Дешево та сердито — так найчастіше згадують про радянське громадське харчування. Однак окупаційний “мінпромторг” вирішив реанімувати насліддя срср на окупованих територіях України. І гауляйтери на місцях активно взялися за відновлення “общепита”, застосовуючи низку важелів впливу. 

Про те, як впроваджуються “реформи” у сфері громадського харчування на тимчасово окупованих територіях Херсонщини, Запоріжжя та Донеччини, читайте у дослідженні видань Нижні Сірогози.City, РІА Південь та Бахмут IN.UA.

Спадок СРСР

Своєрідний феномен “общественного питания” часів радянського союзу досі викликає суперечливі спогади. Одні з натхненням говорять про їдальні, у яких завжди подавали великі та ситні порції за копійки. А в інших пам’ять зафіксувала кафе і ресторани з одноманітним меню і неввічливим ставленням персоналу.

Саме з таких закладів і розпочалася вся система громадського харчування у радянському союзі у 20-ті роки минулого століття.

При дефіциті продовольства і господарської розрухи в Громадянську війну “общепит”, зіграв велику роль у забезпеченні харчуванням населення.

Після війни, основна мета новостворених дешевих їдалень полягала у справедливому розподілі їжі між робітниками та держслужбовцями в умовах розрухи та недоїдання. Вони відкривалися у всіх містах, при кожному заводі та фабриці, при НДІ та вузах, замість шинків, трактирів та буржуазних кафе. Їхній головний принцип — доступність для будь-яких верств населення.

Радянське керівництво, яке прагнуло підтримувати високу продуктивність праці, чудово розуміло, що робітників треба добре годувати. Причому “добре” — не мається на увазі смак і користь страв, тоді на це ніхто не звертав уваги. Набагато важливіше, щоб кожен чесний пролетар міг отримати комплексний обід за півтора карбованці та бажано “не відходячи від верстата”.

Водночас у срср почало набирати популярності і нове ідеологічне гасло “Геть кухонне рабство!”. За задумом агітаторів, пункти громадського харчування мали звільнити жінок із полону каструль та сковорідок. Натомість представницям прекрасної статі пропонувалося присвячувати більше часу своєму вкладу у виробництво, адже зайвих рук, як відомо, не буває.

Тим не менш, в останні радянські десятиліття їжа в їдальнях і закусочних, безумовно, принципово поступалася різноманітністю та смаковими перевагами сучасної “мережевої” їжі, але вона була доступна за ціною. Хоча не можна оминути те, що в брежнєвські часи загальною тенденцією стало майже масове розкрадання продуктів працівниками їдалень.

“Общепит” у сучасній росії менш загальнодоступний, ніж будь-коли. Він став задорогим для пересічних громадян рф у регіонах (москва та пітер – не рахуються, вони як окремі “держави у державі”) через низькі зарплати й пенсії.

Проте на новоокупованих територіях кремлівська влада вирішила підживити ностальгічні спогади окремих верств населення запровадженням «соціального меню» в ресторанах, барах і кафе – “так як було в срср”, і організувати роботу “общепита”.

Ідеологічний контроль: російська кухня і українські пісні під забороною

Втручання окупаційної влади поширюється не тільки на меню. Музичний супровід у закладах, деталі інтер’єру – все це знаходиться під контролем окупантів. Під час відеоконференцій з підприємцями, що відбулася 20 серпня 2025 року, “мінпромторг” окремо наголосив на забороні “екстремістських” пісень, обов’язковому дотриманні авторських прав і вказали, що комерційне використання музики вимагає окремої ліцензії.

“Підписка на стрімінгові сервіси не дає права на комерційне використання музики”, — нагадали підприємцям та надали перелік дозволених і заборонених композицій.

Таким чином кафе й бари перетворюються на ще один майданчик ідеологічного контролю.

Російські прапори стають обов’язковим елементом декору закладів харчування на окупованих територіях..

“Я помічав, що на кожному магазині був обов’язок вивісити прапор “днр” або російський. Ходили, навіть, перевіряли це. Також зупинки всі були пофарбовані в кольори росії. А якщо відкривались якісь нові заклади чи будувались приміщення, то їх намагались робити в кольорах триколору, малювати якісь символи тощо”, — розповів виданню Бахмут IN.UA донеччанин Дмитро.

При цьому будь-які згадки про Україну витісняють, подекуди та зі скандалами. Так, у квітні цього року в донецьке кафе “Титул”, яке має спортивну тематику, завітали з перевіркою силовики “мвд днр”. Причиною стало те, що в кафе висіло фото з автографом українського боксера Олександра Усика, а в меню був протеїновий коктейль “Від Усика”. Поліцейські змусили власника закладу прибрати всі згадки про боксера.

