Пам’ятники легендарному Тарасу Шевченку — важливий елемент будь-якого міста в Україні, будь-якої громади. Однак монумент так і не з’явився в Бахмуті.

Про те, чому так трапилось та як цей факт намагалися виправити місцеві мешканці, дізнавайтесь в матеріалі Бахмут IN.UA

Пам’ятник Тарасу Шевченку в Бахмуті

До 1973 року в Бахмуті стояв пам’ятник Кобзареві. Біля нього часто збиралися місцеві жителі, любили фотографуватися. Однак його демонтували та так і не встановили знову. 

Розв’язати це питання активно намагалися вже в 90-х. Саме тоді, в 1992 році, місцева влада прийняла рішення про встановлення пам’ятника Шевченку. Гроші ж на це збирали всією громадою. Однак, як розповідав керівник ГО “Просвіти” Іван Бірчак в інтерв’ю сайту 06274.ua в жовтні 2013 року, рішення так і не було виконано. Цьому завадила як інфляція, так і байдужість.

Нові спроби встановити пам’ятник

У 2013 році питання встановлення монумента знову з’явилося в інформаційному просторі. Тоді народний депутат Олександр Бригинець просив відкопати пам’ятник, начебто закопаний в центральному парку Бахмута. Хоча краєзнавці підтвердили факт того, що пам’ятник закопували, але тоді повідомили, що скульптура Тараса Шевченку зроблена з бетону навряд чи збереглась. Тоді розташувати скульптури пропонували на алеї біля Центральної лікарні Бахмута, на перехресті вулиць Миру та Лермонтова.

Трохи згодом, у 2016 році, до Бахмутської міськради надійшла петиція про встановлення пам’ятника Шевченку. Тоді містяни не підтримали її.

Остання спроба була вже у 2020 році, коли в Інтернеті з’явилася петиція правозахисниці Оксани Болотюк щодо розв’язання питання з встановлення пам’ятника видатному українському митцю Тарасу Шевченку. Вона пропонувала встановити його на площі Свободи, де раніше стояв пам’ятник леніну.

Відповідна петиція також провалилася. За увесь час вона зібрала всього 69 підписів із 250 необхідних для розгляду.

Нагадаємо, щороку, 9 березня, люди з усього світу святкують день народження Тараса Григоровича Шевченка — легендарного поета, прозаїка, мислителя, живописця, графіка, громадського діяча та справжнього пророка для всього українського народу. Його життя — це символ боротьби українського за свободу, за власне право на існування. Про те, як жив Кобзар та про які факти з його життя майже ніхто не знає, дізнавайтесь у матеріалі Бахмут IN.UA.

Читайте також:

• День пам’яті Героїв Небесної Сотні: архівні кадри з Бахмута
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• “Брусничка”, Антимайдан та обстріл прокуратури: яким був Бахмут 10 років тому

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2018 році бульвар Металургів реконструювали та змінили назву на Козацький. Тут часто прогулювалися бахмутяни, робили фото біля скульптури Козака-солевара з мішком солі та мушкетом.

Редакція Бахмут IN.UA згадує, як виглядав бульвар Металургів у 2018 році.

Бульвар Металургів Бахмут

Бульвар Козацький у 2018 році оновили, встановили обмежувачі швидкості, поставили клумбу, почистили територію.

В центрі бульвару створили кругову клумбу, на яку висаджували квіти-однолітки, основну частину скверу займали кущі троянд, їх налічували понад 4 тисячі.

Сквер Козацький оновили у 2018 році, у листопаді тут збирались бахмутяни на урочисте відкриття. Це місце мешканці Бахмута згадують з теплотою.

Читайте також:

• Світлодарськ до війни: як виглядало місто у липні 2021 року
• Ностальгічний та тихий Бахмут: як виглядало місто у червні 2018 року
• Васюківка до війни: як виглядало селище у серпні 2019 року

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Ірина Тесленко поділилась спогадами про Солоний карʼєр на виїзді з Бахмута. З дозволу авторки, редакція публікує текст.

***

Є одне на світі озеро, з яким повʼязано безліч приємних спогадів. Перший спогад — як я сиджу на березі, читаю “Тигролови” зі списку літньої літератури та слухаю як на фоні ллються розмови моєї ще повної сімʼї. І книга чудова, і погода така, що від води йде приємна свіжість, а далі в степу стоїть “звук спеки”, повітря гойдає від розжареного піску, а цвіркуни перебивають один одного.

Другий спогад більш ранній. Я ще в зовсім юному віці, бовтаюсь у воді. Я органічно відчувала себе у водному оточенні, нагадуючи загоріле жабеня. Раз за разом, я оберталась на берег, і чим ближче сонце було до обрію, тим активніше я кувиркалась в воді, бо розуміла, що скоро пора додому.

Вода в цьому озері трішки солона, а дно повністю біле від глини. Ступаючи ногами на дно, глина приємно пробирається крізь пальці, але виходити з озера важко, бо глина мокра та слизька, і тонкий очерет часом слугував природною рукою, яка простягала долоню відпочивальникам.

Як і підказувало моє чуття, незабаром з берега донеслось: “Ірііііішкаааа”. Мама почала збирати речі та щось розповідати про сині губи. Я не відчувала, що губи сині, і знала, що маю ще кілька хвилин, поки збереться подстілка.

Дитяча натура не хотіла вилазити з води, і в гру вступає тато. Стоячи у традиційній позі, яку я смішно перейняла у дорослому віці, тобто з руками в боки, татові треба було лише махнути рукою, підняти брови та крикнути: “Малиха”! Прийдеться вилазити, інших попереджень не буде

І от з рукою очерета, синіми губами та довольною пикою я вилажу з води. Ще попереду буде морозиво, а може заїдем забрати сестру з курсів (чи то вступних, чи то водійських), а ще шовковицю десь подовбати по вулиці. Ще купа справ.

У 2025 році мені легше побувати на Мальдівах, ніж на тому озері. Але, я б обрала не Мальдіви. ……..липень 2025 року. Солоному карʼєру на виїзді з міста, який подарував так багато спогадів.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!