Важливо

“Общественное питание”, російська кухня та заборона на все українське: як на окуповані території повертають радянський рудімент 

Валентина Твердохліб 10:00, 20 Грудня 2025

Дешево та сердито — так найчастіше згадують про радянське громадське харчування. Однак окупаційний “мінпромторг” вирішив реанімувати насліддя срср на окупованих територіях України. І гауляйтери на місцях активно взялися за відновлення “общепита”, застосовуючи низку важелів впливу. 

Про те, як впроваджуються “реформи” у сфері громадського харчування на тимчасово окупованих територіях Херсонщини, Запоріжжя та Донеччини, читайте у дослідженні видань Нижні Сірогози.City, РІА Південь та Бахмут IN.UA.

Спадок СРСР

Своєрідний феномен “общественного питания” часів радянського союзу досі викликає суперечливі спогади. Одні з натхненням говорять про їдальні, у яких завжди подавали великі та ситні порції за копійки. А в інших пам’ять зафіксувала кафе і ресторани з одноманітним меню і неввічливим ставленням персоналу.

Саме з таких закладів і розпочалася вся система громадського харчування у радянському союзі у 20-ті роки минулого століття.

Їдальня “Ленпромторга”. 1933 рік / фото istoriki.su

При дефіциті продовольства і господарської розрухи в Громадянську війну “общепит”, зіграв велику роль у забезпеченні харчуванням населення.

Після війни, основна мета новостворених дешевих їдалень полягала у справедливому розподілі їжі між робітниками та держслужбовцями в умовах розрухи та недоїдання. Вони відкривалися у всіх містах, при кожному заводі та фабриці, при НДІ та вузах, замість шинків, трактирів та буржуазних кафе. Їхній головний принцип — доступність для будь-яких верств населення.

Радянське керівництво, яке прагнуло підтримувати високу продуктивність праці, чудово розуміло, що робітників треба добре годувати. Причому “добре” — не мається на увазі смак і користь страв, тоді на це ніхто не звертав уваги. Набагато важливіше, щоб кожен чесний пролетар міг отримати комплексний обід за півтора карбованці та бажано “не відходячи від верстата”.

Водночас у срср почало набирати популярності і нове ідеологічне гасло “Геть кухонне рабство!”. За задумом агітаторів, пункти громадського харчування мали звільнити жінок із полону каструль та сковорідок. Натомість представницям прекрасної статі пропонувалося присвячувати більше часу своєму вкладу у виробництво, адже зайвих рук, як відомо, не буває.

Фото столової срср Толочко Олександра / фотохроника ТАСС

Тим не менш, в останні радянські десятиліття їжа в їдальнях і закусочних, безумовно, принципово поступалася різноманітністю та смаковими перевагами сучасної “мережевої” їжі, але вона була доступна за ціною. Хоча не можна оминути те, що в брежнєвські часи загальною тенденцією стало майже масове розкрадання продуктів працівниками їдалень.

“Общепит” у сучасній росії менш загальнодоступний, ніж будь-коли. Він став задорогим для пересічних громадян рф у регіонах (москва та пітер – не рахуються, вони як окремі “держави у державі”) через низькі зарплати й пенсії.

Проте на новоокупованих територіях кремлівська влада вирішила підживити ностальгічні спогади окремих верств населення запровадженням «соціального меню» в ресторанах, барах і кафе – “так як було в срср”, і організувати роботу “общепита”.

Ідеологічний контроль: російська кухня і українські пісні під забороною

Втручання окупаційної влади поширюється не тільки на меню. Музичний супровід у закладах, деталі інтер’єру – все це знаходиться під контролем окупантів. Під час відеоконференцій з підприємцями, що відбулася 20 серпня 2025 року, “мінпромторг” окремо наголосив на забороні “екстремістських” пісень, обов’язковому дотриманні авторських прав і вказали, що комерційне використання музики вимагає окремої ліцензії.

Відеоконференція “Мінпромторгу” з власниками “общепиту” 20.08.2025 / фото з окупаційних ЗМІ
Окремим інструментом тиску на власників закладів громадського харчування стало нав’язування російських норм / скриншот news-kherson.ru

Підписка на стрімінгові сервіси не дає права на комерційне використання музики”, — нагадали підприємцям та надали перелік дозволених і заборонених композицій.

Таким чином кафе й бари перетворюються на ще один майданчик ідеологічного контролю.

Російські прапори стають обов’язковим елементом декору закладів харчування на окупованих територіях..