Окремим напрямком діяльності Мінпромторгу стала нав’язлива популяризація російської кухні. “Тижні російської кухні”, тематичні інтер’єри, меню “як із російської казки” — усе це подається як добровільна ініціатива бізнесу.

Нещодавно заміський ресторан “Усадьба” в Донецьку, який раніше позиціонував себе як заклад європейської кухні, перекваліфікувався у російський ресторан, відкрив новий зал з матрьошками, картинами жінок в кокошниках та “руською піччю”. А розважають людей там тепер артисти в традиційному російському вбранні.

Деякі заклади вимушені проводити “фестивалі російської кухні”, аби не мати претензій з боку окупаційної влади. Як це, до прикладу, організували у окупованій Чаплинці у кафе “Барбос” та “Фаворит”.

Тож тепер українці в окупації вимушені їсти, “як із російської казки: щі, грибний суп, ватрушки, кулеб’яки і чай із самовару і звичайно ж сушками”.

“Російська кухня — це частина культурної спадщини та гастрономічної самобутності”, — заявляє “мінпромторг”.

Насправді ж заклади змушують змінювати концепції, інтер’єри та меню, аби відповідати “рекомендаціям”. Бізнес або демонструє лояльність, або ризикує потрапити під перевірки та санкції.

“Соціальна ініціатива” за чужий рахунок: як бізнесу нав’язали дешеві обіди

У вересні 2023 року “мінпромторг Херсонской области” анонсував роботу закладів “общественного питания”. І власники кафе, барів, ресторанів, хотіли вони того чи ні, мали включити в меню дешеві комплексні обіди. Адже саме таке рішення прийняло фейкове міністерство, і його не турбує те, що більшість закладів змушені були покласти увесь фінансовий тягар соціальних обідів на “свої плечі” (бо ціни на продукти харчування мають тенденцію до постійного зростання). Ніхто з “мінпромторгу” не зважав на те, що переважна більшість з цих кафе та барів, мали певну спеціалізацію, і були укомплектовані відповідним кухонним устаткуванням.

“Міністерством проводиться робота із власниками об’єктів громадського харчування щодо введення в меню комплексних обідів за доступними цінами. У рамках цієї ініціативи, у низці населених пунктів регіону досягнуто згоди про запровадження соціальних комплексних обідів”, — прозвітувало фейкове міністерство. 

В списку перших анонсованих закладів “общественного питания”, що відкрилися в тимчасово окупованих Генічеську, Скадовську та Новотроїцьку, були бургерна, паб, суші та спорт-бари, піцерія. 

Став учасником “соціальної програми” і запровадив комплексні обіди, — суши-бар “Ситий кит”, що в Генічеську. 

Ще одне генічеське кафе Vegas, яке позиціонувало себе як піцерія та суші-лаунж, тепер також має в меню комплексні обіди.

Скадовське кафе-бар “Джарилгач”, щоб втриматися на плаву, змушене було перейти на меню часів радянського союзу і пропонувати відвідувачам страви за “доступними цінами”, теж відійшло від первинної концепції закладу.

За два роки з початку просування ідей “общепита”, соціальні комплексні обіди з’явилися у меню закладів харчування не лише Генічеська, Скадовська і Новотроїцька, а й Каланчака, Каховки, Чаплинки, Залізного Порту та Нижніх Сірогоз. 

За вказівкою “мінпромторгу” спеціалізовані кафе і бари включити у своє меню розсольник, гороховий суп, макарони по-флотськи, котлети з ріжками, кисіль і компот, або щось на кшталт того, щоб дешево нагодувати комплексними обідами населення.

Таке розширення асортименту фейкове міністерство позиціонує, як один із сучасних трендів, і пояснює власникам закладів громадського харчування, що ввести в меню комплексні сніданки, обіди й ланчі — означає йти в ногу з часом. 

Тож відтепер у закладах харчування лівобережної Херсонської області на додачу до ролів, окономіякі, фрітати та тірамісу подають гречану кашу чи котлету з ріжками. 

Власники закладів харчування, за “наполегливими рекомендаціями” фейкового міністерства, погодилися запровадити в меню комплексні обіди за доступними цінами. І тепер владна установа звітує, що ціни на такі обіди коливаються від 100 рублів (у Нижніх Сірогозах) до 350 рублів (Генічеськ, Скадовськ).

В невеличких містах Донеччини – аналогічна ситуація. Якщо подивитися на рейтинг закладів Горлівки, то тут — переважна кількість саме дешевих  їдалень, а не ресторанів. Та і кількість закладів тут невелика.

