Десантники в пастці, резервів мало, а других вагнерівців нема. В ISW оцінили дії ЗСУ біля Бахмута

Семаковська Тетяна 11:15, 18 Вересня 2023

Аналітики Інституту вивчення війни щодня стежать за ситуацію на різних напрямках фронту в Україні. Особлива увага прикута до дій українських та російських військ в Бахмуті, та на Бахмутському напрямку. Фахівці присвятили спецвипуск для Бахмута.

Редакція «Бахмут. IN. UA» зібрала головні тези із висновку Інституту вивчення війни.

Критика наступальних операцій України необґрунтована

Українські сили святкують звільнення Кліщіївки та Андріївки, ці два населені пункти розташувалися на південь від Бахмута, але всі зусилля України спочатку з оборони, а тепер і з проведення контрнаступальних операцій навколо Бахмута стали об’єктом необґрунтованої критики. 

Втім у Інституті війни вважають інакше. На їх думку, оборонні та контрнаступальні операції України в районі Бахмута з літа 2022 року є оперативно обґрунтованим заходом, який зафіксував велику кількість російської бойової потужності, яка в іншому випадку була б доступна для посилення російської оборони на півдні України. 

Російські повітряно-десантні війська наразі обороняють район Бахмута, вони вважаються елітою військ у росії. Це значне досягнення України допомогло запобігти створенню Росією великого мобільного оперативного резерву, який міг би бути використаний для зупинки основних українських контрнаступальних зусиль у Запорізькій області. 

Чи продовжуватимуть ЗСУ наступ на Бахмутському напрямку?

Бойова зона в Бахмуті. Фото: з відкритих джерел

Продовження контрнаступу навколо Бахмута необхідне для того, щоб утримати російські сили в цьому районі. Нещодавня передислокація загону однієї окремої російської бригади ПДВ (ред. повітряно-десантних військ)  з-під Бахмута на південь України свідчить про те, що росіяни прагнуть повернути собі бойову міць, яку Україні у них відібрала.

Оборонні операції України в Бахмуті залучили елементи щонайменше однієї дивізії ПДВ, їх зафіксували біля Бахмута влітку 2022 року. Колишній російський офіцер Ігор Гіркін повідомив, що 137-й повітряно-десантний полк 106-ї повітряно-десантної дивізії діяв у Бахмуті разом із силами Вагнера з “початку” наступу Вагнера на Бахмут, імовірно, у червні 2022 року, коли почалася участь Вагнера в основних атаках на захоплення міста. Цей же 106 підрозділ рф діяв у Бахмуті аж до січня 2023 року.

Російські військові розгорнули додаткові підрозділи ПДВ у Бахмуті на початку та в середині травня 2023 року, незадовго до того, як покійний фінансист групи Вагнера Євген Пригожин оголосив, що сили Вагнера будуть виведені з Бахмута.

У квітні та на початку травня 2023 року темп боїв у Бахмуті знизився, оскільки російські війська завершили захоплення міста. Фінансист групи “Вагнера” Євген Пригожин оголосив про перемогу в Бахмуті 20 травня і заявив про намір вивести сили “Вагнера” з міста 25 травня. 25 травня Пригожин оголосив, що група “Вагнера” почала передавати свої позиції в Бахмуті Міністерству оборони Росії, і заявив, що “Вагнер” повністю вийде з міста 1 червня 2023 року. На заміну їм прийшли російські десантники.

Українські сили почали контрнаступальні операції в районі Бахмута майже одразу після відходу Вагнера. Росіяни були змушені зберегти сили ПДВ, які вже перебували там, і перекинути додаткові підкріплення до Бахмута. 

Україна почала контрнаступ на Бахмут та Запоріжжя одночасно

Битва за звільнення українських територій триває. Фото: з відкритих джерел

Після захоплення міста Вагнером близько 20 травня українські війська проводили постійні тактичні контратаки в Бахмуті та на його флангах. 4 червня Україна розпочала значний контрнаступ на Бахмут, в той самий день, коли розпочався великий контрнаступ на Запоріжжі, і протягом червня, липня та серпня проводила постійні та активні наступальні дії на північному та південному флангах Бахмута.

