“Всі зранку до ночі дерли ті стіни”: що таке проєкт КО-ХАТИ та чому він важливий для переселенців

Семаковська Тетяна 13:00, 16 Лютого 2024
Люди ремонтують житло для ВПО / фото Анастасія Куберт

Чому модульне житло для переселенців ризикує стати гетто та як можна цьому завадити? Редакція поспілкувалася з Анною Пашинською, співзасновницею ініціативи КО-ХАТИ, цей проєкт допомагає переселенцям власними руками створювати комфортний дім. Анна на чолі ГО разом з однодумцями змінює уявлення про житло для ВПО, яке не повинно нагадувати контейнерні коробки. Нещодавно КО-ХАТИ представили свій проєкт у Цюріху.

Житло — одна з базових умов існування для людини, яке дає відчуття, яке часто не можуть отримати ВПО.

Саме для того, щоб ВПО не втрачали почуття власної гідності та мали комфортні умови для життя, й працює проєкт КО-ХАТИ. Він не тільки надає житло для ВПО, але й залучає переселенців до роботи над обʼєктами, що допомагає людям адаптуватись та інтегруватися у нове середовище”

Модульне житло для переселенців: плюси та мінуси

Модульне житло для переселенців в Україні / фото ілюстративне

Вперше проблема житла для переселенців з’явилися ще в 2014 році. Аби якось забезпечити людей житлом — вирішили зводити модульне. Це невеликі контейнери з вікнами та дверима, зазвичай у такій кімнаті є 4 або 6 ліжок й стіл та стільці, а туалет та душ — спільні.

На думку Анни загалом модульне, навіть контейнерне житло має право на існування, адже тоді, коли людей потрібно швидко розселити та дати прихисток — це ідеальний варіант. Проте на довгострокову перспективу таке житло матиме негативні наслідки — бо райони із модульними контейнерами можуть поступово ставити своєрідним гетто.

“Я вважаю, що доречно на сьогодні, наприклад, ставити такі модульні контейнери, які можуть пересуватися біля зруйнованого житла. Чому? Тому що людина може жити на своїй ділянці, біля своєї хати, її відновлювати. Крім того, по законодавству така оселя не забирає можливості отримати компенсацію на відновлення свого житла”, — пояснює співрозмовниця.

В Україні зараз немає відповідного законодавства, щоб елементарно сплачувати за електрику, якою люди користуються у модульному житлі. 

Частіше за все немає відповіді і стратегії, куди ці люди мають переселитися далі, тобто, як ми бачили ще після 2014 року, що люди так і прожили 8 років у цьому контейнері. З архітектурного погляду ці містечка досить швидко зношуються, тобто за цих 8 років — ці будинки виглядають дуже погано,

каже Анна // у коментарі

Тимчасове житло для ВПО перешкоджає їх інтеграції 

Модульне житло часто розміщують на окраїнах, а з погляду містопланування — таке житло не виконує всіх функцій. Воно віддалене від міста, від базової інфраструктури. Це впливає на інтеграцію переселенців, на пошук роботи, на дітей, які не мають доступу до навчання, дозвілля. Таким чином це житло потроху перетворюється в гетто: віддалений район, люди з вразливим минулим, нерідко бідність.

“Вразлива група людей не може постійно бути у такому ж колі, їй потрібен приклад іншого життя, щоб людина бачила, як можна влаштуватися на роботу, дитину в садочок віддати, піти до лікаря та елементарно допомогти іншому. Зараз ситуація з житлом для переселенців в Україні така, що потрібно наперед продумати всі нюанси. У нас не йде гра на швидкість, як розселити людей, а на довгострокове поселення, інтегроване, з доступом до роботи. Потрібно розуміти, що багато цих людей вже не мають куди повернутися й селити їх в контейнер — не вихід”, — каже Анна Доброва, архітекторка, співорганізаторка проєкту КО-ХАТИ.

Дім для переселенців у Франківську

Процес роботи у першій будівлі / фото Анастасія Куберт

Активістка згадує, що у перші дні повномасштабної війни Івано-Франківськ став не тільки транзитним пунктом, але й прихистком для тисячі жінок та дітей, які тікали від війни. Тож, з перших днів вторгнення команда MetaLab почала працювати над пошуком житла для переселенців. Дуже швидко запас квартир у місті вичерпався, багато людей безплатно віддавали своє житло, але бойові дії тривали й попит все ще був.

Команді MetaLab вдалось оперативно налагодити співпрацю з місцевою владою – шукали приміщення в гуртожитках або квартири в муніципальному житлі. Після того, як потрібне приміщення знаходили — його приводили до ладу, з роботами допомагали волонтери та інколи і самі ВПО, які тут мали оселитися.

