У Бахмуті зруйнований або знищений практично кожний будинок, тож люди вже намагаються дізнатися як працюватиме компенсація, та на яку суму вони зможуть розраховувати. Не всі сподіваються на те, що зможуть дочекатися виплати, серед таких одинокі пенсіонери або літні люди із потребою в особливому догляді. Бахмутянка Ольга Сергієвська – одна із тих, хто вже не повернеться в Бахмут, жінка живе в геріатричному пансіонаті й сподівається тут залишитися. Євген Ткачев – волонтер із Часів Яру, який до війни заснував кілька приватних хоспісів, а Ірина Лутай – засновниця БФ «Наша Перемога», який допомагає людям похилого віку. Що об’єднує всіх цих людей? Коротко – бажання забезпечити гідну старість, а більше читайте в матеріалі.

Редакція «Бахмут.IN.UA» дізнавалася, де можуть жити літні люди переселенці в Україні. Ми оглянули приватні та державні пансіонати, поспілкувалися із мешканцями держустанов, засновниками приватних хоспісів та розпитали про труднощі, які виникають у формуванні будинків престарілих.

Проблема житла для літніх переселенців виникла з 2014 року

Євген Ткачев. Фото: Фейсбук

Волонтер з міста Часів Яр Євген Ткачев житлом для літніх людей переселенців почав займатися з 2014 року, коли почалася війна. Спочатку вивозив пенсіонерів зі Слов’янська, допомоги від держави в той час ще не було, багатьма питаннями займалася церква та її громада.

«Людей возили до різних точок, в Ізюм, Святогірськ, Покровськ, в Черкаську область, там пенсіонерів приймав санаторій, за кордон теж виїздили», — згадує волонтер.

Після Слов’янська чоловік допомагав вивозити людей з сьогодні окупованої Горлівки, Вуглегірська та Дебальцевого. Після Мінських домовленостей бойові дії на Донбасі притихли, обстріли порідшали, й слідом за цим — кількість охочих виїхати значно зменшилася, пригадує Євген Ткачев.

Як склалася доля одиноких пенсіонерів з Бахмута

«Восток SOS» допомагав евакуювати людей. Фото: з відкритих мереж

Евакуація після повномасштабного вторгнення цієї категорії населення  відбувалася за рахунок допомоги волонтерів. Крім організації ГО «Проліска», допомагали «Благодійний фонд «Янголи Спасіння»,  БО «Благодійний фонд «Восток SOS».Всі 526 осіб, якими опікувався Бахмутський Терцентр надання соціальних послуг, поступово евакуювалися до родичів або в місця розміщення переселенців в Україні і закордоном. 

На початку лютого поточного року всі отримувачі соціальної послуги вдома були евакуйовані з території Бахмутської громади, а надання соціальної послуги вдома територіальним центром було тимчасово призупинено з 15.02.2023.

Пенсіонерам, які перебували на обліку в Терцентрі, міська рада може надавати  грошову допомогу, але у виняткових випадках. Мова йде про:

• оперативне втручання;
• стаціонарне лікування; 
• лікування поранень отриманих внаслідок бойових дій;
• перебування в скрутних життєвих обставинах.

Загалом з початку повномасштабного вторгнення матеріальну допомогу отримали 489 мешканців Бахмутської громади з числа людей похилого віку та осіб з інвалідністю на загальну суму 803,9 тис.грн. Також, продовжується виплата щомісячної стипендії двом мешканкам громади, які досягли 100-річного віку, у розмірі 1,0 тис.грн на місяць.

У Бахмутській міськраді наголошують, що звернень про допомогу в наданні тимчасового житла до Бахмутської міської ради не надходило, оскільки питанням тимчасового розміщення ВПО мають займатися ОМС приймаючих громад.

Пропозиції щодо допомоги в розміщенні мешканців Бахмутської міської територіальної громади в безпечних регіонах до Бахмутської міської ради не надходили.

Мешканка Бахмута Ольга живе в геріатричному пансіонаті на Волині

Ольга Сергієвська. Фото: lutsk.rayon.in.ua

Ольга Сергієвська — бахмутянка, жінці 60 років. З червня 2022 року вона перебуває в евакуації  у Луцьку, живе тут в геріатричному пансіонаті. Багато років жінка страждає на складну недугу, тож їй необхідний догляд. Рідних, які могли б піклуватися про неї, Ольга не має, тож геріатричний пансіонат надав їй місце на безкоштовній основі. У новому місті героїні подобається.

«Мене повністю влаштовують ті умови, які мені надали в пансіонаті. Тут дуже гарно, чиста та охайна територія, повсюди квіти, є де відпочити. Влітку тут стоїть басейн, що навіть засмагати можна. Восени можна яблука, горіхи збирати та їсти. Працівники закладу дуже добре та з повагою до всіх ставляться, вони терплячі. А яка тут бібліотека гарна!», — каже пані Ольга.

