Станом на січень 2023 року, 30% території України потенційно вважають замінованою, але цей показник може збільшуватися, бо бойові дії ще тривають. Водночас у деокупованих громадах України сапери вже починають перші етапи розмінування. Оператор-документаліст “Бахмут. IN.UA” Роман Потапенко зафільмував колись туристичний Святогірськ вже вільним від росіян, але не від їх наслідків перебування. Міни, “пелюстки”, залишки нерозірваних снарядів — все це залишилося в лісах, полях та інших територіях України. Над розмінуванням працюють не тільки державні структури, долучаються й приватні особи. Хто вони, як працюють, звідки беруть фінансування?

---

Редакція поспілкувалася із представниками Святогірської ВЦА, службами ДСНС, приватними фондами, які займаються розмінуваннями, експертами   представниками громадського сектору, щоб дослідити процес очищення деокупованої землі й зрозуміти, які перспективи має в цій сфері Бахмутський район.

Деокупація Святогірська: як це було?

До повномасштабної війни Святогірськ був місцем для паломників, сюди щороку приїжджали віряни, туристичні бази були одним із заробітків для місцевих, але з приходом у 2022 році росіян все змінилося. Місто було в окупації близько чотирьох місяців, зазнало значних руйнувань.

Пріоритет мають об’єкти критичної інфраструктури. У Святогірську вони або вже розміновані, або в процесі. Розмінування є безкоштовним, громадяни за це нічого не платять, уточнює керівник військової адміністрації.

Хто розміновує Святогірськ та як це відбувається?

У громаді постійно працюють сапери. За словами В’ячеслава Воронько, заступника начальника частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування ГУ ДСНС України у Полтавській області, який зараз перебуває у Святогірську, росіяни на незалюдненій території найчастіше мінують підходи, посадки та поля, якщо ж говорити про міську площу, то тут окупанти мінують що завгодно.

В’ячеслав Воронько пояснює, що часом люди самі викликають фахівців, якщо знаходять вибухонебезпечний предмет. Одними із найнебезпечніших “сюрпризів” після окупантів стали протипіхотні міни, а найбезпечнішим місцем (у деокупованих селах та містах небезпечними є майже всі ділянки, проте якісь території є менш загрозливими) у громаді для цивільних залишаються асфальтовані дороги.

Висока трава — виклик для саперів

Найважче розміновувати території із високою травою, каже фахівець, бо вона зменшує видимість. Складність полягає ще в тому, що сапери працюють із металодетекторами, вони не розрізняють де міна, а де звичайний метал, й реагують на все. Через такі випадкові знахідки розмінування вимагає більше часу.

Місцеві роботою саперів задоволені, очільник рятувальної станції Святогірська Віктор Петрович каже, що від моменту подачі заявки до власне приїзду минуло близько 2 тижнів.

Розмінування для бізнесу

До великої війни у Святогірській громаді працювали десятки баз і готелів різного рівня комфорту і вартості. Переважно бази складаються з будинків на 3-4 поверхи, на кожному з яких кілька кімнат. Журналісти спробували знайти помешкання у Святогірську на 25 серпня: сайт Booking.com запропонував нам три варіанти, найдорожче житло тут коштує 700 гривень. Оскільки його вже здають у використання, господарі, ймовірно, подбали про безпеку гостей та впевнилися, що об’єкти не заміновані.

Наш оператор-документаліст Роман Потапенко, перебуваючи у Святогірську, звʼязався з власником одного з готелів, що працюють, але керівництво в цілях безпеки відмовилось давати коментарі. Кажуть, що відремонтували приміщення за свої кошти, іноді приймають гостей, про відновлення роботи тільки мріють, бо поки ця територія знаходиться близько до лінії розмежування, а про наплив туристів поки що не йдеться. 

Зараз у Святогірську, попри складну ситуацію, вже працює відділення Нової Пошти та Укрпошти, є соціальна пральня. 85% населених пунктів громади вже мають електропостачання, є проблеми з водою, але це питання вже вирішують. А поки місцеві миються у соціальній лазні, вона працює з 09:00 ранку до 17:00 вечора. Люди записуються в чергу та приходять на визначену годину покупатися. 

