Фільм “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова отримав Оскара — найпрестижнішу кінопремію у світі. Стрічку визнали найкращою в номінації “Найкращий повнометражний документальний фільм”. Кінокартина показує Маріуполь в дні російського вторгнення, коли місто опинилося практично в облозі. Російські пропагандисти обурилися, а відтак закликали своїх “кінорежисерів” знімати кіно про так звану “СВО” на руїнах українських міст, захоплених та знищених росіянами.
Україна отримала Оскар
Мстислав Чернов разом з кінопродюсерками Рейні Аронсон-Рат та Мішель Мізнер / Jordan Strauss, Invision AP
В ніч з 10 на 11 березня відбулася вже 96 церемонія вручення премії Американської кіноакадемії. Цьогоріч в номінації “Найкращий повнометражний документальний фільм” представили 5 фільмів, це “Бобі Вайн: Народний президент”, “Вічна пам’ять”, “Чотири дочки”, “Вбити тигра” та “20 днів у Маріуполі”, який й отримав Оскара.
Стрічку створили режисер Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степаненко. Вони зафіксували на камеру руйнування міста, тисячі доль та життів маріупольців. Кадри з Маріуполя побачив весь світ, фото відправляли у світові ЗМІ, показуючи, що насправді робить росія з українськими містами: вбивства дітей та жінок, масовані обстріли житлових будинків, шкіл, лікарень.
Піджак, на вивороті якого надпис “Свобода” / фото з відкритих джерел
На церемонію нагородження Мстислав Чернов одягнув піджак українського бренду із прихованим вмістом. На внутрішній стороні піджака вишитий символічний надпис “Свобода”. Режисер стрічки подякував за нагороду, але водночас відзначив, що волів би не робити цей фільм.
“Я вдячний. Але напевно я буду перший режисером на цій сцені, який би хотів не робити цей фільм. Я хотів би мати змогу обміняти це на те, щоб росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста, щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян України. Я б віддав це, аби вони звільнили всіх заручників, солдатів, які захищали нашу землю, цивільних, які в їхніх тюрмах. Але я не можу змінити історію, не можу змінити минуле, проти ми всі разом, ви і я, ми зараз серед найталановитіших людей світу. Ми можемо зробити так, щоб історію виправити, щоби правда перемогла. І щоби загиблі люди Маріуполя та ті, хто віддали своє життя, щоби їх ніколи не забули. Тому що кіно формує спогади, спогади формують історію”, — уривок з промови Мстислава Чернова.
Де подивитися “20 днів у Маріуполі”
Наразі подивитися фільм “20 днів у Маріуполі”, Жовтень — це кінотеатр в Києві пропонує найближчими днями березня. Усі сеанси можна переглянути за посиланням.
Також можете скористатися платною версією VPN та переглянути фільм на платформі YouTube, в Україні фільм переглянути на YouTube немає можливості.
20 днів у Маріуполі дивитись онлайн платно можна на таких ресурсах:
Пропагандистів перемога України обурила, адже вони не вбачають у своїх діях злочини. Прибічник путіна дмитро медведєв закликав “знімати кіно про війну”.
“Треба йти вперед. Знімати про війну. Я розумію, що є боязнь сфальшувати на святих темах. Про війну не можна знімати примітивно, вульгарно, гламурно. Але знімати треба! Уже настав час. Знімати про наших героїв, звеличуючи їхні подвиги. Знімати документалку та ігрове кіно. Знімати, щоб знали і пам’ятали. Пора. Настав момент”, — написав пропагандист.
Росіяни зібралися знімати фільм на Азовсталі / скриншот
Тим часом окупанти вже планують зйомки на заводі “Азовсталь”, який вони повністю знищили, та яких залишався останнім форпостом, де тримали оборону азовці, над якими вчинили теракт в Оленівці.
За повідомленням пропагандистів, “Азовсталь” стане кіномайданчиком для нового художнього фільму про так звану “СВО”. Свій проєкт окупанти назвали “Малюк”, зйомки планують почати у квітні-травні 2024 року в Маріуполі, Криму, ростовській області та москві. Продюсером фільму стане юрій бардаш, уродженець українського міста Алчевськ, яке з 2014 року окуповане росіянами. Бардаш виїхав з України через антиукраїнські заяви та підтримку російської війни проти України.
Нагадаємо, що бардаш у минулому був продюсером музичних проєктів: “Quest Pistols”, “Quest Pistols Show”, “Гриби”, “Нерви”, Wellboy, Луна.
