Чому в ЗСУ не однозначно ставляться до жінок-матерів, як сталося так, що в перші дні війни стояли черги з добровольців, а потім мобілізація почала асоціюватися з ловлею людей на вулицях? Ми поговорили про це з Катериною Приймак, співзасновницею руху “Veteranka”.

Жінки в армії сьогодні вже не рідкість — ймовірно, що навіть у вашому колі спілкування знайдеться жінка, яка служить у війську. Кількість жінок в ЗСУ перевищує вже 43 тисячі осіб. Чи цікавилися ви коли-небудь її становищем в армії? Як вона почуває себе, з якими проблемами стикається та як до неї ставляться побратими та посестри?

Як “Ветеранка” допомагає жінкам

Громадську організацію “Ветеранка” офіційно заснували в 2019 році, але до цього ГО вже працювала, як правохахисна у складі адвокаційної програми “Невидий батальйон”. Зараз “Ветеранка” допомагає жінкам та їх підрозділам амуніцією, дронами, тактмедрм, автівками та створює міцне ком’юніті.

Підтримати діяльність організації за посиланням.

Багато формальних процедур в армії вирішують на різних ланках, і це затримує процеси. Власне, про те, що в Україні залишається бюрократизована система та є проблеми з проходженням ВЛК та МСЕК для військових згадувала й правозахисниця Любов Галан. Простими словами, ухвалити рішення, яке потребує оперативності, швидко не вийде. Для цього людина має пройти кілька інстанцій, а в умовах війни час дуже важливий. Його не можна витрачати на зайву паперову тяганину.

“В умовах війни людям треба давати більше відповідальності, але й контролювати її треба. От, наприклад, моя думка, що Сирський — м’ясник, але як притягнути його до відповідальності? Немає цього механізму”, — каже Катерина.

Примітка. Олександр Сирський — генерал-полковник, командувач Сухопутних військ Збройних сил України; командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця». Командувач ООС. У суспільстві є думка, що деякі накази Сирського по взяттю чи обороні територій були некомпетентними. Йдеться про ті випадки, коли людей відправляли на штурми без належної підготовки, вогневої підтримки чи екіпірування. У Twitter-спільноті Сирський отримав псевдонім — “Бахмутський м’ясник”.

Прозорий відбір в армії виключить побутовий сексизм

“Ми багато говоримо про те, що армія не зовсім підготовлена до жінок, але й до чоловіків вона також не готова повністю. Коли у нас буде прозорий відбір кандидатів, налагодиться рекрутингова компанія у війську — то принципи гендерної рівності, а відтак й залучення жінок до армії, будуть кращим, бо це відбуватиметься професійно”, — каже співзасновниця “Ветеранки”

Існують стереотипи, що жінки більш емоційні, а відтак й істеричні. Хоча й жінки, й чоловіки — люди, які можуть відчувати різні емоції. Відтак, представники обох статей у стресових ситуаціях будуть проявляти різні стани. Жінки в армії України можуть виконувати такі ж обов’язки, як чоловіки.

Звісно, ми не можемо повністю покладатися на те, що після впровадження прозорого механізму відбору до війська, де будуть насамперед враховувати професійність, навички та схильності людини, побутовий сексизм зникне. Навряд чи це так спрацює, але становище і жінки, й чоловіка у війську покращиться, вважає Катерина Приймак. Крім того, каже засновниця руху “Ветеранка”, варто переглянути кар’єрне зростання в армії. Зараз, аби отримати кращу посаду, дивляться на вислугу років.

Наведемо простий приклад: якщо людина відслужила 10 років, то вона отримає більшу зарплату, кращі умови для підвищення, але по факту ця особа може бути не така компетентна, як, допустимо, військовий, який два роки прослужив у війську під час війни — він має більше досвіду та кращі лідерські якості. Втім, перед ним дорога до зростання у військовій кар’єрі ще закрита, бо він не прослужив 10 років. Ось це потрібно міняти, каже у розмові Катерина Приймак.

Як жінці підготуватися до війни?