Бахмутянка додає, що за час життя в геріатричному пансіонаті вона прочитала більше книг, аніж за все життя. Жінка також почала розмовляти українською мовою та знайшла час, щоб познайомитися ближче з українською культурою. До слова, програма дозвілля у підопічних пансіонату насичена: на території є спортзал, басейн, доріжки для піших прогулянок та концерти.

Побут пані Ольгу також задовольняє, вона живе в кімнаті для двох осіб, але є приміщення й на одну людину. Кожен з підопічних має ванну та туалет. У пансіонаті є розпорядок дня, якого повинні дотримуватися його мешканці. 

Є три прийоми їжі: сніданок, обід та вечеря, крім того, мешканцям пансіонату дають перекуси (кефір, йогурт, банани, яблука, цукерки, печиво). У меню щодня є м’ясо, або риба, під вечір готують сирники або молочний суп.

«Минулого року я двічі лікувалася у лікарні, незабаром лягатиму третій раз. Це все було безкоштовно. Звісно, що здоров’я не повернеш, але ставлення лікарів та персоналу просто неймовірне», — каже пані Ольга.

Жінка додає, що не у всіх геріатричних пансіонатах таке хороше ставлення до людей, вона має різних знайомих та знає й негативні випадки. Луцький геріатричний пансіонат — це взірець доброго прихистку, поки бахмутянка живе тут до кінця воєнного стану, але сподівається, що й надалі зможе залишатися у цьому пансіонаті.

Державні заклади перестали масово приймати потерпілих від війни пенсіонерів у 2017 році

Підопічні донецького волонтера. Фото: Фейсбук

В 2017 році відбулася переломна ситуація, згадує волонтер Євген Ткачев, стареньких переселенців перестали приймати під опіку. У 2014 році був сплеск активності, літніх людей приймали з радістю у санаторій, дитячих будинках. Їх годували, одягали, але через пару років ситуація значно погіршилася – людей більшало, а місця для житла було обмаль. З 2017 році Євген почав співпрацювати із гуманітарною місією «Проліска», яка допомагала населеним пунктам вздовж лінії розмежування.

«В цих селах періодично були обстріли, але самотніх літніх людей з інвалідністю держава не помічала, бо в них умовно були родичі. Наприклад, в бабці може бути син, але він вештається по тюрмах, наркоман, алкоголік або воює на боці недореспублік, але по документах він є. Тому, ці старенькі не могли розраховувати на державні будинки для престарілих, ще одна категорія втратила документи й не могла їх відновити», — розповідає Євген Ткачев.

Перші будинки для пенсіонерів-ВПО у Часів Ярі

Через постійні обстріли будинок у Часів Ярі для літніх людей довелося зачинити. Фото: з відкритих джерел, обстріл міста у листопаді 2022 року.

Через брак допомоги й безвихідь пенсіонерів, які потребували прихистку волонтер в 2017 році за власні кошти купує будинок в Часів Ярі, приводить його до ладу й заселяє перших переселенців. За тиждень новий дім був повний людей.

«Для держави цих стареньких не існує, оформлювати їхні документи дуже важко й довго. Були випадки, коли представники місцевих рад відправляли до нас таких людей, бо це було легше, аніж відправити їх в державний заклад. У нас був такий випадок, коли бабця жила в домі шість років, а перша пенсія їй була нарахована за тиждень після смерті. Вона не дочекалася. Держава не може їх прихистити, бо в них є родичі, взяти їх в будинок престарілих можуть тільки на комерційній основі в державні або муніципальні притулки», — пояснює Євген Ткачев.

В 2017 році родина Ткачевих самостійно закривала потреби стареньких: їжа, ліки, гігієна, все сім’я купляла за власний кошт. Найдорожчою витратою стали підгузки, для пенсіонерів, які не можуть самостійно пересуватися й ходити в туалет, їх доводилося використовувати дуже часто. Згодом Ткачевим почали допомагати різні організації.

На початок повномасштабного вторгнення в Часів Ярі було чотири приватних будинки, викуплені волонтером та заповнені пенсіонерами, а також дві квартири. Тут мали прихистити паралізованих осіб, які не були мобільними. Загалом на утриманні в родини було близько 60 людей. Взимку ця цифра збільшувалася, бо людей могли брати просто з вулиці через мороз, оскільки йти їм було нікуди. Коли в будинку з’являлася нова людина – родина допомагала їй пройти обстеження у лікарні, щоб особа не заразила інших мешканців прихистку. 