Колишній бахмутський депутат Олександр Бабенко отримав офіційну відповідь від Офісу Президента України на петицію щодо присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой”. Дану ініціативу підтримали підписами понад 25 тисяч українців. У відповіді Офісу Президента йдеться, що питання про присвоєння звання “Місто-герой” Бахмуту можливе до опрацювання лише після його деокупації.
Відповідь на петицію про звання “Місто-герой” для Бахмута
13 травня колишній бахмутський депутат Олександр Бабенко отримав офіційну відповідь на свою петицію щодо присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой”. Офіс Президента України у відповідь на петицію зазначає, що опрацювання даної ініціативи буде можливим лише після деокупації Бахмута.
“Я маю непохитну віру в те, що Бахмут обов’язково буде деокупований та повернеться під український прапор. І після цього я неодмінно продовжу дану ініціативу, аби місто-герой Бахмут отримало заслужене державне визнання”, — зауважив ініціатор петиції Олександр Бабенко.
Нагадаємо, що петицію про присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой України” Олександр Бабенко створив 16 жовтня 2025 року. 24 листопада петиція зібрала необхідні для розгляду 25 тисяч підписів.
Це вже третя спроба присвоїти Бахмуту звання “Місто-герой”. У березні 2023 року на сайті Президента публікували подібну петицію, її підтримали 2 780 людей. Також схожа петиція була у вересні 2022 року, але її підписали 9 278 людей.
23 квітня редакція Бахмут IN.UA запустила опитування серед мешканців Бахмутської громади, щоб зрозуміти, як бахмутяни оцінюють роботу місцевої влади в евакуації та чи розуміють, які повноваження сьогодні має Бахмутська МВА. У опитуванні взяли участь 392 людини. І його результати показали головну проблему: очікування мешканців від влади часто не збігаються з тим, що військова адміністрація юридично та фактично може робити після втрати міста.
Опитування було анонімним і стосувалося роботи влади Бахмута в умовах повномасштабної війни та вимушеної евакуації громади. Зокрема, мешканців просили оцінити рівень поінформованості про діяльність органів самоврядування, доступність комунікації, а також висловити власне бачення щодо ролі та повноважень місцевої влади в екзилі. Отримані результати дозволяють побачити, як змінилося сприйняття місцевої влади після втрати контролю над містом, які запити сьогодні мають бахмутяни та наскільки вони відчувають зв’язок із громадою в евакуації. Далі — про те, що саме показали результати опитування, і в чому головна проблема.
Опитування бахмутян
Опитувальник містив 5 питань, на 1 питання, “Чи розумієте ви, чим наразі займаються органи місцевого самоврядування Бахмута в евакуації”:
52% респондентів відповіли “так”;
29% респондентів відповіли “ні”;
17% респондентів відповіли “частково”.
На 2 запитання “Чи знаєте ви, які повноваження мають органи місцевого самоврядування Бахмута під час війни (в екзилі)?”:
45% респондентів відповіли “так”;
32 респондентів відповіли “ні”;
21 респондентів відповіли “частково”.
На 3 запитання “Як ви оцінюєте комунікацію органів місцевого самоврядування Бахмута з громадою?”:
Щодо відкритого питання “Які повноваження, на вашу думку, варто посилити для органів місцевого самоврядування Бахмута в екзилі?”, то тут більшість респондентів вимагають від посадовців активнішого захисту їхніх прав на державному рівні, прозорого звітування про витрати бюджету та розширення гуманітарної допомоги в різних регіонах України.
Водночас частина опитаних пропонує надати органам самоврядування більше цифрових та фінансових повноважень для ефективної роботи в умовах переміщення. Окремі критичні відгуки закликають до радикальних кадрових змін через низьку довіру до керівництва міста. Загалом відповіді підкреслюють пріоритетність житлового питання та соціального захисту для збереження цілісності громади. Варто зазначити, що частина коментарів про роботу та комунікацію ОМС в екзилі є схвальною.
Які основні претензії бахмутян до місцевої влади в евакуації?
Основні претензії можна розділити на кілька ключових категорій:
1. Питання житла та компенсацій (найбільш критична проблема)
Частина опитаних хоче бачити реальні кроки у вирішенні житлової проблеми. Основні скарги стосуються:
відсутності житлових сертифікатів: Люди вимагають компенсацій за зруйноване майно, навіть якщо місто перебуває в окупації;
частина респондентів незадоволена розмовами про відбудову в майбутньому (наприклад, проект у Гощі), тоді як люди потребують житла “тут і зараз”;
також є брак розуміння, чому влада не добивається на державному рівні змін до законодавства (зокрема, підписання законопроєкту 11161), які б дозволили отримувати компенсації за майно на ТОТ.