Коли буде мобілізація жінок в Україні наразі невідомо. Втім зараз так склалося, що в більшості дівчат та жінок бойової підготовки немає. Це не є добре тому, що в умовах, коли нашим сусідом є росія, жінці просто необхідно мати базові навички, щоб вижити — до прикладу, в окупації.

Звісно, можна заплатити кошти та пройти навчання у приватних інструкторів, але це досить дорого. Ми дослідили ринок навчання — в середньому за курс азів військової справи доведеться віддати від 6 до 12 тисяч гривень, а заняття тривають раз або два рази в тиждень протягом місяця, в кожної школи по-своєму. З тактмедом ситуація краща, бо є багато безплатних курсів.

За новим законопроєктом номер 10378 строкову службу в Україні можуть скасувати, але замість неї пропонують ввести базову військову службу, яку потрібно пройти до 25 років. Також у планах є запровадження базової загальновійськової підготовки до 3 місяців для всіх громадян України віком від 18 до 25 років при всіх навчальних закладах. Але як працюватиме подібна ініціатива на практиці — передбачити важко.

У деяких університетах України є опція, за якою студент може обрати військову кафедру як додаткову, але часто молодь від неї відмовлялася. Як планують контролювати цей процес, хто буде викладати військову справу? Щоб залучити професійні кадри, потрібні будуть кошти та належне ставлення до військових, а з імплементацію ветеранів у суспільство вже є проблема.

“Більшість жінок дійсно говорить про те, що перевагу при відборі в армію надають чоловікам, а коли постає питання освіти для жінки, то інколи командири просто відправляють її десь подалі”, — пояснює очільниця руху “Ветеранка”.

Така практика поширена для того, аби людина умовно не плуталася між ногами. Але навіть тоді, коли жінка вже має бойову підготовку — не факт, що вона буде призначена на релевантну посаду. З досвіду Катерини Приймак, часто жінок без медичної освіти відправляють з ТЦК додому. Жінкам, загалом, частіше пропонують паперові посади, а медик — це посада, яка передбачає роботу як на лінії фронту, так і на нулі.

Якщо жінка — це мама з дитиною, і вона служить у війську, то її вже гнобить й суспільство, а інколи й побратими. Мовляв, навіщо вона туди пішла, а якщо з нею щось станеться, що буде з дитиною. Ще гірше можуть ставитися до жінок, які завагітніли у війську, тому що якщо жінка йде в декрет – то їй нараховується стаж. Умовно, вона може народити трьох дітей та паралельно отримати 9 років стажу, будучи в декреті. Ця несправедливість обурює вже чоловіків, розказує представниця руху “Ветеранка”.

ЗСУ мають переглянути професії та навички у війську

З кадровим призначенням людей теж маємо проблеми.

“Ми не маємо регуляторних механізмів. І не маємо достатньої потужності цієї освітньої системи. Тобто, тебе розглянуть з твоїм сертифікатом по стрільбі, але чи в снайпери? Навряд. Взагалі треба переглянути, які професії є у війську та які навички для цього потрібні. Тому що армія? це не тільки сила, це і технології. Хоча треба не забувати, що зараз в армії головне — це копач в окопах”, — каже Катерина.

Часто людей набирають, тому що в певному ТЦК є люди, відповідальні за кількість новобранців. Саме тому є випадки, коли людей беруть просто заради числа, особливо не думаючи про те, чим вони будуть займатися всередині армії.

Але з іншого боку, Україна у стані війни, і через це впроваджувати зміни важко. Особливо, коли їх стопорять.

Думки суспільства про мобілізацію жінок розділилися: одні її підтримують – інші категорично проти. Катерина Приймак пояснює, що поки саме не знає, яким чином ефективно відбирали б жінок до армії.

“Тобто, як це буде? Як у розповіді про “Служницю”? Всіх бездітних та неодружених на фронт або навпаки, якщо ти народила, значить, ти йдеш на м’ясо, а ми, типу, чекаємо, поки ці інші народять, щоб вони виконали свою задачу тут. Поправили нам демографічну ситуацію після війни й могли мобілізуватися, чи як?”, — коментує засновниця руху Ветеранка.