Філія у Сіверську для переселенців та хоспіс на Хмельниччині

Підопічні родини волонтера на Хмельниччині. Фото: Фейсбук

Після Часів Яру родина придбала три приватних будинки для пенсіонерів у Сіверську, два з них встигли привести до ладу та заселити 23 людей, перед самим вторгненням родині Ткачевих церковна громада подарувала двоповерховий котедж в селі Миколайпілля — це між Костянтинівкою та Дружківкою. Якби не війна, тут теж б знайшли притулок літні переселенці.

«Ми не знали, коли буде вторгнення, але готувалися до різних варіантів. Зробили запаси палива, генераторів, їжі на пів року, підгузків, газових балонів тощо. Але через те, що почалися обстріли Часів Яру для пенсіонерів та персоналу було небезпечно знаходитися в місті», — каже волонтер.

Євген почав шукати варіанти евакуації, частину підопічних вивезли на Хмельниччину, в Дунаєвецький район у село Сокілець. Там для людей виділили приміщення старої школи, його родина упорядковувала й заселила пенсіонерів. Дружина Євгена з сином зараз курує хоспісом, допомагають також друзі  Шевцови. Ще частина підопічних опинилися на Львівщині. 

Притулок у Часів Ярі функціонував й після війни, але виконував роль своєрідного розподільчого центру, сюди привозили пенсіонерів, а звідси доправляли їх до безпечних місць. У вересні 2022 року в притулок прилетів снаряд, він повністю перестав працювати.

Більшість тих, хто став підопічним волонтера — це важкі випадки, люди із деменцією, та психічними розладами. Для цієї категорії людей не потрібно багато, каже волонтер, — поїсти, бути в теплі, мати змогу погрітися на лавочці під сонцем, та подивитися турецький серіал. Є серед мешканців притулку й ті, хто розуміє все, що відбувається.

«Це те покоління, яке застало голодні повоєнні роки, хрущових, перебудову та бандитські 90-ті роки, тому вони більш нормально почуваються. Не потребують догляду психолога чи консультацій. Їхати кудись далі для них сенсу немає, догляду та харчування їм вистачає. Хоча пропозиції у нас є, у мене є товариш, православний священник. У нього такий хоспіс в селі під Мар’їнкою теж був, їм допомогли евакуюватися в Румунію», — пояснює співрозмовник.

Відкрити хоспіс у 2023 році легше, бо є гранти та гуманітарна допомога

Так виглядають зараз залишки хоспісу пана Євгена в Часів Ярі. Фото: Фейсбук

Зараз увага багатьох країн прикута до України, є донори та організації, які охоче допомагають із фінансуванням притулків. Крім того, почастішали й гранти та кількість гуманітарної допомоги, але водночас якщо людина хоче зробити добру справу й відкрити хоспіс для літніх людей — їй треба заважити свої сили.

«Люба громада, де є дитячий садок чи стара школа – можуть отримати мільйонні гранти, зробити ремонт. Питання фінансування також не проблема, можливостей для прихистку подібних людей – багато. Але питання в іншому, от у моєї сім’ї було багато благодійних проєктів — дитячий табір, реабілітаційний центр для алкозалежних тощо. Зі старенькими справа інакша, коли ти береш їх до себе, це, так само як усиновлення. Ти повністю відповідаєш за їх життя, треба жертвувати своїм часом, душею, емоціями заради цих людей», — каже волонтер.

За його словами, до притулку часто приїздили відвідувачі, щоб перейняти досвід роботи хоспісу, але здебільшого люди мали хибне уявлення про подібні заклади. Євген Ткачев згадує, що замість очікуваної спокійної картини, де старенькі п’ють чай, читають чи грають в настільні ігри — гості побачили, як пенсіонери із розумовими відхиленнями кидалися фекаліями. Це також специфіка роботи із літніми людьми, які страждають на різного роду відхилення, й це потрібно розуміти перед тим, як створювати прихисток. 

Чому більшість приватних прихистків не легальні?

Гуманітарна місія забезпечувала літніх ВПО продуктами та гігієною. Фото: Фейсбук

Шукати всю інформацію про гранти й можливості створення прихистків для літніх людей у своїх громадах потрібно в ОМС (ред. органи місцевого самоврядування). Втім, тут особа може спіткнутися з іншим аспектом — за словами волонтера, сьогодні в Україні не узаконенні приватні хоспіси, хоча на території Україні їх сотні.

Організація «Проліска», яка працювала з питанням біженців намагалася отримати дорожню карту (ред. в цьому випадку інструкція з поетапного відкриття хоспісу), але витративши декілька місяців детального плану так й не отримала. 

Євген Ткачев каже, що тільки на оформлення документів для створення хоспісу потрібно від 12 до 15 тисяч доларів. За еквівалентну суму, натомість можна забезпечити десяток літніх людей їжею, прихстком та гігієною.

У 2019 році Верховна Рада прийняла закон Про соціальні послуги, який регулює утримання літньої людини в хоспісах, але норми цього закону не працюють. 

