До повномасштабної війни в Бахмуті функціонувало декілька великих ГО. Деякі з них, на жаль, тимчасово припинили роботу, деякі змінили формат роботи, а певні інституції залишаються працювати. Сьогодні поговоримо про найбільші бахмутські ГО — “ДІЯ”, “ЛАДА”, “Жінки АТО“, “Бахмут Український” та “Наша гідність”.

Громадська організація «Розвиток демократії та жіночих ініціатив ДІЯ»

Учасники ГО “ДІЯ”. Фото: Фейсбук

ГО “ДІЯ” очолює бахмутянка Лідія Мирошниченко. Станом на 12 січня 2023 року організація тимчасово припинила діяльність. Сама пані Лідія та багато волонтерів евакуювалися з Бахмута з міркувань безпеки. Місто щодня обстрілюють російські окупанти.

Водночас як каже пані Лідія потім волонтери планують займатися відновленням Бахмута, коли ситуація в місті буде безпечна. Зараз волонтери з ГО “ДІЯ” розкидані у різних куточках України, багатьом доводиться виживати, каже пані Лідія.

 “У мене душа болить, я не можу читати за Бахмут. Так важко… Зараз функціонувати ми не можемо, хоча й плани є. Ми обговорюємо, обдумуємо їх, але поки не можемо цього робити фізично. Будем працювати там, де більше буде потрібна наша допомога. Повертатися в Бахмут будемо обов’язково”, — розповідає пані Лідія.

Бахмутське товариство захисту тварин ЛАДА

Бахмутське товариство захисту тварин ЛАДА. Фото: Фейсбук

Про Ладу ми пишемо вже не вперше, очільниця притулку Марина Шажко змогла з волонтерами та небайдужими евакуювати хвостатих у Дніпропетровську область. Лада працює зараз, але необхідного бракує: це корм, миски для їжі, вакцини та ліки для тварин, також дрова для обігріву.

Територія, де мешкають собаки зовсім не пристосована до тварин, каже пані Марина. Оренда території 15 тисяч в місяць, мешкають в імпровізованому притулку 165 тварин. Для бахмутських хвостиків будують нові вольєри, але фінансування — це донати, тож велика надія на небайдужих людей. Також не лишніми будуть вільні руки, щоб допомагати з будівництвом.

“Коли ми переїхали, напевно багато хто вважає, що тварини вже в безпеці, але ніхто не думає скільки є витрат. У нас відносна безпека, коли ми приїхали зрозуміли, що потрібно все починати з нуля”, — розповідає пані Марина.

Очільниця притулку зазначає, велику допомогу з кормами їм надають фонди, зокрема чеське товариство «Pomoc zvířatům UA». Нагадаємо, що ми писали про українку, координаторку організації, яка повернулася з Чехії, щоб допомагати тваринам.

Якщо Ви хочете допомагати бахмутським хвостикам надаємо реквізити:

Карта Приватбанку 4731219117592497 (Шажко М.В.)

Карта ПУМБ 5355280210133995 (Шажко М.В.)

Карта Монобанку 4441114426950984 (Шажко М.В.)

Paypal: [email protected]

Як евакуювали притулок дивіться у відеорепортажі: 

Читайте також: Перейменування вулиць, пов’язаних з російськими діячами в Бахмуті: чи на часі це питання? (Оновлено)

ГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО»

ГО Жінки АТО в Бахмуті. Фото: Фейсбук

ГО Жінки АТО наразі тимчасово не функціонують в повному обсязі. Водночас час від часу допомогу військовим намагаються надавати.

Натомість є інша ініціатива “Бахмутська родина” в Дніпрі. Про це нам розповіла засновниця ГО, пані Тетяна Львова. В центр, який організовують волонтери, можуть звертатися бахмутяни, щоб отримати необхідну допомогу — харчові набори та гігієна. Цей проєкт реалізується спільно з Молодіжною організацією Бахмута.

“Це створення центру в місті Дніпро для родин з дітьми, переселенців з міста Бахмут. Фінансування надали донори, вже придбали трохи обладнання та канцелярію…Особлива увага в центрі буде приділятися наданню соціальних, юридичних та психологічних послуг. В центрі також буде дитяча кімната”, — розповідає пані Тетяна.