Водночас вона додає, що є можливість залучити жінок добровільно, і якраз для цього потрібно створювати умови. А з цим є проблеми, бо наша армія не може налагодити комунікацію з суспільством, відкрито поговорити про проблеми, навіть почати якісь комплексні зміни.

Що не так з мобілізацією: Мовчати про проблему та робити хорошу міну

“Ми погрузили в брехні про те, що в нас все добре. І хапаємо людей на вулицях, а це дуже погана історія для мобілізаційного потенціалу”, — каже членкиня ГО.

Й справді, якщо ми згадаємо перші дні повномасштабної війни — під військкоматами були черги з добровольців. І жінок, і чоловіків об’єднувало бажання захищати країну. Зараз, на жаль, є випадки, коли людей просто ловлять на вулицях. Редакція спілкувалась з військовими і питала їх думку про таких новобранців, які опиняються одразу на фронті після рейду ТЦК.

Якоїсь однозначної відповіді ми не отримали, власне армія — це не моноліт. Скільки людей, скільки й думок. Деякі військові такі дії не схвалюють, пояснюють, що від таких новобранців важко очікувати підтримки. Інші кажуть, що воювати комусь потрібно, бо люди закінчуються — вони отримують поранення чи стають непридатними до служби.

“Я думаю, що в першу чергу цей провал з мобілізацією йшов від совкової традиції: мовчати про проблему і робити хорошу міну перед поганою грою. А ми, як суспільство, не можемо критикувати армію, бо зараз маємо всі в неї вірити, однак ми маємо прагнути зробити армію кращою. У нас багато мовчання було, несправедливого. Навіть люди, які служать, бояться говорити про якісь проблеми, тому що вони залежні повністю від людей, які ними командують. Я дуже багато зараз критикую армію. І я розумію, як це звучить іноді, мені дуже боляче це робити“, — додає жінка.

Співрозмовниця пояснює, що у військовозобов’язаних немає довіри до армії, бо людина одразу уявляє, як її віддадуть штурмувати окопи голою та босою. Але в армії потрібні різні люди, бо армія є представлена в різних професіях.

Керівництву варто було б більше звертати увагу на особистість людини — зараз воно прагне зробити “людей зі зброєю” слухняними, не бачачи, що за ними стоять живі люди з бажаннями, здібностями, досвідом, кар’єрними цілями, зокрема й у війську. З таким потенціалом треба якісно працювати, а не залякувати, наголошує Катерина Приймак.

“Жінка перед нами чи чоловік — це просто фактичне усвідомлення своєї статі. А насправді ми всі громадяни України – це наш дім. Ми не зможемо жити в окупації, наших чоловіків вб’ють, а над нами ще познущаються, тому робити зміни в армії потрібно, готувати її до жінок потрібно. Нам треба більше спілкування з суспільством, більше пояснень та прозорості. Маючи діючі правові механізми захисту для військових, ми зробимо армію кращою”, — резюмує розмову Катерина Приймак.

Читайте також:

• “Кров капала з ноги, як з краніка”: як українські військові тримали Соледар
• “Мій робочий інструмент — міномет 120”: історія артилеристки, яка обороняє Донеччину
• Монолог про Бахмут: волонтерка Вікторія Хамаза про ціну Свободи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Для ветеранів та чинних військовослужбовців в Україні складнощі не закінчуються на фронті. У відпустці, на ротації, після поранення, контузії — вони змушені стикатися з державними інстанціями, які далеко не завжди мають професійний та толерантний підхід до військовослужбовців. Через МСЕК (медико-соціальну експертну комісію) та ВЛК (військово-лікарська комісія), які мають низку проблем, військові змушені терпіти бюрократичну тяганину. Випадків, коли людині не можуть встановити групу інвалідності, надати місце проходження служби, яке підходить їй за станом здоров’я, вистачає. Полегшити захисникам та захисницям проходження ВЛК та МСЕК, захистити їхні права в Україні допомагає правозахисна організація “Принцип”.

Редакція поспілкувалася зі співзасновницею організації Любов’ю Галан і розпитала, як працює “Принцип” зсередини, що вдалося покращити для військових, а що в процесі роботи.

