Бахмутянка Катерина Арісой  раніше евакуювала з гарячих точок тварин, зараз дівчина разом з іншими волонтерами створила центр «Атмосфера», який допомагає людям, що раніше жили на тимчасово-підконтрольних територіях інтегруватися назад в суспільство. Ті, хто прибуває до них, каже пані Катерина, дивуються, що в Україні є онлайн-документи. Переважна більшість цих людей всі роки окупації перебували в інформаційному вакуумі.

Катерина Арісой розповіла редакції «Бахмут.IN.UA» про те, як виникла ідея центру, та як люди повертаються з ТОТ?

Хто повертається в Україну?

В Україну повертаються люди практично зі всіх областей, які наразі є окуповані, зокрема й з Криму. Повертаються також українці, яких примусово евакуювали в рф.

«Треба розуміти різницю між цими людьми, бо є ті, хто повертаються з окупації після 2014 року, й ті, хто після 2022 року. 90% людей в Україну повертаються не від хорошого життя. Майже всі розповідають одне й те саме, що на окупованих територіях немає майбутнього. Люди, які перебували в окупації з 2014 року зазначають, що перспектив жити на ТОТ немає, й з кожним роком там стає гірше. А люди, які виїжджають зараз повідомляють про тиск від окупаційної влади й примусову паспортизацію населення», —, — розповідає Катерина Арісой.

Волонтерка додає, що людей, які не хотіли брати російські паспорти обмежували в правах.

Примітка: Не всі українці, які зараз знаходяться на ТОТ самі обрали такий шлях, для багатьох людей — евакуація до рф стала примусовою, й єдиним шляхом вижити. Принаймні один такий приклад редакція може навести зафіксованим випадком. В кінці лютого, стало відомо, що росіяни вивезли зі Ступок частину прихожан Свято-Георгіївського храму разом з отцем Олексієм, який єдиний в громаді залишався, щоб допомагати людям. Більше про це читайте за посиланням.

,Після підриву росією Каховської ГЕС до “Атмосфери” почали все частіше приїздити люди з Лівого берега Херсона, це окупована на сьогодні територія. Тут українська влада не має доступу допомагати людям, відомо, що в перші дні затоплення окупанти відкривали вогонь по людях, які намагалися врятуватися.

«Люди розповідають жахливі речі, які відбувалися в окупації. Те, що ми читаємо в телеграм-каналах насправді не висвітлює навіть половину того, що там відбувається», — пояснює Катерина Арісой.

«Атмосфера» співпрацює з Верховним комісаріатом ООН з прав людини для того, щоб фіксувати свідчення тих, хто виїхав з окупації

Щоб опинитися в Україні люди проходять фільтрацію

Люди, яким вдалося виїхати з окупації. Фото: надане героїнею

Бахмутянка розповідає, що до «Атмосфери» приїздять й люди з її рідного міста, яких вивезли до рф, чи окупованих територій вагнерівці. Повертатися додому люди мають самотужки: шукають перевізників, переважно це рейсові автобуси, платять кошти й на свій страх та ризик їдуть. Міжнародний Червоний Хрест, який мав б сприяти цьому процесу — не надає жодної допомоги, каже пані Катерина.

Щоб повернутися додому українці повинні пройти так звану фільтрацію на російському кордоні. Тут людей допитують, перевіряють на наявність татуювань, які на думку росіян можуть бути ознаками «фашистів», також питають про політичні погляди особи. Відбувається й залякування: людям розповідають, що їх продадуть на органи або арештують, молодим хлопцям часто кажуть, що Україна їх відправить під Бахмут, саме так окупанти намагаються відбити в українців бажання повернутися. З міркувань безпеки ми не розкриваємо маршрут, за допомогою якого українці опиняються вдома. 

«Спочатку фільтрація, далі люди йдуть пішки декілька кілометрів», — пояснює співзасновниця центру «Атмосфера».

