“Молитися потрібно завжди, особливо на війні” — історія імама Саіда Ісмагілова 

Семаковська Тетяна 11:16, 18 Січня 2023

322393937 5923644691027010 4893228175469366096 n ffc39Саід Ісмагілов за національністю татарин, раніше чоловік був імамом, головою мусульманської громади в Донецьку, а зараз допомагає вивозити з Бахмута поранених і цивільних. Про те, чи може росія спокутувати свою вину, чи є місце вірі на війні та про відсутність емпатії до ворога — читайте в матеріалі.

Батальйон ТРО

До війни Саід мав інше життя, тільки в Донецьку сім років служив імамом в мечеті. 13 років чоловік був муфтієм мусульман України.

Довідка: Імам — голова мусульманської громади, духовний керівник, людина, яка керує молитвою в мечеті.

В перший день повномасштабної війни в Україні стояли черги з добровольців в ТРО, чоловіки та жінки пішли захищати свою країну. Саід був у їхньому числі:

“У мене була така сама особиста причина піти на війну, як і у всіх людей. Ворог прийшов, він бомбить обстрілює, вбиває наших людей. Щоб врятувати наше життя, нашу свободу, наше право бути українцями, й в тому числі вільно сповідувати свою релігію — я тут. Через те що мій батьківський дім в Донецьку окупований, під час окупації в Бучі мій другий дім пограбували. Немає жодного аргументу чому ні. Всі аргументи чому так”.

Коли почалася війна Саід Ісмагілов вже був в батальйоні ТРО Київської області, командир якого дозволив екіпажу Ісмагілова вивозити поранених військових і цивільних громадян. 

Разом з побратимами він евакуював поранених з Київщини. Зокрема, людей рятували й з-під Ірпеня, міст в Романівці, який потрапив на всі міжнародні шпальти ЗМІ, також був в маршруті евакуації, каже Саід Ісмагілов.

“Ми під’їжджали туди, забирали й евакуювали людей. Як це сталося? Ми товаришували з екіпажами “ASAP Хоттабич” — це організація, яка як добровольці, як волонтери допомагають з евакуацією. Їм не вистачало автівок й вони дали нам запит на допомогу”, — пояснює чоловік.

Після цього батальйон ТРО, в якому був Саід почав вивозити цивільних, ці події були в березні 2022 року, на початку російського вторгнення. Саід з побратимами вивозив не тільки людей, але й тварин:

Наша організація зараз працює на різних лініях фронту, підсилюючи військових медиків, ми допомагаємо, бо є дуже багато поранених. Коли потрібна швидка евакуація ми працюємо”.

Читайте також: «Будемо жити як сучасний Ізраїль», — бахмутянин з позивним «Завуч» про будні війни та думки на фронті

Маршрут до Лисичанська

320562225 1211307406128796 1000677111399428936 n fb55d

 Машина, якою вивозять поранених. Фото: Фейсбук

У квітні Саід разом з побратимами вирушив до Лисичанська, звідти вивозили поранених з Сєвєродонецька, Лисичанська, Гірського, Тошківки та Новотошківського»

З того часу й по сьогодні, Саід разом з побратимами рятує життя, зараз чоловіки працюють в Бахмуті.

Про поранених повідомляють цивільні, але бувають випадки коли екіпаж їде вулицею й знаходить жертв російських обстрілів. Далі особу забирають надають домедичну допомогу та везуть в Костянтинівку.

Зараз Саід — водій в екіпажі парамедиків, разом з ним на виклик їздить ще побратим, однак й сам чоловік має навички, які допоможуть надати домедичну допомогу. 

Ми проходили курси парамедиків, навчання було вже двічі. Першого разу його проводили “Госпітальєри”, а вдруге наставниками стали закордонні інструктори, які пройшли війну в Іраці та Афганістані”, — пояснює Саід.

Віра як пропаганда на війні

311788380 5483744031717148 3728096961178034668 n 64422

Вивіз поранених. Фото: Фейсбук

Росія використовує для своєї пропаганди всі можливі способи, не останню роль в цьому відіграє й релігія, яку росіяни перекривлюють на свій лад благословляючи вбивства й війни.

Ми запитали в Саіда Ісмагілова що він думає про це:

Росія завжди віру й релігію використовувала для своїх імперських інтересів та амбіцій, так було завжди. В цьому плані нічого не змінилося, всі священнослужителі в росії: християнські, мусульманські, вони підконтрольні ФСБ, якщо не їхні працівники. Вони виконують ті накази, які вони отримують. Якщо путін каже, що треба схвалювати війну і казати, що це правильно — вони будуть так казати”.

