Ми сидимо у навчальній майстерні польського скульптора, викладача, професора Вєслава Короновського разом з його студентами з України. 17-річний Євген Суханов із Запоріжжя цьогоріч вступив до Художнього університету в Познані, паралельно він заочно вчиться у художньому коледжі у Харкові. Хлопець розповів, що виріс у робітничій родині, захопився скульптурою в школі, попри велике бажання реалізуватися у професії, не вважає себе талановитим і мусить багато працювати.

Університет, де немає нічого “правильного”

Українські студенти та їхні польські викладачі відзначають, що підходи до навчання скульптурі відрізняються в Україні та Польщі: європейські методи ґрунтуються на класичній школі з її канонами, але дозволяють студентам експериментувати, вільно висловлювати ідеї, інтерпретувати їх.

Польська школа не спирається на досвід соціалістичного реалізму, звертає увагу професор Короновський. Чи варто й Україні відмовлятися від нього? Якими мають бути пам’ятники сучасним українським героям? Дивимось на три концепції памʼятника герою України Олександру Мацієвському, монумент у Грузії і два в Україні — у Ніжині та Києві. Перші два виконані традиційно, в реалістичній манері, останній — більш авангардний, він викликав хвилю критики в Україні як “несмак”.

“Я не знаю, як правильно, але памʼятник Олександру Мацієвському в Києві, це сучасно, так може бути. Хоча мені більше до вподоби монумент герою, який встановили у Грузії”, — зізнається Євген Суханов.

Професор Короновський зауважує, що в університеті у Познані майбутніх скульпторів не вчать, що правильно, а що ні:

“Євген та інші мої студенти з України на початку навчання постійно запитували – “як правильно” виконати завдання? А я їм повторював, що “правильного” не існує, кожна ідея заслуговує на те, щоб її втілити”, — професор Короновський.

При цьому викладач підкреслює, що його студенти з України дуже талановиті.

Євген під час навчання у Познані та онлайн у Харкові прагне отримати знання, що допоможуть йому інтерпретувати твори минулого, експериментувати, реалізовувати інноваційні та класичні проєкти. Польська школа скульптури дозволяє висловити більше емоцій, експресії, вражень, натомість пострадянська — тяжіє до ортодоксального реалізму, копіювання, зазначає Євген.

“Але з радянської скульптури ми теж можемо відкинути шлак і взяти найкраще. Тобто, якби мені довелося робити зараз монументальну скульптуру, не певен, що вдалося би відійти від радянських канонів. Але, напевно, детальніше опрацював би образи, додав символи, посилив риси обличчя, характеру. І в цьому плані мені найбільше подобається грузинський варіант скульптури Мацієвського, де усі ці складові збалансовані. Але знову ж таки, посилення рис спостерігається і в радянській скульптурі. То як ми від цього відійдемо?” — розмірковує Євген.

Професор Короновський продовжує думку свого студента, торкаючись концепції пам’ятника герою Мацієвському у Києві:

“Цей канон абсолютного реалізму має відношення до попкультури, і це ми бачимо, наприклад, в американських трендах – такий надреалізм, гіперреалізм, він не залишає простору для інтерпретації, трактування. Мабуть, ця концепція не зовсім підходить для такого пам’ятника, який має стати символом героїзму, а не короткочасним явищем”.

Водночас юний Суханов демонструє як вчиться сучасним принципам створення скульптури: ось автопортрет, зроблений під час навчання у Харкові у класичній традиції, ближчий до соцреалізму. А ось цілком інший автопортрет — з асиметричними рисами, викривленими лініями, без гіперболізації, з тяжінням до нонконформізму — він створений протягом кількох місяців навчання Євгена в Польщі.

Героїзм без пафосу, але — з людським стражданням

Сучасна скульптура дозволяє показати не лише героїзм та силу, але й біль, лють, страждання звичайної людини. І це те, що займає думки 17-річного українця, майбутнього скульптора. Для курсової роботи він обрав ідею переосмислення радянської традиції: Євген робить ескіз сучасної інтерпретації відомої мозаїки у рідному Запоріжжі — в його задумі акцент не на пафосі, а на зусиллях, стражданні, місії. Мріє колись створити барельєф героям Революції Гідності.

Ще один першокурсник майстерні Короновського, Арсентій Самойлов, родом з Харкова, з родини скульптора. Сім’я студента пережила драматичні події: батьки хлопця на початку повномасштабного вторгнення росії опинились в окупації у Харківській області, а сам Арсентій залишався у Харкові, жив у коледжі.