Проходження кордону до України

Волонтерський центр створили цього року весною, спочатку потік людей невеличкий, згодом про хаб почала розповсюджуватися інформація на окупованих територіях через соцмережі, й все більше людей почали повертатися додому з рф. Станом на кінець червня “Атмосфера” допомогла більш ніж  4 тисячам українців. Великий відсоток з цієї цифри — маломобільні люди та матері з дітьми.

Ми запитали у волонтерки, чи стикалася вона з людьми, які повертаються в Україну з корисливих цілей, зокрема, щоб просто отримати гуманітарну або грошову допомогу. На жаль є такі люди, які повертаються просто, щоб отримати виплати, але їх не багато, наголошує бахмутянка.

Тепер трохи детальніше про сам процес перетинання російського кордону. Катерина розповідає, що від моменту, коли людина вирішила повернутися додому в Україну до її фактичного прибуття — може минути кілька днів. 

Це виглядає приблизно так: люди шукають рейсові автобуси чи потяги, користуватися послугами перевізників не радять. Потім йде фільтрація на російському кордоні, окупанти часто затримують людей допізна, тож опинитися на українському кордоні вони можуть навіть пізно вночі. Далі людина має пройти перевірку від наших прикордонників.

Читайте також: Рік окупації Світлодарська: що відбувається в місті?

Інтегрування людей, які виїхали з окупації

В центрі люди мають можливість відпочити та поїсти. Фото: надане героїнею

Далі в хід вступає «Атмосфера» — волонтерський Центр допомагає залишитися на ночівлю тим, хто пізно закінчив перевірку. 

«Ми зі свого боку, як волонтерський центр надавали людям притулок, харчування, медичну, психологічну допомогу. Спочатку люди рідко щось розповідають, всі на стресі після пережитого. Але після всіх залякувань, люди, які опиняються у нас бачать іншу картину — до них тепло ставлять, співчувають, допомагають, годують, дають теплий чай чи каву. Для діток у нас є окремі умови. Люди трохи насторожено ставляться, але потім розуміють, що їм тут раді. Після цього, за свої кошти ми винаймали транспорт для людей, щоб вони могли поїхати далі у потрібному напрямку, до родичів, друзів, й тощо», — пояснює Катерина Арісой.

Люди дивуються, що в Україні можна купити квиток з дому, а Харків досі існує

За спостереженнями Катерини багато тих, хто жив в окупації був у інформаційному вакуумі. 

Умовно, люди дивуються тому, що в Україні є «Дія», а документи можна оформити онлайн, ще більше подиву викликає те, що квитки на автобус чи потяг можна купити не виходячи з дому, пояснює волонтерка. Також люди цікавляться, які купюри зараз дійсні в Україні, все тому, що на ТОТ — інформація й новини  про справжнє життя в Україні стали забороненою розкішшю. Звісно, що впливає й російська пропаганда, яка лунає чи не з кожного телевізора чи радіо.

«Люди дивуються, що Харків існує, а Київ не стертий з лиця землі. Місяцями або роками наші співгромадяни не мали доступу до новин, багато з них не знають, що насправді відбувається. Є великий інформаційний відрив. Наш центр “Атмосфера” – це повна протилежність тому, як люди звикли жити в окупації. Тут тепло, затишно, є допомога й доступ до інформації. Головна місія — нашого волонтерського центру показати нашим людям, що їх тут чекають, та їм тут раді. Наша робота трохи подібна до того, як працюють з фейками. Після того, як людину роками накачували неправдивою інформацією їй важко сприйняти нову реальність. Це нелегко, але можливо, й над цим йде комплексна робота», — ділиться деталями бахмутянка.

Зараз в «Атмосфері» працює 15 людей, це волонтери, юристи, психологи. Всі допомагають людям адаптуватися після окупації.

Якщо вам або вашому рідному, який примусово опинився в російській окупації потрібна допомога — перейдіть за посиланням на канал центру «Атмосфера», з питань консультації щодо виїзду можна звертатися до Катерини Арісой.

