Бахмут з наголосом на “У” отримав славу міста-фортеці, тут вже декілька місяців підряд безрезультатно російські війська штурмують ЗСУ. Проте місто тримається, Бахмут живе й продовжуватиме живе попри все. Російська пропаганда вперто продовжує називати Бахмут — Артемівськом, поширюючи таку назву в маси. Частково й серед місцевих мешканців можна почути назву саме Артемівськ, а не Бахмут.

Чи доречно називати так місто й звідки взялася назва Артемівськ — пояснює Ігор Корнацький, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею.

Бахмут, а не Артемівськ

Бахмут мав назву Артемівськ в період з у 1924 по 2016 роки, таке найменування місту дали на честь російського революціонера Федора Сергєєва, якого місцеві знали як “Артема”, чоловік працював в Бахмуті декілька місяців і особливими заслугами не відзначився. “Артем” загинув у залізничній катастрофі, й через три роки після його смерті влада вирішила увіковічити пам’ять російського робітника.

В місті, на центральній Площі Бахмута, навіть відкрили монумент присвячений його постаті Пам’ятник створив скульптор Іван Каваларідзе у стилі кубізму. До слова інший подібний монумент, досі стоїть у Святогірську на горі “Артема”, зазначає Ігор Корнацький.

Під час відкриття памятника у Бахмуті відбувся багатотисячний мітинг, й було вирішено перейменувати місто на честь “Артема”, як “совєтського вождя пролетаріату Донбасу”

“Питання про перейменування міста було вирішено ще в 2016 році в процесі декомунізації, коли Верховна Рада ухвалила рішення повернути історичну назву міста — Бахмут”, — розповідає завідувач відділу музею.

Чи доречно називати Бахмут радянською назвою?

На думку історика, сьогодні недоречно називати Бахмут радянською назвою.

“В наш час, коли всі радянські наративи переглядаються, коли заборонена символіка нацистського та комуністичного режимів, вживання старої радянської назви недоречне, але багато людей за старою звичкою називають місто — Артемівськом. Хоча поступово такі назви відходять у минуле й в пам’яті людей”, — розмірковує Ігор Корнацький.

Історик зауважує, що раніше Маріуполь носив назву “Жданове”, а Луганськ “Ворошиловградом”, але зараз ці міста так не називать.

Повернення Бахмуту історичної назви

За словами Ігоря Корнацького суперечки про повернення Бахмуту історичної назви серед громадськості були ще раніше, зокрема, в 2015 році, коли почали зносити пам’ятки комуністичному режиму в Бахмуті.

“Повернення Бахмуту історичної назви — це відносно свіжа новина, бо відбулося перейменування в роки збройного конфлікту на Донеччині. Тому, опоненти влади, Майдану і тих змін, які відбулися в Україні, продовжували називати Бахмут саме Артемівськом. Так само діє зараз радянська пропаганда в часи повномасштабної війни”, — пояснює пан Ігор.

Бахмутяни зробили свій вибір в 2016 році, на голосуванні міська рада повернула місту назву Бахмут, а у лютому Верховна Рада остаточно затвердила це перейменування.

“Процес був дуже тривалий, кожна сторона мала час висловитися, перемогла звісно позиція зґрунтована на законі заборони символіки нацистського та комуністично-тоталітарних режимів, тож назва повернулася й прижилися, але вона ніколи й не забувалася”, — резюмує бахмутський історик.

Фото: Бахмут.  IN. UA

Читайте також: День Соборності: згадуємо, як святкували в Бахмуті та як планують відзначати в Києві

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

У Бахмуті минулого року перейменували 106 вулиць, назви яких повʼязані з радянським минулим. Таким чином, у Бахмутській громаді, вулиця, раніше названа в честь радянського воєначальника та генерала Червоної армії — Миколи Ватутіна отримала нову назву: вулиця Героїв Небесної Сотні. Так само й провулок Ватутіна одержав нову назву: провулок Героїв Небесної Сотні. 

Детальніше про перейменування — в матеріалі Бахмут IN.UA

Хто такі Герої Небесної Сотні

“Небесна Сотня” — це збірна назва протестувальників, що брали участь в Революції гідності (кінець 2013  — лютий 2014 року) та загинули під час зіткнень із силовиками. Герої Небесної Сотні – це люди, що віддали своє життя заради майбутнього своєї країни.

За даними Українського інституту Національної пам’яті, Героями Небесної Сотні визнано 107 осіб: це українці, що приїхали до Києва з різних куточків України. Їхня мужність стала символом боротьби за гідність та свободу, зокрема свободу думки та слова. Офіційно День Героїв Небесної Сотні ушановують 20-го лютого, цей день є символічною датою кульмінацією подій на Майдані.

У Бахмуті вулиця Ватутіна існувала ще з радянських часів та довгі роки мала імʼя воєначальника та генерала червоної армії – Миколи Ватутіна. Під час дерадянізації назв вулиць у Бахмутській громаді у 2024 році, вулицю Ватутіна перейменували на вулицю Героїв Небесної Сотні. 

