Ми сидимо у навчальній майстерні польського скульптора, викладача, професора Вєслава Короновського разом з його студентами з України. 17-річний Євген Суханов із Запоріжжя цьогоріч вступив до Художнього університету в Познані, паралельно він заочно вчиться у художньому коледжі у Харкові. Хлопець розповів, що виріс у робітничій родині, захопився скульптурою в школі, попри велике бажання реалізуватися у професії, не вважає себе талановитим і мусить багато працювати.

Університет, де немає нічого “правильного”

Українські студенти та їхні польські викладачі відзначають, що підходи до навчання скульптурі відрізняються в Україні та Польщі: європейські методи ґрунтуються на класичній школі з її канонами, але дозволяють студентам експериментувати, вільно висловлювати ідеї, інтерпретувати їх.

Польська школа не спирається на досвід соціалістичного реалізму, звертає увагу професор Короновський. Чи варто й Україні відмовлятися від нього? Якими мають бути пам’ятники сучасним українським героям? Дивимось на три концепції памʼятника герою України Олександру Мацієвському, монумент у Грузії і два в Україні — у Ніжині та Києві. Перші два виконані традиційно, в реалістичній манері, останній — більш авангардний, він викликав хвилю критики в Україні як “несмак”.

“Я не знаю, як правильно, але памʼятник Олександру Мацієвському в Києві, це сучасно, так може бути. Хоча мені більше до вподоби монумент герою, який встановили у Грузії”, — зізнається Євген Суханов.

Професор Короновський зауважує, що в університеті у Познані майбутніх скульпторів не вчать, що правильно, а що ні:

“Євген та інші мої студенти з України на початку навчання постійно запитували – “як правильно” виконати завдання? А я їм повторював, що “правильного” не існує, кожна ідея заслуговує на те, щоб її втілити”, — професор Короновський.

При цьому викладач підкреслює, що його студенти з України дуже талановиті.

Євген під час навчання у Познані та онлайн у Харкові прагне отримати знання, що допоможуть йому інтерпретувати твори минулого, експериментувати, реалізовувати інноваційні та класичні проєкти. Польська школа скульптури дозволяє висловити більше емоцій, експресії, вражень, натомість пострадянська — тяжіє до ортодоксального реалізму, копіювання, зазначає Євген.

“Але з радянської скульптури ми теж можемо відкинути шлак і взяти найкраще. Тобто, якби мені довелося робити зараз монументальну скульптуру, не певен, що вдалося би відійти від радянських канонів. Але, напевно, детальніше опрацював би образи, додав символи, посилив риси обличчя, характеру. І в цьому плані мені найбільше подобається грузинський варіант скульптури Мацієвського, де усі ці складові збалансовані. Але знову ж таки, посилення рис спостерігається і в радянській скульптурі. То як ми від цього відійдемо?” — розмірковує Євген.

Професор Короновський продовжує думку свого студента, торкаючись концепції пам’ятника герою Мацієвському у Києві:

“Цей канон абсолютного реалізму має відношення до попкультури, і це ми бачимо, наприклад, в американських трендах – такий надреалізм, гіперреалізм, він не залишає простору для інтерпретації, трактування. Мабуть, ця концепція не зовсім підходить для такого пам’ятника, який має стати символом героїзму, а не короткочасним явищем”.

Водночас юний Суханов демонструє як вчиться сучасним принципам створення скульптури: ось автопортрет, зроблений під час навчання у Харкові у класичній традиції, ближчий до соцреалізму. А ось цілком інший автопортрет — з асиметричними рисами, викривленими лініями, без гіперболізації, з тяжінням до нонконформізму — він створений протягом кількох місяців навчання Євгена в Польщі.

Героїзм без пафосу, але — з людським стражданням

Сучасна скульптура дозволяє показати не лише героїзм та силу, але й біль, лють, страждання звичайної людини. І це те, що займає думки 17-річного українця, майбутнього скульптора. Для курсової роботи він обрав ідею переосмислення радянської традиції: Євген робить ескіз сучасної інтерпретації відомої мозаїки у рідному Запоріжжі — в його задумі акцент не на пафосі, а на зусиллях, стражданні, місії. Мріє колись створити барельєф героям Революції Гідності.