Кімната у першій будівлі / фото Анастасія Куберт

Першою будівлею, у якій створили гідні умови для життя була 4-поверхівка на 175 людей.

“Ми пішли в магазин, купили шпателя, якісь базові інструменти й одразу почали ремонтувати, запостили про це пост, а потім до нас долучилась якась нереальна кількість волонтерів, багато з них самі були вимушені переселенці. Ці ремонтні робити мали  терапевтичну дію. Це ми вже потім зрозуміли. Ніхто не говорив, не бавився, всі зранку до ночі дерли ті стіни. Вивільняли свій стрес і травму. Поступово через тижні, ми вже починали потроху розповідати якісь історії один у одному. У нас були спільні обіди, які нас об’єднували між тими ремонтами”, — пригадує Анна.

За 6 тижнів спільної роботи 200 людей відремонтували цілу багатоповерхівку, оснастили її новою сантехнікою, провели електрику, закупили меблі, матраци, іграшки, вазони.

“Тобто зробили так, щоб щось живе та домашнє уже чекало людей, коли вони будуть заселятися. Так почався проєкт КО-ХАТИ, з цієї ідеї, що житло має бути інтегроване і гідне. І зроблене з любов’ю”, — пояснює співрозмовниця.

Зазначимо, що до повномасштабного вторгнення Анна та команда MetaLab займалися дослідженнями міст, організовували лекції, події, фестивалі, аби зробити міські простори доступнішими, зручнішими, залучити до процесів більше активних громадян, тощо. ГО MetaLab – частина інноваційного центру Промприлад у Франківську.

Це проєкт ревіталізованого старого заводу, зараз – одне із найпрогресивніших середовищ країни. Саме тут після повномасштабного вторгнення були засновані такі ініціативи як Save Ukraine Now, – фонд спрямовує підтримку військовим Прикарпаття та Центр підтримки бізнесу, робота якого спрямована на підтримку, консалтинг та нетворкінг для релокованого бізнесу.

Яким має бути житло для ВПО: здоровий мікс людей

Воркшоп з проєктування просторів з майбутніми мешканцями житла КО-ХАТИ, фото - Анастасія Куберт
Воркшоп з проєктування просторів з майбутніми мешканцями житла КО-ХАТИ / фото Анастасія Куберт

Допомога переселенцям в Україні діє в обидва боки, адже людина, яка буде мати комфортні умови для життя швидше зможе адаптуватися, піти на роботу та допомагати іншим. Анна вважає, що зараз настав час думати про довгострокові рішення при плануванні шелтерів.

“Мені би дуже хотілося, щоб житло для переселенців було гідним, красивим. Треба робити все найкраще. Насправді це задачка із зірочкою. Тому що люди вже пережили багато і просто, щоб прийти в себе, пережити це все і відновитися, їх щось має лікувати від цього, вони не повинні по 9 разів переїжджати по коморах”, — коментує Анна.

Цю собачку звати Кукурудза, її команда знайшла на Херсонщині й дала дім / фото Катерина Муц

Зараз у проєкту “КО-ХАТИ” є реалізоване житло для ВПО в Івано-Франківській області, містах Тлумачі та Франківську, у Кам’янець-Подільському, що на Хмельниччині, а також навіть житло на Херсонщині для постраждалих від підриву ГЕС, над яким команда MetaLab працювала поза проєктом КО-ХАТИ. Загалом команда створила близько 1300 житлових місць для переселенців.

Мета проєкту КО-ХАТИ – створення гідного житла для переселенців на тривалий період, розумні підходи до проєктування особистих та спільних просторів в таких будівлях.

Анна Пашинська / фото Олександр Дем’янів

Все це – з думкою про те, що людям потрібне не просто ліжкомісце, а житло, інші люди довкола, робота, нові соціальні звʼязки. Поселенням, адмініструванням будівель надалі займаються люди на місцях, підрядники, або міська влада. 

24 січня в Цюриху відбулося відкриття виставки ETH with Ukraine — Exchanging Knowledge for a Sustainable and Resilient Future, у межах якої говорили про відбудову України. Тут представили й КО-ХАТИ, який має стати одним із ключів до гідного життя вимушених переселенців в Україні.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Чому ВПО з Сіверодонецька не змогли отримати житло на Львівщині

Семаковська Тетяна 14:00, 19 Грудня 2025
Сіверськодонецьк, нині окупований / фото Вікіпедія

Для ВПО з Луганщини ще у 2020 році запланували будівництво житла у Сіверодонецькій громаді, але через повномасштабний наступ росіян, плани змінилися. У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині. Але через зупинку програми USAID проєкт зупинився.

Але реалізувати проєкт, не вдалося, повідомили редакції Бахмут IN.UA у Сіверодонецькій МВА.

