Інесса Мішеніна — перукарка, яка ще в 23 роки відкрила в Бахмуті власний салон краси. З початком повномасштабної війни жінка евакуювалася до столиці, де продовжила свою справу. Бахмутянка згадала про перші дні війни, розлуку з друзями, евакуацію. Жінка поділилася на сторінці у «Facebook», що надія побачитися з близькими, рідними людьми дає їй стимул почати нове життя і рухатися вперед.
Ну ось і все… Рік тому ми, того не знаючи, взяли квиток в один кінець. Хто ці ми? Усі багатостраждальні жителі Бахмута.
Я пам’ятаю цей сонячний день, ніщо не віщувало такого кінця нашим життям. Я ще вийшла в салон, зробила фарбування. Розсунула меблі в салоні, щоб у разі розбитого скла не постраждало обладнання. Яка я наївна: від таких бомб не залишилося міста, яке скло?
Я йшла порожніми, чистими, рідними вулицями, як колись у 2014-му таким же порожнім Донецьком. В місто вже мало завозили продукти, і тільки ми розуміли, що таке купити, щось як раніше. З під’їздів виходили люди із сумками, валізами. Ну, всі говорили, що на Пасху повернемося. На два тижні чи максимум місяць. Тому сумки були малі.
Дзвінок від подруги, що вони виїжджають із мамою. Я бігла щосили, щоб побачити та попрощатися. Я буквально вчепилася в неї. Я так плакала… Але Олексій водій, який їх віз, так заспокоїв нас: «Дівчата ну що ви, ми скоро будемо вдома, це ненадовго». Тільки в глибині душі я передчувала щось погане.
Інесса в салоні. Фото: Facebook
Вже перебуваючи у Києві, я зрозуміла, що ці передчуття потрібно розвивати та прислухатися до них. У мене це було завжди. Ось рік, як ми не бачилися. Раніше і дня не проходило, щоб ми не побачилися. Якщо так ставалося, то обов’язково телефонували.
У місті залишалися ще дорогі мені люди та батьки. Батьків ледве вмовили виїхати. Цим я заробила собі безсоння і щемливий біль у серці.
Скільки років ти творив себе, ти дожив до Справжніх друзів, з якими ділив усе. І всіх розкидало світом. Якщо Ви побачите на вулицях людей, що обіймаються і зі сльозами в очах, знайте це ми! Люди з Бахмута. Кожен, хто був просто знайомим, став рідним! Я живу цими зустрічами. Наші люди найрідніші! За що ж так з ними пограла доля?
З ким я не поговорю, всі «підготувалися» до зустрічі з війною. Зробили ремонти, збудували будинки, оновили меблі. І головне, чомусь, не віривши до кінця, що таке можливо в сучасному світі, нічого не забрали з собою.
Фотографії!!! Сімейні реліквії — найбільший біль людей. Ти залишився людиною без минулого, без безтурботного дитинства, без пам’яті дідусів та бабусь.
Тоді це був лише початок всього жаху, який впав на наше місто. І кінця цьому немає й донині. Потім почався звіт про втрати. Гинули люди, яких розривало на частини від обстрілів. Жахливі зведення про загиблих військових.
Будинок за будинком втрачали ми свої куточки. У кожного, щоб не говорили, була надія. Тільки не мій! Але це лише справа часу. Сьогодні рівно як рік! Я дізналася про всі подробиці згорілого будинку. Правда, багатьом не сподобається. Коли ворог, а коли і не… Пряме попадання (три рази) у гараж, біля якого ми так і не смажили шашлики. Не встигли…
Зруйновані будинки в Бахмуті. Фото: Instagram Libkos
Починається нове життя! Втомилася. Завтра подумаю, де брати натхнення? Як багато його потрібно, щоб рухатися вперед. Як сказала сьогодні Таня: «Ми як овочі зараз. Без бажань та майбутнього. Живемо одним днем. Господи, пошли нам світлу смугу. Дай нам сили! Справедливість! І головне, Віру лише у самого себе! Як Барон Мюнхгаузен, що витягує себе за волосся з болота!»
І ще дякую всім хто поруч. Завдяки один одному ми зараз виживаємо. Це щиро від душі. Дякую тим, хто далеко, надія побачитися дає нам стимул. Зрозуміємо один одного до кінця лише ми.
Текст: Інесса Мішеніна, жителька Бахмута, яка евакуювалася до столиці
Фото: Facebook
Читайте також: «Ця війна нас навчила не роз’єднуватися, а об’єднуватися»: історія бахмутянки, яка відкрила свою справу в Києві
Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