ГО «Наша Гідність»

ГО “Солідарна молодь” привезла подарунки дітям у Дніпрі. Фото: Фейсбук

Громадська організація “Наша Гідність” пережила певні трансформації, про це нам розповів голова ГО Аркадій Петросян. Відтак, ГО об’єдналася з ГО “Солідарна Молодь”. Аркадій став головою Донецького осередку.

Зараз у волонтерів є два основних напрямки роботи — допомога ВПО та допомога ЗСУ. ГО активно співпрацює з фондами, у співпраці також роблять мобільну баню для військових. В кінці січня баню планують передати ЗСУ. Оборонцям також надавали теплі речі, біноклі та іншу амуніцію.

Також волонтери привезли дітям з Покровська та Соледара подарунки. 

“З приводу допомоги цивільному населенню — це все дуже ситуативно. Ми передавали допомогу людям, коли в Бахмуті була ще трохи краща ситуація. Це десь два місяці тому. Передавали теплі речі, ліки, аптечки, їжу”, — каже Аркадій.

Стосовно команди, каже Аркадій, практично всі працівники залишилися працювати. Крім того, на початку повномасштабного вторгнення було багато охочих допомогти, ділиться волонтер. Щодо донатів, як каже Аркадій, зараз намагаються закривати потребами за допомогою великих донорів. 

ГО  «Бахмутське міське об’єднання інвалідів «Надія» 

Пані Наталя Зубар, очільниця ГО розповіла нам, що наразі організація не працює. На жаль, організація не збереглася.

Читайте також: «У нас вся країна — це потенційний волонтер»: як бахмутські волонтери наближають Перемогу

ГО «Бахмут Український»

Штаб ГО в Бахмуті. Фото: Фейсбук

Очільник ГО Віктор Зіпір розповів нам, що зараз всі волонтери продовжують працювати, чимало людей працюють у різних регіонах. В основному робота волонтерів — це запити військових: плетіння сіток, збір гумдопомоги, комунікація.

“Організація виконує свої функції, як і раніше, навіть коли ми не в одному місті живемо. В Бахмуті у нас залишився штаб і там залишаються волонтери.  Гуманітарний штаб у Бахмуті продовжує працювати. Прийом та видача допомоги здійснюється за адресою: Місто Бахмут, вулиця Чайковського, 23. З 9-00 до 17-00”, — каже Віктор Зіпір.

Цивільному населенню волонтери теж допомагають за можливості, і тим хто виїхав і потребує допомоги, і тим, хто ще залишився в Бахмуті. Це більше адресно роблять, каже пан Віктор. Стосовно фінансування — працюють на грантовій основі, також збирають кошти для закриття покриття потреб від небайдужих українців. 

Наразі актуальний збір має закрити потреби в теплих речах і ліках для ЗСУ. Відтак, потрібні теплі куртки, шкарпетки, термобілизна, придбати ці речі можна й особисто, а потім зв’язатися з Віктором Зіпіром для уточнення деталей відправки. У ГО кажуть, що отримувати пакунки з необхідним зручніше, адже так військові швидше їх отримують. Якщо Ви не маєте змоги придбати речі можна допомогти донатом.

Нижче надаємо реквізити:

Карта Приватбанку

4731 2191 1518 1129

(Вишневецька Наталія Миколаївна)

PayPal [email protected]

Головне фото: Роман Потапенко

Читайте також: Що ми маємо зробити після перемоги?: погляд громадського діяча Володимира Березіна

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Адміністративна рада Банку розвитку Ради Європи схвалила дві заявки України на загальну суму 140 мільйонів євро. Фінансування спрямують на забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованих територій та ветеранів.

Про це повідомили в Мінрозвитку.

Житлові ваучери та іпотека: нове фінансування

За даними Мінрозвитку, основну частину кредиту обсягом 80 мільйонів євро виділять на підтримку компонента програми “єВідновлення” для переселенців. На першому етапі допомога передбачена для осіб, які виїхали з тимчасово окупованих територій та мають статус учасника бойових дій або інвалідність внаслідок війни. Залучення цих грошей дозволить додатково профінансувати близько двох тисяч житлових ваучерів.

