Бахмутяни в евакуації: як перукарка з Бахмута живе й працює в Канаді

Семаковська Тетяна 15:51, 8 Лютого 2023

photo 2023 02 08 14 31 01 3bf1aБахмутянка Анна Стрельникова до повномасштабного вторгнення жила й працювала в Бахмуті в сфері краси. Героїня закінчила Одеську школу перукарів,  Харківську барбер-школу, багато курсів з відновлення волосся, його модифікації, й мала чудову роботу. Втім, після початку війни жінці довелося евакуюватися. Чому Анна вибрала саме Канаду, яка риса притаманна канадським чоловікам та чи варто розглядати Канаду для переїзду — читайте в матеріалі.

Як обирали країну для евакуації?

photo 2023 02 08 14 57 12 56953

Майстриня у Тернополі. Фото: особистий архів

Спочатку пані Анна евакуювалася в Тернопіль, а вже там почала замислюватися над подальшою дорогою

“Стало питання куди їхати далі. Європа не так далеко від наших сусідів доброзичливих. Мої друзі поїхали до Канади, вони поділилися досвідом і я вирішила скористатися їхнім шляхом”, — каже Анна.

Поради для тих, хто планує виїжджати до Канади

photo 2023 02 08 14 53 45 11677

Студія пані Анни в Бахмуті. Фото: особистий архів

Підготуватися повністю до еміграції під час війни практично неможливо, каже Анна, втім є певні речі, які можуть полегшити процес переїзду.

“Люди, які збиралися й переїжджали до Канади до 24 лютого, у відносно мирний час — вони обдумували, вони робили усвідомлення рішення, вчили мову, збирали документи, шукали роботу. Ті, хто зараз приїжджає до Канади — це зовсім інша історія. Це люди, які мають друзів чи знайомих в Канаді”, — розмірковує жінка.

За словами пані Анни для того, щоб переїхати в Канаду потрібні гроші, й мова йде не про малу суму. Навіть переліт – це вже вагома частина бюджету. Крім того, перший час життя в Канаді не всім щастить швидко знайти житло чи роботу і врешті-решт себе в новій країні.

“Тут ми просто іммігранти, як і всі інші. Ми не переселенці. Якщо в Європі до українців ставляться зараз винятково, то тут ні. Канада — це країна іммігрантів”.

Пані Анна радить, тим хто все ж наважився до переїзду в Канаду наступні речі:

  • Вчити мову
  • Перекласти свої українські документи на англійську мову
  • Ретельно зважити всі за та проти переїзду в Канаду
  • Перерахувати та тверезо оцінити власний бюджет, щоб зрозуміти чи вистачить коштів на перший час
  • Дати відповідь на питання  — чи готовий я братися за будь-яку роботу, щоб заробити кошти на проживання

“У мене є знайомі, які в Україні мали власну справу, а в Канаді вони наймані працівники. Якщо вище перераховане для вас нереально, вам буде складно перелаштуватися й почати з повного нуля. З України ви зможете забрати з собою тільки 30 кілограм і все, це дуже важко. Напевно, якби я знала наскільки це важко я б ще подумала, але так сталося й мені пощастило. Мене Канада прийняла, я зустрічаю дуже цікавих, гарних й добрих людей” 

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: яке воно життя в райській Греції з європейськими цінами?

Робота в Канаді

photo 2023 02 08 14 31 02 83438

Барбершоп в Канаді, де працює майстриня з Бахмута. Фото: особистий архів

Бахмутянка зазначає, що не всім в Канаді щастить, є люди, які живуть тут декілька місяців й повертаються додому.

“Канада — це специфічна країна, вона особлива й до цього потрібно бути готовим. Мене в Канаді зустріли друзі, вони дуже допомогли. Я знайшла бюджетну кімнату для життя на другий день в країні. Мені пощастило з роботою, я розсилала резюме й моєю кандидатурою зацікавився власник барбершопу. Він запросив мене на співбесіду й допоміг мені оформити барберську ліцензію”, — пояснює майстриня.

Жінка зазначає, що українські сертифікати майстрів-перукарів в сфері краси не дійсні в Канаді. Спочатку людина може отримати тимчасову ліцензію, а потім вона складає іспит: теорія й практика, за умови успішного екзаменування фахівець отримує повну ліцензію. Тимчасова ліцензія є дуже короткостроковою, крім того, майстер з такою ліцензією отримує значно меншу заробітну плату.