Ще один першокурсник майстерні Короновського, Арсентій Самойлов, родом з Харкова, з родини скульптора. Сім’я студента пережила драматичні події: батьки хлопця на початку повномасштабного вторгнення росії опинились в окупації у Харківській області, а сам Арсентій залишався у Харкові, жив у коледжі.

Війна знищила всі юнацькі роботи Арсентія. Снаряд потрапив у заміський будинок Самойлових.

“Пощастило, що мама з молодшим братом пішла до сусідки, а батько курив на ґанку — повз нього пролетіли наші двері, поранило цеглою, від будинку нічого не лишилось, але всі живі”, — розповідає Арсентій.

Єдина вціліла робота юного скульптора стала експонатом художньої виставки у Познані, яка відбулась у червні 2023 року. Арсентій вдосконалив свою інсталяцію, додавши до неї шматки заліза з власного знищеного будинку — як нагадування про війну.

Хлопчина деякий час навчався в Німеччині і з подивом відзначив, що тамтешня школа скульптури не має академічної основи, на яку може спиратись митець, створюючи монументальні роботи. Натомість і в Польщі, і в Україні ця база існує, вона надає майстерності, впевненості:

“Так, академічна скульптура не є чимось творчим, але це основа, грамотність, яка дозволяє розвиватись професійно і вже з цими навичками формувати власне творче бачення». Арсентію близька польська школа викладання, він прагне працювати з каменем, новітніми матеріалами та формами, що дозволяють відтворити енергію людини. А поки навчається, бере участь у конкурсах скульптур”, — каже студент.

Щодо пам’ятників сучасним українським героям юнак впевнений — його покоління митців не буде творити так як 200 років тому. І в тому ж київському пам’ятнику Мацієвському він вбачає доволі цікавий сучасний підхід, нові технології. Цікаво, першокурсник, не погоджується з думкою свого вчителя, пана Короновського, що такий гіперреалізм є недоречним. Арсентій аргументує: у героїзації сучасний митець має використовувати інновації, а пам’ятники українським героям не мусять нагадувати класичні монументи, створені в різних країнах навіть п’ятдесят років тому. Потрібно не боятися використовувати компʼютерну графіку, проєкції.

Професор Короновський, який є автором одного з монументів героям великопольського повстання, ставиться до цього іронічно, але не заперечує право студента на іншу точку зору. Адже в Художньому університеті у Познані немає неправильних думок, є різні.

А от 18-річна Руслана Гилетина, як видно з її виразної міміки, не погоджується ані з Євгеном, ані з Арсентієм. Дівчина ще тільки планує вступити до університету у Познані. Зараз вона має статус біженки в Польщі, її рідний Енергодар все ще в окупації.

У 2023 році Руслана не пройшла за конкурсом, вона була 40-ю зі 153 абітурієнтів університету у Познані. Тендітна дівчина поки працює на будівництві муляром фасадів і готується до вступних іспитів цьогоріч. Ще Руслана захищатиме диплом у харківському художньому коледжі, вже за кілька місяців.

“В європейському просторі скульптури залишають глядачеві місце для роздумів, на противагу до пострадянського монументалізму. Мусимо поступово відмовлятися від соцреалізму. Сучасним українським скульптурам не вистачає оригінальності композиції, живості, динаміки, оцього європейського спонукання до рефлексій”, — вважає майбутня абітурієнтка.

Вона проти ідеалізації героїв. Переконана, що треба показувати їх не ідолами, а людьми, зі своїми рисами характеру, це має бути чесно.

В майбутньому Руслана мріє відкрити свою художню студію та займатись арттерапією хворих діток.

Між західною та східною традицією

Раніше у Польщі в художніх вишах на спеціалізації зі скульптури дуже рідко навчались українці. Але під час війни тільки університет в Познані прийняв кілька десятків наших студентів. Інтерес зростає, що сприяє більшій культурній інтеграції України та Польщі, появі нових ідей і спільних мистецьких проєктів.

До нашої дискусії долучається декан факультету скульптури Художнього університету у Познані, доктор наук Ігор Мікода, для якого українська культура є дуже близькою, адже частина родини пана Ігоря походить з України. Менше з тим, він визнає, що формат навчання на спеціалізації “скульптура” у Польщі дещо відрізняється від викладання як в Україні, так і на заході Європи, і в США.

“Польща є певним посередником з огляду на формат навчання і традиції. Ми є таким буфером між Сходом та Заходом у широкому розумінні підходів до навчання — між класичним академічним викладанням скульптури та авангардом”, — каже Ігор Мікода.

