Родина бахмутян Марина й Андрій раніше жили в центрі міста, виховували двох дітей 5-річного Микиту та 2-річну Майю. В травні 2022 року сім’я разом з дітьми евакуювалася до Дніпра, відтоді почалися скитання з одного місця до іншого. Але в серпні 2023 року доля посміхнулася й родина отримала шанс на нове життя, волонтерські організації придбали бахмутянам будинок на Київщині, де відтепер і мешкатимуть бахмутяни. 

Як живуть бахмутяни у новому домі, чи планують повертатися у Бахмут, та що розповідають про доступне житло — зібрала редакція «Бахмут. IN. UA».

У Бахмуті родина налагодила життя, Марина працювала тату-майстром, Андрій на автомийці

В Бахмуті Марина та Андрій в Бахмуті залишалися до 22 травня 2022 року, тоді ще місто функціонувало, але прильоти вже почали частішати. До війни подружжя мало гарну роботу, дівчина працювала тату-майстром, чоловік був адміністратором на автомийці. Коли влучило в сусідній дім Андрій та Марина вирішили їхати. 

Евакуюватися допомогли волонтери від храму Свідків Єгови. Спочатку виїхали в Дніпро, там родині запропонували два варіанти: шукати квартиру в оренду, або їхати далі, обрали другий варіант. Через місяць Марина дізналася, що ворожий обстріл знищив їх будинок в Бахмуті.

Читайте також: Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає інтегруватися людям, які врятувалися з російської окупації

Новий дім на Київщині

Марина пригадує, що в новому домі вони прожили до листопада, допоки Покровськ не почали сильно обстрілювати. Цього разу батьки вирішили не чекати, коли прилетить у сусідній дім, зібрали речі й переїхали у Черкаську область, до Шибельників. Гуманітарної допомоги в селі не видавали, тож мама дітей постійно моніторила телеграм-канали та соцмережі шукаючи допомогу. 

Так бахмутянка натрапила на оголошення організації Nestu, @leavenoonebehind2020 та BASE UA. У ньому шукали родину, якій придбають будинок на Київщині, за умови, що переселенці проживуть там п’ять років.

Бахмутянка каже, що спочатку не вірила у те, що вони можуть отримати дім, але все ж звернулася до волонтерів з організації. Потім їй передзвонили, сказали, що є шанс отримати житло у Київській області.

Родині допомогли переїхати з речами, вже близько трьох тижнів сім’я обживається у новому помешканні, проте звикнути до того, що цей дім їхній все ж важко, ділиться у розмові Марина. Допомагають новим мешканцям – сусіди, громада дуже тепло прийняла родину, додає бахмутянка.

Читайте також: Щодня йшла через підірваний міст Забахмутки: як лікарка Олена Воронова рятувала людей в Бахмуті

Адаптація та робота в селі

У новому домі Марина та Андрій мають власну територію, город, який планують обробляти аби вирощувати домашню картоплю. Діти вже ходять у садочок в селі. 5-річний Микита займається одразу у двох дошкільних закладах, місцевому та онлайн у Бахмутському, говорить мама хлопчика. 

У дітей тепер є своя кімната, у нас також. В домі є кухня, вітальня, на вулиці є сад. В селі є магазини. Я працюватиму майстром нігтьового сервісу, чоловік також влаштувався на роботу, будемо адаптуватися до нового життя.

Бахмут для сім’ї був особливим містом, але повертатися туди зараз неможливо, а до відбудови, каже Марина, ще невідомо скільки років. Тож родина будує нове життя на Київщині. 
Нагадаємо, що на Чернігівщині шукають 13 сімей ВПО, які отримають власні будинки. Бахмутяни також можуть взяти участь у проєкті та спробувати отримати житло.

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

• Війська рф сформували виступ у бік міста Торецьк: карта станом на 3 жовтня
• Військовий розповів, які населені пункти можуть бути наступними цілями росіян після Вугледара
• У двох громадах Донеччини посилили комендантську годину: перелік сіл та міст

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!