“Я помічав, що на кожному магазині був обов’язок вивісити прапор “днр” або російський. Ходили, навіть, перевіряли це. Також зупинки всі були пофарбовані в кольори росії. А якщо відкривались якісь нові заклади чи будувались приміщення, то їх намагались робити в кольорах триколору, малювати якісь символи тощо”, — розповів виданню Бахмут IN.UA донеччанин Дмитро.

Разом з новорічним декором на фасадах закладів є прапори “днр” та росії / скриншот із відео користувачки TikTok Лиза из Донецка

При цьому будь-які згадки про Україну витісняють, подекуди та зі скандалами. Так, у квітні цього року в донецьке кафе “Титул”, яке має спортивну тематику, завітали з перевіркою силовики “мвд днр”. Причиною стало те, що в кафе висіло фото з автографом українського боксера Олександра Усика, а в меню був протеїновий коктейль “Від Усика”. Поліцейські змусили власника закладу прибрати всі згадки про боксера.

Власника закладу змусили прибрати всі згадки про українського боксера / фото росджерела

Окремим напрямком діяльності Мінпромторгу стала нав’язлива популяризація російської кухні. “Тижні російської кухні”, тематичні інтер’єри, меню “як із російської казки” — усе це подається як добровільна ініціатива бізнесу.

Нещодавно заміський ресторан “Усадьба” в Донецьку, який раніше позиціонував себе як заклад європейської кухні, перекваліфікувався у російський ресторан, відкрив новий зал з матрьошками, картинами жінок в кокошниках та “руською піччю”. А розважають людей там тепер артисти в традиційному російському вбранні.

Російська зала в ресторані “Усадьба” / фото Instagram-сторінка ресторану
Матрьошки в оздобленні зали / скриншот
Гостей розважають артисти в російських костюмах / скриншот

Деякі заклади вимушені проводити “фестивалі російської кухні”, аби не мати претензій з боку окупаційної влади. Як це, до прикладу, організували у окупованій Чаплинці у кафе “Барбос” та “Фаворит”.

Кафе “Фаворит” / фото окупаційної влади
Кафе “Барбос” (Чаплинка) / фото окупаційної влади
В окупованій Чаплинці у кафе “Барбос” та “Фаворит” популяризують “русский мир” / фото окупаційної влади

Тож тепер українці в окупації вимушені їсти, “як із російської казки: щі, грибний суп, ватрушки, кулеб’яки і чай із самовару і звичайно ж сушками”.

В Нижніх Сірогозах місцева приватна підприємиця відкрила кафе “Русь”. За часів СРСР в селищі функціонував ресторан з подібною назвою / фото росзмі
Ресторан “Русь” в Нижніх Сірогозах / фото окупаційної влади

Російська кухня — це частина культурної спадщини та гастрономічної самобутності”, — заявляє “мінпромторг”.

Насправді ж заклади змушують змінювати концепції, інтер’єри та меню, аби відповідати “рекомендаціям”. Бізнес або демонструє лояльність, або ризикує потрапити під перевірки та санкції.

“Соціальна ініціатива” за чужий рахунок: як бізнесу нав’язали дешеві обіди

У вересні 2023 року “мінпромторг Херсонской области” анонсував роботу закладів “общественного питания”. І власники кафе, барів, ресторанів, хотіли вони того чи ні, мали включити в меню дешеві комплексні обіди. Адже саме таке рішення прийняло фейкове міністерство, і його не турбує те, що більшість закладів змушені були покласти увесь фінансовий тягар соціальних обідів на “свої плечі” (бо ціни на продукти харчування мають тенденцію до постійного зростання). Ніхто з “мінпромторгу” не зважав на те, що переважна більшість з цих кафе та барів, мали певну спеціалізацію, і були укомплектовані відповідним кухонним устаткуванням.

Вартість комплексних обідів / фото окупаційної влади

Міністерством проводиться робота із власниками об’єктів громадського харчування щодо введення в меню комплексних обідів за доступними цінами. У рамках цієї ініціативи, у низці населених пунктів регіону досягнуто згоди про запровадження соціальних комплексних обідів”, — прозвітувало фейкове міністерство. 

В списку перших анонсованих закладів “общественного питания”, що відкрилися в тимчасово окупованих Генічеську, Скадовську та Новотроїцьку, були бургерна, паб, суші та спорт-бари, піцерія. 

Став учасником “соціальної програми” і запровадив комплексні обіди, — суши-бар “Ситий кит”, що в Генічеську. 

Було – стало: кафе “Ситий кит” / фото з Фейсбук-сторінки “Ситий кит”

Ще одне генічеське кафе Vegas, яке позиціонувало себе як піцерія та суші-лаунж, тепер також має в меню комплексні обіди.