Класичне викладання притаманне Україні, а авангардні методи – Заходу. Проте університети у США, Італії, Іспанії починають повертатися до традиційного академічного стилю, авангард перестає бути їхнім провідним нарративом. І повернення до класичного академічного викладання є доброю ознакою у мистецтві, скульптурі, переконаний декан Мікода.

Водночас він переконаний, що не можна обмежувати навчання майбутніх скульпторів лише академічним форматом, бо це гальмує розвиток мистецької думки, творчості. Може тому цей мікс класики та авангарду так приваблює українських студентів у Польщі?

Тобто ті авангардні, гіперреалістичні приклади скульптур, які зараз зʼявляються в Україні, вже відходять у минуле на Заході. Чи це наше українське захоплення авангардом дозволить запропонувати суспільству новітню викристалізовану ідею памʼятників героям-сучасникам?

Чи буде переосмислена класична традиція, від неї віднімуть беззмістовний пафосний соцреалізм на користь класичного реалізму з увіковіченням героїв, звичайних людей, з їхніми болем та мужністю? Дискусій та експериментів не уникнути. Бо немає чогось цілком “неправильного” у сучасній мистецькій думці. Проте не все з нових підходів буде прищеплене і залишиться у спадок наступним поколінням.

Примітка. Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.

Читайте також:

• Боротьба донеччан за українську державність
• “Дітям треба було вчити мову”: як у Польщі заснували українську школу
• “Не дозволила собі плакати жодного дня”: як бахмутянка навчає чирлідерок у Польщі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Весною 2025 року розпочався проєкт “Спільне бачення нового дому”. Мета проєкту — не просто збудувати будинки, а об’єднати людей. Йдеться про створення дружньої, інтегрованої спільноти, де бахмутяни і місцеві мешканці Гостомельської громади зможуть жити поруч, будувати нові зв’язки, зберігаючи ідентичність своїх громад. Проте шлях цього проєкту виявився складнішим, ніж очікували. Земельна ділянка, навколо якої вибудовувався весь проєкт, не була погоджена. 

Що відбувається з проєктом зараз і які зміни в нього внесли? Розповідаємо у матеріалі.

Що передбачав проєкт першочергово?

Громадська організація “Бахмутська фортеця” разом із партнерами планувала реалізувати проєкт “Спільне бачення нового дому”. У межах цього проєкту мала проводитись робота над розробкою бачення розвитку конкретної земельної ділянки у Гостомелі. Нашою метою було провести дослідження та сформувати спільне бачення майбутнього простору через залучення як бахмутян, так і мешканців Гостомеля.

Особливістю проєкту є людиноцентричний підхід — майбутній квартал планувалося створювати з урахуванням голосу людей, адже саме вони мали визначати, яким буде цей простір. Дослідження передбачало розробку рекомендацій та завдань для створення архітектурної концепції на конкретній ділянці, орієнтованій на потреби обох громад. 

Також проєкт включав відкриту комунікацію та активне залучення мешканців до обговорення, щоб новий квартал відповідав їхнім очікуванням і став прикладом якісної співпраці між громадами. Однак, ділянка в Гостомелі, яку планували брати першочергово, не буде фігурувати у цьому проєкті. Відповідно ми хочемо детально прокомунікувати причини змін, особливо враховуючи негативний досвід попередніх відмов у наданні земельних ділянок

Зміна планів: чому довелося шукати нову землю

Початковий план реалізації проєкту відбувався навколо конкретної земельної ділянки в селищі Гостомель, яку Бахмутська адміністрація хотіла використовувати на умовах суперфіцію під будівництво житлового кварталу для бахмутян.

Олександр Марченко — представник Бахмутської міської військової адміністрації, який координує комунікацію з громадами-партнерами. Під час зустрічі він розповів, що робота над пошуком нової ділянки в Гостомельській громаді триває. Цього разу це має бути земля комунальної власності.

За словами Марченка, попередній досвід із приватною землею показав, що такий шлях надто ризикований. Виникає логічне питання, чому МВА одразу не шукала землю у власності громади? На це питання відповідь дав Олександр Марченко.

