Народна майстриня Любов Гольц з Бахмута зараз перебуває в евакуації, про Бахмут співрозмовниці говорити важко, адже місто зруйноване, а цінних спогадів тут залишилося багато. В Бахмуті пані Любов знали багато місцевих, вона одна із бджілок творчої майстерні Оберіг, жінка змалку цікавилася вишивкою, тож й життя пов’язала з цією професією.

Героїня розповіла редакції «Бахмут. IN.UA», як їй вдається працювати в евакуації над спаленими картинами, які присвячені Чорнобилю.

Бахмутянка вишивкою захопилася завдяки мамі та бабусі

Любов Гольц розповідає, що вишивкою вона зацікавилася ще маленькою, а все тому, що в родині вишивали й мама й бабуся. Від них дівчинка перейняла ази вишивання.

«Я пам’ятаю свій перший виріб, це була просто торбина, з якою мама практично ніколи не розлучалася до війни. Болісно про це говорити зараз. Я дивилася, як бабуся в’яже крючком, а мати більш спицями в’язала. Звісно мені це було цікаво робити, й мене рідні вчили», — пригадує співрозмовниця.

Бахмутянка у народному строї. Фото: Фейсбук

Згодом Любов пішла навчатися на швею в Бахмутське училище, своїх викладачів жінка згадує з теплотою, каже що їй багато допомагали, а до того ж вчили шити дівчаток в звичайній загальноосвітній школі. Після закінчення училища жінка працювала на швейній фабриці, але коли вона зачинилася, всіх працівників звільнили, й жінці довелося шукати нову роботу. В ті часи це було нелегко, Любов пішла працювати у приватну компанію.

25 років Любов Гольц не працювала за фахом

Життя склалося так, що близько 25 років жінка не працювала за фахом, але в цей час вона продовжувала займатися шиттям, й в’язанням.

«Шиттям не переставала займатися. Для себе я сама робила звісно, для дому якісь речі шила. Надихалася в інтернеті, на замовлення я не дуже люблю робити. Буває, що зробила якийсь виріб, людині він сподобався й вона може такий ж обрати», — пояснює Любов Гольц.

На питання, чи відчуває зараз майстриня конкуренцію через популярність виробів ручної роботи – пані Любов запевняє, що в творчості навпаки добре бачити різноманіття, так й люди, й майстри можуть надихатися на нові й креативні ідеї.

Реставрація згорілих картин присвячених Чорнобилю

Пані Любов з мамою. Фото: Фейсбук-сторінка

В евакуації Любов Гольц продовжує працювати, зараз вона допомагає творчій майстерні Оберіг відновлювати згорілі внаслідок війни вишивальні роботи, це була колекція присвячена Чорнобилю, яка виставлялася в Лимані, наголошує пані Любов. 

«Виставка на жаль згоріла, керівниця майстерні Оберіг Світлана Кравченко зараз працює над відновленням робіт, й доєдналася й допомагаю це робити. Не кожного дня вдається працювати над цим, бо не завжди є вільна година», — каже співрозмовниця.

Пані Любов додає, що вона працює над реставрацією вишитих картин, на яких були зображені Чорнобильські пейзажі. Завдяки збереженим схемам та фотографіям жінка хрестик за хрестиком відновлює картину. 

Сучасність має поєднуватися із минулим

Пані Любов. Фото: Фейсбук

На думку майстрині, те що зараз сучасні вишиванки часто поєднуються старовинні й модернізовані узори — це не погано, а добре, адже й молодь частіше почала одягати вишитий стрій. Бахмутянка розмірковує, що краще за все вишиванку створити самостійно, тож її власник носитиме із задоволенням.

«У мене є моя зроблена вишиванка вишита хрестиком, дякуючи матусі вона її вивезла з Бахмута. Коли я обирала узор — то не дотримувалася вишивки якогось певного регіону. Обирала те, що подобалося, я впевнена, що власноруч зроблена сорочка — особлива. Якщо ви самостійно не можете вишити сорочку, зверніться до майстрині, яка це може зробити», — радить Любов Гольц.

Бахмутянка підкреслює, що завдяки народному одягу Україні вдається привертати й увагу світової спільноти, адже наш стрій впізнаваний, й розповідає історію.

Вам буде цікаво

• Швейна фабрика: як в Бахмуті з’явився район 8 березня
• День Вишиванки: як виглядала традиційна вишита сорочка Донеччини?
• Бахмутяни в евакуації: історія волонтерки Наталі Роменської

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

“Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Алебастрове лиття можуть визнати першим елементом нематеріальної спадщини з Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

• Школяр із Часів Яру допомагає військовим на фронті: історія юного волонтера Рустама Шистки
• “З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!