Долаємо тривожність, стрес та невпевненість в собі: як громадська організація “Бахмутська Фортеця” допомагає переселенцям

Семаковська Тетяна 15:46, 1 Березня 2023

5 1 8f306Громадська організація “Бахмутська Фортеця” утворилася на початку 2015 року. Спочатку основним завданням організації було залучення громади до культурного та соціального життя міста. З початком повномасштабного вторгнення організація створила новий проєкт, який надає психологічну підтримку ВПО. Про те як саме працює ГО, з якими запитами звертаються бахмутяни, та як осередок в Вільногірську став другим домом для переселенців — читайте в матеріалі.

Робота в Бахмуті та евакуація 

В рідному місті учасники ГО “Бахмутська Фортеця” допомагали самореалізовуватися активним бахмутянам у громадському житті, роз’яснювали права, завдяки яким можна впливати на важливі рішення в громаді, пояснювали молоді устрій та роботу місцевого самоврядування, втілювали цікаві культурні та соціальні проєкти в громаді. Однак війна завадила подальшим планам розвитку Бахмута. 

Втім, вона не змогла забрати той досвід, який дала праця організації в Бахмуті. Чимало членів осередку зараз живуть у різних куточках України й навіть поза її межами. Попри те, учасники ГО продовжують працювати.

photo 2023 03 01 15 27 49 39fba

Альона Щекодіна. Фото: особистий архів героїні

Альона Щекодіна, членкиня ради, опинилася у місті Вільногірськ Дніпропетровської області, в перші дні свого перебування познайомилася з мешканцями громади, які активно допомагають вимушеним переселенцям і військовим. 

Як заснували осередок психологічної підтримки для ВПО?

У локальному гуманітарному штабі двері були  відкриті з ранку до пізнього вечора: людям роздавали гумдопомогу, збирали все необхідне на фронт для військових, а також надавали психологічну допомогу дітям та дорослим. Саме в штабі Альона і познайомилася з психологами, з якими надалі розробили проєкт “Нова громада – нове щасливе життя”.

“Я бачила, що психологічна підтримка має попит. До психолога Олександра приходили й діти, і дорослі, і навіть волонтери, які працюють в штабі. Розуміючи, що наша організація має досвід в залученні коштів для реалізації важливих соціальних проєктів, а поряд є фахівці та люди, яким потрібна допомога, ми вирішили об’єднати зусилля. Так, розпочав роботу психологічний клуб у Вільногірській громаді”, — ділиться тонкощами роботи членкиня ради ГО “Бахмутська Фортеця”.      

Як працює клуб?

Screenshot 513 deaa9

В центрі панує тепла атмосфера, діти слухають психолога. Фото: центр допомоги для ВПО у Вільногірську

Психологічний клуб працює щодня, окрім неділі. Для дітей та підлітків проводяться психологічні групові заняття та фізичні уроки, щосереди жінки під керівництвом психологині розслабляються на заняттях йоги, медитують. У суботу всі бажаючі беруть участь у психологічному театрі. Також раз на місяць планують проводити сімейні вечори та пізнавальні зустрічі “Тепер я знаю, що…”.

“Спілкуючись з вимушеними переселенцями та представниками місцевого самоврядування, я розумію, люди раді, що з’явилася можливість отримати професійну психологічну допомогу, відволіктися від  проблем на заняттях йоги, танцювати зумбу” – говорить Альона.

“Людям, які тимчасово обрали для життя місто Вільногірськ, це також допоможе інтегруватися в нову громаду. А ще в рамках проєкту планується провести аналіз потреб вимушених переселенців через опитування. Така інформація знадобиться як громадськості, так і працівникам місцевої влади, для розуміння ситуації вцілому і швидкого та чіткого реагування на потреби ВПО”, — додає громадська діячка. 

З якими запитати звертаються переселенці?