“До нас вийшли з пропозицією надати земельну ділянку, саме приватну. Вона знаходиться в дуже зручному місці, це проїзне місце, там можливо було створити й парки, сквери, набережну. Тому ця земельна ділянка була привабливою, вона, за першими домовленостями, надавалась безплатно в користування”, — каже Олександр Марченко

Саме тому зараз шукають земельну ділянку у власності громади, щоб уникнути юридичних колізій.

“Ми втратили багато часу, бо договір, який нам запропонували, був неприйнятним для органів місцевого самоврядування. Але ми не здаємося. Є повне порозуміння з місцевою владою Гостомеля, і проєкту бути”, — наголосив він.

Приватний власник на початковому етапі пропонував передбачити у договорі частку житлових приміщень під свої потреби (за повідомленням — близько 12%), при цьому землю планувалося передати в користування на умовах суперфіцію (тимчасове право користування).

Наприклад, якщо умовно вартість усього проєкту становила б $300 млн, то 12% житлових приміщень дорівнювали б приблизно $36 млн вартості готового об’єкта, які власник отримав би у вигляді відповідної площі.

Примітка. Договір суперфіцію — це угода, за якою власник земельної ділянки надає іншій особі право користуватися цією ділянкою для забудови (будівництва житлових, промислових, побутових та інших споруд). Головна особливість такого договору полягає в тому, що право власності на споруди, зведені на цій ділянці, належить не власнику землі, а землекористувачу (особі, що отримала право суперфіцію). 

Софія Бондар: “Мета не змінилася — змінилися методи”

Урбаністка ГО “Розквіт” Софія Бондар розповіла, що після невдачі з ділянкою команда вирішила не згортати роботу, а адаптувати її під нові реалії.

“Ми зрозуміли, що наша мета — створення житла для бахмутян у Гостомелі — залишається актуальною незалежно від ділянки. Просто тепер у нас трохи інші завдання, інші методи й кінцеві результати”, — каже Софія.

Якщо раніше дослідження стосувалися конкретного простору — майбутнього кварталу і його планування, то тепер команда зосереджується на глибшому вивченні самої громади переселенців.

“Ми ввели термін “інтеграція” — це про те, як бахмутська громада може влитися в інше середовище, не втративши себе. Ми хочемо дослідити особливості ідентичності бахмутян, їхні потреби, цінності, проблеми адаптації. Це дослідження стане основою для подальшого етапу, коли ділянка буде визначена”, — пояснює вона.

Тепер замість архітектурних планів команда працює над аналітичним документом, який матиме три розділи, а саме:

Дослідження житлових моделей — як в Україні та Європі вирішується питання житла для ВПО, які існують сценарії заселення, які політики працюють.

Ідентичність бахмутської громади — результати опитувань, історії людей, їхнє бачення дому і потреби.

Рекомендації щодо подальшого проєктування. Фінальний блок — це рекомендації для органів влади та проєктувальників: як планувати інтеграцію, на що звертати увагу при виборі ділянки й заселенні.

“Цей документ стане аргументованою позицією для місцевої влади. Він допоможе пояснити, чому житло для бахмутян потрібне саме зараз, і посилить переговорну позицію з донорами. Ми хочемо, щоб Бахмутська адміністрація виглядала не просто як прохач фінансування, а як стратегічний партнер із чітким баченням”, — пояснює Софія Бондар.

Голос громади: опитування і партисипація

Попри всі зміни, ми не відмовилися від головного принципу — залучення людей. У листопаді стартувало опитування серед бахмутян, щоб зібрати дані про їхні потреби, умови проживання, бачення майбутнього дому. Результати дослідження стануть базою для майбутнього технічного завдання архітекторам і донорам, коли земельне питання буде вирішено.

“Для нас важливо почути кожного. Опитувальник допоможе отримати інформацію про реальний стан і водночас дасть контакти для глибинних інтерв’ю. Потім ці результати ми обговоримо з громадою на відкритій онлайн-події”, — пояснила Софія.

Щоб охопити більше людей, до процесу долучаються хаби бахмутян у різних містах. Отримати посилання на анкету можна через співробітників хабу чи через команди хабів. З метою верифікації бахмутян, його не публікують у відкритому доступі.

Після онлайн опитування відбудеться публічна презентація результатів, також через хаби буде поширюватися інформація про зустріч. У планах також публічна презентація проєкту.

“Ми вже не одні“: досвід, який переймають інші

Попри труднощі, Олександр Марченко переконаний, що цей проєкт має велике майбутнє — і вже став прикладом для інших громад.