Було – стало: кафе “Vegas” (Генічеськ) / скриншот Телеграм-канала Кафе “Vegas Геническ”

Скадовське кафе-бар “Джарилгач”, щоб втриматися на плаву, змушене було перейти на меню часів радянського союзу і пропонувати відвідувачам страви за “доступними цінами”, теж відійшло від первинної концепції закладу.

Кафе “Джарилгач” після окупації перейшло на меню часів срср / фото restaurantguru.com 

За два роки з початку просування ідей “общепита”, соціальні комплексні обіди з’явилися у меню закладів харчування не лише Генічеська, Скадовська і Новотроїцька, а й Каланчака, Каховки, Чаплинки, Залізного Порту та Нижніх Сірогоз. 

Рекламна кампанія “мінпромторгу” в ЗМІ про організацію роботи “Общепита” на ТОТ Херсонщини / скриншот herson.kp.ru, mk-herson.ru

За вказівкою “мінпромторгу” спеціалізовані кафе і бари включити у своє меню розсольник, гороховий суп, макарони по-флотськи, котлети з ріжками, кисіль і компот, або щось на кшталт того, щоб дешево нагодувати комплексними обідами населення.

Таке розширення асортименту фейкове міністерство позиціонує, як один із сучасних трендів, і пояснює власникам закладів громадського харчування, що ввести в меню комплексні сніданки, обіди й ланчі — означає йти в ногу з часом. 

Тож відтепер у закладах харчування лівобережної Херсонської області на додачу до ролів, окономіякі, фрітати та тірамісу подають гречану кашу чи котлету з ріжками. 

Власники закладів харчування, за “наполегливими рекомендаціями” фейкового міністерства, погодилися запровадити в меню комплексні обіди за доступними цінами. І тепер владна установа звітує, що ціни на такі обіди коливаються від 100 рублів (у Нижніх Сірогозах) до 350 рублів (Генічеськ, Скадовськ).

“Мінпромторг” прозвітував у ЗМІ про ціни на комплексні обіди на ТОТ Херсонщини / скриншот herson.kp.ru

В невеличких містах Донеччини – аналогічна ситуація. Якщо подивитися на рейтинг закладів Горлівки, то тут — переважна кількість саме дешевих  їдалень, а не ресторанів. Та і кількість закладів тут невелика.

На першому місці в місцевому рейтингу закладів є “Пельменна”. Хвалять цей заклад, переважно, за низькі ціни. Аз недоліків зазначають погане обслуговування і брудні зали.

На другому місці за популярністю — кафе “Мука”, яке також пропонує доставку по місту. Основна страва закладу — піца. Втім попри те, що заклад має високий рейтинг, є багато негативних відгуків про доставку. Люди пишуть, що страви доводиться чекати кілька годин, а доставляють замовлення кур’єри пішки та ще й просять вийти на зустріч, щоб забрати замовлення, а ще  в кафе не приймають оплату карткою.

Тобто дешеві заклади стали надавати, відповідно, послуги низької якості.

В соціальних мережах з приводу “дешевих обідів”, користувачі просто кепкують з можливості поїсти задешево та з того, що можуть запропонувати поїсти на суму в 100 рублів.

Коментарі в соцмережах щодо дешевих обідів вартістю 100 рублів / скриншот

Тож якщо щодня ходити обідати за 250-300 рублів, то соціальної допомоги в розмірі 10 тисяч рублів, яку отримують пенсіонери та незахищені категорії громадян (а на них насамперед розраховане “соціальне” їдло), як раз і вистачить, аби лише один раз на місяць щодня обідати й більше нічого не купувати та ні за що не платити. А платоспроможну категорію відвідувачів закладів харчування, дешеві “соціальні” обіди, явно не зацікавлять. Скоріш за все, вони шукатимуть ті ж самі піцу, суші, або бургер.

Інтер’єрний занепад

До окупації в Мелітополі  часто зупинялись курортники, які їхали до узбережжя на відпочинок. Мелітополь славився своєю багатонаціональною кухнею, високою якістю сервісу, кафе та ресторанами з цікавим інтер’єром. Майже всі вони були вкрадені окупантами. І сьогодні перетворились на столовки радянських часів. Нові власники не вкладають гроші в ремонти, витискають по максимуму з того, що їм безкоштовно дісталось ще від українських власників. Тому нерідко в кафе подерті стільці, і м’які меблі, таргани бігають по столах. А відвідувачі росіяни, чеченці, дагестанці, осетинці часто влаштовують бійки і навіть перестрілки. Як це було не раз у кафе “Джокер” в мікрораойні. 

