Аналітики Інституту вивчення війни щодня стежать за ситуацію на різних напрямках фронту в Україні. Особлива увага прикута до дій українських та російських військ в Бахмуті, та на Бахмутському напрямку. Фахівці присвятили спецвипуск для Бахмута.

Редакція «Бахмут. IN. UA» зібрала головні тези із висновку Інституту вивчення війни.

Критика наступальних операцій України необґрунтована

Українські сили святкують звільнення Кліщіївки та Андріївки, ці два населені пункти розташувалися на південь від Бахмута, але всі зусилля України спочатку з оборони, а тепер і з проведення контрнаступальних операцій навколо Бахмута стали об’єктом необґрунтованої критики. 

Втім у Інституті війни вважають інакше. На їх думку, оборонні та контрнаступальні операції України в районі Бахмута з літа 2022 року є оперативно обґрунтованим заходом, який зафіксував велику кількість російської бойової потужності, яка в іншому випадку була б доступна для посилення російської оборони на півдні України. 

Російські повітряно-десантні війська наразі обороняють район Бахмута, вони вважаються елітою військ у росії. Це значне досягнення України допомогло запобігти створенню Росією великого мобільного оперативного резерву, який міг би бути використаний для зупинки основних українських контрнаступальних зусиль у Запорізькій області. 

Чи продовжуватимуть ЗСУ наступ на Бахмутському напрямку?

Продовження контрнаступу навколо Бахмута необхідне для того, щоб утримати російські сили в цьому районі. Нещодавня передислокація загону однієї окремої російської бригади ПДВ (ред. повітряно-десантних військ)  з-під Бахмута на південь України свідчить про те, що росіяни прагнуть повернути собі бойову міць, яку Україні у них відібрала.

Оборонні операції України в Бахмуті залучили елементи щонайменше однієї дивізії ПДВ, їх зафіксували біля Бахмута влітку 2022 року. Колишній російський офіцер Ігор Гіркін повідомив, що 137-й повітряно-десантний полк 106-ї повітряно-десантної дивізії діяв у Бахмуті разом із силами Вагнера з “початку” наступу Вагнера на Бахмут, імовірно, у червні 2022 року, коли почалася участь Вагнера в основних атаках на захоплення міста. Цей же 106 підрозділ рф діяв у Бахмуті аж до січня 2023 року.

Російські військові розгорнули додаткові підрозділи ПДВ у Бахмуті на початку та в середині травня 2023 року, незадовго до того, як покійний фінансист групи Вагнера Євген Пригожин оголосив, що сили Вагнера будуть виведені з Бахмута.

У квітні та на початку травня 2023 року темп боїв у Бахмуті знизився, оскільки російські війська завершили захоплення міста. Фінансист групи “Вагнера” Євген Пригожин оголосив про перемогу в Бахмуті 20 травня і заявив про намір вивести сили “Вагнера” з міста 25 травня. 25 травня Пригожин оголосив, що група “Вагнера” почала передавати свої позиції в Бахмуті Міністерству оборони Росії, і заявив, що “Вагнер” повністю вийде з міста 1 червня 2023 року. На заміну їм прийшли російські десантники.

Українські сили почали контрнаступальні операції в районі Бахмута майже одразу після відходу Вагнера. Росіяни були змушені зберегти сили ПДВ, які вже перебували там, і перекинути додаткові підкріплення до Бахмута. 

Україна почала контрнаступ на Бахмут та Запоріжжя одночасно

Після захоплення міста Вагнером близько 20 травня українські війська проводили постійні тактичні контратаки в Бахмуті та на його флангах. 4 червня Україна розпочала значний контрнаступ на Бахмут, в той самий день, коли розпочався великий контрнаступ на Запоріжжі, і протягом червня, липня та серпня проводила постійні та активні наступальні дії на північному та південному флангах Бахмута.

Ці постійні українські атаки під Бахмутом змусили залишатися під Бахмутом велику частину російських десантників. Російські військові не розгорнули б і не утримували б таку велику кількість елітних сил у Бахмуті, якби ЗСУ не розпочали широкомасштабні та ефективні контрнаступальні операції, які загрожували повернути місто, захоплене російськими військами з величезною ціною.

