Бахмутянка Анна Стрельникова до повномасштабного вторгнення жила й працювала в Бахмуті в сфері краси. Героїня закінчила Одеську школу перукарів,  Харківську барбер-школу, багато курсів з відновлення волосся, його модифікації, й мала чудову роботу. Втім, після початку війни жінці довелося евакуюватися. Чому Анна вибрала саме Канаду, яка риса притаманна канадським чоловікам та чи варто розглядати Канаду для переїзду — читайте в матеріалі.

Як обирали країну для евакуації?

Майстриня у Тернополі. Фото: особистий архів

Спочатку пані Анна евакуювалася в Тернопіль, а вже там почала замислюватися над подальшою дорогою

“Стало питання куди їхати далі. Європа не так далеко від наших сусідів доброзичливих. Мої друзі поїхали до Канади, вони поділилися досвідом і я вирішила скористатися їхнім шляхом”, — каже Анна.

Поради для тих, хто планує виїжджати до Канади

Студія пані Анни в Бахмуті. Фото: особистий архів

Підготуватися повністю до еміграції під час війни практично неможливо, каже Анна, втім є певні речі, які можуть полегшити процес переїзду.

“Люди, які збиралися й переїжджали до Канади до 24 лютого, у відносно мирний час — вони обдумували, вони робили усвідомлення рішення, вчили мову, збирали документи, шукали роботу. Ті, хто зараз приїжджає до Канади — це зовсім інша історія. Це люди, які мають друзів чи знайомих в Канаді”, — розмірковує жінка.

За словами пані Анни для того, щоб переїхати в Канаду потрібні гроші, й мова йде не про малу суму. Навіть переліт – це вже вагома частина бюджету. Крім того, перший час життя в Канаді не всім щастить швидко знайти житло чи роботу і врешті-решт себе в новій країні.

“Тут ми просто іммігранти, як і всі інші. Ми не переселенці. Якщо в Європі до українців ставляться зараз винятково, то тут ні. Канада — це країна іммігрантів”.

Пані Анна радить, тим хто все ж наважився до переїзду в Канаду наступні речі:

• Вчити мову
• Перекласти свої українські документи на англійську мову
• Ретельно зважити всі за та проти переїзду в Канаду
• Перерахувати та тверезо оцінити власний бюджет, щоб зрозуміти чи вистачить коштів на перший час
• Дати відповідь на питання  — чи готовий я братися за будь-яку роботу, щоб заробити кошти на проживання

“У мене є знайомі, які в Україні мали власну справу, а в Канаді вони наймані працівники. Якщо вище перераховане для вас нереально, вам буде складно перелаштуватися й почати з повного нуля. З України ви зможете забрати з собою тільки 30 кілограм і все, це дуже важко. Напевно, якби я знала наскільки це важко я б ще подумала, але так сталося й мені пощастило. Мене Канада прийняла, я зустрічаю дуже цікавих, гарних й добрих людей” 

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: яке воно життя в райській Греції з європейськими цінами?

Робота в Канаді

Барбершоп в Канаді, де працює майстриня з Бахмута. Фото: особистий архів

Бахмутянка зазначає, що не всім в Канаді щастить, є люди, які живуть тут декілька місяців й повертаються додому.

“Канада — це специфічна країна, вона особлива й до цього потрібно бути готовим. Мене в Канаді зустріли друзі, вони дуже допомогли. Я знайшла бюджетну кімнату для життя на другий день в країні. Мені пощастило з роботою, я розсилала резюме й моєю кандидатурою зацікавився власник барбершопу. Він запросив мене на співбесіду й допоміг мені оформити барберську ліцензію”, — пояснює майстриня.

Жінка зазначає, що українські сертифікати майстрів-перукарів в сфері краси не дійсні в Канаді. Спочатку людина може отримати тимчасову ліцензію, а потім вона складає іспит: теорія й практика, за умови успішного екзаменування фахівець отримує повну ліцензію. Тимчасова ліцензія є дуже короткостроковою, крім того, майстер з такою ліцензією отримує значно меншу заробітну плату.

“Мене взяли на повний робочий день у барбершоп, мені оформили ліцензію за тиждень, а для Канади це дуже швидко”.