Screenshot 510 b3bc6

Дітки займаються в центрі. Фото: центр допомоги для ВПО у Вільногірську

Пан Олександр, психолог клубу, зазначає, що основні запити з якими звертаються ВПО — це тривожність. У дорослих часто побутують конфлікти вдома, а стосовно малечі пріоритетними напрямками роботи є розвиток та соціалізація. 

На заняття до психолога частіше за все приходять діти середнього віку, це 6-10 років. 

“Для мене це не важко, бо я займаюсь цим ще з початку війни, тоді було звісно важче. Раніше ми більше працювали зі страхами сирен, а зараз дітки вже адаптувались до подій, і залишилась лише агресія, яку вони приходять з радістю виплеснути та зняти напругу. Також дітей зараз дуже напружує  онлайн-навчання, вони досі не можуть до нього звикнути й адаптуватись”, — розповідає психолог.

Заняття в клубі тривають 2-4 години на добу. Крім того є документальна робота та перевірка текстів – це все робиться протягом дня. Працює пан Олександр з понеділка до суботи. 

“У вівторок та четвер займаються діти віком від 3 до 5 років, а також підлітки. У понеділок та п’ятницю приходять дітки віком від 6 до 10 років. В середу на заняття приходять мами, а в суботу є психологічний театр”- пояснює деталі роботи психолог.

Як працюють з дітками?

зображення viber 2023 02 28 21 58 54 543 3a15d

Пані Вікторія з синами. Фото: особистий архів героїні

У роботі з дітками психолог центру використовує напрямок казкотерапії, а також залучена ігрова терапія. З молодшою групою діток проводять ігрові заняття за системою українського педагога Єфименко, а також використовують бейбі-йогу.

Батьки діток, які відвідують центр, запевняють, що бачать позитивну динаміку.

“Мій молодший син мав проблеми із спілкуванням, він не хотів говорити ні з ким, особливо зі старшими людьми, але завдяки допомозі фахівців зараз син радо ходить на заняття й впевненіше себе почуває. Старший син також мав таку проблему, у нього перехідний вік – і, можливо, тому так сталося, проте й старший зараз хоче відвідувати заняття. Дітям дуже подобаються ігри, руханки”, — каже пані Вікторія, мама двох синів, які відвідують психологічний клуб у Вільногірську з вересня 2022 року.

Screenshot 512 30afe

Дітки в центрі. Фото: центр допомоги для ВПО у Вільногірську

Сама жінка також відвідує заняття в центрі. Каже, що їй дуже допомагає комплексний підхід, який використовують психологи. В центрі панує тепла, домашня атмосфера, запевняє переселенка. На думку, пані Тетяни в центр також можна було б додати тематичні тренінги по вихованню й розвитку діток.

Олександр наголошує, що працює й сарафанне радіо. Через знайомих люди дізнаються про роботу психологічного клубу й приходять з дітками.

“Люди думають, що до психолога треба йти коли вже є психологічні проблеми – це не вірно. Треба розуміти, що психологія, це для здорових, а психіатрія – для хворих”, — каже Олександр. 

Як працюють з дорослими?

Screenshot 511 441be

Жінки займаються в центрі. Фото: центр допомоги для ВПО у Вільногірську

Для дорослих в центрі проводять просвітні бесіди, тести й арт-терапію, медитацію та йогу. Щоб виконувати такий обсяг роботи Олександр працює в команді з пані Світланою, вона його помічниця.

“Світлана займається спілкуванням з людьми, скидає інформацію в чат, спілкується з батьками. Також вона займається йогою, а я суто психологічною роботою. Вона робить фізичні вправи, а я психологічні. Вона допомагає мені працювати з матусями. Бо я розмовляю професійною мовою, а вона «переводить» їм все на звичайну, щоб було зрозуміліше й легше”, — наголошує психолог. 

Пані Світлана наголошує, що із дорослими проводять заняття з корекційної гімнастики та йоги. Гості роблять дихальні вправи, вправи на увагу, самомасаж. Дорослі часто приходять з фізичними проблемами здоров’я – це стопи й хребет, а у дітей часто проблеми з зором через часті гаджети в сучасному світі.

