Віктор Зіпір — очільник громадської організації Бахмут Український. Пан Віктор добре знає, який тепловізор потрібен бійцям, а ще скільки окопних свічок та дитячих листівок здатні зігріти військових.
Штаб Бахмута Українського зараз знаходиться в Дніпрі, саме тут все сортують по коробках й відправляють для переселенців та військових.
З початку війни на Донбасі волонтери допомагали в основному військовим, однак під час повномасштабної війни зіштовхнулися й з тим, що незакриті потреби мають ВПО.
«Бахмут Український — це один великий проєкт, треба відновлювати наш Бахмут Український, який в нас знищили майже повністю. У нас залишилися люди й ми повинні їх об’єднати та створити їм умови для того, щоб вони гідно жили«, — каже Віктор Зіпір.
Зазначимо, що штаб видає людям продуктові набори за підтримки благодійних партнерів. Більше про роботу волонтерів в евакуації дивіться у відеосюжеті.
“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною роки був в полоні росіян. Пара познайомилась в 2017 році, і з того часу їх стосунки пройшли чимало випробувань: відстань, війна, полон.
Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з бахмутянкою — розповідаємо її історію.
Весілля планували зробити в Святогірську
Анастасія народилась в Бахмуті — жила в районі Нового Ринку, навчалась в 12 школі. Батько дівчини медик, тож вона вирішила продовжити його шлях. Вступила в місцевий медичний коледж, а потім — в Краматорськ, в медичний університет.
“У мене тато працює на швидкій, він фельдшер. Крім того, у мене в родині багато лікарів, тому якось воно само собою так вийшло. Я з дитинства хотіла стати лікарем, ні для кого це не було новиною”, – пригадує в розмові дівчина.
Саме медицина допомогла Анастасії знайти кохання. Її чоловік, Родіон, з Лиману — пара познайомилась в літньому дитячому таборі. Дівчина влаштувалась туди медсестрою, перед тим попросивши маму, щоб та допомогла їй знайти роботу. Водночас Родіон з Лиману попросив свого батька знайти йому роботу в тому ж таборі.
Анастасія та Родіон / фото надані героїнею
“Коли я його побачила, в мене було відчуття, що, по-перше, я людину знаю дуже довго. Знаєте, дівчата зазвичай уявляють собі ідеального чоловіка. Родіон по всім моїм бажанням, по всім моїм критеріям був саме таким. Симпатія у нас обох була одразу, а сильні почуття з’явилися вже трохи пізніше. До кохання я дуже серйозно ставилась, бо, наприклад, в моїй родині батьки разом з 15 років”, — каже Анастасія, пригадуючи перше знайомство з Родіоном.
Три місяці Родіон та Анастасія працювали разом, приглядаючись один до одного, а наприкінці серпня зрозуміли, що хочуть бути разом. На заваді стала відстань –
хлопець навчався в Харкові, а дівчина в Краматорську. Пара почала стосунки одразу на кілька міст: потяги, автобуси, телефонні дзвінки вечорами, переписки — так починалась історія їх кохання. Через рік стосунків Родіон освідчився коханій на її день народження.
Молодята одразу вирішили, що оплачувати весілля хочуть самостійно, тож на наступне літо поїхали в Одесу. Тут обоє почали працювати офіціантами й відкладали гроші на омріяне свято. Назбиравши грошей, Родіон та Анастасія купили собі обручки.
“Ми замовляли обручки в Харкові, в ювеліра. Ці обручки тепер вже в нас, насправді вони весь цей час були в нас. Весілля ми планували зробити в Святогірську. Ми знайшли локацію, фотографа. Але, на жаль, через сімейні обставини в нас не вийшло відсвяткувати на той рік”, — ділиться дівчина.
“Тоді я не знала, що наша наступна зустріч буде через майже три роки”
Анастасія виходили на акції, які присвячували нагадуванням про полонених / фото надані героїнею
Святкування довелося відкласти, але пара змогла жити разом, хоч і недовго — Родіону прийшла повістка на строкову службу, на 1 рік. Погодитися на ще один тривалий термін без коханого було важко, але довелося змиритися.
“Це був 2021 рік, а в 2022 році в лютому починається війна. Родіону залишалося три місяці до демобілізації. Вона мала бути 17-го травня 2022-го року, якраз в цей день він вийшов у полон”, — розповідає Анастасія.
