Аналітики Інституту вивчення війни щодня стежать за ситуацію на різних напрямках фронту в Україні. Особлива увага прикута до дій українських та російських військ в Бахмуті, та на Бахмутському напрямку. Фахівці присвятили спецвипуск для Бахмута.

Редакція «Бахмут. IN. UA» зібрала головні тези із висновку Інституту вивчення війни.

Критика наступальних операцій України необґрунтована

Українські сили святкують звільнення Кліщіївки та Андріївки, ці два населені пункти розташувалися на південь від Бахмута, але всі зусилля України спочатку з оборони, а тепер і з проведення контрнаступальних операцій навколо Бахмута стали об’єктом необґрунтованої критики. 

Втім у Інституті війни вважають інакше. На їх думку, оборонні та контрнаступальні операції України в районі Бахмута з літа 2022 року є оперативно обґрунтованим заходом, який зафіксував велику кількість російської бойової потужності, яка в іншому випадку була б доступна для посилення російської оборони на півдні України. 

Російські повітряно-десантні війська наразі обороняють район Бахмута, вони вважаються елітою військ у росії. Це значне досягнення України допомогло запобігти створенню Росією великого мобільного оперативного резерву, який міг би бути використаний для зупинки основних українських контрнаступальних зусиль у Запорізькій області. 

Чи продовжуватимуть ЗСУ наступ на Бахмутському напрямку?

Продовження контрнаступу навколо Бахмута необхідне для того, щоб утримати російські сили в цьому районі. Нещодавня передислокація загону однієї окремої російської бригади ПДВ (ред. повітряно-десантних військ)  з-під Бахмута на південь України свідчить про те, що росіяни прагнуть повернути собі бойову міць, яку Україні у них відібрала.

Оборонні операції України в Бахмуті залучили елементи щонайменше однієї дивізії ПДВ, їх зафіксували біля Бахмута влітку 2022 року. Колишній російський офіцер Ігор Гіркін повідомив, що 137-й повітряно-десантний полк 106-ї повітряно-десантної дивізії діяв у Бахмуті разом із силами Вагнера з “початку” наступу Вагнера на Бахмут, імовірно, у червні 2022 року, коли почалася участь Вагнера в основних атаках на захоплення міста. Цей же 106 підрозділ рф діяв у Бахмуті аж до січня 2023 року.

Російські військові розгорнули додаткові підрозділи ПДВ у Бахмуті на початку та в середині травня 2023 року, незадовго до того, як покійний фінансист групи Вагнера Євген Пригожин оголосив, що сили Вагнера будуть виведені з Бахмута.

У квітні та на початку травня 2023 року темп боїв у Бахмуті знизився, оскільки російські війська завершили захоплення міста. Фінансист групи “Вагнера” Євген Пригожин оголосив про перемогу в Бахмуті 20 травня і заявив про намір вивести сили “Вагнера” з міста 25 травня. 25 травня Пригожин оголосив, що група “Вагнера” почала передавати свої позиції в Бахмуті Міністерству оборони Росії, і заявив, що “Вагнер” повністю вийде з міста 1 червня 2023 року. На заміну їм прийшли російські десантники.

Українські сили почали контрнаступальні операції в районі Бахмута майже одразу після відходу Вагнера. Росіяни були змушені зберегти сили ПДВ, які вже перебували там, і перекинути додаткові підкріплення до Бахмута. 

Україна почала контрнаступ на Бахмут та Запоріжжя одночасно

Після захоплення міста Вагнером близько 20 травня українські війська проводили постійні тактичні контратаки в Бахмуті та на його флангах. 4 червня Україна розпочала значний контрнаступ на Бахмут, в той самий день, коли розпочався великий контрнаступ на Запоріжжі, і протягом червня, липня та серпня проводила постійні та активні наступальні дії на північному та південному флангах Бахмута.

