Бахмутянка Олена Воронова до війни працювала у Центральній міській лікарні Бахмута, медикинею. Коли почалася повномасштабна війна героїня не евакуювалася, бо знала, що потрібна людям. Разом з родиною вона залишилась в місті, й до січня 2023 року рятувала місцевих й оборонців Бахмута.

Про те, як це жити в прифронтовому місті, ходити на роботу у бронежилеті по підірваному мосту й не втрачати оптимізму — Олена Воронова поділилася з редакцією «Бахмут. IN. UA»

До роботи добиралася велосипедом через зруйнований міст

Олена Воронова в Бахмуті жила в районі Забахмутки разом із донькою, чоловіком та батьками. Сьогодні ця частина міста тимчасово знаходиться під контролем окупантів. Міст через саму річку Бахмутка давно був підірваний, але Олена все одно йшла на роботу кожного дня.

«Усі люди згуртувалися й зробили таку імпровізовану переправу через міст: накидали піддони, металевий паркан, який огороджував цей міст, шини кидали, все що могло слугувати за переправу. До мосту я їхала велосипедом, потім брала його на плече, так переходила несучи його на собі. Й так кожного дня, аж до 31 жовтня», — пояснює героїня.

Забахмутка. Фото: Володимир Зеленський

Окрім велосипеда дорогою додому жінка везла ще 10 літрів води із центру, бо на Забахмутці води не було. Час від часу Олена везла ще гуманітарку, яку отримувала від волонтерів. В місті лікарів практично не залишалося, згадує бахмутянка, через небезпечну ситуацію людей закликали евакуюватися.

«Ми працювали з лабораторії три людини, лаборанти й одна санітарочка у нас була», — розповідає пані Олена.

Ліків у медикині вистачало, коли привозили гуманітарну допомогу, Олена брала на запас, бо знала, що їй потрібно надавати медичну допомогу не тільки цивільним, але й військовим за потреби.

В Бахмуті на диво залишалося багато вагітних жінок, пригадує пані Олена (ред. мова йде про той час, коли медикиня була в місті) Майбутні матері приходили на консультацію у місцеву лікарню, але згодом в місце роботи Олени влучив снаряд, тож ходити було нікуди. 

Проросійські настрої в Бахмуті

Пані Олена — патріотка, жінка має проукраїнську позицію, але у неї є знайомі люди, які підтримували росію, один із таких чоловіків поїхав до Ямполя в пошуках «освободітелей», каже медикиня.

«Особисто моя думка така, що цих людей, щось колись образило й вони все життя ховали образу на це. В мене є знайомі, які виявилися проросійськими. Хоча багато часу я з ними спілкувалася й не помічала нічого такого. З цими людьми більше не спілкуюся. Кожен зробив свій вибір. Знаю й тих, хто виїхав до росії й пожалів про це, бо там вони живуть гірше, ніж в Україні. Паспорти у них російські», — каже медикиня.

19 січня російський танк став за ставком й стріляв три дні без зупинок по дому

За час, коли Олена залишалася в Бахмуті ситуація в місті сильно змінилися. В квітні з Бахмута евакуювалися багато медиків, пригадує жінка. Згодом почали збільшуватися обстріли, це був період з листопада по грудень 2022 року тоді кожні пару хвилин щось прилітало в район, пригадує співрозмовниця.

«Ми семеро жили гуртом в підвалі будинку, не думали, що нас будуть обстрілювати. Побут собі облаштували як могли, за дровами вибігали на вулицю. До кінця листопада ми ще бігали у сусідній двір, там генератор був. 11 грудня у нас поранило сусіда, ми його перев’язали й попросили військових, щоб його вивезти. 12 грудня росіяни вперше обстріляли наш будинок. Вони прекрасно бачили, що там живуть тільки цивільні, але це їм ніяк не завадило. Обстріляли повністю з 1 по 5 поверх. Я бачила, як горіла моя квартира, намагалася її тушити з вогнегасника…», — каже бахмутянка.