За час, поки Родіон був в Маріуполі, дівчина не могла часто приїжджати до коханого. Першим завадив коронавірус, адже пересування між містами було заборонено — але кілька разів пара встигла зустрітися. Вже перед повномасштабною війною Родіон поїхав у відпустку на 10 днів. На початку лютого 2022 року Анастасія прощалась з коханим у Слав’янську на вокзалі.
“Коли Родіон був в полоні, я аналізувала ту нашу зустріч. Мені здається, я мало його обнімала, мало його цілувала. Я чітко пам’ятаю, як він поїхав, а я себе заспокоювала, що чекати залишилося лише три місяці. Тоді я не знала, що наша наступна зустріч буде через майже три роки”, — згадує дівчина.
“Збирайте речі, почалась війна”
Повномасштабну війну Анастасія зустріла у Краматорську, над її гуртожитком пролетіла ракета. Дівчина набрала Родіона телефоном, але швидко скинула дзвінок. Пригадує, що думала: коханий спить. Але Родіон в той час вже не спав, адже з другої ночі їх підняли по тривозі — Маріуполь обстрілювали росіяни, місто планували взяти в оточення.
“Коли 24-го все почалося, я прокинулася після 5-ої ранку. Дівчинка, з якою я жила на той момент, дуже плакала. Хлопець з сусідньої кімнати відкрив нам двері й сказав: “Збирайте речі, почалась війна”. Я почала дивитись новини, і там всюди були повідомлення про те, що бомблять Київ, Харків. Я зібрала речі й поїхала до батьків, в Бахмут. На той момент там було тихо”, — говорить Анастасія.
З весни 2022 в Бахмуті стало неспокійно, вже осінню місто регулярно обстрілювали росіяни. На фото горить чиїсь дім / фото Головне управління ДСНС України у Донецькій області
Але весною 2022 року в Бахмут почали прилітати російські ракети. Дівчина постійно була в тривозі, не могла спати — хвилювалась за коханого. 4 квітня Анастасія вирішила евакуюватися, про це її просив Родіон.
“Ми з Родіоном зідзвонювалися дуже рідко — в Маріуполі вже не було зв’язку, місто було оточене. Він кілька разів мені дзвонив, казав: “виїжджай”. 4 квітня — це був останній день, коли я була в Бахмуті — я їхала в автобусі та вдивлялася в ці будинки, в усі вулиці й дуже сильно плакала. Я мала передчуття, що це останній раз, коли я бачу це місто. Так і вийшло”, — каже вона.
Анастасія виїхала в Дніпро, і в цей час зв’язку з Родіоном практично не було. Він міг дзвонити раз в три тижні, а інколи дівчині приходило повідомлення з невідомого номера, де Родіон писав коротке повідомлення.
Анастасія на акції, щоб привернути увагу до полону оборонців Маріуполя / фото надане героїнею
В січні Анастасія отримала лист з росії. Дізналась, що Родіон живий
Поступово росіяни брали Маріуполь в оточення. В березні Родіон двічі виходив на зв’язок, а потім — аж в кінці квітня. Так дівчина дізналась, що Родіон був поранений та перебував на Азовсталі. На початку травня хлопець передав, що вони чекають рішення щодо виходу з заводу. А наступне повідомлення дівчина отримала 21 липня, з Оленівки — напередодні її дня народження Родіон привітав кохану. З Оленівки чоловіка перевезли в росію. Далі була тиша. В січні 2023-го року Анастасія отримала лист з росії, з якого дізналась, що Родіон живий.
“У всіх полонених листи були майже однакові, їх вчать писати по шаблону. Там нічого не можна вказувати особистого. На той час, коли я отримала лист, я не була дружиною Родіона, а відповідати могли лише родичі, тож юридично я не мала на це права. Свій лист я підписала, як цивільна дружина. І він його отримав — і мій лист, і мами. Зараз вони у нас теж лежать вдома, він забрав їх з собою”, — пояснює дівчина.
Під час того, як Родіон був в полоні, Анастасія регулярно ходила на акції в підтримку полонених, їздила на всі зустрічі з родинами полонених, на зустрічі, які організовував Координаційний штаб.
“Ми зрозуміли, що якщо полонений — медійний, то це допоможе натиснути на Росію і скоріше повернути його в Україну. Чомусь тоді ми зробили такий висновок. Згодом нам сказали наші українські структури, що це не можна робити, а спитати в кого про те, чи справді ми робимо гірше, чи краще цими акціями, ми не могли. Тобто ми не розуміли цього процесу обмінів, але виконали прохання й створили інформаційну тишу. Проте результату це не дало. Батьки, жінки, дружини, сестри — всі розізлилися і ми почали знову робити великі гучні акції для того, щоб задіяти нашу владу, щоб вона розуміла, що треба щось робити, що в них немає часу зовсім”, — ділиться бахмутянка.