«Для того, щоб я свій хоспіс зробив по всім санітарно-пожежним вимогам, я повинен купувати цей будинок не за 5 тисяч доларів, а за 20. Ви отримуєте штамп, але за рахунок сертифікації ціна різко зростає. Місцевий бюджет, до якого я повинен буду звертатися за виплатами для персоналу, не має такої суми. Держава також не виплачує, й вкінці кінців немає розуміння, хто має фінансувати. Ще один нюанс — це курси для персоналу домедичні, які він повинен проходити. Людям потрібно оплачувати дорогу, житло тощо. Це великі витрати», — ділиться волонтер.

Як доглядають зі літніми людьми в Німеччині?

Для мешканців Європи пенсія теж складний етап у житті. Фото: з відкритих джерел

Волонтерка Тетяна Панковська тривалий час живе в Німеччині, українка розповіла про особливості життя літніх людей в країні Євросоюзу. За словами жінки в Німеччині є як державні, так й приватні установи для пенсіонерів, в обох випадках вони платні. Для утримання в літньому віці працездатні особи сплачують страховку. Але страховка не покриває всіх витрат на проживання. Людина самостійно доплачує частину необхідної суми.

Також поширена практика, коли діти дбають та забезпечують свої батьків у літньому віці, це відбувається тоді, коли особа похилого віку не здатна подбати про себе фінансово. 

«У 2020 році була реформа, яка дещо змінила у цій сфері. Незалежно, чи приватний заклад, чи ні — є одна ставка, яка проплачується людиною. Є виняток, коли особа не може проплати собі проживання, чи харчування у зв’язку з малою пенсією — тоді особа може отримати додаткові фінанси коштом соцдопомоги», – каже українка.

Але перед тим, як виділити цю суму держава перевіряє, чи діти пенсіонера(ки) не мають можливості платити за неї. Якщо вони не можуть забезпечувати батьків, то надається соціальна допомога. Зауважимо, що в Україні для пенсіонерів є можливість безкоштовно проживати в пансіонатах, але за умови, що особа не має родичів чи близьких, які б за неї піклувалися.

Що пропонує держава?

Марина Лазебна. Фото: з відкритих джерел

Мінсоцполітики на час воєнного стану розробили швидку процедуру, яка дозволяє особі отримати послугу таким чином, щоб від моменту звернення й до  отримання послуги минало не більше доби, заявила Марина Лазебна, міністр Соціальної політики.

Декларують такі соціальні послуги:

• інформування, консультування, консультативний кризовий телефон;
• надання притулку, нічний притулок, короткотермінове проживання;
• екстрене (кризове) втручання;
• представництво інтересів;
• підтримане проживання осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, бездомних осіб;
• соціальний супровід сімей або осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;
• догляд вдома, догляд стаціонарний, денний догляд, денний догляд дітей з інвалідністю, паліативний догляд;
• соціально-психологічна реабілітація;
• транспортні послуги.

Якщо літня людина немає паспорта чи засвідчення особи можна подати тільки заяву від себе, опікуна або від уповноваженої особи органу опіки чи піклування.

Заяву на отримання допомоги можна подавати до: 

• повноваженого органу соцзахисту за місцем перебування чи реєстрації;

• безпосередньо до надавача соціальних послуг.

Рішення мають ухвалити протягом доби та протягом однієї доби приступити до надання послуг. При цьому надавач соціальних послуг допомагає відновити паспорт або інші документи, що підтверджують особу людини. 

До кола суб’єктів, які можуть виявляти осіб у складних життєвих обставинах, Уряд включив волонтерів, адже здійснюючи волонтерську діяльність, роздаючи гуманітарну допомогу, волонтери можуть виявляти осіб похилого віку, осіб з інвалідністю, які залишились вдома і потребують сторонньої допомоги.

Вам буде корисно:

• Як отримати компенсацію за зруйноване житло?
• Де бахмутяни можуть купити квартири і чому досі не дають компенсацію?

ВПО-пенсіонери в Україні стануть новим викликом

Ірина Лутай. Фото: Фейсбук

Ірина Лутай — засновниця благодійного фонду “Наша Перемога”, який допомагає літнім людям Київській області, а саме опікується дозвіллям пенсіонерів у державних закладах. Пані Ірина поділилася своїм баченням життя у хоспісах та пансіонатах, як звичайних пенсіонерів, так й ВПО.

«Людей, які прибувають у будинки для престарілих можна розділяти на умовні категорії. Є люди, які приходять, бо за ними немає кому доглядати, чи вони самотні. Крім того, вони часто потребують медичного догляду. Для таких людей перші місяці в закладі є радісні, гарною подією, люди сподіваються на краще й вірять, що життя налагодиться. Їм притаманна доброзичливість, вдячність персоналу. Зовсім інша ситуація з тими людьми, які раніше жили в родинах й опинилися в будинку з вимушених обставин. Для них переїзд в такий заклад є стресом», – пояснює пані Ірина.

