Бахмут зараз найгарячіша точка на фронті, люди кожного дня виживають у складних умовах. Бахмут стоїть й відбиває окупантів, щоб не опинитись під їх владою. В цей час на півдні України, Херсон тільки розпочинає життя після деокупації. Яке воно, життя Херсона, коли ворог в декількох кілометрах, розповідає директорка Херсонського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді, Ірина Сербул.

Ірина Сербул не виїжджала з Херсона під час окупації та зараз продовжує жити в місті й відновлювати його після російської агресії. 

Підпілля у XXI столітті

Херсонський міський центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді весь період під час окупації працював підпільно. У листопаді, одразу після деокупації міста, надання соціальних послуг прийшлося призупинити, оскільки основним напрямком роботи усіх працівників центру став гуманітарний склад.  Всі без виключення від директора до підлеглих розвантажували та фасували продукти харчування, засоби гігієни, та будівельні матеріали, для відновлення пошкоджених будівель. Все це було необхідно херсонцям, бо місто після окупації залишалось пусте й не придатне для повноцінного життя:

Ірина Сербул. Фото: особистий архів героїні

«‎Все, що ми робили до грудня місяця, це передавали людям гуманітарну допомогу, бо саме це було вкрай необхідно. В січні наш центр планував повертатись в рідний офіс. Та 25 січня, під час чергового обстрілу, наша пам’ятка архітектури дуже сильно постраждала: вибило всі 25 вікон, порушило дах, ставні, деформувались двері. Весь тиждень ми намагались трошки відновити наше місце роботи й сподіваємось скоро зможемо повернутись до нашої безпосередньої діяльності».

Документи

Зараз дуже велика проблема в Херсоні з відновленням документів, бо під час окупації росіяни забирали в людей українські паспорти. Також, багато дітей народилося, але залишилися не оформленими, й не мають свідоцтва про народження. І звісно через пожежі та руйнування багато людей просто втрачають документи. 

«Потроху починають відновлювати роботу РАЦСи та паспортні столи й люди мають можливість отримати свої документи»

Постійні обстріли міста

Ірина Сербул розвантажує український хліб з гуманітарної допомоги. Фото: особистий архів героїні

Через тиждень після деокупації Херсона російські війська почали знищувати місто обстрілами. Вдень та вночі страждають багато районів від мінометних обстрілів. Окупанти руйнують все від житлових будинків до пам’яток архітектури. Вони просто обстрілюють місто й вбивають мирне населення.

«‎Повітряної тривоги у нас немає, тільки коли  ракетна небезпека її вмикають в додатках в телефоні, а під час артобстрілів ніяких попереджень немає, оскільки снаряди летять низько й швидко, радари їх не бачать. Тому ми розуміємо, що почався обстріл, коли вже кудись прилітає», – розповідає Ірина.

Людей в Херсоні залишається досить багато, як для міста, яке регулярно обстрілюється. Звісно, що стало менше дітей та молодих людей, але багато є людей похилого віку, маломобільних, або тих, хто залишається, щоб місто “дихало”.

Мобільний зв’язок та інтернет 

Гуманітарна допомога в Херсоні після деокупації. Фото: особистий архів героїні

Під час окупації Херсона мешканці сиділи зовсім без українського зв’язку та інтернету. А останні місяці ще й без світла.

«‎Ситуація з мобільним зв’язком, інтернетом та світлом в центрі міста покращилась десь через місяць після деокупації. Але зараз все змінюється кожного дня. Під час обстрілів страждають мережі й в деяких районах може зникати покриття. Тому зараз зв’язок є, а за хвилину може зникнути».

У віддалених районах та в області все не так добре, в деяких світло почало з’являтися тільки в кінці 2022 року. На Острові (район Херсона який найближче до окупованого лівого берега) деякі люди й досі живуть без світла й води. Приїжджати ремонтним бригадам туди дуже важко та небезпечно, але все одно час від час туди підвозяться продукти та вода.

«‎У нас немає відключень світла, які діють зараз в Україні, але якщо прилітає, ми сидимо без світла та зв’язку дуже довго, тому думаю заздрити нам не треба».

Лівий берег

Листівки, які прийшли в Херсон після деокупації. Фото: особистий архів героїні

Життя людей які залишились в окупації та лівому березі складне. Все те, що доводилось переживати Херсону, зараз переживають ті поселення.

Там вже знято з обліку гривню, немає українських продуктів й товарів, проходить дуже багато фільтраційних заходів. Також окупанти постійно влаштовують провокації й обстрілюють мирне населення. Життя з росіянами, це життя в полоні з якого неможливо вибратись. Люди, які мешкають там, не мають можливості виїхали на територію України.

Ірина запевняє, що навіть щоденні обстріли можна терпіти, порівнюючи з життям з росіянами в одному місті:

«Для мене перемога наступила 11 листопада, після деокупації Херсона. Так, ми зараз під жахливими обстрілами, нам важко, але я готова терпіти це, ніж жити з росіянами. Буде необхідно розгрібати завали, я буду це роботи, але не буду жити з окупантами».

Фото: особистий архів героїні

Читайте також:  Бахмутяни в евакуації: як Гаяне Авакян розпочала життя з нуля в Києві

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

“Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

“Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську
• “Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!