Правовий навігатор для військових

Правозахисниця Любов Галан та адвокат Масі Найєм майже рік тому заснували громадську організацію “Принцип”, яка полегшує шлях діючих військових та ветеранів у цивільному житті.

“Коли “Принцип” був заснований, ми зрозуміли, що насамперед маємо дати нашим бенефіціарам, тобто військовим, інструменти самозарадності, тому що це одна із найбільших проблем нашої авдиторії. Військовослужбовці, їхні близькі, поранені, всі вони мають найбільшу проблему — це доступ до інформації. Коли ти поранений, то ти потрапляєш в лікарню, про це дізнається твоя родина, а що далі робити? І ніхто не дає тобі відповідь, що робити. Ти не можеш кудись прийти й запитати. Тому наразі у нас є два основних шляхи — це військовий і ветеранський”, — говорить Любов Галан.

Щоб допомогти військовим зрозуміти, що і як вони мають робити після поранення, під час відпустки чи для отримання групи інвалідності, був створений Правовий навігатор — це сайт, зараз вже чат-бот, а незабаром буде й додаток. На платформі родичі військових та самі військовослужбовці можуть дізнатися алгоритми, що робити з тою ж самою ВЛК, з документами, як собі допомогти.

Звісно, людина може звернутися до юриста, аби розв’язувати якусь проблему. Втім, це звучить абсурдно, адже військові, які ще вчора могли бути звичайними цивільними: вчителями, лікарями, машиністами тощо, не мають доплачувати кошти за те, що звертаються за базовими питаннями до держави, яку пішли захищати.

Примітка. Любов Галан пояснює, що у правовий навігатор підвантажили шаблони документів, які можуть знадобитися військовим. Ці ж шаблони окремі юристи пропонують придбати за 4 тисячі гривень або й більше.

Електронна черга ВЛК: для кого

Одна з перших інстанцій, з якою стикається військовий, вже чинний чи тільки мобілізований, — це військово-лікарська комісія. Вона встановлює придатність чи непридатність людини до служби. Скарг на роботу ВЛК було багато, зокрема й про неорганізованість черг.

Умовно, людина могла прийти о 09:00 ранку й очікувати свого прийому кілька годин. “Принцип” допоміг впровадити електронну чергу ВЛК для поранених та хворих військовослужбовці, (але не при ТЦК СП)  — долучився до її створення і Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації. Таким чином, процес вдалося автоматизувати, пришвидшити, дозволити начмедам записувати людину, а також додалися електронні документи, які військовий може отримувати онлайн.

“Принцип” допомагає супроводжувати людину на всіх етапах. Від того моменту, як він/вона вступила на військову службу, і аж до того, коли стала ветераном, тобто вже перейшла до умовного цивільного життя. На порядку денному зараз — військова юстиція і розвиток можливостей захищати свої права військовослужбовцем, коли він перебуває на службі”, — пояснює правозахисниця.

Зміна категорій придатності до військової служби

Також, каже Любов Галан, у “Принципі” працюють над питанням охорони здоров’я у війську. Це дуже глобальне, велике питання — воно більше, ніж просто покращення досвіду людей при проходженні тої самої військово-лікарської комісії.

Галан пояснює, що йдеться про визначення придатності, тобто відповідь на питання: по яких критеріях, які люди, до якої служби придатні у війську. Крім того, працюють і над ветеранською політикою.

Одне з головних нововведень, яке пропонують запровадити правозахисники — це використання міжнародного класифікатора хвороб. Любов Галан пояснює, що медики у світі керуються єдиною мовою.

“Не важливо, чи будеш ти проходити медогляд в Штатах чи у Великій Британії — твоя епілепсія і там, і там буде епілепсією. Тобто світ використовує один код для класифікації. В Україні, на жаль, такого немає”, — додає співрозмовниця.

Чому міжнародний класифікатор хвороб є важливим? Саме завдяки йому військово-лікарська комісія може коректно направити людину на ту чи іншу посаду в армії.

