З початком активного просування росіян на Бахмутському напрямку на пропагандистських каналах почали ледь не щодня з’являтися списки тих, кого вивезли до територій підконтрольних рф. Щоразу ці списки збільшуються, однак чи справді всі ці люди існують, чи можливо це російська пропаганда показує, як багато прихильників у неї є на папері – не відомо. Та навіть з цих списків видно, що більшість мешканців не залишились чекати окупантів.

Редакція  «Бахмут. IN.UA» дізналася у пресслужбі міськради скільки бахмутян мешкало в громаді та скільки вивезли з міста 

Бахмутяни евакуюванні до України

Станом на 25 травня 2023  року Центри підтримки бахмутян опікуються та підтримують 21 227 бахмутян — це 8 485 родин, в яких проживає 4 596 дітей.

В міськраді нам також повідомили, що станом на 1 січня 2022 року в Бахмуті та громаді проживало близько 79,0 тис. осіб, у т.ч. сільського населення – 7,5 тис. осіб. Додамо, що голова Донецької ОВА 23 березня повідомив, що в Бахмуті станом на 24 лютого 2022 року нараховували близько 84 тисяч мешканців.

Загалом, з початку повномасштабного вторгнення росії з території Бахмутської громади у рамках обов’язкової евакуації з Донецької області за сприяння влади було евакуйовано 33 126 осіб, повідомляють у пресслужбі. 

Додамо, що від початку повномасштабного вторгнення бахмутяни евакуювалися й самостійно, або за допомогою волонтерів. Список вивезених людей тут відслідкувати важко. Однак, станом на 18 травня 2023 року було відомо, що в місті залишається трохи більше 500 людей.

23 березня Павло Кириленко, повідомив, що в місті залишилося менше трьох з половиною тисяч цивільних. Це люди, які відмовлялися від добровільної евакуації, причини в кожного з них були різні.

Деякі бахмутяни, як от Дмитро Денисенко до останнього піклувалися про дітей та пенсіонерів в місті, лікарка Олена Воронова щодня йшла через підірваний міст, щоб надати медичну допомогу людям та військовим, а художник Микола Єрьомка ризикуючи життям роздавав людям хліб. Згодом, ці бахмутяни евакуювалися й зараз живуть в різних областях України. Додамо, що можливість евакуюватися з Бахмута до безпечних територій України була навіть донедавна силами поліції та військових.

Втім, була й частина населення, яка за власними переконаннями, все ж втрапила в списки окупантів, виявивши бажання поїхати до рф. Потім ці люди ставали героями російської пропаганди.

“Ті люди, я зі всією відповідальністю можу сказати, які не хочуть виїжджати з міста від слова зовсім. Люди не просто відмовляються виїжджати, ми ж маємо домашні адреси, проводиться квартирний обхід працівниками Нацполіції та ДСНС, але люди навіть переховуються і не мають бажання виїжджати”, — наголосив Кириленко.

За приблизними даними лише 8% бахмутян обрали евакуюватися на сторону росії

Спочатку списки людей, які евакуювалися до росії почали викладати на пропагандистських каналах в Телеграмі, забороненій в Україні мережі – Контакти. Згодом їх почала розміщувати адміністрація окупованого Первомайську.

Російське пропагандистське ЗМІ опублікувало новину 16 лютого. Фото: скріншот

Згідно із даними пропагандистів на територію підконтрольну російській федерації вивезли понад 7 тисяч осіб з Бахмута, якщо вірити цим даним й брати у відсотковому відношенні, то орієнтовно лише 8% бахмутян обрали росію. Такий відсоток отримуємо, якщо беремо цифру в 79 тисяч жителів, й близько 7 тисяч евакуйованих на ту сторону. 

Перша людина в списку евакуйованих опинилася ще в 2022 році, потім тенденція вивезених починає рости. Відтак, списки періодично оновлюються, найбільше вивезених було у 2023 весною, коли власне Бахмут окупували росіяни.

Списки евакуйованих на ту сторону. Фото: скріншот

Чи були серед евакуйованих вивезені до рф примусово?

