Бахмутянка Катерина Арісой  раніше евакуювала з гарячих точок тварин, зараз дівчина разом з іншими волонтерами створила центр «Атмосфера», який допомагає людям, що раніше жили на тимчасово-підконтрольних територіях інтегруватися назад в суспільство. Ті, хто прибуває до них, каже пані Катерина, дивуються, що в Україні є онлайн-документи. Переважна більшість цих людей всі роки окупації перебували в інформаційному вакуумі.

Катерина Арісой розповіла редакції «Бахмут.IN.UA» про те, як виникла ідея центру, та як люди повертаються з ТОТ?

Хто повертається в Україну?

В Україну повертаються люди практично зі всіх областей, які наразі є окуповані, зокрема й з Криму. Повертаються також українці, яких примусово евакуювали в рф.

«Треба розуміти різницю між цими людьми, бо є ті, хто повертаються з окупації після 2014 року, й ті, хто після 2022 року. 90% людей в Україну повертаються не від хорошого життя. Майже всі розповідають одне й те саме, що на окупованих територіях немає майбутнього. Люди, які перебували в окупації з 2014 року зазначають, що перспектив жити на ТОТ немає, й з кожним роком там стає гірше. А люди, які виїжджають зараз повідомляють про тиск від окупаційної влади й примусову паспортизацію населення», —, — розповідає Катерина Арісой.

Волонтерка додає, що людей, які не хотіли брати російські паспорти обмежували в правах.

Примітка: Не всі українці, які зараз знаходяться на ТОТ самі обрали такий шлях, для багатьох людей — евакуація до рф стала примусовою, й єдиним шляхом вижити. Принаймні один такий приклад редакція може навести зафіксованим випадком. В кінці лютого, стало відомо, що росіяни вивезли зі Ступок частину прихожан Свято-Георгіївського храму разом з отцем Олексієм, який єдиний в громаді залишався, щоб допомагати людям. Більше про це читайте за посиланням.

,Після підриву росією Каховської ГЕС до “Атмосфери” почали все частіше приїздити люди з Лівого берега Херсона, це окупована на сьогодні територія. Тут українська влада не має доступу допомагати людям, відомо, що в перші дні затоплення окупанти відкривали вогонь по людях, які намагалися врятуватися.

«Люди розповідають жахливі речі, які відбувалися в окупації. Те, що ми читаємо в телеграм-каналах насправді не висвітлює навіть половину того, що там відбувається», — пояснює Катерина Арісой.

«Атмосфера» співпрацює з Верховним комісаріатом ООН з прав людини для того, щоб фіксувати свідчення тих, хто виїхав з окупації

Щоб опинитися в Україні люди проходять фільтрацію

Люди, яким вдалося виїхати з окупації. Фото: надане героїнею

Бахмутянка розповідає, що до «Атмосфери» приїздять й люди з її рідного міста, яких вивезли до рф, чи окупованих територій вагнерівці. Повертатися додому люди мають самотужки: шукають перевізників, переважно це рейсові автобуси, платять кошти й на свій страх та ризик їдуть. Міжнародний Червоний Хрест, який мав б сприяти цьому процесу — не надає жодної допомоги, каже пані Катерина.

Щоб повернутися додому українці повинні пройти так звану фільтрацію на російському кордоні. Тут людей допитують, перевіряють на наявність татуювань, які на думку росіян можуть бути ознаками «фашистів», також питають про політичні погляди особи. Відбувається й залякування: людям розповідають, що їх продадуть на органи або арештують, молодим хлопцям часто кажуть, що Україна їх відправить під Бахмут, саме так окупанти намагаються відбити в українців бажання повернутися. З міркувань безпеки ми не розкриваємо маршрут, за допомогою якого українці опиняються вдома. 

«Спочатку фільтрація, далі люди йдуть пішки декілька кілометрів», — пояснює співзасновниця центру «Атмосфера».

Проходження кордону до України

Волонтерський центр створили цього року весною, спочатку потік людей невеличкий, згодом про хаб почала розповсюджуватися інформація на окупованих територіях через соцмережі, й все більше людей почали повертатися додому з рф. Станом на кінець червня “Атмосфера” допомогла більш ніж  4 тисячам українців. Великий відсоток з цієї цифри — маломобільні люди та матері з дітьми.