2. Несправедливість у розподілі допомоги та ресурсів
Мешканці відчувають нерівність у підтримці:
географічна вибірковість: допомога (гуманітарна, фінансова) здебільшого, на думку опитаних, зосереджена у великих хабах (Київ, Дніпро), тоді як бахмутяни в інших містах або селах почуваються покинутими.
є скарги на те, що допомога надається лише окремим пільговим категоріям, а інші мешканці громади, які також втратили все, залишаються поза увагою. Також критикують встановлений “поріг” пенсії для отримання грошової допомоги.
3. Проблеми комунікації та ставлення до людей
частина респондентів скаржаться на неможливість додзвонитися на гарячі лінії та іноді “агресивні” відповіді при онлайн-зверненнях;
мешканці хочуть відчувати, що про них пам’ятають не лише під час свят, а знають про їхні щоденні потреби та проблеми.
Які реальні повноваження мають МВА в екзилі?
Михайло Загородній, аналітик в Рух ЧЕСНО, пояснює, що зараз назвати конкретні повноваження МВА, оцінити її ефективність тощо в екзилі неможливо. Причина у відсутності профільного закону, зараз вся діяльність МВА регулюється лише законом “Про правовий режим воєнного стану”.
“В нас є одна велика, величезна прогалина: у нас немає законодавства про військових адміністраціях. Тобто, в нас, фактично, вся діяльність військових адміністрацій регулюється законом про правовий режим воєнного стану”, — каже Михайло Загородній.
За його словами, нардепи вже намагалися підготувати окремий законопроєкт, який би врегулював діяльність військових адміністрацій, однак досі це питання залишається невирішеним. Водночас саме законодавча невизначеність зараз створює найбільші труднощі як для самих адміністрацій, так і для мешканців окупованих громад.
“Повноваження міських військових адміністрацій виписані достатньо нечітко, і це дає дуже багато підстав для інтерпретацій…Насправді, якщо не помиляюся, в лютому цього року Мінрозвитку вже говорила про це питання, що треба переформатувати роботу саме цих адміністрацій військових, які там займаються питанням окупованих територій. Але що з цього вийде, поки що невідомо. Наразі діяльність дуже нечітка. І визначити її — це треба буквально розбиратися з кожною окремою адміністрацією, чим вона займається. Якщо ви подивитесь інтерв’ю з керівниками таких адміністрацій, вони можуть абсолютно різні вектори називати “діяльністю”, — каже аналітик.
Примітка. Мінрозвитку готує зміни щодо роботи військових адміністрацій і комунальних підприємств громад, які перебувають в окупації або в зоні бойових дій. Держава визнає, що багато комунальних закладів із ТОТ фактично не можуть повноцінно працювати, оскільки їхнє майно, обладнання та будівлі залишилися на окупованих територіях. Основна ідея — оптимізувати структуру таких підприємств і військових адміністрацій, щоб зменшити витрати бюджету, але при цьому зберегти кадри та управлінську основу громад до моменту деокупації.
Олексій Кулеба, очільник міністерства, заявив, що головне завдання зараз — “зберегти колективи та кадровий потенціал”, водночас адаптувавши систему до реалій війни й обмежених фінансових ресурсів. Також Мінрозвитку хоче переглянути структуру самих військових адміністрацій на ТОТ: скоротити або оптимізувати підрозділи, які не можуть ефективно працювати в окупації, і натомість посилити напрямки: реінтеграції, гуманітарного реагування, цивільного захисту, підтримки прифронтових територій, підготовки до післявоєнного відновлення.
Фактично йдеться про спробу перевести військові адміністрації та комунальні структури ТОТ у більш “кризовий” формат роботи — із фокусом не на повноцінному управлінні територією, а на збереженні людей, документації, інституцій та готовності до повернення після деокупації.
Він наголошує, що це стосується військових адміністрацій, які займаються окупованими територіями. Наразі в законодавстві фактично немає конкретного механізму, який би визначав, як саме повинна працювати така адміністрація після втрати контролю над територією.
За словами аналітика, якщо дивитися на позицію держави, то основним завданням таких адміністрацій сьогодні є збереження інституційної присутності громади та робота з реєстрами. Йдеться про облік населення, евакуйованих мешканців, внутрішньо переміщених осіб, втрат майна та інших даних, необхідних для майбутнього відновлення територій.
“Держава виходить із того, що ці території будуть повернуті. Тому хтось має вести реєстри, працювати з інформацією про людей, майно, втрати”, — пояснює він.
Водночас експерт визнає: оцінити ефективність роботи військових адміністрацій сьогодні надзвичайно складно, адже чітких критеріїв фактично не існує. Через це діяльність різних громад дуже відрізняється — як у комунікації з мешканцями, так і в питаннях підтримки переселенців.