Зараз ВЛК може визначити, чи людина придатна або непридатна до служби. Якщо придатна, то придатна усюди. Це не зовсім правильно, бо у військового може бути певна травма, яка, до прикладу, не дозволяє йому повноцінно бути у складі піхоти, але водночас людина може отримати посаду оператора БПЛА та добре її виконувати.

Так само і з класифікацією “обмежено-придатний” — такі люди можуть бути задіяні у роботі в тиловій частині, але ніхто не звертає увагу, що людина може мати таке саме навантаження на організм.

Україна має рухатися до міжнародних практик, де комісія дивиться на твоє здоров’я, підготовку. Вона розуміє, до яких посад ти можеш бути придатний, а до яких — ні. 

Правозахисниця додає, що, наприклад, в Штатах є дві комісії, які проводять експертизу. Одна оцінює здоров’я, а інша визначає кадрову приналежність. Навіть якщо військовий був поранений, але виявив бажання служити, то комісія допоможе визначити, до якої посади та функції людина придатна.

Довідка форми 5 для військовослужбовців

Важливі зміни відбулися у довідці форми 5 для військовослужбовців (Додаток 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗС України)  — це довідка, яка видається людині, що отримала поранення чи каліцтво, де вказано, за яких причин та обставин вона його отримала. Це дуже важливо, бо впливає на розмір виплат військовому.

Любов Галан пояснює, що раніше така довідка вироблялася дуже довго і, як наслідок, затримувала всі інші процеси, зокрема й в МСЕКу, який встановлює групу інвалідності.

“Сервісність у ВЛК дещо покращилася, але чи була реформа ВЛК? Ні, бо для того, щоб покращити, знизити корупційні ризики, треба провести ґрунтовні зміни у тому, якими нормативно-правовими актами керується ця комісія. Матриця, якою користуються, не збігається з міжнародним класифікатором хвороб, а ще вона не враховує сукупність хвороб чи вад у людини. Наприклад, в умовного Василя немає руки, не працює нога, він не бачить. Але ВЛК враховує тільки один діагноз, а не їх сукупність. Звісно, я утрирую, але це приклад, щоб показати, яка у нас є проблема з врахуванням коморбідності діагнозів”, — пояснює правозахисниця.

Вона додає, що зараз очікують ґрунтовних змін у роботі ВЛК — для цього експерти з “Принципу” досліджували роботу ВЛК з інших країн, в тому числі країн НАТО. Втім, повністю покладатися на цей приклад Україні буде не доречно, пояснює Галан, адже ми перебуваємо в стані повномасштабної війни й змушені враховувати реалії.

“Треба розуміти, що ВЛК — це комісія, але те, що вона робить — це експертиза. Тобто, ми дивилися не тільки на те, як працює ця комісія, а яку матрицю оцінки здоров’я вони використовують. Ми розглядали Великобританію, США, Польщу та Литву. Литву брали для того, аби зрозуміти, як ВЛК може працювати у країнах колишнього СРСР. Всі ці країни мають контрактну армію, це не мобілізація, бо жодна з цих країн не перебуває в стані повномасштабної війни, тому вони можуть виставляти будь-які критерії”, — каже пані Любов.

Реформа МСЕКу

Медико-соціальна експертна комісія, або скорочено МСЕК, — це інстанція, яка встановлює як військовим, так і цивільним групу інвалідності або надає висновок про рівень втрати працездатності. Міністерство охорони здоров’я анонсувало, що МСЕК чекає велика реформа — зараз напрацьовують її модель, аби зрозуміти, як вона має працювати. Терміни її реалізації поки не відомі, але це не найближчий рік.

“Це досить ґрунтовна та велика реформа. Скоріш за все, наші військовослужбовці пройдуть ще по старій МСЕК. На жаль, тут змін мало. Є проблема з доступом військових через проблеми з направленнями від військових частин. Урядом була поставлена задача спростити шлях поранених й в контексті МСЕК”, — каже Любов Галан.

Як уряд працює з неурядовими організаціями?