Ми запитали у волонтерки, чи стикалася вона з людьми, які повертаються в Україну з корисливих цілей, зокрема, щоб просто отримати гуманітарну або грошову допомогу. На жаль є такі люди, які повертаються просто, щоб отримати виплати, але їх не багато, наголошує бахмутянка.

Тепер трохи детальніше про сам процес перетинання російського кордону. Катерина розповідає, що від моменту, коли людина вирішила повернутися додому в Україну до її фактичного прибуття — може минути кілька днів. 

Це виглядає приблизно так: люди шукають рейсові автобуси чи потяги, користуватися послугами перевізників не радять. Потім йде фільтрація на російському кордоні, окупанти часто затримують людей допізна, тож опинитися на українському кордоні вони можуть навіть пізно вночі. Далі людина має пройти перевірку від наших прикордонників.

Читайте також: Рік окупації Світлодарська: що відбувається в місті?

Інтегрування людей, які виїхали з окупації

В центрі люди мають можливість відпочити та поїсти. Фото: надане героїнею

Далі в хід вступає «Атмосфера» — волонтерський Центр допомагає залишитися на ночівлю тим, хто пізно закінчив перевірку. 

«Ми зі свого боку, як волонтерський центр надавали людям притулок, харчування, медичну, психологічну допомогу. Спочатку люди рідко щось розповідають, всі на стресі після пережитого. Але після всіх залякувань, люди, які опиняються у нас бачать іншу картину — до них тепло ставлять, співчувають, допомагають, годують, дають теплий чай чи каву. Для діток у нас є окремі умови. Люди трохи насторожено ставляться, але потім розуміють, що їм тут раді. Після цього, за свої кошти ми винаймали транспорт для людей, щоб вони могли поїхати далі у потрібному напрямку, до родичів, друзів, й тощо», — пояснює Катерина Арісой.

Люди дивуються, що в Україні можна купити квиток з дому, а Харків досі існує

За спостереженнями Катерини багато тих, хто жив в окупації був у інформаційному вакуумі. 

Умовно, люди дивуються тому, що в Україні є «Дія», а документи можна оформити онлайн, ще більше подиву викликає те, що квитки на автобус чи потяг можна купити не виходячи з дому, пояснює волонтерка. Також люди цікавляться, які купюри зараз дійсні в Україні, все тому, що на ТОТ — інформація й новини  про справжнє життя в Україні стали забороненою розкішшю. Звісно, що впливає й російська пропаганда, яка лунає чи не з кожного телевізора чи радіо.

«Люди дивуються, що Харків існує, а Київ не стертий з лиця землі. Місяцями або роками наші співгромадяни не мали доступу до новин, багато з них не знають, що насправді відбувається. Є великий інформаційний відрив. Наш центр “Атмосфера” – це повна протилежність тому, як люди звикли жити в окупації. Тут тепло, затишно, є допомога й доступ до інформації. Головна місія — нашого волонтерського центру показати нашим людям, що їх тут чекають, та їм тут раді. Наша робота трохи подібна до того, як працюють з фейками. Після того, як людину роками накачували неправдивою інформацією їй важко сприйняти нову реальність. Це нелегко, але можливо, й над цим йде комплексна робота», — ділиться деталями бахмутянка.

Зараз в «Атмосфері» працює 15 людей, це волонтери, юристи, психологи. Всі допомагають людям адаптуватися після окупації.

Якщо вам або вашому рідному, який примусово опинився в російській окупації потрібна допомога — перейдіть за посиланням на канал центру «Атмосфера», з питань консультації щодо виїзду можна звертатися до Катерини Арісой.

Читайте також: Краще під обстрілами, ніж з окупантами: як живе Херсон після деокупації?

Катерина Арісой. Фото: Фейсбук

Також, якщо ви або ваші близькі знаходяться в Росії, і маєте потребу у допомозі для того, щоб дістатися безпечної території, зверніться на «гарячу лінію» Уповноваженого ВРУ з прав людини:

• 0-800-50-17-20 (безкоштовно)
• +38 044-299-74-08 (якщо ви за межами України).

Як допомогти «Атмосфері»?