Олена Воронова. Фото: надане героїнею

Перший обстріл будинку, де жили тільки цивільні змусив задуматися над евакуацією. Героїня згадує, що місцеві навіть вивчили періодичність обстрілів. Відтак, у районі де жила пані Олена, о четвертій годині дня, люди мали пів години, щоб швидко вибігти на вулицю й взяти необхідне.

Лікарка згадує, що в домі вони поставили буржуйку, мали запас води, їжі та ліків

«19 січня російський танк став за ставком й цілеспрямовано стріляв три дні без зупинок по нашому дому, поки воно все не згоріло. 23 січня до нас прийшли наші військові, вони спитали, що ми тут робимо. Ми пояснили, що опинилися в пастці й не можемо вийти. 7 діб вони готували таку маленьку спецоперацію, щоб нас вивезти. В 100 метрах від нас були російські військові», — розповідає героїня.

Дівчата ви такі сміливі, набагато сміливіші, ніж половину моїх хлопців

Олена Воронова в Бахмуті. Фото: надане героїнею

Евакуюватися з Бахмута в січні вже було непросто. Район Забахмутки активно прострілювався, крім того, серед сусідів Олени була жінка, яка не могла самостійно пересуватися. За тиждень підготовки до евакуації, Олена з сусідами допомагала військовим, вони обігрівали їх, годували. 

Військові весь час хвилювалися, щоб ніхто з цивільних не постраждав, бійці самі знайшли для родини шелтер й заплатили 5 тисяч гривень, щоб їх відвезли в безпечне місце, й досі героїня підтримує зв’язок з рятівниками.

Олена Воронова евакуювалася в Полтавську область, жінка в статусі переселенки зіткнулася з бюрократичними труднощами. Зокрема, доньці пані Олени в січні виповнилося 14 років, в Бахмуті зі зрозумілих причин дівчинка не змогла оформити документ, а прибувши на місце його вимагали, щоб отримати виплати. Цю проблему вже вирішили, але досвід все одно виявився неприємним.

Зараз Олена отримує виплату ВПО, як переселенка. Бахмутська лікарня відкрила філію в Броварах, але орендувати житло в місті дорого, тому переїзд до столиці поки не розглядають, ділиться героїня. Олена з донькою спробували жити закордоном, але не змогли. Побули там тільки два тижні, донька просилася додому. Дівчинка ще в Бахмуті малювала патріотичні малюнки, й дарувала їх військовим:

«Донька казала, що хоче додому, в свій дім, й ми поїхали. Військові казали нам: «Дівчата ви такі сміливі, набагато сміливіші, ніж половину моїх хлопців»

Бахмут — найкраще місто

Героїня за день до повномасштабного вторгнення. Бахмут, 23 лютого, 2022 рік. Фото: надане героїнею

Бахмут для медикині Олени — рідне місто, місто де вона народилася сама, народила доньку, збудувала сім’ю та кар’єру. Героїня каже, що відвідала багато міст в Україні, але Бахмут — найкращий.

«Ми розуміємо, що це не дім, але збираємося силами й живемо далі. Жити спогадами та надіями, не варіант. Є якісь невеличкі плани, потрібно їх реалізувати. Боляче дивитися на наше місто, донька переживає, буває плаче. Рятує навчання, директорка школи та завуч, всі були дуже раді. Для доньки зібрали канцелярію, надіслали поштою нам, дуже нашій школі вдячні. Вона у нас найкраща», — з посмішкою каже лікарка з Бахмута.

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

6 липня місто Вишневе, що на Київщині, зазнало масованої ракетної атаки російської армії. Після удару розпочалася потужна детонація вибухонебезпечних предметів. Дев’ятеро людей загинули, десятки дістали поранення, а понад 500 жителів довелося евакуювати. Генеральний штаб ЗСУ заявив про відсутність приналежності об’єкта, де сталася детонація, до сфери управління Збройних сил України. За кілометр від епіцентру вибухів опинилася переселенка з Бахмута Жанна Засядько, яка разом із сусідами чотири години провела в заблокованому підвалі.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жінкою та дізналася, як саме бахмутянка пережила масштабну трагедію у Вишневому.

