Аналітики Інституту вивчення війни щодня стежать за ситуацію на різних напрямках фронту в Україні. Особлива увага прикута до дій українських та російських військ в Бахмуті, та на Бахмутському напрямку. Фахівці присвятили спецвипуск для Бахмута.

Редакція «Бахмут. IN. UA» зібрала головні тези із висновку Інституту вивчення війни.

Критика наступальних операцій України необґрунтована

Українські сили святкують звільнення Кліщіївки та Андріївки, ці два населені пункти розташувалися на південь від Бахмута, але всі зусилля України спочатку з оборони, а тепер і з проведення контрнаступальних операцій навколо Бахмута стали об’єктом необґрунтованої критики. 

Втім у Інституті війни вважають інакше. На їх думку, оборонні та контрнаступальні операції України в районі Бахмута з літа 2022 року є оперативно обґрунтованим заходом, який зафіксував велику кількість російської бойової потужності, яка в іншому випадку була б доступна для посилення російської оборони на півдні України. 

Російські повітряно-десантні війська наразі обороняють район Бахмута, вони вважаються елітою військ у росії. Це значне досягнення України допомогло запобігти створенню Росією великого мобільного оперативного резерву, який міг би бути використаний для зупинки основних українських контрнаступальних зусиль у Запорізькій області. 

Чи продовжуватимуть ЗСУ наступ на Бахмутському напрямку?

Продовження контрнаступу навколо Бахмута необхідне для того, щоб утримати російські сили в цьому районі. Нещодавня передислокація загону однієї окремої російської бригади ПДВ (ред. повітряно-десантних військ)  з-під Бахмута на південь України свідчить про те, що росіяни прагнуть повернути собі бойову міць, яку Україні у них відібрала.

Оборонні операції України в Бахмуті залучили елементи щонайменше однієї дивізії ПДВ, їх зафіксували біля Бахмута влітку 2022 року. Колишній російський офіцер Ігор Гіркін повідомив, що 137-й повітряно-десантний полк 106-ї повітряно-десантної дивізії діяв у Бахмуті разом із силами Вагнера з “початку” наступу Вагнера на Бахмут, імовірно, у червні 2022 року, коли почалася участь Вагнера в основних атаках на захоплення міста. Цей же 106 підрозділ рф діяв у Бахмуті аж до січня 2023 року.

Російські військові розгорнули додаткові підрозділи ПДВ у Бахмуті на початку та в середині травня 2023 року, незадовго до того, як покійний фінансист групи Вагнера Євген Пригожин оголосив, що сили Вагнера будуть виведені з Бахмута.

У квітні та на початку травня 2023 року темп боїв у Бахмуті знизився, оскільки російські війська завершили захоплення міста. Фінансист групи “Вагнера” Євген Пригожин оголосив про перемогу в Бахмуті 20 травня і заявив про намір вивести сили “Вагнера” з міста 25 травня. 25 травня Пригожин оголосив, що група “Вагнера” почала передавати свої позиції в Бахмуті Міністерству оборони Росії, і заявив, що “Вагнер” повністю вийде з міста 1 червня 2023 року. На заміну їм прийшли російські десантники.

Українські сили почали контрнаступальні операції в районі Бахмута майже одразу після відходу Вагнера. Росіяни були змушені зберегти сили ПДВ, які вже перебували там, і перекинути додаткові підкріплення до Бахмута. 

Україна почала контрнаступ на Бахмут та Запоріжжя одночасно

Після захоплення міста Вагнером близько 20 травня українські війська проводили постійні тактичні контратаки в Бахмуті та на його флангах. 4 червня Україна розпочала значний контрнаступ на Бахмут, в той самий день, коли розпочався великий контрнаступ на Запоріжжі, і протягом червня, липня та серпня проводила постійні та активні наступальні дії на північному та південному флангах Бахмута.