Російські джерела приписують частинам 98-ї повітряно-десантної дивізії – ймовірно, частинам 217-го повітряно-десантного полку – перемогу над українськими військами на північному фланзі Бахмута в липні 2023 року. Водночас щоб втримувати захоплені території – десантникам довелося залишатися в Бахмуті, їх не могли перекинути на інші фланги битви.

Той факт, що російське командування передислокувало ці сили ПДВ для утримання Бахмута, свідчить про те, що вони були б готові перекинутись до Запорізької області для захисту від основних українських контрнаступальних зусиль, якби українські операції не закріпили їх у районі Бахмута.

Які російські війська застрягли в Бахмуті завдяки українському контрнаступу?

• Обидва маневрені полки 106-ї повітряно-десантної дивізії;
• підрозділи 137-го полку;
• підрозділи 51-го полку;
• один з двох маневрених полків 98-ї повітряно-десантної дивізії;
• 217-й полк;
• підрозділи 11-ї окремої десантно-штурмової бригади;
• частини 31-ї окремої десантно-штурмової бригади;
• частини 83-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Російські військові перекинули частини двох підрозділів десантників, які російське командування не залучало до Бахмута, для підтримки російської оборони в Запорізькій області.

Єдиними силами з-поміж десантників росіян, які не були задіяні в Бахмуті до червня-липня 2023 року, були частини 76-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла під Кремінною, 331-го повітряно-десантного полку 98-ї повітряно-десантної дивізії, що також діяла під Кремінною, 7-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла на лівому (східному) березі Дніпра в Херсонській області, а також 45-ї гвардійської бригади спецпризначення, яка вже була задіяна в обороні південної частини України в районі Малої Токмачки ще на початку червня 2023 року.

Росіяни не мають достатньо резервів для другого взяття Бахмута

Начальник розвідки Кирило Буданов повідомив, що підрозділи 41-ї загальновійськової армії почали “повільну” передислокацію з лінії Луганська до району на півдні України. 

Така передислокація регулярних мотострілецьких підрозділів, ймовірно, відображає той факт, що російські війська не мають достатньої кількості підрозділів ПДВ для перекидання. 

Всі російські полки і бригади ПДВ, які ще не перекинуті на південь, зосереджені в районі Бахмута.

Чому російські десантники такі важливі?

Тривалі контрнаступальні операції українських військ у районі Бахмута з весни 2023 року дозволили успішно зафіксувати на місці значну частину російських десантників. 

Це підвищило шанси України на операційний успіх на південному фронті, запобігши створенню там резерву росіян. Це значне досягнення, бо саме десантники є основним експедиційним військом Росії та найбільш мобільною бойовою силою. 

Українські дії під Бахмутом виснажили ці частини, позбавили їх можливості перегрупуватися і переозброюватися, а також не дозволили російському командуванню використати їх для формування резерву для захисту південного фронту. Концентрація будь-якої значної частини цих підрозділів ПДВ в районі Роботиного зробила б неможливим прорив українських військ через лінію фронту в цьому районі.

Бахмут став для росії фатальною помилкою

Українці скористалися тим, що росія зациклилася на оперативно незначущому місті Бахмут, щоб стягнути туди найякісніші мобільні російські резерви спочатку для завершення російського захоплення міста, а потім для утримання його проти українських контрнаступальних операцій, які розпочалися майже одразу після відступу сил Вагнера.

Передислокація росією всіх або більшості цих частин десантників для оборони на півдні України — принесла б росії набагато більше користі, ніж розгортання українських контрнаступальних сил від Бахмута до Запоріжжя. 

Російським військам у Запоріжжі не вистачає живої сили, необхідної для оборони всіх польових укріплень, які вони підготували.  

Що заважає українським військам швидше прориватися?

Українські сили не отримали б стільки користі, якби сконцентрували більшу частину своїх бойових сил на проривних діях. Цьому є декілька доказів:

• брак обладнання для розмінування;
• складність проведення операцій з розмінування в умовах атак російської авіації та вертольотів за підтримки потужної російської артилерії та протитанкових систем.