Вона додає, що дуже важливо підтримувати такі акції — не проходити просто повз, а стати поруч, або просто виразити підтримку. Вже зараз, коли коханий Анастасії повернувся з полону, пара разом продовжує ходити на акції.
День, коли Родіон повернувся додому, Анастасія пам’ятає дуже чітко. О 8 ранку дівчина побачила, що росіяни скинули інформацію про те, що сьогодні планується обмін строковиків на строковиків.
“Кожен обмін ти чекаєш, і потім це не стається. Ти просто вмираєш в цей день, а потім знову йдеш жити. Тому повірити в те, що там буде твій, дуже важко. Але десь о 12 дня вже почала просочуватися інформація, що справді йде обмін, що дійсно є наші строковики. Мені подзвонила мама Родіона, сказала, що їй прийшла смс-ка з Координаційного штабу, бо кожному, чий родич обмінюється, приходить смс-ка. Ми одразу почали плакати”, – пригадує дівчина.
Родіон подзвонив Анастасії сам.
Молодята під час весілля / фото надане героїнею
“Спокійним голосом сказав: “Альо..”. Ніби й не було цих 3,5 роки. Я плакала й пищала в цю трубку, що люблю його. Бо він переживав, що я не дочекалася. І перед тим, як подзвонити мені, він спитав в мами, як там Настя. А мама йому сказала: “Настя тебе чекає, дзвони”. І він подзвонив мені. В полоні він хвилювався — насправді всі чоловіки там переживають, щоб жінки їх дочекалися. Він подзвонив й видихнув. Ми всі плакали”.
Після полону Родіон два місяці провів на реабілітації, а своє омріяне весілля, на яке очікували сім років, пара спланувала за місяць.
“Ми вирішили, що хочемо цього свята — це біле плаття, про яке ми мріяли вже 7 років. Для мене було важливо, щоб чоловік не бачив мене у весільній сукні. Тож, вперше він мене побачив на церемонії. До нареченого мене за рук вів батько, це був найособливіший момент, дуже теплий. В цю хвилину плакав він і плакала я. Ми були разом”, — згадує з теплотою наша героїня.
Урочисте відкриття навчального року в Бахмутському центрі професійно-технічної освіти / фото надав герой
Бахмутський центр професійно-технічної освіти з 2023 року працює в селищі Гоща Рівненської області. Сюди вдалося перевезти навчальне обладнання і колектив закладу, завдяки чому налагодили роботу з учнями. Наразі навчальний заклад працює в змішаному форматі і навчає дітей з Донеччини та Рівненщини. Бахмутський ЦПТО поступово розвивається на новому місці, у планах — відкрити сучасний центр для електриків і енергетиків.
Про роботу закладу, плани на майбутнє та розвиток громади, куди перемістили свою діяльність, редакції “Бахмут IN.UA” розповів директор Бахмутського центру професійно-технічної освіти Ігор Гаєвий.
Бахмутський ЦПТО, покращення і плани на майбутнє
Релокувавшись у нову громаду, навчальний заклад не просто відновив роботу, а й поступово працює над покращенням умов для своїх учнів. Першочергово у планах Бахмутського ЦПТО — створити сучасний навчальний центр для електриків і енергетиків, а також майстерню для зварників.
“По-перше, плануємо відкрити навчально-практичний центр електриків і енергетиків. Для реалізації цього проєкту нас вибрали в Міністерстві освіти. Зараз центр розбудовується, закуповується обладнання до нього. Все це буде коштувати десь біля 12 мільйонів гривень. Наразі ремонт вже практично закінчився. Також ми зараз розбудовуємо майстерню зварників. У нас є обладнання, яке ми вивезли з Бахмута, і ще нам надає обладнання Міжнародна організація ПРООН. Завдяки цьому і буде відкрита майстерня”, — розповідає директор навчального закладу Ігор Гаєвий.
Зварники / фото Бахмутський ЦПТО
Також є плани щодо покращення роботи учнівського кафе.
“У планах ще є трохи розширити наше кафе. Учні закладу можуть там харчуватися. Постійно там є пиріжки, чай, кава. Більше того, під час виробничого навчання наші учні там готують і реалізовують продукцію. Тому ми поступово покращуємо це місце, купуємо нове обладнання, наприклад, нещодавно придбали тістоміс”, — розповідає Ігор Гаєвий.