Жителі Святогірська виходять на вулиці, щоб продавати закрутки. Оператор-документаліст Роман Потапенко придбав у місцевої продавчині лісові горіхи, їх продають за 50 гривень за стаканчик, домашні гриби у банці за 100 гривень. Продавчиня за прилавком — літня бабуся — не охоче знімається, каже, що в ліс по гриби ходити небезпечно, її знайома так втратила ногу.

“Від замінування навіть корови постраждали, наступила коровка там в селі, їй оторвало ногу. Застрелили там”, — каже співрозмовниця.

Яка ситуація з розмінуванням лісів?

“Розбили все, все покурожили. Я — військовий на пенсії, думав пожити спокійно хоч, дожилися…”, — каже місцевий мешканець Павло.

Чоловік не зміг виїхати з окупації, залишився тут разом із братом, хворою мамою та дружиною. Зі свого обійстя родина повиносила сама так звані “пелюстки”. Зараз Павло думає, як обігріти дім зимою — в ліс йти за дровами небезпечно, а видана державою соцвиплата не покриє потреби.

З лісами окрема проблема. Річ у тім, що частина лісового фонду Донеччини зазнавала пошкоджень ще з 2014 року, пояснює у коментарі редакції “Східний лісовий офіс”, ця організація об’єднує ліси Дніпропетровщини, Запоріжжя, Донеччини та Луганщини.

Сьогодні деокуповано понад 60 тисяч га, проте ці ліси досі становлять небезпеку, бо потребують розмінування. Тільки за попередніми даними, 27 тис. га мають вибухонебезпечні предмети.  

Крім того, не потрібно забувати, що й саме розмінування — це довготривалий процес, який може тривати десятиліттями. Бувають дні, коли групи розмінування ДСНС можуть за пів дня пройти близько 400 квадратних метрів території, а буває 2-3 метри за день. Навіть зараз сапери знаходять боєприпаси часів Другої Світової війни, бо очистити землю за один етап від мін неможливо. Сапери не дають 100% гарантії, що після розмінування ліси Донеччини будуть безпечними, адже ворог застосовував різні види мін. 

До прикладу, є такі міни, конструкція яких складається з пластику та вибухового елементу. Це робить їх непомітними для металошукачів. 

Як утилізуються боєприпаси?

Сапери ДСНС, які працюють у Святогірську, пояснюють, що небезпечні боєприпаси утилізовують кількома способами:

1. Снаряд привозять до спеціально відведеного місця, поруч з якими немає людей. Там боєприпас поміщають в урвище й підривають його. 
2. Якщо вибухонебезпечний предмет не можуть транспортувати, його знешкоджують на місці, попередньо евакуювавши населення поблизу.

Хто займається розмінуванням в Україні?

Aналітик ПРООН з питань протимінної діяльності Олександр Лобов (UNDP — Програма розвитку ООН) пояснює, що Програма розвитку ООН спрямована насамперед на допомогу уряду, щоб створити всеосяжні та скоординовані заходи із протимінної діяльності. 

Ця ж програма буде допомагати державі сформувати стратегію, як зменшити вплив вибухонебезпечних предметів на життя людей. Простіше кажучи, забезпечити базову потребу — безпеку. Якщо буде безпека, пояснює експерт, люди повертатимуться до своїх домівок, а це сприятиме й економічному відновленню деокупованих регіонів.

За словами Олександра Лобова, зараз в Україні заходами із розмінування займаються три структури: державна — це ДСНС та Державна служба транспорту від Міноборони (вони розміновують дорожню інфраструктуру), міжнародні оператори, та приватні – це формування із саперів, які не підпорядковуються держструктурі, або неурядові організації.

За словами Лобова, зараз ПРООН організовує відповідні тренінги, які допомагають в результаті отримувати гарантію, що територія буде на 100% чистою. Станом на сьогодні в Україні вже є акредитованими декілька національних операторів, вони вже зараз проводять розмінування на деокупованих територіях.

В українському бюджеті не вистачить коштів на розмінування

Українець Роман Пальчиков заснував Благодійний Фонд “Перший фонд відновлення України”, раніше чоловік працював у ДСНС, тож має відповідний досвід. Коли відбувалася деокупація Київщини, звідки родом співрозмовник, до Романа почали звертатися колишні знайомі, просили оглянути будинок та перевірити на наявність мін. 