“Мене взяли на повний робочий день у барбершоп, мені оформили ліцензію за тиждень, а для Канади це дуже швидко”.

Мода на бороди та спілкування з клієнтами

photo 2023 02 08 14 31 03 a6f2c

Канада очима бахмутянки. Фото: особистий архів

Пані Анна вже має невеликий досвід роботи в канадському барбершопі. За цей час майстриня помітила, що канадські чоловіки стрижуться рідше ніж українські, а ще полюбляють бороди:

“Канадці люблять більш довге волосся, дуже багато людей приходять просто підрівняти стрижку. Дуже багато хлопців тут, які люблять бороди, тож фахівцю потрібно вміти працювати з бородами. Це особливість така, можливо через клімат”.

Щоб адаптація до Канади була легшою важливо знати мову хоча б на базовому рівні. Пані Анна каже, що поки комунікація з клієнтами їй дається важко, проте вона кожного дня вчить мову. Втім, каже майстриня їй пощастило з колективом, вони допомагають їй тай самі клієнти, коли бачать результат роботи — залишаються задоволені.

Країна, яка не поспішає

Окрім зміни звичного устрою життя доведеться пристосуватися й до зовсім іншої ментальності. Канада — це країна, яка не поспішає, а самі канадці насолоджуються життям, вони не працюють до пізньої ночі, каже пані Анна.

“До специфіки Канади потрібно бути налаштованими, ці люди не гоняться за понтами, їм все одно в чому ходити, головне щоб було зручно. Це досить незвично для нас українців, я на це звертаю увагу, бо я пов’язана зі сферою краси”, — ділиться міркуваннями українка.

Бахмутянка додає, що переїжджаючи в нову країну, важливо не порівнювати:

“Ще тиждень тому у мене були зовсім інші думки, зараз ж я починаю насолоджуватися новим життям. Про Канаду треба читати, про Канаду треба дізнаватися, якщо вже надумали сюди переїздити”.

Фінансова частина

photo 2023 02 08 14 57 15 5a14c

Анна. Фото: особистий архів героїні

Живучи в Канаді треба розуміти, що кожне місто, кожна громада  в Канаді — це окрема цивілізація й ціни на життя дуже різняться. 

“Є окремі податки, окремі правила. Тут треба дивитися на що ти згоден, щоб почати життя в Канаді. Я знімаю дуже маленьку кімнатку в Канаді, у мене не має власної кухні чи санвузла, як ми звикли. Середня вартість такого життя в Монктоні від 600 до 800 доларів. Якщо людина хоче зручності в кімнаті — це ціна від 1000 доларів. Сказати, якийсь мінімальний прайс на проживання в Канаді важко, все залежить від потреб людини”.

Також зауважує пані Анна конкретно в Монктоні дуже погано розвинена мережа громадського транспорту, тому без машини тут буде важко:

“Якщо у вас дуже маленькі діти, я б взагалі не розглядала Канаду. Складно буде знайти роботу. В такому випадку краще розглянути варіант Європи, де є дотації. В Канаді ти маєш розраховувати на власні сили”.

Читайте також: Бахмутяни за кордоном: як художник Олександр Гутиря опинився в Канаді

Допомога для українців

photo 2023 02 08 14 57 14 a03dc

Робоча обстановка. Фото: особистий архів героїні

В Канаді велика українська діаспора, тож допомога для українців є, однак є й бюрократичні питання, які вирішуються не швидко. 

“Мені подобається вислів: “Інколи Бог руйнує твої плани, щоб плани не зруйнували тебе”. До будь-яких переїздів треба ставитися так, якщо це твоє  — то все буде плавно, якщо не твоє, треба шукати далі”.

В Канаді біженці можуть розраховувати на одноразову допомогу — 3 тисячі канадських доларів. Перед тим, як отримати цю допомогу потрібно оформити банківську картку й відповідні документи, це все займає час. Тому перший час людина має розраховувати на свої сили.

“Якось в канадському банку мені сказали: Канадці не для всіх однакові, якщо ти до них дружелюбний вони до тебе дружелюбні, якщо ти до них з негативом — то й вони до тебе так само ж”.