Збільшення кількості українських сил, які б долали такі труднощі, не покращило б суттєво шанси України. Крім того, російські оборонні позиції навколо Бахмута спочатку не були сильно заміновані, і тому, ймовірно, не привернули увагу багатьох обмежених українських саперів до цього району, принаймні на початковому етапі. 

Таким чином, перекидання більшої кількості українських сил на південь до добре захищених російських мінно-вибухових загороджень у Запоріжжі навряд чи могло суттєво вплинути на ефективність українських контрнаступів у цьому районі, тоді як відсутність такої великої кількості потенційних резервних сил Росії, ймовірно, дала Україні шанс досягти значних успіхів на півдні.

У висновку аналітики підсумували, що українські оборонні, а потім контрнаступальні операції навколо Бахмута мали обґрунтований ефект. ЗСУ вдалося притягнути сюди основну масу російських військ.

Українським військам, ймовірно, доведеться продовжувати жорсткий тиск навколо Бахмута, щоб утримувати там російські сили ПДВ, але цей тиск, ймовірно, буде вартий того, щоб запобігти швидкому перекиданню цих російських сил на південь Запорізької області для переозброєння і підготовки до зупинки вирішальних українських зусиль на цьому напрямку.

Фото: Генштаб

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Олена Никифорова — юна бахмутянка, яка мешкає у Києві. Тут вона отримала диплом магістра та працює у сфері комунікацій: поєднує посаду PR- та SMM-менеджерки. За 3 роки життя в Києві вона успішно інтегрувалася в місцеве оточення, але продовжує плекати в собі любов до рідного сходу і розповідає про свій край новим знайомим.

Редакції Бахмут IN.UA Олена Никифорова розповіла про свої спогади про Бахмут та налагодження життя на новому місці.

Спогади про Бахмут

Олена Никифорова народилася 2002 року в Бахмуті. Дівчинка навчалася у школі №5 та була активною дитиною — займалася волейболом у міській дівочій команді, любила малювати та займалася творчістю.

Сьогодні вона має багато дитячих та юнацьких спогадів про рідне місто. Але один із найяскравіших — паради, які влаштовували до Дня міста.

“Мої батьки працювали на заводі шампанських вин, і часто брали участь у парадах зі своїм відділом. Мене теж брали з собою. Загалом День міста для мене, напевно, було одним із найкращих свят у році. Це був вересень, приємна погода, багато активностей. Ми часто збиралися сімейним колом на святкування. Я зараз проживаю в Києві, і тут День міста не такий, як у нас вдома — немає ярмарок, парадів. Тому я дуже сумую за цим”, — каже Олена.

Серед своїх улюблених локацій Олена Никифорова виокремлює набережну і Північний ставок, де вона часто любила гуляти.

“Мені найбільше подобалася наша набережна, яку недавно відбудували, там було дуже багато троянд. Також мені подобався Північний ставок. Хоч я жила дуже далеко від нього — в центрі — але мені дуже подобалося їздити туди і пішки спускатися з гірки до центру додому. Цю дорогу я дуже любила”, — згадує бахмутянка.

Як бахмутянка зустріла повномасштабне вторгнення

Після завершення навчання у школі Олена Никифорова вступила до Харкова, обрала спеціальність “Соціальна робота”. Коли почалася повномасштабна війна, вона була студенткою 2 курсу. 24 лютого дівчина була в гуртожитку. Зізнається, що коли почула перші вибухи, вона і її подруга з Маріуполя не сприйняли їх надто серйозно, бо вже переживали подібний досвід у 2014 році на Донеччині.

“Ми були удвох в кімнаті з моєю подругою з Маріуполя. І коли почули перші вибухи о п’ятій ранку, то не сприйняли це серйозно, тому лягли далі спати. Але згодом до нас забігли наші сусіди, кажуть: “Ви що, прокидайтеся, їдьте додому. Там почалася війна”. Ми з подругою переглянулися і такі: “Ну куди нам їхати?”. Їй до Маріуполя, а мені до Бахмута? Врешті-решт, подружка залишилася у Харкові. Вона перечекала всі ці події, десь на півроку виїжджала до Києва, а потім повернулася до Харкова. Я ж на другий день поїхала поїхала в Бахмут. Просто відчула, що треба до батьків додому”, — згадує Олена Никифорова.