На першому місці в місцевому рейтингу закладів є “Пельменна”. Хвалять цей заклад, переважно, за низькі ціни. Аз недоліків зазначають погане обслуговування і брудні зали.

На другому місці за популярністю — кафе “Мука”, яке також пропонує доставку по місту. Основна страва закладу — піца. Втім попри те, що заклад має високий рейтинг, є багато негативних відгуків про доставку. Люди пишуть, що страви доводиться чекати кілька годин, а доставляють замовлення кур’єри пішки та ще й просять вийти на зустріч, щоб забрати замовлення, а ще  в кафе не приймають оплату карткою.

Тобто дешеві заклади стали надавати, відповідно, послуги низької якості.

В соціальних мережах з приводу “дешевих обідів”, користувачі просто кепкують з можливості поїсти задешево та з того, що можуть запропонувати поїсти на суму в 100 рублів.

Тож якщо щодня ходити обідати за 250-300 рублів, то соціальної допомоги в розмірі 10 тисяч рублів, яку отримують пенсіонери та незахищені категорії громадян (а на них насамперед розраховане “соціальне” їдло), як раз і вистачить, аби лише один раз на місяць щодня обідати й більше нічого не купувати та ні за що не платити. А платоспроможну категорію відвідувачів закладів харчування, дешеві “соціальні” обіди, явно не зацікавлять. Скоріш за все, вони шукатимуть ті ж самі піцу, суші, або бургер.

Інтер’єрний занепад

До окупації в Мелітополі  часто зупинялись курортники, які їхали до узбережжя на відпочинок. Мелітополь славився своєю багатонаціональною кухнею, високою якістю сервісу, кафе та ресторанами з цікавим інтер’єром. Майже всі вони були вкрадені окупантами. І сьогодні перетворились на столовки радянських часів. Нові власники не вкладають гроші в ремонти, витискають по максимуму з того, що їм безкоштовно дісталось ще від українських власників. Тому нерідко в кафе подерті стільці, і м’які меблі, таргани бігають по столах. А відвідувачі росіяни, чеченці, дагестанці, осетинці часто влаштовують бійки і навіть перестрілки. Як це було не раз у кафе “Джокер” в мікрораойні. 

“Вночі була перестрілка між дагестанцями та російськими військовими. 4 людини були доставлені в міську лікарню. Ще п’ятеро людей були поранені, але до лікарні не зверталися, — коментував один із таких конфліктів Мелітопольський міський голова Іван Федоров. 

У листопаді 2025 року в Мелітополі стався черговий скандал із масовим інфікуванням сальмонельозом у кафе “Вєрона”. Понад 10 дітей у Мелітополі опинилися на лікарняних ліжках після звичайного походу в заклад. Тільки через 3 дні після розголосу окупанти закрили “Вєрону” (колишнє кафе “Pizza Celentano”). Історії про антисанітарію в “Вероні” ходили роками. І лише після масового отруєння рішенням суду цей заклад громадського харчування закрили судові пристави. 

А це відгуки про кафе “Вєрона” :

• брудний посуд
• комахи в стравах
• тухлі продукти
• прострочене м’ясо
• осад у напоях
• хамство персоналу
• переписані чеки

Подібні історії містяни розповідають про більшість місцевих закладів, де зарплата низька, персонал змінюється щотижня, а якість продуктів часто не відповідає жодним нормам. Це відгуки мелітопольців на запитання про переоцінені заклади міста:

• “Берізка”. Їжа несмачна, ціни завищені, та й пісні не дуже;
• “Челентано”. Там зараз все зіпсувалося дуже сильно, майже вже ніхто і не ходить, тому що воно нікому не потрібно;
• “Чебуречка” в парку. Там можна підхопити віруси, отруїтися. І так багато п’яних і неадекватних людей;
• “Мама Мія”. Тому що там взагалі не смачна піца і бігають таргани;
• “Берізка”. Ходити туди, якщо чесно, і не хочеться, тому що там досить багато людей, які поводяться неналежним чином, і неприємно там перебувати, — поділилися особистими враженнями молоді люди.

Радянщина тепер і в магазинах

Поганий сервіс а-ля радянський союз поширюється не тільки на кафе та ресторани. В окуповані міста повернулися черги, непрацюючий транспорт, хамство у магазинах і тотальна антисанітарія, попри, здавалося б, посилені санітарні норми, які окупанти запроваджують у захоплених містах.