Ці постійні українські атаки під Бахмутом змусили залишатися під Бахмутом велику частину російських десантників. Російські військові не розгорнули б і не утримували б таку велику кількість елітних сил у Бахмуті, якби ЗСУ не розпочали широкомасштабні та ефективні контрнаступальні операції, які загрожували повернути місто, захоплене російськими військами з величезною ціною.

Російські джерела приписують частинам 98-ї повітряно-десантної дивізії – ймовірно, частинам 217-го повітряно-десантного полку – перемогу над українськими військами на північному фланзі Бахмута в липні 2023 року. Водночас щоб втримувати захоплені території – десантникам довелося залишатися в Бахмуті, їх не могли перекинути на інші фланги битви.

Той факт, що російське командування передислокувало ці сили ПДВ для утримання Бахмута, свідчить про те, що вони були б готові перекинутись до Запорізької області для захисту від основних українських контрнаступальних зусиль, якби українські операції не закріпили їх у районі Бахмута.

Які російські війська застрягли в Бахмуті завдяки українському контрнаступу?

• Обидва маневрені полки 106-ї повітряно-десантної дивізії;
• підрозділи 137-го полку;
• підрозділи 51-го полку;
• один з двох маневрених полків 98-ї повітряно-десантної дивізії;
• 217-й полк;
• підрозділи 11-ї окремої десантно-штурмової бригади;
• частини 31-ї окремої десантно-штурмової бригади;
• частини 83-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Російські військові перекинули частини двох підрозділів десантників, які російське командування не залучало до Бахмута, для підтримки російської оборони в Запорізькій області.

Єдиними силами з-поміж десантників росіян, які не були задіяні в Бахмуті до червня-липня 2023 року, були частини 76-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла під Кремінною, 331-го повітряно-десантного полку 98-ї повітряно-десантної дивізії, що також діяла під Кремінною, 7-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла на лівому (східному) березі Дніпра в Херсонській області, а також 45-ї гвардійської бригади спецпризначення, яка вже була задіяна в обороні південної частини України в районі Малої Токмачки ще на початку червня 2023 року.

Росіяни не мають достатньо резервів для другого взяття Бахмута

Начальник розвідки Кирило Буданов повідомив, що підрозділи 41-ї загальновійськової армії почали “повільну” передислокацію з лінії Луганська до району на півдні України. 

Така передислокація регулярних мотострілецьких підрозділів, ймовірно, відображає той факт, що російські війська не мають достатньої кількості підрозділів ПДВ для перекидання. 

Всі російські полки і бригади ПДВ, які ще не перекинуті на південь, зосереджені в районі Бахмута.

Чому російські десантники такі важливі?

Тривалі контрнаступальні операції українських військ у районі Бахмута з весни 2023 року дозволили успішно зафіксувати на місці значну частину російських десантників. 

Це підвищило шанси України на операційний успіх на південному фронті, запобігши створенню там резерву росіян. Це значне досягнення, бо саме десантники є основним експедиційним військом Росії та найбільш мобільною бойовою силою. 

Українські дії під Бахмутом виснажили ці частини, позбавили їх можливості перегрупуватися і переозброюватися, а також не дозволили російському командуванню використати їх для формування резерву для захисту південного фронту. Концентрація будь-якої значної частини цих підрозділів ПДВ в районі Роботиного зробила б неможливим прорив українських військ через лінію фронту в цьому районі.

Бахмут став для росії фатальною помилкою

Українці скористалися тим, що росія зациклилася на оперативно незначущому місті Бахмут, щоб стягнути туди найякісніші мобільні російські резерви спочатку для завершення російського захоплення міста, а потім для утримання його проти українських контрнаступальних операцій, які розпочалися майже одразу після відступу сил Вагнера.

Передислокація росією всіх або більшості цих частин десантників для оборони на півдні України — принесла б росії набагато більше користі, ніж розгортання українських контрнаступальних сил від Бахмута до Запоріжжя. 

Російським військам у Запоріжжі не вистачає живої сили, необхідної для оборони всіх польових укріплень, які вони підготували.  

