Нове життя бахмутян: Родина з Бахмута розповіла, як отримала дім у Київській області

Семаковська Тетяна 11:56, 6 Вересня 2023

Родина бахмутян Марина й Андрій раніше жили в центрі міста, виховували двох дітей 5-річного Микиту та 2-річну Майю. В травні 2022 року сім’я разом з дітьми евакуювалася до Дніпра, відтоді почалися скитання з одного місця до іншого. Але в серпні 2023 року доля посміхнулася й родина отримала шанс на нове життя, волонтерські організації придбали бахмутянам будинок на Київщині, де відтепер і мешкатимуть бахмутяни. 

Як живуть бахмутяни у новому домі, чи планують повертатися у Бахмут, та що розповідають про доступне житло — зібрала редакція «Бахмут. IN. UA».

У Бахмуті родина налагодила життя, Марина працювала тату-майстром, Андрій на автомийці

Будинок Марина та Андрія в Бахмуті. Фото: надані героями

В Бахмуті Марина та Андрій в Бахмуті залишалися до 22 травня 2022 року, тоді ще місто функціонувало, але прильоти вже почали частішати. До війни подружжя мало гарну роботу, дівчина працювала тату-майстром, чоловік був адміністратором на автомийці. Коли влучило в сусідній дім Андрій та Марина вирішили їхати. 

Евакуюватися допомогли волонтери від храму Свідків Єгови. Спочатку виїхали в Дніпро, там родині запропонували два варіанти: шукати квартиру в оренду, або їхати далі, обрали другий варіант. Через місяць Марина дізналася, що ворожий обстріл знищив їх будинок в Бахмуті.

Читайте також: Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає інтегруватися людям, які врятувалися з російської окупації

Ми поїхали у Рівненську область, місто Млинів. Жили там в школі, нам пропонували житло, але умови нас там не влаштували. Далі вирішили знову їхати в Дніпро, бо нас покликали знайомі, але у них теж були діти й ми не хотіли заважати, тож повернулися у Покровський район, там нам безоплатно здавали дім.

Марина // бахмутянка

Новий дім на Київщині

У новій оселі родина має власний город. Фото: з відкритих джерел

Марина пригадує, що в новому домі вони прожили до листопада, допоки Покровськ не почали сильно обстрілювати. Цього разу батьки вирішили не чекати, коли прилетить у сусідній дім, зібрали речі й переїхали у Черкаську область, до Шибельників. Гуманітарної допомоги в селі не видавали, тож мама дітей постійно моніторила телеграм-канали та соцмережі шукаючи допомогу. 

Так бахмутянка натрапила на оголошення організації Nestu, @leavenoonebehind2020 та BASE UA. У ньому шукали родину, якій придбають будинок на Київщині, за умови, що переселенці проживуть там п’ять років.

Вчора, після року постійних переїздів, Марина і Андрій нарешті знайшли новий дім. Разом із організацією Nestu та @leavenoonebehind2020 ми придбали будинок на Київщині, де відтепер і мешкатиме родина. Це вже четверта успішна реалізація проєкту Rebase, у межах якого ми купуємо будинки для родин-переселенців. Rebase – це шанс повернутися до повноцінного життя замість того, аби раз за разом змінювати тимчасові помешкання. Це реінтеграція у суспільство та новий дім для тих, хто його втратив.

BASE UA — Ukrainian NGO with broad scope of operations // волонтерська організація

Бахмутянка каже, що спочатку не вірила у те, що вони можуть отримати дім, але все ж звернулася до волонтерів з організації. Потім їй передзвонили, сказали, що є шанс отримати житло у Київській області.

Родині допомогли переїхати з речами, вже близько трьох тижнів сім’я обживається у новому помешканні, проте звикнути до того, що цей дім їхній все ж важко, ділиться у розмові Марина. Допомагають новим мешканцям – сусіди, громада дуже тепло прийняла родину, додає бахмутянка.

Читайте також: Щодня йшла через підірваний міст Забахмутки: як лікарка Олена Воронова рятувала людей в Бахмуті

Адаптація та робота в селі

Бахмутяни отримали шанс на нове життя. Фото: надані героями

У новому домі Марина та Андрій мають власну територію, город, який планують обробляти аби вирощувати домашню картоплю. Діти вже ходять у садочок в селі. 5-річний Микита займається одразу у двох дошкільних закладах, місцевому та онлайн у Бахмутському, говорить мама хлопчика. 

У дітей тепер є своя кімната, у нас також. В домі є кухня, вітальня, на вулиці є сад. В селі є магазини. Я працюватиму майстром нігтьового сервісу, чоловік також влаштувався на роботу, будемо адаптуватися до нового життя.

Бахмут для сім’ї був особливим містом, але повертатися туди зараз неможливо, а до відбудови, каже Марина, ще невідомо скільки років. Тож родина будує нове життя на Київщині. 
Нагадаємо, що на Чернігівщині шукають 13 сімей ВПО, які отримають власні будинки. Бахмутяни також можуть взяти участь у проєкті та спробувати отримати житло.

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Семаковська Тетяна 16:25, 4 Липня 2025
Олена Голубцова / фото Facebook

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

Декор з алебастру на бахмутському краєзнавчому музеї / фото Бахмутське управління культури

Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Валентина Твердохліб 11:00, 30 Червня 2025

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

будьонівка
Будьонівка на плані початку ХХ століття / мапа надана Мирославом Коцьком
будьонівка
Назва “Бровар” на плані 1911 року / мапа надана Мирославом Коцьком

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

мирослав коцько
Юний дослідник історії Бахмута Мирослав Коцько / фото надане Мирославом Коцьком

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

БАХМУТ 37 2 3b6b8

«Важливо дати людині не рибу, а вудочку»: як програма Всімдім дає нове життя для переселенців?

VSIMDIM — це програма адаптації родин, що втратили дім через війну, її ініціювали Кирило Ярко і Тетяна Каменєва. Завдяки цьому проєкту ті, чия домівка окупована […]

20 тисяч євро на розвиток: в Україні оголосили конкурс на застосунок для покращення життя ВПО

За підтримки європейських партнерів в Україні розпочали відбір до програми та конкурсу цифрових інструментів «Act to Support», яка має на меті покращити життя ВПО та […]

Українці в Польщі можуть безкоштовно навчатися: які умови

Українці, які проживають в Польщі можуть розраховувати на безкоштовну освіту у поліцеальній, яка дозволить отримати професію та почати заробляти, або ж влаштуватися на роботу в […]