В касах супермаркетів у Мелітополі стало нормою обманювати покупців під час розрахунків. В одній з торгових точок мережі “Мєра” у Мелітополі дійшло до того, що, за словами місцевих, вже понад два місяці покупці самостійно записують коди вагових товарів — зокрема, цукерок — на папірцях і приносять ці записи на касу. На вході до магазину висить оголошення:

“У зв’язку з відсутністю в магазині ваг з чекодруком, записуйте коди цукерок для швидкого обслуговування на касі!”.

Поруч — картонна коробка з обрізками паперу та ручкою на мотузці.

За словами відвідувачів, касири поводяться з покупцями грубо: говорять на підвищених тонах, використовують нецензурну лексику, кидають товар на касі, і загалом демонструють зневажливе ставлення до клієнтів.

А прострочені продукти в місцевих магазинах вже стали буденністю. У магазині “Грошик” покупці виявили прострочене дитяче харчування, яке, за цинічною логікою продавців пропонувалося за “акційною” ціною. 

“Вкрай розчарований якістю обслуговування і ставленням до покупців в супермаркеті “Грошик” на Олені (мікрорайон, авт.). Вже не вперше стикаюся з простроченими товарами, але останнє стало справжнім шоком — за так званою “червоною ціною” дітям продають продукцію з вичерпаним терміном придатності! Це не просто недобросовісність, це загроза здоров’ю“, — розповів один з місцевих жителів.

Замість висновків

На тимчасово окупованій території сфера послуг перестала бути сферою підприємництва і перетворилася на ще один інструмент тиску та контролю за місцевим населенням, а будь-яка “ініціатива”  окупаційного уряду має чітку ціну — фінансову, професійну і моральну.

Читайте також:

“Я не хотів бути частиною російської системи”: історія донеччанина В’ячеслава Муністера, який повернувся до України після 11 років окупації

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До 2014 року футбольна культура була нерозривно пов’язана з Донецьком. Євро-2012, сучасний стадіон “Донбас Арена” і, звісно, знаменитий футбольний клуб “Шахтар”, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. Однак, через початок російсько-української війни у 2014 році, ФК “Шахтар” був вимушений переїхати з Донецька, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на “Арені Львів”. Сьогодні донецький футбольний клуб офіційно базується в Києві. Натомість в окупованому Донецьку є свій “Шахтар”. Окупанти привласнили собі назву і здобутки клубу, а також скопіювали фірмовий дизайн форми і символіки. Виступає клон “Шахтаря” в росії, а окупанти використовують його для поширення дезінформації.

Як окупанти привласнили собі “Шахтар” і використовують його у пропаганді, йдеться в матеріалі Бахмут IN.UA.

В яких умовах працює ФК “Шахтар” після 2014 року

“Шахтар” є одним із найтитулованіших футбольних клубів України: 16-разовий чемпіон України, 15-разовий володар Кубка України, 9-разовий володар Суперкубка України, володар Кубка УЄФА 2009 року.

До 2014 року спортсмени базувалися в Донецьку, де тренувалися на спортивній базі “Кірша” і проводили домашні матчі на сучасному стадіоні “Донбас Арена”.

Останній матч у Донецьку “Шахтар” провів 2 травня 2014 року. Це був матч 28-го туру Української Прем’єр-ліги (УПЛ) між “Шахтарем” та “Іллічівцем” (Маріуполь).

У серпні 2014 року спортивно-тренувальна база “Кірша” постраждала внаслідок бойових дій. Як повідомляв генеральний директор ФК “Шахтар” Сергій Палкін, у ніч з 29 на 30 серпня двома снарядами було знищено головний корпус тренувальної бази. Після цього команда ухвалила рішення про переїзд.

Тоді “Шахтар” перебазувався до Києва, а більшість умовно “домашніх” матчів почав проводити на стадіоні “Арена Львів”. З лютого 2017 року по березень 2020 року матчі “Шахтаря” проводили на арені “Металіст” у Харкові.

У 2020 році ФК “Шахтар” остаточно переїхав до Києва. У вересні директор “Донбас Арени” Вадим Гунько заявив про те, що клуб уклав довгостроковий контракт із київським НСК “Олімпійський”. Також у столиці розташована тренувальна база клубу.

Сьогодні ФК “Шахтар” має чітку українську позицію та виступає проти дій росії. Також керівництво клубу закликало інші країни надати допомогу Україні в боротьбі з рф.

“Я закликаю клуби, з якими ми грали, а це більшість топових команд Європи, УЄФА, десятки мільйонів уболівальників надати на своєму рівні максимальну підтримку Україні. Ця війна стосується кожного європейця сьогодні. Лише об’єднавши сили, ми можемо перемогти це безумство… Усі наші думки сьогодні — про закінчення цієї божевільної війни. Про українських воїнів, про тих, хто захищає нашу країну та її право на суверенітет і незалежність. Вірю, що разом ми переможемо”, — йдеться в заяві генерального директора ФК “Шахтар” Сергія Палкіна від 26 лютого 2022 року.