Учениці, які опановують професію кухаря / фото Бахмутський ЦПТО
Займається Бахмутський ЦПТО й питанням розміщення учнів. Зокрема, зараз працюють над розширеннями гуртожитку. Планується, що наступного року в ньому зможуть проживати близько 120 учнів.
“У нас вже є гуртожиток. Ми оформили і оренду землі, і оренду цього будинку. На сьогодні в гуртожитку мешкають десь біля 50 дітей. На наступний рік плануємо, що буде близько 120 мешканців. Зараз для цього робляться ремонтні роботи”, — зазначає Ігор Гаєвий.
Бахмутський ЦПТО: волонтерство і розвиток громади
Педагоги й учні Бахмутського ЦПТО є соціально відповідальними, тому активно долучаються до розвитку Гощанської громади і до допомоги військовим з Бахмута і Гощі.
Серед покращень для Гощанської громади директор Бахмутського ЦПТО виділяє: учнів, які йдуть на практику в місцеві підприємства, можливості працевлаштування для місцевих жителів, і ремонти, які проводять у громаді.
“Звісно ми працюємо і для покращення громади. По-перше, ми навчаємо місцевих дітей, які потім йдуть проходити практику на підприємства, які є у громаді. По-друге, у нас є робочі місця для жителів громади. Тобто вони у нас працюють і заробляють кошти, які потім вкладають у громаду. По-третє, ремонти та все те, що ми робимо і вкладає адміністрація — це теж для покращення для громади. Ми ж також у цій громаді і живемо, і працюємо”, — розповідає Ігор Гаєвий.
Активно підтримує заклад й українських військових. Системно допомагають бійцям з Бахмута і Гощі, які захищають Україну на фронті. Допомогу надають військовим, які проходять лікування в медзакладах, і бійцям на передову.
“Ми продовжуємо нашу волонтерську роботу. Як працювали швачки, так і працюють у нас. Зокрема, постійно плетемо маскувальні сітки. Також постійно робимо різні кулінарні вироби. Їх возимо в лікарні до хлопців і на передову. Причому ми вже декілька разів на передову відвозили допомогу, це може бути різне: і кулінарні вироби, і сітки, і різна допомога. Наприклад, зовсім недавно передали хлопцям на передову генератор.
Також у нас є традиція до Дня Збройних Сил України. Цьогоріч у нас зібралися жінки і діти, які разом ліпили вареники. Ми наварили і відправили на передову хлопцям 15 відер вареників на 5 літрів. Тобто, наша допомога продовжується і навіть підвищуються темпи. Ми постійно підтримуємо наших хлопців і з Бахмута, і з Гощі, всіх, хто знаходиться на фронті”, — розповів директор Бахмутського центру професійно-технічної освіти Ігор Гаєвий.
Ліплення вареників до Дня Збройних Сил України / фото Бахмутський ЦПТО
Не забувають у навчальному закладі і про полеглих захисників. У центрі профосвіти створили стелу пам’яті, присвячену загиблим військовим з Бахмута.
Стела пам’яті загиблим воїнам з Бахмута / фото Бахмутський ЦПТО
Бахмутський ЦПТО, як працює зараз
Наразі Бахмутський центр професійно-технічної освіти працює в селищі Гоща. Дітей навчають у змішаному форматі, втім більша частина учнів відвідують заняття в очній формі.
Наразі в закладі навчаються 620 учнів. Це діти з Донецької області, з різних міст України та Рівненської області. Близько 40% учнів (приблизно 300 учнів) — це місцеві мешканці Гощанської громади.
Учні Бахмутського ЦПТО можуть опанувати багато технічних професій. Серед них:
електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування/електрозварник ручного зварювання;
електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування/електрозварник ручного зварювання;
електрогазозварник/електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах;
слюсар з ремонту колісних транспортних засобів/електрогазозварник;
електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування;
оператор з обробки інформаційного та програмного забезпечення;
“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною […]
Бахмутський центр професійно-технічної освіти з 2023 року працює в селищі Гоща Рівненської області. Сюди вдалося перевезти навчальне обладнання і колектив закладу, завдяки чому налагодили роботу […]
Андрій Кузнєцов — психолог з Бахмут, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції в […]
Оксана Судак — юристка та громадська діячка, у 2020 році жінка ініціювала перейменування вулиці в Бахмуті на честь Артема Мирошниченка, створила петицію на встановлення пам’ятника […]
