Бахмутянин Олександр Гутиря переїхав в Канаду на постійне місце проживання ще в далекому 2004 році, митець живе в Торонто. Попри те, що пан Олександр вже майже 20 років проживає в Канаді, він не вважає цю країну своїм домом: “Мій дім між небом і землею”, каже художник. Про життя в Торонто, прапори ДНР та допомогу українцям — читайте в матеріалі.

Шлях до Канади

Вперше до Канади пан Олександр приїхав в 1999 році з персональною виставкою. В період 90-х років чимало людей прагнули виїхати за кордон – життя далеко за межами України здавалося б відкривало нові перспективи та можливості. Художник зазначає, що він такої мрії не мав, як і планів жити закордоном. Втім, доля склалася інакше.

“Кожна людина шукає щось ліпше. В той час був дуже складний період з творчістю, нерозуміння, що відбувалося. Хотілося поліпшити своє життя, втім я не ніколи не мав відчуття де я живу. Мешкаючи в Бахмуті і в Канаді — я був між небом і землею. Творчість вона завжди мінлива, художник може бути всюди”, — розмірковує чоловік.

Ставлення до біженців в Канаді

Полотна художника. Фото: Інстаграм

В Канаді велика українська діаспора, каже пан Олександр і загалом до біженців з України тут добре ставлення. Люди щиро допомагають й намагаються зробити так, щоб українці відчували себе комфортно в новій країні. 

“Канада дуже велика країна, еміграційна країна, я думаю, що зараз всі бачать, як багато Канада робить для України”.

Пан Гутиря наголошує, що Канада відкрита для людей, які можуть їй щось запропонувати, тобто якщо ви фахівець в якійсь сфері, вам буде значно легше знайти собі місце в житті.

Про повернення в Україну й роботу в Канаді

Полотна художника. Фото: Інстаграм

Ми вирішили дізнатися, чи не виникало в митця бажання повернутися додому після скількох років життя в Канаді:

“Був такий час, не приховуватиму. Але вік має значення, й починати постійно все заново важко. В Україні дуже цікаве мистецьке життя, більше ніж тут, ймовірно для нас. Треба розуміти, що бути народженим в Канаді, мати зв’язки — це зовсім інакше, ніж бути іммігрантом”.

В Канаді заробляти творчістю справа не з легких, каже митець. Однак, за умови, якщо людина має знайомих, певний сформований осередок — це легше.

Читайте також: Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева

Події в Бахмуті й росіяни в Канаді

Олександр Гутиря за роботою. Фото: Інстаграм

За всіма подіями, які зараз відбуваються в рідному Бахмуті чоловік стежить постійно. В домі не вимикають телевізор з новинами.

“Я засинаю з новинами, усі кого я знаю з мого оточення, стежать за новинами. Допомога йде постійно, одна з останніх моїх виставок було спрямована на допомогу ЗСУ. Канадське суспільство активно підтримує нас, у Торонто є ціла вулиця завішена нашими прапорами. В Канаді живуть люди різної національності, ось Торонто дуже поділене на райони, люди пишаються своїми прапорами й вивішують їх”, — розповідає пан Олександр.

На жаль, навіть в Канаді українці можуть зіштовхнутися з людьми, які мають відверті проросійські погляди.

“Я викреслив зі свого оточення й життя повно людей. Були білоруси, які приїхали з Ізраїлю й надcилали мені пости: “Чи хочуть росіяни війни”. Цих людей я відправляв на три букви. Нашим людям в Канаді різали колеса, кожна національність живе в своєму районі і це дуже помітно”. 

Українські продукти й прапори ДНР

В Канаді є магазини, де можна придбати українські продукти, для тих хто скучив за національною їжею.

“Є олія “Чумак”, рошенівські цукерки й вони мають попит у наших людей. Але є й російські та білоруські продукти й туди заходять люди з совку, приїжджали й з прапорами ДНР”, — каже Олександр Гутиря.