Що заважає українським військам швидше прориватися?

Українські сили не отримали б стільки користі, якби сконцентрували більшу частину своїх бойових сил на проривних діях. Цьому є декілька доказів:

• брак обладнання для розмінування;
• складність проведення операцій з розмінування в умовах атак російської авіації та вертольотів за підтримки потужної російської артилерії та протитанкових систем.

Збільшення кількості українських сил, які б долали такі труднощі, не покращило б суттєво шанси України. Крім того, російські оборонні позиції навколо Бахмута спочатку не були сильно заміновані, і тому, ймовірно, не привернули увагу багатьох обмежених українських саперів до цього району, принаймні на початковому етапі. 

Таким чином, перекидання більшої кількості українських сил на південь до добре захищених російських мінно-вибухових загороджень у Запоріжжі навряд чи могло суттєво вплинути на ефективність українських контрнаступів у цьому районі, тоді як відсутність такої великої кількості потенційних резервних сил Росії, ймовірно, дала Україні шанс досягти значних успіхів на півдні.

У висновку аналітики підсумували, що українські оборонні, а потім контрнаступальні операції навколо Бахмута мали обґрунтований ефект. ЗСУ вдалося притягнути сюди основну масу російських військ.

Українським військам, ймовірно, доведеться продовжувати жорсткий тиск навколо Бахмута, щоб утримувати там російські сили ПДВ, але цей тиск, ймовірно, буде вартий того, щоб запобігти швидкому перекиданню цих російських сил на південь Запорізької області для переозброєння і підготовки до зупинки вирішальних українських зусиль на цьому напрямку.

Фото: Генштаб

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Донецькій області триває примусова евакуація дітей із зон бойових дій та громад, наближених до лінії фронту. На сьогодні на територіях, де оголошена примусова евакуація, залишаються понад 100 дітей, 16 з яких — у зоні активних бойових дій. Примусова евакуація триває у чотирьох громадах Донеччини.

Скільки дітей лишаються в населених пунктах, де оголошена примусова евакуація, та чи були випадки примусового вилучення дітей з родин, під час брифінгу розповіла Юлія Рижакова — начальниця Служби у справах дітей.

Скільки дітей залишаються на Донеччині, дані на березень 2026 року

Станом на 11 березня в Донецькій області залишаються проживати 11 224 дітей. Наразі примусова евакуація дітей триває у чотирьох громадах області. Є діти і в зоні активних бойових дій, а саме в місті Дружківка. Загалом у семи населених пунктах, де оголошено обов’язкову евакуацію в примусовий спосіб, перебувають 117 дітей.

На сьогодні діти залишаються в таких громадах, де оголошена обов’язкова евакуація:

• Дружківська міська громада, місто Дружківка — 16 дітей (16 сімей);
• Андріївська сільська громада, село Сергіївка — 26 дітей (18 сімей);
• Миколаївська міська громада — 57 дітей (41 сім’я);
• Святогірська міська громада — 18 дітей (11 сімей).

Протягом двох минулих тижнів з населених пунктів, де оголошена примусова евакуація, вивезли 131 дитину.

Чи були випадки примусової евакуації дітей

2 березня 2026 року Президент України Володимир Зеленський підписав закон № 4779-IX, який передбачає зміни щодо евакуації дітей із зон активних та можливих бойових дій. Закон передбачає, що поліція може вилучати дітей з родин, які перебувають у зоні бойових дій і батьки яких відмовляються від евакуації. Далі вилучених дітей передаватимуть в органи опіки та пікування, де визначатимуть їхнє подальше місце проживання.

Начальниця Служби у справах дітей Донецької ОДА повідомила, що поки на Донеччині не було фактів вилучення дітей з родин. Причиною цього є те, що не розроблені підзаконні акти, які б регулювали цей процес.