Надходження коштів відбуватиметься двома траншами:

• перші 40 мільйонів євро Україна отримає у вересні 2026 року;
• наступні 40 мільйонів євро надійдуть у 2027 році.

Ще 60 мільйонів євро кредиту від Банку розвитку Ради Європи спрямують на забезпечення житлом ветеранів війни через довгострокові пільгові іпотеки. Програму реалізовуватимуть у співпраці з державними органами влади, а адмініструватиме процес Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву.

Завдяки цьому фінансуванню планують видати близько 1500 кредитів. Понад 1100 з них профінансують безпосередньо за рахунок позики, а ще понад 450 — через револьверний механізм.

“Маємо працюючий механізм підтримки людей, які втратили житло на тимчасово окупованих територіях. Перший етап програми показав високий попит і реальний результат — тисячі родин уже придбали нове житло за допомогою житлових ваучерів. Тому надзвичайно важливо, що Україна отримала підтримку подальшого фінансування програми“, — прокоментував виділення кредиту міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба.

Домовленості про залучення цих коштів були досягнуті у 2025 році під час Конференції з питань відновлення України у Римі. Тоді Олексій Кулеба звернувся до Голови Банку розвитку Ради Європи Карло Монтічеллі з пропозицією підтримати фінансування програм для забезпечення житлом ВПО та ветеранів.

Статистика та попит на програму

За даними Павла Фролова, голови Спеціальної комісії з питань захисту ВПО, за час дії механізму майже три тисячі родин зі статусом ВПО успішно використали державні ваучери вартістю 2 мільйони гривень та придбали нові оселі. Згідно зі статистикою, яку опублікував депутат, переселенці обирають такі види нерухомості:

• понад 88% — квартири;
• близько 10% — приватні будинки.

Попит на програму залишається надзвичайно високим. Громадяни подали понад 41 тисячу заяв. З них місцеві комісії погодили 33 тисячі, і наразі ці люди очікують на фінансування.

Читайте також:

Три законопроєкти про компенсацію житла на ТОТ зависли у Верховній Раді: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні триває війна і змінюється лінія фронту. Загроза бойових дій і обстрілів стає реальністю для населених пунктів, які ще донедавна вважалися відносно безпечними і приймали родини переселенців. Через наближення лінії фронту ВПО стикаються з новим викликом — повторна евакуація. Та наважитись на цей крок іноді буває важче, ніж евакуація вперше. Покидати потенційно небезпечні регіони люди вагаються з різних причин. Головні — це страх невизначеності та сподівання, що ситуація от-от стане кращою.

Як наважитись на повторний переїзд самому і комунікувати з рідними, які відмовляються їхати з небезпеки, редакції Бахмут IN.UA розповіла Олена Рижа — клінічна психологиня і КПТ-консультантка.

Евакуація, досвід психологині

Олена Рижа — психологиня з Донеччини. Вона родом з Курахового, але довгий час жила і працювала у Краматорську. Там вела групи підтримки для жінок, працювала з військовими, дітьми і підлітками. У 2024 році психологиня переїхала до Запоріжжя. Тут вона проводить приватні консультації, розвиває проєкти в межах громадської організації “Взаємодія”, де проводить групи підтримки для жінок, дітей, веде прийоми з військовими.

В Олени Рижої є власний досвід евакуації. Вона втратила домівку в Кураховому і після переїзду почала налагоджувати нове життя. Каже, що це далось їй складно, але пережити втрату дому їй допомогло оточення. Знайомі волонтери допомогли з роботою і налагодженням нових зв’язків.

“Було дуже складно розуміти, що в мене все втрачено. Наша квартира в Кураховому згоріла. І це було найстрашніше — розуміти, що в мене вже нічого немає. Почалася паніка, тому що, як не крути, ми живемо в матеріальному світі і те, що “добре, що ти живою залишилася”, не працює. Я почала постійно думати як мені жити, де мені жити і що робити далі. Важко було самій, але я вдячна Богу, що в мене навколо було дійсно класне оточення. Громадська організація “База UA”, яка працює в Донецькій області, допомагала з роботою. Коли я приїхала в Запоріжжя, то почала з групами працювати. І потім все стало набагато легше. Мені здається, якби не вони, мені було б дуже важко. Далі почалися нові знайомства і це допомогло тут адаптуватися”, — згадує психологиня.