Ці постійні українські атаки під Бахмутом змусили залишатися під Бахмутом велику частину російських десантників. Російські військові не розгорнули б і не утримували б таку велику кількість елітних сил у Бахмуті, якби ЗСУ не розпочали широкомасштабні та ефективні контрнаступальні операції, які загрожували повернути місто, захоплене російськими військами з величезною ціною.

Російські джерела приписують частинам 98-ї повітряно-десантної дивізії – ймовірно, частинам 217-го повітряно-десантного полку – перемогу над українськими військами на північному фланзі Бахмута в липні 2023 року. Водночас щоб втримувати захоплені території – десантникам довелося залишатися в Бахмуті, їх не могли перекинути на інші фланги битви.

Той факт, що російське командування передислокувало ці сили ПДВ для утримання Бахмута, свідчить про те, що вони були б готові перекинутись до Запорізької області для захисту від основних українських контрнаступальних зусиль, якби українські операції не закріпили їх у районі Бахмута.

Які російські війська застрягли в Бахмуті завдяки українському контрнаступу?

• Обидва маневрені полки 106-ї повітряно-десантної дивізії;
• підрозділи 137-го полку;
• підрозділи 51-го полку;
• один з двох маневрених полків 98-ї повітряно-десантної дивізії;
• 217-й полк;
• підрозділи 11-ї окремої десантно-штурмової бригади;
• частини 31-ї окремої десантно-штурмової бригади;
• частини 83-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Російські військові перекинули частини двох підрозділів десантників, які російське командування не залучало до Бахмута, для підтримки російської оборони в Запорізькій області.

Єдиними силами з-поміж десантників росіян, які не були задіяні в Бахмуті до червня-липня 2023 року, були частини 76-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла під Кремінною, 331-го повітряно-десантного полку 98-ї повітряно-десантної дивізії, що також діяла під Кремінною, 7-ї десантно-штурмової дивізії, що діяла на лівому (східному) березі Дніпра в Херсонській області, а також 45-ї гвардійської бригади спецпризначення, яка вже була задіяна в обороні південної частини України в районі Малої Токмачки ще на початку червня 2023 року.

Росіяни не мають достатньо резервів для другого взяття Бахмута

Начальник розвідки Кирило Буданов повідомив, що підрозділи 41-ї загальновійськової армії почали “повільну” передислокацію з лінії Луганська до району на півдні України. 

Така передислокація регулярних мотострілецьких підрозділів, ймовірно, відображає той факт, що російські війська не мають достатньої кількості підрозділів ПДВ для перекидання. 

Всі російські полки і бригади ПДВ, які ще не перекинуті на південь, зосереджені в районі Бахмута.

Чому російські десантники такі важливі?

Тривалі контрнаступальні операції українських військ у районі Бахмута з весни 2023 року дозволили успішно зафіксувати на місці значну частину російських десантників. 

Це підвищило шанси України на операційний успіх на південному фронті, запобігши створенню там резерву росіян. Це значне досягнення, бо саме десантники є основним експедиційним військом Росії та найбільш мобільною бойовою силою. 

Українські дії під Бахмутом виснажили ці частини, позбавили їх можливості перегрупуватися і переозброюватися, а також не дозволили російському командуванню використати їх для формування резерву для захисту південного фронту. Концентрація будь-якої значної частини цих підрозділів ПДВ в районі Роботиного зробила б неможливим прорив українських військ через лінію фронту в цьому районі.

Бахмут став для росії фатальною помилкою

Українці скористалися тим, що росія зациклилася на оперативно незначущому місті Бахмут, щоб стягнути туди найякісніші мобільні російські резерви спочатку для завершення російського захоплення міста, а потім для утримання його проти українських контрнаступальних операцій, які розпочалися майже одразу після відступу сил Вагнера.

Передислокація росією всіх або більшості цих частин десантників для оборони на півдні України — принесла б росії набагато більше користі, ніж розгортання українських контрнаступальних сил від Бахмута до Запоріжжя. 

