Органи місцевого самоврядування (ОМС) — це виборні та інші органи територіальних громад, наділені повноваженнями розв’язувати питання місцевого значення. Від ефективної роботи цих органів залежить життя не лише якогось певного населеного пункту, а й всієї країни.

Редакція Бахмут IN.UA поцікавилась у громадських діячів, як, на їхню думку, працюють ОМС територіальних громад Донеччини, чи ефективно вони виконують свої функції. Також ми розпитали, як їм можна допомогти.

Завдання ОМС

Виконавчий директор громадської спілки “Коаліція На лінії зіткнення” Андрій Грудкін майже все життя бореться за формування спільнот, які можуть вплинути на рішення влади. Він виріс у Торецьку, наразі допомагає мешканцям сіл отримувати гуманітарну допомогу.

Чоловік наголошує, що ефективність ОМС та рівень життя населення реалізується безпосередньо в конкретній громаді, а не на рівні столиці. 

Громадський діяч пригадує, що теперішня ситуація з ОМС в Донецькій області має давню передісторію, яка починається в 2014 році. Саме тоді почали утворюватися військово-цивільні адміністрації (ВЦА). Вони мали виконувати функції частково військові, а частково органів місцевого самоврядування. З часом їх ставало все більше і більше. 

“Законодавець хотів, щоб громади, які знаходяться в прифронтовій зоні, швидко приймали рішення. По факту, дали повноваження одній людині — керівнику військово-цивільної адміністрації своїм розпорядженням ухвалювати будь-яке рішення, яке стосується життя громади. Це перекочувало в військові адміністрації, але вони майже нічим не відрізняються. У законі прописано, що в ВЦА працюватимуть якісь військові, які будуть командирувати відповідні силові органи, щоб вони виконували якусь безпекову функцію. 

Що ми бачимо зараз? Навіть у найгарячіших точках місцеві військові адміністрації здійснюють фактично комунальні послуги. Вони займаються благоустроєм, ліквідовують наслідки обстрілів, встановлюють якісь мобільні укриття та забезпечують життєдіяльність населення. Я вважаю, що вони військових функцій не виконують взагалі”, — стверджує Андрій Грудкін.

Він зауважив, що так працюють військові адміністрації, які перебувають на підконтрольних територіях. Ті ж ВЦА населених пунктів, що перебувають в тимчасовій окупації, перетворилися в гуманітарні штаби. Вони роздають гуманітарні набори для ВПО, проводять дитячі свята та інші заходи. Їх не ліквідовують, адже сподіваються на швидку деокупацію.

“Це відбувається за принципом “куди поїхали чиновники там і утворюємо гуманітарний штаб”. Таким ВЦА не вистачатиме коштів на власне існування. Тому держава, як і минулого року, робитиме цільову дотацію “на підтримку штанів”, щоб платити зарплати тим, хто належить до бюджетної сфери”, — пояснює Андрій Грудкін.

Що не так із ВЦА?

На думку виконавчого директора громадської спілки “Коаліція На лінії зіткнення”, сам феномен військових адміністрацій є негативним явищем для розвитку демократичного майбутнього України.

“Все залежить від однієї людини. Фактично керівники ВЦА підпорядковані Донецькій обласній державній адміністрації. Очільник ОДА управляє цими людьми, вони позбавлені якоїсь суб’єктності і самостійно важливих рішень не приймають. Це органи, які створюють екосистему командно-адміністративного управління, де взагалі немає місця демократії та урахуванню думок громадськості. Жителі громади, навіть якщо це ВПО, бачитимуть, що їхня влада не бажає прислухатися, не бажає підтримувати якісь комунікації. Людей це дратує”, — констатує Андрій Грудкін.

Він вважає, що чим довше існуватимуть військові адміністрації, тим більше вони втрачатимуть ознак місцевого самоврядування. За його словами, збереження військових адміністрацій після війни — це вже фактично прийняте рішення.

Як ОМС Донеччини працювати ефективніше?

Волонтер та керівник благодійного фонду “Соляна фортеця” Тетяна Кваша вважає, що для ефективної роботи органам місцевого самоврядування потрібна молода, ініціативна та ідейна команда. 

“Старий апарат — це звісно добре, коли є досвід в управлінні. Але сьогодення вже доводить нам, що система не працює. Треба постійно змінювати стратегію під кризові або ситуативні події. Треба мати свіжий погляд, “свіжу кров”, щоб рухатися вперед через труднощі, про які, звісно, не хто не вчив в інститутах та університетах. Ситуацію змінить тільки аналітичний розум та бачення кінцевого результату”, — впевнена Тетяна Кваша.