У момент, коли їй самій було важко пережити втрату дому, Олена Рижа допомагала іншим. Тоді, як зазначає психологиня, вона працювала “на адреналіні”, щоб отримати перші кошти і почати налагоджувати нове життя.

Тема повторної евакуації близька пані Олені. Останнім часом в Запоріжжі ускладнюється ситуація: стали частішими обстріли, а до міста долітають FPV-дрони. Через це психологиня думає про переїзд.

“Чесно, мені важче наважитися другий раз. Чому? Тому що тут вже і облаштувалася і психологічно налаштувалася на краще. Після першого переїзду були очікування, що тут далі від Донбасу і таке враження, що сюди вороги не підуть. Але я бачу той самий сценарій: шахеди, FPV-дрони і ще різні флешбеки почали повертатися. Таке враження, що побудували очікування, які не відповідають реальності, і вони б’ються ще більше, ніж перші. Тому що перший раз наважитись легше, бо ти був готовий, що колись варто виїхати. А другий раз ти вже нібито у відносній безпеці і думаєш: “Все, тут можна, як-то кажуть, паркувати авто і це твоя зупинка, ти вже можеш йти відпочивати”. Але ні, очікування починають битися об реальність і ти розумієш, що знову треба виїжджати, на це треба додаткові ресурси як матеріальні, так і моральні. І від цього ще складніше”, — зауважила Олена Рижа.

Щоб не впасти у відчай, психологиня практикує заземлення і визначила для себе чітку межу, коли ще можна почекати з виїздом, а коли не варто зволікати.

“Лякають думки, що я знову буду сама, невизначеність і страх, що “а як там взагалі буде?”. Як я борюсь з цим? Заземляюся, а ще допомагає когнітивна реструктуризація — докази “за” і “проти” собі наводжу, чи загрожує мені, чи не загрожує. Так, умовно загроза є. Але в мене у голові є межа, коли варто виїжджати”, — розповідає пані Олена.

Як ВПО наважитись на повторний переїзд: поради психологині

Складність другого чи третього переїзду легко пояснити. По-перше, дається взнаки матеріальна частина, коли здається, що ресурсів на повторний переїзд немає. По-друге, це страх невизначеності. І по-третє, це небажання повторно проживати складний процес адаптації на новому місці.

“Чому другий переїзд важчий? Бо в першому працює режим виживання, де багато адреналіну, відбувається мобілізація психіки. А після адаптації з’являється прив’язаність, до нового місця — нові знайомі, нова робота. І тут напрацьовується відчуття контролю. А другий переїзд означає знову втрачати цей контроль, знову будувати. І тому через те, що знаєш ціну адаптації, сидиш до останнього. Зазвичай під час першого переїзду багато надії, фантазій, що ось у мене буде краще життя. І після першого досвіду, коли було важко заводити друзів, шукати роботу і так далі, тут вже починає працювати мозок: “Я не хочу це ще раз проходити, мені буде важко”. Також може підключатися втома від змін. Тому і немає сил починати все спочатку”, — зауважила психологиня.

Щоб наважитись на важке рішення про переїзд, Олена Рижа радить провести вправу “Дві ціни”. Її мета — тверезо оцінити “за” і “проти” рішення залишатись в умовній небезпеці.

“Потрібно визначити для себе ціну переїзду — що я втрачу, кого залишу, чого мені буде не вистачати на новому місці. І ціна залишитися — це те, що я втрачаю зараз. Наприклад, те саме ментальне здоров’я, бо дуже важко переживати обстріли. Знову ж таки, нормальний сон. І визначити які можливості проходять повз, коли я тут виживаю. Тому що часто є не сам страх переїду, а страхи після переїзду. Коли в людини зафіксувалася причина, через що вона не хоче їхати. Це може бути самотність, може нова робота. Якщо говорити про мій досвід, то я, наприклад, не хочу знову напрацьовувати базу клієнтів. Бо за два роки я освоїлася, знайшла нове оточення. А тут знову потрібно проживати те саме. Тобто страх спрацьовує дуже сильно”, — радить Олена Рижа.