Зазначимо, що серед Героїв Небесної Сотні є вихідці з Донеччини, зокрема:

• Юрій Дяковський;
• Володимир Рибак;
• Іван Пантелеєв;
• Дмитро Чернявський;
• Сергій Бондарев;
• Людмила Шеремет.

Примітка. Над текстом працювала практикантка Софія Чорнобай.

Читайте також:

• Бахмутська цегла з літерою “П”: як з’явився завод Паланта
• Хто такий Борис Вальх і чому його ім’ям назвали вулицю в Бахмуті
• Вулиця імені Дмитра Самофалова: на честь кого назвали вулицю в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фотограф та мандрівник Олександр Мальон уперше приїхав до Бахмута у 2020 році без особливих очікувань. Але з перших кроків він його вразив: старовинні вулиці, тихі дворики, вражаюча архітектура й теплі усмішки містян. Бахмут став для нього відкриттям і перетворився на одне з найулюбленіших міст сходу України — місто, що залишилося в серці назавжди.

Олександр поділився у розмові з редакцією своїми спогадами про Бахмут.

Фотографією захопився з дитинства

Олександр Мальон родом з Черкаської області, зараз живе на Київщині. Фотографія й мандрівки для чоловіка хоббі, а за професією він інженер. Любов до фото у нього з дитинства — цим наш герой займається у вільний час.

“Батько в мене мав ще плівковий фотоапарат, і я захоплювався його роботою, спостерігав за ним, дивився, звідки беруться фотографії. Нерідко ми з татом залишались десь посеред ночі на кухні, де проявляли плівки, і ці фотографії друкували”, — каже пан Олександр.

Він самостійно опановував мистецтво фотографії, а з 2012 року захопився ще й краєзнавчими мандрівками по Україні. Спершу починав досліджувати свою рідну землю, Канівщину.

“Я зрозумів, що те, що було в моєму дитинстві, зникає, і захотілося, щоб це збереглось хоча б на світлинах. Взагалі, це була моя першочергова мета — фотографувати те, що може потім зникнути: старовинні будівлі, вітряки, водяні млини. Я ж інженер, тому люблю усі інженерні споруди”, — ділиться у розмові чоловік.

Так склалося, що фото та мандрівки по Україні ідеально поєдналися. Олександр їздив по різних містах та селах, де знімкував усе, що здавалося цікавим, а потім знайшов свою мандрівну компанію, і разом група складала собі маршрути.

“Так, наприклад, я в свій час дуже захопився вежами Шухова. У нас по Україні десь близько 10 таких конструкцій лишилось, які будувалися на початку XX століття. І, от, наприклад, на Донеччину ми їздили у Часів Яр двічі, бо там збереглась така вежа Шухова”, — згадує Олександр Мальон.

Саме у Часів Ярі наш герой вперше почув про Бахмут — відвідати це місто радив краєзнавець Валерій Богуненко.

“Бахмут в тій мандрівці — це було справжнє відкриття”

У жовтні 2020 року Олександр разом з групою таких самих мандрівників приїхав у Бахмут.

“Бахмут в тій мандрівці — це було справжнє відкриття, я не очікував побачити таке красиве місто. Ми приїхали туди осіннього вечора. Жили в будинку біля Азово-Донського банку, вечеряли в місцевій піцерії, а зранку вийшли на прогулянку. Й саме це найбільше залишилось в спогадах і на фотографіях. Це був туманний ранок, сонце тільки вставало. Ми ходили цими історичними вулицями, і я був вражений побаченим. Там були збережені будинки XVIII, XIX та XX століття. Вразив тоді мене будинок Окружного суду”, — ділиться спогадами мандрівник.

А ще запам’ятався, каже Олександр, центр Бахмута, де було багато історичних будівель. Хоча частина із них й була закинута, проте зберегла оригінальні вікна та двері.

“А ще згадую, ми проходили базарчик. І там бабуся винесла такі старі гранчаки (ред. стакани з гранованими ребрами). Я потім вже дізнався, що це в Бахмуті їх й робили на скляному заводі. Я ж просто не міг пройти повз цих гранчаків, купив декілька, заплатив більше грошей, бо бабуся за якусь смішну ціну пропонувала їх. Тепер ці стакани з Бахмута стоять у моїй колекції”, — говорить Олександр.

Запам’ятались черкасцю і бахмутські храми, зокрема неоготична синагога та Миколаївська церква, їх фото також є в колекції Олександра.

Фото Бахмута до війни, які Олександр зробив у місті, стали останніми в його колекції, зробленими власноруч. Зараз Бахмут окупований російськими військами, і все те, що зафіксовано на фото в цьому матеріалі, давно знищене.

“Як фанат архітектури, коли я дивився на Бахмут, то око тішилося тому, що я бачив. На жаль, я знаю, що всього того вже немає, мабуть, і в це важко повірити. Знаєте, в мене три улюблених міста Донеччини, в яких я побував: Бахмут, Часів Яр і Маріуполь”, — з теплотою резюмує Олександр.

До теми:

Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!