Ці постійні українські атаки під Бахмутом змусили залишатися під Бахмутом велику частину російських десантників. Російські військові не розгорнули б і не утримували б таку велику кількість елітних сил у Бахмуті, якби ЗСУ не розпочали широкомасштабні та ефективні контрнаступальні операції, які загрожували повернути місто, захоплене російськими військами з величезною ціною.

Російські джерела приписують частинам 98-ї повітряно-десантної дивізії – ймовірно, частинам 217-го повітряно-десантного полку – перемогу над українськими військами на північному фланзі Бахмута в липні 2023 року. Водночас щоб втримувати захоплені території – десантникам довелося залишатися в Бахмуті, їх не могли перекинути на інші фланги битви.

Той факт, що російське командування передислокувало ці сили ПДВ для утримання Бахмута, свідчить про те, що вони були б готові перекинутись до Запорізької області для захисту від основних українських контрнаступальних зусиль, якби українські операції не закріпили їх у районі Бахмута.

Які російські війська застрягли в Бахмуті завдяки українському контрнаступу?
  • Обидва маневрені полки 106-ї повітряно-десантної дивізії;
  • підрозділи 137-го полку;
  • підрозділи 51-го полку;
  • один з двох маневрених полків 98-ї повітряно-десантної дивізії;
  • 217-й полк;
  • підрозділи 11-ї окремої десантно-штурмової бригади;
  • частини 31-ї окремої десантно-штурмової бригади;
  • частини 83-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Російські військові перекинули частини двох підрозділів десантників, які російське командування не залучало до Бахмута, для підтримки російської оборони в Запорізькій області.

Єдиними силами з-поміж десантників росіян, які не були задіяні в Бахмуті до червня-липня 2023 року, були частини 76-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла під Кремінною, 331-го повітряно-десантного полку 98-ї повітряно-десантної дивізії, що також діяла під Кремінною, 7-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла на лівому (східному) березі Дніпра в Херсонській області, а також 45-ї гвардійської бригади спецпризначення, яка вже була задіяна в обороні південної частини України в районі Малої Токмачки ще на початку червня 2023 року.

Росіяни не мають достатньо резервів для другого взяття Бахмута
Мертвий Пригожин був одним із пішаків путіна, який дозволяв використовувати вагнерівців, який живий щит

Начальник розвідки Кирило Буданов повідомив, що підрозділи 41-ї загальновійськової армії почали “повільну” передислокацію з лінії Луганська до району на півдні України. 

Така передислокація регулярних мотострілецьких підрозділів, ймовірно, відображає той факт, що російські війська не мають достатньої кількості підрозділів ПДВ для перекидання. 

Всі російські полки і бригади ПДВ, які ще не перекинуті на південь, зосереджені в районі Бахмута.

Чому російські десантники такі важливі?
Завдяки скупченню росіян в Бахмуті – ЗСУ звільнили Роботине

Тривалі контрнаступальні операції українських військ у районі Бахмута з весни 2023 року дозволили успішно зафіксувати на місці значну частину російських десантників. 

Це підвищило шанси України на операційний успіх на південному фронті, запобігши створенню там резерву росіян. Це значне досягнення, бо саме десантники є основним експедиційним військом Росії та найбільш мобільною бойовою силою. 

Українські дії під Бахмутом виснажили ці частини, позбавили їх можливості перегрупуватися і переозброюватися, а також не дозволили російському командуванню використати їх для формування резерву для захисту південного фронту. Концентрація будь-якої значної частини цих підрозділів ПДВ в районі Роботиного зробила б неможливим прорив українських військ через лінію фронту в цьому районі.

Бахмут став для росії фатальною помилкою
Бахмут, 2023. Фото: з відкритих джерел

Українці скористалися тим, що росія зациклилася на оперативно незначущому місті Бахмут, щоб стягнути туди найякісніші мобільні російські резерви спочатку для завершення російського захоплення міста, а потім для утримання його проти українських контрнаступальних операцій, які розпочалися майже одразу після відступу сил Вагнера.