Вночі була перестрілка між дагестанцями та російськими військовими. 4 людини були доставлені в міську лікарню. Ще п’ятеро людей були поранені, але до лікарні не зверталися, — коментував один із таких конфліктів Мелітопольський міський голова Іван Федоров. 

У листопаді 2025 року в Мелітополі стався черговий скандал із масовим інфікуванням сальмонельозом у кафе “Вєрона”. Понад 10 дітей у Мелітополі опинилися на лікарняних ліжках після звичайного походу в заклад. Тільки через 3 дні після розголосу окупанти закрили “Вєрону” (колишнє кафе “Pizza Celentano”). Історії про антисанітарію в “Вероні” ходили роками. І лише після масового отруєння рішенням суду цей заклад громадського харчування закрили судові пристави. 

А це відгуки про кафе “Вєрона” :

  • брудний посуд
  • комахи в стравах
  • тухлі продукти
  • прострочене м’ясо
  • осад у напоях
  • хамство персоналу
  • переписані чеки
Кафе “Вєрона” у центрі ТО Мелітопополя потрапило у сальмонельозний скандал / фото ілюстративне

Подібні історії містяни розповідають про більшість місцевих закладів, де зарплата низька, персонал змінюється щотижня, а якість продуктів часто не відповідає жодним нормам. Це відгуки мелітопольців на запитання про переоцінені заклади міста:

  • “Берізка”. Їжа несмачна, ціни завищені, та й пісні не дуже;
  • “Челентано”. Там зараз все зіпсувалося дуже сильно, майже вже ніхто і не ходить, тому що воно нікому не потрібно;
  • “Чебуречка” в парку. Там можна підхопити віруси, отруїтися. І так багато п’яних і неадекватних людей;
  • “Мама Мія”. Тому що там взагалі не смачна піца і бігають таргани;
  • “Берізка”. Ходити туди, якщо чесно, і не хочеться, тому що там досить багато людей, які поводяться неналежним чином, і неприємно там перебувати, — поділилися особистими враженнями молоді люди.

Радянщина тепер і в магазинах

Поганий сервіс а-ля радянський союз поширюється не тільки на кафе та ресторани. В окуповані міста повернулися черги, непрацюючий транспорт, хамство у магазинах і тотальна антисанітарія, попри, здавалося б, посилені санітарні норми, які окупанти запроваджують у захоплених містах.

В касах супермаркетів у Мелітополі стало нормою обманювати покупців під час розрахунків. В одній з торгових точок мережі “Мєра” у Мелітополі дійшло до того, що, за словами місцевих, вже понад два місяці покупці самостійно записують коди вагових товарів — зокрема, цукерок — на папірцях і приносять ці записи на касу. На вході до магазину висить оголошення:

У зв’язку з відсутністю в магазині ваг з чекодруком, записуйте коди цукерок для швидкого обслуговування на касі!”.

Поруч — картонна коробка з обрізками паперу та ручкою на мотузці.

За словами відвідувачів, касири поводяться з покупцями грубо: говорять на підвищених тонах, використовують нецензурну лексику, кидають товар на касі, і загалом демонструють зневажливе ставлення до клієнтів.

А прострочені продукти в місцевих магазинах вже стали буденністю. У магазині “Грошик” покупці виявили прострочене дитяче харчування, яке, за цинічною логікою продавців пропонувалося за “акційною” ціною. 

Вкрай розчарований якістю обслуговування і ставленням до покупців в супермаркеті “Грошик” на Олені (мікрорайон, авт.). Вже не вперше стикаюся з простроченими товарами, але останнє стало справжнім шоком — за так званою “червоною ціною” дітям продають продукцію з вичерпаним терміном придатності! Це не просто недобросовісність, це загроза здоров’ю“, — розповів один з місцевих жителів.

Замість висновків

На тимчасово окупованій території сфера послуг перестала бути сферою підприємництва і перетворилася на ще один інструмент тиску та контролю за місцевим населенням, а будь-яка “ініціатива”  окупаційного уряду має чітку ціну — фінансову, професійну і моральну.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Присяга у “днр” замість шкільного щоденника: хто готує дітей Донецька до війни. Досьє на Віктора Пудака

Семаковська Тетяна 17:25, 18 Червня 2026

У 2015 році, коли Донецьк уже рік як був під окупацією, місцевий мешканець Віктор Пудак вирішує піти на службу до окупантів. Спочатку, скромним заступником начальника відділу у псевдоміністерстві “днр”. Потім — очільником “Юнармії”, яка на окупованих територіях навчає дітей від 8 років складати присягу “Батьківщині днр” і керувати бойовими дронами. Сьогодні під його керівництвом — понад 7 тисяч підлітків.