Досвід імама

Військові капелани й священнослужителі на війні часто виконують роль психологів, саме до них за порадою звертаються бійці. Саід Ісмагілов зазначає, на війні йому  доводилось бачити різне, досвід набутий раніше допомагає залишатися стійким:

Мусульманський священник — це людина яка власноруч ховає померлих, працює з небіжчиками. Тому це викликає менше шоку й стресу, коли ти бачиш поранену людину, відірвані кінцівки чи кровотечу. Це загартовує людину бути більш стійким та спокійним, підтримувати й мотивувати інших”.

Молитися потрібно завжди

Для багатьох українців саме віра стала опорою під час війни. Саід Ісмагілов вважає, що молитися потрібно завжди, особливо на війні. За словами Саіда, інколи вдається проводити молитви в мечеті, що в Бахмуті. Нагадаємо, що росіяни частково зруйнували святиню, а навколо храму зараз величезні вирви від боєприпасів.

На війні віра людині особливо потрібна. Вона дає можливість позбавлятися від стресу, дає надію. Те, що в українців немає емпатії до ворогів — це нормальна природна річ, бо інакше ти не зможеш з ними воювати, захищатися. У ворога до нас емпатії немає взагалі. Вони цинічно нас знищують”, — каже Саід Ісмагілов.

На питання чи зможе колись росія спокутувати свою провину перед українцями імам відповідає, що це можливо у тому випадку, якщо російська федерація розпадеться, як це в свій час зробив Радянський Союз.

Втім це не все, мова має йти про звільнення всій території України, ворог має виплачувати контрибуції за руйнування і життя людей. Обов’язковим фактором є покарання військових злочинців і пропагандистів, і звичайно розвалення цього мордору, резюмує Саід Ісмагілов.

Фото: Фейсбук, Євген Тітов

Читайте також: «Бажаю побратимам, щоб їхні рідні були в безпеці»: військовий про початок війни на Донбасі, волонтерство й Старлінки

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Не хотів йти на війну, але казав хто, як не він”: історія військового Анатолія Кухаря, захисника Бахмута з Харкова

Семаковська Тетяна 15:30, 27 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

“Росіяни не очікували, що Харків дасть такий спротив. Вони думали, що їх будуть зустрічати з квітами, зустріли…”, — каже Максим Кухар, син загиблого військового Анатолія Кухаря.

Максим написав редакції з проханням розмістити петицію про присвоєння його батьку звання Героя України. Але спершу ми хочемо розповісти історію Анатолія, бо він був одним з тих, хто захищав Бахмут, а ми повинні знати своїх героїв. Підписати петицію можна за посиланням. Наразі є 11 975 голосів з 25 тисяч потрібних.

Харків дав спротив

Харків ДСНС
Харків, 6 жовтня, 2023 рік / фото ДСНС

Максимові 32 роки, він викладач у Харківському національному університеті імені міського господарства імені О. М. Бекова, студентів навчає дистанційно. У самому Харкові зараз неспокійно, каже чоловік, постійні обстріли та прильоти дають свій відбиток на місцевих, але люди продовжують ходити на роботу й місто живе.

Анатолій Кухар / фото надане сином Анатолія

Власне тут з татом Максим провів все життя, батько працював токарем. Але в 2014 році життя родини Кухарів поступово змінювалося, татові друзі пішли захищати країну на схід. А сам Анатолій був впевнений — війна почнеться у більших масштабах, питання поставало тільки — коли.

“Татові друзі розказували усі звірства, які росіяни витворяли на окупованих територіях. У 2017 році батько мені сказав, що коли почнеться повномасштабний наступ — він піде захищати батьківщину. У лютому почалися обстріли в Харкові. Тато зібрав речі, взяв військовий квиток. Спочатку сказав, що пішов на роботу, але я зразу зрозумів, куди він пішов”, — говорить Максим.

Й додає деталь про батька, каже, той був дуже відповідальним. Перед тим як піти на фронт, він попередив всіх на роботі. Разом з Анатолієм пішов його колега, а о 8:30 чоловіки вже були у воєнкоматі. Товариш батька невдовзі загинув.

Анатолій Кухар / фото надані сином Анатолія

Анатолія взяли до Нацгвардії, батальйонна бригада “Спартан”. В перші дні батько Максима захищав рідний Харків.  

“Тато розповідав, що росіяни не дуже хотіли воювати навіть на танках. Боялися наших хлопців з автоматами, танки кидали, і втікали. Опір був сильний, але й смертей було багато”, — згадує у розмові Максим.

Бахмут 

Бахмут
Так виглядає Бахмут в березні 2024 року / скриншот

Після трьох місяців служби на передовій Анатолій офіційно підписав контракт. Його відпустили на кілька днів додому. Після звільнення частини Харківщини, батька Максима відправили на Донеччину, в Бахмут. Був початок 2023 року. Бахмут поступово зменшувався. Батько Максима розповідав, що в місті було багато безпритульних тварин, а ще попри обстріли працювало кілька комунальників.