Російським військам у Запоріжжі не вистачає живої сили, необхідної для оборони всіх польових укріплень, які вони підготували.  

Що заважає українським військам швидше прориватися?

Українські сили не отримали б стільки користі, якби сконцентрували більшу частину своїх бойових сил на проривних діях. Цьому є декілька доказів:

• брак обладнання для розмінування;
• складність проведення операцій з розмінування в умовах атак російської авіації та вертольотів за підтримки потужної російської артилерії та протитанкових систем.

Збільшення кількості українських сил, які б долали такі труднощі, не покращило б суттєво шанси України. Крім того, російські оборонні позиції навколо Бахмута спочатку не були сильно заміновані, і тому, ймовірно, не привернули увагу багатьох обмежених українських саперів до цього району, принаймні на початковому етапі. 

Таким чином, перекидання більшої кількості українських сил на південь до добре захищених російських мінно-вибухових загороджень у Запоріжжі навряд чи могло суттєво вплинути на ефективність українських контрнаступів у цьому районі, тоді як відсутність такої великої кількості потенційних резервних сил Росії, ймовірно, дала Україні шанс досягти значних успіхів на півдні.

У висновку аналітики підсумували, що українські оборонні, а потім контрнаступальні операції навколо Бахмута мали обґрунтований ефект. ЗСУ вдалося притягнути сюди основну масу російських військ.

Українським військам, ймовірно, доведеться продовжувати жорсткий тиск навколо Бахмута, щоб утримувати там російські сили ПДВ, але цей тиск, ймовірно, буде вартий того, щоб запобігти швидкому перекиданню цих російських сил на південь Запорізької області для переозброєння і підготовки до зупинки вирішальних українських зусиль на цьому напрямку.

Фото: Генштаб

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Бахмуті понад пів століття працювало підприємство, яке виготовляло лимонад, квас, карамель, мармелад та інші солодощі. Артемівська харчосмакова фабрика розпочала свою історію в 1949 році як невеликий завод безалкогольних напоїв, а згодом перетворилася на виробництво, де щодня виготовляли до восьми тонн кондитерських виробів. Містяни називали її “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. У 1990-х роках підприємство зіткнулося з фінансовою кризою, а у 2004 році остаточно припинило існування.

Історією фабрики поділився КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явився завод безалкогольних напоїв

Історія Артемівської харчосмакової фабрики розпочалася в лютому 1949 року. Тоді в Бахмуті, який у той час мав назву Артемівськ, на вулиці Карла Лібкнехта, 15 запрацював Артемівський завод безалкогольних напоїв. Спочатку підприємство спеціалізувалося на виготовленні фруктових напоїв, газованої та сельтерської води, браги й квасу.

Завод мав філії не лише в Артемівську, а й у Горлівці, Микитівці, Попасній, Часовому Яру та селищі імені Карла Лібкнехта. До 1954 року підприємство працювало під назвою “Артемівський завод безалкогольних напоїв”. У цей період його асортимент налічував у середньому десять найменувань продукції.

Найпопулярнішими серед покупців були квас, лимонад і крем-сода. За добу на заводі розливали близько 13 тисяч півлітрових пляшок ситра та квасу. Це приблизно 6,5 тисячі літрів напоїв щодня.

Коли на фабриці почали виготовляти цукерки

У 1955 році завод змінив назву на “Міський харчовий комбінат”. Причиною стало відкриття кондитерського виробництва, відтоді на підприємстві працювали два основні цехи: кондитерський та безалкогольних напоїв. Перший кондитерський цех називали карамельним, адже спочатку тут виготовляли виключно карамельні цукерки, виробництво було переважно ручним. Цукор варили у великих каструлях на звичайних плитах, після чого отриману масу розливали на спеціальні столи.

Працівниці вручну вимішували солодку масу, додавали кондитерські інгредієнти, пресували, формували та пакували цукерки, такий спосіб виробництва використовували майже сім років. У 1962 році на підприємстві встановили нове обладнання, яке дозволило механізувати значну частину роботи та збільшити обсяги виробництва.

