93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр» від початку повномасштабного вторгнення захищає Бахмут від російських «освободителей». Кадри бійців ОМБР, руками, очами й ногами, яких тримається Бахмут облітають телеграм-канали та новинні пабліки. За вражаючими світлинами стоїть рука пресофіцерки Ірини Рибакової.

Як журналістка почала працювати у ЗСУ та, як знайшла спільну мову з побратимами та чому зараз ідеальний час для жінок в ЗСУ — читайте в матеріалі «Бахмут. IN.UA».

Що входить в роботу пресофіцерки?

Кадри 93 ОМБР. Фото: Фейсбук

До повномасштабної війни Ірина Рибакова навчалася на журналістському факультеті, журналісткою почала працювати ще з 2004 року. 

Близько 5 років обіймала посаду в Газеті по-українськи, а згодом працювала у журналі «Країна», тож досвіду отримала чимало. З цивільної журналістики згодом Ірина переключилася на військову, працювала у 49-й окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ». Зараз вона пресофіцерка 93-ОМБР Холодний Яр. 

«В обов’язки входить формування позитивного іміджу Збройних Сил Україні і 93-ї бригади зокрема. Конкретніше – це взаємодія з журналістами, організація роботи ЗМІ на передовій та ведення соцмереж», — пояснює Ірина Рибакова.

Бан в соцмережах

Фото чоловіків зі зброєю з України соцмережі можуть розцінювати, як насильницький контент. Фото: 93 ОМБР

Звичайні кадри життя в Україні, після початку російської агресії, для Facebook та інших соцмереж стали загрозливим, чутливим або ж насильницьким контентом. В той час, коли росіяни вбивають людей — запостити це практично неможливо, бо через пару годин соцмережі зносять або сам пост або сторінку. Якщо для пересічної людини блок у Facebook не стане проблемою, то у випадку коли сторінка висвітлює життя бригади, формує імідж Збройних Сил України – блок або тіньовий бан – стає проблемою.

«Ми зустрічалися з видаленням певного контенту на Фейсбуці, а також з обмеженням видимості сторінки. Це пов’язано з тим, що на сторінку скаржаться росіяни, які вишукують будь-які способи нашкодити. Тому, скаржаться на жорстокість, порушення авторських прав. На жаль, Фейсбук останнім часом став набагато чутливішим – може видалити навіть допис із подякою волонтерам чи видом зброї. Ставлюся до цього філософськи – це один із елементів війни. Зараз ми намагаємося розвивати сторінки на інших платформах: в Інстаграмі, Твіттері, Ютюбі, аби не залежати від настрою адміністраторів однієї соцмережі», — каже пресофіцерка.

Слідкувати за 93 ОМБР, окрім Фейсбука можна в:

• Twitter
• YouTube

Жінки в ЗСУ

Ірина Рибакова. Фото: Фейсбук

Після початку повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ вступили багато жінок, на думку співрозмовниці, якщо жінка хоче пов’язати своє життя зі Збройними Силами — то зараз для цього ідеальний час. 

«Спільна мова легко знаходиться, коли побратими бачать результати роботи. Вони подобаються собі на фото, у коментарях під дописами з фото або відеосюжетами вони читають багато теплих побажань. Про героїв читають їхні сім’ї, друзі, сусіди. Нас запрошують в гості з журналістами знову. Спільний побут було важко налагоджувати у перший рік служби, коли доводилося жити на штабі, і самим займатися організацією помешкання від А до Я. Зараз наша служба більш автономна, мешкає окремо, нас стало більше, є авто. Тож «великі переселення» не є такими важкими, як раніше. Зараз під час повномасштабного вторгнення можливостей проявити себе в армії стало набагато більше, ніж раніше. Людей не вистачає, а спеціалісти на вагу золота. Тож, якщо жінка хоче реалізуватися на будь-якій посаді, зараз її золотий час», — каже Ірина Рибакова.

Бахмута, як міста, більше не існує

Бахмут зараз практично повністю зруйнований росіянами. Фото: Фейсбук, 93 ОМБР

Окупанти за 9 місяців боїв за Бахмут фактично перетворили це місто в руїни, інфраструктура зруйнована. Відбудова Бахмута питання, яке вже піднімається серед місцевих. 

Вам може бути цікаво: 

• Чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги?
• Модульні будинки для працівників та голосування в громаді: бахмутянин Олексій Кононенко розповів про бачення відбудови Бахмута
• На відновлення землі підуть сотні років: як війна вплинула на ґрунти Бахмута

Ми запитали Ірину Рибакову, яке враження справили місцеві мешканці, а також,  яким вона запам’ятала Бахмут. За словами пресофіцерки, окупанти  стерли Бахмут з обличчя землі. 

«Такого міста більше не існує, існують руїни, згорілі остови будинків, розвалини, груди скла, металу і каміння. Для того, щоб там відновилося життя, Бахмут, тобто цю територію, яка залишилася на його місці, мабуть, треба буде розмінувати, розібрати і відбудувати заново», — вважає співрозмовниця.

Місцеве населення, каже Ірина Рибакова, різне. На шляху зустрічалися, як щиро проукраїнські люди, так й «ждуни».  Останні часто конфліктували із патріотичною громадою, каже пресофіцерка.

Вона додає, що перед самим відходом з міста там залишалися в основному тільки представники маргінальних груп. Крім того, останні місяці протистояння ні нормально харчуватися, ні жити в теплі, ні митися у Бахмуті вже було неможливо.

«Щодо місцевих, то ми стикалися у Бахмуті з патріотичними людьми, але їх була меншість. І вони не надто відверто демонстрували свою позицію. Адже більшість все ж складалася із поціновувачів руського міра, так званих «ждунів». Вони часто вели себе агресивно по відношенню до проукраїнських містян і навіть нападали на них, били, затуляли рота. Також вони були не дуже люб’язними із журналістами, які висвітлювали злочини росіян проти людства. Українську армію часто ірраціонально звинувачували в тому, що вона стріляє по своїх же позиціях».

Нагадаємо, що за відкритими даними до територій підконтрольних росії окупанти евакуювали приблизно 8% бахмутян. Зараз ці люди стають героями роликів російської пропаганди, й якраз вони розповідають фейки про ЗСУ, зокрема й про нібито стрілянину в мирне населення. Детальніше про це в матеріалі: Як бахмутян використовують для піару пригожина?

Фото: Фейсбук

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!