Щоб допомогти центру можна надіслати донат на рахунок  ГО «ПЛУРІТОН», керівницею якої є пані Катерина:

• Рахунок отримувача:
• UA673052990000026005026007535
• Назва банку:
  АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
• ПриватБанк
• 4149499375079074, отримувач Овсійчук Ганна

Фото:  «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Чоловік тривалий час жив у Донецьку, де збудував успішний бізнес і виховав двох синів — Дениса (позивний “Фантом”) та Дмитра (позивний “Адвокат”). Обох потім забрала війна у 2014 та 2022, обоє були добровольцями. У 2014 році життя Олександра змінилося — рідне місто захопили прибічники рф, а чоловіку довелося вимушено покидати Донецьк, бо так званих “ватників” вистачало. 

Ми поговорили з Олександром, розпитали його про синів.

Примітка. 23 квітня 2024 року в заголовку матеріалу було помічено неточність. Прізвище головного оповідача історії Дудінов, а не Дудін. як було вказано раніше. Редакція оновлює матеріал із зазначенням помилки, згідно із Редакційною Політикою.

Примітка. Олександр Дудінов — військовий волонтер, офіцер запасу. Волонтер підрозділів бригади “Азов”, у яких воював син Денис. Очільник БО “МБФ імені Дениса Дудінова”.

“Росія для нас мать, але обійшлася з нами як найгірша мачуха”

Олександр має спокійний та розмірений тембр голосу, зараз він, як волонтер, опікується забезпеченням одного з підрозділів “Азову”. 

Хрещена мама Олександра на одному з домашніх застіль сказала: “росія для нас мать, але вона з нами обійшлася, як найгірша мачуха, а Україна для нас начебто мачуха, але прийняла, й пестить немов рідних”.

Ці слова він запам’ятав на все життя.

Про російське коріння родини Олександр розповідав синам — молодшому Денису та старшому Дмитру. 

Каже: важливо, аби вони дізнались про це від нього.

“Денис якось прийшов додому, це було в 3-4 класі, в Києві, бо попередні класи він закінчив у Донецьку, й каже: “Я не русский — я українець”, Я говорю: “Синку, ми всі українці, громадяни України. Наші коріння козацькі, але в паспорті у нас написано, що ми росіяни”. Денис тоді сказав: “Ну, то ви росіяни, а я, каже, українець”, — з посмішкою говорить волонтер.

Денис, молодший син Олександра, народився у Донецьку, у грудні 90-го року. Вже змалку хлопчик любив рахувати. Чоловік пригадує — у три роки його син самостійно вмів полічити всі сходинки в під’їзді, а ще мав хист до іноземних мов. Його старший брат Дмитро народився 1982 року у квітні. Обидва сини мали юридичну освіту. 

“Я народився в Ленінському районі, мама народилася там й діти народилися в Ленінському районі Донецька. А потім ми кочували то в Кіровський район, то знову повернулися в Ленінський, а в 1997 році придбали квартиру в центрі міста. Дмитро ходив до 9 класу, а Денис якраз пішов до школи. Дмитро тягнувся до права і в 7 класі сказав, що мріє стати юристом. Я сказав: вчись, синочку, і все тобі буде”, — пригадує Олександр.

Обидва хлопці вчились, як батько й казав. Він не сумнівався, що сини оберуть правильний шлях. Дмитро став адвокатом і за 9 років практики не програв жодної справи, захоплювався спортом. Денис знав кілька мов, вивчав право.

“Я своїх синів виховував по дуже простій схемі. Я казав: якщо ви щось зробили погане, то я повинен знати про це перший. Головне, щоб ви не брехали”.

У 1998 році чоловік переїхав працювати до Києва, обіймав посаду в Укртелекомі. Хоча в Донецьку та Луганській області Олександр мав робочі підприємства — він перейшов на нову роботу.

“Ти ж все втрачаєш”, — казали друзі Олександра, втім він так не думав. Родина перебралася до столиці, де діти вступили на бюджет без хабарів: Дмитро до Київського національного університету — на юрфак, як і хотів. Його брат потім також пішов на юрфак.

У 2014 році Денис був учасником Майдану, хлопцю було 23 роки. Революція Гідності змінила життя родини, а Денис та Дмитро обоє вступили на захист держави у різні підрозділи:

 “Денис — він був Чоловіком з дитинства, дуже талановитим і мав тонке почуття гумору. Старший також, але молодший… гумор такий англійський, це відмічали усі. Інтелектуальний гумор, це так азовці казали. Ті, хто повернувся з полону”.

“Мать, йди вже додому”

Своє перше бойове хрещення Денис пройшов на Майдані, 20 лютого 2014 року, на Інститутській, а друге у рідній Донецькій області, у Новому Світі, 29 липня 2014 року. 