Як бахмутянка опинилася у Вишневому

Жанна Засядько виїхала з Бахмута у квітні 2022 року. Спочатку жінка жила у селі Суботці Кіровоградської області, де не мала знайомих чи рідних. Через рік родина переїхала до Врадіївки Миколаївської області. Відсутність роботи змусила дітей Жанни шукати нове місце проживання для працевлаштування. Згодом знайомі порекомендували переїхати до Вишневого. Нове місто повністю влаштовувало родину через наявність транспортного сполучення, магазинів та роботи. Сім’я почала облаштовувати побут на новому місці.

Кілька років життя минуло в цьому місті, 6 липня 2026 мало бути звичайним деним, якби вранці, Жанна не прочитала у соціальних мережах попередження про атаку. Після початку ракетного обстрілу мешканці будинку спустилися до підвалу. Коли пролунали повідомлення про дорозвідку, жінка почула незвичайний гул, який постійно наростав.

“Таке враження, що щось як снаряди падають. Вибухи були не дуже сильні, але відчувалися. А потім вже почалося масштабніше. У нас у підвалі дуже багато дітей було. Вони почали кричати, тому що хвилею дім почало колихати, на нас сипався пил, штукатурка. Таке враження було, що нас зараз просто привалить у тому підвалі“, — згадує героїня.

Від вибухової хвилі двері підвалу деформувалися та заклинили. Мешканці залишалися заблокованими всередині протягом чотирьох годин, поки на вулиці тривала детонація. Коли звуки вибухів почали стихати, а в приміщенні стало нічим дихати, людям довелося самостійно вибивати двері.

Наслідки детонації для житлового сектору

Будинок переселенки розташований орієнтовно за кілометр від населеного пункту. Евакуація в їхньому житловому комплексі не проводилася, адже її організували безпосередньо в самому Вишневому.

Оселя бахмутянки залишилася цілою, адже вона не зачиняла вікна, що дозволило вибуховим хвилям проходити бьез перешкод. Мешканці будинку, які залишили вікна на режимі провітрювання або просто зачиняли, зазнали матеріальних збитків.

“Сусіди зверху розповіли, що у кого були на провітрювання відкриті вікна, то погнуло, повиривало фурнітуру. Навіть пластикові гачки на шторах, які створювалися загнутими, просто випрямилися вибуховою хвилею в інший бік“, — описує наслідки бахмутянка.

Допомога постраждалим

Матеріальну компенсацію за пошкодження Жанні не пропонували, оскільки її житло вціліло. Психологічної підтримки постраждалим мешканцям комплексу також не надавали. Бахмутянка додає, що її родина отримує лише стандартні соціальні виплати. Цих коштів не вистачає на покриття витрат на оренду нерухомості, тому діти змушені багато працювати.

За словами Жанни Засядько, після подій 6 липня серед мешканців зберігається високий рівень тривожності. Частина людей почала щовечора виїжджати з дітьми до безпечніших укриттів, навіть за відсутності сигналу повітряної тривоги.

Сама пані Жанна рятується від панічних атак медикаментами та знаходить розраду в роботі.

“Я дуже панікую. У мене серце колихає, тіло труситься, на ліках сиджу. Збираюся з силами, бо не розумієш, що тебе очікує і як жити далі. Я тут у сусідів три години на день наглядаю маленьку дитинку. Вона надихає. Наче друге життя відкривається, бо ти повністю вкладаєшся в цю дитину“, — ділиться у розмові з нами жінка.

Що відомо про детонацію у Вишневому

Нагадаємо, що в ніч проти 6 липня Вишневе зазнало масованої атаки російської армії, яка спричинила вторинну детонацію на території складських приміщень. Як повідомили в ДСНС, руйнувань зазнав приватний житловий сектор, пошкоджені також об’єкти бізнесу, адміністративні та виробничі будівлі

Крім того, внаслідок трагедії загинули семеро осіб, ще 26 отримали поранення, а через загрозу подальших вибухів та масштабну пожежу із небезпечної зони евакуювали 600 людей.