Також клуб проводить благодійну діяльність. Зокрема, з 2014 року футболісти й тренери “Шахтаря” надають підтримку Харківській обласній дитячій клінічній лікарні № 1. Благодійний внесок протягом 5 років становив близько 1 мільйона 150 тисяч гривень.

У 2022 році ФК “Шахтар” спільно з авіакомпанією SkyUp Airlines ініціював серію благодійних матчів. Їхньою метою був збір коштів на підтримку України. Усі кошти з квитків на матчі та реклами передавали волонтерським організаціям, медикам та на допомогу українським дітям, які постраждали від війни.

У квітні 2022 року в межах Shakhtar Global Tour for Peace в польському Гданську відбувся благодійний матч “Шахтаря” та польської “Лехії”, де зібрали понад 2,5 мільйона гривень, які згодом спрямували благодійній організації Fundacja Gdańska для забезпечення товарами першої необхідності 800 українських біженців та відправки гуманітарної допомоги до Shelter Centre “Шахтаря” на “Арені Львів”.

А у червні 2023 року ФК “Шахтар” спрямував гуманітарну допомогу до Херсонської області, яка потерпала від наслідків підриву російськими окупантами дамби Каховської ГЕС.

Як окупанти привласнили собі заслуги “Шахтаря”

Фейковий “Шахтар” починає відлік з 2015 року. Тоді окупанти заснували клуб “Шахтар” на базі команди “Юний Новорос”. Цей “Шахтар” представлявся новою командою, яка не мала нічого спільного зі справжнім “Шахтарем”. Емблема клубу і форма мали червоно-чорно-сині кольори, символізуючи прапор так званої “днр”. Руслан Чередніков, який називає себе генеральним директором клубу, заявляв пропагандистам, що до ідеології клубу входить ідея грати лише з місцевими футболістами. Тобто, спочатку окупанти позиціонували свій “Шахтар” як місцевий любительський клуб.

Та з плином часу окупанти стали привласнювати собі історію справжнього донецького клубу. Натомість їхня риторика була неоднозначною.

Так, на сайті “Шахтаря” з “днр” можна побачити, що він привласнив собі історію клубу і його здобутки. Але не всі. Датою створення клубу окупанти вказують 24 травня 1936 року (тоді була заснована команда вугільників Донбасу “Стахановець”, від якої бере початок український “Шахтар”), а не 2015 рік. Також клуб привласнив собі всі здобутки клубу часів СРСР, при цьому про період команди в часи незалежності України не згадується.

З 2022 року окупанти почали позиціонувати псевдо-“Шахтар” із “днр” не як локальну команду, а як клуб з багатою історією. Головна теза в риториці окупантів — що саме їхній клуб є “справжнім “Шахтарем”. Для підтвердження своїх слів вони використовують мовне питання. Нібито, справжній “Шахтар”, який бере початок з часів СРСР мав російську назву “Шахтер”, тоді як український клуб носить назву “Шахтар”. Цю різницю в назвах окупанти і використовують для підтвердження своєї дезінформації.

Питання зросійщення торкнулося й “Донбас Арени”. У червні 2024 року окупанти висвітлювали як здобуток зміну літер на емблемі “Шахтаря”. Самі пропагандисти зазначили, що “Шахтар” попрощався зі своїм “українським минулим”.

Також окупанти відхрещуються від тренувальної бази українського “Шахтаря”. Кажуть, що не проводять там тренування. Натомість використовують базу захопленого спортивного училища імені Сергія Бубки. Про те, що саме росія зруйнувала тренувальну базу “Шахтаря” у 2014 році пропагандисти замовчують.

Окрім цього, спорстмени з “днр” скопіювали дизайн форми гравців. Якщо раніше вони мали білу форму з логотипом у кольорах прапора “днр”, то в 2026 році вони повністю змінили дизайн. У лютому окупанти презентували форму в помаранчево-чорних кольорах, які використовує український “Шахтар”.

Як псевдо-“Шахтар” інтегрується до рф

До 2025 року фейковий “Шахтар” виступав лише на окупованих територіях. До міжнародних змагань, і навіть російських, їх не допускали. У травні 2022 року футбольний оглядач з “днр” Олег Антипов розповідав пропагандистам про плани інтегруватися в російську Прем’єр-лігу та отримати можливість грати в російських клубах.

