Через повномасштабне вторгнення рф в Україні піддалися бомбардуванню тисячі кілометрів заповідної землі. Термобарична зброя на кшталт російського “Сонцепека” вщент випалювала ґрунти. Деякі природні процеси, які запустилися внаслідок бойових дій, вже стали незворотніми. Про вплив великої війни на ґрунти та загалом екосистему Бахмута редакція поговорила з екологами, громадськими активістами та працівниками аграрної сфери.

Довоєнні екологічні проблеми ускладнила війна

Громадський активіст, волонтер, а в минулому депутат Володимир Березін розповідає, що в Бахмуті були проблеми ще до початку війни. Зокрема, витік в річки шахтних вод, які забруднюють воду важкими металами і як наслідок роблять її небезпечною. 

Володимир Березін. Фото: Фейсбук

“У нас на Донеччині фактично флора й фауна були пошкоджені ще до 14 року, але війна тільки ускладнила загальне становище. Ці родзинки, які залишилися – мова йде за заповідники та природоохоронні зони — це дуже умовно. Зараз багато процесів в екосистемі вже невідворотні”, — вважає Володимир Березін.

Чоловік додає, що головним чинником, який впливає на навколишнє середовище Донеччини, зокрема й Бахмута, є вугільні шахти, з яких витікають шахтні води з високим вмістом солі. Своєю чергою, ці води окислюють ґрунти та засолюють місцеві водойми.

Так річка Бахмута виглядала до російського вторгнення. Фото: Фейсбук

“Наші джерела є небезпечними через це, вони вбивають як природу, так й людей. Наведу приклад: в місцевості поблизу Горлівки є джерело, з якого починається річка Бахмутка.  Ми досліджували його, там з-під землі б’ють джерела чорної мазутистої води. Це є велика проблема, яка існувала ще до війни, але війна все ускладнила й доклалася до вбивства місцевої природи”, — зазначає Володимир Березін.

Активіст розповідає й про місцевий Микитівський ртутний комбінат, відходи з якого змиваються у водойми та ґрунти. Своєю чергою, це викликає підвищення показника важких металів, калію та свинцю.

“Якщо до війни люди хоча б якось управляли всім цим становищем, банально робили загороди, які б відмежовували вкид у водойми небезпечних речовин, то зараз під час війни це неможливо. Це все йде у поля, для корму худобі. Не можна сказати, що у нас була ідеальна чиста природа й раптово прийшла війна та все зруйнувала. Природа не завжди може відновлюватися. Запущено механізм вбивства природи”, — каже Володимир Березін.

Наслідки війни — пошкоджені ґрунти та втрачені ліси Донеччини

Галина Олійникова. Фото: Фейсбук

Бахмутська екологиня Галина Олійникова вважає, що серйозною проблемою для Бахмута після закінчення війни стане довге відновлення ґрунтів.

“Всі поля взриті, понівечені пострілами та вибухами. Довгий час буде розмінування, далі випари всіх газів. Це важкі метали, тож земля буде забруднена. Знадобиться час на відновлення”, — каже екологиня.

Галина Олійникова наголошує, що проблемою стануть й втрачені ліси під час ведення бойових дій. Тут мова йде не стільки за Бахмут, скільки за всю Донеччину. Екологиня зазначає, що ще з 2014 року близько половини лісів на Донеччині вигоріли.

“Проблема в тому, що наш регіон взагалі малозаліснений і здебільшого ці ліси були штучно насаджені. Тепер, щоб їх поновити, потрібні десятиріччя”, — говорить вона.

У 2019 році пані Галина разом з колегами проводили виїзні експедиції, в ході яких дослідили Кременецький ліс. На цій території вже близько двох років намагаються засаджувати землю, спалену ще у 2014 році новими деревами, але саджанці не приймаються.

Галина Олійникова. Фото: Фейсбук

“Відбуваються зміни клімату, потепління – й рослини не приживаються. На пісковиках дуже важко висадити рослини, щоб вони прижилися. Це колосальний обсяг роботи”, — пояснює екологиня.

Якщо ліси не вдасться відновити, Донеччину очікує нова проблема — це вітри. Своєю чергою вони призведуть до ерозії ґрунтів, а далі – зникнення води та зменшення кількості опадів.

“Ці зміни клімату будуть відчутні на наших землях, вони й до того були. Ми це спостерігали останні роки. У нас спекотне літо, досить теплі зими, немає снігу й не було дощів. Тепер з цими всіма факторами може бути ще гірше. Це подібно до маховика, який все більше і більше розхитується, поки люди не зупиняться”, — наголошує екологиня.

Річки та водойми спіткають теж невтішні наслідки, через витік шахтових вод — річки будуть ще більше забруднені важкими металами. Забруднена вода буде не тільки в Бахмуті, через Сіверський Донець вона потрапить в басейн Дону, а той своєю чергою в Азовське море, від цього постраждає й сама росія.