Так і виникла ідея створити фонд, який би пришвидшував процес гуманітарного розмінування. Щоб залучити кошти на спеціалізоване обладнання, Роман Пальчиков веде перемовини із закордонними партнерами. Відтак нещодавно на Пальчикова вийшов фонд онука Жак Іва Кусто, який допомагає із розмінуванням. 

Роман каже, що буде працювати й на Донеччині в перспективі. Він вже співпрацює з ОВА Київської, Харківської, Дніпропетровської та Миколаївської областей. 

Вже зараз українець підписав Меморандуми про співпрацю з обласними військовими адміністраціями та пунктами розмінування ДСНС. Своєю основною роботою чоловік вважає налагодження комунікації із закордонними партнерами, допомогу з обладнанням приватним операторам, які також займаються розмінуванням. Саме розвиток ринку приватних операторів може пришвидшити процес обслідування і розмінування території України. Одними із таких операторів є команда українців Андрія Сербіна.

Як працюють приватні формування саперів?

Організація Андрія Сербіна займається розмінуванням, ця приватна компанія має назву ТОВ “Науково-виробнича компанія Патрон Демайнінг”. Сам Андрій Сербін раніше працював на керівних посадах в органах внутрішніх справ, а зараз є адвокатом. Чоловік пояснює, що підприємство працює за контрактом на комерційній основі, фінансування дають донори з ООН. Зараз сапери працюють у селі Копилів, Макарівської громади, Бучанського району Київської області. Ця громада якийсь час перебувала під російським контролем.

У команді Андрія працюють досвідчені фахівці, наприклад, заступником Сербіна став сапер Дмитро Юрчук із 19-річним досвідом, який працював у ДСНС. Сапери, які розміновують території у Копилові, мають гідну зарплату, все необхідне сучасне обладнання, засоби захисту та обладнанні автомобілі.

Скільки по часу проводять розмінування?

Кожна ділянка має свою специфіку розмінування, тож сказати точний час, який знадобиться на очищення території, неможливо без попереднього нетехнічного обстеження землі, пояснює Андрій Сербін.

Водночас сапер зі Святогірська пояснює, що розмінування може тривати як 10 хвилин, так й 10 діб. Все залежить від місцевості, бо буває так, що сапери виявили одну міну, а на підході до неї виявилася ще е-нна кількість боєприпасів.

Аналітик ПРООН з питань протимінної діяльності Олександр Лобов також пояснює, що однозначної відповіді на те, скільки по часу триває процес розмінування, немає. У приклад експерт наводить сьогоднішню цифру замінування території України: загалом 180 тис. кв. км – це зона, де були чи є бойові дії. Але не кожен кілометр землі насправді містить вибухонебезпечні предмети.

Як проводять нетехнічне обстеження перед розмінуванням?

Обстеження проводять групи досвідчених саперів шляхом опитування членів громади, які живуть чи жили на території, що замінована. Потім інформацію вносять у спеціальні документи та звіти, дані передають до Центру розмінування. Після цього можна робити попередній прогноз, скільки часу займе саме розмінування.

Чому розмінування дорого коштує?

Наш співрозмовник пояснює, що розмінування не може коштувати копійки, бо сапери ризикують найціннішим — життям. Кожному із саперів потрібно мати сучасне та якісне саперне обладнання (металодетектори, щупи, навігаційне обладнання тощо) та костюми (шоломи, бронежилет, налокітники, наколінники, візори, тактичні берці тощо), які є дуже дорогим. 

Також йдеться про проживання саперів, а також страхування життя та здоров’я: кожен сапер застраховується майже на 2 млн грн. Крім того, сапери час від часу їдуть на навчання, щоб підвищити кваліфікацію. Фахівці із команди нашого співрозмовника зараз вдосконалюють навички у Харківській області.

Які ще є виклики у процесі розмінування?

За словами Андрія Сербіна, крім того, що розмінування є дорогим та довготривалим процесом, яке потребує досвідчених саперів, в Україні існує й інша проблема. Наприклад, тільки зараз формується державна програма з розмінування.