“Раніше у нас не було матеріалів і це викликало труднощі. Але нещодавно ми отримали фітболи, м’ячі, скакалки. Надалі ще необхідно деякі меблі, а також  килим, бо поки тільки половина зали застелена.  З липня думаємо, будемо замовляти, щоб вміщались більше діток. Наразі в молодшій групі 4-5 дітей. Середньої групи буде вже дві групи, бо там до 20 людей. І старшої групи десь 8 людей”, — каже пані Світлана.

Популярні заняття серед ВПО

 509 bfd46

Заняття для ВПО, пані Тетяна на фото разом з іншими гостями центру. Фото: особистий архів героїні

За словами фахівчині, зараз переселенці найбільше ходять на фізичні вправи й медитації. Поєднання емоційного й фізичного тіла призводить до неймовірного ефекту – люди виходять і просто сяють, зазначає Світлана. Й додає: 

“Я дуже люблю працювати з людьми – це, мабуть моє призначення. Часто батьки консультуються щодо поведінки дітей, як розставляти сімейні пріоритети та як надавати дитині свободу”.

Переселенка пані Тетяна каже, що завдяки роботі центру у Вільногірську можна хоча б на деякий час відволіктися від війни та побути у теплому колі.

“Дуже дякую Світлані та Олександру, вони допомагають нам всім i словом i ділом, підтримують нас. Я дуже рада, що тут є цей центр, бо війна і ми не вдома, а коли приходиш в клуб, то можна хоча б на трішки забути про війну й порадіти життю. Нехай ненадовго, але…Центр вже став для мене, як другий дім. На цьому етапі життя, та підтримка, яку нам надають – це дуже корисна справа”, — каже пані Тетяна.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: Громадські організації Бахмута: як працюють локальні організації в час війни?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає евакуйованим із Сумщини

Валентина Твердохліб 12:21, 24 Червня 2025
сумщини
Прийом евакуйованих мешканців Сумщини / фото надане Катериною Арісой

На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні з рф. Допомогу евакуйованим надає громадська організація “Плурітон”, якою керує бахмутянка Катерина Арісой.

Про евакуацію людей на Сумщині Катерина Арісой розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Де приймають евакуйованих з Сумщини

Бахмутянку Катерину Арісой після евакуації з рідної Донеччини прихистила Сумщина. Тут дівчина продовжила волонтерити, допомагаючи людям, які евакуюються з прикордоння на Сумщині.

Зараз бахмутянка очолює громадську організацію “Плурітон”, яка приймає евакуйованих людей. Для переселенців і переселенок облаштували транзитний центр у Сумах, де вони можуть отримати всебічну допомогу. Щодня тут приймають понад 100 людей.

Волонтери ГО “Плурітон” (Катерина Арісой третя праворуч) з представницею Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Сумській області / фото омбудсмен України

“Зараз оголошена евакуація з 213 населених пунктів. Найбільш активно вона проходить у громадах, де йдуть бойові дії — Юнаківській, Білопільській, Хотінській, Ворожбянській. Щодня люди з цих громад проходять через транзитний центр, у день приймаємо більше 100 людей. Максимально, коли був пік евакуації (ред. у березні), ми прийняли 460 людей за день. І так працюємо без вихідних. Приймаємо всіх евакуйованих, хто був або централізовано вивезений, або хто виїхав самостійно”, — розповідає Катерина Арісой.

У транзитному центрі ГО “Плурітон” люди можуть отримати психологічну підтримку, зареєструватися на отримання грошової допомоги, отримати консультації від спеціалістів. Також у центрі надають прихисток.