“На сьогодні закон набрав чинності. Але ми розуміємо, що повинні бути створені підзаконні акти для того, щоб мати алгоритм та порядок дій, за яким ми будемо діяти. На сьогодні цей алгоритм дій не розроблений. На тому тижні нас збирали в Державній службі у справах дітей, де ми обговорювали можливі варіанти. Були запрошені всі прифронтові регіони, яких може стосуватися використання цього закону. Зараз все в розробці, і я думаю, що найближчий тиждень ще підзаконні нормативні акти не будуть розроблені. Допоки не буде порядку, ніхто нікого вилучати не буде. Ми, все ж таки, сподіваємось на те, що всі наші діти будуть евакуйовані разом з батьками”, — зазначила Юлія Рижакова.

Евакуація з Донецької області: контакти

Звернення про евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на вивіз тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Евакуація повністю безоплатна.

Читайте також:

• Евакуація з Донеччини: люди почали виїздити зі Слов’янська та Краматорська
• Життя у “квартирах-склепах” та нова тактика обстрілів: як відбувається евакуація на Донеччині
• На Донеччині змінили час комендантської години: що потрібно знати мешканцям

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

19-річний Олег (ред. ім’я змінене з міркувань безпеки) днями перетнув кордон України з Білоруссю. Сюди він вирвався з рідної Херсонщини, яка чотири роки перебуває в окупації. Юнаку було всього 15 років, коли до його рідного населеного пункту зайшла російська армія. Окупаційна влада принесла нові закони, порядки і постійний тиск на тих, хто чинив опір. Ще будучи школярем, Олег вирішив, що не миритиметься з окупаційним режимом і мріяв про повернення до України. Після досягнення повноліття юнак став готуватися до виїзду.

Про своє життя в окупації і виїзд до України Олег розповів редакції Бахмут IN.UA.

Про довоєнне життя і початок повномасштабного вторгнення

Олег родом з Каланчацького району Херсонщини. Тут він мешкав разом з родиною і навчався у школі. До 2022 року юнак мав звичайне життя — навчався у школі, гуляв з друзями, вів соцмережі.

24 лютого 2022 року Херсонщина прийняла на себе удар окупантів. Населений пункт, у якому тоді мешкав Олег, став однією з перших мішеней російської армії. Спочатку його обстріляли “Градами”, а вже рано вранці ним їздили російські танки.

“Вночі 24 лютого я чомусь не спав, не хотілося. Дивився собі фільм на телефоні і ні про що не переживав. Я новинами тоді не цікавився, тому навіть не підозрював, що взагалі щось має бути. А о 4 ранку почув дуже сильні вибухи і свист ракет. Почав хвилюватися і побіг до батьків у кімнату. Ми сиділи там разом, одразу ж одягнулися, бо думали, що треба буде кудись їхати. А далі почалися сильні обстріли. Спочатку “Градом” накрили, а вже десь о 6 ранку до нас танки заїхали, почали всюди їздити, роздивлятися. Мабуть, вони шукали українських військових. Дивилися хто, може, лишився чи заховався”, — розповідає Олег.

Юнак розповідає, що місцеві жителі дуже негативно сприйняли окупацію. Перший час люди масово виходили на мітинги і виказували спротив, однак росіяни змогли придушити проукраїнське населення зброєю і погрозами.

“Те, що на Херсонщині хтось чекав росію — це брехня повна. В перші місяці ходили всі на мітинги. У маленьких селах їх не було, а саме в містах, тому ж Каланчаку, наприклад, були проукраїнські мітинги. І в Херсоні мітинги були, і танки зупиняли голими руками. Просто потім російські військові почали з автоматами на людей нападати, і всіх розганяли. Тому багато людей одразу виїхали, щоб це все не терпіти. Спротив справді був, але зараз, можливо тому що багато хто виїхав, здається, що в окупації нікого проукраїнського не лишилося”, — зауважив Олег.

Як змінилося життя в окупації

Коли рідний населений пункт Олега окупували, навчання в школі стало неможливим. Юнаку та його однокласникам видали документи про дострокове закінчення 9 класу, оскільки проведення випускних іспитів було неможливе.