Складним етапом в житті особи — є усвідомлення, що їй прийдеться залишитися  в установі до кінця життя, ділиться Ірина Лутай. Люди часто починають згадувати своє життя в молодості, яким воно було активним й цікавим.

«Спочатку люди засмучуються, а потім можуть почати проявляти агресію до всіх оточуючих. Наш фонд допомагає пенсіонерам організувати активне дозвілля: це можуть бути співи, шиття, танці тощо. Втім, важко втягнути в активність людей, які вже в стані апатії», – говорить Ірина Лутай.

Вона додає, що Україні слід рухатися до європейських стандартів догляду за літніми людьми, зокрема – це навчання та мотивація персоналу. 

Реформи, яких потребує Україна для літніх людей

Бабусині зайці – один із проєктів пані Ірини, ці іграшки виготовляють бабусі й потім передають їх на добрі справи. Конкретно ці зайчики поїхали на Донеччину, до Білих Янголів. Фото: Фейсбук

На жаль, мала зарплата — не єдина проблема працівників. Бракує курсів кваліфікації, профілактики вигорання, вони часто працюють на ентузіазмі та завдяки доброму серцю.

Також серед проблем — відсутність фінансування та ресурсів для емоційної реабілітації пенсіонерів. За словами Ірини Лутай є такі випадки, коли люди старечого віку просто доживають свій вік лежачи в постелі. Це відбувається не тому, що персонал чи керівництво закладу погане, чи байдуже, а тому, що банально в установі понад 200 осіб, а працівників обмаль й вони не встигають.

«Держава не тільки має контролювати роботу пансіонатів чи хоспісів, але й пропонувати ресурси й механізми для життя там. В установі не тільки має бути  чисто. Має бути можливість у персоналу потримати когось за руку, поговорити з кимось, відкрити чиїсь таланти. Можливо на пенсії люди мріяли малювати чи написати книгу. На це персоналу бракує часу, але це повинно бути. Це люди й у них повинна бути радість життя. Ми побачили, що практики міжнародні це передбачають й це виконується», – ділиться досвідом пані Ірина.

Коли ми говоримо за міжнародні практики, мова йде за США та Нідерланди, пояснює співрозмовниця. У цих країнах налагоджений механізм роботи, який дозволяє  пенсіонерам гідно прожити свої останні роки. Також стандарти високого рівня щодо державних установ є в Італії та Іспанії.

Читайте також: Бахмутяни літнього віку можуть отримати соцпослуги у Трускавці: які саме?

Літні люди ВПО — виклик для пансіонатів та хоспісів

Люди ВПО похилого віку стануть новим викликом для держави, який потрібно вирішувати якомога швидше. Фото: Фейсбук

Внутрішньопереміщені особи похилого віку мають додаткову складність для системи — вони пережили втрату дому, чи когось з близьких. Й переїзд для них важкий. Звісно, є винятки. Наприклад, тоді коли особа й до війни жила у хоспісі чи пансіонаті, й не мала власного житла. 

«Наразі немає програм для емоційної адаптації звичайних літніх людей, які потрапляють у хоспіси, не кажучи вже про людей, які пережили травму переміщення. У нашому випадку виручає персонал, який дуже добре виконує свою роботу та старається створити комфортні психологічні умови для людини. Але якщо розглянути можливість навчання працівників з гідною оплатою надалі — я впевнена, що в закладах подібного типу була б набагато краща ситуація із емоційною складовою підопічних. У випадку ВПО проблема така ж, але разів в 10 інтенсивніша», – розмірковує Ірина Лутай.

Вона зазначає, що поки державних програм для літніх ВПО та їхньої адаптації — немає, хоча зараз саме час це робити. В цьому має бути зацікавлена громада, й держава, резюмує Ірина Лутай.

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Делегація з Бахмутської громади стала учасником Міжнародної конференції з відновлення України, що стартувала 10 липня в Римі. Під час заходу міжнародним партнерам представили проєкт будівництва житла для бахмутян “Бахмут-Гоща”.

Про це повідомляє Бахмутська міськрада.

Проєкт “Бахмут-Гоща” представили в Римі

10 липня в Римі розпочалась Міжнародна конференція з відновлення України. До заходу долучились і представники Бахмутської громади. Їхня мета — представити бачення відновлення громади та налагодити партнерства для майбутніх проєктів, зокрема для реалізації проєкту “Бахмут-Гоща”.

На конференції представлено стенд Бахмутської громади. На ньому презентували проєкт “Бахмут-Гоща”, який передбачає побудову житлового кварталу для бахмутян на Рівненщині. У міськраді стверджують, що проєкт отримав гарний відгук від можливих інвесторів.