Читайте також:

Як любов до української мови привела до роботи у видавництві та поетичної спільноти: історія Анастасії Саржевської з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному селі Зайцеве і Бахмуті. Далі було фахове навчання в Донецьку і переїзд до Вінниці через війну. Зараз пані Анастасія працює літературною редакторкою у видавництві і є однією із засновниць поетичної спільноти MoodNight у Вінниці.

У розмові з редакцією Бахмут IN.UA Анастасія Саржевська поділилася своїми спогадами про Бахмут, розповіла про роботу з книгами та захоплення поезією.

“У мене завжди був привілей повернутися додому”

Анастасія Саржевська родом із села Зайцеве Бахмутського району. Дівчина навчалася у сільській школі та Бахмутській школі №5. У 16 років вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. 

Завершити навчання в Донецьку не вдалося. У 2014 році місто окупували російські бойовики і навчальний заклад був змушений евакуювати своїх студентів до Вінниці. Анастасія теж переїхала туди, але часто їздила додому. Згадує, що їй було дуже цінно мати дім, куди можна було повернутися.

“Після 2014 року мені завжди було радісно усвідомлювати, що я можу повертатися додому. Якщо порівняти, наприклад, з тоді вже окупованим Донецьком, звідки багато моїх знайомих переїхали і, на жаль, не могли поїхати додому. Хоч Бахмут після 2014 року і був прифронтовим містом, але принаймні я мала дім, куди можна було повернутися. Після 2022 року тема дому для мене складніша. Колись ці спогади, можливо, перейдуть у ностальгічну і неболючу пам’ять, але зараз сильно відчувається ця втрата”, — каже Анастасія Саржевська.

Востаннє пані Анастасія була вдома на початку 2022 року. Тоді вона з родиною, як завжди, відзначали новорічні свята у сімейному колі.

“Тоді я навіть не могла уявити, що це буде останній Новий рік вдома. Згадуючи нині ту новорічну відпустку, з’являються думки, що треба було більше побути там, більше поїхати по місту погуляти. Але тоді це так не сприймалося, то були безтурботніші часи разом з рідними”, — згадує Анастасія Саржевська.

Найбільше у Бахмуті дівчина любила його архітектуру. Загалом свій рідний край вона згадує красивим, зеленим і комфортним.

“Багато моїх знайомих, які були або жили в Бахмуті, часто описують його, як гарне, красиве і європейське місто. І я згодна з цим. Місто дійсно було дуже чисте, сучасне, при цьому було й багато старих історичних будівель. Наприклад, біля нашої п’ятої школи була синагога рожевого кольору, яку я запам’ятала дуже архітектурно красивою. Назавжди у спогадах також Нижній і Верхній парки, що біля автостанції. Це місця з дитинства, які залишалися незмінними скільки я себе пам’ятаю”, — поділилася спогадами пані Анастасія.

Робота у видавництві

Професійний шлях Анастасії Саржевської нерозривно пов’язаний із текстами. Любов до української мови в неї була зі шкільних років. Потім вона переросла у фахове навчання — дівчина вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. Завершити навчання в Донецьку завадила війна. У 2014 році університет релокувався і евакуював своїх студентів у Вінницю. 

У різний час бахмутянка працювала з текстами в соцмережах, писала статті на сайти, працювала редакторкою в ІТ-компанії. Паралельно з цим постійно відточувала навички: пройшла курси письменницької майстерності, редагування та інші курси на платформі Litosvita.

Останні майже 2 роки пані Анастасія працює літературною редакторкою і коректоркою у видавництві імені Соломії Павличко “Основи”.

“Я працюю з текстами, здебільшого з перекладними. Отримую переклади і далі починається літературне редагування тексту: це і лексика, і побудова речень, і технічні деталі. Або коректую, коли перед друком потрібно вичитати ворд, потім верстку і здати фінальний варіант книги”, — розповідає про роботу Анастасія.

Літературна спільнота і збори на ЗСУ

Свій вільний від роботи час Анастасія Саржевська присвячує творчості: пише вірші і організовує літературні читання у Вінниці. У 2021 році дівчина разом зі своєю подругою заснували спільноту MoodNight, яка об’єднала вінницьких поетів, музикантів, художників і фотографів. Сьогодні вона налічує понад 60 учасників та 5 організаторів.

