Ми сидимо у навчальній майстерні польського скульптора, викладача, професора Вєслава Короновського разом з його студентами з України. 17-річний Євген Суханов із Запоріжжя цьогоріч вступив до Художнього університету в Познані, паралельно він заочно вчиться у художньому коледжі у Харкові. Хлопець розповів, що виріс у робітничій родині, захопився скульптурою в школі, попри велике бажання реалізуватися у професії, не вважає себе талановитим і мусить багато працювати.

Університет, де немає нічого “правильного”

Українські студенти та їхні польські викладачі відзначають, що підходи до навчання скульптурі відрізняються в Україні та Польщі: європейські методи ґрунтуються на класичній школі з її канонами, але дозволяють студентам експериментувати, вільно висловлювати ідеї, інтерпретувати їх.

Польська школа не спирається на досвід соціалістичного реалізму, звертає увагу професор Короновський. Чи варто й Україні відмовлятися від нього? Якими мають бути пам’ятники сучасним українським героям? Дивимось на три концепції памʼятника герою України Олександру Мацієвському, монумент у Грузії і два в Україні — у Ніжині та Києві. Перші два виконані традиційно, в реалістичній манері, останній — більш авангардний, він викликав хвилю критики в Україні як “несмак”.

“Я не знаю, як правильно, але памʼятник Олександру Мацієвському в Києві, це сучасно, так може бути. Хоча мені більше до вподоби монумент герою, який встановили у Грузії”, — зізнається Євген Суханов.

Професор Короновський зауважує, що в університеті у Познані майбутніх скульпторів не вчать, що правильно, а що ні:

“Євген та інші мої студенти з України на початку навчання постійно запитували – “як правильно” виконати завдання? А я їм повторював, що “правильного” не існує, кожна ідея заслуговує на те, щоб її втілити”, — професор Короновський.

При цьому викладач підкреслює, що його студенти з України дуже талановиті.

Євген під час навчання у Познані та онлайн у Харкові прагне отримати знання, що допоможуть йому інтерпретувати твори минулого, експериментувати, реалізовувати інноваційні та класичні проєкти. Польська школа скульптури дозволяє висловити більше емоцій, експресії, вражень, натомість пострадянська — тяжіє до ортодоксального реалізму, копіювання, зазначає Євген.

“Але з радянської скульптури ми теж можемо відкинути шлак і взяти найкраще. Тобто, якби мені довелося робити зараз монументальну скульптуру, не певен, що вдалося би відійти від радянських канонів. Але, напевно, детальніше опрацював би образи, додав символи, посилив риси обличчя, характеру. І в цьому плані мені найбільше подобається грузинський варіант скульптури Мацієвського, де усі ці складові збалансовані. Але знову ж таки, посилення рис спостерігається і в радянській скульптурі. То як ми від цього відійдемо?” — розмірковує Євген.

Професор Короновський продовжує думку свого студента, торкаючись концепції пам’ятника герою Мацієвському у Києві:

“Цей канон абсолютного реалізму має відношення до попкультури, і це ми бачимо, наприклад, в американських трендах – такий надреалізм, гіперреалізм, він не залишає простору для інтерпретації, трактування. Мабуть, ця концепція не зовсім підходить для такого пам’ятника, який має стати символом героїзму, а не короткочасним явищем”.

Водночас юний Суханов демонструє як вчиться сучасним принципам створення скульптури: ось автопортрет, зроблений під час навчання у Харкові у класичній традиції, ближчий до соцреалізму. А ось цілком інший автопортрет — з асиметричними рисами, викривленими лініями, без гіперболізації, з тяжінням до нонконформізму — він створений протягом кількох місяців навчання Євгена в Польщі.

Героїзм без пафосу, але — з людським стражданням

Сучасна скульптура дозволяє показати не лише героїзм та силу, але й біль, лють, страждання звичайної людини. І це те, що займає думки 17-річного українця, майбутнього скульптора. Для курсової роботи він обрав ідею переосмислення радянської традиції: Євген робить ескіз сучасної інтерпретації відомої мозаїки у рідному Запоріжжі — в його задумі акцент не на пафосі, а на зусиллях, стражданні, місії. Мріє колись створити барельєф героям Революції Гідності.

Ще один першокурсник майстерні Короновського, Арсентій Самойлов, родом з Харкова, з родини скульптора. Сім’я студента пережила драматичні події: батьки хлопця на початку повномасштабного вторгнення росії опинились в окупації у Харківській області, а сам Арсентій залишався у Харкові, жив у коледжі.

