Бахмутяни за кордоном: історія вчительки та чемпіонки по бодібілдінгу Оксани Каменецкої

Семаковська Тетяна 09:00, 25 Березня 2023

photo 2023 03 24 10 44 03 5c2b7Оксана Каменецка — бахмутянка, жінка понад 20 років пропрацювала в Бахмутському педагогічному коледжі, а потім кардинально змінила своє життя, переїхала в Ізраїль та розпочала кар’єру масажистки. Крім цього, українка є сертифікованим дієтологом, вона допомагає жінкам приходити у форму, правильно харчуватися та любити себе. Героїня описала нову країну трьома важливими словами — сім’я, терпіння та можливості.

Своєю історією життя в Ізраїлі та шляху до самореалізації Оксана Каменецка поділилася з редакцією “Бахмут. IN. UA”.

Переїзд в Ізраїль

Так склалося, що майже вся родина героїні жила в Ізраїлі, це діти, батьки та рідні, а сама співрозмовниця разом з чоловіком жили в Бахмуті.

“Коли я вкотре приїхала до дітей в Ізраїль, я зрозуміла, що хочу бачити як ростуть мої внуки. Прийняла рішення оформлювати всі документи, щоб репатріюватися в 2020 році в Ізраїль”, — згадує пані Оксана в розмові.

Загалом адаптація до нової країни, нового життя зайняла близько пів року, каже героїня. Спочатку навіть вода та повітря здавалися не такими, як потрібно. В Ізраїлі немає жодного упередження щодо людей різних національностей, це дуже багатокультурна країна, запевняє українка. Тут разом живуть християни, мусульмани та іудеї. 

103077707 933567867054782 1500057142147987396 n d6527

Героїня у вишиванці. Фото: особистий архів

“Я боялася сюди переїздити. Чому? Тому, що в Україні в мене була стабільна робота, стабільний заробіток, дім, а в новій країні я розуміла, що будуть складнощі з мовою, з працевлаштуванням. Еміграція сюди — це відмова від усього, що мала раніше. Втім, немає ніяких перешкод влаштуватися на роботу, відвідувати якісь заклади, магазини. Немає упереджень, я розмовляю на івриті, тому що працюю з людьми, які говорять цією мовою”, — зазначає українка.

Вона додає, в Ізраїлі легко знайти роботу, якщо людина справді готова працювати та докладати зусиль. В пані Оксани працює вся родина, часто буває так, що робота починається о 6 ранку й закінчується о 12 вечора.

Робота в новій країні

зображення viber 2023 03 23 12 18 51 426 8738d

Ізраїль. Фото: особистий архів героїні

Ще живучи в Україні бахмутянка планувала кардинально змінити роботу, вже під час вчителювання в коледжі вона активно займалася спортом, стала чемпіонкою по бодібілдінгу. На жаль, жінка зіштовхнулася і зі стереотипами з боку соціуму, її засаджували за публічне демонстрування тіла в купальнику, хоча саме поняття “бодибілдинг” передбачає демонстрування м’язів тіла та форм.

Пані Оксана, проте не полишила цю справу, вона продовжувала працювати над собою, всупереч хибним очікуванням від неї.

зображення viber 2023 03 23 12 09 28 859 78fd5

Пані Оксана в коледжі. Фото: особистий архів героїні

“В Ізраїлі я пішла вчитися на курси, й паралельно з цим знайшла роботу масажиста в салоні. По закінченні курсу вже планувала відкрити свій кабінет. Але я змогла стати підприємцем через 2 роки роботи після закінчення ульпану – це курси для вивчення івриту, і роботи у спа салоні як найманий працівник. Відкрила свою справу і стала підприємцем у січні 2023 року. Знайшла фахівця – таргетолога, який зробив правильну рекламу в соціальних мережах й до мене почали приходити клієнти на масаж. Але окрім цього, я ще сертифікований дієтолог. Як тренер я продовжую тренуватися сама й починаю тренувати людей”, — розповідає героїня.