Читайте також: Краще під обстрілами, ніж з окупантами: як живе Херсон після деокупації?

Катерина Арісой. Фото: Фейсбук

Також, якщо ви або ваші близькі знаходяться в Росії, і маєте потребу у допомозі для того, щоб дістатися безпечної території, зверніться на «гарячу лінію» Уповноваженого ВРУ з прав людини:

• 0-800-50-17-20 (безкоштовно)
• +38 044-299-74-08 (якщо ви за межами України).

Як допомогти «Атмосфері»?

Щоб допомогти центру можна надіслати донат на рахунок  ГО «ПЛУРІТОН», керівницею якої є пані Катерина:

• Рахунок отримувача:
• UA673052990000026005026007535
• Назва банку:
  АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
• ПриватБанк
• 4149499375079074, отримувач Овсійчук Ганна

Фото:  «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Випадкова зустріч у крамниці вживаного одягу змінила життя львів’янки Ольги Євдокимової та сотень дітей, які через війну втратили власні домівки. Опублікований у мережі емоційний допис про хлопчика-переселенця Сашка з Донеччини викликав колосальний відгук у суспільстві, змінивши долі багатьох дітей-ВПО у Львові.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Ольгою Євдокимовою, волонтеркою щодо того, як історія допомоги хлопчику ВПО змінила її життя та як допомогла створити ініціативу “Коло добра”.

Від логістики для армії до підтримки цивільних

Ольга Євдокимова здобула журналістську освіту в Рівному, проте тривалий час працювала керівницею у комерційній сфері. З початком повномасштабного вторгнення вона потрапила під скорочення на роботі та одразу долучилася до волонтерської діяльності. Її першим напрямком став пошук, купівля та пригін автомобілів для військових підрозділів із Польщі та Литви. Спільно з благодійними фондами вона також забезпечувала доставку систем супутникового зв’язку Starlink в Україну, а разом зі своєю невеликою аудиторією в соціальній мережі інстаграм зібрала кошти на три FPV-дрони. 

Загалом за час діяльності її команда пригнала близько 200 транспортних засобів для українських оборонців. Допомогою внутрішньо переміщеним особам волонтерка раніше не займалася, аж поки не сталася подія, яка повністю змінила вектор її роботи.

Зустріч із Сашком та сила суспільної довіри

Переломний момент відбувся у звичайному львівському магазині секонд-хенду. Ольга стала свідком сцени, де маленький хлопчик благально просив свою бабусю придбати йому вживані ролики. Волонтерку вразило те, що дитина не влаштовувала істерик, а просто щиро сподівалася на покупку, яку жінка не мала фінансової можливості здійснити. 

Ольга купила ці ролики, познайомилася з родиною і дізналася, що дев’ятирічного хлопчика звати Сашко. Він втратив обох батьків, майже всі його особисті речі залишилися в Донецьку, а наразі він разом із бабусею Галиною мешкає у модульному містечку для переселенців у Львові.

Повернувшись додому, Ольга описала свої емоції в соціальній мережі Threads. Допис не містив закликів про фінансову допомогу, проте за короткий час набрав понад 800 тисяч переглядів. Користувачі масово почали просити волонтерку відкрити благодійний збір для допомоги дитині. Протягом перших 24 годин на банківський рахунок надійшло 613 729 гривень, а загальна сума збору згодом перевищила 900 тисяч гривень. Сама сума виявилася надзвичайно великою для непублічної людини, адже середній донат становив близько 250 гривень від майже трьох тисяч звичайних громадян без залучення великого бізнесу чи великих донорів.

“Всі мої друзі, хто мене знає, вони самі моніторили “банку” і до мене дзвонять: “Оля, вже 100 тисяч”, “Оля, вже 150 тисяч”, дзвонять через 20 хвилин — вже 200 тисяч. Я така: “Ніхто такого не очікував”. Я розумію, тому що в такий важкий час, в який ми живемо, людям треба хороші історії“, — згадує Ольга Євдокимова.