У висновку Андрій Сербін каже, що в державному бюджеті потрібно закласти фінансування на розмінування України, а також налагодити співпрацю із національними операторами, міжнародними інститутами й сформувати чітку державну політику щодо цього питання.

“Є бажання, щоб цей процес розмінування пройшов якомога швидше та якісніше”, — резюмує Андрій Сербін.

Які задачі має ставити перед собою держава?

Aналітик ПРООН з питань протимінної діяльності каже, що держава має вибудувати короткострокову та довгострокову Стратегію для безпечного середовища.

Важливо створити систему управління усіма операторами ринку операторами. 

У пріоритеті повинно бути й нарощування потенціалу інституцій, які залучені безпосередньо до розмінування — це навчання та підвищення кваліфікації, забезпечення саперів обладнанням.

Розблокування земель: вплив на економічну та психологічна складова

Олександр Лобов пояснює, що нетехнічне обстеження допомагає виявити об’єми та загальну площу забрудненої території, також таке обстеження вивчає, як впливає забруднення на економічну складову того чи іншого регіону. Цей етап фахівець називає розблокування земель. 

Далі йде вже технічне обстеження, тут долучають вже засоби для розмінування, визначається чіткий периметр забрудненої території й починається розмінування. Все це комплексний процес.

«Зараз на рівні Кабміну створюється Державна Стратегія й головна її задача — повернути економічний розвиток України протягом 5 років до 80%», — розповідає Олександр Лобов.

Він додає, що пріоритетом у розмінуванні є об’єкти інфраструктури, їх розміновують в першу чергу, щоб люди могли отримати водозабезпечення, світло, газ тощо. Господарські угіддя також будуть включати в пріоритет, але після очищення критичних об’єктів.

Також аналітик зачепив й фінансову частину питання, Олександр Лобов каже, що в багатьох ЗМІ повідомляють про те, що Україні потрібно 40 млрд доларів лише на розмінування. Однак ця цифра може бути меншою, говорить експерт, за умови, якщо Україна вибудує правильну Стратегію.

У підсумку розмови він наголошує, що при формуванні будь-якої стратегії потреби людини мають бути в центрі. Розмінування має проводитися для людей, бо там де житимуть люди, буде працювати й економіка, а отже відновлюватиметься регіон. 

Діти в Україні повинні знати, що таке міна та граната

Олена Левандовська, голова ГО «UMIND», одним із проєктів якого є навчальна ініціатива, а саме протимінна безпека для підлітків.

Голова ГО «UMIND» каже, що дітей навчають трьох основних правил мінної безпеки:

• не підходь;
• не чіпай;
• телефонуй 101.

Один із заходів провели в Ірпені: тоді «НеЛекції» відвідав актор Орландо Блум, який активно підтримує Україну. Цьогоріч, каже пані Олена, плани у них амбітніші — хочуть залучити 15 тисяч дітей, щоб якомога більша частина покоління, що підростає, знало, як себе поводити при зустрічі із вибухонебезпечними предметами.

Наприкінці «НеЛекції» діти складають легкий цікавий тест, отримують подарунки та приємні емоції. Попри легку подачу матеріалу мета у ГО «UMIND» дуже важлива — якісні та доступні знання, які вбережуть дітей та закладуть основи культури безпеки для майбутніх поколінь.

Де Україні брати гроші на розмінування?

У гуманітарному розмінуванні України допомагають й міжнародні партнери, щоб залучати допомогу від меценатів створили платформу United24  — це глобальна ініціатива з підтримки України, яку запустили з 5 травня 2022 року. Її амбасадорами стають зірки та впливові діячі. У травні 2023 року Володимир Зеленський повідомив, що United24 відтер займатиметься й гуманітарним розмінуванням. Точніше, збиратиме кошти на ці потреби.

Зібрані гроші можуть використовувати для:

• фінансування заходів гуманітарного розмінування територій, забруднених вибухонебезпечними предметами;
• організацію робіт з розмінування та подальшого транспортування ВНП різного калібру до місця знищення тощо;
• доукомплектування техзасобами піротехнічних підрозділів; 
• закупівлю машин механізованого розмінування (роботизованих комплексів важкого класу), піротехнічних машин важкого типу, оперативно-піротехнічних машин і т.д.