“Коли ми зібрали спільноту, згодом до нас почали доєднуватися інші люди. Це були знайомі, які розповідали про нас іншим, і так поступово у нас сформувалася доволі велика спільнота. На вихідних ми збираємося на зустрічі по 10-15 людей, читаємо вірші, обговорюємо. Також у нас є спільний чат, де ми ділимося, хто що зробив, що написав і разом обговорюємо це”, — каже Анастасія Саржевська.

Головною метою спільноти є створення безпечного середовища, в якому можна показати свою творчість і обговорити літературу з однодумцями.

“Для нас було важливо, щоб люди могли показувати те, що вони пишуть, у безпечному екологічному середовищі, де більше прийняття, ніж критики. Показувати, ділитися цим, щоб можна було бачитися, спілкуватися з людьми, які теж приблизно так відчувають і пишуть. Наша спільнота це також і популяризація віршів, прози, читання і літератури загалом,  навколо цього ми і збираємося”, — розповідає Анастасія Саржевська.

***

Що головне

Щоб бджоли не порозлітались — 

Версія одного з поетів. 

«Головне дожити до вересня» —

Миттєво випалює пасічник, 

Знімаючи рукавиці. 

«Хай йому кат» — 

Сказала б з усмішкою моя бабуся, 

Якби я колись у неї запитала. 

Головне було не розплакатись, 

Коли її обіймала

Перед тим, як закинути 

Валізу в багажник.

***

Анастасія Саржевська

Спільнота MoodNight проводить заходи на підтримку української армії. Під час одного з останніх вдалося зібрати 29 тисяч гривень.

“У травні ми організували літературні читання, метою яких був збір коштів на 46-ту бригаду, збирали на комплектування для дронів. Ми проводили ярмарок книжок, де кожен, хто міг і хотів, приносив книжки, а відвідувачі купували їх. Наприклад, за донейт від 500 гривень розіграли велику глянцеву книгу з фотографіями “Незалежні”. Також на аукціоні за 5 тисяч гривень продали “Тигроловів” Івана Багряного. Сумарно вийшло зібрати 29 тисяч гривень. Збір ми проводили у співпраці з благодійним фондом “Тихо”, які також надіслали нам книжки для ярмарку, і Андрій Лиман, засновник фонду, увесь час був на зв’язку, консультував нас щодо збору. Ми з організаторами дуже вдячні йому за підтримку та легку комунікацію. Всі деталі для дронів уже закупили, і військові отримали посилку для своєї майстерні”, — розповіла поетеса.

За словами пані Анастасії, розвиток культури і літератури надзвичайно важливий в умовах війни. Адже творчість допомагає закарбувати складні моменти нашої країни для майбутніх поколінь.

“Якщо говорити про книжки, сучасні вірші і прозу, то це рефлексія, і війни зокрема. Важливо засвідчити, підтвердити, поширити і показати це самим собі, і, можливо, людям з інших країн, тому що переклади української літератури нині за кордоном мають попит. Ця частина літератури описує сьогодення, а інша — дає людям спосіб виходу складних емоцій. І ці обидва запити важливі”, — підсумовує Анастасія Саржевська.

***

Даю собі ляпаса,

Щоб отямитись.

Зажартую відвертість.

Феєрверки в моїй голові

Подібні смерті.

Ми складаємось із молекул

І недописаних пісень.

Ми зайшли так далеко,

Попри все.

Передивляюсь відеоінструкції,

Як навчитись сміятись заново.

Прикладаю слова

Твої

Про те ж саме.

Боги на Олімпі розводять руками,

Брешуть, що не знали,

Що мало бути інакше,

І замовкають.

Розбирайтесь, кажуть,

Це ж вам тут тепер

Не плакати, не відчувати,

Замовляли?

***

Анастасія Саржевська

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер
• “Не хочуть виїжджати, бо не розуміють, куди їм їхати”: як донеччанка рятує людей з прифронтових територій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!