Фото: особистий архів героїні

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: чи варто українцям їхати в Ірландію?

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Неприємно чути про проблеми, але обговорення допомагає їх вирішувати”: досвід діяльності робочої групи Вугледарської громади

Семаковська Тетяна 14:40, 26 Лютого 2024

Вугледар, або, як його називають місцеві, “Вуглик” — це невеличке місто на Донеччині. До повномасштабної війни тут проживало понад 16 тисяч людей, а зараз залишилося близько 130 осіб. Вугледар продовжує жити попри лінію фронту, яка невпинно наближається. Тим людям, які залишилися в громаді, продовжують везти гуманітарну допомогу. Авто для цих потреб вдалося отримати завдяки підтримці Мережі робочих груп з безпеки та соціальної згуртованості Донецької області.

Поспілкувавшись із Максимом Вербовським, головою Вугледарської робочої групи з безпеки та соціальної згуртованості, ділимось досвідом цієї команди та планами на майбутнє. Поговорили про те, як зараз живе місто, де його люди, та які проблеми вирішує міська влада у співпраці з робочою групою.

Вугледар: навіщо громаді казати про свої проблеми не лише у Facebook

Вугледарську робочу групу з безпеки та соціальної згуртованості створили у 2017 році. Одна з причин її заснування — це, власне, ініціатива громади та проблема комунікації з владою. Нерідко можна побачити обурливі коментарі до влади саме у дописах Facebook, а от вживу заявити про ці ж проблеми важче, бо не завжди є можливість поговорити з ОМС або немає кому це говорити.

Робоча група
Робоча група у Вугледарі допомагала людям створити майданчик для спілкування з владою

Саме тому Мережа робочих груп допомагає громадам великих та малих міст формувати групи безпеки та соціальної згуртованості, аби люди та влада могли працювати над своїми проблемами не паралельно, а разом.

“Ми хотіли почути про те, що інколи не чує влада. А от коли є взаємодія між населенням і владою — це дуже добре. На базі робочої групи ми створили цей майданчик для спілкування з населенням. У нас вийшов діалог. Так, інколи було неприємно чути про якісь проблеми, але інакше вони б не вирішилися. У першу чергу група створювалась для того, щоб розуміти, що хоче населення, та як розв’язувати ці питання”, — каже Максим Вербовський.

Вугледарська робоча група зараз починає роботу в евакуації, а в лютому 2024 року буде перше її засідання після тривалого простою.

У 2019 такі зустрічі проводили офлайн — на них запрошували місцеві навчальні заклади, громадські організації, ОСББ, представників/-ць ДСНС, поліцію, і лікарні. Люди розказували про свої проблеми та разом із робочою групою шукали рішення. Як виявилося, саме такий спосіб був найбільш ефективний. Спочатку група налічувала близько 10 людей, а в 2022 році — вже понад 20 осіб.

“На засідання приходило багато мешканців — ми інформували людей про деталі й коли воно відбудеться. Часто, найбільше людей турбувало питання безпеки, бо наші території межували із зоною бойових дій — це село Тарамчук. Тут були проблеми з вибухонебезпечними предметами, мінами, гранатами тощо. А ще людей турбували безпритульні собаки, яких потрібно було вакцинувати”, — розказує Максим Вербовський.

Як працювати з малою громадою в евакуації

Людям надають гуманітарну допомогу

У першій половині березня більша частина робочої групи евакуювалася, засідання проводили онлайн. Група значно зменшилася, бо люди виїхали за кордон, але ті, хто залишися, продовжували працювати. В більшості допомагали вугледарцям, які залишилися в місті. Їжа, гігієна, буржуйки — все це доставляли автомобілем, який був придбаний за сприяння ПРООН за ініціативи робочої групи.

“Зараз в місті залишилося 130 людей, а цей автомобіль досі працює — тепер уже в іншому напрямку. Ми їздимо в села, які знаходяться під контролем України, ним розвозимо гуманітарну допомогу. Це Богоявленка, Новоукраїнка, Причистівка, Максимівка, Водяне. Починали ми возити продуктові набори та набори гігієни, а далі пішли в хід будматеріали, вода, генератори, ліхтарі, павербанки. Зараз на кожні три двори Вугледарської громади, де залишилися люди, є генератор”, — пояснює Вербовський.

