Стати частиною українською армії — не обов’язково означає бути безпосередньо в окопі. Насправді в армії часто бракує кваліфікованих кадрів, як бухгалтерів, інструкторів, різного медичного персоналу, зокрема й військових психологів. Один із них, наш співрозмовник Олександр Костенко, чоловік раніше займався волонтерством, задля цього покинув свій бізнес.

У лютому 2023 року Олександра мобілізували, він розповів «Бахмут.IN.UA», як проходить служба, що робить військовий психолог в армії, та чому людей, які звертаються з проблемами стереотипно називають “психами”.

Психолог у війську затребуваний

Олександр Костенко з бахмутськими волонтерами Віктором Зіпіром та Катериною Руссо. Фото: надане героєм

Олександр Костенко після початку повномасштабного вторгнення хотів допомагати військовим та жителям Сходу України. Чоловік мав прибуткову справу, але покинув її для гуманітарних місій до Донеччини. Він привозив ліки, продукти, амуніцію та пальне. Зимою, цього року Олександр доєднався до ЗСУ, чоловіку прийшла повістка, ухилятися від неї — думок не було, каже співрозмовник.

«Перед службою я пройшов тактмед. Відповідно до моїх облікових даних, в 2004 році я закінчив університет за спеціальністю: “військовий перекладач” та  “офіцер-психолог”, й власне на цій посаді я зараз працюю. Є велика потреба в цій посаді, а також зелене світло від командирів, щоб людям надавали допомогу, вона потрібна тим, хто був в зоні бойових дій, в полоні, чи втратив побратима», — пояснює Олександр Костенко

За понад рік повномашстабки люди втомлені

Військові на передовій проводять практично весь час. Фото: 93 0МБР Холодний Яр

В цивільному житті, навіть не будучи на фронті, люди втомлюються й потребують консультації психолога або ж просто відпочинку. У випадку військових — ситуація значно складніша. Перебуваючи в небезпечній ситуації, без рідних, можливості відпочити, військові втомлюються, у людей пропадає мотивація.

«Люди часто не знають, як собі допомогти, тому ми проводимо такі загальні заходи по типу лекцій, й другий момент — коли проводимо індивідуальні консультації», — пояснює фахівець.

Окремо Олександр зазначає, що бувають випадки, коли людина й не проти звернутися до спеціаліста, але отримує засудження з боку побратимів. Це відголоски радянської системи, коли психолога прирівнювали до так званого “мозкоправа”. Але в першу чергу, це шкодить самій людині, яка не звертається за допомогою, каже психолог. Якщо у вас є можливість звернутися до спеціаліста — не соромтеся це робити.

«Ми проводимо ще просвітницьку роботу, спростовуємо всі ці забобони, щоб люди могли звертатися до психологів», — каже Олександр Костенко. 

З чим звертаються військові? 

За словами співрозмовника зараз військові часто звертаються із сімейними проблемами, люди важко переживають тривалу розлуку з рідними, мають сварки, нерозуміння від близьких або конфлікти. Оскільки скупчуватися в одному місці військовим заборонено — Олександр працює з бійцями на виїзді. Зараз чоловік працює з підрозділами на Харківському напрямку, які є відносно тиловими, багато звернень із ПТСР (Посттравматичний стресовий розлад) наразі не фіксують.

Щодо жінок в армії, психолог каже, що зараз їх значно більше, ніж раніше. На думку Олександра держава потроху створює умови для жіночої статті, але все одно є нюанси, як от форма. Її жінки мають шити власноруч, або купувати за власні кошти.

За його словами, українцям, які служать в ЗСУ бракує піклування про себе, а в умовах війни це стає проблемою. 

«Потрібно розуміти, що життя солдата моральне важке, воно досить одноманітне. Якщо у військових є вільний час вони не знають, чим себе зайняти або іншими словами людина не може знайти собі місця», — пояснює співрозмовник.

Психолог додає, що у бійця, який повернувся з поля бою є можливість протягом 72 годин отримати консультацію у фахівця, це навіть бажано зробити.