“Росії не шкода ні людей, ні довкілля. У них одна ціль — просто зруйнувати Україну, а яким чином це робити, їм це не цікаво”, — вважає пані Галина.

Що кажуть фермери?

Полуниця вирощена на органічних добривах в Бахмутському районі. Фото: “Бахмут. IN. UA”

Депутатка Бахмутської міської ради і керівниця сільськогосподарського підприємництва в Клиновому, пані Валентина, раніше очолювала велике господарство. В Клиновому були сучасні теплиці, нове обладнання та необхідне устаткування. Все це не встигли вивезти до окупації, село 8 років було в сірій зоні й люди надалі вірили, що їхню місцевість не зачеплять.

В Клиновому працювали молоді аграрії, сюди люди вкладали чимало коштів, проте в результаті у них забрали й землю й врожай, який вони не встигли зібрати.

“Зараз про стан теплиць ми нічого не знаємо. 1 липня 2022 року в Клинове зайшли “вагнерівці”. Поки село не окупували, ми мали змогу спостерігати, теплиці були пошкоджені, були прильоти, але теплиця стояла”, — каже пані Валентина.

Вона додає, що поля в Клиновому не були засмічені внаслідок прильотів, їх там було мало. Після 2014 року поля розмінували й продовжили засівати. Кращим становищем стало після того, як фермерам вдалося погасити кредит, який брали на ділянку. Після цього гроші почали вкладати безпосередньо в сам врожай, добрива й нові технології, а також захист для рослин. 

“Фермери не встигли зібрати врожай. В лютому, коли ми їхали автобусом попри поля, люди казали: “Така пшениця гарна”, — пригадує очільниця підприємства.

Зараз Клинове окуповане, але попри те, пані Валентина запевняє, що після деокупації всі планують повертатися додому відроджувати справу й аграрництво до довоєнного рівня. Принаймні, на це сподіваються, каже депутатка.

Олександр Хайнус, фермер Часовоярської. Фото: особистий архів героя

Олександр Хайнус, фермер Часовоярської громади також вважає, що після закінчення бойових дій аграріям вдасться відновити свою справу. 

Олександру важко визначити, як швидко ґрунту вдасться відновити урожайність, адже наразі на багатьох колишніх фермерських господарствах тривають бойові дії, а опісля буде довга робота з розмінування. 

На думку Олександра Хайнуса, зараз держава не сприяє допомозі фермерам, які або працюють в надскладних умовах, або взагалі втратили свій бізнес. Їм доводиться платити такі ж податки, як й працюючим господарствам, тож збитки фермерів, зокрема й в Бахмутській громаді, дуже високі. Аграрії змушені самотужки долати труднощі. 

Думка еколога

Олексій Василюк — український еколог. Фото: Фейсбук

Олексій Василюк — український еколог і зоолог, співробітник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАН України вважає, що ґрунти в Бахмуті потребуватимуть сотні років, щоб відновитися й стати придатними для безпечного вирощування врожаю. Водночас екологу важко назвати точну кількість  років, через які відновиться земля.

“Почнемо з найпростішого, наприклад, будівництво фортифікацій, елементарних окопів. Частина ґрунту в одних місцях викопана, в інших ні, власне ґрунт засипаний іншою глиною, тобто він фактично похоронений, бо він вже не на поверхні землі більше. Десь щось горіло, є якісь забруднення, але найбільш поширено — вибухи боєприпасів”, — каже еколог.

За його словами, там, де відбувається вибух боєприпасу, утворюється воронка, відповідно ґрунту там не лишається, натомість є підстилаюча порода. В результаті вибуху уламки розкидаються навколо. Своєю чергою на ґрунти відбувається термічний, фізичний та хімічний впливи.

“Потрібно розуміти, що фактично будь-який боєприпас — це вибухова речовина в металевій оболонці. Половина цієї речовини потрапляє у новостворену воронку, адже вибух має сферичну форму, а половина боєприпасу потрапила назовні. Серед цих речовин кожен боєприпас має дуже різний хімічний склад: важкі метали, сірка, а отже й різний вплив на ґрунт. Всі дрібні організми, які живуть в ґрунті, дуже швидко гинуть саме через цю сірку”, — пояснює еколог.

Земля, контактуючи з росою, туманом, дощем чи снігом створює  випаровування. Ця вода контактує з сіркою. Як наслідок утворюється сірчана кислота і всі дрібні організми в ній згорають. Це дуже важливий момент, каже еколог, адже ґрунт — це не просто хімічна речовина певного кольору.