Становлення проєкту “Коло добра”

Великі фінансові можливості дозволили волонтерці вийти за межі первинного задуму. Збір став рушійною силою для допомоги всьому модульному містечку. Наразі Ольга вже придбала для Сашка велосипед, організувала його відпочинок у двох таборах та планує зробити щось масштабне для сім’ї Сашка вже найближчим часом.

Паралельно Ольга почала закривати потреби інших дітей-переселенців, які просили про велосипеди, ролики та трюкові самокати. Так народився проєкт “Коло добра”. Завдяки небайдужим громадянам з України та з-за кордону вдалося зібрати велику кількість спортивного інвентарю та одягу, перетворивши територію модульного містечка на активний майданчик для розваг.

Проєкт також допомагає підліткам та іншим переселенцям, які опинилися в скруті. Організаторка розповідає про історію дівчинки Каміли з Донеччини, яку цькували у школі через одяг та старий велосипед. Про цю ситуацію Ользі повідомила сусідка дитини, після чого волонтери оперативно закрили потребу в речах. Також допомогу отримав випускник Саша, якому за кілька годин зібрали кошти на якісний сучасний одяг та взуття для випускного. 

Головним принципом роботи “Кола добра” є абсолютна прозорість: волонтерка ніколи не перераховує живі гроші на особисті картки заявників, а самостійно оплачує конкретні товари, квитки чи медичні послуги, що повністю виключає ризик нецільового використання бюджету.

Логістичні виклики та внутрішня трансформація

Масштабування ініціативи виявило серйозні логістичні перешкоди. Ольга отримала понад 200 посилок з речами для переселенців. Найбільшою проблемою виявилася неможливість отримати знижку чи безкоштовну доставку від транспортної компанії “Нова Пошта”, через що велика частина зібраних коштів пішла на оплату логістики. Деякі громадяни не змогли надіслати габаритні велосипеди, оскільки їхнє транспортування у дерев’яних боксах коштувало понад тисячу гривень. Попри це, волонтерка з розумінням ставиться до позиції компанії, зважаючи на постійне руйнування їхніх терміналів внаслідок бойових дій з боку противника.

Особисте життя Ольги також зазнало значних змін. Перші тижні роботи вимагали цілодобового перебування в телефоні для комунікації з сотнями людей, через що вона тимчасово втратила фізичний та емоційний ресурс на особисті справи чи спорт. Проте волонтерство допомогло їй подолати постійну тривожність від читання новин.

“Коли сталася оця історія, я повністю абстрагувалася і просто подумала, що якщо я не можу там змінити щось, наприклад, у державі, то я можу допомогти певним людям змінити щось в їхньому житті. І це дуже класне відчуття. Кожні там 5, 10, 100 гривень — то дуже велика в кінцевому результаті сума виходить. І якщо кожна людина буде думати, що від неї нічого не залежить, то від неї нічого залежати не буде“, — наголошує Ольга.

Як правильно допомагати ВПО

На думку Ольги Євдокимової, головною проблемою сучасних благодійних платформ та офіційних каналів є суха та нецікава подача інформації, яка відштовхує потенційних донаторів. Люди не хочуть читати звіти про проведення чергових офіційних сесій, натомість вони прагнуть бачити реальні людські долі та щирі емоції. Волонтерка закликає говорити про проблеми переселенців через їхні особисті історії, демонструючи практичні результати допомоги.

Для тих, хто вважає свої зусилля мізерними, існує проста модель співучасті. Необов’язково бути одноосібним організатором великого фонду. Громадяни можуть створювати дружні банки, розділяючи один великий збір на кілька людей, або просто поширювати інформаційні матеріали та відеоролики у своїх соціальних мережах. Поширення контенту запускає ланцюгову реакцію, яка залучає нових учасників і дозволяє ефективно закривати базові та психологічні потреби людей, які втратили свій дім.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

“Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Аліна Дорохова народилася та виросла в Бахмуті, її дитинство проходило в районі Забахмутка. До початку активних бойових дій вона працювала в місцевому логопедичному центрі, допомагаючи дітям. Сьогодні дівчина мешкає в Тернополі, де разом із чоловіком розробила спеціалізований застосунок для фахівців своєї галузі. Її історія — це шлях від болючої втрати рідних під час евакуації до прийняття нової реальності.