Війна знищила всі юнацькі роботи Арсентія. Снаряд потрапив у заміський будинок Самойлових.

“Пощастило, що мама з молодшим братом пішла до сусідки, а батько курив на ґанку — повз нього пролетіли наші двері, поранило цеглою, від будинку нічого не лишилось, але всі живі”, — розповідає Арсентій.

Єдина вціліла робота юного скульптора стала експонатом художньої виставки у Познані, яка відбулась у червні 2023 року. Арсентій вдосконалив свою інсталяцію, додавши до неї шматки заліза з власного знищеного будинку — як нагадування про війну.

Хлопчина деякий час навчався в Німеччині і з подивом відзначив, що тамтешня школа скульптури не має академічної основи, на яку може спиратись митець, створюючи монументальні роботи. Натомість і в Польщі, і в Україні ця база існує, вона надає майстерності, впевненості:

“Так, академічна скульптура не є чимось творчим, але це основа, грамотність, яка дозволяє розвиватись професійно і вже з цими навичками формувати власне творче бачення». Арсентію близька польська школа викладання, він прагне працювати з каменем, новітніми матеріалами та формами, що дозволяють відтворити енергію людини. А поки навчається, бере участь у конкурсах скульптур”, — каже студент.

Щодо пам’ятників сучасним українським героям юнак впевнений — його покоління митців не буде творити так як 200 років тому. І в тому ж київському пам’ятнику Мацієвському він вбачає доволі цікавий сучасний підхід, нові технології. Цікаво, першокурсник, не погоджується з думкою свого вчителя, пана Короновського, що такий гіперреалізм є недоречним. Арсентій аргументує: у героїзації сучасний митець має використовувати інновації, а пам’ятники українським героям не мусять нагадувати класичні монументи, створені в різних країнах навіть п’ятдесят років тому. Потрібно не боятися використовувати компʼютерну графіку, проєкції.

Професор Короновський, який є автором одного з монументів героям великопольського повстання, ставиться до цього іронічно, але не заперечує право студента на іншу точку зору. Адже в Художньому університеті у Познані немає неправильних думок, є різні.

А от 18-річна Руслана Гилетина, як видно з її виразної міміки, не погоджується ані з Євгеном, ані з Арсентієм. Дівчина ще тільки планує вступити до університету у Познані. Зараз вона має статус біженки в Польщі, її рідний Енергодар все ще в окупації.

У 2023 році Руслана не пройшла за конкурсом, вона була 40-ю зі 153 абітурієнтів університету у Познані. Тендітна дівчина поки працює на будівництві муляром фасадів і готується до вступних іспитів цьогоріч. Ще Руслана захищатиме диплом у харківському художньому коледжі, вже за кілька місяців.

“В європейському просторі скульптури залишають глядачеві місце для роздумів, на противагу до пострадянського монументалізму. Мусимо поступово відмовлятися від соцреалізму. Сучасним українським скульптурам не вистачає оригінальності композиції, живості, динаміки, оцього європейського спонукання до рефлексій”, — вважає майбутня абітурієнтка.

Вона проти ідеалізації героїв. Переконана, що треба показувати їх не ідолами, а людьми, зі своїми рисами характеру, це має бути чесно.

В майбутньому Руслана мріє відкрити свою художню студію та займатись арттерапією хворих діток.

Між західною та східною традицією

Раніше у Польщі в художніх вишах на спеціалізації зі скульптури дуже рідко навчались українці. Але під час війни тільки університет в Познані прийняв кілька десятків наших студентів. Інтерес зростає, що сприяє більшій культурній інтеграції України та Польщі, появі нових ідей і спільних мистецьких проєктів.

До нашої дискусії долучається декан факультету скульптури Художнього університету у Познані, доктор наук Ігор Мікода, для якого українська культура є дуже близькою, адже частина родини пана Ігоря походить з України. Менше з тим, він визнає, що формат навчання на спеціалізації “скульптура” у Польщі дещо відрізняється від викладання як в Україні, так і на заході Європи, і в США.

“Польща є певним посередником з огляду на формат навчання і традиції. Ми є таким буфером між Сходом та Заходом у широкому розумінні підходів до навчання — між класичним академічним викладанням скульптури та авангардом”, — каже Ігор Мікода.

Класичне викладання притаманне Україні, а авангардні методи – Заходу. Проте університети у США, Італії, Іспанії починають повертатися до традиційного академічного стилю, авангард перестає бути їхнім провідним нарративом. І повернення до класичного академічного викладання є доброю ознакою у мистецтві, скульптурі, переконаний декан Мікода.