У 2025 році ситуація змінилася. У лютому фейковий “Шахтар” пройшов атестацію для участі у Другій футбольній лізі рф “Дивізіон Б” у 2026 році. Цьому передувала перемога в першості аматорських команд окупованих територій України.

Примітка. Друга ліга — це найнижчий рівень професійного футболу в росії. Вона розділена на два дивізіони — А та Б. У кожній групі команди грають одна з одною за круговою системою, а переможці можуть підніматися до Першої ліги.

Участь у найнижчому футбольному рівні рф подають як перемогу, хоча в самій росії це не є престижним рівнем змагань. Для “днр” же це здобуток, бо раніше вони не брали участь у матчах, окрім як на окупованих територіях.

З червня 2025 року російська авіакомпанія “Аерофлот” стала спонсором так званої “академії донецького футбольного клубу “Шахтар”. Кошти, нібито, направляють на організацію зборів, закупівлю екіпірування, інвентарю та допомогу спортсменам.

Примітно, що досі псевдо-“Шахтар” позиціонує себе як донецький клуб, однак жодних матчів на окупованій Донеччині не проводять. Сьогодні він базується в Таганрозі на стадіоні “Форте Арена”. Таке рішення пов’язують з безпекою та звинувачують Україну в можливих провокаціях.

“Проведення матчів та повноцінних тренувань у Донецьку зараз пов’язане з ризиками для гравців, персоналу та вболівальників. Поки територія знаходиться у зоні проведення СВО, проведення офіційних матчів там заборонено. Важливо розуміти: не всіх тішить відродження донецького клубу. У Києві та за його межами достатньо тих, хто намагається використати тему “Шахтаря” для провокацій. Ми свідомо уникаємо будь-яких дій, які можуть поставити під загрозу безпеку команди та вболівальників”, — пишуть у клубі.

Свої слова окупанти нічим не підкріплюють, тому ця заява, ймовірно, є маніпулятивною.

Окрім інтеграції в росію, фейковий “Шахтар” хоче налагодити зв’язки з самопроголошеною республікою Абхазія, яка фактично є територією Грузії, окупованою рф. У квітні 2026 року ватажок “днр” пушилін заявив:

“Розглядаємо варіант організації в Абхазії тренувальної бази для нашого донецького “Шахтаря”.

Хто керує фейковим “Шахтарем”

Після того, як фейковий “Шахтар” допустили до російських змагань, відбувся ребрендинг команди. Зокрема, була змінена форма, керівництво і тренерський склад клубу.

Очолив “Шахтар” у “днр” Ігор Петров — колишній радянський і український футболіст та тренер. Він виступав за молодіжну збірну СРСР і національну збірну України. Вважається одним із найрезультативніших півзахисників за всі часи українського футболу — забив 112 голів.

З 1982 року виступав за донецький “Шахтар”. Був одним із кращих бомбардирів в історії українського футболу та донецького “Шахтаря”. Мав 84 забитих м’ячі в офіційних турнірах у складі донецької команди.

У 1991 році поїхав грати за ізраїльський клуб “Бейтар”. Влітку 1994 року повернувся до України, де грав за донецькі клуби “Шахтар” та “Металург” аж до завершення ігрової кар’єри.

За збірну України зіграв три матчі. Дебютував 7 вересня 1994 року в рамках відбіркового циклу до чемпіонату Європи 1996 року проти збірної Литви, ставши першим капітаном збірної України в офіційних матчах.

Після завершення кар’єри футболіста у 1998-1999 роках працював у тренерському штабі донецького “Шахтаря”.

У 2014 році підтримав російську окупацію Донецька. Влітку 2015 року очолив футбольний союз “днр”.

При цьому до червня 2015 року Ігор Петренко намагався бути в українському медійному просторі. Зокрема, давав коментарі про матчі ФК “Шахтар” та інших українських клубів виданню Sport.ua.

У всіх гравців, що є у складі фейкового “Шахтаря”, у графі “Країна” вказана росія. При цьому даних про місця народження чи участь в інших клубах у профілях гравців немає.

Як рф використовує “Шахтар” для маніпуляцій

У листопаді 2023 року російський паблік “OFNEWS / Околоспортивные новости” у забороненій соцмережі “ВКонтакте” опублікував повідомлення, в якому зазначив, що “російський клуб “Шахтар” обіграв Барселону в матчі Ліги Європи”. При цьому пост супроводжувався лайкою і образами в бік УЄФА та українців.

