Фільм “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова отримав Оскара — найпрестижнішу кінопремію у світі. Стрічку визнали найкращою в номінації “Найкращий повнометражний документальний фільм”. Кінокартина показує Маріуполь в дні російського вторгнення, коли місто опинилося практично в облозі. Російські пропагандисти обурилися, а відтак закликали своїх “кінорежисерів” знімати кіно про так звану “СВО” на руїнах українських міст, захоплених та знищених росіянами.

Україна отримала Оскар

В ніч з 10 на 11 березня відбулася вже 96 церемонія вручення премії Американської кіноакадемії. Цьогоріч в номінації “Найкращий повнометражний документальний фільм” представили 5 фільмів, це “Бобі Вайн: Народний президент”, “Вічна пам’ять”, “Чотири дочки”, “Вбити тигра” та “20 днів у Маріуполі”, який й отримав Оскара.

Стрічку створили режисер Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степаненко. Вони зафіксували на камеру руйнування міста, тисячі доль та життів маріупольців. Кадри з Маріуполя побачив весь світ, фото відправляли у світові ЗМІ, показуючи, що насправді робить росія з українськими містами: вбивства дітей та жінок, масовані обстріли житлових будинків, шкіл, лікарень.

На церемонію нагородження Мстислав Чернов одягнув піджак українського бренду із прихованим вмістом. На внутрішній стороні піджака вишитий символічний надпис “Свобода”. Режисер стрічки подякував за нагороду, але водночас відзначив, що волів би не робити цей фільм.

“Я вдячний. Але напевно я буду перший режисером на цій сцені, який би хотів не робити цей фільм. Я хотів би мати змогу обміняти це на те, щоб росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста, щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян України. Я б віддав це, аби вони звільнили всіх заручників, солдатів, які захищали нашу землю, цивільних, які в їхніх тюрмах. Але я не можу змінити історію, не можу змінити минуле, проти ми всі разом, ви і я, ми зараз серед найталановитіших людей світу. Ми можемо зробити так, щоб історію виправити, щоби правда перемогла. І щоби загиблі люди Маріуполя та ті, хто віддали своє життя, щоби їх ніколи не забули. Тому що кіно формує спогади, спогади формують історію”, — уривок з промови Мстислава Чернова.

Де подивитися “20 днів у Маріуполі”

Наразі подивитися фільм “20 днів у Маріуполі”, Жовтень — це кінотеатр в Києві пропонує найближчими днями березня. Усі сеанси можна переглянути за посиланням.

Також можете скористатися платною версією VPN та переглянути фільм на платформі YouTube, в Україні фільм переглянути на YouTube немає можливості.

20 днів у Маріуполі дивитись онлайн платно можна на таких ресурсах:

• Amazon;
• Apple TV;
• Google Play Movies;
• Microsoft.

Росія хоче зняти фільм на руїнах Азовсталі

Пропагандистів перемога України обурила, адже вони не вбачають у своїх діях злочини. Прибічник путіна дмитро медведєв закликав “знімати кіно про війну”.

“Треба йти вперед. Знімати про війну. Я розумію, що є боязнь сфальшувати на святих темах. Про війну не можна знімати примітивно, вульгарно, гламурно. Але знімати треба! Уже настав час. Знімати про наших героїв, звеличуючи їхні подвиги. Знімати документалку та ігрове кіно. Знімати, щоб знали і пам’ятали. Пора. Настав момент”, — написав пропагандист.

Тим часом окупанти вже планують зйомки на заводі “Азовсталь”, який вони повністю знищили, та яких залишався останнім форпостом, де тримали оборону азовці, над якими вчинили теракт в Оленівці.

За повідомленням пропагандистів, “Азовсталь” стане кіномайданчиком для нового художнього фільму про так звану “СВО”. Свій проєкт окупанти назвали “Малюк”, зйомки планують почати у квітні-травні 2024 року в Маріуполі, Криму, ростовській області та москві. Продюсером фільму стане юрій бардаш, уродженець українського міста Алчевськ, яке з 2014 року окуповане росіянами. Бардаш виїхав з України через антиукраїнські заяви та підтримку російської війни проти України.

Нагадаємо, що бардаш у минулому був продюсером музичних проєктів: “Quest Pistols”, “Quest Pistols Show”, “Гриби”, “Нерви”, Wellboy, Луна.

Читайте також:

• Підбірка українських фільмів, яка зворушить до глибини душі
• Як живе окупований Маріуполь: інтерв’ю з головною редакторкою сайту міста Марії
• Бахмут та Маріуполь разом: у Львові представили виставку «Лабіринти незламних міст»

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

“Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Алебастрове лиття можуть визнати першим елементом нематеріальної спадщини з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

4 липня 2025 року відбувся черговий обмін, у результаті якого до України повернулися військовослужбовці ЗСУ, зокрема представники Військово-Морських Сил, Сухопутних військ, ТрО, ДШВ, ССО, Прикордонної служби, Нацгвардії та Державної спеціальної служби транспорту. Серед них — оборонці Маріуполя.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала перші 15 фото українців, яких повернули додому після полону.

Обмін 4 липня 2025 року: перші фотографії

Читайте також:

• Обмін 10 червня. Україна повернула важкопоранених захисників з російського полону
• Перші фото вдома: 35 світлин звільнених з полону українців
• Обмін полоненими 9 червня – 30 фото звільнених Героїв
• Обмін 1000 на 1000: імена всіх українців, які повернулися з полону. Повний список
• Обмін 307 на 307: Україна повернула додому ще три сотні людей. Хто серед звільнених
• 307 українських героїв повернулися додому: перші фото після полону
• Обмін полоненими 6 травня: хто повернувся додому з російського полону – офіційний список
• Повернення додому: перші фото звільнених з полону українських військових
• Новий обмін полоненими: кого вдалося повернути до України 20 червня
• Новий обмін 4 липня 2025 року: хто повернувся до України після російського полону

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!