Аналітики Інституту вивчення війни щодня стежать за ситуацію на різних напрямках фронту в Україні. Особлива увага прикута до дій українських та російських військ в Бахмуті, та на Бахмутському напрямку. Фахівці присвятили спецвипуск для Бахмута.

Редакція «Бахмут. IN. UA» зібрала головні тези із висновку Інституту вивчення війни.

Критика наступальних операцій України необґрунтована

Українські сили святкують звільнення Кліщіївки та Андріївки, ці два населені пункти розташувалися на південь від Бахмута, але всі зусилля України спочатку з оборони, а тепер і з проведення контрнаступальних операцій навколо Бахмута стали об’єктом необґрунтованої критики. 

Втім у Інституті війни вважають інакше. На їх думку, оборонні та контрнаступальні операції України в районі Бахмута з літа 2022 року є оперативно обґрунтованим заходом, який зафіксував велику кількість російської бойової потужності, яка в іншому випадку була б доступна для посилення російської оборони на півдні України. 

Російські повітряно-десантні війська наразі обороняють район Бахмута, вони вважаються елітою військ у росії. Це значне досягнення України допомогло запобігти створенню Росією великого мобільного оперативного резерву, який міг би бути використаний для зупинки основних українських контрнаступальних зусиль у Запорізькій області. 

Чи продовжуватимуть ЗСУ наступ на Бахмутському напрямку?

Продовження контрнаступу навколо Бахмута необхідне для того, щоб утримати російські сили в цьому районі. Нещодавня передислокація загону однієї окремої російської бригади ПДВ (ред. повітряно-десантних військ)  з-під Бахмута на південь України свідчить про те, що росіяни прагнуть повернути собі бойову міць, яку Україні у них відібрала.

Оборонні операції України в Бахмуті залучили елементи щонайменше однієї дивізії ПДВ, їх зафіксували біля Бахмута влітку 2022 року. Колишній російський офіцер Ігор Гіркін повідомив, що 137-й повітряно-десантний полк 106-ї повітряно-десантної дивізії діяв у Бахмуті разом із силами Вагнера з “початку” наступу Вагнера на Бахмут, імовірно, у червні 2022 року, коли почалася участь Вагнера в основних атаках на захоплення міста. Цей же 106 підрозділ рф діяв у Бахмуті аж до січня 2023 року.

Російські військові розгорнули додаткові підрозділи ПДВ у Бахмуті на початку та в середині травня 2023 року, незадовго до того, як покійний фінансист групи Вагнера Євген Пригожин оголосив, що сили Вагнера будуть виведені з Бахмута.

У квітні та на початку травня 2023 року темп боїв у Бахмуті знизився, оскільки російські війська завершили захоплення міста. Фінансист групи “Вагнера” Євген Пригожин оголосив про перемогу в Бахмуті 20 травня і заявив про намір вивести сили “Вагнера” з міста 25 травня. 25 травня Пригожин оголосив, що група “Вагнера” почала передавати свої позиції в Бахмуті Міністерству оборони Росії, і заявив, що “Вагнер” повністю вийде з міста 1 червня 2023 року. На заміну їм прийшли російські десантники.

Українські сили почали контрнаступальні операції в районі Бахмута майже одразу після відходу Вагнера. Росіяни були змушені зберегти сили ПДВ, які вже перебували там, і перекинути додаткові підкріплення до Бахмута. 

Україна почала контрнаступ на Бахмут та Запоріжжя одночасно

Після захоплення міста Вагнером близько 20 травня українські війська проводили постійні тактичні контратаки в Бахмуті та на його флангах. 4 червня Україна розпочала значний контрнаступ на Бахмут, в той самий день, коли розпочався великий контрнаступ на Запоріжжі, і протягом червня, липня та серпня проводила постійні та активні наступальні дії на північному та південному флангах Бахмута.

Ці постійні українські атаки під Бахмутом змусили залишатися під Бахмутом велику частину російських десантників. Російські військові не розгорнули б і не утримували б таку велику кількість елітних сил у Бахмуті, якби ЗСУ не розпочали широкомасштабні та ефективні контрнаступальні операції, які загрожували повернути місто, захоплене російськими військами з величезною ціною.

Російські джерела приписують частинам 98-ї повітряно-десантної дивізії – ймовірно, частинам 217-го повітряно-десантного полку – перемогу над українськими військами на північному фланзі Бахмута в липні 2023 року. Водночас щоб втримувати захоплені території – десантникам довелося залишатися в Бахмуті, їх не могли перекинути на інші фланги битви.