Дійсно, донецький клуб “Шахтар” здобув перемогу над іспанською “Барселоною” з рахунком 1:0 за підсумками 4-го туру групового етапу Ліги чемпіонів 2023-2024. Але це була перемога справжнього, українського клубу. Російську фейкову команду до змагань таких рівнів не допускають.

Після публікації новина отримала негативні коментарі від росіян, які зрозуміли, що насправді це фейк. Після обурення користувачів пропагандисти вказали, що це був “рофл”, тобто жарт.

Про цю новину писали й інші пропагандистські ресурси. Вони поширювали інформацію з маніпулятивними заголовками, називаючи український клуб бездомним, а “Барселону” легендарною.

Маніпуляції були присутні і самому тексті. Зокрема, в одному з підзаголовку матч називають одним із найгірших, при цьому цитуючи позитивні відгуки про українську команду.

Це вказує на спробу сформувати у читача негативне сприйняття українського “Шахтаря” ще до ознайомлення з аргументами, використовуючи емоційно забарвлений підзаголовок, який не відповідає наведеним у тексті оцінкам.

Фейковий “Шахтар” як інструмент дезінформації

Таким чином, окупаційний “Шахтар” пройшов шлях від локальної команди, створеної у 2015 році, до клубу, який намагається привласнити історію та здобутки донецького “Шахтаря”. Для цього окупанти використовують дату заснування, назву, символіку та навіть дизайн форми українського клубу, водночас замовчуючи його історію в незалежній Україні та обставини, за яких “Шахтар” був змушений залишити Донецьк.

Водночас псевдо-“Шахтар” дедалі тісніше інтегрується в російський футбольний простір — бере участь у російських змаганнях, отримує підтримку російського бізнесу та базується на території рф. Його також використовують як інструмент дезінформації: підмінюють поняття, приписують окупаційній команді здобутки українського клубу, маніпулюють назвами та символікою, а через емоційно забарвлені заголовки й викривлений контекст намагаються сформувати негативне сприйняття українського “Шахтаря”.

У результаті створюється викривлена картина, у якій окупаційний клуб подають як продовження історичного донецького “Шахтаря”, хоча факти свідчать про інше походження та окрему історію цих команд. Тож привласнення футбольного бренду в цьому випадку є частиною інформаційної кампанії, спрямованої на переписування історії та поширення вигідних російській пропаганді наративів.

Примітка. Матеріал створено в межах навчального курсу: “Disinformation Booster Academy”, організованого ГО Common Sense Communications у співпраці з Deutsche Gesellschaft e. V. за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

Українська артилеристка “під Бахмутом”?: як старе відео 2023 року видають за свіжі новини з фронту

На окупованій Донеччині працює пропагандистський телеканал “Оплот ТВ”. Він позиціонує себе як інформаційний канал, орієнтований на мешканців “днр”. Одним із медійників, який робить пропагандистські сюжети, є 20-річний Гліб Пирогов. Він долучився до команди “Оплота” у 2024 році: спочатку як ведучий, а згодом отримав посаду журналіста.

Що відомо про Гліба Пирогова і його роль у пропаганді на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Гліб Пирогов, біографія

Біографії Гліба Пирогова немає у відкритих джерелах інформації. Знайти деякі дані вдається з соцмереж та інших джерел.

Зокрема, на сторінці Гліба Пирогова в забороненій соцмережі “Вконтакте” можна дізнатися його дату народження — 30 січня 2006 року. Своїм рідним містом він вказує Шахтарськ, однак цю інформацію можна поставити під сумнів. В YouTube каналі російського творчого об’єднання “Стимул” знаходимо відео, датоване листопадом 2020 року, на якому фігурує 14-річний Гліб Пирогов. Він читає вірш російської поетеси Ольги Фокіної. Гліба Пирогова вказують, як учня з селища Молодецького, що біля Шахтарська, а сама зйомка була в Молодецькій бібліотеці.

Освіту Гліб Пирогов здобував у Донецькому державному університеті (ред. навчальний заклад, який працює в захопленій будівлі Донецького національного університету імені Василя Стуса). У своїх соцмережах він вказує, що навчався на філологічному факультеті за спеціальністю “Телебачення”. Роки навчання не уточнює.

На сайті Донецького державного університету ім’я Гліба Пирогова фігурує у списку студентів, які працювали над випуском журналу філологічного факультету “МЫ” у 2024 році.

Як Гліб Пирогов став пропагандистом

У своїх соцмережах Гліб Пирогов розповідає про різні види діяльності. Його сторінка у “Вконтакте” присвячена творчості. Пирогов пише пісні в жанрі реп під псевдонімом “Глеб Скраймер”. Писати реп він почав у 2020 році, а першу пісню випустив у 2021 році. Свою музику він викладає на стримінгові платформи, зокрема в Apple Music.