Війна знищила всі юнацькі роботи Арсентія. Снаряд потрапив у заміський будинок Самойлових.

“Пощастило, що мама з молодшим братом пішла до сусідки, а батько курив на ґанку — повз нього пролетіли наші двері, поранило цеглою, від будинку нічого не лишилось, але всі живі”, — розповідає Арсентій.

Єдина вціліла робота юного скульптора стала експонатом художньої виставки у Познані, яка відбулась у червні 2023 року. Арсентій вдосконалив свою інсталяцію, додавши до неї шматки заліза з власного знищеного будинку — як нагадування про війну.

Хлопчина деякий час навчався в Німеччині і з подивом відзначив, що тамтешня школа скульптури не має академічної основи, на яку може спиратись митець, створюючи монументальні роботи. Натомість і в Польщі, і в Україні ця база існує, вона надає майстерності, впевненості:

“Так, академічна скульптура не є чимось творчим, але це основа, грамотність, яка дозволяє розвиватись професійно і вже з цими навичками формувати власне творче бачення». Арсентію близька польська школа викладання, він прагне працювати з каменем, новітніми матеріалами та формами, що дозволяють відтворити енергію людини. А поки навчається, бере участь у конкурсах скульптур”, — каже студент.

Щодо пам’ятників сучасним українським героям юнак впевнений — його покоління митців не буде творити так як 200 років тому. І в тому ж київському пам’ятнику Мацієвському він вбачає доволі цікавий сучасний підхід, нові технології. Цікаво, першокурсник, не погоджується з думкою свого вчителя, пана Короновського, що такий гіперреалізм є недоречним. Арсентій аргументує: у героїзації сучасний митець має використовувати інновації, а пам’ятники українським героям не мусять нагадувати класичні монументи, створені в різних країнах навіть п’ятдесят років тому. Потрібно не боятися використовувати компʼютерну графіку, проєкції.

Професор Короновський, який є автором одного з монументів героям великопольського повстання, ставиться до цього іронічно, але не заперечує право студента на іншу точку зору. Адже в Художньому університеті у Познані немає неправильних думок, є різні.

А от 18-річна Руслана Гилетина, як видно з її виразної міміки, не погоджується ані з Євгеном, ані з Арсентієм. Дівчина ще тільки планує вступити до університету у Познані. Зараз вона має статус біженки в Польщі, її рідний Енергодар все ще в окупації.

У 2023 році Руслана не пройшла за конкурсом, вона була 40-ю зі 153 абітурієнтів університету у Познані. Тендітна дівчина поки працює на будівництві муляром фасадів і готується до вступних іспитів цьогоріч. Ще Руслана захищатиме диплом у харківському художньому коледжі, вже за кілька місяців.

“В європейському просторі скульптури залишають глядачеві місце для роздумів, на противагу до пострадянського монументалізму. Мусимо поступово відмовлятися від соцреалізму. Сучасним українським скульптурам не вистачає оригінальності композиції, живості, динаміки, оцього європейського спонукання до рефлексій”, — вважає майбутня абітурієнтка.

Вона проти ідеалізації героїв. Переконана, що треба показувати їх не ідолами, а людьми, зі своїми рисами характеру, це має бути чесно.

В майбутньому Руслана мріє відкрити свою художню студію та займатись арттерапією хворих діток.

Між західною та східною традицією

Раніше у Польщі в художніх вишах на спеціалізації зі скульптури дуже рідко навчались українці. Але під час війни тільки університет в Познані прийняв кілька десятків наших студентів. Інтерес зростає, що сприяє більшій культурній інтеграції України та Польщі, появі нових ідей і спільних мистецьких проєктів.

До нашої дискусії долучається декан факультету скульптури Художнього університету у Познані, доктор наук Ігор Мікода, для якого українська культура є дуже близькою, адже частина родини пана Ігоря походить з України. Менше з тим, він визнає, що формат навчання на спеціалізації “скульптура” у Польщі дещо відрізняється від викладання як в Україні, так і на заході Європи, і в США.

“Польща є певним посередником з огляду на формат навчання і традиції. Ми є таким буфером між Сходом та Заходом у широкому розумінні підходів до навчання — між класичним академічним викладанням скульптури та авангардом”, — каже Ігор Мікода.