“Принцип” співпрацює з різними Міністерствами в Україні, аби спростити шлях військових та ветеранів. Ми попросили оцінити роботи з урядом, і Любов Галан наголошує, що тут все залежить від команди різних Міністерств.

“Так, буває складно. Є Міністерства, які більш спроможні, а є менш спроможні, і це проблема. Якісь команди здатні напрацьовувати рішення, а якісь не здатні. З тими, які не здатні, навіть якщо ви в дуже класних стосунках, далеко не заїдеш, тому що вони просто не можуть напрацювати щось через те, як побудована робота всередині. Це і некомпетентність, і відсутність кадрів, невміння виставити правильно пріоритети”, — пояснює Любов Галан.

Повернення ветеранів у цивільне життя

Між цивільними та військовими часом виникає нерозуміння, а якщо говорити за ветеранів, то, повертаючись у звичайне життя, вони можуть відчувати себе відірвано. Зараз це є проблемою. “Принцип” не бере на себе функцію, яка б вчила цивільних взаємодіяти з військовими.

Проєкти “Принципу” спрямовані на те, щоб людина, яка повернеться в громаду, могла легко звернутися до сімейного лікаря, соцпрацівника, поліцейського, отримати безоплатну правову допомогу тощо. 

Правозахисниця зазначає, що їй хотілося, аби у суспільстві були проєкти, які допомагали б людям з військовим досвідом за плечима інтегруватися в цивільне життя. 

“Я скажу так, що як родина ветеранів, член родини ветеранів — навіть самі сім’ї відчувають іноді етичний конфлікт з цивільними людьми, які такого досвіду не мають. Це є досить великою проблемою, особливо на фоні цих розмов, які почалися через законопроєкт про мобілізацію. Мені здається, що на це мають дати відповідь інші люди та конкретно держава, як вона збирається готувати суспільство до прийняття ветеранів? Це складне питання.

Нам потрібно буде ще знайти формулу, як знайти порозуміння між людьми, які виконали свій обов’язок, і людьми, які публічно висловлюються проти того, щоб його виконувати”, — розмірковує Любов Галан.

Поховання військових

Також одне з актуальних питань — це вшанування загиблих воїнів. На думку правозахисниці, якщо порівнювати цей процес з 2014 років, то дещо покращилося. Втім, самій процедурі поховання не вистачає рівності та чіткості. 

“Військовослужбовець повинен мати розуміння, що лише його бойові заслуги можуть впливати на місце поховання на майбутньому військовому кладовищі. Це дуже важливо, аби в жодному випадку не було різниці між впізнаваними і менш впізнаваними військовослужбовцями. І у всіх була рівність у цих процесах. Військовослужбовці мають розуміти, що в армії вони всі рівні”, — пояснює правозахисниця.

Нагороди військових України. Зміна критеріїв

Критерії, за якими видаються відзнаки та бойові нагороди, мають бути дуже чіткими. Військові мають отримувати відповідні нагороди для того, щоб всередині самого війська не відчувалася нерівність. Йдеться й про те, коли військовий заслужив службою таку нагороду, але через те, що він не був публічним, немає рідних, що будуть відстоювати його — його заслуги лишаються невидимими, пояснює правозахисниця.

“Не має бути різниці у тому, чи є у цього військового група підтримки, родичі, які здатні створити петицію про присвоєння йому нагороди, чи немає. Навіть, якщо ця людина була сама у світі, і в неї не було рідних, але вона виконала свій обов’язок і заслуговує на нагороду відповідно до тої системи, яка у нас є, то ми маємо зробити так, щоб він (ред. військовий, військова) був видимий для військ. Щоб не було такого, що ця людина не отримала свою нагороду, бо ніхто для неї петицію не створить. Мене оця частина людей хвилює, які можуть не мати такого соціального капіталу, який навіть після їхньої смерті дає їм можливість бути визнаними”, — резюмує Любов Галан.

Читайте також:

• Військові вологу витягували із стовбурів соняшника: як утримували Бахмут
• Як Пласт виховує самозарадність: розказує військовий та голова осередку в Краматорську
• “Любовне гніздечко Геббельса за 8 млн євро”: фейк про родину Зеленського

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!