Редакція зібрала детальне досьє на Віктора Пудака.

Хто такий Віктор Пудак: від університету до окупаційної служби

ДаніЗа даними центру “Миротворець”
Повне ім’яПудак Віктор Вікторович
Дата народження20.10.1978
Місце народженняДонецька область, місто Красноармійськ (Покровськ)
ВКонтактеvk.com/id65722680
Однокласникиok.ru/profile/562430790640
Telegram-каналt.me/VictorPudak

Пудак Віктор Вікторович народився 20 жовтня 1978 року в Донецькій області. Навчався у середній школі №3, потім вступив до Донецького національного університету, який закінчив у 2001 році. До 2014 року він був пересічним мешканецем міста без помітної публічної біографії. Після того як Донецьк перейшов під контроль проросійських угруповань, Пудак почав активно будувати кар’єру в окупаційних структурах, займаючись вихованням молоді.

З 2015 року Пудак обіймав посаду заступника начальника відділу військово-патріотичного виховання та оздоровлення молоді в т.зв. “Міністерстві молоді, спорту і туризму днр”. Звідси починається його системна робота з ідеологічної обробки молоді, яка зростала на тимчасово окупованих територіях. У 2019 році, коли угруповання “днр” вирішило створити власну “юнармію” за прямою аналогією з російською організацією, її очолив саме Пудак. У 2021 році він став начальником Центрального штабу ОО ВПД “Молода Гвардія – Юнармія” днр і отримав медаль організації “За активну військово-патріотичну роботу”. З липня 2023 року він офіційно начальник штабу регіонального відділення “Юнармія” на окупованій частині Донецької області.

Пудак з нагородою / фото з росджерел

Але кар’єра Пудака не обмежується “юнармією”. У лютому 2026 року у своєму Telegram-каналі він повідомив, що отримав медаль “Ветеран бойових дій” від організації “Бойове братство”, нагороду, яка офіційно видається учасникам бойових дій на окупованій території. Тожі ж Пудак відкрив власний Telegram-канал, у першому повідомленні якого відразу позначив його призначення: “Цей канал оголошується єдиним пунктом управління для отримання наказів, бойових розписань і важливих зведень. Тут буде лише перевірена інформація про побудови, навчальні виходи, стрільби та всі значущі операції”. Мова — характерна, Пудак послідовно використовує військову термінологію навіть у побутових повідомленнях: батьки дітей у нього “вірні союзники”, підсумки — “бойові зведення”.

Що відбувається на “навчальних виходах”: стрільба, дрони, присяга

Пудак в школі Маріуполя / фото з росджерел

Сам Пудак детально звітує про те, чим займаються “юнармійці”. Так, у лютому 2026 року у Маріуполі на базі школи №41 відбувся “зліт місцевого відділення”, у цій школі створили перший юнармійський клас. Того ж місяця у донецькій школі №119 відкрили “парти героя” — це меморіальні парти з іменами випускників, що загинули у складі російських збройних формувань у війні проти України. Юнармійці були там у ролі почесної варти.

Пудак у 119 школі / фото з росджерел

Окупаційні медіа подають такі заходи як “історичну пам’ять”, фактично ж ідеться про вбудовування війни у повсякденне життя дітей як норму і зразок для наслідування.

Також у лютому Пудак відкрито похвалився, що “юнармійці в днр” почали проходити курси з управління дронами в умовах бойових дій. Було підписано угоду з т.зв. “республіканським центром безпілотних систем”, де підлітки навчаються воювати за допомогою БПЛА. У квітні 2026 року Пудак оголосив набір на “сборы в Авангард”, це табори тактичної і спортивної підготовки для юнаків і дівчат 14–17 років на чотири зміни протягом літа, так дітей готують до військових дій. А у травні в Шахтарську і Маріуполі провели зональні етапи “Зарниці 2.0”, всеросійської військово-патріотичної гри, де дії — це “бойові завдання”, а не дитячі ігри. Пудак тут виступав суддею.

Пудак під час “Зарніци” на ТОТ / фото з росджерел

Пудак будує не лише військову, а й медійну складову “юнармії”. Так, він звітував, що виграв президентський грант на розвиток напрямку “Юнкор”, нібито дитячої журналістики. Наставниками юних “журналістів” стали пропагандистський телеканали “Россия 1” та “Республіканський медіахолдинг”, які поширюють дезінформацію про війну в Україні. Вже у березні Пудак також підписав угоди про співпрацю з Асоціацією ветеранів сво в днр з штабом “юнармії” Красноярського краю, тож мережа ширшає горизонтально і вертикально одночасно.