Той факт, що російське командування передислокувало ці сили ПДВ для утримання Бахмута, свідчить про те, що вони були б готові перекинутись до Запорізької області для захисту від основних українських контрнаступальних зусиль, якби українські операції не закріпили їх у районі Бахмута.

Які російські війська застрягли в Бахмуті завдяки українському контрнаступу?

• Обидва маневрені полки 106-ї повітряно-десантної дивізії;
• підрозділи 137-го полку;
• підрозділи 51-го полку;
• один з двох маневрених полків 98-ї повітряно-десантної дивізії;
• 217-й полк;
• підрозділи 11-ї окремої десантно-штурмової бригади;
• частини 31-ї окремої десантно-штурмової бригади;
• частини 83-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Російські військові перекинули частини двох підрозділів десантників, які російське командування не залучало до Бахмута, для підтримки російської оборони в Запорізькій області.

Єдиними силами з-поміж десантників росіян, які не були задіяні в Бахмуті до червня-липня 2023 року, були частини 76-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла під Кремінною, 331-го повітряно-десантного полку 98-ї повітряно-десантної дивізії, що також діяла під Кремінною, 7-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла на лівому (східному) березі Дніпра в Херсонській області, а також 45-ї гвардійської бригади спецпризначення, яка вже була задіяна в обороні південної частини України в районі Малої Токмачки ще на початку червня 2023 року.

Росіяни не мають достатньо резервів для другого взяття Бахмута

Начальник розвідки Кирило Буданов повідомив, що підрозділи 41-ї загальновійськової армії почали “повільну” передислокацію з лінії Луганська до району на півдні України. 

Така передислокація регулярних мотострілецьких підрозділів, ймовірно, відображає той факт, що російські війська не мають достатньої кількості підрозділів ПДВ для перекидання. 

Всі російські полки і бригади ПДВ, які ще не перекинуті на південь, зосереджені в районі Бахмута.

Чому російські десантники такі важливі?

Тривалі контрнаступальні операції українських військ у районі Бахмута з весни 2023 року дозволили успішно зафіксувати на місці значну частину російських десантників. 

Це підвищило шанси України на операційний успіх на південному фронті, запобігши створенню там резерву росіян. Це значне досягнення, бо саме десантники є основним експедиційним військом Росії та найбільш мобільною бойовою силою. 

Українські дії під Бахмутом виснажили ці частини, позбавили їх можливості перегрупуватися і переозброюватися, а також не дозволили російському командуванню використати їх для формування резерву для захисту південного фронту. Концентрація будь-якої значної частини цих підрозділів ПДВ в районі Роботиного зробила б неможливим прорив українських військ через лінію фронту в цьому районі.

Бахмут став для росії фатальною помилкою

Українці скористалися тим, що росія зациклилася на оперативно незначущому місті Бахмут, щоб стягнути туди найякісніші мобільні російські резерви спочатку для завершення російського захоплення міста, а потім для утримання його проти українських контрнаступальних операцій, які розпочалися майже одразу після відступу сил Вагнера.

Передислокація росією всіх або більшості цих частин десантників для оборони на півдні України — принесла б росії набагато більше користі, ніж розгортання українських контрнаступальних сил від Бахмута до Запоріжжя. 

Російським військам у Запоріжжі не вистачає живої сили, необхідної для оборони всіх польових укріплень, які вони підготували.  

Що заважає українським військам швидше прориватися?

Українські сили не отримали б стільки користі, якби сконцентрували більшу частину своїх бойових сил на проривних діях. Цьому є декілька доказів:

• брак обладнання для розмінування;
• складність проведення операцій з розмінування в умовах атак російської авіації та вертольотів за підтримки потужної російської артилерії та протитанкових систем.

Збільшення кількості українських сил, які б долали такі труднощі, не покращило б суттєво шанси України. Крім того, російські оборонні позиції навколо Бахмута спочатку не були сильно заміновані, і тому, ймовірно, не привернули увагу багатьох обмежених українських саперів до цього району, принаймні на початковому етапі. 

Таким чином, перекидання більшої кількості українських сил на південь до добре захищених російських мінно-вибухових загороджень у Запоріжжі навряд чи могло суттєво вплинути на ефективність українських контрнаступів у цьому районі, тоді як відсутність такої великої кількості потенційних резервних сил Росії, ймовірно, дала Україні шанс досягти значних успіхів на півдні.