Зараз в Канаді вже заборонили паради, які влаштували росіяни на свій “день победы”.

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: яке воно життя в райській Греції з європейськими цінами?

Зв’язок з домом

На фото Наталя Жукова і Володимир Березін в Бахмутській майстерні художника (1989-2004) – добрі друзі пана Гутирі. Світлина: Фейсбук

Попри еміграцію пан Олександр продовжує підтримувати зв’язок з давніми друзями та товаришами. Днями, каже пан Олександр, він дізнався про те, що загинув місцевий Герой, Роман Стецюра. Це велике горе й складна тема, про це важко спілкуватися, зазначає художник. 

Підтримує зв’язок митець із місцевими активістами Наталею Жуковою та Володимиром Березіним.

Менталітет українців та канадців

Полотна художника. Фото: Інстаграм

За час життя в Канаді художник помітив чимало відмінностей між українцями й канадцями, зокрема й щодо привітності людей. Останнього разу Україну пан Олександр відвідував в 2019 році:

“Люди звикли до совка, це в них в голові. Я пам’ятаю 2011 рік, я стою на зупинці і там ларьок з нашим хлібом продається. Питаю продавчині, скільки коштує й вона почала кричати. Це був ранок, тобто їй ще ніхто не встиг накапати на мозок. Тут в Канаді відкриєш двері й всі тобі дякують, а в нас відчувається озлобленість”.

Чи варто їхати в Канаду?

Олександр Гутиря. Фото: Інстаграм

На це питання пан Олександр каже, що він не буде радити Канаду, адже кожен сам має розв’язувати такі важливі для себе питання.

Втім, якщо людина все ж таки обере Канаду слід розуміти, що тут треба важко працювати, щоб отримати бажаний рівень життя. Людей, які готові працювати — країна приймає й допомагає, втім треба розуміти, що тут все буде потрібно починати спочатку.

“Школа, мова, люди все інакше. Коли ми приїхали, в одному районі мою доню чіпали за волосся діти, які не бачили раніше русявого волосся. Дуже багато пар розлучаються в еміграції, легше дітям адаптуватися, дорослим важко буде”.

Фото: Фейсбук, Олександр Гутиря

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: Тетяна Даруда про виїзд в Німеччину та нове життя

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Наталя Босак — переселенка з Донеччини, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалася в Німеччину. В цій країні Європейського Союзу розпочалося нове життя — від навчання німецької для роботи провізором до регулярної допомоги ЗСУ. І важливою частиною цього темпу став біг.

Про свої спогади про Бахмут, благодійні забіги та допомогу армії Наталя Босак розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті та евакуацію

Наталя Босак — переселенка, яка народилася в Сіверську. Це місто вона пам’ятає, як маленьку та затишну локацію на Донеччині, де “всі один одного знають і допомагають”. Спочатку вона закінчила медичне училище й працювала в місцевій лікарні, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові.

За фахом провізор, вона працювала в аптеках Сіверська, а з 2012 року — в Бахмуті. До повномасштабної війни протягом п’яти років була завідувачкою аптеки “Арніка” біля поліклініки.

Бахмут для жінки став домом та частиною особистої історії: перші побачення в кінотеатрі “Побєда”, прогулянки парком, зустрічі з друзями під час новорічних свят.

Війну героїня зустріла в Бахмуті.

“На початку повномасштабної війни я була вдома, працювала. Чоловік з перших днів долучився до війська, пішов воювати, пішов добровольцем. Я продовжувала працювати“, — пригадує Наталя Босак.

Через війну жінка почала відчувати сильний страх за родину. Його пік, за словами жінки, припав на кінець березня. Саме тоді вона у компанії доньки, мами та тітки виїхали за кордон.