Насправді тато дуже не хотів йти на війну, але казав, що мав обов’язок. Він майже плакав, коли розказував про Бахмут. Розповідав про родину, яка залишалась в місті: батько, мати й дочка. І дочка, коли були обстріли ще по вулиці ходила. Тато пропонував вивезти їх, але люди просто не хотіли виїжджати. У Бахмуті було жахіття, багато татових побратимів там залишилося”, — згадує чоловік.

Максим з батьком / фото надані сином Анатолія

Харків’янин опинився в Бахмуті, коли основною наступальною силою там були вагнерівці. Максим згадує, за словами батька, це були найбільш професійні війська рф. Наші Сили Оборони трималися до останнього, але через неможливість захищати попередні рубежі, змушені були відступити до району Літака, а самі бої продовжувалися в приватному секторі. Це не зупиняло місцевих, вони продовжували пересуватися між домами.

Батька Максима це дивувало, але потім він говорив, що ймовірно — люди звикли до цього, бо бажання евакуюватися у них не з’являлося.

В середині січня 2023 року Анатолій отримав поранення, й мав право демобілізуватися, але не зробив цього каже Максим. Після лікування батька відправили на навчання у Великобританію, відбір там був дуже скрупульозний, але Анатолія взяли. Максим пояснює, таких людей, як його тата ще требу було пошукати. Він був лідером, добрим та чуйним до хлопців у бригаді, справжнім фахівцем, тому його й відібрали.

Підписати петицію за посиланням, наведіть камеру телефону на зображення

“Тато піклувався просто про молодих хлопців постійно. Жалко їх було. Він тренував їх, розказував, що треба, як треба. Постійно у цих окопах був. Його побратим отримав поранення. Ніхто не хотів йти за ним, а він сам пішов й людину витягнув”, — говорить стишеним голосом співрозмовник. 

Анатолія не стало 7 листопада 2023 року. Він загинув біля села Роботине, Запорізької області. Поховали Анатолія, за його бажанням, на землях його дитинства та юності, селі Борушківці Житомирської області.

“Тато написав мені, що він вийде на зв’язок, але він не вийшов. Тиждень не було жодних новин, я почекав ще пару днів, а потім написав командиру, він повідомив, що тато зник без звісти”, — каже Максим.

Свого батька він згадує з посмішкою. Каже, тато був відповідальним, сміливим і дуже рішучим, він допомагав всім навколо і зазвичай не звертав увагу на свої проблеми. Батько не хотів йти на війну, каже його син. Але не зміг вчинити інакше, казав, що хто, як не він буде захищати свою країну. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Семаковська Тетяна 18:30, 22 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за роботою мерії. Сам пан Володимир волонтерить та допомогає ЗСУ.

Наш відеооператор Роман Потапенко відвідав бахмутянина в евакуації.

Бахмутяни в евакуації

Володимир Березін у Бережани переїхав за запрошенням, сюди його запросили місцеві волонтери, які з 2014 року допомагають Збройним Силам України. Бахмутянин впевнений, аби повернутися в місто потрібно щось робити для цього, це універсальна порада для всіх переселенців.

“Коли я ввечері йду, я собі уявляю, що це Бережани це Бахмут, якби перемогла УНР в 1917 році. І у нас була би Україна, і у нас були би храми… Все воно б залишилося, те що було з 19 століття й перейшло б в 20 століття”, — каже Володимир Березін.

Волонтер впевнений, що Бахмут був, є та буде в майбутньому, а от росія своєю агресією тільки посилює українськість Донеччини.

Більше дивіться у відеосюжеті:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Володимир Березін

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за […]

Андрій Полухін та Федір Сорокін

Легше працювати з документами та спілкуватися з людьми: як активісти використовують свій досвід в ЗСУ

Активізм у цивільному житті допомагав людям розв’язувати проблеми в громадах, відстоювати свої права, шукати можливості, а також навчав лідерських якостей. Місцеві активісти завжди були залучені […]

Марія Алєкєєвич

“Наша ціль — повернути жертв теракту”: дружина військовополоненого про трагедію в Оленівці

“Я б воліла ніколи не виходити в публічний простір, якби мій чоловік не опинився там, де він є зараз. Я б не хотіла говорити з […]

Двічі переселенці: як склалася доля сім’ї, предків якої депортували на Донеччину в 50-х роках

Ірина — ВПО з Донеччини, яка зараз мешкає біля Львова. Її рідне село Верхньокам’янське зруйнували російські окупанти. За іронією долі, колись предки жінки теж стали […]

15:30, 15.03.2024 Скопіч Дмитро