93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр» від початку повномасштабного вторгнення захищає Бахмут від російських «освободителей». Кадри бійців ОМБР, руками, очами й ногами, яких тримається Бахмут облітають телеграм-канали та новинні пабліки. За вражаючими світлинами стоїть рука пресофіцерки Ірини Рибакової.

Як журналістка почала працювати у ЗСУ та, як знайшла спільну мову з побратимами та чому зараз ідеальний час для жінок в ЗСУ — читайте в матеріалі «Бахмут. IN.UA».

Що входить в роботу пресофіцерки?

Кадри 93 ОМБР. Фото: Фейсбук

До повномасштабної війни Ірина Рибакова навчалася на журналістському факультеті, журналісткою почала працювати ще з 2004 року. 

Близько 5 років обіймала посаду в Газеті по-українськи, а згодом працювала у журналі «Країна», тож досвіду отримала чимало. З цивільної журналістики згодом Ірина переключилася на військову, працювала у 49-й окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ». Зараз вона пресофіцерка 93-ОМБР Холодний Яр. 

«В обов’язки входить формування позитивного іміджу Збройних Сил Україні і 93-ї бригади зокрема. Конкретніше – це взаємодія з журналістами, організація роботи ЗМІ на передовій та ведення соцмереж», — пояснює Ірина Рибакова.

Бан в соцмережах

Фото чоловіків зі зброєю з України соцмережі можуть розцінювати, як насильницький контент. Фото: 93 ОМБР

Звичайні кадри життя в Україні, після початку російської агресії, для Facebook та інших соцмереж стали загрозливим, чутливим або ж насильницьким контентом. В той час, коли росіяни вбивають людей — запостити це практично неможливо, бо через пару годин соцмережі зносять або сам пост або сторінку. Якщо для пересічної людини блок у Facebook не стане проблемою, то у випадку коли сторінка висвітлює життя бригади, формує імідж Збройних Сил України – блок або тіньовий бан – стає проблемою.

«Ми зустрічалися з видаленням певного контенту на Фейсбуці, а також з обмеженням видимості сторінки. Це пов’язано з тим, що на сторінку скаржаться росіяни, які вишукують будь-які способи нашкодити. Тому, скаржаться на жорстокість, порушення авторських прав. На жаль, Фейсбук останнім часом став набагато чутливішим – може видалити навіть допис із подякою волонтерам чи видом зброї. Ставлюся до цього філософськи – це один із елементів війни. Зараз ми намагаємося розвивати сторінки на інших платформах: в Інстаграмі, Твіттері, Ютюбі, аби не залежати від настрою адміністраторів однієї соцмережі», — каже пресофіцерка.

Слідкувати за 93 ОМБР, окрім Фейсбука можна в:

• Twitter
• YouTube

Жінки в ЗСУ

Ірина Рибакова. Фото: Фейсбук

Після початку повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ вступили багато жінок, на думку співрозмовниці, якщо жінка хоче пов’язати своє життя зі Збройними Силами — то зараз для цього ідеальний час. 

«Спільна мова легко знаходиться, коли побратими бачать результати роботи. Вони подобаються собі на фото, у коментарях під дописами з фото або відеосюжетами вони читають багато теплих побажань. Про героїв читають їхні сім’ї, друзі, сусіди. Нас запрошують в гості з журналістами знову. Спільний побут було важко налагоджувати у перший рік служби, коли доводилося жити на штабі, і самим займатися організацією помешкання від А до Я. Зараз наша служба більш автономна, мешкає окремо, нас стало більше, є авто. Тож «великі переселення» не є такими важкими, як раніше. Зараз під час повномасштабного вторгнення можливостей проявити себе в армії стало набагато більше, ніж раніше. Людей не вистачає, а спеціалісти на вагу золота. Тож, якщо жінка хоче реалізуватися на будь-якій посаді, зараз її золотий час», — каже Ірина Рибакова.

Бахмута, як міста, більше не існує

Бахмут зараз практично повністю зруйнований росіянами. Фото: Фейсбук, 93 ОМБР

Окупанти за 9 місяців боїв за Бахмут фактично перетворили це місто в руїни, інфраструктура зруйнована. Відбудова Бахмута питання, яке вже піднімається серед місцевих. 

Вам може бути цікаво: 

• Чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?
• Модульні будинки для працівників та голосування в громаді: бахмутянин Олексій Кононенко розповів про бачення відбудови Бахмута
• На відновлення землі підуть сотні років: як війна вплинула на ґрунти Бахмута

Ми запитали Ірину Рибакову, яке враження справили місцеві мешканці, а також,  яким вона запам’ятала Бахмут. За словами пресофіцерки, окупанти  стерли Бахмут з обличчя землі. 

«Такого міста більше не існує, існують руїни, згорілі остови будинків, розвалини, груди скла, металу і каміння. Для того, щоб там відновилося життя, Бахмут, тобто цю територію, яка залишилася на його місці, мабуть, треба буде розмінувати, розібрати і відбудувати заново», — вважає співрозмовниця.

Місцеве населення, каже Ірина Рибакова, різне. На шляху зустрічалися, як щиро проукраїнські люди, так й «ждуни».  Останні часто конфліктували із патріотичною громадою, каже пресофіцерка.

Вона додає, що перед самим відходом з міста там залишалися в основному тільки представники маргінальних груп. Крім того, останні місяці протистояння ні нормально харчуватися, ні жити в теплі, ні митися у Бахмуті вже було неможливо.

«Щодо місцевих, то ми стикалися у Бахмуті з патріотичними людьми, але їх була меншість. І вони не надто відверто демонстрували свою позицію. Адже більшість все ж складалася із поціновувачів руського міра, так званих «ждунів». Вони часто вели себе агресивно по відношенню до проукраїнських містян і навіть нападали на них, били, затуляли рота. Також вони були не дуже люб’язними із журналістами, які висвітлювали злочини росіян проти людства. Українську армію часто ірраціонально звинувачували в тому, що вона стріляє по своїх же позиціях».

Нагадаємо, що за відкритими даними до територій підконтрольних росії окупанти евакуювали приблизно 8% бахмутян. Зараз ці люди стають героями роликів російської пропаганди, й якраз вони розповідають фейки про ЗСУ, зокрема й про нібито стрілянину в мирне населення. Детальніше про це в матеріалі: Як бахмутян використовують для піару пригожина?

Фото: Фейсбук

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!