Чи має МВА повноваження щодо забезпечення людей житлом?
Експерт пояснює, що проблема тут полягає не лише у фінансуванні, а й у складних бюрократичних процедурах та обмежених повноваженнях самих адміністрацій.
“Навіть якщо адміністрація хоче реалізувати житловий проєкт, вона стикається з питаннями землі, погоджень, взаємодії з іншими громадами. І далеко не все залежить саме від неї”, — зазначає співрозмовник.
Він додає, що сьогодні багато рішень ухвалюються ситуативно, а ефективність роботи конкретної адміністрації значною мірою залежить від її керівництва та внутрішньої організації роботи. Саме тому, на думку експерта, питання діяльності військових адміністрацій необхідно якомога швидше переводити у чітке правове поле.
“Потрібно чітко прописати, чим ці адміністрації мають займатися, які в них повноваження і на що вони можуть витрачати кошти”, — підсумовує він.
В чому головна проблема?
Результати опитування частково показують кризу очікувань між мешканцями Бахмутської громади та органами місцевого самоврядування в евакуації. Попри те, що значна частина респондентів загалом розуміє діяльність МВА та позитивно оцінює комунікацію, відповіді бахмутян демонструють: люди все менше сприймають адміністрацію як символічний орган “збереження громади” і все більше очікують від неї конкретних практичних рішень — насамперед щодо житла, компенсацій, гуманітарної підтримки та представництва інтересів переселенців на державному рівні.
Фактично опитування показало конфлікт між юридичною реальністю та суспільним запитом. З одного боку, мешканці очікують, що місцева влада в екзилі повинна виконувати функції повноцінного органу управління громадою навіть після втрати території. З іншого — самі військові адміністрації працюють в умовах законодавчої невизначеності, обмежених бюджетів та відсутності чітко прописаних повноважень. Через це значна частина претензій до МВА стосується сфер, на які адміністрації або мають лише частковий вплив, або не мають його взагалі.
Особливо показовим є житлове питання. Для багатьох бахмутян саме воно стало головним критерієм оцінки ефективності влади. Люди, які втратили житло через війну та окупацію, очікують не стратегій майбутньої відбудови, а рішень для виживання сьогодні. Саме тому у відповідях часто звучать критика довгострокових проєктів та вимога до влади активніше лобіювати зміни до законодавства щодо компенсацій за майно на ТОТ. Це свідчить про поступову трансформацію запиту переселенців: від гуманітарної підтримки, до системних соціальних гарантій.
При цьому сама держава фактично лише починає формувати підхід до того, якою має бути роль військових адміністрацій окупованих громад у довгостроковій перспективі. Заяви Мінрозвитку про оптимізацію структур, збереження кадрового потенціалу та переформатування роботи МВА свідчать, що центральна влада вже визнає, що модель “тимчасового управління до швидкої деокупації” більше не відповідає реальності затяжної війни. Натомість громади в екзилі поступово перетворюються на окрему форму управління — без території, але з населенням, бюджетами, документацією та потребою зберігати інституційну тяглість.
У цьому контексті Бахмутська громада стає прикладом ширшої проблеми для всієї країни: як мають функціонувати органи місцевого самоврядування після втрати міста, які повноваження вони повинні мати та де проходить межа між символічним представництвом громади і реальною відповідальністю перед людьми. Без чіткої відповіді на це питання держава ризикує отримати дедалі більший розрив між очікуваннями переселенців і можливостями місцевої влади в екзилі.
Колишній бахмутський депутат Олександр Бабенко отримав офіційну відповідь від Офісу Президента України на петицію щодо присвоєння Бахмуту звання “Місто-герой”. Дану ініціативу підтримали підписами понад 25 […]
23 квітня редакція Бахмут IN.UA запустила опитування серед мешканців Бахмутської громади, щоб зрозуміти, як бахмутяни оцінюють роботу місцевої влади в евакуації та чи розуміють, які […]
Особи, які втратили трудові книжки через перебування документів в окупації або їхнє знищення під час обстрілів, мають законні механізми для підтвердження свого стажу. Законодавство визначає […]
У Луганській обласній військовій адміністрації розпочали процес зміни штатної структури, яка передбачає зменшення кількості керівних посад, розширення штату профільних спеціалістів та економію понад мільйон гривень […]
Росіяни затвердили зміни до постанови № 61-1, яка передбачала створення міжвідомчої комісії, що мала виїжджати на огляд зруйнованих і пошкоджених будинків. Вона мала запрацювати і […]
