Фільм “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова отримав Оскара — найпрестижнішу кінопремію у світі. Стрічку визнали найкращою в номінації “Найкращий повнометражний документальний фільм”. Кінокартина показує Маріуполь в дні російського вторгнення, коли місто опинилося практично в облозі. Російські пропагандисти обурилися, а відтак закликали своїх “кінорежисерів” знімати кіно про так звану “СВО” на руїнах українських міст, захоплених та знищених росіянами.

Україна отримала Оскар

В ніч з 10 на 11 березня відбулася вже 96 церемонія вручення премії Американської кіноакадемії. Цьогоріч в номінації “Найкращий повнометражний документальний фільм” представили 5 фільмів, це “Бобі Вайн: Народний президент”, “Вічна пам’ять”, “Чотири дочки”, “Вбити тигра” та “20 днів у Маріуполі”, який й отримав Оскара.

Стрічку створили режисер Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степаненко. Вони зафіксували на камеру руйнування міста, тисячі доль та життів маріупольців. Кадри з Маріуполя побачив весь світ, фото відправляли у світові ЗМІ, показуючи, що насправді робить росія з українськими містами: вбивства дітей та жінок, масовані обстріли житлових будинків, шкіл, лікарень.

На церемонію нагородження Мстислав Чернов одягнув піджак українського бренду із прихованим вмістом. На внутрішній стороні піджака вишитий символічний надпис “Свобода”. Режисер стрічки подякував за нагороду, але водночас відзначив, що волів би не робити цей фільм.

“Я вдячний. Але напевно я буду перший режисером на цій сцені, який би хотів не робити цей фільм. Я хотів би мати змогу обміняти це на те, щоб росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста, щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян України. Я б віддав це, аби вони звільнили всіх заручників, солдатів, які захищали нашу землю, цивільних, які в їхніх тюрмах. Але я не можу змінити історію, не можу змінити минуле, проти ми всі разом, ви і я, ми зараз серед найталановитіших людей світу. Ми можемо зробити так, щоб історію виправити, щоби правда перемогла. І щоби загиблі люди Маріуполя та ті, хто віддали своє життя, щоби їх ніколи не забули. Тому що кіно формує спогади, спогади формують історію”, — уривок з промови Мстислава Чернова.

Де подивитися “20 днів у Маріуполі”

Наразі подивитися фільм “20 днів у Маріуполі”, Жовтень — це кінотеатр в Києві пропонує найближчими днями березня. Усі сеанси можна переглянути за посиланням.

Також можете скористатися платною версією VPN та переглянути фільм на платформі YouTube, в Україні фільм переглянути на YouTube немає можливості.

20 днів у Маріуполі дивитись онлайн платно можна на таких ресурсах:

• Amazon;
• Apple TV;
• Google Play Movies;
• Microsoft.

Росія хоче зняти фільм на руїнах Азовсталі

Пропагандистів перемога України обурила, адже вони не вбачають у своїх діях злочини. Прибічник путіна дмитро медведєв закликав “знімати кіно про війну”.

“Треба йти вперед. Знімати про війну. Я розумію, що є боязнь сфальшувати на святих темах. Про війну не можна знімати примітивно, вульгарно, гламурно. Але знімати треба! Уже настав час. Знімати про наших героїв, звеличуючи їхні подвиги. Знімати документалку та ігрове кіно. Знімати, щоб знали і пам’ятали. Пора. Настав момент”, — написав пропагандист.

Тим часом окупанти вже планують зйомки на заводі “Азовсталь”, який вони повністю знищили, та яких залишався останнім форпостом, де тримали оборону азовці, над якими вчинили теракт в Оленівці.

За повідомленням пропагандистів, “Азовсталь” стане кіномайданчиком для нового художнього фільму про так звану “СВО”. Свій проєкт окупанти назвали “Малюк”, зйомки планують почати у квітні-травні 2024 року в Маріуполі, Криму, ростовській області та москві. Продюсером фільму стане юрій бардаш, уродженець українського міста Алчевськ, яке з 2014 року окуповане росіянами. Бардаш виїхав з України через антиукраїнські заяви та підтримку російської війни проти України.

Нагадаємо, що бардаш у минулому був продюсером музичних проєктів: “Quest Pistols”, “Quest Pistols Show”, “Гриби”, “Нерви”, Wellboy, Луна.

Читайте також:

• Підбірка українських фільмів, яка зворушить до глибини душі
• Як живе окупований Маріуполь: інтерв’ю з головною редакторкою сайту міста Марії
• Бахмут та Маріуполь разом: у Львові представили виставку «Лабіринти незламних міст»

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

• Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці
• “Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни
• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В окупованій Авдіївці окупанти звели адміністративну будівлю. У ній працюють органи окупаційної влади, соціальні служби, МФЦ (ред. багатофункціональний центр, аналог українського ЦНАПу) і РАЦС. Будівлю збудували у зруйнованому кварталі. Навпроти адміністрації розташовані знищені багатоквартирні будинки, але їхнім відновленням окупанти не займаються.

Про це йдеться в росджерелах.

Окупанти відкрили РАЦС у зруйнованій Авдіївці

У тимчасово окупованій Авдіївці росіяни збудували нову адміністративну будівлю. За словами ватажка “днр” дениса пушиліна, її збудували з нуля за підтримки Ямало-Ненецького автономного округу рф. Робота в цій будівлі розпочалась наприкінці жовтня 2025 року. Тут працюють органи окупаційної влади, соціальні служби, МФЦ і РАЦС.

Новину про відкриття будівлі широко висвітлювали російські пропагандисти, зокрема наголошували про важливість відкриття РАЦСУ. Парою, яка бажала першою узаконити стосунки, були місцева мешканка Світлана і чоловік Андрій. Їхні стосунки, нібито, зародились під час боїв за місто. Ким є сам Андрій у сюжеті не кажуть.

Днями відео біля адмінбудівлі зняв російський блогер андрій папірус, який раніше брав участь у війні в Україні на боці рф. На відео видно, що адміністративна будівля розміщена у зруйнованому кварталі. Навпроти неї стоять руїни багатоповерхових будинків, чиїм відновленням окупанти не займаються.

Зазначимо, що в Авдіївці складна ситуація з відновленням житла. Окупанти заявляють про точкові ремонти будинків, які незначно постраждали під час бойових дій. Однак навіть після ремонтів люди не можуть заселитися у квартири, бо окупаційна влада місяцями не приймає їх в експлуатацію.

Читайте також:

• Росіяни показали пункт тимчасового розміщення людей у прифронтовому Селидовому: що відомо
• Ватажок “днр” пушилін відвідав окуповані населені пункти Покровського району: фото
• Росіяни викрали з Бахмута близько 70 ікон, що вціліли після обстрілів

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!