Допомогу для населення отримували частково завдяки співпраці з Мережею робочих груп, які направляли запити до різних організацій та фондів.

Федір Сорокін, директор Агенції розвитку Вугледара, був відповідальний за діяльність робочої групи в плані громадської участі. Федір розказує, що для того, аби залучати громаду до змін, він разом з членами та членкинями команди проводив опитування. Так вдавалося визначити основні проблеми в громаді, серед основних було безробіття та гендерно обумовлене насильство. Відтак Агенція ініціювала відкриття прихистку для жінок, які постраждали від домашнього насильства.

А щоб розв’язувати питання з роботою для вугледарців — людей вчили писати гранти, аби створювати власні бізнеси, а також робочі місця. Завдяки Агенції вдалося налагодити контакт між громадою та владою.

Пан Федір пригадує, що не завжди легко було долучити людей до змін, бо все ще побутує думка, що “все вирішують депутати й місцева влада”. Поетапно Агенція знайомила людей з тим, як насправді працюють ОМС, хто може на них впливати, яку зарплату отримають чиновники/-ці, а коли люди краще познайомилися з цим процесом, то стали ініціативніші.

“Мені цікаво було працювати над розвитком своєї громади, бачити, як вона змінюється. Люди приходили до нашого офісу, писали у соцмережі, було помітно, що вони стали сміливіші, відвертіші, бо розуміли, що їх почують. Дуже важливо розуміти, що Агенція та робоча група не розв’язували питання за людей, ми сприяли їх вирішенню. Давали вудку, так би мовити, а не рибу. Ми розказували, як написати проєкти, які документи потрібні, освітні лекції робили, працювали з молоддю, старшокласниками й це дало свої результати, бо Вугледар розвивався”, — каже Федір Сорокін.

Зараз пріоритетним для робочої групи залишається допомога людям з Вугледару вже в евакуації, хоча це не буде легко, бо громада роз’єднана, в осередку планують долучати активістів/-ок із різних міст України, які є рупором переселенців.

Група збирає дані про кількість переселенців у різних містах, далі розглядає варіант підписання Меморандумів між ВЦА. Планують надати юридичну допомогу, особливо вугледарців турбує питання компенсації за зруйноване житло, й хоча це не зовсім напрямок діяльності робочої групи, до цього питання залучатимуть експертів/-ок.

На думку Максима Вербовського, найцінніше, що дає Мережа робочих груп Донеччини — це насамперед досвід.

“Ми можемо переймати найкращий досвід розв’язування проблем, розуміти, які рішення будуть працювати в громаді, а які ні. Також цей майданчик став такою платформою, де можуть спілкуватися напряму різні адміністрації. Саме досвід інших допомагає розуміти, як можуть працювати органи місцевого самоврядування з населенням”, — резюмує Максим Вербовський.

Федір Сорокін підтримує цю думку, директор Агенції розвитку наголошує, що робоча група стала майданчиком для змін Вугледарської громади.

Примітка. Матеріал створено в межах ініціативи “Спільноти в безпеці”, яку втілює Агенція Розвитку Вугледара за сприяння Програми розвитку ООН  (UNDP) в Україні за фінансової підтримки Європейського Союзу, наданої в межах проєкту “EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Лютий, який неможливо забути: 7 історій бахмутян до річниці вторгнення

Семаковська Тетяна 14:45, 23 Лютого 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

У лютому 2022 року росіяни почали нову фазу війни, повномасштабну. Бахмут у лютому 2022 року був ще транзитним пунктом, до якого прибували люди з інших сіл та міст. Втім тривало це недовго. Невдовзі Бахмут почали регулярно обстрілювати війська рф. Поступово 70-тисячне місто перетворювалося в руїну.

До річниці повномасштабного вторгнення ми зібрали 10 спогадів бахмутян про лютий 2022 року.

Сергій Старусєв до останнього залишався в Бахмуті

Бахмутська амбулаторія / фото з відкритих джерел

Лікар Сергій Старусєв не покинув Бахмут, коли почалася повномасштабна війна, він працював у амбулаторії й продовжував надавати людям медичну допомогу. До березня 2023 року Сергій разом з іншими медиками працював у місцевій амбулаторії №2.