В Ізраїлі багато жінок-підприємиць, немає гендерної дискримінації в бізнесі, адже насамперед дивляться на потенціал людини, запевняє українка.

Внутрішні порядки Ізраїлю

зображення viber 2023 03 23 12 18 50 750 9cb51

Ізраїль. Фото: особистий архів героїні

Пані Оксана живе в країні вже більше двох років, вона має ізраїльське громадянство, паспорт Ізраїлю має вигляд пластикової картки, у ньому кожному громадянину присвоюють спеціальний номер, який вносять в базу. По цьому номеру громадян приймають в лікарні, в державні установи та інші структури.

“В Україні в мене та чоловіка залишився дім, але слово “дім” поняття дуже відносне. Мій дім, там де мені добре. Зараз я тут, можу сказати, що вже пристосувалися до цього укладу життя, але звісно я сумую за Україною, переживаю за неї”, — каже жінка.

Родина героїні святкує й українські й ізраїльські свята, до Великодня печуть паску, шанують традиції й культуру обох країн.

“Тут дуже змішані народи, велика кількість приїжджих, люди відзначають любі свята”, — з посмішкою запевняє Оксана.

Якщо людина переїжджає в Ізраїль на постійне місце проживання, влада виділяє так звану “корзину”, це кошти, які виплачують шість місяців. За них можна забезпечити базові потреби, поки триває адаптація до нового життя.

Медицина, оренда квартири та їжа

зображення viber 2023 03 23 12 21 17 202 02eb0

Родина пані Оксани. Фото: особистий архів героїні

Життя в Ізраїлі відрізняється від життя в Україні, порівнювати ціни на щось недоречно. Тут зовсім інші зарплати, але й інші ціни на життя. Відтак, дуже дорогою є оренда квартир, на це може піти пів зарплати, їжа ж займає невелику частину бюджету. Смачна в Ізраїлі вулична їжа, героїня з родиною люблять місцевий делікатес, це свіжовиловлена риба в клярі.

На високому рівні в країні медицина, але є свої нюанси, інколи на візит до лікаря можна чекати декілька місяців.

“Для жінок мого віку (ред. героїні 53 роки), наприклад, обов’язковими є обстеження на рак грудей та прямої кишки. Записатися на профілактичний огляд до лікаря можна через спеціальний додаток. Тут лікують рак, коли людині ставлять діагноз онкологія — це не кінець світу, це лікується. Додам таке власне спостереження, ізраїльтяни – це оптимісти, вони нікуди не спішать, вони розмірені”, — розмірковує пані Оксана.

За словами героїні в Ізраїлі особливе ставлення до дітей, якщо вони шумлять, щось ламають, ніхто не кричить. 

“До дітей відносяться, як до Богів. Їх всі люблять, всі цінують”, — запевняє українка.

Пані Оксана додає, вона хвилюється за друзів, слідкує за подіями в Україні та вірить в краще.

Фото: “Бахмут IN. UA”

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: як перукарка з Бахмута живе й працює в Канаді

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Семаковська Тетяна 16:25, 4 Липня 2025
Олена Голубцова / фото Facebook

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді її предки приїхали з Полтавщини на Донеччину й опановували нову для себе сировину, алебастр. Спершу ним закладали тріщини в хатах, робили побутові речі, а з часом навчилися робити й витончену ліпнину, якою прикрашали оселі.

Сьогодні пані Олена прагне відродити це ремесло, як частину культурної ідентичності Бахмута. Ми поспілкувалися з майстринею та розповідаємо вам найцікавіше.