“Ми вже не одні. За нами пішов Маріуполь — вони отримали дві земельні ділянки у Василькові й Білій Церкві. Ми спілкуємося, допомагаємо один одному, підглядаємо, як це можна зробити. Основне питання зараз — це пошук коштів. Але ми працюємо й не здаємося”, — каже він.

Для бахмутян тема житла залишається найболючішою. Варто зазначити, що наразі ефективного комплексного механізму для розв’язання житлового питання для мешканців, чиє майно залишилося на тимчасово окупованих територіях — на державному рівні досі немає. Частково перші компенсації для переселенців з ТОТ відкриє Постанова 1176. Згідно з нею внутрішньо переміщеним особам, які мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни, передбачається державна компенсація на придбання житла. На ці потреби виділили 120 мільйонів євро, ці кошти 3 тисячі родин зможуть отримати ваучери та придбати власне житло. Постанова запрацює вже в кінці листопада.

“Дев’яносто дев’ять відсотків звернень громадян — це питання житла. Люди втомилися чекати, але ми шукаємо всі можливості. Якщо не вийшло з тією ділянкою — знайдемо іншу і будемо працювати”, — наголосив посадовець.

Попереду — новий етап

Попри зміну формату, проєкт “Спільне бачення нового дому” продовжується.
До кінця грудня команда планує завершити дослідження, узгодити з Міжнародним фондом “Відродження” оновлений план дій і підготувати фінальний документ із рекомендаціями.

Паралельно Бахмутська міська військова адміністрація разом із Гостомельською громадою проводить технічний аналіз кількох земельних ділянок — двох у межах Гостомеля та однієї поруч із ним. За словами Олександра Марченка, рішення щодо конкретної локації мають ухвалити після отримання повного пакета документації від громади.

“Ми домовилися, що Гостомельська громада надасть викопіювання з технічної документації. Після цього ми проаналізуємо обмеження і визначимося, яку ділянку можна взяти в роботу”, — уточнив він.

Таким чином, проєкт не призупинено — він переходить у фазу партисипації та підготовки, яка має забезпечити сталість наступних етапів. Його ключові завдання — завершити дослідження, погодити зміни з донорами та визначити землю, на якій у перспективі може постати житло для бахмутян.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.Проєкт “Імпульс” реалізують Фонд Східна Європа та Міжнародний фонд “Відродження” за підтримки Norad та Sida. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

“Спільне бачення нового дому”: розповідаємо про передпроєктне обговорення житлового кварталу в Гостомелі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Гощі (Рівненської області) розробляють розрахунок, щоб визначити технологію будівництва житла для переселенців із Бахмутської громади. Для цього провели закупівлю на майже 100 тисяч гривень, гроші використають з місцевого бюджету.

Детальніше у матеріалі Бахмут IN.UA.

Житло для бахмутян у Гощі: на якому етапі

Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради опублікувало закупівлю на розроблення техніко-економічного розрахунку (ТЕР) для вибору технології будівництва житла для бахмутян у Гощі.

Закупівлю провели без використання електронної системи, тобто сама процедура закупівлі провелася поза системою Prozorro. Очікувана вартість робіт склала 99 999 гривень

Переможцем стало ТОВ “Архітектурно-проєктне бюро”, яке виконуватиме підготовку ТЕР. Угода з виконавцем уже підготовлена. Роботи планують завершити до 31 грудня 2025 року.

Нагадаємо, що у липні 2025 року Бахмутська житлова управляюча компанія провела першу закупівлю на роботи в Гощі. За 33 тисячі гривень замовили архітектурні, інженерні та геодезичні послуги. Роботи виконуватиме ТОВ “Науково-виробниче підприємство “ЗЕМЛЕМІР”.

Йдеться про виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в Гощі в постійне користування бахмутській КП. На цих ділянках плануються роботи з будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків.

Нагадаємо, що 20 червня у селищі Гоща Рівненської області виділили земельну ділянку для будівництва житлового кварталу для бахмутян. Таке рішення ухвалили депутати Гощанської селищної ради. Площа ділянки склала близько 6 гектарів.

Вперше проєкт житла для бахмутян презентували у листопаді 2024 року, на конференції Rebuild Ukraine. Він передбачає побудову невеликого району для бахмутян в Гощі. Попередня вартість такого проєкту складає 111 мільйонів доларів.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!