Водночас він переконаний, що не можна обмежувати навчання майбутніх скульпторів лише академічним форматом, бо це гальмує розвиток мистецької думки, творчості. Може тому цей мікс класики та авангарду так приваблює українських студентів у Польщі?

Тобто ті авангардні, гіперреалістичні приклади скульптур, які зараз зʼявляються в Україні, вже відходять у минуле на Заході. Чи це наше українське захоплення авангардом дозволить запропонувати суспільству новітню викристалізовану ідею памʼятників героям-сучасникам?

Чи буде переосмислена класична традиція, від неї віднімуть беззмістовний пафосний соцреалізм на користь класичного реалізму з увіковіченням героїв, звичайних людей, з їхніми болем та мужністю? Дискусій та експериментів не уникнути. Бо немає чогось цілком “неправильного” у сучасній мистецькій думці. Проте не все з нових підходів буде прищеплене і залишиться у спадок наступним поколінням.

Примітка. Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.

Читайте також:

• Боротьба донеччан за українську державність
• “Дітям треба було вчити мову”: як у Польщі заснували українську школу
• “Не дозволила собі плакати жодного дня”: як бахмутянка навчає чирлідерок у Польщі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Що робити з військовими адміністраціями громад, які роками не мають доступу до своїх територій, як наприклад Бахмутська, Соледарська, Часовоярська? Ліквідувати їх, скоротити штати чи повністю змінити логіку роботи? Андрій Грудкін, координатор ГО “Сильні громади” та учасник Коаліції “На лінії зіткнення”, вважає, що простого рішення тут немає. На його думку, ліквідація МВА та розподіл їхніх коштів між людьми може дати швидкий ефект для частини мешканців, але водночас позбавити сотні тисяч людей системної підтримки.

Редакція Бахмут IN.UA розбиралася, якими можуть бути МВА окупованих громад і що в їхній роботі можна покращити разом з експертами Андрієм Грудкіним та Олександром Слобожаном, виконавчим директором Асоціації міст України.

МВА без території: що робити з військовими адміністраціями окупованих громад

Військові адміністрації окупованих громад опинилися в ситуації, для якої традиційна модель місцевого управління фактично не пристосована. Територія громади окупована або зруйнована, частина людей виїхала в інші регіони України чи за кордон, а сама адміністрація працює в евакуації. Андрій Грудкін розмірковує, що це має означати не ліквідацію МВА, а переформатування їхньої роботи.

“Формат військових адміністрацій окупованих громад повинен змінюватися, тому що наразі вони існують в умовах, непритаманних для будь-яких муніципалітетів. Це окупація, переміщення і робота поза територією і для людей. Безсумнівно, на думку нашої “Коаліції на лінії зіткнення”, ці інституції мають продовжити своє існування як представницькі органи, тимчасово окуповані інституції, а будь-які маніпуляції про необхідність їх ліквідації — це антидержавна діяльність”, — каже спікер.

Водночас, за словами експерта, сама наявність МВА ще не означає, що вони працюють за правильною моделлю. На його думку, адміністрації мають змінити внутрішню структуру та функції. Одна з головних проблем, на яку звертає увагу Грудкін, це те, що МВА продовжують частково працювати за логікою звичайних органів місцевого самоврядування, хоча обставини вже принципово інші.

“Попри те, що багато хто перемістився ще у 2022 році, вони досі не змирилися з тим, що у них немає території, вони тепер не мають займатися комунальним господарством, парками, дорогами, тендерами на будівництво і на ремонти. І через це ми маємо проблеми. Має бути усвідомлено, що це абсолютно унікальна модель роботи з людьми, надання їм послуг, збереження їх згуртованості, локальної ідентичності, і під це мають бути утворені абсолютно нові функціональні моделі”, — коментує Андрій Грудкін.

Тобто йдеться не лише про скорочення кількості працівників. На думку Грудкіна, потрібно переглянути саму структуру МВА: які підрозділи зараз потрібні, які можна об’єднати, а які, залишити через важливість даних для майбутнього громади. Окремо він наголошує, що навіть ті напрямки, які зараз не мають практичного застосування через окупацію, можуть бути важливими для збереження інформації про громаду. Тому перехід від територіальної моделі до моделі, орієнтованої на людей, на його думку, може одночасно зменшити витрати на утримання апарату та підвищити ефективність.