“Цей проєкт викликав зацікавлення серед потенційних інвесторів, донорів, а також представників українського та італійського бізнесу. Вдячні всім, хто підтримує нашу громаду в цей складний час, і переконані, що побудова житлового кварталу “Відродження” Бахмута стане символом відновлення всієї України”, — зазначають у міськраді.

Нагадаємо, що 20 червня селищні депутати Гощі передали земельну ділянку під будівництво житла для бахмутян. Її площа складає близько 6 гектарів. Право постійного користування ділянкою надали комунальному підприємству “Бахмутська житлова управляюча компанія”. Наступним етапом буде виконання проєктних робіт.

Читайте також:

• Бахмутська житлова управляюча компанія провела першу закупівлю на роботи в Гощі
• Бахмут-Гоща: перспективи побудови житла для ВПО. Розпитали у влади Бахмута й Гощі
• “Бахмут-Гоща”: хто може отримати житло, яке планують будувати для бахмутян, та чи буде воно в Баришівці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

24 червня 2025 року відбулася важлива онлайн-зустріч “Студії Сходу: дизайн мислення для планування повоєнного належного врядування і людиноцентричного відновлення”. Її учасники, це представники влади, громадського сектору, фахівці з розвитку регіонів, вони зібралися, аби поговорити про найважливіше: як відновити наш Схід, коли прийде мир і як з людьми працювати вже зараз. І головне, про що всі говорили, без людей не буде відновлення та розвитку. Саме люди — це основа Донеччини й Луганщини. І саме про них ми маємо думати в першу чергу, навіть зараз, коли частина територій досі окупована. Міжнародний Фонд “Відродження” підтримує ці зусилля, бо знає: майбутнє починається зі збереження памʼяті, з поваги до кожної долі, до кожного голосу, який звучить за Схід.

Примітка. Онлайн-зустріч відбулася в межах проєкту “Посилення спроможності активістів українського Сходу впливати на процеси відновлення регіону ( II фаза)  ” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, який реалізує ГО “Асоціація Відродження та розвиток” у співпраці з консорціумом організацій ВГО  “Асоціація сприяння самоорганізації населення”, ГО “Центр політико-правових реформ”, ГО “Громадська ініціативи Луганщини”.

Збереження людського капіталу в регіонах

Наталія Гришина, начальниця управління зведеного аналізу та стратегічного розвитку Департаменту економіки Донецької ОДА пояснює, що стратегічне планування в нашій державі є семирічним. Наразі триває другий стратегічний цикл, який розпочався з 2021 року, він триватиме до 2027 року. Донецька облдержадміністрація розробила стратегію розвитку на цей період протягом 2019 та 2020 років. Вже тоді на території області були бойові дії. 

“Якщо вся країна на той час планувала свій подальший розвиток, то ми вже з вами боролися з тим, що є, з бойовими діями, з її наслідками. Основна мета була визначена – це збереження людського потенціалу регіону. Документ намагалися зробити максимально людиноцентричний. Ми казали, що якщо нам вдасться зберегти наш потенціал саме людський, то в регіонах буде майбутнє”, — каже Наталія Гришина.

Пріоритетами у цій стратегії серед вікової категорії була визначена молодь саме, бо відтік молодих людей, додає пані Наталя, був шалений. Вчорашні випускники вступали до університетів у інших містах, а відтак додому вже не поверталися. 

“Тому ми шукали способи максимально наситити життя на території регіону, залишити молодь, але 2022 рік все змінив”.

Сценарії розвитку та цілі для Донецької області

На початку 2025 року провели роботу з оновлення стратегії Донецької області, де визначили чотири потенціальні сценарії розвитку.

• Перший – оптимістичний – це деокупація території, повернення земель в першу чергу, бізнесу, людей;
• Песимістичний  (протилежний) – це сценарій, коли окупована або частково територія або вся;
• Базовий сценарій, який вбачає, що на території області продовжуються бойові дії, але з фіксуванням лінії фронту, в таких умовах є можливість розвивати регіон, або ж стабілізувати його життєві цикли;
• Інноваційний сценарій – це коли є завмирання, проте в цих умовах є залучення коштів, і дії спрямовані саме на розвиток. 

За основу був прийнятий базовий сценарій і визначені пріоритети, це ефективне управління, управління в громадах, управління в регіоні й подолання наслідків бойових дій. 

Друга стратегічна ціль, яка найбільш пріоритетна й наскрізна наразі – це збереження розвитку людського капіталу. Вона передбачає роботу і надання послуг як для населення, яке залишилося на території області, так й для населення, яке виїхало та проживає в різних регіонах. Пріоритетом є підтримка військових та їх родин, кажуть у ДОН ОДА, а також, це люди з інвалідністю, люди старшого віку та інші категорії. Серед викликів які бачать й громадськість й влада – це повернення людей до регіону, коли будуть дозволяти безпекові фактори. 