Класичне викладання притаманне Україні, а авангардні методи – Заходу. Проте університети у США, Італії, Іспанії починають повертатися до традиційного академічного стилю, авангард перестає бути їхнім провідним нарративом. І повернення до класичного академічного викладання є доброю ознакою у мистецтві, скульптурі, переконаний декан Мікода.

Водночас він переконаний, що не можна обмежувати навчання майбутніх скульпторів лише академічним форматом, бо це гальмує розвиток мистецької думки, творчості. Може тому цей мікс класики та авангарду так приваблює українських студентів у Польщі?

Тобто ті авангардні, гіперреалістичні приклади скульптур, які зараз зʼявляються в Україні, вже відходять у минуле на Заході. Чи це наше українське захоплення авангардом дозволить запропонувати суспільству новітню викристалізовану ідею памʼятників героям-сучасникам?

Чи буде переосмислена класична традиція, від неї віднімуть беззмістовний пафосний соцреалізм на користь класичного реалізму з увіковіченням героїв, звичайних людей, з їхніми болем та мужністю? Дискусій та експериментів не уникнути. Бо немає чогось цілком “неправильного” у сучасній мистецькій думці. Проте не все з нових підходів буде прищеплене і залишиться у спадок наступним поколінням.

Примітка. Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.

Читайте також:

• Боротьба донеччан за українську державність
• “Дітям треба було вчити мову”: як у Польщі заснували українську школу
• “Не дозволила собі плакати жодного дня”: як бахмутянка навчає чирлідерок у Польщі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Кропивницькому можуть з’явитися соціальні житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади — відповідний проєкт планується реалізувати у співпраці з Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО).

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомили у Бахмутській МВА.

Житло для бахмутян у Кропивницькому

Бахмутська міська військова адміністрація у 2026 році планує реалізувати проєкт за яким забезпечить житлом внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади у місті Кропивницький.

Зазначається, що у 2026 році запланована тристороння співпраця між Кропивницькою міською радою, НЕФКО (Північна екологічна фінансова корпорація) та Бахмутською МВА в межах грантової угоди. Проєкт реалізується у рамках програми “Стійкі рішення у громадських будівлях та водному секторі для громад України”, яка є частиною Програми Зеленого відновлення України.

Житло планують створити реконструювавши вже наявну будівлю. Йдеться про соціальний проєкт “Реконструкція житлової будівлі для тимчасового проживання ВПО” за адресою: вулиця Металургів, 15, село Нове, місто Кропивницький.

Окрім цього, Бахмутська МВА повідомила, що веде консультації й з іншими органами місцевого самоврядування та переговори з міжнародними фінансовими організаціями й донорами щодо створення житла для бахмутян і в інших громадах за межами Донецької області. Шукають оптимальні рішення для будівництва або реконструкції житлового фонду з урахуванням потреб переселенців з Бахмута.

Нагадаємо, що у селищі Софіївка Дніпропетровської області також планують реконструювати будівлю амбулаторії під житловий будинок. Проєкт передбачає облаштування 28 однокімнатних квартир. Отримати житло тут зможуть переселенці із Бахмутської громади, які перебувають на обліку як ВПО, а також окремі категорії місцевих жителів Софіївської громади.

30 вересня 2025 року на сайті Прозорро опублікували тендер на 1 мільйон 198 тисяч 217 гривень та 40 копійок. За ці гроші розроблять проєктну документацію для реконструкції будівлі амбулаторії під житловий будинок. Кошти на розробку проєкту реконструкції амбулаторії надали порівну дві громади: Бахмутська та Софіївська.

До теми:

Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада у другому читанні ухвалила у цілому закон“Про основні засади житлової політики” (реєстр. №12377) — документ, який закладає нову рамку для житлової реформи після десятиліть фактичної відсутності державної політики у цій сфері. Зараз закон переданий на підпис Президента. Закон не обіцяє швидких рішень і не створює житло “тут і зараз”, але вперше формує систему, на яку зможуть спиратися наступні кроки держави, громад і міжнародних партнерів. Закладено тут й основи про соціальне житло. 

Про те, що саме змінює цей закон, чи не погіршить він становище внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій, а також чому ключові відповіді ще попереду, ми поговорили з Аліною Москаленко, директором Інституту житла.

Що змінює закон “Про основні засади житлової політики” №12377?