“Як тільки війна почалася кожен працював по своїм амбулаторіям, потім люди почали потроху роз’їжджатися, й ближче до осені ми всі ходили в центральну лікарню, але й звідти почали евакуйовуватися. Коли нас залишилося буквально три людини – нас почали розділяти по амбулаторіях, бо вже й добиратися було складно”, — згадує Сергій Старусєв.

Весною 2023 року Сергій Старусєв евакуювався, виїздив самостійно з батьком та 30- кілограмовою собакою, бо залишатися в Бахмуті далі було вже надто небезпечно.

Театральний гурток “Фенікс” 24 мав представити прем’єру

 Тетяна Павловна-Салієва, керівниця театрального гуртка Фенікс в Бахмутському Народному домі / особистий архів

24 лютого у Бахмутському народному домі мала б бути прем’єри казки “Русалонька”, весь колектив театрального гуртка “Фенікс” довго готувався до цього дня.

Увечері 24-го лютого дзвонить мені знайома, та як нічого не сталося, просить пробачення, що не змогла прийти. – Куди прийти? – запитую її. – Ну як же, у вас прем’єра! – чутно на іншому боці.

І тиша.Скрізь сльози ледве вичавлюю з себе: сьогодні прем’єра…Таким я запам’ятала перший день війни,

Тетяна Павловна-Салієва, // керівниця театрального гуртка Фенікс в Бахмутському Народному домі згадує цей день.

Писанкар Дмитро Денисенко працював у Пункті Незламності

Писанкар Дмитро Денисенко розважав малечу в Пункті незламності / фото надане героєм

Майстер народної творчості з писанкарства Дмитро Денисенко до повномасштабного вторгнення викладав дітям образотворче мистецтво, займався писанкарством та гончарством – його роботи були відомі по всій Україні. З початком повномасштабного вторгнення чоловік не евакуювався з Бахмута, а залишився допомагати рідному місту. Він працював у Пункті незламності та побачив багато зруйнованих війною життів.

Був такий випадок, до Пункту Незламності приходила дівчинка 11 років. За тиждень перед моєю евакуацією, їхнього батька було вбито на сусідньому подвір’ї. Вже тоді ця родина евакуювалася, але можна уявити в якому стані. Смерть це така річ… це можна відчути тільки перебуваючи там. Дуже страшні речі, коли навколо всі гинуть. Війна — це страшна річ,

Дмитро Денисенко // писанкар

Волонтерка Наталія Роменська забезпечувала ЗСУ

Лялечки, які виготовляє Наталя Роменська / фото надані героїнею
Лялечки, які виготовляє Наталя Роменська / фото надані героїнею

Наталя Роменська народилася та виросла в Бахмуті. Жінка волонтерка ГО “Бахмут Український”, до останньої можливості пані Наталя залишалися в Бахмуті, щоб допомагати військовим та бахмутянам. Вона з перших днів допомагала армії, а у вільний час робила ляльки-мотанки.

Гуманітарний штаб, в якому працювала пані Наталя, розміщувався неподалік від залізнодорожного вокзалу у напівпідвальному приміщенні, сюди за допомогою приходили місцеві бахмутяни й військові. Інколи жінка сама відносила допомогу літнім людям, яким було важко самотужки дістатися до пункту. Переважно, це були люди з інвалідністю.

День, коли я могла допомогти нашим хлопцям, дати ковдри теплі, термобілизну чи їжу — я розуміла, що тут залишилися не дарма. Отакі в мене були думки,

наголошує бахмутянка // у коментарі

Медсестра Олена Воронова йшла через зруйнований міст на роботу

Олена Воронова в Бахмуті / фото надане героїнею

Бахмутянка Олена Воронова до війни працювала у Центральній міській лікарні Бахмута, медикинею. Коли почалася повномасштабна війна, героїня не евакуювалася, бо знала, що потрібна людям. Разом з родиною вона залишилась в місті, й до січня 2023 року рятувала місцевих й оборонців Бахмута.

Олена Воронова в Бахмуті жила в районі Забахмутки разом із донькою, чоловіком та батьками. Сьогодні ця частина міста тимчасово знаходиться під контролем окупантів. Міст через саму річку Бахмутка давно був підірваний, але Олена все одно йшла на роботу кожного дня.