1 вересня 2022 року Олег був змушений піти на навчання в російську школу. До цього дітей примушували окупанти. Навчатися онлайн в українських школах було заборонено, а за прогули в російській школі батькам погрожували забрати дитину.

“Казали, якщо не підуть у російську школу, то до батьків прийдуть з органів опіки і вилучать дитину в інтернат. Ще був варіант вчитися в українській школі онлайн. Перший час, перші 2-3 місяці з вересня, до цього нормально ставилися. А потім почали за це карати. До дітей приходили перевіряти, чи навчаються вони в українській школі і чи не прогулюють вони російські. У мене був знайомий з окупації, він у російську школу не ходив. То до нього приходили військові і питали, чому він туди не ходить. А потім він через якийсь час виїхав”, — розповів хлопець.

У школах активно просували російські наративи. Також учнів змушували відвідувати пропагандистські заходи і брати в них участь. Паралельно з цим окупанти знищували українські символіку, як у навчальних закладах, так і на вулицях.

“Перші 2-3 місяці у школі все нормально було. Нам казали, що буде звичайне навчання просто за російськими стандартами. А потім почалась дуже сильна пропаганда: нав’язування ідеології росії, проводили так звані “уроки мужества”, уроки російської культури, історію росії почали нав’язувати. Також прибирали українську символіку зі школи і взагалі всюди — знаки, пам’ятники. Була пропаганда Дня перемоги. Нас змушували ходити на ці всі свята, одягатися у військову форму, виступати. Навіть якщо ти не хотів туди йти, то все одно змушували. Погрожували, що якщо не будеш брати участь, то в тебе будуть проблеми”, — розповів Олег.

Зміни були відчутні і на побутовому рівні. Зменшився асортимент продуктів у магазинах та знизилась їх якість.

Також окупаційна влада намагалась домогтися більш лояльного ставлення мешканців, тому в перші місяці люди могли не платити за комунальні послуги. Та потім люди зіштовхнулись з російськими цінами і тарифами.

“Перші місяці з продуктами було дуже важко. Навіть звичайний цукор було важко купити. Його намагалися брати мішками, тому що в магазинах його не вистачало. Та і продукти там стали сумнівної якості, вони такі ж і зараз. А ще вони набагато дорожчі, ніж у Криму чи росії. Може націнка через експорт, може просто їм так вигідно, я не знаю. Загалом продуктів стало менше, асортимент не дуже великий. На рахунок послуг ЖКГ, то в перші місяці ми не платили ні за що. Нам сказали, що можна не платити. А потім ввели російські тарифи, поступово почали їх піднімати. Казка закінчилася, так би мовити”, — згадує хлопець.

Була на Херсонщині і примусова паспортизація. Юнак каже, ще спершу були люди, які за власним бажанням взяли російський паспорт. Це були ті, хто підтримували дії рф. З кінця 2022 року паспортизація стала примусовою. Олега змусили отримати паспорт у школі. Хлопцю сказали, що в разі відмови від документа російського зразка у нього будуть проблеми.

Про виїзд з окупації

Олег хотів виїхати з окупації ще з перших днів війни. Та він не міг цього зробити, оскільки був неповнолітнім. Коли хлопцю виповнилось 18 років, він серйозно задумався про виїзд. Каже, що мотивацією було бажання жити нормальне життя без страху і переховувань.

“Я просто хотів нормального життя без тиску, без пропаганди і без страху, що в будь-яку хвилину можуть прийти російські військові і кудись мене відвезти в невідомому напрямку. Мені просто набридло жити постійно у страху, що треба ховати телефон, ховати і видаляти переписки, шифруватися з друзями. Бо там були постійні перевірки, обшуки. А ще там нікому не можна було довіряти, особливо малознайомим людям. Бо спочатку це начебто бабуся як бабуся, гарна сусідка, а після 24 лютого вони вже пішла здавати тебе російським військовим. Були і такі люди, що до війни нормальні були, а після приходу росії зразу пішли на них працювати і здавати проукраїнських людей”, — каже Олег.