Добиралася до Бахмута дівчина поїздом, але через руйнування залізничного мосту дорога зайняла 12 годин. Спочатку поїзд поїхав до Ізюма, потім повернувся до Харкова і об’їзним шляхом поїхав до Бахмута.

10 березня 2022 року Олена Никифорова вирішила виїжджати з рідного міста, батьки ж залишилися. Через 2 місяці, коли в Бахмуті посилилися обстріли, батьки Олени теж були змушені виїхати.

Спочатку родина проживала у невеликому селі на Черкащині. Досвід проживання там був складний. Родина вирішила покинути село через відсутність інфраструктури та дещо вороже ставлення місцевих жителів. Зараз батьки Олени проживають в Умані, а сама дівчина — в Києві.

Про нове життя в Києві

У Київ Олена переїхала у 2023 році. Отримавши диплом бакалавра в Харкові, вона вступила на магістратуру в один із київських ВНЗ. Цьогоріч завершила навчання і отримала диплом за спеціальністю “Журналістика”.

Паралельно з цим дівчина працювала. Одразу після переїзду вона почала працювати у сфері громадського харчування, а потім отримала роботу за професією. Була кореспонденткою, SMM-менеджеркою, а зараз поєднує задачі PR- та SMM-менеджерки.

Дівчина зізнається, що за 3 роки Київ став їй другим домом. Тут вона змогла соціалізуватися, знайти нове оточенння та місця сили. Підтримує зв’язок і зі своїми подругами з Донеччини.

“Київ вже як другий дім. Але багато моїх подруг з Донеччини, я познайомилася з ними на навчанні в Харкові. Це дві подружки з Маріуполя, і одна з Костянтинівки. З оточення в Києві я знайшла собі коханого хлопця. Разом ми вже два роки, і це близька для мене людина. На роботі також дуже гарні люди. Є дівчата, з якими ми поза роботою спілкуємося, ділимося чимось особистим”, — розповідає Олена.

Саме розуміюче оточення, підтримка рідних і друзів допомогли Олені адаптуватися у столиці.

“Одна з моїх подруг вже жила в Києві, і я коли приїжджала, то ми вирішили жити разом. Тобто я їхала до своїх людей. Також мене дуже підтримували друзі, батьки. Загалом я не боюся складнощів і вважаю, що адаптуватися можна до всього. Особливо у моєму випадку, коли я вже не один рік тут живу. Звісно, у мене іноді буває сум за рідним містом, безвихідь, що вже не побачу дім. Але намагаюся мислити позитивно наскільки це вдається”, — зауважила дівчина.

Серед улюблених місць бахмутянки в Києві — Скляний міст. Тут, як вона каже, можна просто взяти паузу від шаленого ритму і помилуватися видом на місто.

“Це дуже банальне місце, але воно мені сподобалося ще під час першого візиту в Київ. Мені захопило дух від виду на місто, а ще я була здивована Трухановим островом. Я подумала, що це настільки класно, що можна жити в центрі міста і ходити купатися на річку неподалік. Раніше це було мрією — ходити щодня на цей міст. А зараз моя дорога на роботу пролягає через нього, і він мені не набрид. Мені дуже подобається, що є кілька хвилин щодня, щоб зупинитися, перевести подих, помилуватися містом і піти далі на роботу”, — розповідає Олена Никифорова.

Чи стикалася бахмутянка з упередженнями через статус ВПО

Живучи в Києві і маючи досвід вимушеного переміщення, Олена каже, що ні разу не стикалася з упередженнями чи ворожістю. Навпаки, має позитивний приклад, коли родина з Львівщини пропонувала допомогу її родині. Тому слова про те, що люди на заході країни не люблять людей зі сходу, вона не вважає на 100% правдою.