Усі люди згуртувалися й зробили таку імпровізовану переправу через міст: накидали піддони, металевий паркан, який огороджував цей міст, шини кидали, все що могло слугувати за переправу. До мосту я їхала велосипедом, потім брала його на плече, так переходила несучи його на собі. Й так кожного дня, аж до 31 жовтня,

Олена Воронова // згадує про будні в Бахмуті

Бахмутянки Олена та Світлана проводжали людей з Бахмутського вокзалу

Бахмутський вокзал / фото надане героїнею

Світлана працювала у довідковому бюро. На Бахмутському вокзалі працювало близько 20 осіб. Всі працівники чергувалися по змінах: вечірня або ранкова. Перші дні повномасштабної війни вокзал був досить безлюдний. Працівникам було незвично без людей, проте паніки в місті не було.

24 лютого я була на роботі, мені вранці подзвонила колега й сказала: “Свєта, почалася війна”. Потім про це сказали по телевізору. Вокзал працював ще кілька днів, потім його закрили. Дуже дивно було ходити на роботу на вокзал без людей. Люди хотіли виїхати, але можливості вже не було…

Світлана  // працівниця довідкового бюро

Бахмутянка Олена раніше проживала у районі Забахмутка, а працювати на вокзалі жінка почала з 2006 року. Героїня віддала залізниці 17 років життя й жодного разу не пожаліла про свій вибір. Олена пригадує, що з початком повномасштабної фази війни в Бахмут почали приїздити біженці з Попасної. Люди розповідали моторошні речі, згадує жінка. Тоді ще ніхто не міг повірити, що така доля буде й у Бахмута.

Тетяна Шиян впустила в свій дім десятки людей

Тетяна Шиян / фото надане героїнею

Тетяна Шиян — бахмутянка, раніше жила в районі Дитячої лікарні, зараз вона розтрощена російськими окупантами. Жінка — мама трьох дітей, вона пам’ятала події 2014 року й не могла наражати малечу на небезпеку. Тож, з важким серцем героїня прийняла рішення залишити домівку й евакуюватися. Але її дім дав прихисток десяткам донеччан, які тікали від війни.

Ми вже переживали окупацію в 2014 році, тоді я поїхала в Київ. 26 лютого 2023 року я вже виїжджала з Бахмута – боялася, що росіяни можуть дуже швидко зайти в місто. Я могла не встигнути виїхати з дітьми, тому прийняла таке рішення. В моєму будинку потім жили люди з Попасної, я залишила ключі сусідам, щоб вони відкрили дім, якщо буде потрібно. Знадобилося… Мій дім був як перевалочний пункт, я навіть не знаю скільки людей там було. Одні їхали, інші приїжджали,

Тетяна Шиян // у коментарі

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Робоча група

“Неприємно чути про проблеми, але обговорення допомагає їх вирішувати”: досвід діяльності робочої групи Вугледарської громади

Вугледар, або, як його називають місцеві, “Вуглик” — це невеличке місто на Донеччині. До повномасштабної війни тут проживало понад 16 тисяч людей, а зараз залишилося […]

Річниця повномасштабного вторгнення

Лютий, який неможливо забути: 7 історій бахмутян до річниці вторгнення

У лютому 2022 року росіяни почали нову фазу війни, повномасштабну. Бахмут у лютому 2022 року був ще транзитним пунктом, до якого прибували люди з інших […]

Screenshot 345 08474

“Цікавитися історією мають всі”: вчитель історії з Бахмута про меми, диктаторів та сучасну культуру

Микита Безмен — бахмутянин, який раніше офлайн викладав історію в локальній ЗОШ №10, а зараз навчає діток онлайн. Наші читачі вже знайомі з Микитою завдяки […]

Михайло Реуцький

“Тихий” з Холодного Яру. Розповідаємо про Героя України Михайла Реуцького, який захищав Бахмут

“Я вас теж люблю” — останні слова доньки до тата. “Так банально, як в кіно”, каже Катерина Реуцька й посміхається. Вона — донька загиблого Героя […]

Олег Романенко

“Люди, ставайте до роботи, ми повернемось”: історія Олега Романенка

Ми знову поїхали в Івано-Франківськ, щоб розповісти історію ще одного бахмутянина. Сьогодні Олег Романенко живе в Івано-франківську. Якийсь час чоловік з сім’єю проживав на Львівщині, […]