Передислокація росією всіх або більшості цих частин десантників для оборони на півдні України — принесла б росії набагато більше користі, ніж розгортання українських контрнаступальних сил від Бахмута до Запоріжжя. 

Російським військам у Запоріжжі не вистачає живої сили, необхідної для оборони всіх польових укріплень, які вони підготували.  

Що заважає українським військам швидше прориватися?

Українські сили не отримали б стільки користі, якби сконцентрували більшу частину своїх бойових сил на проривних діях. Цьому є декілька доказів:

  • брак обладнання для розмінування;
  • складність проведення операцій з розмінування в умовах атак російської авіації та вертольотів за підтримки потужної російської артилерії та протитанкових систем.

Збільшення кількості українських сил, які б долали такі труднощі, не покращило б суттєво шанси України. Крім того, російські оборонні позиції навколо Бахмута спочатку не були сильно заміновані, і тому, ймовірно, не привернули увагу багатьох обмежених українських саперів до цього району, принаймні на початковому етапі. 

Таким чином, перекидання більшої кількості українських сил на південь до добре захищених російських мінно-вибухових загороджень у Запоріжжі навряд чи могло суттєво вплинути на ефективність українських контрнаступів у цьому районі, тоді як відсутність такої великої кількості потенційних резервних сил Росії, ймовірно, дала Україні шанс досягти значних успіхів на півдні.

У висновку аналітики підсумували, що українські оборонні, а потім контрнаступальні операції навколо Бахмута мали обґрунтований ефект. ЗСУ вдалося притягнути сюди основну масу російських військ.

Українським військам, ймовірно, доведеться продовжувати жорсткий тиск навколо Бахмута, щоб утримувати там російські сили ПДВ, але цей тиск, ймовірно, буде вартий того, щоб запобігти швидкому перекиданню цих російських сил на південь Запорізької області для переозброєння і підготовки до зупинки вирішальних українських зусиль на цьому напрямку.

Фото: Генштаб

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Фронт на Донеччині: росіяни зменшили кількість атак на Костянтинівському та Лиманському напрямках

Семаковська Тетяна 11:00, 21 Листопада 2026
Донеччина / фото Генштаб ЗСУ

На Донеччині тривають активні бойові дії. Найактивніше противник атакує на Покровському та Костянтинівському напрямках, де протягом доби українські військові зупинили 26 та 9 штурмів відповідно. Загалом у Донецькій області протягом минулої доби зафіксували 46 наступальних дій російських військових, що на 14 менше, ніж напередодні. Інтенсивність штурмів помітно знизилася на Костянтинівському та Лиманському напрямках — на 9 та 7 атак відповідно, тоді як на Покровському тиск дещо зріс.

Про ситуацію на фронті розповідає Бахмут IN.UA.

Що відбувається на фронті Донеччини

Найбільше атак протягом минулої доби, 20 листопада, зафіксовано на Покровському напрямку. За даними Генштабу, тут українські військові зупинили 26 штурмів противника — на 2 більше, ніж добою раніше. Російські військові атакували у районах Софіївки, Новогришиного, Новопавлівки, Торецького, Кучерового Яру, Білицького, Вільного, Добропілля, Чернігівки та Сергіївки.

На Костянтинівському напрямку зафіксовано 9 атак — це удвічі менше (на 9 атак), ніж напередодні. Противник вів штурмові дії в районах Костянтинівки, Новоселівки та Новопавлівки.

На Лиманському напрямку минулої доби росіяни провели 6 атак — на 7 менше, ніж днем раніше. Українські військові зупинили спроби противника просунутися вперед у районах Колодязів та Лимана.

На Слов’янському напрямку противник здійснив 5 атак (стільки ж, як і за попередню добу) — у районах Кривої Луки та Ямполя.

На Краматорському напрямку минулої доби російські військові активних дій не проводили, як і напередодні.

