Останні дні Збройні Сили України почали йти в контратаку на Бахмутському напрямку, але навіть найменша відбита територія, вулиця чи будинок мають дуже високу ціну — життя українських воїнів. Після деокупації Бахмута відкритим залишаться питання – що ж буде з містом? Зараз це на 90% руїни, скільки часу займе відбудова та чи готові люди повертатися в місто ми вже писали за посиланням. 

Редакція «Бахмут. IN.UA» поговорила з жителем Бахмута Олексієм Кононенко, чоловік має інженерну освіту й бажання повернутися до міста після війни. Ми дізналися як звичайні мешканці бачать Бахмут, та чому громадськість на думку героя має обирати вже готові варіанти, а не створювати власні.

Примітка: Розмову ведемо, за умови того, що місто вже розміноване. Скільки часу на це знадобиться наразі, поки тут йдуть бойові дії — невідомо.

Останні 5 років Олексій Кононенко жив в Бахмуті

Олексій Кононенко. Фото: надане героєм

Олексій Кононенко — інженер за освітою, він двічі переселенець, вперше в 2014 році він переїхав в Бахмут, згодом в 2022 довелося їхати вдруге. В Бахмуті наш співрозмовник прожив п’ять років, це місто йому за такий короткий час стало домом. Особливо вражала історична частина Бахмута, згадує чоловік.

«Бахмут мені подобався візуально, він дуже відрізнявся від інших міст Донецької області. Це було досить затишне та комфортне містечко для життя. Воно було красивим, в ньому відчувався якийсь історичний наратив. Загалом місто за ці роки розвивалося, росло. Мені подобалося. Зараз чого б мені хотілося? Докласти зусиль, щоб частка їх втілилися у відбудову Бахмута. Я впевнений, що місто буде існувати, бо люди жили тут понад 300 років тому. Рано чи пізно війна закінчиться й люди знову будуть тут жити, інше покоління, але буде», — каже чоловік.

Донеччанин підкреслює в Бахмуті плавно розвивалася сфера послуг, це було помітно, адже збільшилася кількість крамниць, розважальних закладів, кафе та ресторанів. Також не відставали в розвитку й великі промислові об’єкти, як от сміттєсортувальна станція.  Крім того, каже пан Олексій, місцева влада подавала багато проєктів задля покращення міста — це, зокрема облагородження території Північного Ставка. 

Звісно, що в Бахмуті були проблеми, над якими варто попрацювати, каже мешканець міста, але в цілому останні роки позитивно вплинули на розвиток громади.

Фінансування у відбудову не головний критерій успіху відновлення Бахмута

Таким Бахмут був до війни. Фото: з відкритих джерел

Вчасне та достатнє фінансування вже називали успішним рішенням у відбудові Бахмута, однак на думку нашого співрозмовника — гроші тут не головне.

«Архітектори кажуть, що відбудувати місто можна буде швидко, це можливо. Але питання, що там робитимуть люди? Звісно зараз люди максимально говорять, що вони всі хочуть повернутися. Після того, як вони повернуться, куди вони підуть на роботу? Куди віддадуть дітей до школи, садочку, на гурток? Де будуть купляти продукти — все це складна інфраструктура міста, яку повинні напрацювати комплексно. Відбудова одного дому — це не складна задача, але відбудова цілої конгломерації, це вже інше», — розмірковує інженер.

Олексій Кононенко каже: Місто — це не просто будівлі, а про сенс, тому просто гроші тут не все вирішать, натомість потрібно грамотне завдання для архітекторів від робочої групи, яка буде відбудовувати це місто спочатку на папері, а потім вже руками будівельників

Чи на часі думати про відбудову Бахмута?

Готуючи матеріал про відбудову Бахмута редакція «Бахмут. IN.UA» отримала багато підтримки від наших читачів, але водночас були й думки, про те, що думати про це не на часі. Ми запитали в донеччанина, що він про це думає: 

«Чи на часі думати про відбудову Бахмута? Так на часі. Чому? Уявіть собі диво — завтра Бахмут деокупований й безпечний. Ми починаємо відбудовувати Бахмут, а що робити ніхто не знає, бо немає напрацювань. Окремі архітектори кажуть, що план — це не складно, але як його робити не розуміють. Тому, вже зараз потрібно над цим замислюватися. Потрібно робити проєкти, генплани й розробляти це місто, щоб на час деокупації ми були готові. Маємо знати, як виглядатиме місто, що будуємо та де», — каже Олексій Кононенко.

Він додає, крім рішення, як відбудовувати місто потрібно буде ще ухвалити рішення про ті об’єкти, які вже не будуть у новому Бахмуті. Наприклад, сенсу відбудовувати умовно стару хрущовку не буде, пояснює інженер.

Загалом, весь цей процес потребує комплексного та грамотного підходу, тому роботу над ним потрібно починати раніше, адже перед фахівцями постане багато викликів, які потрібно буде оперативно вирішувати.