Мода на бороди та спілкування з клієнтами

Канада очима бахмутянки. Фото: особистий архів

Пані Анна вже має невеликий досвід роботи в канадському барбершопі. За цей час майстриня помітила, що канадські чоловіки стрижуться рідше ніж українські, а ще полюбляють бороди:

“Канадці люблять більш довге волосся, дуже багато людей приходять просто підрівняти стрижку. Дуже багато хлопців тут, які люблять бороди, тож фахівцю потрібно вміти працювати з бородами. Це особливість така, можливо через клімат”.

Щоб адаптація до Канади була легшою важливо знати мову хоча б на базовому рівні. Пані Анна каже, що поки комунікація з клієнтами їй дається важко, проте вона кожного дня вчить мову. Втім, каже майстриня їй пощастило з колективом, вони допомагають їй тай самі клієнти, коли бачать результат роботи — залишаються задоволені.

Країна, яка не поспішає

Окрім зміни звичного устрою життя доведеться пристосуватися й до зовсім іншої ментальності. Канада — це країна, яка не поспішає, а самі канадці насолоджуються життям, вони не працюють до пізньої ночі, каже пані Анна.

“До специфіки Канади потрібно бути налаштованими, ці люди не гоняться за понтами, їм все одно в чому ходити, головне щоб було зручно. Це досить незвично для нас українців, я на це звертаю увагу, бо я пов’язана зі сферою краси”, — ділиться міркуваннями українка.

Бахмутянка додає, що переїжджаючи в нову країну, важливо не порівнювати:

“Ще тиждень тому у мене були зовсім інші думки, зараз ж я починаю насолоджуватися новим життям. Про Канаду треба читати, про Канаду треба дізнаватися, якщо вже надумали сюди переїздити”.

Фінансова частина

Анна. Фото: особистий архів героїні

Живучи в Канаді треба розуміти, що кожне місто, кожна громада  в Канаді — це окрема цивілізація й ціни на життя дуже різняться. 

“Є окремі податки, окремі правила. Тут треба дивитися на що ти згоден, щоб почати життя в Канаді. Я знімаю дуже маленьку кімнатку в Канаді, у мене не має власної кухні чи санвузла, як ми звикли. Середня вартість такого життя в Монктоні від 600 до 800 доларів. Якщо людина хоче зручності в кімнаті — це ціна від 1000 доларів. Сказати, якийсь мінімальний прайс на проживання в Канаді важко, все залежить від потреб людини”.

Також зауважує пані Анна конкретно в Монктоні дуже погано розвинена мережа громадського транспорту, тому без машини тут буде важко:

“Якщо у вас дуже маленькі діти, я б взагалі не розглядала Канаду. Складно буде знайти роботу. В такому випадку краще розглянути варіант Європи, де є дотації. В Канаді ти маєш розраховувати на власні сили”.

Читайте також: Бахмутяни за кордоном: як художник Олександр Гутиря опинився в Канаді

Допомога для українців

Робоча обстановка. Фото: особистий архів героїні

В Канаді велика українська діаспора, тож допомога для українців є, однак є й бюрократичні питання, які вирішуються не швидко. 

“Мені подобається вислів: “Інколи Бог руйнує твої плани, щоб плани не зруйнували тебе”. До будь-яких переїздів треба ставитися так, якщо це твоє  — то все буде плавно, якщо не твоє, треба шукати далі”.

В Канаді біженці можуть розраховувати на одноразову допомогу — 3 тисячі канадських доларів. Перед тим, як отримати цю допомогу потрібно оформити банківську картку й відповідні документи, це все займає час. Тому перший час людина має розраховувати на свої сили.

“Якось в канадському банку мені сказали: Канадці не для всіх однакові, якщо ти до них дружелюбний вони до тебе дружелюбні, якщо ти до них з негативом — то й вони до тебе так само ж”.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: чи варто українцям їхати в Ірландію?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Альо…Альо…й ніби не було цих майже трьох років”. Бахмутянка Анастасія Македонська літом 24 серпня 2024 року отримала найзаповітніший дзвінок від коханого, який два з половиною роки був в полоні росіян. Пара познайомилась в 2017 році, і з того часу їх стосунки пройшли чимало випробувань: відстань, війна, полон. 