В Асоціації міст України наголошують, що військові адміністрації залишаються фактично єдиною формою управління окупованими громадами, поки місцеве самоврядування не може функціонувати.

“Жителі окупованих міст/сіл, які виїхали з рідних домівок на підконтрольну Україні територію, мешкають зараз в інших громадах, де в більшості продовжує працювати місцеве самоврядування. Ради на окупованих територіях не працюють, тому військові адміністрації це єдина форма управління в таких громадах”, — зазначає Олександр Слобожан, виконавчий директор Асоціації міст України (АМУ).

За його словами, в АМУ вже кілька років обговорюють подальшу модель управління окупованими та деокупованими громадами. У 2023 році в Асоціації створили Секцію з розвитку деокупованих та тимчасово окупованих громад, яка, за словами Слобожана, об’єднує майже 400 громад.

“Секція – це платформа, де на постійній основі в очному і онлайн форматі зустрічаються представники всіх окупованих і деокупованих громад (мери, начальники військових адміністрацій, їх заступники) та спільно з народними депутатами України, представниками Уряду та міністерств, міжнародних організацій, експертів обговорюють проблеми напрацьовують варіанти їх спільного вирішення”, — розповідає він.

Серед пропозицій, які зараз обговорюються в АМУ, — визначення критеріїв запровадження військових адміністрацій та стратегічних завдань, які вони мають виконувати. Для окупованих громад це означає, що питання майбутнього МВА фактично пов’язане не лише з їхньою ефективністю, а й із тим, як Україна зможе забезпечити представництво інтересів мешканців до моменту деокупації та відновлення виборного місцевого самоврядуванн

Чи мають мешканці впливати на рішення МВА

Інша проблема — це участь самих мешканців у прийнятті рішень. Грудкін вважає, що нинішніх можливостей для цього недостатньо. Особливо це помітно у ситуаціях, коли рішення вже фактично прийняте, а мешканців лише ставлять перед фактом. На його думку, МВА варто перейти від комунікації після ухвалення рішення до попереднього обговорення планів.

“Потрібно не постфактум повідомляти про прийняті рішення, а анонсувати майбутню роботу. Тому що багато чого планується на етапі формування бюджету і розробки місцевих програм. Чиновники знають, скількома людьми вони орієнтовно мають надати ту чи іншу послугу, підтримку. Вони знають, скільки коштів дотації прийде їм з бюджету в певному моменті”, — пояснює Андрій Грудкін.

На практиці це означає, що навіть рішення, які потрібно ухвалювати досить швидко, можна попередньо комунікувати з громадою та збирати зворотний зв’язок. За словами Грудкіна, для цього не потрібен якийсь один визначений механізм. Це можуть бути опитування, публічні обговорення, консультації чи інші формати постійного діалогу.

Нагадаємо, що зараз бахмутяни можуть долучитися до громадського обговорення 2 програм, а саме обговорення житлової програми для ВПО на 2026–2028 рр, а також програми підтримки ветеранів та родин загиблих.

Чому аргумент про “оперативність під час війни” вже не завжди працює

Одним із аргументів на користь обмеженої участі мешканців у роботі МВА може бути необхідність швидко ухвалювати рішення під час війни. Проте Грудкін вважає, що для переміщених адміністрацій цей аргумент уже не настільки переконливий. За його словами, багато МВА працюють у переміщеному форматі вже кілька років, а мешканці громад також значною мірою адаптувалися до життя в інших містах.

Тому він пропонує змінити сам підхід до управління — зробити комунікацію постійною, а не ситуативною.

“При зміні такого підходу, плюс гарна комунікація перманентна, постійна, можна питати у людей зворотний зв’язок, а що ви думаєте про ось таку-то нашу ідею зробити щось хороше для вас. І тоді це абсолютно інший підхід до управління і кращі результати. А форматів, як це робити, мільйон”, — вважає Андрій Грудкін.

“Розпустити МВА і роздати гроші — стратегічна помилка”

Окремо ми запитали Грудкіна про роль держави у визначенні майбутнього МВА. Він вважає, що державне унормування роботи таких адміністрацій необхідне, оскільки зараз вони фактично працюють у певному нормативному вакуумі. При цьому експерт застерігає від швидких рішень, зокрема масового скорочення працівників або ліквідації МВА.

“Подібні гасла лунали під тиском від народних депутатів, деяких популістів, таких, як Вельможний, які кажуть, що потрібно всіх ліквідувати, гроші роздати людям. Це абсолютно не вирішить питання, тому що, так, це буде мати дуже швидкий ефект, можливо, якісь люди отримають якесь житло, але це буде настільки незначна частка людей, і у порівнянні з можливістю продовження роботи цих органів, це стратегічна помилка”, — пояснює співрозмовник у коментарі.