Третя стратегічна ціль, яка була визначена – це стабілізація економіки як основа для воєнного відновлення, пояснює Наталія Гришина.

“Ми не зважилися означати розвиток економіки, бо стратегічний період закінчується вже за два з половиною роки, і ми поки що про розвиток не говоримо. Говоримо про стабілізацію, щоб закласти основу для подальшого відновлення”.

Зв’язок з людьми

Ігор Куденко, представник Департаменту економічного розвитку та зовнішньоекономічної діяльності Луганської ОДА поділився своїм баченням щодо людиноцентричного підходу.

“Фактично ми єдина область, яка повністю перебуває в екзилі. Це стосується і громадян, і місцевого самоврядування, і бізнесу, і органів державної влади. На період до 2027 року включно у нас буде діяти стратегія, яку ми будемо реалізовувати до моменту деокупації. Ця стратегія буде містити два великих блоки. Йдеться про підтримку комунікації з тимчасово окупованими територіями, а також збереження регіональної ідентичності на підконтрольній території”, — пояснює Ігор Куденко.

Пан Ігор у розмові наголошує й на іншій проблемі, це — відсутня державна стратегія і державна політика щодо того, як ми будемо діяти на деокупованих територіях. Йдеться про питання правосуддя перехідного періоду.

“Без цього питання ми не до кінця розуміємо, який людський капітал на момент деокупації залишиться на деокупованих територіях. Поки ми не зможемо тимчасово окупованим територіям однозначно і зрозуміло пояснити, хто за які дії і яку відповідальність понесе після деокупації, ми не можемо прогнозувати міграційні процеси, які за собою нестиме процес деокупації. Насправді серйозно за цим напрямком, мабуть, працює тільки Кримський офіс, тому що вони розробляють стратегії по Криму, вони напрацьовують практичні пропозиції”, — ділиться представник Луганщини.

Потреби різної цільової авдиторії

На думку спікера питання людиноцентричності має також визначити: “А яких людей ми ставимо в центр?”. Чи це люди, які виїхали за кордон, чи людей, які були завезені на окуповані території, чи можливо діти, які народилися на ТОТ?

“В кожної з цих категорій, про які ми зараз говоримо, в них є свої потреби, страхи, і вони всі потребують, як мені здається, окремих підходів. Тому питання це дуже складне, і все ж таки, я думаю, що починати потрібно з правосуддя перехідного періоду, щоб ми змогли пояснити тим людям, які на ТОТ, що буде відбуватись після деокупації. Якщо ми зможемо створити такі умови, то, я думаю, повернуться і луганчани, й приїдуть до цих регіонів і люди, які не мають історичного зв’язку з Луганщиною”.

Інна Заблодська, професорка та представниця “Інституту економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова НАН України” додає, що зараз є багато прикладів, коли у суспільстві говорять про те, навіщо потрібно зберігати філії чи інші установи Донеччини, чи Луганщини, якщо ці регіони практично окуповані. Тому важливо все ж відокремлювати ці регіони у контексті відновлення.

“Тобто різні такі думки звучать, вони не фахові, не професійні, але ми стикаємося в суспільстві. Навіть в Національній академії наук мені завжди закидають, якщо нема Луганської області, навіщо нам Луганська філія… Водночас я впевнена, що стратегічне планування розвитку наших територій або наших територіальних громад та регіонів, які знаходяться в таких ситуаціях, вони мають і повинні мати відмінності. Не можна планувати і говорити про те, що громада, яка розвивається у Львівській області, умовно кажучи, і наші громади, це майже одне те ж саме,

Розуміючи всі відмінності і відсутність системного підходу, може бути такий варіант і вихід, як розробка концепції ідентифікації Донецької та Луганської областей. Це документ, який не є обов’язковим, але мені здається, що якщо ми його підготуємо і будемо мати такий систематизований, упорядкований процес саме всіх стейкхолдерів, які дотичні до Донецької та Луганської областей. Так побудована людина, якщо вона не бачить візуально і не розуміє, що оці локалітети десь є, але вони розпорошені по всій країні, то вони вважають, якщо таких громад як таких територіальних немає, то чим вони займаються?”, — пояснює Інна Заблодська.

Як планувати залучення громад, коли ще немає рамки влади?

Роман Кисленко, аналітик громадської організації “Точка доступу” каже, що — одна з найважливіших таких фаз відновлення державності, це період після деокупації, коли на місце тотального контролю, дезінформації, мають прийти наші легальні, легітимні органи влади і ефективні механізми врядування. 

