Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає інтегруватися людям, які врятувалися з російської окупації

Семаковська Тетяна 09:37, 7 Липня 2023

Бахмутянка Катерина Арісой  раніше евакуювала з гарячих точок тварин, зараз дівчина разом з іншими волонтерами створила центр «Атмосфера», який допомагає людям, що раніше жили на тимчасово-підконтрольних територіях інтегруватися назад в суспільство. Ті, хто прибуває до них, каже пані Катерина, дивуються, що в Україні є онлайн-документи. Переважна більшість цих людей всі роки окупації перебували в інформаційному вакуумі.

Катерина Арісой розповіла редакції «Бахмут.IN.UA» про те, як виникла ідея центру, та як люди повертаються з ТОТ?

Хто повертається в Україну?

В Україну повертаються люди практично зі всіх областей, які наразі є окуповані, зокрема й з Криму. Повертаються також українці, яких примусово евакуювали в рф.

«Треба розуміти різницю між цими людьми, бо є ті, хто повертаються з окупації після 2014 року, й ті, хто після 2022 року. 90% людей в Україну повертаються не від хорошого життя. Майже всі розповідають одне й те саме, що на окупованих територіях немає майбутнього. Люди, які перебували в окупації з 2014 року зазначають, що перспектив жити на ТОТ немає, й з кожним роком там стає гірше. А люди, які виїжджають зараз повідомляють про тиск від окупаційної влади й примусову паспортизацію населення», —, — розповідає Катерина Арісой.

Волонтерка додає, що людей, які не хотіли брати російські паспорти обмежували в правах.

Примітка: Не всі українці, які зараз знаходяться на ТОТ самі обрали такий шлях, для багатьох людей — евакуація до рф стала примусовою, й єдиним шляхом вижити. Принаймні один такий приклад редакція може навести зафіксованим випадком. В кінці лютого, стало відомо, що росіяни вивезли зі Ступок частину прихожан Свято-Георгіївського храму разом з отцем Олексієм, який єдиний в громаді залишався, щоб допомагати людям. Більше про це читайте за посиланням.

,Після підриву росією Каховської ГЕС до “Атмосфери” почали все частіше приїздити люди з Лівого берега Херсона, це окупована на сьогодні територія. Тут українська влада не має доступу допомагати людям, відомо, що в перші дні затоплення окупанти відкривали вогонь по людях, які намагалися врятуватися.

«Люди розповідають жахливі речі, які відбувалися в окупації. Те, що ми читаємо в телеграм-каналах насправді не висвітлює навіть половину того, що там відбувається», — пояснює Катерина Арісой.

«Атмосфера» співпрацює з Верховним комісаріатом ООН з прав людини для того, щоб фіксувати свідчення тих, хто виїхав з окупації

Щоб опинитися в Україні люди проходять фільтрацію

photo 2023 07 04 16 40 10 2 67705

Люди, яким вдалося виїхати з окупації. Фото: надане героїнею

Бахмутянка розповідає, що до «Атмосфери» приїздять й люди з її рідного міста, яких вивезли до рф, чи окупованих територій вагнерівці. Повертатися додому люди мають самотужки: шукають перевізників, переважно це рейсові автобуси, платять кошти й на свій страх та ризик їдуть. Міжнародний Червоний Хрест, який мав б сприяти цьому процесу — не надає жодної допомоги, каже пані Катерина.

Щоб повернутися додому українці повинні пройти так звану фільтрацію на російському кордоні. Тут людей допитують, перевіряють на наявність татуювань, які на думку росіян можуть бути ознаками «фашистів», також питають про політичні погляди особи. Відбувається й залякування: людям розповідають, що їх продадуть на органи або арештують, молодим хлопцям часто кажуть, що Україна їх відправить під Бахмут, саме так окупанти намагаються відбити в українців бажання повернутися. З міркувань безпеки ми не розкриваємо маршрут, за допомогою якого українці опиняються вдома. 

«Спочатку фільтрація, далі люди йдуть пішки декілька кілометрів», — пояснює співзасновниця центру «Атмосфера».

Проходження кордону до України

Волонтерський центр створили цього року весною, спочатку потік людей невеличкий, згодом про хаб почала розповсюджуватися інформація на окупованих територіях через соцмережі, й все більше людей почали повертатися додому з рф. Станом на кінець червня “Атмосфера” допомогла більш ніж  4 тисячам українців. Великий відсоток з цієї цифри — маломобільні люди та матері з дітьми.

Ми запитали у волонтерки, чи стикалася вона з людьми, які повертаються в Україну з корисливих цілей, зокрема, щоб просто отримати гуманітарну або грошову допомогу. На жаль є такі люди, які повертаються просто, щоб отримати виплати, але їх не багато, наголошує бахмутянка.

Тепер трохи детальніше про сам процес перетинання російського кордону. Катерина розповідає, що від моменту, коли людина вирішила повернутися додому в Україну до її фактичного прибуття — може минути кілька днів. 

Це виглядає приблизно так: люди шукають рейсові автобуси чи потяги, користуватися послугами перевізників не радять. Потім йде фільтрація на російському кордоні, окупанти часто затримують людей допізна, тож опинитися на українському кордоні вони можуть навіть пізно вночі. Далі людина має пройти перевірку від наших прикордонників.

Читайте також: Рік окупації Світлодарська: що відбувається в місті?