Напередодні бою син подзвонив Олександру та попрощався. В цей час чоловік намагався визначити напрямок руху 11 ворожих танків, які заїхали в місто. Його інформаторами стали сусідка, яка була прихильницею “русского міра”, та сліпий танкіст. Перша, завдяки своєму невігластву, вказала Олександру точний рух танків рф та кількість піхоти, а другий танкіст допоміг визначити район. Олександр, знаючи погляди сусідки, відправив її нібито зустрічати росіян.

“Сусідка по телефону каже: “Саша, тут 9 танків, а ти говорив 11”. Я кажу, так, а скільки ще? Зараз ще проїдуть, може ще більше буде. Вона тоді каже: “Саша! Люк відкрився, мне машут, я аж молодой себя почуствовала, крилья виросли”. Я тоді зрозумів, що вони точно їдуть чавити наших, й свою місію я виконав, попередив про це”, — розказує чоловік про події 2014 року.

Олександр передав інформацію до штабу “Азову”, яку виклав заступник комбата в паблік. Йшлося про те, що розвідка “Азову” знає про всі плани ворога та влаштовує окупантам засідку. Через кілька годин сусідка Олександра сказала, що бачила, як російські танки повертаються.

“Я кажу їй: так біжіть, їм помашіть і запитайте, що там у них сталося, чого повертаються? — Вона знову на хворих ногах, як стара коняка, біжить до дороги, до Старобешівської траси. Маше їм, а всі пролітають мовчки там. Руками вже не машуть. Два танки зупиняються, вилазить з нього росіянин, каже: “Мать, йди вже додому, ми повертаємося. Приказ! Укропи нас відслідили, говорять, там на нас засада”, — згадує Олександр.

Він додає, що у росіян тоді було завдання знищити “Азов” 29 липня 2014 року. Мине рівно 8 років й росіяни знищать азовців в Оленівці. Олександр впевнений, що окупанти спеціально вибрали ці дати, бо самопроголошений очільник рф схиблений на нумерології.

Старший син Олександра, Дмитро, в бою під Іловайськом отримав важкі поранення та переніс кілька складних операцій після, але медики не змогли його врятувати. 29 серпня 2014 року він помер у лікарні. Портрет бійця можна знайти на меморіалі “Стіна пам’яті полеглих за Україну” у Києві: секція 4, ряд 2, місце 1. Також Дмитру встановлено меморіальну дошку на вулиці Лисенка, 1.

“29-го серпня зранку, десь початок восьмої. Дзвінок Дениса — 5 хвилин тому брат помер у ліфті, не довезли до реанімації”, — говорить Олександр.

Другий син чоловіка брав участь у всіх боях полку “Азов” в АТО/ООС, захищав Маріуполь під час повномасштабного вторгнення. Денис загинув 20 березня 2022 року в бою від уламка ФАБ-500, знищивши 2 ворожих танки та БТР. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

Донецьк повернеться, але інший

Дмитро похований на Лук’янівському військовому кладовищі у Києві. Для Дениса місця на цьому кладовищі не знайшлося, тому прах його урни стоїть в батька вдома. На питання, чи вірить Олександр, що Донецьк повернеться під контроль України — чоловік спочатку мовчить.

“Знаєте, віра на війні повинна бути. Ми цю можливість втратили. Декілька років чи десяток років тому. Я вам цього не скажу, бо я цього не бачу поки що. Ми його повернемо, але думаю, що це буде навіть не за мого життя. Донецьк ми втратили ще до того, як туди зайшли російські війська”, — пояснює чоловік, посилаючись на тогочасну владу у місті, яка в більшості була проросійською.

Попри те, каже Олександр, він вірить, що Україна матиме шанс на Донецьк. Але спершу потрібно навчитися ставитися з повагою до військових та ставати на захист держави, вважає волонтер. Олександр не приховує свого ставлення до влади — у розмові відчутно, що воно негативне. Він каже, що до війни влада не готувалася, а новий законопроєкт про мобілізацію, який мав би допомогти війську, демотивує та навпаки відкриває десятки корупційних схем. 

Чоловік продовжує допомагати війську та забезпечує точкові потреби підрозділів “Азову”. Пояснює — у ремонтні підрозділи потрібні фахівці, зокрема й старшого віку, з досвідом, навіть інваліди. А от на передову потрібні молоді та здорові.

