Бахмут з наголосом на “У” отримав славу міста-фортеці, тут вже декілька місяців підряд безрезультатно російські війська штурмують ЗСУ. Проте місто тримається, Бахмут живе й продовжуватиме живе попри все. Російська пропаганда вперто продовжує називати Бахмут — Артемівськом, поширюючи таку назву в маси. Частково й серед місцевих мешканців можна почути назву саме Артемівськ, а не Бахмут.

Чи доречно називати так місто й звідки взялася назва Артемівськ — пояснює Ігор Корнацький, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею.

Бахмут, а не Артемівськ

Бахмут мав назву Артемівськ в період з у 1924 по 2016 роки, таке найменування місту дали на честь російського революціонера Федора Сергєєва, якого місцеві знали як “Артема”, чоловік працював в Бахмуті декілька місяців і особливими заслугами не відзначився. “Артем” загинув у залізничній катастрофі, й через три роки після його смерті влада вирішила увіковічити пам’ять російського робітника.

В місті, на центральній Площі Бахмута, навіть відкрили монумент присвячений його постаті Пам’ятник створив скульптор Іван Каваларідзе у стилі кубізму. До слова інший подібний монумент, досі стоїть у Святогірську на горі “Артема”, зазначає Ігор Корнацький.

Під час відкриття памятника у Бахмуті відбувся багатотисячний мітинг, й було вирішено перейменувати місто на честь “Артема”, як “совєтського вождя пролетаріату Донбасу”

“Питання про перейменування міста було вирішено ще в 2016 році в процесі декомунізації, коли Верховна Рада ухвалила рішення повернути історичну назву міста — Бахмут”, — розповідає завідувач відділу музею.

Чи доречно називати Бахмут радянською назвою?

На думку історика, сьогодні недоречно називати Бахмут радянською назвою.

“В наш час, коли всі радянські наративи переглядаються, коли заборонена символіка нацистського та комуністичного режимів, вживання старої радянської назви недоречне, але багато людей за старою звичкою називають місто — Артемівськом. Хоча поступово такі назви відходять у минуле й в пам’яті людей”, — розмірковує Ігор Корнацький.

Історик зауважує, що раніше Маріуполь носив назву “Жданове”, а Луганськ “Ворошиловградом”, але зараз ці міста так не називать.

Повернення Бахмуту історичної назви

За словами Ігоря Корнацького суперечки про повернення Бахмуту історичної назви серед громадськості були ще раніше, зокрема, в 2015 році, коли почали зносити пам’ятки комуністичному режиму в Бахмуті.

“Повернення Бахмуту історичної назви — це відносно свіжа новина, бо відбулося перейменування в роки збройного конфлікту на Донеччині. Тому, опоненти влади, Майдану і тих змін, які відбулися в Україні, продовжували називати Бахмут саме Артемівськом. Так само діє зараз радянська пропаганда в часи повномасштабної війни”, — пояснює пан Ігор.

Бахмутяни зробили свій вибір в 2016 році, на голосуванні міська рада повернула місту назву Бахмут, а у лютому Верховна Рада остаточно затвердила це перейменування.

“Процес був дуже тривалий, кожна сторона мала час висловитися, перемогла звісно позиція зґрунтована на законі заборони символіки нацистського та комуністично-тоталітарних режимів, тож назва повернулася й прижилися, але вона ніколи й не забувалася”, — резюмує бахмутський історик.

Фото: Бахмут.  IN. UA

Читайте також: День Соборності: згадуємо, як святкували в Бахмуті та як планують відзначати в Києві

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

На старих вулицях мирного Бахмута часто можна було зустріти будинки, зведених із цегли, позначеної літерою “П”. Цей знак вказував на походження матеріалу з цегельного заводу Авраама (Абрама) Григоровича Паланта — одного з підприємців, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття забезпечували будівельні потреби міста.

Детальніше про те, як з’явився завод Паланта — розповіли в Бахмутському краєзнавчому музеї.

Історія заводу Паланта в Бахмуті

Історія заводу розпочалася 27 травня 1894 року, коли Бахмутська міська дума надала Палантові в оренду ділянку землі площею понад одну десятину на південній околиці міста поблизу річки Бахмут, де працювали й інші відомі цегельно-черепичні виробництва регіону — Бадодіна, Любицького, Французова. За це щороку він мав сплачувати 90 рублів 49 копійок.

Завод працював сезонно — від весни до осені. За рік виготовлялося до мільйона цеглин, які приносили власнику від 4 500 до 7 000 рублів доходу. Постійний штат складав близько 25–30 робітників.

Продукція Паланта відрізнялася від матеріалів інших заводів доступною ціною, адже виготовлялася виключно вручну. Це робило її популярною серед місцевих мешканців та підприємців. Саме цією цеглою зведені будівлі, які залишалися частиною історичного обличчя Бахмута: католицький костел, споруди заводу “Е.М. Фарке”, шахта “Бахмутська сіль” та інша дореволюційна архітектура міста.