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалась з бахмутянкою — розповідаємо її історію.

Весілля планували зробити в Святогірську

Анастасія народилась в Бахмуті — жила в районі Нового Ринку, навчалась в 12 школі. Батько дівчини медик, тож вона вирішила продовжити його шлях. Вступила в місцевий медичний коледж, а потім — в Краматорськ, в медичний університет.

“У мене тато працює на швидкій, він фельдшер. Крім того, у мене в родині багато лікарів, тому якось воно само собою так вийшло. Я з дитинства хотіла стати лікарем, ні для кого це не було новиною”, – пригадує в розмові дівчина.

Саме медицина допомогла Анастасії знайти кохання. Її чоловік, Родіон, з Лиману — пара познайомилась в літньому дитячому таборі. Дівчина влаштувалась туди медсестрою, перед тим попросивши маму, щоб та допомогла їй знайти роботу. Водночас Родіон з Лиману попросив свого батька знайти йому роботу в тому ж таборі.

“Коли я його побачила, в мене було відчуття, що, по-перше, я людину знаю дуже довго. Знаєте, дівчата зазвичай уявляють собі ідеального чоловіка. Родіон по всім моїм бажанням, по всім моїм критеріям був саме таким. Симпатія у нас обох була одразу, а сильні почуття з’явилися вже трохи пізніше. До кохання я дуже серйозно ставилась, бо, наприклад, в моїй родині батьки разом з 15 років”, — каже Анастасія, пригадуючи перше знайомство з Родіоном.

Три місяці Родіон та Анастасія працювали разом, приглядаючись один до одного, а наприкінці серпня зрозуміли, що хочуть бути разом. На заваді стала відстань –  

хлопець навчався в Харкові, а дівчина в Краматорську. Пара почала стосунки одразу на кілька міст: потяги, автобуси, телефонні дзвінки вечорами, переписки — так починалась історія їх кохання. Через рік стосунків Родіон освідчився коханій на її день народження.

Молодята одразу вирішили, що оплачувати весілля хочуть самостійно, тож на наступне літо поїхали в Одесу. Тут обоє почали працювати офіціантами й відкладали гроші на омріяне свято. Назбиравши грошей, Родіон та Анастасія купили собі обручки. 

“Ми замовляли обручки в Харкові, в ювеліра. Ці обручки тепер вже в нас, насправді вони весь цей час були в нас. Весілля ми планували зробити в Святогірську. Ми знайшли локацію, фотографа. Але, на жаль, через сімейні обставини в нас не вийшло відсвяткувати на той рік”, — ділиться дівчина.

“Тоді я не знала, що наша наступна зустріч буде через майже три роки”

Святкування довелося відкласти, але пара змогла жити разом, хоч і недовго — Родіону прийшла повістка на строкову службу, на 1 рік. Погодитися на ще один тривалий термін без коханого було важко, але довелося змиритися. 

“Це був 2021 рік, а в 2022 році в лютому починається війна. Родіону залишалося три місяці до демобілізації. Вона мала бути 17-го травня 2022-го року, якраз в цей день він вийшов у полон”, — розповідає Анастасія.

За час, поки Родіон був в Маріуполі, дівчина не могла часто приїжджати до коханого. Першим завадив коронавірус, адже пересування між містами було заборонено — але кілька разів пара встигла зустрітися. Вже перед повномасштабною війною Родіон поїхав у відпустку на 10 днів. На початку лютого 2022 року Анастасія прощалась з коханим у Слав’янську на вокзалі. 

“Коли Родіон був в полоні, я аналізувала ту нашу зустріч. Мені здається, я мало його обнімала, мало його цілувала. Я чітко пам’ятаю, як він поїхав, а я себе заспокоювала, що чекати залишилося лише три місяці. Тоді я не знала, що наша наступна зустріч буде через майже три роки”, — згадує дівчина.