Інтегрування людей, які виїхали з окупації

photo 2023 07 04 16 40 10 ec83e

В центрі люди мають можливість відпочити та поїсти. Фото: надане героїнею

Далі в хід вступає «Атмосфера» — волонтерський Центр допомагає залишитися на ночівлю тим, хто пізно закінчив перевірку. 

«Ми зі свого боку, як волонтерський центр надавали людям притулок, харчування, медичну, психологічну допомогу. Спочатку люди рідко щось розповідають, всі на стресі після пережитого. Але після всіх залякувань, люди, які опиняються у нас бачать іншу картину — до них тепло ставлять, співчувають, допомагають, годують, дають теплий чай чи каву. Для діток у нас є окремі умови. Люди трохи насторожено ставляться, але потім розуміють, що їм тут раді. Після цього, за свої кошти ми винаймали транспорт для людей, щоб вони могли поїхати далі у потрібному напрямку, до родичів, друзів, й тощо», — пояснює Катерина Арісой.

Люди дивуються, що в Україні можна купити квиток з дому, а Харків досі існує

За спостереженнями Катерини багато тих, хто жив в окупації був у інформаційному вакуумі. 

Умовно, люди дивуються тому, що в Україні є «Дія», а документи можна оформити онлайн, ще більше подиву викликає те, що квитки на автобус чи потяг можна купити не виходячи з дому, пояснює волонтерка. Також люди цікавляться, які купюри зараз дійсні в Україні, все тому, що на ТОТ — інформація й новини  про справжнє життя в Україні стали забороненою розкішшю. Звісно, що впливає й російська пропаганда, яка лунає чи не з кожного телевізора чи радіо.

«Люди дивуються, що Харків існує, а Київ не стертий з лиця землі. Місяцями або роками наші співгромадяни не мали доступу до новин, багато з них не знають, що насправді відбувається. Є великий інформаційний відрив. Наш центр “Атмосфера” – це повна протилежність тому, як люди звикли жити в окупації. Тут тепло, затишно, є допомога й доступ до інформації. Головна місія — нашого волонтерського центру показати нашим людям, що їх тут чекають, та їм тут раді. Наша робота трохи подібна до того, як працюють з фейками. Після того, як людину роками накачували неправдивою інформацією їй важко сприйняти нову реальність. Це нелегко, але можливо, й над цим йде комплексна робота», — ділиться деталями бахмутянка.

Зараз в «Атмосфері» працює 15 людей, це волонтери, юристи, психологи. Всі допомагають людям адаптуватися після окупації.

Якщо вам або вашому рідному, який примусово опинився в російській окупації потрібна допомога — перейдіть за посиланням на канал центру «Атмосфера», з питань консультації щодо виїзду можна звертатися до Катерини Арісой.

Читайте також: Краще під обстрілами, ніж з окупантами: як живе Херсон після деокупації?

108198357 4040339036007651 1685562956672062352 n a0d6c

Катерина Арісой. Фото: Фейсбук

Також, якщо ви або ваші близькі знаходяться в Росії, і маєте потребу у допомозі для того, щоб дістатися безпечної території, зверніться на «гарячу лінію» Уповноваженого ВРУ з прав людини:

  • 0-800-50-17-20 (безкоштовно)
  • +38 044-299-74-08 (якщо ви за межами України).

Як допомогти «Атмосфері»?

Щоб допомогти центру можна надіслати донат на рахунок  ГО «ПЛУРІТОН», керівницею якої є пані Катерина:

  • Рахунок отримувача:
  • UA673052990000026005026007535
  • Назва банку:
    АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
  • ПриватБанк
  • 4149499375079074, отримувач Овсійчук Ганна

Фото:  «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

Валентина Твердохліб 18:03, 5 Січня 2026

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Олена Голубцова (на фото друга ліворуч) під час святкування Масниці в Бахмуті / фото з Facebook-сторінки героїні

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Журнал, в якому надрукували вірші Олени Голубцової / фото Facebook-сторінка журналу Volya

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 10:20, 24 Грудня 2025
Званівський “Лемко Центр” / фото з особистого архіву героя

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

“Лемко Центром” керував Андрій Тимчак / фото з особистого архіву героя

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

  • хліб;
  • вареники;
  • голубці з картоплею;
  • зварена квашена капуста з пісною заправкою;
  • мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
  • холодець;
  • вино.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

збірка
Історії

“Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. […]

Історії

“Різдво — це стан душі”: майстер вертепу Андрій Тимчак із Званівки про підготовку до свята

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону. Редакція Бахмут […]

10:20, 24.12.2025 Скопіч Дмитро
Історії

Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім

У 2016 році в Бахмутському коледжі мистецтв імені Карабиця народилася мрія. Для викладачки Юлії Гаврашенко вона була дуже особистою — виховувати нове покоління музикантів, створити […]

добропілля
Історії

Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Ольга Долга — підприємиця з Добропілля. Під час війни вона продовжувала жити у рідному місті та започаткувала тут власну справу — відкрила магазин жіночого одягу. […]

Історії

Від шкільних вистав до громадських проєктів: історія Кирила Пономаренка з Бахмута, який об’єднує учнівську громаду

Кирилу Пономаренку 18 років, він родом з Бахмута. Юнак відомий в бахмутській учнівській спільноті як лідер та ініціатор проєктів для молоді. Почалось все з 7 […]