Втрати росіян за 20 листопада

За даними Генштабу ЗСУ, протягом 20 листопада російські військові втратили:

  • близько 1 730 осіб особового складу (пораненими та вбитими);
  • 24 бойові броньовані машини;
  • 21 артилерійську систему;
  • 1 РСЗВ;
  • 2 засоби ППО;
  • 7 наземних робототехнічних комплексів;
  • 1 065 БПЛА оперативно-тактичного рівня;
  • 82 крилаті ракети;
  • 283 одиниці автомобільної техніки та автоцистерн;
  • 2 одиниці спецтехніки.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До Дня Гідності та Свободи: бахмутянин Андрій Лоза про два Майдани та події 2014 року

Семаковська Тетяна 10:00, 21 Листопада 2026

Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед тих, хто відстоював український вибір ще з 2004 року, а взимку 2013–2014 років пройшов крізь газові атаки, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО, — бахмутянин Андрій Лоза.

Народжений у Бахмуті, він свідомо перейшов на українську мову в розпал Помаранчевої революції, ламаючи міфи про “російськомовний Донбас” у центрі Донецька. Згодом очолював міський осередок ВО “Свобода”, був затриманий силовиками на Водохреща 19 січня 2014 року, боронив рідну землю у складі добровольчого батальйону “Січ”, а під час повномасштабної війни став на захист Київщини.

Про першу поїздку на Майдан із 800 гривнями в кишені, жорстоке затримання на вулиці Грушевського, проросійський спротив у Бахмуті навесні 2014-го та мрію про відбудову рідного міста Андрій Лоза розповів редакції Бахмут IN.UA.

“Вийшов на перон у Києві вже українськомовним”: Помаранчева революція та робота в Донецьку

Андрій Лоза народився 1 червня 1983 року в Бахмуті, навчався у місцевій школі №13. Заклад тоді був російськомовним — українську мову та літературу викладали лише двічі на тиждень. Проте вчителька української, родом із Поділля, зуміла прищепити хлопцеві любов до рідного слова, яка згодом стала визначальною в його житті.

У 2002–2007 роках Андрій працював у Донецьку за графіком “чотири через чотири”: чотири доби в обласному центрі, чотири — вдома в Бахмуті. Працював у відомих закладах у середмісті Донецька — на бульварі Пушкіна, площі Дзержинського та в районі між “Донбас Ареною” і старим стадіоном “Челюскінців”.

Переломний момент стався восени 2004 року, у розпал Помаранчевої революції. Андрій ніколи не приховував своїх проукраїнських поглядів на роботі, тож зрештою керівництво ресторану попросило його звільнитися. Не вагаючись, із 800 гривнями в кишені він сів на потяг до Києва — вперше їхати до столиці, на Майдан.

“Саме в поїзді, в тамбурі, я згадав свою шкільну вчительку української мови з тринадцятої школи. І вирішив: усе, переходжу на українську. На перон київського вокзалу я вийшов уже українськомовним. А коли повернувся до Донецька, почав спілкуватися українською з гостями в закладі. Не розуміли мене відсотків п’ять-десять — ті, хто приїхав із росії. Усі інші чудово розуміли, ще й гарні чайові залишали. Ніякого “мовного питання” в Донецьку не існувало — це була вигадка політтехнологів“, — згадує Андрій Лоза.

“У мене не було Євромайдану — була Революція Гідності”: грудень 2013-го та Банкова

Перед початком Революції Гідності Андрій очолював бахмутський міський осередок ВО “Свобода” на громадських засадах, заробляючи на життя роботою на фермерському господарстві в Покровському. Коли наприкінці листопада 2013 року силовики жорстоко побили студентів у Києві, він разом із побратимами вирушив до столиці.

Із 1 грудня 2013 року по 19 січня 2014 року бахмутянин безвиїзно перебував у вирі протестів. Для нього ці події від самого початку мали глибший сенс, ніж просто зовнішньополітичний курс країни.

“У мене ніколи не було “Євромайдану”. Революція Гідності — це те, чого нам не вистачало, і цей гештальт досі повністю не закритий. Ще не всі розуміють, що таке гідність і власна цінність“, — наголошує чоловік.

Уже в перший день зими, 1 грудня, Андрій опинився в епіцентрі подій на вулиці Банковій — стояв безпосередньо біля того самого грейдера, коли активісти намагалися стримати людей і не допустити провокацій проти силовиків. Тоді ж він отримав своє перше “хрещення” сльозогінним газом та контузію.

