Бахмут зараз найгарячіша точка на фронті, люди кожного дня виживають у складних умовах. Бахмут стоїть й відбиває окупантів, щоб не опинитись під їх владою. В цей час на півдні України, Херсон тільки розпочинає життя після деокупації. Яке воно, життя Херсона, коли ворог в декількох кілометрах, розповідає директорка Херсонського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді, Ірина Сербул.

Ірина Сербул не виїжджала з Херсона під час окупації та зараз продовжує жити в місті й відновлювати його після російської агресії. 

Підпілля у XXI столітті

Херсонський міський центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді весь період під час окупації працював підпільно. У листопаді, одразу після деокупації міста, надання соціальних послуг прийшлося призупинити, оскільки основним напрямком роботи усіх працівників центру став гуманітарний склад.  Всі без виключення від директора до підлеглих розвантажували та фасували продукти харчування, засоби гігієни, та будівельні матеріали, для відновлення пошкоджених будівель. Все це було необхідно херсонцям, бо місто після окупації залишалось пусте й не придатне для повноцінного життя:

Ірина Сербул. Фото: особистий архів героїні

«‎Все, що ми робили до грудня місяця, це передавали людям гуманітарну допомогу, бо саме це було вкрай необхідно. В січні наш центр планував повертатись в рідний офіс. Та 25 січня, під час чергового обстрілу, наша пам’ятка архітектури дуже сильно постраждала: вибило всі 25 вікон, порушило дах, ставні, деформувались двері. Весь тиждень ми намагались трошки відновити наше місце роботи й сподіваємось скоро зможемо повернутись до нашої безпосередньої діяльності».

Документи

Зараз дуже велика проблема в Херсоні з відновленням документів, бо під час окупації росіяни забирали в людей українські паспорти. Також, багато дітей народилося, але залишилися не оформленими, й не мають свідоцтва про народження. І звісно через пожежі та руйнування багато людей просто втрачають документи. 

«Потроху починають відновлювати роботу РАЦСи та паспортні столи й люди мають можливість отримати свої документи»

Постійні обстріли міста

Ірина Сербул розвантажує український хліб з гуманітарної допомоги. Фото: особистий архів героїні

Через тиждень після деокупації Херсона російські війська почали знищувати місто обстрілами. Вдень та вночі страждають багато районів від мінометних обстрілів. Окупанти руйнують все від житлових будинків до пам’яток архітектури. Вони просто обстрілюють місто й вбивають мирне населення.

«‎Повітряної тривоги у нас немає, тільки коли  ракетна небезпека її вмикають в додатках в телефоні, а під час артобстрілів ніяких попереджень немає, оскільки снаряди летять низько й швидко, радари їх не бачать. Тому ми розуміємо, що почався обстріл, коли вже кудись прилітає», – розповідає Ірина.

Людей в Херсоні залишається досить багато, як для міста, яке регулярно обстрілюється. Звісно, що стало менше дітей та молодих людей, але багато є людей похилого віку, маломобільних, або тих, хто залишається, щоб місто “дихало”.

Мобільний зв’язок та інтернет 

Гуманітарна допомога в Херсоні після деокупації. Фото: особистий архів героїні

Під час окупації Херсона мешканці сиділи зовсім без українського зв’язку та інтернету. А останні місяці ще й без світла.

«‎Ситуація з мобільним зв’язком, інтернетом та світлом в центрі міста покращилась десь через місяць після деокупації. Але зараз все змінюється кожного дня. Під час обстрілів страждають мережі й в деяких районах може зникати покриття. Тому зараз зв’язок є, а за хвилину може зникнути».

У віддалених районах та в області все не так добре, в деяких світло почало з’являтися тільки в кінці 2022 року. На Острові (район Херсона який найближче до окупованого лівого берега) деякі люди й досі живуть без світла й води. Приїжджати ремонтним бригадам туди дуже важко та небезпечно, але все одно час від час туди підвозяться продукти та вода.

«‎У нас немає відключень світла, які діють зараз в Україні, але якщо прилітає, ми сидимо без світла та зв’язку дуже довго, тому думаю заздрити нам не треба».

Лівий берег

Листівки, які прийшли в Херсон після деокупації. Фото: особистий архів героїні

Життя людей які залишились в окупації та лівому березі складне. Все те, що доводилось переживати Херсону, зараз переживають ті поселення.

Там вже знято з обліку гривню, немає українських продуктів й товарів, проходить дуже багато фільтраційних заходів. Також окупанти постійно влаштовують провокації й обстрілюють мирне населення. Життя з росіянами, це життя в полоні з якого неможливо вибратись. Люди, які мешкають там, не мають можливості виїхали на територію України.

Ірина запевняє, що навіть щоденні обстріли можна терпіти, порівнюючи з життям з росіянами в одному місті:

«Для мене перемога наступила 11 листопада, після деокупації Херсона. Так, ми зараз під жахливими обстрілами, нам важко, але я готова терпіти це, ніж жити з росіянами. Буде необхідно розгрібати завали, я буду це роботи, але не буду жити з окупантами».

Фото: особистий архів героїні

Читайте також:  Бахмутяни в евакуації: як Гаяне Авакян розпочала життя з нуля в Києві

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!