“Сьогоднішні добровольці — це люди, які здорові та свідомі духом, але не тілом. Більшість з нас воюють з хворобами, дехто без руки, без ока, з поганим зором, без відпусток, але фронт тримається на них”, — резюмує чоловік.

Перед розмовою Олександр не спав. Його голос втомлений, він бажає здоров’я та прощається.

Читайте також:

• “Не хотів йти на війну, але казав хто, як не він”: історія військового Анатолія Кухаря, захисника Бахмута з Харкова
• “Тихий” з Холодного Яру. Розповідаємо про Героя України, який захищав Бахмут
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одеситка Олександра через війну евакуювалася у Бухарест (Румунія). Тут дівчина потроху адаптується до нового життя, але не забуває про громадянську позицію та регулярно ходить на проукраїнські мітинги. Олександра вважає, що кожен українець має бути свідомим та нагадувати світу про те, що відбувається в Україні.

Дівчина поділилася з редакцією Бахмут IN.UA думками, чому важливо відвідувати проукраїнські мітинги закордоном та як взагалі живеться українцям в інших країнах світу.

Українці в Румунії

Бухарест — столиця Румунії, яка стала прихистком українців. Загалом в’їхати до Румунії можна з тимчасовим захистом, на короткий термін перебування або, як шукач притулку. Українці в Румунії можуть перебувати 90 днів, але за цей час варто подати заяву про надання притулку, якщо ви плануєте залишитися закордоном.

Документи для проходження румунського кордону — це звичайний закордонний або біометричний паспорти, для дітей бажано прихопити свідоцтво про народження.

Безплатне житло в Румунії зараз вже знайти дещо важче, ніж на початку війни, але це можливо. Один із центрів, який допомагає з розміщенням українців, розташований у місті Ясси. Йдеться про центр Гуманітарної та Соціальної Допомоги для Біженців CTR “Николина”. Він працює з понеділка по п’ятницю з 09:00 до 16:00. Також ви можете звернутися за телефоном: +40 (072) 470 0087.

На проукраїнські мітинги в Бухаресті приходять румуни

Одеситка Олександра зараз живе в Бухаресті. Дівчина активно бере участь в проукраїнських мітингах. За її словами, існує назвала кілька основних причин, які, демонструють важливість цих заходів, а саме:

• нагадати, що українці продовжують боротись за своє існування і війна не закінчилась, а росія продовжує обстрілювати наші міста, інфраструктуру та вбиває людей;
• показати, що нам як і раніше необхідна підтримка від західних партнерів, зокрема зброя;
• проявити солідарність, щоб українці відчували, що ті, хто в Бухаресті, не забули, що в країні війна, вони хочуть повернутися додому й допомагати;
• виразити вдячність і підтримку всім, хто боронить нашу країну і допомагає;
• об’єднатись і підтримати один одного, адже цього зараз дуже не вистачає.

Де можна плести сітки в Бухаресті

Окрім мітингів, дівчина також допомагає плести маскувальні сітки для наших військових у “Humanity UA Hub“, який розташований за адресою Strada Acțiunii 26, București. Хаб працює щодня 14:00 до 19:00.

Нагадаємо, що спільноту українських жінок в Бухаресті можна знайти у центрі “Мальва”.

Як організувати мітинг закордоном

Якщо ви проживаєте поза межами України, то все одно можете висловити свою солідарність та підтримку. Для цього можна організувати мітинг однодумців. Однією із платформ для сповіщення про захід є WorldForUkraine. Тут можна додати всю інформацію про акцію, але також вам потрібно узгодити зустріч із місцевою владою.

Крім того, потрібно бути готовим до ймовірних провокацій на мітингу. Якщо таке сталося, дійте за алгоритмом:

• зберігайте спокій;
• зверніться до поліції, аби повідомити про провокації;
• пам’ятайте, що всі мітинги мають бути мирними.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Support Ukraine Slovakia | Bratislava | Мітинги (@support_ua_sk)

Читайте також:

• “Більше розмовляю з українцями, ніж з німцями”: історія німкені, яка вірить в українську перемогу
• “Син пішов на службу вранці 24 лютого”: історія бахмутян, які наближають перемогу
• З Бахмута до Азії: бахмутянка розповіла, чому в Тайвані беруть приклад з українців

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!