“З одного боку, ми маємо думати і говорити про залучення громад, громадян на звільнених територіях, тому що це також інструмент певної легітимації української влади, побудови довіри проти реваншизму. З іншої сторони, ми маємо розуміти, що поки не реалізовані всі завдання стабілізації, від очищення території до забезпечення базової безпеки, перехідне правосуддя, занадто рано чи не структуроване оце провадження участі може створити додаткові ризики політичні і безпекові”, — каже пан Роман.

Він додає, що найгірше в таких умовах, що можна зробити, це дистанціювати громаду, громадськість від процесу прийняття рішень. Спікер наводить приклад: в Косово в 1999-му році після деокупації майже два роки не було виборів, не було відповідних органів місцевого самоврядування, і тоді за підтримки Тимчасової Місія ООН у Косово створювалися громадські ради для вивчення потреб населення і планування відновлення. Організація економічного співробітництва та розвитку в своєму документі “Стани крихкості” вказує, що інклюзивна взаємодія є передумовою сталого управління після конфлікту.

Також ОБСЄ, аналізуючи досвід Балкан, дійшли висновку, що партисипація щодо проведення виборів дозволяє формувати соціальний контакт навіть у ситуації відсутності таких виборів.  

“Тому ми маємо думати, чи там буде можливість жителям громад брати участь у процесах прийняття рішень. І, наприклад, якщо держава вирішить йти шляхом утворення військово-цивільних адміністрацій у прифронтових громадах і в деокупованих, тоді можна говорити, що можуть утворюватися громадські ради при таких адміністраціях. Або певні платформи, які б обговорювали потреби, візії, планування відновлення саме відповідних громад. І також можливо використовувати діджиталізацію нашої цифрової платформи. До прикладу, в Колумбії, коли залучали громади переселенців після того, як був встановлений мир з революційною колумбійською армією, навіть попри те, що вони фізично не повернулись і не перебували у відповідних громадах”.

Довіра у контексті відновлення 

Наталя Петренко, заступниця голови “Асоціація ОТГ” погоджується з попередніми спікерами: 

“Без людей нам ніякі території не потрібні. Тобто, ми говоримо про країну, яка на нас напала, у них територій купа, але борються всі за людей, як не крути, за ментальність, за наші уми, за спроможних, за активних, за дієвих”.

Пані Наталя також є начальницею військової адміністрації місцевого типу, вона наголошує, що ці місцеві адміністрації утворюються частіше, бо лінія фронту рухається й ми втрачаємо території:

“І коли ми говоримо про алгоритм призначення, алгоритм збереження, вже з 2022 року є певні кроки, які показали свою ефективність, на яких можна зробити певні висновки. Там, де на територіях призначені місцеві голови, які були обрані, довіра, так би мовити, цього ком’юніті, вона збережена. Тому що, знову вертаючись до довіри, коли тобі телефонують з тої території, присилають відео і ми повинні це зберігати, повинні закарбовувати, повинні показувати, це фіксація і повна ратифікація всього, що відбувається. Якщо ми не будемо записувати й фіксувати це, то знову ж ми говоримо про те, що ми можемо далі понапридумувати й говорити про свою територію якимось міфофікованими фактами. Багато можу сказати, але, в принципі, завдяки роботі активістам і громадянському суспільству, і цим громадським організаціям з 2014 року, які невтомно на всій території України й по всьому світу говорять про українську Луганщину, я надихаюся цими людьми”.

Тетяна Кірілова, голова правління ГО “Громадська ініціатива Луганщини” підсумовує  — якщо не буде формування державної політики, то всі наші розмови про ідентичність і стратегічне планування і все інше, залишаться без ресурсів і без підтримки;  

“Тому підходи стратегічного планування для громад Луганської, Донецької області потрібні. Вони не мають бути, на потім, це про зараз”. 

Підбиваючи підсумки зустрічі, Олена Головкіна наголосила: найцінніше сьогодні — це люди, які об’єднуються довкола спільної мети. Саме завдяки небайдужим, з різних сфер, спільнот — формується бачення майбутнього. І це майбутнє народжується не у високих кабінетах, а в діалозі, в довірі, в присутності тих, кому справді болить і небайдуже.

Окрема вдячність звучала на адресу Міжнародного фонду “Відродження”, який з перших днів став поруч і підтримав не лише організаторів, а й широку спільноту людей, що працюють заради Сходу.

“Наше завдання — не лише аналізувати ситуацію, а й створювати сенси, шукати опору. Ми вже формуємо нормативну основу для майбутнього, і головне — ми готуємося. Ці зустрічі, лише початок. Попереду ще багато роботи. Але завдяки згуртованості, взаємній повазі та підтримці ми зможемо створити той фундамент, на якому знову постане жива, сильна, гідна Донеччина та Луганщина”.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!