Три матеріали, які вам сподобаються

• Молодь, яка змінює Донеччину: історія волонтерки Катерини Босяченко з Дебальцевого
• Освіта в Україні та закордоном: де краще?
• Щодня йшла через підірваний міст Забахмутки: як лікарка Олена Воронова рятувала людей в Бахмуті

Громада має вибирати, як буде виглядати Бахмут із напрацьованих візуалізацій

Бахмут, вулицями міста.Фото: з відкритих джерел

В соцмережах бахмутяни активно обговорюють те, як буде виглядати Бахмут після відбудови, для цього навіть створили групу в Фейсбуці. Олексій Кононенко вважає, що оптимальним варіантом для громади буде саме вибір із напрацьованих експертами візуалізацій Бахмута.

«Кожен повинен займатися своєю справою, потрібно створити ініціативну групу, люди в ній мають мати компетентний досвід. Це представники комунальних служб, працівники музею, урбаністи, місцева влада, представники громади. З містянами потрібно обговорювати вже самі напрацьовки. Людям не потрібно задавати питання: “А яким ви б хотіли бачити місто, бо вони скажуть красивим, або таким, як було. Так робити не треба, необхідно зробити проєкти й вже тоді пропонувати на обговорення громадськості», — каже Олексій Кононенко.

Після цього можна провести онлайн-голосування пропонує донеччанин, до якого можуть доєднатися всі охочі мешканці. Важливо, щоб ключові питання вирішували професіонали, пояснює чоловік.

Якими етапами можна проводити відбудову міста?

Алея Троянд в Бахмуті. Фото: з відкритих джерел

На це питання, каже пан Олексій, немає точної відповіді. Втім, ймовірний варіант, коли відбудова відбуватиметься етапами: в місті можуть розмістити тимчасові модульні будинки, в яких проживатимуть працівники, вахтовим методом люди змінюватимуть один одного й працюватимуть над відновленням Бахмута.

До професійних будівельників та архітекторів можуть доєднатися просто небайдужі люди, які сприятимуть швидшому відновленню міста. Всі ці процеси слід узгоджувати з місцевою владою, а не робити одинично, адже це все потрібно координувати й брати відповідальність за життя людей.

Примітка: Співрозмовник наголошує, що під час етапу відбудови дітей в місті взагалі не повинно бути, а всі працівники та активна громада, яка долучиться до відновлення мають дотримуватися максимальних вимог безпеки.

«Ці люди будуть розуміти, що вони їдуть у зруйноване місто. Важливим аспектом у відновленні стане проведення електрики, без цього не працюватиме, ні той же перфоратор, чи інші інструменти», — пояснює співрозмовник. 

Також, каже Олексій Кононенко, в Бахмуті можна розглянути практику розумного використання матеріалів. Це механізм, за якого зі зруйнованих будівель відбирають придатні для будівництва матеріали, їх переробляють й використовують їх для зведення нових осель. Такий метод будівництва вже планують використовувати в Гостомелі завдяки тісній співпраці з французькою компанією Neo-Eco, яка демонтувала чотири будинки в Гостомелі, й переробила 15 тис. тонн будівельного сміття.

Безпека в урбаністиці

Після початку повномасштабного вторгнення виявилося, що в Україні є дуже мало справді придатних укриттів чи бомбосховищ. Люди ховаються в підвалах, які мають один вихід, або ж у власних квартирах в коридорі. Ми запитали у пана Олексія про заходи безпеки, які варто було б реалізувати в місті.

За його словами увагу потрібно приділяти належним укриттям, бомбосховищем та загалом безпечній урбаністиці, цим також повинні опікуватися професіонали. Простих рішень для Бахмута не буде, впевнений чоловік. Звісно, ми можемо частково брати досвід в таких країн, як Ізраїль, Швейцарія, але це тільки частинка, того, що потрібно нам:

Олексій Кононенко. Фото: надане героєм

«Людям завжди хочеться почути просте рішення, й вони розчаровуються, коли його немає. Знаєте, як в школі з рефератом — ти йдеш в Інтернет, знаходиш текст й копіюєш й маєш готовий твір. Так от, Бахмут — це той реферат, якого не має Інтернеті, нам треба самим складати рішення. Це буде метод проб та помилок».

Туристичний потенціал Бахмута

Герой впевнений, що в майбутньому Бахмут може стати туристичним містом, крім того, воно багате на корисні копалини, що робить його привабливим для інвестицій. Є й друга сторона медалі, яка дозволить привернути увагу туристів.

На думку пана Олексія, в Бахмуті, архітектори можуть запропонувати створити окрему інсталяцію, яка зберігатиме первісний вигляд після російської окупації. Ймовірно, це може бути якась частина у районі Забахмутки, вважає бахмутянин.

«В принципі, ми вже зараз бачимо, що місто Бахмут увійшло до історії. Будуть, безумовно пам’ятки й меморіали. Я думаю, сюди будуть через якийсь час приїздити й військові, які тут були раніше, щоб поглянути на це місто…», — розмірковує донеччанин.

Довідка: Олексій Кононенко – директор ТОВ «Енерго Індастрі», інженер за освітою, раніше займався інноваційними проєктами.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.

За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.

“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.

У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.

“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.

Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед. 

“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.

У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.

Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.

“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.

Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.

“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.

Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.

Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.

“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.

У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.

“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.

Читайте також:

• Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці
• “Поезія про тих, хто тримав Бахмут”: поетеса Олена Голубцова створила збірку з історіями війни
• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!