“Надаємо людям першу базову допомогу: гуманітарну, соціальну, юридичну. У нас працює Департамент соціального захисту, який видає людям довідки про евакуацію і довідки про отримання статусу внутрішньо переміщеної особи. Також у нашому центрі можна зареєструватися на отримання грошової допомоги від міжнародних благодійних організацій. Люди, яким немає куди їхати, можуть розміститися в нас допоки фахівці не знайдуть їм соціальне житло на довготривалий період. Людей ми забезпечуємо і харчуванням. Є багато самотніх літніх людей, людей з інвалідністю, лежачих хворих — з ними найважче. Поки вони в нас знаходяться, ми забезпечуємо їм догляд, але разом з цим шукаємо варіанти для розміщення у спеціалізованих закладах, наприклад геріатричі пансіонати чи лікарні”, — розповідає Катерина Арісой.

Катерина Арісой з родиною з Бахмутського району, які вдруге евакуюються вже з Сумщини / фото надане Катериною Арісой

Проживати в центрі можуть і люди з домашніми тваринами.

“Звісно зі свійськими тваринами — козами, коровами, курми — ми не можемо прийняти. А ось людям з собаками, котиками чи іншими домашніми улюбленцями ніколи не відмовляємо. Ми розуміємо, що ці тварини для людей як члени сім’ї, і подекуди людина може залишити щось з матеріальних речей, а врятувати свого улюбленця. Ми це цінуємо і підтримуємо”, — каже Катерина Арісой.

Переселенців забезпечують харчуванням / фото ГО “Плурітон”

Наразі більшість людей, які залишаються в населених пунктах, де оголошена евакуація, — це люди старшого віку. З ними триває робота. Маломобільних людей евакуюють за допомогою спецтранспорту і в супроводі лікарів.

Транзитний центр у Сумах продовжує приймати переселенців. Однак, загроза з боку рф триває, тому волонтери вже продумують план на випадок оголошення евакуації з Сум.

Особливості евакуації на Сумщині

Очільниця громадської організації зазначає, що більшість мешканців Сумщини не хочуть виїжджати за межі області. Через те, що тут немає широкомасштабного наступу рф, люди мають надію повернутися додому, тому не розглядають варіанти довготривалої евакуації. Цим ситуація на Сумщині відрізняється від Донеччини, де ворог на довгий час окуповує території і люди вимушені шукати варіанти для тривалого проживання.

“На Сумщині дуже невеликий відсоток людей, які хочуть виїжджати в інші області. Переважна більшість людей залишаються в області, бо сподіваються, що скоро можуть повернутися додому. Найбільша відмінність евакуації на Сумщині від Донеччини в тому, що люди мають надію повернутися, оскільки ворог не захоплює території і вони лишаються підконтрольні Україні. Основна небезпека полягає в руйнуванні міст і сіл, однак після стабілізації ситуації люди можуть повернутися додому, якщо їхнє майно вціліло. На Донеччині ж більше людей розуміють, що можуть довгий час бути в евакуації, оскільки ворог окуповує території”, — каже голова ГО “Плурітон”.

Фахівці консультують евакуйованих / фото надане Катериною Арісой

Ще однією особливістю евакуації на Сумщині є самі люди. Переважно евакуації підлягають села або селища, де люди тримають худобу і домашніх тварин. Їм складніше зважитись на евакуацію та змінити свій життєустрій. Щоб полегшити процес адаптації до нових умов, волонтери влаштовують толоки.

“Переважна більшість це люди з сіл, які прив’язані до городів, і їм дуже важко прилаштуватись до умов у гуртожитках, де потрібно жити на поверсі. Їм важко жити “в чотирьох стінах” без звичної роботи на землі чи в хазяйстві, тому ми влаштовували для них толоку. Люди самі зголосились на цю ініціативу, бо хотіли щось посадити, зробити клумбу, попрацювати на землі. Вони були настільки щасливі, що можуть взяти в руки лопату, насіння і щось зробити своїми руками. Так біля нашої будівлі з’явилась клумба, яку доглядають наші евакуйовані мешканці”, — розповіла Катерина Арісой.