Прийняття закону “Про основні засади житлової політики” №12377 стало точкою відліку для масштабної житлової реформи, якої в Україні не було з радянських часів. Як пояснює Аліна Москаленко, директор Інститут житла, документ готувався роками, а сама команда була залучена до його розробки ще з моменту появи ідеї — створити новий нормативний акт, який скасує застарілий Житловий кодекс 1983 року. За її словами, закон зазнав суттєвих змін у процесі роботи, однак зберіг ключову мету — закласти основу для нової житлової політики, що відповідає міжнародним практикам.

Важливо додати, що цей закон не означає миттєвих змін для людей, які сьогодні не мають змоги ані купити, ані орендувати житло за ринковими цінами. Про це прямо говорить директор Інститут житла, наголошуючи: ухвалення документа — це лише старт великої реформи, а не швидке вирішення житлової кризи. Водночас саме цей закон відкриває шлях до системних змін, яких в Україні не було десятиліттями, та є сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності держави діяти за європейською моделлю.

“Від того, що у нас прийнятий закон, у нас завтра не з’явиться одномоментно величезна кількість житла, яке буде безоплатно  чи за пільговою орендою надано людям. Ні. Це початок великої реформи”, — пояснює Москаленко. 

За її словами, очікувати негайного покращення житлових умов для всіх — нереалістично, але в короткостроковій та середньостроковій перспективах соціальне житло в Україні почне з’являтися. 

“Вже в найближчі роки починається будівництво першого соціального житла. Європейський інвестиційний банк, ЄБРР та інші донори вже заявили про намір фінансувати такі  проєкти”, — каже вона.

Важливою частиною реформи є роль місцевих громад, які фактично стають виконавцями нової житлової політики. Однак, як показують дослідження Інституту житла, громади до цього поки що готові лише частково. За словами Аліни Москаленко, у половині громад житловими питаннями займаються одна-дві людини, які одночасно відповідають за архітектуру, землю, ЖКГ, інвестиції та інфраструктуру. Такий кадровий дефіцит унеможливлює реалізацію складних житлових проєктів.

“Це жахлива ситуація. В одному відділі може працювати одна-дві  особи, і  начальник відділу може бути і головним архітектором, і відповідальним за всі житлові процеси”, — зазначає вона. 

Саме тому організація запустила програму підвищення кваліфікації для представників органів місцевого самоврядування, працюючи з громадами безпосередньо на місцях. Навчання охоплює весь життєвий цикл об’єктів  — від планування територій до управління соціальним житлом. Окремим бар’єром для громад, за словами Москаленко, є страх відповідальності та кримінального переслідування. Будівництво житла пов’язане з великими коштами, а в умовах воєнного часу це часто означає відкриття кримінальних проваджень навіть без наявності складу злочину як “превентивна міра”. 

“Є такий вислів — ініціативи караються. І це дуже сильно стримує громади”, — пояснює вона.

Чи не погіршить 12377 становище ВПО у плані соціального житла?

У центрі дискусії навколо нового закону — питання доступності житла для найбільш вразливих груп, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Москаленко наголошує: закон не погіршує їхнє становище, бо фактично погіршувати вже нічого. Так, для ВПО передбачалося надання соціального житла, але тут важливо розуміти: за словами експертки, сьогодні в Україні до 1000 квартир є соціальними, а переселенців налічується понад 4 мільйони.

“У нас сьогодні житла для вразливих категорій просто немає. Єдине, що пропонується, — це місця тимчасового проживання, які часто взагалі не є житлом”, — каже вона, маючи на увазі тимчасові місця проживання у переобладнаних адмінбудівлях чи модульні містечка.

Сам закон не визначає конкретних критеріїв розподілу соціального житла — ці механізми будуть закладені в наступному профільному законі та підзаконних актах. За попередніми напрацюваннями, йтиметься про бальну систему, де першочергове право матимуть вразливі категорії, включно з ВПО, але також враховуватимуться молоді сім’ї, багатодітні родини та інші групи. 

Окремо в межах нової моделі передбачено механізм субсидій для тих людей, які не зможуть оплатити навіть соціальну оренду. Це принципово важливий елемент системи, адже йдеться про людей у найвразливішому становищі — без стабільного доходу, роботи або заощаджень. У таких випадках держава не залишає людину сам на сам із проблемою, а закладає механізм компенсації вартості оренди через систему субсидій, щоб запобігти втраті житла та соціальній ізоляції. Таким чином, навіть ті, хто не має фінансової можливості оплачувати житло, зможуть скористатися програмою і не повинні панікувати через ризик залишитися без даху над головою.