Його аргумент полягає в тому, що МВА — це не лише адміністративний апарат і витрати на його утримання. Через ці інституції можуть продовжувати працювати сервіси, центри підтримки, освітні та культурні напрямки, які залишаються важливими для людей з окупованих територій. Саме тому, на думку Грудкіна, перед скороченням штату чи ліквідацією окремих підрозділів потрібно оцінювати не лише економію бюджету, а й те, яку послугу після цього втратить конкретна людина.

Для кожної громади потрібна окрема модель

Грудкін пропонує не створювати одну універсальну модель для всіх окупованих громад. Адже обставини їхньої окупації та переміщення дуже різні. Одні громади мають значну частину населення, яка залишилася на окупованій території. Інші, зокрема Бахмут, Торецьк та інші міста Донеччини, зазнали масштабних руйнувань, а їхні мешканці масово виїхали в інші регіони України та за кордон.

“Ми пропонуємо модель аналізу конкретних військових адміністрацій, бажано усіх, для визначення для кожної з них оптимальної функціональної моделі. Тому що кожен з цих органів має свої особливості. У когось була швидка окупація, і 40% населення залишилось на тимчасово окупованій території. А у когось, як, наприклад, Бахмут, Торецьк чи Авдіївка багато людей стали вимушеними переселенцями, чи виїхали за кордон”, — каже Грудкін.

Тому перед державою, на його думку, стоїть складніше завдання, ніж просто визначити відсоток скорочення штату. Потрібно проаналізувати функції кожної адміністрації та зрозуміти, які з них справді потрібні конкретній громаді.

На цьому етапі особливо важливе питання — не просто скільки людей працюватиме в адміністраціях, а чим саме вони займатимуться. Грудкін наводить приклад культурного напрямку. На його думку, працівник такого підрозділу в окупованій громаді не повинен відтворювати звичайну модель роботи місцевого відділу культури.

“Я маю думати, як проводити культурні заходи для переміщених жителів, як їх знаходити, об’єднувати, як зберігати творчі колективи, нематеріальну культурну спадщину, просувати її, зберігати артефакти війни, займатися меморіалізацією, а не фігнею. Це просто приклад по структурному підрозділу”.

Чи чує держава мешканців окупованих громад

Окремим питанням залишається представництво мешканців окупованих територій на державному рівні. Грудкін визнає, що громадський сектор намагається адвокатувати зміни, але поки що ці зусилля недостатньо скоординовані.

“Сказати, що громадським організаціям, всім небайдужим, майбутнім наших людей, наших інституцій потрібно гуртуватися і разом виступати з позицією, консолідованою на національному рівні, — це очевидно. Але, скажу відверто, поки що не супер вдається це зробити. Так, ми робимо кожен від себе десь на якихось форумах, пишемо, адвокатуємо якісь рішення, пропонуємо проєкти нормативних актів, але нам потрібна платформа”.

На його думку, така платформа має не просто існувати формально для “галочки”, а мати реальний мандат на представництво інтересів людей з окупованих територій та можливість впливати на державну політику. Як один із можливих орієнтирів Грудкін називає Кримську платформу. Водночас він наголошує, що формат майбутньої платформи для всіх тимчасово окупованих територій не варто визначати поспіхом.

До теми:

Чим має займатися МВА без території: що думають бахмутяни про владу в екзилі, і що каже закон?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Комунальне підприємство “Бахмутська житлова управляюча компанія” провело процедуру розкриття пропозицій у межах тендеру на виконання підготовчих будівельних робіт у Гощі. Єдиним підприємством, яке подало пропозицію, стало ПП “БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ”. Відомо, що воно фігурує у справі про ймовірне завищення цін на матеріали.

Детальніше про те, хто подався на виконання робіт з будівництва житла для бахмутян у Гощі — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Хто подався на виконання робіт з будівництва житла для ВПО у Гощі

Очікувана вартість закупівлі складала 37 402 349 гривень без ПДВ. Станом на 12 серпня, на участь у тендері подало документи одне підприємство — ПП “БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ”. Розкриття тендерної пропозиції відбулося 12 серпня 2026 року. Компанія запропонувала виконати вказаний обсяг робіт за 36 597 467,20 гривні без ПДВ. Ця сума була зафіксована як первинна та залишилася незмінною як остаточна пропозиція після закінчення аукціону.