Історію Аліни Дорохова читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Дитинство на Забахмутці та зелений травневий Бахмут

Своє дитинство в Бахмуті Аліна пригадує як дуже яскравий період, сповнений сонця, зелені та вуличних ігор. Життя на Забахмутці минало в колі друзів, із якими вона грала у футбол та проводила весь вільний час просто неба. Найбільше в пам’яті дівчини закарбувалися весняні місяці, коли навчальний рік добігав кінця.

“Я пам’ятаю вулицю, якою я йшла. Вона була дуже яскравою, особливо в травневий період, коли школа вже закінчувалася і дуже було зелено і прохолодно“, — ділиться спогадами бахмутянка.

Говорячи про улюблені локації рідного міста, дівчина згадує Верхній парк, центральну частину Бахмута та місцевий ринок. Проте найтепліші спогади пов’язані з невеликою локацією, схованою від сторонніх очей. За школою №10 розташовувався затишний дворик із лавкою, оточеною густою зеленню. Саме там, в атмосфері повної відокремленості від міського галасу, минула значна частина її дитинства та підліткових років.

Вибір професії логопеда та особисті захоплення

Обираючи життєвий шлях, Аліна вагалася між двома напрямами: дитячою психологією та логопедією. Головним мотивом для дівчини було щире бажання допомагати дітям. Зрештою, вибір припав на логопедичну науку через специфіку професії, яка дозволяє бачити швидкі та конкретні зміни в розвитку дитини.

“Мене тішило, коли ти бачиш реальні результати від своєї роботи. І тішить досі, насправді. І тому я вибрала саме цей аспект, а не психологію. Через те, що в психології не завжди вдається швидко побачити реальні результати“, — пояснює Аліна.

У вільний від роботи час дівчина веде активний спосіб життя: займається фітнесом, кардіотренуваннями та виходить на пробіжки. Серед інтелектуальних захоплень — комп’ютерні та настільні ігри, а також література. Аліна захоплюється британською класикою, а з дитячих років зберігає любов до серії книг про Гаррі Поттера, які перечитувала безліч разів.

Трагедія евакуації: втрата батька та виїзд в один день

Рішення покинути Бахмут стало для Аліни найважчим у житті. Ситуація ускладнювалася родинними обставинами: дівчина мешкала з родиною свого майбутнього чоловіка, тоді як її власні батьки категорично відмовлялися виїжджати з міста. Трагічні події розгорталися стрімко — під час одного з ворожих обстрілів загинув батько Аліни.

Вирішальним став приїзд батька чоловіка, який на той час ніс військову службу на першій лінії фронту. Він повернувся додому лише на кілька годин і заявив, що залишатися в місті більше небезпечно. Родина мала виїхати наступного ж дня.

“Ми взяли з собою кожен по одній дорожній сумці, сіли в машину вісім людей і поїхали. Це рішення було дуже важке. Я навіть плакала декілька днів, бо я залишила батьків удома“, — згадує переселенка. Пізніше Аліні вдалося вмовити маму евакуюватися за допомогою волонтерів.

Після дванадцяти годин виснажливої дороги родина прибула до Миргорода на Полтавщині. Вісім втомлених, голодних людей не мали жодного плану дій. Знайшовши оголошення через платформу OLX, вони натрапили на чуйну власницю квартири, яка одразу привезла ключі та дозволила заселитися без попередньої оплати. У цій двокімнатній квартирі вісім осіб прожили чотири місяці.

Новий дім у Тернополі та біль усвідомлення

Через постійні переїзди родина змінила кілька міст. Після Миргорода був Київ, згодом Одеса, а кінцевою точкою став Тернопіль. Саме тут родина чоловіка придбала житло, і переселенці нарешті змогли осісти. Тернопіль несподівано вразив Аліну своєю схожістю з рідним Бахмутом.