У своїй творчості він не торкається тем війни чи пропаганди. Але при цьому він називає себе “першим репером з Донбасу, який додає у треки вставки “1.8.0”. У цьому він бачить символізм, адже цифра 180 — це код номерних знаків для авто на окупованій Донеччині.

З жовтня 2024 року Гліб Пирогов почав роботу на пропагандистському каналі “Оплот-ТВ”. Він був ведучим програми “Молодые люди”. Її фокус — на молодіжній політиці та темах, які цікавлять школярів і студентів.

До квітня 2025 року Гліб Пирогов проживав у Шахтарську. Потім переїхав до Донецька, щоб повноцінно працювати на телебаченні.

З липня 2025 року Гліб Пирогов став фігурувати, як журналіст “Оплот-ТВ”. За його словами, протягом 2025 року він випустив 80 сюжетів. Пирогов сфокусувався на пропагандистських сюжетах, пов’язаних із молоддю. Він розповідав про можливості працевлаштування неповнолітніх, дитячу майстерню в кадетському корпусі імені Захарченка, висвітлював дитячі змагання “Зарніца” в Маріуполі.

Згодом у роботі Пирогова з’явилися серйозніші теми, зокрема і про війну в Україні. У своїх сюжетах юнак розповідав про наступ російських військ у районі Покровська та захоплення Платонівки у Сіверській громаді. Також Гліб Пирогов у вересні 2025 року поширив фейк про взяття села Маркове у Краматорському районі. Насправді ж це село на сьогодні перебуває у частковій окупації, там йдуть бої.

У своїх сюжетах Гліб Пирогов вихваляє військових, які беруть участь у війні в Україні. Зокрема, він брав інтерв’ю у військового Сергія Колодія, який у 2022 році воював на боці рф.

Також пропагандист висвітлює пам’ятні заходи, присвячені окупантам, у закладах освіти. Зокрема розповідав про відкриття парти героя та тематичний урок, присвячений возз’єднанню Донеччини з росією у донецькій школі №122.

У вересні 2026 року Гліб Пирогов висвітлював події на виборах до Госдуми рф. Зокрема показував, як працюють так звані мобільні виборчі дільниці у дворах будинків. Такий процес виборів зображають як здобуток. Та насправді належного контролю за голосуванням на таких дільницях немає, оскільки відсутні спостерігачі.

Проводить Гліб Пирогов і вуличні опитування серед мешканців Донецька. Часто з пропагандистським ухилом. Так, він розпитував людей, як берегти воду в умовах її дефіциту. Вони радять використовувати воду повторно. Також Пирогов проводив опитування молоді до дня російського прапора.

Примітно, що тему пропаганди юнак висвітлює не лише на платформах “Оплот-ТВ”, а й на своїх сторінках у соцмережах. Зокрема, у TikTok він веде власний блог про життя в Донецьку. На момент публікації матеріалу його аудиторія складає 1 306 підписників.

Серед пропагандистських відео, зроблених Пироговим — вихваляння постаті першого ватажка “днр” Олександра Захарченка. У відео він називає його “батею” та “обличчям республіки”, виокрелює його рішучість та лідерство. Примітно, що на момент смерті Захарченка у 2018 році Глібу Пирогову було всього 12 років. Тому чи може він оцінювати фігуру Захарченка об’єктивно, а не через призму пропаганди — питання відкрите.

Пирогов висвітлював і пропагандистські заходи в Донецьку. Це відзначення дня прапора “днр”, дня російського прапора і оновлення фотозони з надписом “росія” до так званого “дня воз’єднання”.

Своїм досвідом роботи у пропагандистському медіа Гліб Пирогов ділиться з молоддю. У травні 2026 року він виступив як спікер перед членами клубу “Юнпресс”, який працює як гурток юних журналістів.

У висновку зазначимо, що Глібу Пирогову було лише 8 років, коли росія окупувала частину Донеччини. Він виріс в умовах російської пропаганди, а згодом сам став її частиною, створюючи сюжети з російськими наративами. Його історія — показовий приклад того, як росія формує інформаційне середовище для дітей на окупованих територіях, вирощуючи лояльну до своєї політики молодь.

Читайте також:

• Дмитро Єриш: що відомо про начальника відділу окупаційної адміністрації Старобешевого
• Російські дипломи, співпраця зі СберБанком і підозра в колабораціонізмі: досьє на ректорку захопленого ДонНУЕТ Світлану Дрожжину
• Хто така Діна Саттарова, яка планує “відбудову” окупованого Бахмута: досьє

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!