“Збирайте речі, почалась війна”

Повномасштабну війну Анастасія зустріла у Краматорську, над її гуртожитком пролетіла ракета. Дівчина набрала Родіона телефоном, але швидко скинула дзвінок. Пригадує, що думала: коханий спить. Але Родіон в той час вже не спав, адже з другої ночі їх підняли по тривозі — Маріуполь обстрілювали росіяни, місто планували взяти в оточення.

“Коли 24-го все почалося, я прокинулася після 5-ої ранку. Дівчинка, з якою я жила на той момент, дуже плакала. Хлопець з сусідньої кімнати відкрив нам двері й сказав: “Збирайте речі, почалась війна”. Я почала дивитись новини, і там всюди були повідомлення про те, що бомблять Київ, Харків. Я зібрала речі й поїхала до батьків, в Бахмут. На той момент там було тихо”, — говорить Анастасія.

Але весною 2022 року в Бахмут почали прилітати російські ракети. Дівчина постійно була в тривозі, не могла спати — хвилювалась за коханого. 4 квітня Анастасія вирішила евакуюватися, про це її просив Родіон.

“Ми з Родіоном зідзвонювалися дуже рідко — в Маріуполі вже не було зв’язку, місто було оточене. Він кілька разів мені дзвонив, казав: “виїжджай”. 4 квітня — це був останній день, коли я була в Бахмуті — я їхала в автобусі та вдивлялася в ці будинки, в усі вулиці й дуже сильно плакала. Я мала передчуття, що це останній раз, коли я бачу це місто. Так і вийшло”, — каже вона.

Анастасія виїхала в Дніпро, і в цей час зв’язку з Родіоном практично не було. Він міг дзвонити раз в три тижні, а інколи дівчині приходило повідомлення з невідомого номера, де Родіон писав коротке повідомлення.

В січні Анастасія отримала лист з росії. Дізналась, що Родіон живий

Поступово росіяни брали Маріуполь в оточення. В березні Родіон двічі виходив на зв’язок, а потім — аж в кінці квітня. Так дівчина дізналась, що Родіон був поранений та перебував на Азовсталі. На початку травня хлопець передав, що вони чекають рішення щодо виходу з заводу. А наступне повідомлення дівчина отримала 21 липня, з Оленівки — напередодні її дня народження Родіон привітав кохану. З Оленівки чоловіка перевезли в росію. Далі була тиша. В січні 2023-го року Анастасія отримала лист з росії, з якого дізналась, що Родіон живий.

“У всіх полонених листи були майже однакові, їх вчать писати по шаблону. Там нічого не можна вказувати особистого. На той час, коли я отримала лист, я не була дружиною Родіона, а відповідати могли лише родичі, тож юридично я не мала на це права. Свій лист я підписала, як цивільна дружина. І він його отримав — і мій лист, і мами. Зараз вони у нас теж лежать вдома, він забрав їх з собою”, — пояснює дівчина.

Під час того, як Родіон був в полоні, Анастасія регулярно ходила на акції в підтримку полонених, їздила на всі зустрічі з родинами полонених, на зустрічі, які організовував Координаційний штаб. 

Родіон подзвонив Анастасії сам, спокійним голосом сказав: “Альо…”. 

“Ми зрозуміли, що якщо полонений — медійний, то це допоможе натиснути на Росію і скоріше повернути його в Україну. Чомусь тоді ми зробили такий висновок. Згодом нам сказали наші українські структури, що це не можна робити, а спитати в кого про те, чи справді ми робимо гірше, чи краще цими акціями, ми не могли. Тобто ми не розуміли цього процесу обмінів, але виконали прохання й створили інформаційну тишу. Проте результату це не дало. Батьки, жінки, дружини, сестри — всі розізлилися і ми почали знову робити великі гучні акції для того, щоб задіяти нашу владу, щоб вона розуміла, що треба щось робити, що в них немає часу зовсім”, — ділиться бахмутянка.

Вона додає, що дуже важливо підтримувати такі акції — не проходити просто повз, а стати поруч, або просто виразити підтримку. Вже зараз, коли коханий Анастасії повернувся з полону, пара разом продовжує ходити на акції.

День, коли Родіон повернувся додому, Анастасія пам’ятає дуже чітко. О 8 ранку дівчина побачила, що росіяни скинули інформацію про те, що сьогодні планується обмін строковиків на строковиків.