“Тернопіль дуже схожий на Бахмут, до речі. Вайбом, якоюсь атмосферою. Він дуже компактний, його можна пройти за півтори години вдовж і поперек. Сам центр, архітектура дуже схожа на те, як було у нас на Топталовці, як було у нас в центрі. Є центральна вулиця, яка межує із центральною зупинкою, вона дуже-дуже схожа в Тернополі“, — ділиться спостереженнями дівчина.

Попри теплий прийом у новому місті, найважчим випробуванням для Аліни стала психологічна адаптація. Перші місяці життя в евакуації минали у стані вакууму та постійному очікуванні швидкого повернення додому.

“Коли вже просто стає зрозуміло, що ми ніколи туди не повернемося, то це відчуття, напевно, було найскладнішим, що можна пережити“, — зізнається логопединя.

Від конфлікту з клієнткою до власного IT-продукту

Ідея створення спеціалізованого застосунку для логопедів виникла з практичної потреби. Через постійні відключення світла в різних містах України Аліна, яка працювала онлайн і забезпечувала родину, часто втрачала можливість проводити заняття. Її чоловік у цей час почав вивчати IT-сферу. Для отримання практичного досвіду вони вирішили створити спільний проєкт, який би розв’язав реальні проблеми спеціалістів.

Каталізатором стала конфліктна ситуація з матір’ю одного з пацієнтів. Жінка відкрито ігнорувала повідомлення Аліни, забувала про оплату занять та пропускала уроки, змушуючи логопединю постійно нагадувати про фінансові та організаційні питання вручну. Це призводило до непорозумінь та втрати заробітку.

Аби уникнути подібних ситуацій у майбутньому, подружжя розробило платформу, яка бере на себе рутинну організацію роботи. Новий сервіс має чіткий функціонал

• самостійне нагадування клієнтам про розклад занять;
• автоматичне надсилання сповіщень про необхідність оплати;
• фіксація відвідуваності та скасованих уроків;
• наявність вбудованого шаблону договору про співпрацю для врегулювання правових відносин.

“Зараз у мене є ця система, я бачу свої заняття на місяць наперед. Я також бачу список скасованих занять, що дозволяє зрозуміти, що можу зараз запропонувати клієнтам цей час“, — зазначає розробниця.

Запуск платформи ВУЗОЛ

Реєстрація на платформі ВУЗОЛ відкрилася 5 червня. Лише за перший місяць роботи сервіс залучив 60 користувачів серед логопедів та фахівців суміжних спеціальностей. Фундаментальним принципом роботи застосунку стала абсолютна конфіденційність медичних даних.

Оскільки логопеди часто працюють з дітьми, які мають неврологічні або психіатричні діагнози, безпека інформації є критично важливою. Згідно з внутрішніми документами та політикою конфіденційності, розробники не мають доступу до даних пацієнтів своїх користувачів. Вони відстежують лише загальну статистику реєстрацій.

“Для мене було дуже важливо, щоб все це було зроблено правильно із точки зору турботи про наших користувачів та про їхніх клієнтів. Ми не переглядаємо ці дані, бо це неприпустимо“, — підкреслює Аліна.

Порада бахмутянам, які планують розпочати власну справу

Спираючись на власний досвід створення продукту без початкових капіталовкладень, Аліна радить землякам починати з раціонального підходу до планування. Вона наголошує, що на старті їхній застосунок розроблявся виключно завдяки ентузіазму та навичкам чоловіка, і лише на етапі просування виникла потреба в оплаті послуг юристів та реклами.

“Перша порада — це створити реалістичну ідею, яку можна реалізувати тут і зараз, або в перші два місяці, без особливих витрат емоційних, часових і матеріальних ресурсів. Має бути баланс між ідеєю і досяжністю її реалізації“, — підсумовує дівчина.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

“Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!