Водохреща на Грушевського, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО

Найважчим спогадом тієї зими для Андрія стало 19 січня 2014 року — Водохреща, яке увійшло в історію Майдану як “Вогнехреща”. На той момент бахмутянин мав статус помічника народного депутата та посвідчення позаштатного кореспондента газети “Всеукраїнське об’єднання «Свобода»”, допомагаючи журналістам і стрімерам висвітлювати події наживо.

Того дня він разом із побратимами з’їздив скупатися в ополонці, вирішив кинути курити, одягнув вишиванку, а зверху — теплу куртку з капюшоном. Повернувшись на Майдан, побачив, що на вулиці Грушевського спалахнули активні сутички: силовики застосовували водомети на морозі, в повітрі літали світлошумові гранати. Андрій пішов туди, наївно розраховуючи, що журналістське посвідчення та статус помічника нардепа захистять його в межах закону.

“Мене витягли прямо з автобуса, де перебували журналісти. Люди в чорному камуфляжі без розпізнавальних знаків натягнули мені на голову капюшон, заламали руки в “ластівку” і відвели до бордюру біля Червоного корпусу університету. Почали бити ногами, вимагаючи розставити ноги. Дякувати Богу, я займався спортом: згрупувався, закрився в “замочок”, і це мене врятувало від тяжчих травм“, — розповідає Андрій.

Після затримання його близько трьох-чотирьох годин возили Києвом в автозаку. У кишені дивом залишився мобільний телефон, тож Андрій встиг зателефонувати до пресцентру Революції Гідності й повідомити, що його везуть до Деснянського райвідділу міліції. Коли автозак прибув на місце, там уже чергували адвокати та народні депутати. Попри це, за командою одного з міліцейських керівників затриманого кинули до камери, відрізавши шнурки та витягнувши пояс.

На суді взяти бахмутянина на поруки пропонували народні депутати та громадські діячі, однак суддя відправив його під варту — формальною підставою стало те, що Андрій був зареєстрований у Бахмуті (тоді Артемівську), а не в столиці.

“Спершу мене на дві доби помістили в ізолятор тимчасового тримання. Єдиний плюс, який я там отримав, — у камері була гаряча вода і я нарешті виспався після тижнів на барикадах. Потім перевели до Лук’янівського СІЗО. Хлопці в камері раділи, бо побратими з волі передавали мені сигарети, а я тримався і не курив — пообіцяв собі, що закурю лише тоді, коли вийду“, — ділиться спогадами ветеран.

У СІЗО, попри спроби тиску, Андрій відчув несподівану солідарність: навіть серед звичайних в’язнів до майданівців ставилися з повагою. А звільнення в лютому 2014 року, коли режим Януковича вже сипався, обернулося справжнім юридичним курйозом.

“Шевченківський суд змінив мені запобіжний захід на нічний домашній арешт — із десятої вечора до ранку за місцем прописки в Артемівську. Конвоїри в Києві розгубилися: вони мали везти мене під домашній арешт на Донеччину, а в країні вже тривала розв’язка, Янукович тікав із Межигір’я, і ніхто не розумів, що робити. Зрештою мене просто відпустили. Вийшовши за ворота, я, як і обіцяв, з’їв добрий шматок м’яса і закурив“, — посміхається Андрій.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Без води, проте зі сміттям”: як живуть українці в Донецьку

Війна росії проти України почалася задовго до 24 лютого 2022 року. Перша фаза фізичної окупації територій нашої держави у сучасній історії відбулася ще 2014 року. […]

Пушилін в Бахмуті

пушилін в Бахмуті: що обіцяв, про що брехав?

Голова так званої «днр» денис пушилін опублікував відео, у якому розповів про «київський режим» та майбутню відбудову Бахмута. пушилін заявив, що росія вже має схожий […]

photo 5258430724120363862 y e2c0b

«Україна змінила хід війни»: що міжнародні експерти кажуть про Бахмут та контрнаступ

За останні кілька днів ЗСУ повернули під контроль України значну частину окупованої території. Це стосується переважно Харківської, Херсонської та частково Луганської областей. При цьому окупанти […]