ГО “Плурітон” продовжує надавати допомогу постраждалим від війни. За підтримкою звертайтесь на гарячу лінію: +380 (68) 937 0000. Дзвінки приймають цілодобово.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

Семаковська Тетяна 18:18, 18 Червня 2025

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, хоч батька вже 7 років як немає. Тетяна від нього перейняла любов до всього, що робить: чи то робота в банку з цифрами, чи робота саперки у важкому бронежилеті у буферній зоні.

Ми поговорили з бахмутянкою, розпитали історію її родини та як від банківської працівниці вона перейшла у нову для себе сферу — розмінування.

Про родину “Коваля” з Бахмута

Батько з доньками / фото надане героїнею

У Бахмуті Сергія Гарькавого знали як майстра по ковальській справі. Так його й називали — “Коваль”. Його роботи були впізнаваними в місті та в області: авторські, технічно складні, зроблені з любов’ю до металу.

“Навіть після того, як батька не стало, до нас зверталися люди. Питали, чи ще можна щось замовити. Вважали, що, може, щось залишилося з його справи. Він був дуже впізнаваним у своєму колі”, — розповідає його донька, бахмутянка Тетяна Шухнаренко.

Тато усе життя працював з металом, пригадує бахмутянка: він кував, зварював, створював витончені форми на замовлення. 

Кований місток / фото надані героїнею

“Його робота — це було мистецтво, але й ремесло водночас. Деякі вироби він робив на гарячу ковку, а інші витягував із холодного металу. Це були складні технології, які він освоїв сам”, — пригадує донька.

Батько Тетяни сам малював ескізи, обирав матеріали, працював молотом. Навіть коли мав помічників, найважливіші елементи виробів все одно залишав за собою. Чоловік постійно вдосконалювався, їздив на виставки, а з появою інтернету вивчав нові технології онлайн. 

Після повномасштабного вторгнення родина втратила дім, але пам’ять про батька живе у його виробах. Частина з них досі збереглися попри російські обстріли.

Карета у Бахмуті / фото надане героїнею

Тетяна наголошує, що батько не просто працював на замовлення, а часто створював речі як подарунок для міста Бахмута — не за гроші, а від душі. Наприклад, альтанка в парку, декоративні решітки біля мосту, металеві замочки для закоханих, все це було зроблено як дарунок.

Його доньки з дитинства були поруч із цим ремеслом. Не просто спостерігали, а й брали участь, особливо у фарбуванні вже готових виробів:

“Батько казав: “Ну що, дівчата, підемо фарбувати” — і ми йшли, так заробляли на нові джинси”, — згадує Тетяна. — “Я з дитинства пам’ятаю запахи металу, горна, лаку. Знала, як тримати пензля. Це було частиною нашого життя”.

Тетяни займалась музикою, а її сестра малювала, навчалася в школі мистецтв. Вона навіть допомагала батькові з ескізами.

“Батько все малював сам: кожен вигин, кожен завиток. Спочатку це був ескіз на папері, потім вогонь і метал. Для нього ця робота була як жива”, — ділиться у розмові донька.

З роками роботи батька ставали дорожчими, складнішими, вимагали часу й зусиль. Він міг дозволити собі кращий одяг, відпочинок, але пишався не цим.

Родина Гарькавих / фото надене героїнею

“Він не ховав свій робочий комбінезон. Гордився ним. Його запах, металу, зварки, вогню — був наче його власні парфуми. Так пахне людина, яка живе своєю справою”, — каже донька.

Батька не стало сім років тому. Рак. Чоловік пішов на день народження молодшої доньки. Йому було лише 57. 

“Ми боролися за нього. Спочатку одна пухлина, вилікували. Потім — метастази. Вони повернулись, і лікарі сказали: підшлункова, четверта стадія. Нічого зробити вже було не можна. Батько помер на моїх руках“, — каже Тетяна.

Від тата доньки перейняли наполегливість й любов до всього, що роблять. Тетяна знайшла своє покликання і стала саперкою. Сьогодні її робота, очищувати землі від ворожих “подарунків”.