У червні Пудак оголосив про участь у VI Конференції Донецького регіонального відділення “єдиної росії” — вже як член регіональної політради партії путіна.

Віктор Пудак став одним із ключових функціонерів російської системи мілітаризації дітей та молоді на тимчасово окупованій частині Донецької області. Після роботи в окупаційному “міністерстві молоді, спорту і туризму днр” він очолив регіональний штаб “юнармії”. Під керівництвом Пудака “юнармія” в окупованій Донеччині перетворилася на розгалужену структуру, яка охоплює тисячі дітей та підлітків. Організація не лише проводить нібито “військово-патріотичні заходи”, а й залучає молодь до навчання з керування безпілотниками, участі у військово-пошукових експедиціях та інших активностях, пов’язаних із підготовкою до служби в російських силових структурах.

Активна публічна діяльність Пудака свідчить про його участь в інтеграції окупованої частини Донеччини в російський політичний та ідеологічний простір через систему виховання молоді. Саме через такі структури росія формує лояльність до своїх інституцій серед дітей та підлітків на окупованих територіях.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вибори після воєнного стану: як мільйони ВПО зможуть проголосувати і чи готова до цього держава?

Семаковська Тетяна 13:00, 16 Червня 2026

Понад 4 мільйони. Саме стільки переселеців налічував в Україні Мінсоц станом на 2 лютого 2026 року. Ці мільйони українців, переміщені, але не позбавлені виборчих прав. Інша справа, чи зможуть вони ними скористатися, бо питання участі внутрішньо переміщених осіб у майбутніх виборах залишається відкритим, і дедалі гострішим. 

Бахмут IN.UA поговорив з Павлом Романюком, експертом з виборчого права про те, які перепони є для ВПО на шляху до участі у післявоєнних виборах.

Хто пояснює

Примітка. Павло Романюк — експерт з виборчого права, радник з правових питань Громадянської мережі ОПОРА. Бере участь у тематичних підгрупах робочої групи з підготовки законодавчих пропозицій щодо особливостей виборів в умовах повоєнних виборів та/або під час особливого періоду.

Вибори можливі в Україні тільки після завершення воєнного стану. Але що далі?

Перше, що важливо зафіксувати, вибори в Україні юридично неможливі, поки діє воєнний стан. Це не питання політичної волі — це конституційна норма.

Павло Романюк / фото Facebook

“Воєнний стан перебуває в контраверсії з виборами, тобто це не поєднані речі. Бо воєнний стан спрямований на консолідацію зусиль для протидії ворогу, для посилення обороноздатності за рахунок інструментів, в тому числі за рахунок обмеження прав людини. А вибори, це вільний політичний процес, в якому дуже важливі гарантування виборчих принципів, виборчих прав”,— каже спікер.

Тобто питання потрібно ставити, не “чи будуть вибори”, а “що відбудеться одразу після того, як воєнний стан завершиться”. І ось тут починається найскладніше, каже Павло Романюк. Бо без масштабної верифікації та оновлення даних мільйони людей просто не потраплять до списків виборців, і це не метафора, а технічна реальність.

Щоб уникнути цього, потрібна масштабна комунікаційна кампанія, спрощення електронних і паперових процедур, синхронізація реєстрів. І головне, держава має пояснити людям різницю між тимчасовою зміною місця голосування і зміною виборчої адреси, бо наслідки цих двох процедур мають відмінності. 

Примітка. У чому різниця між цими двома процедурами?

Тимчасова зміна місця голосування — це разова технічна дія під конкретні вибори. Наприклад, людина з Бахмута, живе у Києві і подає заяву та голосує на київській дільниці. Але її виборча адреса залишається бахмутською. На місцевих виборах вона все одно належить до своєї громади походження. 

Зміна виборчої адреси — це постійне рішення, яке змінює виборчу прив’язку людини назавжди (до наступної зміни). Та сама людина з Бахмута стає виборцем Київської області. Вона голосує на місцевих виборах за київського мера і депутатів Київської ради. Але вже не має жодного відношення до виборів у Маріуполі, навіть якщо місто деокупують.

Питання, як братимуть участь у виборах мільйони ВПО, залишається відкритим. Але час на підготовку — іде. 

ВПО мають право голосу. Але чи потраплять до списків?