Російська вогнеметна система «Солнцепек». Таку зброю окупанти використовували на території Донеччини. Фото: Генштаб

“Ґрунт — це дуже складна екосистема, у якій живуть мільярди живих організмів, які не побачиш неозброєним оком. Всі ці організми підтримують безконечний процес, коли рослинні залишки розкладаються і стають ґрунтом. Якщо цих організмів не буде, ґрунт не буде ні створюватися, ні підтримуватися. Цей процес дуже тривалий: за рік може утворитися максимум 1-2 міліметри родючого шару ґрунту за умови, що там все гаразд”, — пояснює тонкощі екосистеми  Олексій Василюк.

Еколог доповнює думку бахмутської фахівчині Галини Олійникової про те, що на Донеччині є проблема з сильними вітрами, які спричиняють ерозію ґрунтів.

“Рослини, які у нас зараз залишилися — це залишок того, що у нас накопичувалося дев’ять тисяч років на льодовику, який розтанув”, — пояснює фахівець.

Вплив на аграрну сферу

Поля соняшника. Донеччина. Фото: Вікіпедія

В Україні сільське господарство — одна з провідних галузей. Донеччина була важливою ланкою, яка забезпечувала продаж та експорт сільськогосподарських продуктів. Чималу частину землі в Донецькому регіоні займали пшениця та соняшник. Для багатьох аграріїв війна зупинила бізнес, чимало фермерів втратили поля. Ті ж, які залишилися, намагаються бодай якось працювати.

“Виходячи з того, наскільки для нас важливі ґрунти для сільського господарства — їх утворити можна тільки природною степовою рослинністю, з якою є проблеми на Донеччині. Те, що зруйновано в частині ґрунтів – наше покоління не дочекається, поки воно відновиться. Це одна з трагедій війни”, — каже український еколог Олексій Василюк.

Є й інша серйозна проблема — це забруднення ґрунтів речовинами, пояснює фахівець. Розглядати забруднення можна за  трьома критеріями:

1. Чи довго вони зберігаються?
2. Чи шкідливі вони для людини?
3. Чи здатні ці речовини якимось чином мігрувати в людський організм?

“Наприклад, деякі важкі метали здатні мігрувати в рослини, а ми ці рослини їмо. Уявіть: у нас є город, на якому були вибухи. Я не подумав, закидав лопатою воронку й посадив там помідори. Ці помідори я потім їстиму разом з важкими металами. Якщо ми беремо до прикладу Донеччину, то на цій території й так достатньо важких металів. Це не тільки проблема цього регіону, промисловість багато де створила фонове забруднення”, — наголошує еколог.

Відновлення ґрунту

Процес розмінування. Фото: Фейсбук

Сьогодні часто в інформпросторі звучать тези, що Україна може скористатися досвідом В’єтнаму, щоб відновити пошкоджену війною землю. Пан Олексій не вивчав досвід В’єтнаму докладно, але має про нього інформацію, щоб провести певні паралелі.

“В’єтнам рахував кількість воронок, оцінював кількість того, що потрапляло в довкілля, щоб зрозуміти обсяг шкоди. Вони оцінили, скільки саме було воронок на території, де власне велися бойові дії, і від цієї цифри відштовхувалися, виставляючи репарації”, — пояснює фахівець, наголошуючи, що такий досвід може бути корисний для України.

Навіть, якщо війна закінчиться сьогодні — ми не отримаємо доступ до природи відразу, наголошує фахівець. Після закінчення бойових дій Україну ще чекає тривалий період розмінування. Ґрунти, які зазнавали пошкодження внаслідок бойових дій, не будуть придатні для вирощування городини.

Вирви від снарядів у Бахмуті, фото за 7 січня. Фото: Maxar Technologies в Twitter

“Люди не готові це почути ще. Попри те, держава ж відповідає за безпеку людей. Раціонально було б провести інформаційну кампанію та пояснити людям ситуацію, слідкувати за безпекою ґрунтів. Це можуть робити й наші партнери. Наприклад, є країни, які не хочуть давати нам озброєння, або вже дали все, що можна. Втім, вони можуть допомогти в іншому. Ні одна країна, ні одна міжнародна організація ще не допомагала з оцінкою якості ґрунтів. Це дорогі аналізи, але можливо, можна хоча б частково допомогти”, — розмірковує Олексій Василюк.

Еколог наводить приклад людей, які повернулися в Чорнобиль і ведуть життя там. Це було свідоме рішення громадян. Коли цей досвід буде повторюватися в майбутньому, потрібно, щоб людям, фермерам зокрема, пояснювали, чи дійсно безпечна їхня ділянка для вирощування врожаю. Цим, на думку Олексія, може займатися Держспоживслужба.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: “Ізоляція” — як живе та чим зараз займається культурна платформа, заснована на Донеччині“

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

• “Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової
• “На турнірі був фаворитом”: юнак з Бахмута переміг на змаганнях з настільного тенісу
• “Такої підтримки ми ще ніде не бачили”: бахмутські “Непосиди” підкорили фестиваль у Ризі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!