Також психологиня радить готуватися до можливого переїзду заздалегідь, роблячи маленькі кроки. Поки є час і ситуація не стала критичною, можна спробувати поїхати на деякий час у спокійне місце. Наприклад, зняти дачу, щоб виспатися і поспостерігати за своїм станом.

“Коли людина зрозуміє, що спокій їй, все ж таки, важливіший, ніж виживання, тоді вже можна переїжджати”, — каже психологиня.

Проживати переїзд на нове місце Олена Рижа радить не наодинці. Цей досвід можна пройти набагато легше, якщо заручитися підтримкою близьких, знайомих або волонтерів.

“Мені здається, що тут спиратись лише на себе важко будь-кому, навіть дуже пропрацьованій людині. Бо недаремно кажуть, що людині потрібна людина. І тут потрібно просто не соромитися звертатись про допомогу. Бо якраз і вигорання йде від того, що думаєш: “Я сам/сама все зроблю, мої потреби — це тільки мої проблеми”. Зараз існує упередження, що всі вже втомилися від війни. Так, втомилися, але є волонтери, є різні організації, і їх дуже багато. Головне — не зневірюватися. Звертайтеся по допомогу, бо ви важливі”, — каже психологиня.

Як розмовляти з рідними, які не хочуть евакуюватися

Часто виникають ситуації, коли важко не самому наважитись на евакуацію, а вмовити на переїзд рідних. Найважче зміни приймають люди старшого віку. Тому з ними потрібно налагодити правильну комунікацію.

Психологиня Олена Рижа має досвід роботи з людьми старшого віку, які відмовлялися від евакуації. Вона каже, що прості вмовляння, на кшталт “треба виїжджати, бо тут небезпечно”, з ними не діють. У розмові з людьми старшого віку потрібно не сперечатися з їхніми емоціями і детально розповідати, що їх чекає після евакуації. Бо в них є дуже великий страх невизначеності і втрати свого звичного буденного життя.

“Я пам’ятаю, що логічні аргументи — там буде краще, безпечніше — не працювали. Спочатку треба хоча б визнати їхні почуття. Не говорити: “Чого ти переживаєш, там буде краще”, а визнавати: “Я розумію, що це складно”, не потрібно сперечатися з їхніми емоціями. Також не треба поспішати переконувати. Наприклад, ми запитували людей, що їх лякає в переїзді і вони починали це проговорювати, озвучувати всі проблеми і переживання. Після цього ми питали: “А що ми можемо зробити, щоб вам було хоч трошки легше?”. І коли ми почали підсвічувати це все — де будуть лікарня, магазин, який вигляд має житло, в яке ми хочемо людину переселити, де саме вони житимуть — тоді завдяки цій мінімальній визначеності, відчуттю контролю було легше переконати виїхати. Тому з людьми старшого віку потрібно говорити тільки так: прямо описувати, де вони будуть. Бо якщо приїхати і просто сказати: “Виїжджайте”, це не буде працювати. Таким чином ми забираємо право вибору і це дуже лякає”, — пояснює психологиня Олена Рижа.

Повторна евакуація часто означає нові матеріальні втрати, невизначеність і необхідність знову починати життя на новому місці. Втім, як наголошує психологиня Олена Рижа, важливо пам’ятати, що рішення виїхати — це не відмова від комфорту, а турбота про власну безпеку та майбутнє. Страх, який виникає перед змінами, є природною реакцією на складні обставини. Головне — не залишатися з ним наодинці та шукати підтримку.

Читайте також:

• Синдром відкладеного життя та фонова тривога: психологиня Юлія Сирота розповіла з якими труднощами стикаються ВПО найчастіше
• “Не плач, у тебе ж діти!”: як суспільство нав’язує моделі поведінки в горі та що радить психологиня
• Чому евакуація з Донеччини стає складнішою: у “Пролісці” назвали дві причини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!