Вона зауважила, що в Донецькій області ОМС виконують свої функції, але не так добре, як хотілося б. За її словами, громадськість намагається допомогти чиновникам ефективніше працювати.

“Звісно, що хотілося б, щоб це виконання було не для “галочки в звіті”, а для розуміння того, що і навіщо вони роблять. Це ж насамперед для блага людей, а не для закриття власної зарплати або премії.  Ми (ред. волонтери, громадські діячі) всебічно допомагаємо — беремо участь у координаційних нарадах, ділимося своїм бачення, ідеями, допомагаємо в реалізації проектів. Не завжди на це є час, бо це насамперед добровільна та безоплатна участь і допомога. Якщо говорити глобально — треба міняти старий апарат на нових і молодих спеціалістів”, —  підсумувала Тетяна Кваша.

Читайте також:

• Перейменування вулиць у Бахмуті: покрокова інструкція від експерта Павла Островського
• Зеленський призначив Філашкіна головою Донецької ОДА
• “Зброя, яку може дати вчитель — освіта”. Христина Шевченко про те, як знайти підхід до дітей та організувати спільноту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вікторія Шопіна родом з Луганської області. Вона була підлітком, коли почалась війна на сході України. З 2014 року дівчина була вимушена жити в орендованому житлі в різних містах України. У 2026 році дівчина придбала власну квартиру в Ужгороді у забудовника, який релокувався з окупованого Мелітополя.

Своїм досвідом придбання житла і порадами Вікторія Шопіна поділилась з редакцією Бахмут IN.UA.

Чому обрала Ужгород для придбання житла

Вікторія Шопіна родом з міста Щастя, що в Луганській області. У 2014 році, коли почалась війна на сході України, вона була підлітком. З рідного міста дівчина виїхала до Полтави, де вступила на навчання. Потім жила у різних містах України — Києві, Харкові, Львові.

З початком повномасштабного вторгення Вікторія Шопіна почала розглядати варіант переїзду в Ужгород. Зараз вона працює маркетологинею в компанії, яка реалізує проєкти будівництва житла в різних містах України, в тому числі й Ужгороді. Саме у компанії, де вона працює, пані Вікторія придбала житло. Нерухомість придбала власним коштом у розтермінування від забудовника.

“Наразі я працюю із забудовником, вони також переселенці, але з Мелітополя. І я побачила, що вони дуже круто будують, роблять проєкти з реновації. Тому й вирішила саме у свого забудовника придбати житло в Ужгороді. До нинішнього часу в мене не було власного житла, лише в батьків є своє нерухомість. Придбала я його власним коштом у розтермінування від забудовника. Держпрограмами для купівлі житла я не користувалась, осільки в мене була можливість придбати його одразу”, — зазначила Вікторія Шопіна.

Переселенка зазначає, що обрати саме Ужгород вона вирішила з кількох причин. Серед головних — безпека, довіра до забудовника і близькість до кордону.

“Найголовніше для мене, як переселенки, — це безпека. Ужгород ніколи не обстрілювався і, дай Боже, так і буде надалі. Також це безпека й в іншому форматі — я знаю забудовника і впевнена, що вони добудують, зроблять реновацію на 100%, а не кинуть об’єкт. Тобто, мої кошти не підуть кудись не туди. І, напевно, ще дуже приваблює те, що Ужгород близько до Європи, тому що я люблю подорожувати”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Дівчина придбала житло в будівлі, яка є одним із проєктом реновації. Забудовник відновлює будівлю колишнього машинобудівного заводу під апартаменти.

Поради щодо придбання житла: яку суму потрібно мати і як обрати

Назвати конкретну суму, яка необхідна для купівлі житла в Ужгороді, Вікторія Шопіна не може. Каже, що це дуже індивідуальний показник, який залежить від потреб покупця.

“Я купила економну нерухомість, там вхідна сума була 650 доларів за квадратний метр. Це тільки штукатурка, без ремонту. Якщо ми кажемо про щось більше — комфорт-клас, бізнес-клас — то там вже 800 доларів за квадратний метр і вище. Ще додатково треба розраховувати суму на ремонт та людей, які його зроблять. Також я зекономила на тому, що купувала житло сама, без рієлтора. Точні розцінки на це я знаю, про це треба дізнаватися конкретно в агенції або рієлтора, з яким ви хочете працювати. Але, я думаю, там комісія може бути 5-10% від вартості нерухомості”, — зазначає пані Вікторія.

Дівчина придбала апартаменти в розтермінування на два роки. Її щомісячний платіж складає 30 тисяч гривень, що більше, ніж ціна за орендоване житло. Попри це, в купівлі власного житла Вікторія бачить переваги, тому й готова переплачувати.

