Мені страшно вам це писати, але хочу подякувати за все, що читаю тут. Це якось дає віру в те, що не сама. Найцінніше було прочитати щоденники з рідної Луганщини, бо деколи здається, що сам один лишився.
Це рядки жінки з Луганщини, яка живе на окупованій території. Їх вона написала у своєму онлайн щоденнику. Так жінки в окупації підтримують одне одну. Свої щоденники мешканки ТОТ публікують у телеграм-каналі “Зла Мавка”.
Щоденник в окупації
25 січня 2024 Луганська область, Україна
Мені страшно вам це писати, але хочу подякувати за все, що читаю тут. Це якось дає віру в те, що не сама. Найцінніше було прочитати щоденники з рідної Луганщини, бо деколи здається, що сам один лишився. Але серцем розумію, що це не так.
Пишіть більше, прошу, це таку надію дає! Я з україномовної родини, ми завжди були трішки “іншими”, і професійне життя своє я так побудувала. Від часів окупації я, здається, змінююсь. Здається, що маска якась налізла і починає приростати до лиця.
“Ваш предмет неактуален”
Я навіть це повідомлення пересилаю через двох подруг, а раптом “по почерку узнають”, я ж викладала в школі, але пішла, коли довідалась, що тепер ми викладаємо “по мєтодічкє” і “ваш предмет неактуален как пропагандистский”. Вгадайте, що я вчила.
Я сховала “пропагандистские” спогади про свою бабцю і вишиванку, бо мені здається, що як прийдуть за чимось — а тут легко, бо я свій гострий язик сховати не можу, спочатку ляпну комусь із сусідів щось, чи в магазині, а потім не сплю, здається — ось вже за мною їдуть. А в мене вдома все “пропагандістске” — і книжки, і фотографії на стінах, даже імена дітей і внуків.
Про внуків окремий біль, їх же вже по “мєтодічкам” в школі вчать, а вони приходять питати “бабушка, а оце правда?”. А я їм що скажу, я кожне слово важу, щоб молодші ж в школі не повторили і всьо жду коли старший прийде — він розуміє, з ним вже можна. Так жалію, що українського прапора нема, якось всьо не до того було, а тепер не вистачає. Пошити хочеться просто, щоб мати. Страшно, але пошию. Плачу, як це пишу. Дякую, вам дівчата. Як же ми чекаємо.
Читайте також:
- Українці після окупації: як не перетворити повернення людей на соціальний конфлікт
- Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає інтегруватися людям
- Рік окупації Світлодарська: що відбувається в місті?
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!