“Кожен обмін ти чекаєш, і потім це не стається. Ти просто вмираєш в цей день, а потім знову йдеш жити. Тому повірити в те, що там буде твій, дуже важко. Але десь о 12 дня вже почала просочуватися інформація, що справді йде обмін, що дійсно є наші строковики. Мені подзвонила мама Родіона, сказала, що їй прийшла смс-ка з Координаційного штабу, бо кожному, чий родич обмінюється, приходить смс-ка. Ми одразу почали плакати”, – пригадує дівчина.

Родіон подзвонив Анастасії сам.

“Спокійним голосом сказав: “Альо..”. Ніби й не було цих 3,5 роки. Я плакала й пищала в цю трубку, що люблю його. Бо він переживав, що я не дочекалася. І перед тим, як подзвонити мені, він спитав в мами, як там Настя. А мама йому сказала: “Настя тебе чекає, дзвони”. І він подзвонив мені. В полоні він хвилювався — насправді всі чоловіки там переживають, щоб жінки їх дочекалися. Він подзвонив й видихнув. Ми всі плакали”.

Після полону Родіон два місяці провів на реабілітації, а своє омріяне весілля, на яке очікували сім років, пара спланувала за місяць. 

“Ми вирішили, що хочемо цього свята — це біле плаття, про яке ми мріяли вже 7 років. Для мене було важливо, щоб чоловік не бачив мене у весільній сукні. Тож, вперше він мене побачив на церемонії. До нареченого мене за рук вів батько, це був найособливіший момент, дуже теплий. В цю хвилину плакав він і плакала я. Ми були разом”, — згадує з теплотою наша героїня.

Читайте також:

• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія Аліси Чумак, дружини полоненого нацгвардійця
• Вийшов живим з 6-годинного бою на Леваневського: історія військового з Бахмута
• З тіла витягли 40 осколків: як захисник Бахмута отримав поранення

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський центр професійно-технічної освіти з 2023 року працює в селищі Гоща Рівненської області. Сюди вдалося перевезти навчальне обладнання і колектив закладу, завдяки чому налагодили роботу з учнями. Наразі навчальний заклад працює в змішаному форматі і навчає дітей з Донеччини та Рівненщини. Бахмутський ЦПТО поступово розвивається на новому місці, у планах — відкрити сучасний центр для електриків і енергетиків.

Про роботу закладу, плани на майбутнє та розвиток громади, куди перемістили свою діяльність, редакції “Бахмут IN.UA” розповів директор Бахмутського центру професійно-технічної освіти Ігор Гаєвий.

Бахмутський ЦПТО, покращення і плани на майбутнє

Релокувавшись у нову громаду, навчальний заклад не просто відновив роботу, а й поступово працює над покращенням умов для своїх учнів. Першочергово у планах Бахмутського ЦПТО — створити сучасний навчальний центр для електриків і енергетиків, а також майстерню для зварників.

“По-перше, плануємо відкрити навчально-практичний центр електриків і енергетиків. Для реалізації цього проєкту нас вибрали в Міністерстві освіти. Зараз центр розбудовується, закуповується обладнання до нього. Все це буде коштувати десь біля 12 мільйонів гривень. Наразі ремонт вже практично закінчився. Також ми зараз розбудовуємо майстерню зварників. У нас є обладнання, яке ми вивезли з Бахмута, і ще нам надає обладнання Міжнародна організація ПРООН. Завдяки цьому і буде відкрита майстерня”, — розповідає директор навчального закладу Ігор Гаєвий.

Також є плани щодо покращення роботи учнівського кафе.

“У планах ще є трохи розширити наше кафе. Учні закладу можуть там харчуватися. Постійно там є пиріжки, чай, кава. Більше того, під час виробничого навчання наші учні там готують і реалізовують продукцію. Тому ми поступово покращуємо це місце, купуємо нове обладнання, наприклад, нещодавно придбали тістоміс”, — розповідає Ігор Гаєвий.

Займається Бахмутський ЦПТО й питанням розміщення учнів. Зокрема, зараз працюють над розширеннями гуртожитку. Планується, що наступного року в ньому зможуть проживати близько 120 учнів.