Заборона приватизації житла: за й проти

Принциповою нормою нового підходу є заборона приватизації державного й комунального  житла. Москаленко підкреслює, що це відповідає міжнародній практиці й має запобігти корупції. 

“Немає жодної країни у світі, де держава будує житло і безоплатно передає його у приватну власність”, — зазначає вона. 

Водночас, мова не йде про вилучення квартир у людей, які вже десятиліттями проживають у відомчому державному житлі: для них передбачено перехідний період для завершення приватизації після завершення воєнного стану.

Соціальне житло/доступне житло

На початку розмови Аліна Москаленко наголошує на ключовій зміні, яку запроваджує закон: чіткому розмежуванні понять “соціальне житло” та “доступне житло”. Соціальне житло — це орендне житло з регульованою платою, а доступне житло — це фінансово-кредитні механізми за участі держави. В основі соціальної оренди лежить принцип, за яким витрати на житло не мають перевищувати 30% доходу домогосподарства.

За словами експертки, раніше ці терміни часто змішували, що створювало плутанину і в законодавстві, і в практиці. Тепер соціальне житло — це виключно соціальне орендне житло, тоді як доступне житло охоплює пільгові фінансово-кредитні механізми за участі держави.

В основі соціальної оренди лежить міжнародний принцип доступності житла, за яким домогосподарство не повинно витрачати на житло понад 30% свого доходу. Саме тому соціальна оренда має бути дешевшою за ринкову, орієнтовно вдвічі. 

“Якщо я заробляю 15 тисяч гривень і 10 тисяч з них витрачаю на житло — це вже недоступне житло. Бо я витрачаю на житло левову частку свого доходу”, — пояснює вона. 

За словами Москаленко, нинішня ситуація з соціальним житлом в Україні фактично є критичною. Хоча відповідний закон “Про житловий фонд соціального призначення” формально існує, реального соціального житла практично немає.

“Кількість соціального житла по всій Україні — близько тисячі одиниць. Це фактично означає повну відсутність соціального житла”, — говорить вона. Для порівняння, у європейських країнах частка соціального житла зазвичай становить 5–10% усього житлового фонду, а в окремих державах сягає 30%.

Причину такої ситуації Москаленко вбачає у популістичності чинного законодавства. Воно передбачало безкоштовне житло для найбідніших і найвразливіших категорій населення без жодної економічної моделі утримання такого фонду. 

“Житло — це актив. Хтось за нього має платити. А коли житло безкоштовне і надається людям з доходом до п’яти тисяч гривень, жодна громада не буде зацікавлена створювати такий фонд”, — пояснює вона. Щобільше, концентрація виключно найвразливіших категорій  у такому житлі, за її словами, створює ризик соціальної ізоляції та геттоїзації.

Що передбачає нова модель житла?

Нова модель соціального житла, закладена в законі, передбачає платну, але доступну оренду для ширшого кола людей. Йдеться не лише про найбільш вразливі категорії, а й про молодь, працюючих людей, сім’ї, які не можуть дозволити собі ринкову оренду. Орієнтовно вартість соціальної оренди має бути вдвічі нижчою за ринкову. Для тих, хто не зможе оплатити навіть таку оренду, передбачено механізм субсидій.

Для реалізації нової моделі передбачено створення операторів соціального житла — спеціальних компаній, які будуватимуть і управлятимуть таким житлом. Вони можуть бути державними, комунальними або приватними. Бізнес, за словами Москаленко, зацікавлюватимуть через пільги, зокрема безплатну землю та можливі податкові стимули. Водночас ці проєкти матимуть довшу окупність і будуть цікаві насамперед великим гравцям ринку.

“Це не про малий бізнес. Це про компанії, які готові працювати з довгостроковими інвестиціями”, — зазначає вона, додаючи, що важливу роль відіграватимуть і муніципальні компанії, які нині проходять процес корпоратизації.

Підсумовуючи, Аліна Москаленко наголошує: новий закон не дає швидких рішень, але вперше створює цілісну рамку для житлової політики в Україні. 

“Це початок великої реформи. Вона потребує часу, але альтернативи цьому шляху просто немає”, — резюмує вона.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Реформа житлової політики: як новий закон торкнеться ВПО. Пояснюють юристи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!