“У кожного різні думки щодо купівлі житла. Якщо хтось не хоче в Україні нерухомість, бо боїться вкладати кошти під час війни, то в цьому випадку, мабуть, краще орендувати. А якщо в мене є ціль придбати житло, то я це зроблю. В будь-якому випадку це інвестиція. У мене розтермінування виходить 30 тисяч на місяць. Якщо орендувати квартиру в Ужгороді, то це десь 15-18 тисяч, бо там зараз дуже високі ціни. Я вирішила вкластися в житло, бо, за моїми підрахунками, десь через 2-4 роки розтермінування відійде з мого життя, і я вже не буду нікому нічого платити. Звісно, якщо б розтермінування було тисяч 60 на місяць, тоді б я задумалася, чи зможу я це виплатити, зробити ремонт і при цьому мати кошти на їжу, розваги та інше. Але мене умови влаштували, тому я й обрала купівлю житла”, — каже дівчина.

При виборі житла Вікторія Шопіна радить ретельно відбирати забудовника, якщо бажаєте придбати житло в новобудові, а також обирати його в тому сегменті, на який маєте кошти.

“По-перше, якщо ви хочете житло в новобудові, то звертайте увагу на забудовника: хто ці люди, які об’єкти в них вже збудовані, завжди перевіряйте документацію. Також зважайте на власні можливості і ресурси. Якщо у вас є кошти на бюджетну, економну нерухомість, то роздивляйтеся тільки економ-сегмент. А якщо є гроші на щось більше, то можете розглядати й більш дорожчі варіанти”, — зазначає Вікторія Шопіна.

Раніше редакція розповідала історію переселенки з Харкова, яка отримала житло в іпотеку від Держмолодьжитло. Її досвід та поради в нашому матеріалі.

Читайте також:

• ВПО пропонують безкоштовне житло на Чернігіщині: які умови
• Житло для ВПО в Гощі: Бахмутська житлова управляюча компанія отримала документацію для будівництва
• Доступне житло для ВПО: які програми діють в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Маленький “епіцентр” нашого села”, “магазин, в якому було все і навіть більше”, “там було завжди все свіже і смачненьке” — так мешканці Бахмутського району згадують магазин “Журавушка”, що працював у селі Переїзне. Цю крамницю у 2007 році відкрили подружжя Журавльових. Працював магазин до літа 2022 року. Власники продовжували роботу до останнього, підтримуючи своїх земляків. Роботу довелося зупинити через наближення лінії фронту та часті обстріли.

Про роботу “Журавушки” та відновлення бізнесу на новому місці редакції Бахмут IN.UA розповіла його власниця — Людмила Журавльова.

Як “Журавушка” працювала під час війни

“Журавушка” — це сімейний бізнес подружжя Журавльових з села Переїзне Бахмутського району. Під такою назвою працювали чотири магазини в різних населених пунктах — Переїзному, Федорівці, Соледарі і Сіверську. Першим магазином була “Журавушка” у Переїзному — рідному селі родини. Він відкрився у 2007 році.

Працювала “Журавушка” до 2022 року. Власниця магазину, Людмила Журавльова, до останнього привозила сюди продукти і підтримувала роботу бізнесу. Не зупиняло підприємицю ні відсутність світла, ні складність доставки товару.

Зачинити магазин і виїхати з рідного села Людмила Журавльова вирішила після пережитих обстрілів.

“Я виїжджала у серпні 2022 року. У червні я ще працювала. Без світла, без нічого, працювала сама. Поки була така можливість, я робила все для тих людей, хто там залишався. Хоч світла вже й не було, доставки товару, в принципі, були. Одна фірма залишалася, яка до нас доїжджала. Зачинити магазин і виїхати остаточно я вирішила після прильоту. Взагалі я була під обстрілами двічі. Коли перший раз прилетіло, то вікна повилітали. Другий раз прилетіла ракета навпроти магазину і зруйнувало будинок, я тоді якраз була на роботі. Від пережитого стресу я вирішила, що все — залишатися більше я тут не можу, там було небезпечно”, — згадує пані Людмила.

За роки роботи “Журавушка” здобула велику довіру людей. І сьогодні мешканці Бахмутського району з теплотою згадують свій улюблений магазин. Його власниця каже, що особливого секрету успіху не має. Вона лише дуже любила свою роботу і намагалася прислухатися до своїх клієнтів. Цим, на її думку, вона і заслужила таку довіру.

