Інесса Мішеніна — відома перукарка-стилістка з Бахмута, в рідному місті вона мала свій салон краси. Після початку повномасштабної війни жінка переїхала до Києва, де продовжила свою справу. Окрім цього, Інесса Мішеніна створила Telegram-спільноту для допомоги, підтримки і об’єднання своїх земляків у евакуації.

Про свою ініціативу, роботу спільноти та реальні приклади допомоги Інесса Мішеніна розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Спільнота для допомоги бахмутянам

Інесса Мішеніна евакуювалася до Києва у 2022 році. Там вона поступово налагодила життя і знайшла роботу в місцевому салоні краси. Однак, думка про рідне місто не покидала жінку. Тому вона разом з іншими місцевими активістами вирішила об’єднати бахмутян в евакуації. Першочерговою метою була робота в напрямку отримання компенсації за житло.

“Влітку 2023 року ініціативна група у складі кількох людей організувала зустріч бахмутян у Києві. Тоді ми думали згуртувати й організувати людей, щоб отримати компенсацію за житло. Це була першочергова ціль. Ми хотіли нагадати про себе і зробити так, щоб про Бахмут не забули. На зустріч, як ми того й не очікували, прийшла велика кількість людей. Разом ми вирішили створити спільну групу для спілкування й обміну інформацією з різних важливих для всіх нас питань”, — розповідає Інесса Мішеніна.

У результаті зустрічі бахмутяни створили Telegram-спільноту “Бахмут хоче жити!”. Спочатку її веденням займались кілька людей з ініціативної групи. Але через деякий час адміністрування спільноти повністю перейшло до Інесси Мішеніної. Зараз ця група стала справжнім каналом допомоги, де бахмутяни можуть знайти інформаційну підтримку й допомогу з різних питань.

“Оскільки група була зареєстрована на мене, велика кількість людей почали мені писати й звертатися за допомогою. За день зверталися по 30-35 людей, і всі вони щось запитували. Наприклад, де знайти БТІ, як отримати якісь довідки, куди написати для розв’язання бюрократичних питань. Ці питання актуальні і зараз. Дуже сумно коли люди пишуть, що вони за межею бідності, їм немає де жити, вони не отримують гуманітарку, бо не знають де її роздають. Подібні розповіді мені приходять і досі. Основні питання, які зараз турбують людей — це де знайти житло і де знайти роботу”, — розповідає бахмутянка.

За можливості Інесса Мішеніна допомогає людям, які до неї звертаються. Підтримку вона надає й тим, хто перебуває за кордоном.

“Якщо до мене звертаються з якимось запитом, то я пишу в групу, і люди, які володіють інформацією, скидають її мені, а я вже ділюся цим з тими, кого це цікавить. Також я допомагала багатьом людям, які бажали поїхати за кордон. Їх я зв’язувала з нашими людьми, які вже жили у Європі й могли зустріти, щось підказати, працевлаштувати тощо. Були навіть ті, хто могли сказати, куди можна поїхати вже на роботу. Тобто, разом ми прокладали шлях нашим людям за кордоном. Це Польща, Німеччина, Франція й різні міста“, — розповідає Інесса Мішеніна.

Ця спільнота — це про згуртування і підтримку

Сьогодні Інесса Мішеніна працює перукаркою-стилісткою в Києві. Окрім ведення спільноти, вона ще й допомагає жінкам з Донеччини доглядати за собою. Майстриня робить для переселенок знижки на свої послуги. Також жінки обмінюються між собою корисною інформацією.

“Коли я переїхала до Києва, то пішла працювати в салон. Але його власники не дуже добре відреагували на те, щоб я надавала якусь допомогу своїм землякам, в тому числі й знижки. Тому я попрацювала там 8 місяців і пішла працювати на себе. Зараз до мене приходять люди, які вже є постійними клієнтками і знають, яку я можу зробити для них знижку чи бонуси. Переважно це жінки з Торецька, Костантинівки, Харкова і, звісно, Бахмута. Звичайно, що між собою ми теж ділимося різною інформацією, допомагаємо одна одній”, — розповідає Інесса Мішеніна.

Знаючи в якому скрутному становищі можуть перебувати переселенці, Інесса Мішеніна також шукає спеціалістів, які готові допомогти бахмутянам безоплатно або ж зі знижкою.

“Я шукала нотаріусів, адвокатів, навіть знаходила пару людей з нашого міста, які працювали адвокатами в конторі. Їхні контакти я надсилала нашим бахмутянам. Зрозуміло, що безкоштовно зараз ніхто не працює, тому що всім людям треба на щось жити, але знаючи, що за допомогою звертаються люди з Бахмута, багато хто може піти на поступки. Наприклад, взяти меншу плату чи зробити знижку. Це радує”, — каже Інесса Мішеніна.

Бахмутянка зізнається, що поєднувати основну роботу з роботою у спільноті буває важко, але вона не опускає руки. Своєю спільнотою вона хоче гуртувати людей і налаштувати на позитивні емоції.

“Я ж працюю перукарем-стилістом і в мене зайняті руки. Тому за день у мене накопичуються багато повідомлень. На них я, переважно, відповідаю у транспорті, коли їду на роботу чи з роботи, або вже вдома, коли є вільний час. Звісно іноді хочеться опустити руки, адже іноді є ті, хто пишуть претензії, ніби я мер міста. Але ж я не надаю матеріальну допомогу, не отримую кошти з бюджету, не можу знайти гуманітарку, я просто допомагаю інформаційно.

Взагалі ця група, на мою думку, має бути налаштована тільки на щось позитивне. Наприклад, раніше я її відкривала для повідомлень від людей, але коли побачила сварки, то закрила коментарі і залишила лише можливість надсилання повідомлень мені, щоб я їх могла фільтрувати. Я вважаю, що ця група має бути не тим місцем, де можна вилити бруд одне на одного, а навпаки, місцем де тебе підтримають і щось підкажуть. Наша задача не розсварити, а допомагати і примирити. Ця спільнота — це про згуртування, підтримку і допомогу”, — каже Інесса Мішеніна.

Наразі у спільноті “Бахмут хоче жити!” налічуються понад 11 тисяч людей. Всі вони за потреби можуть отримати інформаційну підтримку.

Читайте також:

• Історія бахмутянки Тетяни Шиян: евакуюватися з пекла війни та знайти кохання
• «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір
• «Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою»: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!