Зараз американський актор Міша Коллінз, батько якого походить з України, став амбасадором фандрейзингової платформи UNITED24. Коллінз відвідав Чернігівську область, де ознайомився з роботою українських груп розмінування та запропонував свою підтримку. Тепер на платформі юзери знайдуть проєкт, де триває збір на броньовані автомобілі для Міші. Їх використовуватимуть для транспортування нерозірваних мін та саморобних вибухових пристроїв для подальшого знешкодження.

У ДСНС редакції “Бахмут. IN.UA” повідомили, що після повномасштабного вторгнення Україні активно допомагають міжнародні партнери. На сьогодні це приблизно 30 компаній. Найбільші обсяги технічної та гуманітарної допомоги надходять від:

• Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (UNDP);

• Датської Ради у справах біженців (DRC);
• Міжнародної благодійної організації «Фонд Східна Європа»;
• Благодійної організації «Датська церковна допомога» (DCA);
• Організації «Норвезька народна допомога» (NPA);
• Неурядової благодійної некомерційної організації «The HALO Trust»;
• Японського агентства міжнародного співробітництва (JICA);
• Корейського агентства з міжнародного співробітництва (КOICA);
• Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ);
• Фонду Говарда Баффета;
• Естонської асоціації рятувальників;
• Національної поліції Республіки Польща;
• Компанії «Chemonics» та інших.

Дружні до України держави систематично надають підтримку, це уряди Великої Британії, Данії, Естонії, Канади, Норвегії, Німеччини, Польщі, Республіки Корея, США, Японії, а також Європейський Союз.

Завдяки донорам українські служби ДСНС отримали:

• машини механізованого розмінування;
• піротехнічні машини типу «пікап»;
• піротехнічні машини легкого та важкого типу;
• засоби для пошуку вибухонебезпечних предметів;
• вибухозахисні костюми;
• та квадрокоптери.

А крім цього ще роботизовані системи для знешкодження боєприпасів, радіостанції, підривні машинки, плавзасоби тощо. Також за підтримки донорів ДСНС проводили тренінги, це навчання й підвищення кваліфікації самих саперів та освітні лекції для цивільних.

Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) у коментарі редакції наголосило, що Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини та Європейський Союз підтримують цивільні державні структури в Україні коштами, виділеними у рамках Інструменту зовнішньої політики. 

Якраз у межах цієї підтримки (ДСНС) буде оснащена різноманітним обладнанням для розмінування, таким як засоби індивідуального захисту, детектори, транспортні засоби та інше обладнання.

Попри це, процес розмінування в Україні триватиме ще роки, відтак міністр оборони Олексій Резніков в інтерв’ю виданню The Guardian зазначав, що сьогодні Україна – найбільш замінована країна у світі. Йдеться про сотні кілометрів мінних полів та мільйони вибухових пристроїв.

За словами Рєзнікова, на деяких ділянках фронту сапери знаходять до п’яти мін на квадратний метр. Міністр Оборони додає, що в України є кваліфіковані сапери та сучасне обладнання, але їх бракує для сотні кілометрів фронту, який простягнувся територією України.

Додамо, що на останній зустрічі «Рамштайн» створили коаліцію з розмінування з ініціативи міністра оборони Литви. На думку Рєзнікова, саме вона наблизить й пришвидшить процес розмінування України.

Примітка: матеріал створений за підтримки Media Lifeline Ukraine

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Одним із варіантів житла для внутрішньо переміщених осіб є соціальне житло — доступне, частково субсидоване державою та з власними перевагами і недоліками. Такі будинки зводитимуть для переселенців з Маріуполя, і подібна модель може стати реальною опцією й для бахмутян, які втратили власне житло або були змушені залишити рідне місто.

Експерт із житлової політики Олександр Анісімов розповів про те, як працює соціальне житло в Україні, які механізми фінансування використовуються та з якими викликами стикаються мешканці і громади.

Соціальне житло в Україні на рівні законодавства

Як пояснює експерт, соціальне житло в Україні, згідно з чинним законодавством, – це житло публічної власності, тобто або державне, або комунальне. Але зараз, фактично, його не існує. Так, подекуди можна знайти поодинокі квартири, які ще зберігають статус соціального житла, але їх вкрай обмежена кількість, і цей фонд зменшувався до 2022 року. Нового соціального житла в розумінні законодавства майже не було створено і за останні 3 роки.