Виїзд із окупації був для хлопця надзвичайно складним. У знаки давалось те, що він мав проблеми з російським законом через підтримку України. Тому виїзд був ризиковим, оскільки в разі невдачі він міг отримати реальний термін за ґратами.

Маршрут юнака пролягав з Херсонської області до Криму, далі була москва, Мінськ і з Білорусі він потрапив в Україну через єдиний пункт пропуску. Олег вважає, що йому дуже пощастило пройти російський кордон без фільтрації, бо за нього вступився водій. Чоловік сказав, що автобус не буде чекати стільки часу одного пасажира, і це допомогло йому вибратись з росії.

Потрапивши до України, Олега дуже вразила доброзичливість людей і продукти, які колись були для нього звичними.

“Це, мабуть, дуже абсурдно, але тут така смачна “Фанта”. В окупації теж вона є, але звісно це не оригінальний напій, а російська пародія. У них там воно все несмачне, їжа якась прісна. Тому чомусь мене саме забутий смак “Фанти” вразив. А ще я запам’ятав доброзвичливість українських прикордонників. Тому що російські дуже грубі, якісь злі, ніби ображені на весь світ. А українські такі добрі, спокійні, запитували як я себе почуваю, чи все в мене добре, як я доїхав”, — розповів Олег.

По приїзду юнак успішно пройшов перевірку на українському кордоні і тепер починає нове життя. Каже, що має дуже велику підтримку від волонтерів. Залишившись без нічого, він отримав всю необхідну допомогу. Волонтери допоможуть йому і облаштуватися на новому місці.

“По приїзду мене поселили, дали поїсти, ліжко комфортне, душ. Видали різні пакети з гігієною, одягом, продуктами на перший час. Всі дуже доброзичливі і ніхто не каже, що я поганий, бо з окупації виїхав. Ніхто не каже, що я якийсь колаборант, зрадник, навпаки всі ставляться зі співчуттям і розумінням. Далі планую їхати в Київ, де мені має допомогти волонтерська організація, яка якраз допомагала і виїхати. Мені мають знайти житло на перший час, можливо навіть і роботу, та пропонують інші послуги підтримки, наприклад, психолог, адаптація, навчання, оформлення грошових виплат, як ВПО. А ще у планах зустрітися зі своїми друзями, яких я не бачив 4 роки, живучи в окупації”, — ділиться планами Олег.

Тим, хто досі живе в окупації, але хоче виїхати, Олег радить зважити всі ризики і намагатися виїхати. Але це рішення потрібно ухвалювати виважено і прискіпливо продумати кожен крок.

“Скажу так — життя одне. Тому зараз, поки є можливість, треба намагатися виїжджати. Я думаю, що рано чи пізно росіяни закрутять гайки і вже ніяк звідти не виїдеш. Взагалі це ризиковано. Я виїхав під великим ризиком і не кажу, що гарантовано всі так зможуть виїхати, особливо в кого судимість. Мені правда дуже пощастило. Я не хочу наражати людей на небезпеку своїми порадами, але я й не хочу, щоб вони лишалися в окупації. Тому нехай самі вирішують: їхати чи ні. Тут треба морально бути готовим до ризиків. Особисто я морально був готовий до того, що в будь-яку хвилину мене можуть забрати і відвезти у в’язницю. Це був шлях без права на помилку”, — каже Олег.

Раніше редакція публікувала історію В’ячеслава Муністера — донеччанина, який виїхав з Донецька після 10 років окупації. Читайте її за покликанням.

Читайте також:

• Евакуація з Донеччини: люди почали виїздити зі Слов’янська та Краматорська
• 18-річна дівчина з Волновахи допомогала ЗСУ, будучи на ТОТ: їй загрожує до 20 років арешту
• “Служу росії”: як окупанти мілітаризують дітей у школах і садках Донеччини до “дня защитника отчечества”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!