Житло для ВПО

Новий проєкт Дрогобичі вдалося реанімувати у 2023 році, він пердбачав будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, —  каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Досвід інших. Як Сіверськодонецька громада намагалася забезпечити житлом ВПО і з чим зіткнулася

Семаковська Тетяна 12:06, 19 Грудня 2025

Після окупації Луганська в 2014 році Сіверськодонецька громада вимушено стала центральною, адже всі обласні служби та структури були релоковані саме в Сіверськодонецьк. Вже тоді жителі Луганщини вперше стикнулися з проблемою житла — люди приїжджали на підконтрольну територію, а житла бракувало. Тоді на допомогу прийшла Міжнародна організація з міграції, або як частіше її називають — МОМ. Саме вона допомогла сотням людям отримати тимчасовий прихисток та допомогу, а в 2020 було розпочато планування масштабного проєкту — зведення у місті житла для ВПО.

Перед якими труднощами постали жителі Луганщини і що роблять зараз — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Сіверськодонецька громада: як працювали з потребою житла

Ще до повномасштабної війни, у 2020 році, громада почала шукати системне розв’язання житлового питання. Адже людей більшало, а житла — ні.

“Розуміючи обсяг людей, які були переміщені після початку вторгнення російських військ на Луганщину і Донеччину, виникла потреба забезпечити цих людей житлом”, — каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Пілотний проєкт із забезпечення житлом ВПО розпочався у 2020 році в Сіверськодонецьку. Для нього створили окреме Агентство інвестицій і розвитку, яке координувало всі етапи, включно з документацією та робочими групами. Був укладений меморандум з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) “Покращення житлових умов внутрішньо переміщених осіб на сході України”. Спільно з МОМ була розроблена концепція будівництва цілого кварталу багатоквартирних будинків у самій Сіверськодонецькій громаді, втілити проєкт мали до 2025 року.

Сіверськодонецьк з висоти / фото Вікіпедія

Проєкт передбачав будівництво близько 250 квартир для 900 осіб із повноцінною інфраструктурою — зонами відпочинку, громадськими просторами, прибудинковими територіями. 80% квартир планували для ВПО, ще 20% — для мешканців приймаючої громади. Загальна вартість проєкту перевищувала 11 мільйонів євро.

“Ці роботи були розпочаті, проєктувальні роботи проведені, визначили координаторів проєкту з боку МОМ та з боку громади. Але з перших днів місто прийняло удар на себе. Бої й оборона тривали до 25 червня 2022 року. Близько 80% житлового фонду було зруйновано, й понад 80% мешканців залишили місто. Хтось евакуювався на підконтрольну територію, хтось за кордон, дехто на територію російської федерації, а частина — залишилась там, в умовах окупації. Сьогодні росіяни намагаються показувати картинку, що вони щось відбудовують, але це відбувається в дуже плачевному середовищі: нема кому працювати, немає кому забезпечувати життя в цьому місті”, — пояснює Сергій Карпеченко.

Будівництво житла для ВПО в Сіверськодонецькій громаді як таке через окупацію припинилось.

Поновлення будівництва: нові громади — старі проблеми

У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині.

У Дрогобичі запланували будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, — каже Карпеченко.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

Як планували розподіляти житло

Концепція розподілу житла була одразу обумовлена і запропонована МОМ, тобто замовником будівництва. Тип заселення – це оренда з правом викупу.

“Хоча на сьогодні цей механізм ще не впроваджений законодавчо, але він зараз опрацьовується. Я сподіваюся, найближчим часом він буде вже імплементований в правове поле. Щодо розподілу, то було обумовлено, що половина частки від будівництва житла буде розподілено саме для мешканців Сіверськодонецької громади, три десятих буде розподілено для ВПО інших регіонів і одна п’ята — для мешканців громади Дрогобицької, які потребують покращення житлових умов або перебувають у складних життєвих обставинах”, — каже ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА.

Сергій Карпеченко / фото Луганська ОВА

Якщо рахувати в цифрах, то це мало виглядати так:

  • 50% — для мешканців Сіверськодонецької громади;
  • 30% — для ВПО з інших регіонів;
    20% — для мешканців приймаючої громади.

“Тобто громада отримала б збірний компонент розподілу для того, щоб всі учасники були зацікавлені: як і місцева громада, аби не сприймала це категорично, так і були б враховані потреби внутрішньопереміщених осіб, які також перебувають в цьому регіоні не лише з Луганщини. Тому таку форму розподілу визначили як оптимальну”, — каже він.

Відбір мали здійснювати за бальною системою, яка враховувала б наступні критерії: склад родини, соціальний статус, наявність дітей, людей з інвалідністю, родини військових тощо. Втім, залишається законодавча колізія, бо навіть якщо громада є вигодонабувачем проєкту — розподіляє житло житлова комісія тієї громади, де фізично стоїть будинок.