“По-перше, я завжди до людей ставилася з розумінням, прислухалася, коли говорили, що їм треба. Я намагалася зробити так, щоб прийшов у магазин, і тут є все, що потрібно. У нас питали: “А у вас є те?” Ми відповідали: “Є”. А коли відповідали: “Немає”, то наступного разу воно в мене вже було. Я намагалася, щоб товар був різний на різну категорію людей, щоб всі наші клієнти знали, що коли вони йдуть у “Журавушку”, то вони будуть впевнені, що в нас все є. І по-друге, це ж моя робота. Я дуже люблю цим займатися, мені це подобається, тому і старалась завжди зробити все якнайкраще”, — розповідає Людмила Журавльова.

Чи змогли відновити “Журавушку” після переїзду?

Бізнес, який родина Журавльових будувала на Донеччині, зруйновано. Поки була можливість, сім’я встигла вивезти частину обладнання на Дніпропетровщину, куди і переїхали.

“Ми розуміли, що треба було кудись все вивозити. Спочатку один магазин вивезли з поличками. А ще ж треба було вивезти холодильники хоча б кудись. Виїжджати було нікуди, а речей було багато. Це ж чотири магазини: скільки холодильних вітрин, скільки всякого обладнання… Треба було терміново кудись вивозити, щоб не втратити. Наші друзі були у Дніпропетровській області, у місті Перещепино, і там продавався магазин. Купувати нам було ні за що, тому ми взяли його в оренду. Туди ми і перевезли все, що вдалося вивезти”, — каже Людмила Журавльова.

У липні 2022 року родина остаточно переїхала в Перещепине. А вже за кілька тижнів, 13 серпня, вони відкрили тут перший магазин. Назву не змінювали, крамниця так само називається “Журавушка”. Людмила Журавльова каже, що свідомо не змінювала назву, бо таким чином вона хоче зберегти зв’язок із домом. У цьому магазині підприємиця розмістила вивіску, банери і обладнання з Донеччини, а наповнила його таким асортиментом, який був у колишніх магазинах.

“Вирішили не змінювати нашу назву, бо це продовження нашого сімейного бізнесу. Ми вивезли всі вивіски “Журавушки”, банери, на яких зображені наші діти у вишиванках. Я зробила все так, як робила це вдома, так само завезла великий асортимент. Звісно, морально це було дуже важко, бо менталітети різні. У кожний район приїжджаєш, і тут все по-різному, хоча, начебто, ми всі однакові. А потреби, виявляється, зовсім інші. Наприклад, майонез “МакМай” всі прекрасно знали і любили в Донецькій області, а тут його ніхто не знає. Тому довелося пристосовуватися до інших потреб”, — розповідає власниця “Журавушки”.

Відновити власну справу вдалося і не без допомоги людей, з якими раніше співпрацювали на Донеччині.

“Найскладніше було морально, тому що це переїзд: ти втратив все, ти не знаєш, куди рухатися і до кого йти, де брати товар. І тут нам допомогло те, що у нас була дуже хороша репутація щодо нашого бізнесу. Ми дуже добре працювали з усіма фірмами і залишилися контакти супервайзерів, агентів. І були такі моменти, що нам допомогли. Наприклад, хлопці з фірми “Славутич” розповідали іншим, що “Журавушка” — це дійсно нормальні люди і їм можна довіряти. А вже сьогодні, за роки роботи, місцеві вже і самі знають нашу “Журавушку”. Приємно, що і тут ми змогли здобути довіру людей”, — каже Людмила Журавльова.

Власниця бізнесу зазначає, що робота з відновлення бізнесу допомогла їй не опустити руки після втрати дому і переїзду. А особливо цінним для неї є те, що на новому місці знаходяться ті, хто знав “Журавушку” ще на Донеччині.

“Дуже цікаві історії були, які мені наші працівниці розповіли. Бувало, що під’їжджали люди і запитували: “А що це за “Журавушка”?” Випадково не з Донецької області?” — І це так приємно, що нас згадують”, — каже підприємиця.

Магазин у Перещепиному не єдиний, який на новому місці відкрила родина Журавльових. У них вже є чотири магазини у Дніпропетровській області: три в Перещепиному, і ще один у Підгородньому. Таким чином, сім’я змогла відновити свій бізнес на новому місці.

Читайте також:

• “Я їхала до людей”: шлях бахмутянки Катерини Попович від Донеччини до Карпат
• “Мрію поїхати до Японії і стати йокодзуна”: історія 11-річного сумоїста з Бахмута Владислава Ставицького
• “Хочеться зберігати теплі спогади про місто”: як Олексій Халтурін створив фотопроєкт пам’яті про довоєнний Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!