Бахмут – як повноцінне поселення – заснували козаки Ізюмського слобідського полку в кінці XVII ст. А не московські прикордонники, яких тут і бути не могло. Більше століття тому це місто було не лише центром українського життя в регіоні, воно було центром Донбасу. Історик Юрій Юзик розповідає про Бахмут виданню «Українська правда».

Перша війна з більшовиками

Карта Бахмутського повіту, 1894 рік. Фото: УП

11 листопада у Бахмуті відбулося українське свято з нагоди організації куреня “Вільного козацтва” чисельністю у 800 козаків і старшин. Голова української повітової ради Роман Ляшенко від імені українців урочисто вручив куреню прапор, заявивши: “Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад”. Свято закінчилось парадом і мітингом.

Більше місяця УНР на Донбасі почувала себе досить певно. “Вільне козацтво” діяло не лише в Бахмуті, але і в повіті. А також – по сусідству – далі на схід.

У другій половині грудня 1917 року політична ситуація в краю різко загострилась – більшовики повели війну проти України, захопивши Харків. Не став винятком і Бахмут, який перейшов до влади “робітників і селян” фактично без зброї, однією лиш агітацією серед легковажних українців. Для роззброєння 25-й запасного полку, який налічував у той час 4 тисячі вояків, більшовики стягнули до Бахмута робітників із заводів Краматорська, Дружківки та Костянтинівки.

Читайте також: Історичні перемоги українців: як армія УНР більшовиків покарала?

“Вільне козацтво” і підпільники-середньошкільники

“Вільні думки”, 1918. Фото: Національна Історична бібліотека України

Восени 1917 року в Бахмуті організовано осередок “Вільного козацтва”. Такі бойові українські організації в той час створювались по всій Україні.
Володимир Ласовський згадував, що над організацією “Вільного козацтва” в Бахмуті працював і його батько-учитель. Разом із двома приятелями, Фірстою й Кірстою. Згодом коли загони Вільного Козацтва подалися в напрямі Києва, то Фірста і Кірста поплатилися своїм життям…за вербування добровільців… їх мучили червоні опрічники, знущалися над ними і потім розстріляли

Упродовж першої більшовицької окупації Бахмута в місті продовжувало діяти українське підпілля.

У кінці 1917 року Бахмут був основним осередком освітнього життя на Донбасі. Тут діяло три гімназії, реальне, ремісниче та духовне училище. Тому в місті, окрім українських партій і товариств, виникла й середньошкільна організація, яка продовжувала діяти і під час першої більшовицької окупації Донбасу. Був це “Гурток української шкільної молоді Бахмута”, який в січні 1918 року, за підтримки вище згадуваного Українського клубу міста, розпочав видавати свій часопис – “Вільні думки”. Саме тут вперше надруковано твори Володимира Сосюри.

Читайте також: День Соборності: згадуємо, як святкували в Бахмуті та як планують відзначати в Києві

Повернення українського прапора над Бахмутом

 Кіннота 1-го Запорізького пішого полку імені Гетьмана Дорошенка на залізничному вокзалі Бахмута, квітень 1918 року. Фото: УП.

Визволитель Донбасу генерал Володимир Сікевич згадував, як 24 квітня, 1918 року, о 3 годині 26 хвилин, війська слов’янської групи зайняли станцію Колпаково (тепер Луганської обл. – ред.), що на кордоні України і земель війська Дону, вигнали ворогів далеко за кордон. З того дня жовто-блакитний прапор на кордоні цих земель давав знати цілому світу, що український народ має свою державу: вільну і незалежну.

Українські війська на кордон із Донщиною вийшли в бойовому складі, який уміщався в 14 потягах.

“Козаки принесли два високих стовпи, вималювали їх на жовто-блакитну фарбу, яку знайшли на станції, на кожному з двох боків намалювали тризуб, а під ним написали: УНР”.

До прикордонних стовпів прибили українські прапори.

Фото: УП

Читайте також: Український Бахмут початку XX століття: яким він був? 1 частина

Читайте також: Український Бахмут початку XX століття. 2 частина.

Читайте також: Український Бахмут початку XX століття. 3 частина.

Читайте також: Український Бахмут початку XX століття. 4 частина

На старих вулицях мирного Бахмута часто можна було зустріти будинки, зведених із цегли, позначеної літерою “П”. Цей знак вказував на походження матеріалу з цегельного заводу Авраама (Абрама) Григоровича Паланта — одного з підприємців, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття забезпечували будівельні потреби міста.

Детальніше про те, як з’явився завод Паланта — розповіли в Бахмутському краєзнавчому музеї.

Історія заводу Паланта в Бахмуті

Історія заводу розпочалася 27 травня 1894 року, коли Бахмутська міська дума надала Палантові в оренду ділянку землі площею понад одну десятину на південній околиці міста поблизу річки Бахмут, де працювали й інші відомі цегельно-черепичні виробництва регіону — Бадодіна, Любицького, Французова. За це щороку він мав сплачувати 90 рублів 49 копійок.

Завод працював сезонно — від весни до осені. За рік виготовлялося до мільйона цеглин, які приносили власнику від 4 500 до 7 000 рублів доходу. Постійний штат складав близько 25–30 робітників.