Самі соціальні гуртожитки були виведені з категорії соціального житла як такі під час прийняття Закону України “Про житловий фонд соціального призначення” ще у 2006 році.

У чому “підводні камені” соціального житла? 

Експерт називає дві головні проблеми Закону щодо “соціального житла”. Перша – це черга на нього, а друга – це фінансовий парадокс, закладений в ньому. 

“Черга – це проблема номер один в соціальному житлі. Чому? Тому що вона побудована на моделі, за якою в радянський час ви могли отримати квартиру відразу з якимось базовим внеском, але ви не були її власником. Потім ця черга дуже довгими етапами трансформувалася, і в результаті зараз вона існує, як муніципальна черга. Тобто її збирають муніципалітети щодо своїх мешканців, тому до внутрішньопереміщених осіб стосунку вона немає. Й потрібно розуміти, що насамперед муніципалітети збирали чергу зі своїх мешканців, яким потрібне житло”, — пояснює Олександр Анісімов.

Додамо, що у Постанові Кабміну від 2 липня 2025 року № 796 йшлося про реалізацію протягом двох років проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду. Це експериментальний проєкт, за яким фінансування йде за кошти місцевих бюджетів, а також можна залучати кредитні і грантові кошти тощо. 

Органам місцевого самоврядування Кабмін рекомендував долучитися до експериментального проєкту зі створення муніципального (соціального) орендного житла — щонайменше 10% такого житлового фонду обов’язково резервувати для вразливих категорій, а саме для ВПО старшого віку з територій бойових дій або окупації, чиє житло знищене або непридатне, також для: 

• сімей з людьми з інвалідністю;
• сімей, де є люди, які потребують постійного догляду;
• сімей із сиротами, дітьми під опікою;
• багатодітних сімей з трьома і більше дітьми, де є опіка/піклування.

Примітка. Законодавство про соціальне житло наразі застаріле, оскільки датується ще 2006 роком. У червні 2025 року Олена Шуляк, голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування заявила, що для повноцінної житлової реформи, крім ухвалення законопроєкту №12377 (ред. наразі він на етапі підготовки до другого читання” “Про основні засади житлової політики”), Україні слід створити нове законодавство щодо фонду соціального житла, а також провести низку змін на рівні Податкового кодексу, що дасть можливість вивести ринок оренди з тіні. Нагадаємо, що у 2025 році в Україні запрацювала субсидія на оренду житла для ВПО, але ця послуга на практиці не працює. Як пояснювала Оксана Жолнович, реалізація програми спіткнулась об “сірий” ринок оренди, тобто орендодавці ведуть бізнес в “тіні”, не сплачуючи податків.

Олександр Анісімов пояснює, що окрім проблем з чергами на соціальне житло, друга складність полягає в фінансовій моделі, яка передбачає надання житла за доступну для людей плату.

“В наявному Законі про соціальне житло немає механізмів, які б відповідали на питання: “Яким чином це житло має утримуватись у придатному стані в майбутньому через 10-20-30 років”? Простими словами, органи місцевого самоврядування інтерпретують це як бюджетний тягар, бо вони беруть на себе ще одне соціальне зобов’язання. Адже, крім того, щоб побудувати таке житло, його треба ще й утримувати, а як — це вже питання. Бо з вартістю плати за соціальне житло є механізм встановлення орендної ставки, який пов’язаний з вашою зарплатою чи вашими доходами у домогосподарстві, але в результаті він може бути такий, що ви платите дуже мало, і муніципалітет за це житло отримує копійки. Для муніципалітетів це фінансове самогубство. І в цій частині полягає корінна проблема, що, по-перше, в черзі стоять не ті люди, яким воно потрібне, бо там, наприклад, стоять люди з 70-х років, і це не люди, яких немає куди прийти — це люди, які мають житло, але воно, наприклад, замале, не в тому стані тощо. Й, звісно, фінансова модель забезпечення регулювання цього житла винятково в інтересах орендаря, без запобіжників у випадках несплати та загалом системи балансування витрат між громадами та урядом перетворює цю історію в фінансову профанацію”, — пояснює експерт з питань житлової політики.