“Навіть з 2014 року, коли ми їздили до Львова, ніколи не було такого, що мені б хтось казав, що “понаїхали” чи щось таке. Такого не чую і зараз. Навпаки, десь у 2019-му році ми їздили з класом на обмін. Я жила тиждень у львівській родині в місті Мостиська, що майже біля кордону. Вони мені багато вишиванок дали, місцевих сувенірів. Я все це привезла додому, і батьки на знак вдячності теж їм надіслали наші сувеніри. І вже коли почалася війна, на першому тижні, мамі подзвонив невідомий номер. Страшно було, але ми взяли слухавку. А це дзвонила та родина, вони пропонували приїхати до них, бо пам’ятали, що я з Бахмута, і були в курсі подій. Ми були дуже-дуже вдячні. Хоч допомога не знадобилася, але було приємно, що люди пам’ятають. Існує стереотип, що на заході не люблять людей зі сходу, але в мене є власний аргумент, що це неправда”, — каже Олена Никифорова.

Бахмутянка не соромиться свого походження і досвіду вимушеного переїзду. Навпаки, розповідає про Донеччину своїм новим знайомим киянам.

“У нас було не просто місто, а культурний куточок на сході. Я постійно на роботі розповідаю, і людям, яких зустрічаю, що в нас була така гарна природа. Попри те, що наш Бахмут був гарним, в нас поруч були Голубі озера, ліси, Святогірск. Також я розповідаю про наш завод шампанських вин, Соледар, і всі дивуються, коли я говорю, що в нас було футбольне поле в соляній шахті. Якщо про це не розповідати, про це ніхто не буде знати. А я вважаю, що люди повинні знати чому ми сумуємо за нашим краєм, окрім того, що там був наш дім”, — підсумувала Олена Никифорова.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини
• “Донецькі Мальдіви”: як на Донеччині з’явилися пляжі на Авдіївських кар’єрах
• “Коли суперниця саме з росії, мені хочеться взяти і втерти їй ніс”: інтерв’ю з чемпіонкою Європи Марією Єфремовою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нумізмати — це не просто колекціонери, а справжні хранителі історії. Саме завдяки збереженим грошам минулих століть ми дізнаємося про певні події, отримуємо інформацію про те, який вигляд мали ті чи інші правителі. Гроші кожної країни цікаві самі по собі, але на особливу увагу заслуговують американські монети, які можна придбати в інтернет-магазині Monitex. Про найцікавіші з екземплярів піде мова далі.

Цікаві екземпляри та рекордсмени

Найдорожчим платіжним засобом вважається «Подвійний орел» — 20-доларова золота монета, яка так і не потрапила в обіг. На одному з аукціонів її було продано за рекордні 18,9 млн. $.

Далеко не завжди йдеться лише про гроші з золота. Наприклад, досить дорогим екземпляром у світі нумізматів вважається 1 цент 1909 року із зображенням Лінкольна. Розробкою дизайну займався Віктор Бреннер, який залишив на першій партії монет свої ініціали V. B.  Всього було випущено близько 40 тисяч екземплярів, що вважається досить обмеженим тиражем.

В 1878 році була спроба випуску срібних грошей. Першою ластівкою став срібний долар Моргана (дизайнера). Однак виявилося, що собівартість випуску досить дорога, і всю партію коштів переплавили. Скільки залишилося у світі доларів Моргана, невідомо.  

Заслуговують на увагу і браковані вироби. Особливо популярним є подвійний цент Лінкольна 1954 року. Через бракований штам із двома відтисками зображення на аверсі виявилося дещо зміщеним. Тираж склав 24000 екземплярів, проте керівництво вирішило, що не варто вилучати подвійний цент з обігу. Після того, як газети написали про брак, подвійний цент став дефіцитним.

Де купити рідкісні американські монети

Це далеко не повний список цікавих монет США. Окремо варто згадати:

• “Триногого Буффало” — бракований виріб з биком, у якого три ноги;
• “Дайм Меркурія” — американці вирішили, що на аверсі зображена не жінка, а бог Меркурій;
• “Леді Свободу” — монета, на якій зображена жінка з оголеними грудьми, пізніше її «одягли» в кольчугу та інші.

Ви можете знайти монети різних епох і країн в інтернет-магазині Монітекс. Новачок та професіонал можуть поповнити колекцію новими екземплярами.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!