Згодом асортимент кондитерського цеху зріс до 25–30 найменувань на рік, на виробництві в різні періоди працювали 120 і більше людей. Більшість працівників становили жінки, саме вони займалися виготовленням цукерок, драже, мармеладу, ірису, приготуванням сиропів та пакуванням готової продукції. Попри модернізацію, робота залишалася фізично складною. Вона вимагала знання технологічних процесів, рецептур і правил кондитерського виробництва.

Скільки лимонаду та квасу виготовляла Артемівська харчосмакова фабрика

У 1963 році завершилася реконструкція цеху безалкогольних напоїв. Після оновлення його розділили на два відділення — ситрове та квасне. Вони працювали в одному приміщенні, але були відокремлені перегородкою. У квасному відділенні виготовляли “Хлібний квас”.

За час роботи підприємства асортимент безалкогольної продукції налічував близько 60 різновидів газованих напоїв, усю продукцію розливали у скляні пляшки об’ємом 0,5 літра. У 1978 році підприємство отримало назву, під якою його запам’ятали багато бахмутян, “Артемівська харчосмакова фабрика”.

Упродовж тривалого періоду фабрика виготовляла в середньому 7–8 тонн кондитерських виробів щодня. Виробництво безалкогольних напоїв становило приблизно 13,5 тисячі півлітрових пляшок на добу. Влітку попит на напої зростав, тому їхнє виробництво могло збільшуватися вдвічі, до 27 тисяч пляшок за день.

Фабрика, яка пахла ваніллю та какао: якою її пам’ятали містяни

Артемівська харчосмакова фабрика була відома не лише своєю продукцією. Мешканці Бахмута називали підприємство “цукерковою” або “ситровою” фабрикою. Через кондитерське виробництво навколо підприємства поширювалися запахи ванілі, какао, цитрусових есенцій та смаженого арахісу.

За описом історії підприємства, ці аромати можна було відчути на відстані кількох сотень метрів від виробничих приміщень, водночас сусідство з фабрикою мало й недоліки. Мешканцям прилеглих будинків докучав дим із фабричної котельні. Крім того, виробничі відходи кондитерського та безалкогольного цехів потрапляли на вулицю Островського, нині Магістратську. Особливо відчутною ця проблема була влітку.

У 1987 році на Артемівській харчосмаковій фабриці провели останню масштабну реконструкцію, під час модернізації замінили понад 70 одиниць застарілого обладнання. Це дозволило підприємству збільшити продуктивність. Упродовж наступних трьох років фабрика виготовляла приблизно 2600–2618 тонн кондитерської продукції щороку.

За наведеними історичними даними, це були максимальні обсяги, які дозволяли виробничі потужності підприємства. На початку 1990-х років фабрика ще продовжувала стабільно працювати. Водночас уже виникали труднощі із закупівлею сировини та пакувальних матеріалів. Через це продукція дорожчала, а асортимент поступово скорочувався.

Фірмові магазини “Пищевик” та “Золотий ключик”: як фабрика продавала свою продукцію

У березні 1992 року Артемівська харчосмакова фабрика відкрила два фірмові магазини. Перший, “Пищевик” — розташовувався біля прохідної підприємства. Другий магазин мав назву “Золотий ключик”. Він працював на вулиці Комсомольській, 3, навпроти готелю “Україна”.

Відкриття власних торговельних точок мало допомогти фабриці продавати продукцію без посередників та швидше отримувати кошти. На той час частина місцевих торговельних підприємств мала фінансові труднощі, тому фабрика відпускала їм продукцію за передоплатою.

Однак власну торговельну мережу підприємство не розвинуло. Натомість керівництво продовжувало співпрацювати з місцевими магазинами, які не завжди могли вчасно розрахуватися за отриманий товар. Іноді магазини повертали борги не грошима, а бартером, наприклад, порожніми пляшками. Ситуацію ускладнювала конкуренція з іншими виробниками, які самостійно доставляли продукцію до торговельних точок.