Продукція Паланта відрізнялася від матеріалів інших заводів доступною ціною, адже виготовлялася виключно вручну. Це робило її популярною серед місцевих мешканців та підприємців. Саме цією цеглою зведені будівлі, які залишалися частиною історичного обличчя Бахмута: католицький костел, споруди заводу “Е.М. Фарке”, шахта “Бахмутська сіль” та інша дореволюційна архітектура міста.

Завод у ХХ столітті

Завод працював безперервно до 1917 року. Після більшовицької націоналізації у 1920-му він перейшов у підпорядкування “Совнархозу”, а вже у 1923 році був остаточно закритий. У радянських довідниках того часу зазначається, що на вулиці Харківській (нині — Незалежності), неподалік станції Бахмут І, розташовувалася або одна з майстерень, або адміністративне приміщення колишнього заводу Паланта.

Історія життя Паланта

Про самого Авраама Григоровича Паланта відомо небагато. Він належав до купецького стану, був євреєм за походженням. У Бахмуті не мав значних маєтків: у 1908 році його завод оцінювався лише в 1 000 рублів. Проте в місті мешкали інші представники родини — Хаїм, Ісак та Іда Паланти. Разом вони володіли нерухомістю на вулиці Малій Харківській (тепер — Незалежності), неподалік від синагоги, розташованої за адресою: вул. Бахмутська, 1.

Читайте також:

• “Солоному карʼєру на виїзді з міста…”: бахмутянка поділилась спогадами
• “Цветмет був нашим життям”: що означав День Металурга для бахмутян
• Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів.

Розвінчуємо популярні міфи про ті часи. Для цього ми поспілкувалися із завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Аркадійовичем Корнацьким.

Звільнення Бахмута

Перед деокупацією Бахмута радянські війська захопили населені пункти на півночі, створивши противнику безпосередню загрозу. Коли загарбників притиснули, ті почали знищувати місто перед відступом. Існує думка, що тоді німці підірвали та спалили понад тисячу споруд, проте в Бахмутському краєзнавчому музеї не мають цьому підтвердження.

“Місто Бахмут, на той час Артемівськ, було звільнено частинами радянської армії. Це були 259 та 266 стрілецькі дивізії, а також танковий корпус під командуванням генерала Пушкіна. Радянські війська увійшли до міста зі східного боку. Спочатку було звільнено Забахмутку, потім центральну частину міста”, — ділиться він.

Тоді окупанти підготувалися до оборони: на підступах до міста створювалися широкі мінні поля та зводилися протитанкові перешкоди. Перші бої почалися вночі п’ятого вересня, а вже на ранок місто опинилося повністю під контролем тодішніх визволителів.

“Німецькі окупанти заздалегідь вигнали з міста частину місцевого населення у бік Часового Яру, Костянтинівки. Перед відступом окупантів відбувалося руйнування та спалення житлових будинків, промислових підприємств, всіляких установ. Центр міста був зруйнований переважно”, — поділився він.

Бахмут перед деокупацією

Проводячи паралелі з тим, що місто та його мешканці переживають зараз, Корнацький зазначає, що руйнування інфраструктури тоді не засуджувалися — це було необхідно.

“Та й під час окупації відбувалося бомбардування міста. Відомо, що бомби, які скидали на Бахмут, випустили з радянських бомбардувальників. Тоді знищили будівлю, в якій мешкали німецькі офіцери. Наразі ця вулиця називається Василя Першина, постраждали й інші об’єкти на території міста”, — розповідає історик.

Проте повідомлення про значні руйнування у місті Корнацький спростовує. За його словами, очевидно, що залишити по собі сумнозвісну “випалену землю” — вигідно. Однак більшість будинків все ж або постраждали незначно, або взагалі вистояли цілими. Набагато небезпечнішими були пожежі, які тоді використовували приблизно з тією ж метою.

“Якусь потужну масовану артилерійську підготовку, яка призвела б до значних руйнувань у Бахмуті, ми не знаходимо у спогадах очевидців. Якщо говорити саме про період визволення міста від окупанта. Натомість розповідається про підпали з боку, як і німців, так і радянської армії перед відступом. Тобто місто мало не згоріло двічі”, — додав Корнацький.

Азово-Донський банк: як врятували

На запитання журналіста про справжність знаменитої у Бахмуті легенди про безцінну пляшку самогону Ігор Аркадійович відповідає ствердно. Йдеться про випадок, коли перед відступом німців і, відповідно, руйнуванням стратегічно важливих будівель, за допомогою удачі та кмітливості вдалося врятувати одну з найкрасивіших дореволюційних будівель Бахмута — колишній Азовсько-Донський банк.

“Є історія у спогадах колишнього працівника банку, на прізвище Корзун, який на той момент був охоронцем банку. Коли палії пересувалися містом, він зміг підкупити їх пляшкою самогонки. Таким чином вони справді оминули будівлю банку стороною”, — резюмував Корнацький.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• День музеїв: які заклади існували в Бахмуті та що з ними сталося під час війни
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки: розповідаємо про цікаве

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!