Завод у ХХ столітті

Завод працював безперервно до 1917 року. Після більшовицької націоналізації у 1920-му він перейшов у підпорядкування “Совнархозу”, а вже у 1923 році був остаточно закритий. У радянських довідниках того часу зазначається, що на вулиці Харківській (нині — Незалежності), неподалік станції Бахмут І, розташовувалася або одна з майстерень, або адміністративне приміщення колишнього заводу Паланта.

Історія життя Паланта

Про самого Авраама Григоровича Паланта відомо небагато. Він належав до купецького стану, був євреєм за походженням. У Бахмуті не мав значних маєтків: у 1908 році його завод оцінювався лише в 1 000 рублів. Проте в місті мешкали інші представники родини — Хаїм, Ісак та Іда Паланти. Разом вони володіли нерухомістю на вулиці Малій Харківській (тепер — Незалежності), неподалік від синагоги, розташованої за адресою: вул. Бахмутська, 1.

Читайте також:

• “Солоному карʼєру на виїзді з міста…”: бахмутянка поділилась спогадами
• “Цветмет був нашим життям”: що означав День Металурга для бахмутян
• Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів.

Розвінчуємо популярні міфи про ті часи. Для цього ми поспілкувалися із завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Аркадійовичем Корнацьким.

Звільнення Бахмута

Перед деокупацією Бахмута радянські війська захопили населені пункти на півночі, створивши противнику безпосередню загрозу. Коли загарбників притиснули, ті почали знищувати місто перед відступом. Існує думка, що тоді німці підірвали та спалили понад тисячу споруд, проте в Бахмутському краєзнавчому музеї не мають цьому підтвердження.

“Місто Бахмут, на той час Артемівськ, було звільнено частинами радянської армії. Це були 259 та 266 стрілецькі дивізії, а також танковий корпус під командуванням генерала Пушкіна. Радянські війська увійшли до міста зі східного боку. Спочатку було звільнено Забахмутку, потім центральну частину міста”, — ділиться він.

Тоді окупанти підготувалися до оборони: на підступах до міста створювалися широкі мінні поля та зводилися протитанкові перешкоди. Перші бої почалися вночі п’ятого вересня, а вже на ранок місто опинилося повністю під контролем тодішніх визволителів.

“Німецькі окупанти заздалегідь вигнали з міста частину місцевого населення у бік Часового Яру, Костянтинівки. Перед відступом окупантів відбувалося руйнування та спалення житлових будинків, промислових підприємств, всіляких установ. Центр міста був зруйнований переважно”, — поділився він.

Бахмут перед деокупацією

Проводячи паралелі з тим, що місто та його мешканці переживають зараз, Корнацький зазначає, що руйнування інфраструктури тоді не засуджувалися — це було необхідно.

“Та й під час окупації відбувалося бомбардування міста. Відомо, що бомби, які скидали на Бахмут, випустили з радянських бомбардувальників. Тоді знищили будівлю, в якій мешкали німецькі офіцери. Наразі ця вулиця називається Василя Першина, постраждали й інші об’єкти на території міста”, — розповідає історик.

Проте повідомлення про значні руйнування у місті Корнацький спростовує. За його словами, очевидно, що залишити по собі сумнозвісну “випалену землю” — вигідно. Однак більшість будинків все ж або постраждали незначно, або взагалі вистояли цілими. Набагато небезпечнішими були пожежі, які тоді використовували приблизно з тією ж метою.

“Якусь потужну масовану артилерійську підготовку, яка призвела б до значних руйнувань у Бахмуті, ми не знаходимо у спогадах очевидців. Якщо говорити саме про період визволення міста від окупанта. Натомість розповідається про підпали з боку, як і німців, так і радянської армії перед відступом. Тобто місто мало не згоріло двічі”, — додав Корнацький.

Азово-Донський банк: як врятували

На запитання журналіста про справжність знаменитої у Бахмуті легенди про безцінну пляшку самогону Ігор Аркадійович відповідає ствердно. Йдеться про випадок, коли перед відступом німців і, відповідно, руйнуванням стратегічно важливих будівель, за допомогою удачі та кмітливості вдалося врятувати одну з найкрасивіших дореволюційних будівель Бахмута — колишній Азовсько-Донський банк.

“Є історія у спогадах колишнього працівника банку, на прізвище Корзун, який на той момент був охоронцем банку. Коли палії пересувалися містом, він зміг підкупити їх пляшкою самогонки. Таким чином вони справді оминули будівлю банку стороною”, — резюмував Корнацький.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• День музеїв: які заклади існували в Бахмуті та що з ними сталося під час війни
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки: розповідаємо про цікаве

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!