“У нас вже є гуртожиток. Ми оформили і оренду землі, і оренду цього будинку. На сьогодні в гуртожитку мешкають десь біля 50 дітей. На наступний рік плануємо, що буде близько 120 мешканців. Зараз для цього робляться ремонтні роботи”, — зазначає Ігор Гаєвий.

Бахмутський ЦПТО: волонтерство і розвиток громади

Педагоги й учні Бахмутського ЦПТО є соціально відповідальними, тому активно долучаються до розвитку Гощанської громади і до допомоги військовим з Бахмута і Гощі.

Серед покращень для Гощанської громади директор Бахмутського ЦПТО виділяє: учнів, які йдуть на практику в місцеві підприємства, можливості працевлаштування для місцевих жителів, і ремонти, які проводять у громаді.

“Звісно ми працюємо і для покращення громади. По-перше, ми навчаємо місцевих дітей, які потім йдуть проходити практику на підприємства, які є у громаді. По-друге, у нас є робочі місця для жителів громади. Тобто вони у нас працюють і заробляють кошти, які потім вкладають у громаду. По-третє, ремонти та все те, що ми робимо і вкладає адміністрація — це теж для покращення для громади. Ми ж також у цій громаді і живемо, і працюємо”, — розповідає Ігор Гаєвий.

Активно підтримує заклад й українських військових. Системно допомагають бійцям з Бахмута і Гощі, які захищають Україну на фронті. Допомогу надають військовим, які проходять лікування в медзакладах, і бійцям на передову.

“Ми продовжуємо нашу волонтерську роботу. Як працювали швачки, так і працюють у нас. Зокрема, постійно плетемо маскувальні сітки. Також постійно робимо різні кулінарні вироби. Їх возимо в лікарні до хлопців і на передову. Причому ми вже декілька разів на передову відвозили допомогу, це може бути різне: і кулінарні вироби, і сітки, і різна допомога. Наприклад, зовсім недавно передали хлопцям на передову генератор.

Також у нас є традиція до Дня Збройних Сил України. Цьогоріч у нас зібралися жінки і діти, які разом ліпили вареники. Ми наварили і відправили на передову хлопцям 15 відер вареників на 5 літрів. Тобто, наша допомога продовжується і навіть підвищуються темпи. Ми постійно підтримуємо наших хлопців і з Бахмута, і з Гощі, всіх, хто знаходиться на фронті”, — розповів директор Бахмутського центру професійно-технічної освіти Ігор Гаєвий.

Не забувають у навчальному закладі і про полеглих захисників. У центрі профосвіти створили стелу пам’яті, присвячену загиблим військовим з Бахмута.

Бахмутський ЦПТО, як працює зараз

Наразі Бахмутський центр професійно-технічної освіти працює в селищі Гоща. Дітей навчають у змішаному форматі, втім більша частина учнів відвідують заняття в очній формі.

Наразі в закладі навчаються 620 учнів. Це діти з Донецької області, з різних міст України та Рівненської області. Близько 40% учнів (приблизно 300 учнів) — це місцеві мешканці Гощанської громади.

Учні Бахмутського ЦПТО можуть опанувати багато технічних професій. Серед них:

• електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування/електрозварник ручного зварювання;
• електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування/електрозварник ручного зварювання;
• електрогазозварник/електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах;
• слюсар з ремонту колісних транспортних засобів/електрогазозварник;
• електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування;
• оператор з обробки інформаційного та програмного забезпечення;
• коваль ручного кування/електрозварник ручного зварювання; 
• слюсар-ремонтник/електрозварник ручного зварювання;
• кухар/кондитер; 
• маляр/штукатур; 
• швачка; 
• муляр.

З умовами вступу до Бахмутського ЦПТО можна ознайомитися в нашому матеріалі.

Читайте також:

• “Бахмут-Гоща”: на якому етапі ухвалення проєкту будівництва житла для бахмутян у Гощі
• Бахмут-Гоща: як бахмутяни можуть отримати довогоочікуване житло (Відеосюжет)
• Чи є робота для бахмутян в Гощі. Дізнавалась редакція

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!