Чому так важко отримати землю

Одна з головних проблем, з якою зіткнулися й бахмутяни, й інші громади в евакуації — це земля. Формально, ділянки під будівництво в Україні є, але отримати їх дуже важко. Тодішній проєкт координувала Ірина Верещук через Міністерство реінтеграції (ред. зараз розформоване). Угоди підписувалися на високому рівні: між міністерством, обласними адміністраціями та приймаючими громадами. Часто це були три- або навіть чотиристоронні домовленості. Наприклад, у проєктах на Київщині також брали участь місцеві громади та обласні адміністрації — як Луганська, так і Київська. Вони узгоджували питання земельних ділянок та інші ключові аспекти. Підтримка місцевих і регіональних державних структур може значно пришвидшити процес реалізації. Тому важливо, щоб держава на централізованому рівні не лише підтримувала такі проєкти, а й чітко усвідомлювала їхню стратегічну важливість, суспільну цінність та актуальність у нинішніх умовах

“Приймаючі громади переважно можуть дати землю десь у полі — без комунікацій. А якщо це ділянка біля інфраструктури, вони хочуть щось отримати натомість”, — пояснює урбаністка Анастасія Лісна.

Зокрема, Сіверськодонецька громада пропонувала українській громаді, що на Київщині — кадровий потенціал. Бо тут працює з 2023 року їхня релокована лікарня КНП “Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня”, яка обслуговує не лише луганців, але й місцевих жителів. 

“Тому такий симбіоз цієї громади, можливо, і відбувся, тому що вони розуміли, що одним із аргументів було надання житла в майбутньому цим лікарям, які в них працюють. Бо якщо ми знайдемо місце для їх релокації в якоїсь іншій громаді, то вони втратять можливість отримати це житло”, — додає Сергій Карпеченко.

Хоча навіть це не гарантує, що громада буде готова прийняти нових мешканців. Схожа проблема виникала й у Сіверськодонецькій громаді: була попередня домовленість із ще однією громадою, однак проєкт заблокував супротив місцевого депутатського корпусу. При цьому в цій громаді з 2014 року стоїть недобудована школа, і Сіверськодонецьк був готовий відновити її за власні кошти. Це дало б робочі місця для вчителів і місця для дітей, однак через проблеми в комунікації та опір реалізувати ідею так і не вдалося.

Це безпосередньо впливало на рішення громади щодо виділення землі під житло для ВПО. Додатковим бар’єром залишаються стереотипи щодо переселенців із Донеччини та Луганщини, через які окремі громади вагаються їх приймати. Ці побоювання здебільшого є необґрунтованими, адже переселенці часто мають високу кваліфікацію, досвід роботи в промисловості, освіті, медицині та можуть стати реальним ресурсом для розвитку громади. Саме тому перед заходом будь-якого житлового проєкту в громаду необхідно проводити попередній соціальний аналіз — оцінювати настрої мешканців, ризики спротиву, ключові страхи та очікування. Паралельно має розроблятися правильна комунікаційна стратегія, яка пояснюватиме переваги для самої громади ще до початку будівництва. Це дозволить зменшити опір, уникнути конфліктів і зробити процес інтеграції переселенців більш безпечним і прогнозованим.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Чому ВПО з Сіверодонецька не змогли отримати житло на Львівщині

Для ВПО з Луганщини ще у 2020 році запланували будівництво житла у Сіверодонецькій громаді, але через повномасштабний наступ росіян, плани змінилися. У 2023 році проєкт […]

Важливо

Досвід інших. Як Сіверськодонецька громада намагалася забезпечити житлом ВПО і з чим зіткнулася

Після окупації Луганська в 2014 році Сіверськодонецька громада вимушено стала центральною, адже всі обласні служби та структури були релоковані саме в Сіверськодонецьк. Вже тоді жителі […]

Rebuild Ukraine

Представники Бахмутської МВА візьмуть участь у конференції Rebuild Ukraine у Варшаві

У листопаді 2026 року у Варшаві відбудеться конференція Rebuild Ukraine, присвячена відбудові України. Участь у ній візьмуть і представники Бахмутської МВА. Про це стало відомо […]

Важливо

Фонд муніципального житла: Бахмутська громада долучиться до експериментального проєкту

Бахмутська міська військова адміністрація надала згоду на участь у реалізації експериментального проєкту зі створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду. Про […]

Важливо

Олександр Анісімов, експерт з питань житлової політики — про соціальне житло в України та його “підводні камені”

Одним із варіантів житла для внутрішньо переміщених осіб є соціальне житло — доступне, частково субсидоване державою та з власними перевагами і недоліками. Такі будинки зводитимуть […]