каже: “От, які молодці!” А я кажу: “А хто молодці?” Ну, каже: “Чого вони нас тут своїм гімном роздражають”, — згадує Оксана Судак.

Жінка прожила у Донецьку до липня 2014 року, згодом виїхала на деякий час. Повернулась у вересні, але вистачило кількох днів, щоб зрозуміти: Донецьк змінила війна. Зачинилися магазини, банки, стало небезпечно через обстріли та переслідування проукраїнських людей. Останні на собі, за словами жінки, вона відчути, на щастя, не встигла, — евакуювалася до Бахмута (тоді ще Артемівська) остаточно: 

“Для мене насувалася темрява. І тут, на неокупованій території зовсім інше відчуття. Я кажу, ми потрапили в рай. Тут  все працює, українські прапори, тут українські воїни”.

Бахмут: можливо вдалось на щось вплинути

Коли Оксана Судак переїхала з Донецька в Бахмут, то здавалося, що це на кілька місяців. З часом прийшло усвідомлення — війна надовго.

З початком 2015 року жінці знову довелося переїхати, цього разу до Харкова: у Бахмуті тоді загострилася ситуація. Найбільше боялася окупації. За кілька місяців повернулася до Бахмута. Спочатку працювала в  Артемівському міськрайонному суді. 

У 2016 році здобула юридичну освіту в Бахмуті, а після відкриття в місті бюро правової допомоги жінці запропонували його очолювати. У бюро допомагали найуразливішим категоріям населення, хто не міг дозволити найняти адвоката, людям з інвалідністю, учасникам бойових дій, ВПО, усім, хто звертався за правовою допомогою чи консультаціями.

Послуги бюро надавало мешканцям Бахмутському району, а також Донецька, Горлівки, Сніжного, Тореза та міст Донецької та Луганської областей, зокрема людям, що виїжджали з окупації. Відвідувачів було завжди дуже багато:

“Для мене це було важливою роботою, що мої правові знання можу застосовувати на допомогу людям, мені це насправді завжди подобалось. Люди часто дивувалися, що можна коштом держави отримувати якісну правову допомогу. Це певною мірою підвищувало авторитет держави”, — каже юристка.

З часом Оксана почала займатися громадською діяльністю. У 2016 році зареєстрували з колегою громадську організацію. Реалізовували проєкти у правозахисній сфері.

Саме тоді, у майже повністю російськомовному Артемівську-Бахмуті, жінка вирішила перейти на українську мову. Надихнув і підтримав її власник книгарні “Дім книги Еней” — Володимир Дериведмідь.  

“Для мене це було природно і зрозуміло, що на своїй посаді можу і повинна за законом розмовляти українською”, — додає Оксана.

Люди, яким у бюро надавали послуги реагували на це по-різному, згадує співрозмовниця. З тих, хто приїздив з окупованих територій, більшість сприймали українську без негативу, хіба у поодиноких випадках. Вирішувати конфлікти на цьому ґрунті вдавалося без складнощів. Оксана взяла собі за правило спокійно відповідати, що як представниці держави, їй законом передбачено надавати послуги українською. 

Загалом, яскраво вираженого негативу щодо української мови в роботі за роки війни, за словами жінки, вона не відчувала, за виключенням поодиноких випадків, які вдавалося залагодити. Негативне відношення через українську мову могла відчути на собі, не на роботі, а в побуті, на вулицях таке теж могло траплятися.

Справа Артема Мирошниченка, перейменування вулиці та пам’ятник Шевченку

У 2019 році в Бахмуті вбили активіста й волонтера Артема Мирошниченка, це для жінки стало певним індикатором суспільства, адже за однією з версій, на чоловіка скоїли напад саме за українську мову: 

“Такі випадки траплялися, наприклад, за радянської влади, а коли це все відбувається в незалежній Україні, ну, це нехороший показник і індикатор для суспільства”, — говорить Оксана.

Вбивство на мовному ґрунті — не офіційна версія слідства, адже свідок, який чув розмову Артема з нападниками того вечора, не став свідчити, ні в поліції, ні в суді через страх за власну безпеку. І це, додає жінка, цілком зрозуміло, хоча свідки взагалі рідко йдуть давати свідченння. 

“Перебуваючи в Бахмуті, протягом тривалого періоду,  я розуміла, що ця версія свідка і ця інформація цілком можуть бути правдою”, — зазначає активістка.

Україномовність певною мірою була небезпечною у Бахмуті. Після випадку з вбивством Артема Мирошниченка, за словами жінки, свідомі бахмутяни зрозуміли, що це ще більш небезпечно, ніж вони думали.