У висновку аналітики підсумували, що українські оборонні, а потім контрнаступальні операції навколо Бахмута мали обґрунтований ефект. ЗСУ вдалося притягнути сюди основну масу російських військ.

Українським військам, ймовірно, доведеться продовжувати жорсткий тиск навколо Бахмута, щоб утримувати там російські сили ПДВ, але цей тиск, ймовірно, буде вартий того, щоб запобігти швидкому перекиданню цих російських сил на південь Запорізької області для переозброєння і підготовки до зупинки вирішальних українських зусиль на цьому напрямку.

Фото: Генштаб

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Донецькій області триває евакуація населення. Водночас нещодавно про проблеми з браком місць для евакуйованих, особливо, маломобільних розповіли волонтери, згодом про нестачу місць у транзитному центрі в Павлограді повідомили у Комісії захисту прав ВПО.

Актуальну ситуацію з евакуацією населення з Донецької області розповів Дмитро Пожарський, начальник відділу з питань надання соціальних послуг Департаменту соціального захисту населення.

Евакуація з Донецької області: що відомо

За словами Дмитра Пожарського, зараз розпочалась активна фаза евакуації, також триває розселення цивільного населення. За тиждень вже розселили 215 людей, з них 56 дітей та 53 маломобільні особи. Ще 20 маломобільних людей сьогодні розселять у геріатричних закладах Київщини.

За цей тиждень евакуйованих розселяли до:

• Львівської;
• Черкаської;
• Вінницької;
• Кіровоградської;
• Закарпатської;
• Львівської;
• Полтавської;
• Дніпропетровської;
• Одеської;
• Тернопільської;
• Київської;
• Житомирської областей.  

Транзитний центр у Лозовій та Волоському

У Комісії із захисту прав ВПО зазначили, що через перенавантаження евакуаційних пунктів, зокрема у Павлограді, урядовці ухвалили рішення відкрити два нових транзитних пункти: у Лозовій на Харківщині та Волоському на Дніпропетровщині.

“Крім того, до кінця серпня планується відкрити такі пункти у 15 областях і Києві, які зможуть додатково прийняти близько 30 тисяч ВПО, в тому числі маломобільних людей”, — написав Павло Фролов, Голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

За словами Дмитра Пожарського, центр у Лозовій за вчора відвідало 98 людей. Він розрахований на більше ніж 300 осіб. Саме сюди евакуюють людей з Донеччини, оскільки цей центр ближчий.

Евакуація маломобільних

Покинута жінка в лікарні і нестача шелтерів: які проблеми з евакуацією вирішують волонтери на Донеччині

Волонтери, які працюють на Донеччині зазначали, що з евакуацією маломобільних людей є проблеми, їх немає куди розміщувати. Як зазначив Дмитро Пожарський, евакуація одиноких маломобільних осіб триває вже три роки, людей розселяли у стаціонарні установи Донецької області.

Евакуація маломобільних, за словами Дмитра Пожарського, є у співпраці з Міністерством соціальної політики, з Національною соціальною службою, також Пожарський згадав за допомогу “СхідSOS”. Він пояснив, чому знайти місце для маломобільних людей важче:

“Це просто не так швидко, як для нас, здорових людей, знайти місце МТП. Тому що це повинна бути спеціально геріатрична установа. І тому триває пошук відповідних приміщень, тому люди можуть трошки затримуватись на транзитному центрі. Це все для того, щоб надати їм більш комфортні умови”.

Він запевнив, що з евакуацією маломобільних допомагають всі приймаючі області:

“Ми розуміємо, що таких місць не дуже багато по Україні, але ми не можемо сказати, що це якась кричуща проблема, яка дуже є. Вибачайте, ми ще нікого не залишили. Єдина проблема, яка зараз є, це відмова саме людей маломобільних евакуюватися. Ось на цю проблему прошу звернути увагу”.

Також, як повідомив Дмитро Пожарський, на останній нараді з Олексієм Кулебою (ред. віцепрем’єр-міністр відновлення, міністр розвитку громад та територій) надали відповідне доручення приймаючим громадам відкрити додаткові потужності для розміщення одиноких маломобільних осіб. Пожарський запевнив, що всі потрібні заходи вживаються.

“Проблеми з евакуацією немає. Лише проблема, як вмовити, людей, тих, хто залишився, виїхати”, — резюмував Пожарський.

До теми:

Де в Донецькій області ще працюють банки: перелік

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!