Водночас, за наведеними історичними відомостями, попит на продукцію Артемівської харчосмакової фабрики існував і за межами міста. Проте підприємство не налагодило достатньо активного збуту на інших ринках. У результаті готова продукція накопичувалася на складах, а фабрика дедалі частіше відчувала нестачу коштів для закупівлі сировини та виплати зарплат.

Приватизація Артемівської харчосмакової фабрики у 1994 році

Навесні 1994 року відбулася приватизація підприємства і Артемівська харчосмакова фабрика стала колективним підприємством, власником якого був трудовий колектив. Згодом фабрику викупили за 159 мільйонів карбованців.

Для цього використали майнові, або приватизаційні, ваучери, запроваджені державою в 1990-х роках. Працівникам не довелося безпосередньо вкладати власні гроші у викуп підприємства, однак зміна форми власності не розв’язала фінансових проблем фабрики. Упродовж 1992–1995 років підприємство продовжувало втрачати можливості для розвитку.

Серед причин кризи називають недостатню активність у пошуку нових ринків збуту, проблеми з реалізацією продукції та труднощі з пристосуванням до ринкових умов. У цей період фабрикою керувала Лідія Полякова, яка обіймала посаду директорки ще за радянських часів, замість розвитку власної торгівлі керівництво намагалося домогтися від міської влади підтримки продажу фабричної продукції через місцеві магазини. Виробництво поступово скорочувалося, а заборгованість підприємства зростала.

Чому Артемівська харчосмакова фабрика опинилася на межі закриття

На початку 1997 року фінансове становище фабрики стало критичним, працівники отримували заробітну плату частинами — по кілька разів на місяць, одна виплата нерідко становила не більше 35 гривень. Попри труднощі, підприємство ще продовжувало працювати, хоча темпи виробництва знижувалися. У вересні 1997 року трудовий колектив вирішив реорганізувати фабрику в закрите акціонерне товариство (ЗАТ). Директоркою підприємства обрали Валентину Божкову.

Тоді ж до фабрики долучилася структура “Донецькхарчопром”, представник якої, за історичним описом, обіцяв забезпечити підприємство замовленнями та збутом продукції в обмін на 48–49% акцій. Однак очікуваних інвестицій та поліпшення роботи фабрика не отримала.

Приблизно через десять місяців після реорганізації підприємство опинилося у ще складнішому становищі. Кондитерський і безалкогольний цехи повністю зупинилися. Містяни залишилися без продукції, яку роками виготовляли на фабриці, фірмового квасу, ситра та цукерок. Для погашення податкової заборгованості керівництво почало частково продавати майно підприємства.

Банкрутство фабрики: як підприємство остаточно припинило роботу

У квітні 1999 року закрите акціонерне товариство “Артемівська харчосмакова фабрика” було перетворене на товариство з обмеженою відповідальністю з такою самою назвою. Статутний капітал нового товариства становив 26,5 тисячі гривень.

За наведеними історичними відомостями, офіційним засновником стала краматорська фірма “Укрметекспорт”. Водночас у джерелі стверджується, що фактичний контроль над підприємством мав Слов’янський крейдо-вапняний завод.

Проте зміна юридичної форми не допомогла відновити виробництво. Через п’ять місяців більшість виробничих потужностей уже не працювала. У робочому стані залишалися лише олійний цех на вулиці Маріупольській та лінія з виготовлення макаронних виробів, запущена у 1996 році.

Працівники роками не отримували зарплату вчасно. Через заборгованість вони та їхні родичі зверталися до судів, прокуратури й міської влади. Згодом обласна адміністрація ініціювала процедуру банкрутства підприємства, а податкова інспекція звернулася до арбітражного суду щодо погашення боргів перед бюджетом шляхом продажу майна. Ліквідаційна процедура тривала кілька років. У квітні 2004 року ліквідаційна комісія розпочала продаж підприємства. За будівлі, обладнання та інше майно фабрики пропонували 190 тисяч гривень. Однак, за історичними відомостями, навіть цієї суми не вистачило б для повного погашення боргів із заробітної плати.