Плата за соціальне житло в Україні: як розраховується?

Наразі плата за соціальне житло в Україні регулюється Законом України

“Про житловий фонд соціального призначення” 2006 року. При встановленні плати враховують наступні фактори:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу; вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім’ї; інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа житла;

3) кількість осіб, які в ньому проживають;

4) перелік отриманих житлово-комунальних послуг;

5) місце розташування жилого будинку.

4. Плата за житло із житлового фонду соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.

Плата за житло, яка вноситься безпосередньо наймачем соціального житла, не повинна перевищувати 20 відсотків сукупного доходу наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним.

5. Органи місцевого самоврядування здійснюють перерахунок коштів на плату за капітальний ремонт соціального житла балансоутримувачу відповідного будинку пропорційно площі житлового фонду соціального призначення.

6. Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором.

Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом.

7. Плата за соціальне житло, що перебуває у приватній власності, здійснюється за угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

8. Плата за найм соціального житла використовується органами місцевого самоврядування виключно на формування та утримання житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю.

9. Спори щодо плати за соціальне житло вирішуються у судовому порядку.

Загалом, система оплати соціального житла, де наймач сплачує не більше 20% свого сукупного доходу, створена для захисту малозабезпечених родин і забезпечення доступного проживання. Це те, що потрібно переселенцям та переселенкам. Такий підхід гарантує, що люди не витрачатимуть більшу частину доходів на оренду, а держава компенсує різницю. Водночас цей механізм створює значне навантаження на місцеві бюджети — особливо там, де ресурси обмежені. 

“При будівництві чи утримуванні соціального житла не зрозуміло, як закласти фінансування на довгостроковий період, адже муніципалітет не може передбачати, скільки буде отримувати коштів з оренди, тому для бюджету це ризиковано”, — додає Олександр Анісімов.

З досвіду експерта, в Україні вже були преценденти, коли громади відмовлялися навіть розглядати пропозиції щодо будівництва соціального житла, бо розуміють, що навіть якщо будівництво профінансують донори, то утримання ляже на бюджет громади, який часто дуже обмежений.

А сама громада буде відповідальна за все, що відбувається всередині цього житла — від ремонту до ймовірних соціальних конфліктів між мешканцями: конфлікти, скарги, управління будинком, юридична відповідальність;

Спікер каже, що громади бояться не тільки фінансів, а й організаційної відповідальності. Але є інший приклад, який для приймаючих громад є більш прийнятним: коли проєкт реалізує приватний фонд чи інша організація, яка сама управляє будинком, — це зменшує навантаження і ризики для міста. Громада може надати землю, але не несе повної відповідальності, тому такий формат для них легший і привабливіший, хоча лише вкрай обмежено відповідає на масштаб викликів розселення переміщених осіб.

Складнощі управління ділянкою та житлом, коли майно однієї громади розташоване на території іншої громади

Юридично така ситуація можлива — обмежень немає, але виникає складна конструкція власності та управління, бо мешканці формально залишаються “прописаними” в іншій громаді. Це ускладнює адміністрування, соціальні права та відповідальність за житло.

Також, як пояснює експерт, є ризики довгострокової відповідальності. Громада, яка передала майно, через 10–15 років може захотіти від нього відмовитися з політичних чи фінансових міркувань, а мешканці залишаться жити в будинку, і тоді доведеться розв’язувати питання управління житлом і конфлікти. Й останнє: спроба реалізувати “соціальне змішування”, тобто поселити людей з різних громад поруч, створює додаткову адміністративну та організаційну складність. Так, схожа модель діє у країнах Європи, наприклад у Франції, є приклади, коли в одному будинку є і соціальне, й звичайне житло. Але такі проєкти потребують високої компетентності врядування та ресурсів, яких місцеві органи в Україні часто не мають.

Олександр Анісімов радить уникати таких конструкцій і обмежитися зрозумілими формами, де соціальне житло належить одній громаді — це зменшує ризики для майбутніх керівників та мешканців і робить управління простішим та передбачуваним.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!