Що відомо про БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ

Приватне підприємство “БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ” було зареєстровано 26 лютого 2019 року. Статутний капітал юридичної особи становить 1 000 гривень. Керівником та уповноваженою особою компанії є Євген Колісник. Підприємство зареєстроване у місті Дніпро за адресою: вулиця Калинова, будинок 74, квартира 94.

Основним видом діяльності компанії є будівництво житлових і нежитлових будівель. Також підприємство має зареєстровані додаткові види діяльності, серед яких:

• знесення та підготовчі роботи на будівельному майданчику;
• розвідувальне буріння та електромонтажні роботи;
• монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування;
• покрівельні, штукатурні та малярні роботи;
• організація будівництва будівель та зведення доріг і автострад;
• оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням;
• діяльність у сфері архітектури, інжинірингу, геології та геодезії.

Досвід роботи у державних закупівлях

Підприємство долучалося до виконання робіт на замовлення державних та комунальних установ. Її представники з моменту заснування підприємства виконали 36 тендерів. Найбільшим замовником послуг компанії є Управління капітального будівництва та перспективного розвитку міста Краматорської міської ради, із яким укладено контракти на загальну суму 289 987 580 гривень.

Також підприємство співпрацювало з такими установами:

• Архангельський професійний аграрний ліцей — контракти на суму 70 416 560 гривень;
• Відділ освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Перечинської міської ради — 64 852 546 гривень;
• Чорнобаївська сільська рада — 57 091 304 гривні;
• Високопільський ліцей Херсонської обласної ради — 38 309 080 гривень;
• Перечинська міська рада Закарпатської області — 35 410 480 гривень.

У липні та серпні 2026 року компанія фігурувала у кількох інших тендерах. 6 серпня була розглянута пропозиція підприємства на нове будівництво напірної каналізаційної мережі для Перечинської міської ради вартістю 68 294 608 гривень. 14 липня завершилася процедура закупівлі на зведення протирадіаційного укриття для Чорнобаївської сільської ради на суму 57 091 304 гривні. Крім того, 10 липня відбувся тендер на будівництво зовнішніх мереж водопостачання для Перечинської міськради вартістю 35 410 480 гривень, а 23 липня завершено закупівлю завершальних будівельних робіт для Центру первинної медико-санітарної допомоги № 1 міста Краматорська на суму 781 036 гривень.

Судові рішення

Відомо, що приватне підприємство “БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ” фігурувало в судових реєстрах, про що також можуть свідчити дані платформи YouControl. В основному, це адміністративні рішення, проте є й кримінальні ухвали суду.

Відтак, у липні 2026 року Херсонський міський суд розглянув скаргу громадської організації “Платформа Громадський контроль” на бездіяльність поліції щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Організація подала заяву про можливе привласнення бюджетних коштів під час будівництва протирадіаційного укриття для Киселівської гімназії у Чорнобаївській громаді.

У матеріалах судової справи фігурують посадові особи Чорнобаївської сільської ради та представники ПП “БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ”. В ухвалі суду зафіксовані дані про скасування попередньої конкурентної процедури закупівлі та проведення повторної процедури за участю єдиного учасника — ПП “БУДІНЖИНІРИНГ-ТМ”. Згідно з документами, ці дії могли створити умови для збільшення вартості тендерної пропозиції на 3 мільйони гривень.

Також у матеріалах фіксується інформація про можливе завищення цін на матеріальні ресурси на понад 1,3 мільйона гривень. За даними видання IPC-Південь, які наводять аналіз проєкту DOZORRО, що ПП “Будінжинірінг-ТМ” суттєво завищило ціни на бетон В25, за який вони попросили 4 740 грн/куб.м. Водночас за аналогічний продукт середня ринкова вартість становить близько 3 600 гривень. Також значно завищено вартість арматури А-ІІІ (12 мм): її заклали по 48 394 грн/т, тоді як інші постачальники пропонують цей матеріал у межах 32 000–37 000 гривень. Крім того, ціна на керамічну цеглу М100 перевищує актуальні ринкові пропозиції регіону в 1,5–2 рази.

30 липня 2026 року слідчий суддя задовольнив скаргу громадської організації. Суд зобов’язав уповноважену особу Головного управління Національної поліції в Херсонській області внести відповідні відомості до реєстру та розпочати офіційну перевірку фактів, викладених у заяві.

Читайте також:

37 млн гривень на новий етап будівництва житла для бахмутян у Гощі: бахмутське КП оголосило тендер

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!