16 вересня 2004 року ТОВ “Артемівська харчосмакова фабрика” офіційно припинило існування у зв’язку з банкрутством.

Що сталося з територією харчосмакової фабрики після закриття

Після банкрутства виробництво на території колишньої Артемівської харчосмакової фабрики більше не відновлювали. Водночас будівлі не розібрали на будівельні матеріали. Територія підприємства залишалася законсервованою та перебувала під охороною. Із 2004 року до весни 2023 року тут не працювало ні кондитерське, ні будь-яке інше виробництво.

За ці роки фабрична територія поступово заростала травою, кущами та деревами. Деякі дерева виросли навіть на дахах колишніх виробничих приміщень.

До теми:

Як у Бахмуті працював аероклуб: історія перших льотчиків міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кабінет Міністрів України ухвалив рішення, яке дозволить громадянам підтверджувати страховий стаж навіть за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній. Особливо актуальні зміни для переселенців та людей, які втратили документи внаслідок бойових дій чи окупації.

Про це повідомили на Урядовому порталі.

Як підтвердити пенсійний стаж без трудової книжки

Відповідно до ухваленого рішення, основним джерелом підтвердження стажу стануть дані державних електронних реєстрів. Якщо необхідної інформації в реєстрах немає, для підтвердження стажу можна буде використовувати трудову книжку та інші документи. Уряд також розширив перелік документів, які можуть підтверджувати періоди трудової діяльності.

Якщо ж документи були втрачені, знищені або не збереглися, передбачена можливість підтвердити стаж за допомогою свідків. Для цього необхідні показання щонайменше двох людей, які працювали разом із заявником. Пенсійний фонд України допомагатиме з пошуком таких свідків.

Які документи можуть замінити трудову книжку

Якщо трудова книжка відсутня, у ній немає необхідних записів або вони містять помилки, для підтвердження стажу можуть приймати:

• довідки з підприємств, установ та організацій, зокрема сформовані на основі електронних систем обліку;
• виписки з наказів про прийняття на роботу, переведення чи звільнення;
• особові рахунки та відомості про виплату заробітної плати;
• банківські документи, які підтверджують отримання заробітної плати або винагороди;
• посвідчення та характеристики з місця роботи;
• письмові трудові договори й угоди з відмітками про їх виконання;
• документи з місця роботи, служби або навчання, а також довідки та виписки з архівних установ;
• інші документи, що містять інформацію про періоди роботи;
• рішення суду про встановлення періоду перебування у трудових відносинах і характеру виконуваної роботи.

Окрім цього, Мінсоцполітики зазначає, що можуть використовуватися відомості податкових органів про заробітну плату або сплату єдиного податку.

Як підтвердити пенсійний стаж людям, які працювали на окупованих територіях

Для мешканців Бахмута та інших тимчасово окупованих територій діє загальний перелік документів для підтвердження пенсійного стажу. Водночас уряд передбачив окремий порядок для людей, які працювали на підприємствах на ТОТ або в зоні бойових дій, а також у випадках, коли документи підприємств були знищені внаслідок війни.

Якщо документи про роботу не збереглися, стаж можна підтвердити показаннями щонайменше двох свідків, які працювали разом із заявником. Пенсійний фонд України допомагатиме встановлювати таких осіб за даними державного реєстру застрахованих осіб. Якщо ж у трудовій книжці є неточні або недостовірні записи про роботу на підприємствах на окупованих територіях, зарахування стажу здійснюватиметься за спеціальним порядком, визначеним Пенсійним фондом за погодженням із Міністерством соціальної політики.

До теми:

Електронна трудова книжка: куди звертатися, щоб її оцифрувати у 2026 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!