Змінила каблуки на бронежилет і стала саперкою

Тетяна за роботою / фото надане героїнею

У розмові бахмутянка зізнається: спершу стати саперкою змусили життєві обставини, адже, щоб лікувати батька, потрібні були гроші. Тож від комфортного офісу й ділових офісних костюмів банківської сфери вона відмовилась на користь важкого бронежилета та каски. 

У той час HALO Trust, одна з міжнародних організацій із гуманітарного розмінування, якраз набирала нових фахівців, пригадує Тетяна. Людей вони навчали з нуля, а також пропонували роботу саперки, демінерки. Після навчання Тетяну відправили працювати у буферну зону — на той момент вона була там єдиною жінкою-саперкою.

“Інші саперки з’явилися пізніше. Але тоді мене розпитували іноземні журналісти: як це — бути жінкою в такій професії? А я навіть не думала, що це щось незвичайне. Було складно, але це було моє рішення“, — каже Тетяна.

Вона працювала в бронежилеті, який важив до 15 кілограмів. У повному екіпіруванні: шолом, детектор, інструменти, сумка, аптечка. Влітку, спека, а взимку, сирість і холод.

Жінка дуже швидко росла в професії, і також проходила додаткові навчання. Паралельно Тетяна стала парамедиком, хоча, каже, боялася навіть вигляду крові: вчилася зупиняти кровотечі, накладати турнікети, працювати в критичних умовах.

Найтяжче — бути стійкою

Тетяна під час роботи / фото надане героїнею

Робота саперки змінила її, не лише фізично, а й ментально. Зараз Тетяна працює у громадській організації “Асоціація саперів”, де є керівницею контролю якості.

Примітка. Асоціація саперів України – найбільший український оператор протимінної діяльності. Основні напрями роботи – гуманітарне розмінування, навчання населення з мінної небезпеки, надання допомоги постраждалим від вибухонебезпечних предметів.

“Я зараз на такій посаді, де маю знати все. Можу замінити будь-кого: керівника, сапера, парамедика. Перевірити, проконтролювати, підписати й передати ділянку. Помилок не має бути“, — ділиться героїня.

Робота Тетяни не припиняється. Вона веде інспекції, перевіряє дрони, моніторить ризики, консультує молодших саперів, і часом — навчається сама. Бо на війні вчишся завжди.

“Найприємніше у моїй роботі, це люди, наша команда. Коли бачу знайомі обличчя в різних регіонах, на серці стає тепло. Це ті, хто точно тебе підтримає. Додам, що наша робота це не на рік. Не на три. Це на десятки років, на жаль. Але ми маємо пройти цей шлях. Щоб повертати нашу землю людям“, — резюмує бахмутянка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як бахмутянка Катерина Арісой допомагає евакуйованим із Сумщини

На Сумщині триває евакуація населення через загрозу російського наступу. На сьогодні в області оголошена обов’язкова евакуація населення з 213 населених пунктів, що розташовані на прикордонні […]

Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, […]

Важливо

“Тату, ти ставиш забагато питань”: історія, присвячена пам’яті Романа Стецюри, військового з Бахмута

“Тату, ти ставиш забагато питань” — казав Роман, коли його батько питав, чим він займається в армії. Роман Стецюра, військовий з Бахмута. Змалку був бійцем, […]

“Не стражденний, а щасливий, бо маю щастя повернутись до життя”: історія Сергія Несвіта з Костянтинівки — оборонця Азовсталі, звільненого з полону

Сергій Несвіт повернувся з російського полону 23 травня. Але найголовніше — він повернувся до себе, додому. Колишній викладач української літератури з Костянтинівки, який у важкий […]

Ветеран із Бахмута, який повертає інших до життя: історія Даниїла Ходикіна. Відеорепортаж

Даниїл Ходикін — бахмутянин, ветеран, працівник Protez Foundation. Чоловік пішов у військо добровольцем у 2021 році, він пройшов бойовий шлях у зенітних бригадах, а після […]