Виборча дільниця / фото громадянська мережа “ОПОРА”

Юридично внутрішньо переміщені особи не втрачають виборчих прав через сам факт переміщення. Вони залишаються громадянами України, а отже, виборцями. Але наявність права, не завжди гарантує його реалізацію, а з урахуванням наслідків війни можуть бути й додаткові перепони.

“Наголошу, що внутрішньо переміщені особи не втрачають право голосу через сам факт переміщення, бо вони залишаються громадянами України, тобто виборцями, відповідають виборчим цензам. На президентських виборах вони зможуть проголосувати як виборці на загальнодержавних виборах — або за своєю виборчою адресою, або за місцем фактичного перебування, якщо скористаються процедурою зміни місця голосування без зміни виборчої адреси”, — каже експерт.

Він додає, що умовою реалізації права голосу є включення до списку виборців. А списки формуються на основі Державного реєстру виборців — і саме тут починається проблема. Реєстр значною мірою досі відображає картину розселення до повномасштабного вторгнення. За оцінками ОПОРИ, станом на червень 2026 рік, близько 6,5 мільйона виборців формально залишаються зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях. Ще 1,5-1,7 мільйона, взагалі без виборчої адреси.

“Без спеціальних процедур і завчасної актуалізації даних Державного реєстру виборців мільйони українців можуть фактично не потрапити до списків”, — попереджає Романюк.

Три шляхи до виборчої дільниці для ВПО. Легких немає

Для ВПО на президентських та парламентських виборах існують три варіанти участі, пояснює спікер. Кожен, зі своїми наслідками.

Перший — залишитися прив’язаним до своєї виборчої адреси (тобто голосувати там, де людина офіційно зареєстрована до переміщення). Для жителів окупованих територій, він фактично нереальний.

Другий — це тимчасова зміна місця голосування без зміни виборчої адреси. Це найбільш гнучкий механізм, бо людина голосує там, де реально перебуває, але зберігає прив’язку до громади походження.

Третій — це зміна виборчої адреси на фактичне місце проживання.

Але тут є важливий нюанс вже в контексті місцевих виборів, на якому наголошує Романюк:

“Якщо змінюємо виборчу адресу, то вже ми відносимося до іншої громади і голосуємо за органи місцевого самоврядування тієї громади, на яку ми змінили цю виборчу адресу, але вже не маємо відношення до громади попереднього походження. Це вже не технічна дія на конкретні вибори, а зміна постійної виборчої прив’язки людини до певної громади”, — каже спікер.

А що з місцевими виборами?

Якщо на президентських і парламентських виборах ВПО мають відносно прозорі шляхи участі, то місцеві вибори, це вже зовсім інша історія. Тут виборець голосує не просто “де зручно”, а за органи самоврядування конкретної громади, до якої належить за виборчою адресою. Сьогодні в робочих групах обговорюється ідея автоматично перенести всіх ВПО до громад фактичного проживання, за даними реєстру ВПО. Але Павло Романюк вважає це небезпечним рішенням і пояснює чому:

“Річ в тому, що реєстр ВПО не точний, і може людина цього і не бажає — людина може тимчасово жити в іншому регіоні, але зберігати зв’язок зі своєю громадою походження. Тому тут немає такого універсального рецепту. Ключовим є те, щоб не змінювати виборчу адресу автоматично, без волі виборців. Зміна має відбуватись внаслідок усвідомлених дій виборця”.

Про масштаб розриву між реєстрами і реальністю свідчать власні дослідження ОПОРИ: лише 37,5% серед тих, хто має досвід переміщення, є офіційно зареєстрованими як ВПО. Навіть серед тих, хто перемістився після початку повномасштабного вторгнення, офіційний статус мають лише 44,7%.

І окремо є питання, а що буде з місцевими виборами для жителів з ТОТ, це жителі повністю окупованих громад: як наприклад Бахмутської, Маріупольської, Авдіївської, Мелітопольської та десятків інших. Ми поставили питання, а що буде з їхнім представництвом на президенських або наприклад місцевих виборах?

“Окупація громади не означає втрату права голосу як громадянина України. Водночас такі громади є однією з найскладніших для адміністрування. Показово, що в реєстрі виборців досі значаться десятки тисяч виборців з окупованих територій віком понад 100 років. І понад тисяча — старші 115 років. Це свідчить не про довголіття українців, а про критичний стан реєстру, розумієте”, — каже Павло Романюк.

Щодо місцевих виборів в окупованих громадах, вони просто неможливі технічно та юридично:

“Якщо територія громади окупована там неможливо організувати демократичні вибори. До деокупації управління на цих територіях фактично здійснюватиметься через спеціально-публічно правові механізми — або військова адміністрація, або інші тимчасові моделі, які будуть визначені законом. Але це не є заміною місцевого самоврядування в демократичному сенсі”.