Жінка намагалася перетворити цей біль і страх у конструктивні дії щодо вшанування пам’яті. До прикладу, у 2020 році, Оксана Судак створила петицію щодо перейменування вулиці горького у Бахмуті на вулицю Артема Мирошниченка. 

“Його діяльність, громадянська позиція україноцентрична, він був активістом і волонтером. Навіть, я, чесно кажучи, не знала всього, що Артем робив. Зараз я передивляюся його сторінку пам’яті на Facebook, я бачу, що він дуже багато робив у Бахмуті. І коли таке вбивство я розуміла, що це зокрема, його україноцентрична позиція тут зіграла” – каже Оксана. 

У петиції юристка описала важливість постаті Артема Мирошниченка для Бахмута, його допомогу війську, волонтерську та громадську діяльність. Перейменувати планувала вулицю горького, на якій жив Артем, і на якій на нього напали. 

Примітка. Вулицю горького в Бахмуті все таки перейменували Розпорядженням від 26 квітня 2024 року. Її нова назва — вулиця Олекси Тихого.

Жінка подала електронну всеукраїнську петицію, вона набрала певну кількість голосів. Тоді жителі вулиці горького, яку жінка пропонувала перейменувати виступили проти ініціативи. Різкого негативу проти постаті самого Артема Мирошниченка люди хоч і не мали, за словами Оксани, але вважали, що горького варто лишити, і більшість негативу виплеснули саме на ініціаторку перейменування. Висловлювалися й місцеві депутати: “Вона б ще вулицю Бандери тут захотіла!”. 

“А що ви маєте проти Степана Андрійовича?”,– відповіла Оксана, – можливо це і буде наступною петицією”.

Зрештою, представник виконкому повідомив, що у перейменуванні відмовляють. Далі продовжувати цю справу жінка не стала і через рідних Артема Мирошниченка, вони теж згодом відмовились від повторної ініціативи.

За словами Оксани, ця історія схожа з перейменуванням вулиці на честь Дмитра Чернявського, тоді родичів загиблого Дмитра цькували, а жителі вулиці так само були проти перейменування. 

Втім, жінка все ж ставила питання до місцевої влади щодо того, як зрештою вшановуватимуть пам’ять Артема Мирошниченка. В офіційній відповіді повідомили, що зроблять тематичні уроки і волонтерськмй куточок.

Крім того, у тому ж 2020 році Оксана ініціювала збір підписів щодо встановлення пам’ятника Шевченку в парку міста Бахмут, який знаходився там до 70-х років минулого століття. 

Після відвідування США, де вона побачила пам’ятник Кобзареві, жінка, повернувшись до Бахмута, була збентежена: в цьому українському місті пам’ятника найвідомішому українцеві не було. Разом з активістами вони виходили на вулиці, спілкувалися з людьми, пояснювали і збирали підписи. Жінка подала звернення до міськради, і на одному із засідань їй відповіли: пам’ятник Шевченку буде.

Минув час, але зрушень по цій справі не було.

Український розмовний клуб, “сприяння” місцевої влади та церква у волонтерському штабі

Влітку 2020 року Оксана разом з представниками “Дому Книги Еней” ініціювала безкоштовний український розмовний клуб “Своєрідне” для охочих покращити свою українську. На заняттях обговорювали українські книжки, дивилися фільми, декламували вірші, дискутували щодо історії та подій сучасності, влаштовували презентації місцевих авторів.

Влаштовували заняття у приміщенні бюро правової допомоги, адже проводити їх у жодній з бібліотек Бахмута не вдалося.

Оксана разом з однодумцями зверталися до міськради, обходили всі бібліотеки, аби можна було запрошувати більше людей, втім у всіх бібліотеках, як повідомляли Оксані, всі години були зайняті іншими курсами, і для українського розмовного клубу часу так і не знайшлося. Інформаційної підтримки від влади, аби охопити більше людей теж не дочекалися, тому розповідали знайомим, також інформаційно допомагали місцеві ЗМІ. 

Жодної фінансової підтримки від місцевої влади не потребували, адже проводили клуб на волонтерських засадах, єдине, за чим зверталися: кілька годин на тиждень у бібліотеці, та анонс на сайті. Зрештою, довелося обходитися своїми силами.

“Робили те, що могли” – підсумовує активістка.

Оксана з чоловіком також є прихожанами української православної церкви. У приміщенні штабу волонтерів “Бахмут Український” облаштували церкву. Прихожан було небагато, зокрема через приміщення. Проте, навіть його довго шукали, а потім боролися з бюрократією: 

“Церква і цей волонтерський штаб в підвалі, це рівень українства в Бахмуті”, — говорить Оксана Судак. 

