У кожного міста є своя символіка, за якою його легко впізнати — це набір певних кольорів, форм, зображень тощо. Часів Яру також притаманні унікальні геральдичні символи.

Краєзнавчий музей міста Часів Яр поділився історією свого герба. Досліджував її місцевий житель Кирило Івлєв, сьогодні молодший науковий співробітник Львівського музею Івана Франка.

Герб Часів Яру: етапи

За твердженнями Кирила Івлєва, розвиток геральдичної історії Часовоярського мікрорегіону пов’язаний із символікою українських козацьких формувань XVII-XVIII ст., до яких входила досліджувана територія.

Мова йде про герби Війська Запорозького та Кальміуської паланки. На тогочасних гербах часто можна було помітити використання щитів, зброї, рівноконечних хрестів, зображення козака з рушницею тощо.

Другий етап геральдичної історії Часів Яру пов’язаний із символікою міста Бахмут. Тут переважало використання елементів козацької символіки, зображення господарських елементів, зокрема солеваріння.

За радянської доби геральдика перебувала у занепаді, її часто використовували як агітаційні зображення. Втім, у період 1960-80-х років почалося поступове зростання зацікавленості геральдичною символікою, часто ці спроби були аматорські.

Відомо, що у 1980-ті роки ентузіаст-геральдист С.О. Акатов з міста Луганська створив проєкт герба міста, де використав кольори прапору радянської республіки, зображення ковша роторного екскаватора. Офіційно як герб цей проєкт не затверджувався.

Коли Україна здобула незалежність, розпочався етап відродження історичних геральдичних традицій та створення на їх основі нових гербів населених пунктів, регіонів.

У останні роки ХХ століття за проєктом художниці В. Л. Нестерової було створено малий та великий герби Часів Яра, що використовуються й нині. Малий герб було затверджено рішенням міської ради в липні 1998 році, а великий — у липні 2000 році.

Великий герб Часів Яру зроблений на іспанському щиті, його права частина (зелена) символізує мир, спокій, гармонію, а ліва частина (червона) — вогонь, його потужність. У центрі герба розташований порожній трикутник сріблястого кольору — знак вогню.

Читайте також:

• Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда
• У мережі з’явились фото зруйнованого Бахмутського вокзалу
• Волонтер з Часів Яру показав, як зараз виглядає стадіон “Авангард”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2018 році бульвар Металургів реконструювали та змінили назву на Козацький. Тут часто прогулювалися бахмутяни, робили фото біля скульптури Козака-солевара з мішком солі та мушкетом.

Редакція Бахмут IN.UA згадує, як виглядав бульвар Металургів у 2018 році.

Бульвар Металургів Бахмут

Бульвар Козацький у 2018 році оновили, встановили обмежувачі швидкості, поставили клумбу, почистили територію.

В центрі бульвару створили кругову клумбу, на яку висаджували квіти-однолітки, основну частину скверу займали кущі троянд, їх налічували понад 4 тисячі.

Сквер Козацький оновили у 2018 році, у листопаді тут збирались бахмутяни на урочисте відкриття. Це місце мешканці Бахмута згадують з теплотою.

Читайте також:

• Світлодарськ до війни: як виглядало місто у липні 2021 року
• Ностальгічний та тихий Бахмут: як виглядало місто у червні 2018 року
• Васюківка до війни: як виглядало селище у серпні 2019 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Ірина Тесленко поділилась спогадами про Солоний карʼєр на виїзді з Бахмута. З дозволу авторки, редакція публікує текст.

***

Є одне на світі озеро, з яким повʼязано безліч приємних спогадів. Перший спогад — як я сиджу на березі, читаю “Тигролови” зі списку літньої літератури та слухаю як на фоні ллються розмови моєї ще повної сімʼї. І книга чудова, і погода така, що від води йде приємна свіжість, а далі в степу стоїть “звук спеки”, повітря гойдає від розжареного піску, а цвіркуни перебивають один одного.

Другий спогад більш ранній. Я ще в зовсім юному віці, бовтаюсь у воді. Я органічно відчувала себе у водному оточенні, нагадуючи загоріле жабеня. Раз за разом, я оберталась на берег, і чим ближче сонце було до обрію, тим активніше я кувиркалась в воді, бо розуміла, що скоро пора додому.

Вода в цьому озері трішки солона, а дно повністю біле від глини. Ступаючи ногами на дно, глина приємно пробирається крізь пальці, але виходити з озера важко, бо глина мокра та слизька, і тонкий очерет часом слугував природною рукою, яка простягала долоню відпочивальникам.

Як і підказувало моє чуття, незабаром з берега донеслось: “Ірііііішкаааа”. Мама почала збирати речі та щось розповідати про сині губи. Я не відчувала, що губи сині, і знала, що маю ще кілька хвилин, поки збереться подстілка.

Дитяча натура не хотіла вилазити з води, і в гру вступає тато. Стоячи у традиційній позі, яку я смішно перейняла у дорослому віці, тобто з руками в боки, татові треба було лише махнути рукою, підняти брови та крикнути: “Малиха”! Прийдеться вилазити, інших попереджень не буде

І от з рукою очерета, синіми губами та довольною пикою я вилажу з води. Ще попереду буде морозиво, а може заїдем забрати сестру з курсів (чи то вступних, чи то водійських), а ще шовковицю десь подовбати по вулиці. Ще купа справ.

У 2025 році мені легше побувати на Мальдівах, ніж на тому озері. Але, я б обрала не Мальдіви. ……..липень 2025 року. Солоному карʼєру на виїзді з міста, який подарував так багато спогадів.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!