Коли потрібно звертатися до психолога?

Якщо ви військовослужбовець й помітили в себе якісь симптоми, або проблеми описані нижче – за можливості зверніться за допомогою.

• Нав’язливі думки
• депресивні стани
• нічні кошмари
• конфлікти в колективі
• проблеми в сім’ї
• свідок втрати або поранення побратимів

Слід пам’ятати, що зараз є певна кількість волонтерів і служб, які мають можливість надати психологічну допомогу. Є лінії довіри. Необхідно шукати й знаходити щось для себе, запевняє фахівець.

Вам буде цікаво

• Бахмутяни в евакуації: історія волонтерки Наталі Роменської
• Кіт на прізвисько Бахмут та постапокаліптичні пейзажі: воєнна репортерка Надія Суха про будні незламного міста
• «Потрапили під обстріл й поїхали далі»: як волонтери евакуювали тварин з Бахмутської громади
• Як підготуватися до армії: військовий вишкіл та керування БПЛА

Як бійцю підготуватися до армії? 

Олександр Костенко наголошує, перед мобілізацією потрібно обов’язково пройти навчання тактмеду, а також стрілецьку підготовку. Це базові речі, які точно не будуть зайвими.

Також потрібно слідкувати за своїм психологічним та фізичним здоров’ям, тримати тіло в тонусі, так само як і мозок. Перед мобілізацією також варто сходити до лікаря, якщо у вас є хронічні хвороби, або ви схильні до них — проконсультуйтеся з терапевтом. 

Разом з цим, готуватися до війни повинні й цивільні. Мова йде про базові медичні навички, й про комунікацію з тими, хто повернувся з фронту, або знаходиться на ротації. Відтак важливо у розмові з військовими не бути надто нав’язливими, це ставить людину у незручне становище, каже психолог. Допомогти Силам Оборони можна донатами й волонтерством.

Бояться всі — це нормальна реакція на небезпеку

Через тривалу розлуку у родинах військових часом бувають конфлікти. Фото: з відкритих джерел

Мобілізація в Україні триває вже близько року, багато людей пішли добровольцями. Раніше, вони були такими ж цивільними, як й всі інші громадяни, однак досі існує думка в суспільстві, що “воювати мають професіонали”. Відтак, росте й тенденція на ухиляння від мобілізації. Олександр запевняє, те, що людина боїться за своє життя — нормальна реакція.

«Державна інформаційна політика, яка спрямована на те, щоб людей долучати — вона не дуже якісна. З одно боку закликають вступати до ЗСУ, з іншого ми пам’ятаємо, ці відео де воєнкомати затягують чоловіків на вулиці. Тут є певний дисбаланс та недопрацювання. Разом з тим, людина повинна усвідомлювати свій обов’язок, в армії зараз дуже багато людей, які прийшли з цивільного життя. Вони ніколи не планували брати до рук зброю чи воювати, але вони свідомі своїх громадянських обов’язків — це неможна не поважати», — наголошує Олександр Костенко.

Чоловік додає, що захоплюється безстрашними жінками з Бахмута, зокрема це волонтерки пані Світлана, Вікторія, Катерина й Наталія.

«Вони попри небезпеку, лишалися в місті і допомагали військовим і цивільним, сортували і вантажили гумдопомогу і до останнього відмовлялися покинути місто (особливо пані Наталія з Бахмут Український) Я хотів би, щоб громадяни України (а особливо чоловіки) брали приклад з цих відважних жінок», — каже пан Олександр.

Волонтерка пані Наталя, яка допомагала військовим в Бахмуті. Фото: надане героєм

Волонтерка пані Катерина, яка в Бахмуті й громадах допомагала цивільним, військовим та тваринам. Фото: надане героєм

Пані Вікторія, яка допомагала ЗСУ та цивільним в Бахмуті. Фото: надане героєм

Фото: надане героїнею

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

• Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці
• “Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни
• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!