Алебастр на Донеччині: як його почали використовувати

Бахмутянка Олена Голубцова — одна з небагатьох, хто зберіг і пам’ятає традицію виготовлення виробів з алебастру. Це ремесло передавалося в її родині з покоління в покоління. Пані Олена ділиться спогадами про те, як цей матеріал, доступний і пластичний, став основою домашнього декору та навіть заробітку в тяжкі 90-ті. Предки бахмутянки опинилися на Донеччині в 1932 році —після чорноземів Полтавщини вони мусили вчитися жити у інших умовах.

“Мої предки використовували алебастр, коли будували хати, бо треба було ж замазувати ті тріщини. Вони звернули увагу на те, що він пластичний, та те, що він застигає гарно і зберігає форму”, — ділиться з нами у розмові бахмутянка.

Втім, алебастр використовували не лише для будівельних потреб. Поступово він став засобом самовираження.

Декор з алебастру на бахмутському краєзнавчому музеї / фото Бахмутське управління культури

Хотілося якось відзначитися, щоб було красиво, не так, як у всіх. Бо приїжджі були, чужі люди були тут, на Донбасі. І тому гробки так прикрашали, з невеличкими детальками: квіточку, листочок клали. З одного боку це якось тріщини прикривало, з іншого це було красиво”, — каже пані Олена.

Особливий сплеск інтересу до алебастру в родині Олени відбувся наприкінці 1980-х. Тоді, в умовах кризи, ліплення з гіпсу стало можливістю підзаробити й прогодувати родину.

“Мій вітчим та моя мама вирішили, що треба заробляти гроші, бо на той момент була важка ситуація в країні. І вони придумали такий спосіб. Гіпс купляли на алебастрових комбінатах. У нас, до речі, їх два було — Артемівський і Деконський. На Деконському гіпс був трошки рудуватий, а на Артемівському біліший, але за якістю вони однакові були”, — каже співрозмовниця.

Для роботи використовували спеціальні гумові форми, а ще гіпс та воду. Все відливалося вручну, сушилося, фарбувалося, а потім вироби продавали. Популярними були дзеркала з ліпниною, а щоб зробити один такий виріб, в середньому родина витрачала два дні.

Для родини Голубцових алебастр був не просто матеріалом —це була частина ідентичності й зв’язку з новим для них краєм. Донеччину вони щиро полюбили:

“За словами бабусі, коли тільки вони переїхали сюди з Полтавщини, для них дивно було, що це степ, але вони настільки були захоплені, казали, що ми живемо на золоті. Мали на увазі якраз алебастр, з яким вони так натхненно працювали, їм це щиро подобалося”.

У сільській школі, згадує пані Олена, також діяли гуртки, де малеча працювала з гіпсом. Це були 1985-1986 роки, дітей вчили працювати з різними формами. Останній раз пані Олена практикувала саме лиття з гіпсу, коли працювала вихователем у садочку — разом з вихованцями вона зробила гіпсовий дзвінок, де діти залишали свої відбитки. Цей дзвінок став візитівкою освітнього закладу.

Пані Олена переконана, що пам’ять про таке ремесло треба зберігати, особливо вчити цього молодше покоління.

“Наш Бахмут за що пам’ятають? Шампанське, троянди, сіль. Але ж які копалини у нас були! Яка історія! Треба, щоб люди це знали”, — каже жінка.

У планах бахмутянки — проведення майстер-класів для земляків, де кожен охочий зможе спробувати себе в алебастровій справі. Люди зможуть навчитися своїми руками працювати з гіпсом, розмалювати виріб та забрати додому частинку Донеччини й рідного дому.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Валентина Твердохліб 11:00, 30 Червня 2025

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

будьонівка
Будьонівка на плані початку ХХ століття / мапа надана Мирославом Коцьком
будьонівка
Назва “Бровар” на плані 1911 року / мапа надана Мирославом Коцьком

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

мирослав коцько
Юний дослідник історії Бахмута Мирослав Коцько / фото надане Мирославом Коцьком

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді […]

Історії

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]

Історії

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. […]

Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає евакуйованим із Сумщини

На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні […]

Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, […]