Останнє оновлення було 22 травня, саме тоді зафіксували останню людину, яку привезли до території підконтрольної рф. Фото: скріншот

Ми не можемо стверджувати, що всі ці люди, які є в списках окупантів, добровільно обрали сторону росії й евакуювалися туди за власним бажанням. Прийманні один такий приклад редакція може навести зафіксованим випадком. В кінці лютого, стало відомо, що росіяни вивезли зі Ступок частину прихожан Свято-Георгіївського храму разом з отцем Олексієм, який єдиний в громаді залишався, щоб допомагати людям.

Отець Олексій разом з прихожанами був примусово вивезений зі Ступок росіянами. Фото: джерело «Бахмут. IN.UA»  

«Більшу частину людей, яких вивезли сьогодні вже виставили (ред. мова йде про списки, які опублікували окупанти). В тому, числі й отець Олексій потрапив в цей список, й люди, як жили в храмі. Це орієнтовно близько 15 осіб. Всіх хто, жив на Ступках до Іллінівки всіх евакуювали три дні тому на ту сторону, в Первомайськ та Шахтарськ. Зараз ті люди, там знаходяться», — повідомляла журналісту «Бахмут. IN.UA» волонтерка, яка спілкувалася з отцем раніше.

З її слів ми також дізналися, що люди, які потрапляють до росіян спочатку їдуть в Первомайськ, потім Шахтарськ, далі вони проходять табір фільтрації, їм роблять документи, після цього українці можуть купити сім-карти й зв’язатися з рідними. Зазвичай така процедура фільтрації займає 4-5 днів, після цього люди мають відносну свободу. 

Відомі випадки, коли міжнародні організації допомагали українцям вивезеним до рф, виїхати до Європи й звідти прокласти маршрут додому. Детальніше про це можна почитати в нашому матеріалі: Шлях додому: як українці шукають квиток на волю на окупованих землях?

Колаборанти серед евакуйованих бахмутян?

Ексдиректорка Бахмутського ІРЦ у списку евакуйованих. Фото: скріншот

На жаль, серед вивезених до росії бахмутян, є частина населення, яка має проросійські погляди. Однією із таких фігур стала ексдиректорка Бахмутського ІРЦ Вікторія Головко, яка перейшла на сторону окупантів та публічно дякувала вагнерівцям за спасіння. Також, ексдепутата Бахмутської міськради Володимира Іванкова звинувачують у державній зраді

Випадків, коли бахмутяни публічно підтримують російську агресію або виправдовують її, не так й багато у відсотковому співвідношенні з цифрами, скільки людей начебто вивезли з Бахмута. На пропагандистських каналах часто беруть один ролик з одним й тим же героєм та монтують з нього кілька шматків, ділячи контент, очевидно, що охочих говорити на камеру не так й багато. Власне, тому герої час від часу повторюються.

Нещодавно в телеграмі створили групу зі зрадниками з Бахмута, там збирають всіх жителів, які підтримують окупантів, або вже живуть на ТОТ або в росії.

Ось бахмутянка, яка розповідає фейки про ЗСУ на пропагандистському каналі, відео опублікували тут 22 травня 2023 року. Фото: скріншот

Детальніше з героїнею цього ролику можна ознайомитися в нашому матеріалі: Як росіяни «рятували» Бахмут: свідчення зрадників з міста?

А ось та ж героїня, але її інші слова опублікували вже 1 червня 2023 року. Фото: скріншот.

Вочевидь героїв для роликів бракує, попри велику кількість вивезених до рф — говорити хочуть далеко не всі. Нагадаємо, що ми детально пояснювали, яке покарання загрожує українцям, які публічно підтримують росію.

Загалом, люди, які з тих чи інших причин не евакуювалася до України, коли була така можливість — обрали свій шлях, й наслідки цього будуть пожинати вже в рф. Тих, кого до рф евакуювали примусово, як отця Олексія — мають можливість завдяки таким міжнародним організаціям, як Rubikus — виїхати додому.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

Як дізнатися IBAN рахунку в мобільних застосунках Приватбанку, Монобанку та Ощадбанку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!