При цьому він окремо наголошує: держава не має права просто “стерти” людей із їхніх громад походження або автоматично перенести до нових без їхньої волі.

Чи може Україна запозичити досвід проведення виборів?

Колаж ілюструє різні епізоди облоги Сараєва у травні 1992 року, зокрема засудженого за воєнні злочини генерала Ратко Младич (угорі праворуч), миротворців ООН в аеропорту Сараєва, а також будівлю Виконавчої ради (Zgrada Izvršnog Vijeća) у центрі міста після влучання в неї снаряда, випущеного сербським танком / фото Михайло Євстаф’єв.

Примітка. Перші загальнонаціональні вибори в Боснії і Герцеговині після завершення війни відбулися 14 вересня 1996 року — менш ніж через рік після підписання Дейтонських мирних угод, які поклали край збройному конфлікту. Основним завданням голосування було створення спільних державних інститутів для країни, що залишалася глибоко поділеною як за етнічною ознакою, так і за адміністративним устроєм. Йшлося про співіснування трьох основних етнічних спільнот — босняків, сербів і хорватів — у межах двох автономних утворень: Федерації Боснії і Герцеговини та Республіки Сербської.

Для забезпечення довіри до процесу вибори проходили під міжнародним наглядом. Їх організацію та моніторинг здійснювала Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Втім, результати голосування показали, що мирна угода не означала швидкого подолання суспільних розколів. Більшість виборців підтримала націоналістичні партії, які вже перебували при владі до війни або відігравали провідну роль під час конфлікту. Серед них — Партія демократичної дії (SDA), що представляла переважно босняків, Сербська демократична партія (SDS) та Хорватська демократична співдружність (HDZ). За підсумками виборів до колективного органу влади — Президії Боснії і Герцеговини — увійшли представники трьох етнічних груп, а головою Президії став босняцький політик Алія Ізетбегович. У Республіці Сербській президенткою була обрана Біляна Плавшич.

Коли шукають аналоги, найчастіше згадують Боснію і Герцеговину після Дейтонських мирних угод 1995 року. Там ОБСЄ організовувала вибори з урахуванням масового переміщення, зберігаючи зв’язок біженців із довоєнними громадами.

Але Павло Романюк застерігає від механічного перенесення цього досвіду:

“Такої збройної агресії, такого масштабу, не було в новітній історії, тому жоден з цих досвідів не можна механічно перенести на Україну. Боснійський досвід показував і певні ризики: активна реєстрація голосування від переміщених осіб потребувала складної верифікації, адміністрування за кордоном, високого рівня довіри до процедур і постійного захисту від політичних маніпуляцій. Для України цей приклад корисний не як готова модель, а як підтвердження принципу, що держава має шукати спосіб не виключати переміщених осіб із політичного життя їхніх громад, але робити це через безпечні, прозорі й перевірювані процедури”

І окремо експерт згадує про росію як фактор ризику, поки вона контролює окуповані території, будь-які вибори там є неможливими, бо держава-агресор втручатиметься в політичні процеси України.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Досьє

Присяга у “днр” замість шкільного щоденника: хто готує дітей Донецька до війни. Досьє на Віктора Пудака

У 2015 році, коли Донецьк уже рік як був під окупацією, місцевий мешканець Віктор Пудак вирішує піти на службу до окупантів. Спочатку, скромним заступником начальника […]

Важливо

Вибори після воєнного стану: як мільйони ВПО зможуть проголосувати і чи готова до цього держава?

Понад 4 мільйони. Саме стільки переселеців налічував в Україні Мінсоц станом на 2 лютого 2026 року. Ці мільйони українців, переміщені, але не позбавлені виборчих прав. […]

амедео авондет
Важливо

Італієць, який підтримує путіна: хто такий Амедео Авондет і навіщо він відвідує Донецьк

До так званої “днр” завітав з черговим візитом італієць Амедео Авондет. Він жив та працював журналістом в Італії і був частим гостем в рф та […]

Важливо

Скільки отримували очільники КП Бахмута у 2025 році

Керівники бахмутських комунальних підприємств подали декларації про майновий стан та доходи за звітний період 2025 року. Кампанія декларування, яка традиційно триває у 2026 році, відкрила […]

закупівлі
Важливо

Званівська сільрада витратила понад 118 тисяч гривень на ремонт і обслуговування транспорту

У травні 2026 року Званівська сільрада провела 11 державних закупівель. Загалом у травні для потреб Званівської громади придбали товарів та послуг на суму понад 205 […]