Втім, Оксана Судак, як і багато активістів Бахмута розвивали свої ініціативи, допомагали війську, попри, інколи, спротив самих містян, що піддавалися російській пропаганді. А інколи доводилося паралельно протистояти бездіяльності місцевої влади, що часто не сприяла свідомій громадськості.

З початком повномасштабної війни жінка з родиною евакуювалась з Бахмута, продовжує юридичну діяльність. Зараз виховує синів разом із своєю мамою та надає правові консультації онлайн в рамках безоплатної правничої допомоги та мріє колись повернутися додому, на вільну Донеччину.

Читайте також:

• “З цієї сукні все почалося знову”: як бахмутянка повернула справу життя
• Яким був Донецьк 2014 року: історія точки повернення Сергія Косяка
• Як у 27 здобути науковий ступінь та державну нагороду: історія науковця з Покровського

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Окупаційна влада “днр” заявила про плани “рекультивувати” терикони на окупованій частині Донеччини. У планах, нібито, провести рекультивацію — штучне відновлення родючості ґрунтів і рослинного покриву. На місці колишніх териконів хочуть побудувати заправки та торгові центри, повідомляють активісти руху “Жовта стрічка”. Своєю чергою, на росджрелах також публікували заяви про нібито плани звести цілі житлові квартали на місці териконів.

Чи можуть ці дії окупантів бути небезпечними для людей, редакція розпитала в екологині з Бахмута Галини Олійникової.

Знищення донецьких териконів, чим це небезпечно

На пропагандистських ресурсах заявили про “рекультивацію териконів”. На думку окупаційної влади, терикони займають дуже багато території Донеччини.

Екологиня Галина Олійникова пояснює, що терикони самі по собі є небезпечними. У них відбуваються хімічні реакції. Крім того, може початися процес горіння. Просто розрити і прибрати терикон — не вдасться. Адже хімічні речовини накопичуються у ґрунті під териконами, і прибравши відходи не можна одразу ліквідувати забруднення.

Екологиня вважає, що будувати на місці териконів житло невдала ідея.

“Терикони — це шламонакопичувачі. Там відбуваються хімічні реакції і тепло, через що терикони можуть горіти. Також там є й виділення сірки та купа інших речовин. На деактивацію земель, які були під териконами, потрібні роки. Адже ґрунти там забруднені і це все не так легко ліквідувати”, — розповідає екологиня.

Вона додає, що насамперед шкода буде для людей, які житимуть на цих територіях, адже це небезпечно для їх здоров’я. Фахівчиня відзначила, що на окупованій території Донеччини є вдосталь землі під будівництво, тож рішення про знищення териконів має політичний характер. Таким чином росія хоче заселити ці території людьми, щоб Україні було важче повернути свої території.

Ліквідація териконів: як це впроваджують в інших країнах

Фахівчиня каже, що плани на ліквідацію териконів в Україні були ще до війни. До цього процесу хотіли залучити спеціалістів із Японії, але ідею не втілили в реальність.

“Терикони самі по собі шкідливі. Вони займають землі, а в Донецьку ще й часто горіли. Тому їх засаджували рослинами, щоб більш-менш знизити шкідливі викиди і зменшити горіння. По Донецьку були наміри ще до війни, розроблялися плани щодо знешкодження териконів, їх знесення. Але це було дороговартісно. Наскільки я пам’ятаю, японці були зацікавлені забрати наші терикони для переробки. Цим треба займатися, але навряд чи в росії є такі технології і вона реально буде вкладати в це гроші”, — каже Галина Олійникова.

За словами екологині, у світі вже є приклади ліквідації териконів. Площі, на яких були відходи, засаджують рослинами.

“Як це робиться в Німеччині, Англії — там роблять зелені зони. Землю на місці териконів засаджують рослинами, щоб вони витягували важкі метали, а потім там роблять зони відпочинку. Але щоб на їхньому місці одразу будувати житлові приміщення. Це просто не можна робити”, — запевняє екологиня з Бахмута.

Знесення териконів у Донецьку, що відомо

Плани щодо знесення териконів озвучив ватажок “днр” денис пушилін на “інвестиційному комітеті днр”. Тут він представив проєкти для “відновлення і розвитку”.

За словами пушиліна, терикони хочуть переробити, а землі використати для будівництва.

Читайте також:

• На відновлення землі підуть сотні років: як війна вплинула на ґрунти Бахмута
• Окупанти скидають тонни сміття на окуповану Донеччину
• Що потрібно робити у разі радіаційної аварії?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!