Зараз вони проживають у Німеччині. Героїня каже, що німці дуже допомагають, однак адаптація була складною через мову, менталітет і відсутність знайомого оточення. Вона навчається на спеціалізованому курсі німецької мови для провізорів (рівень С1). Попри нове життя за кордоном, жінка мріє повернутися в Україну:

“Це наша земля, це наше повітря, це наша атмосфера. Навіть під звуки вибухів у Лук’янівці в Києві я спала краще, ніж у Німеччині. Бо це — мій дім“, — резюмує співрозмовниця.

Перші благодійні забіги — спосіб бути ближчою до ЗСУ

Наталя Босак зізнається, що шукала спосіб підтримати чоловіка та українське військо. Саме тоді вона побачила оголошення від організації “Гуркіт”, котра збирала гроші для 109 бригади ЗСУ, в якій воював чоловік героїні.

“Це був першій мій забіг на 5 кілометрів. Дуже важко, коли ти не можеш вплинути ситуацію та змінити якісь події, які відбуваються навколо. Проте, забіги — це моє “я можу“, — додає біженка з Бахмута в Німеччині.

З того часу Наталя Босак активно долучається до благодійних забігів, намагаючись підтримати українських захисників та захисниць.

Найважчим забігом, за словами героїні, став той, який пройшов наприкінці серпня на День пам’яті загиблих військових. Тоді учасники мали роздруковані імена загиблих, про яких вони хотіли нагадати світові.

“Я бігла з ім’ям чоловіка моєї найкращої подруги на ім’я Андрій Лаврушко, який загинув під час виконання бойових дій. Залишилося двоє маленьких діток, п’ять рочків, хлопчик і дівчинка. Вони також сумують за татом. Це такий був дуже важливий для мене забіг і водночас дуже важкий. Я перші, мабуть, 15 хвилин просто плакала, тому що дуже важко було стримати емоції. Усі кроки давалися дуже важко, особливо із розумінням того, що ти був на похоронах та кожен день підтримуєш подругу“, — пригадує жінка.

Загалом Наталя Босак активно долучається до діяльності різних гуманітарних та благодійних організацій. Лише за останній час вона брала участь в:

• бігозбір “Спека-2025”, де партнери автоматично донатять за кожен подоланий кілометр;
• забіг “Чисте небо” на підтримку 1020-го зенітно-ракетного полку, де служить її чоловік;
• відкриття зборів на авто та спорядження для його підрозділу;
• участь у заходах української організації Viche в Берліні — маршах, протестах, акціях до 24 лютого та Дня Незалежності.

Тренування та фізична підготовка

Жінка бігає ще зі школи, нині — майже щодня. Каже, що для участі у благодійних забігах не потрібно бути професійним спортсменом, адже організатори продумують одразу декілька маршрутів: від 400 метрів та до 10 кілометрів.

Наталя Босак рекомендує базові речі — підтримувати власне тіло в тонусі:

“Саме елементарне – зарядка, маленькі пробіжки та обов’язково ставити собі такі цілі одразу на 5-10 кілометрів достатньо і кілометр пробігти. Головне — це відчути себе залученим. З таких маленьких справ і буде наша Україна“, — додає співрозмовниця.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• “Моя мотивація — в можливості представляти Бахмут”: історія школярки Анни Павленко, яка очолила раду лідерів учнівського самоврядування Донеччини
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині обрали нову лідерку учнівського самоврядування: 50 активних школярів із різних громад області довірили керівництво Анні Павленко з Бахмута, яка навчається в Бахмутській школі №10. Вона хоче розвивати волонтерство серед молоді та запускати ініціативи для підтримки ментального й фізичного здоров’я, а головною мотивацією називає пам’ять про рідний Бахмут.

Про свій досвід в учнівському самоврядуванні та плани на майбутні проєкти Анна Павленко розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Учениця Бахмутської школи №10 Анна Павленко

Анна Павленко народилась та зростала у Бахмуті, тут дівчинка жила до повномасштабного вторгнення. З 2022 року Анна продовжує навчання онлайн у Бахмутській школі №10, яка зараз працює в евакуації. Тут вона вчиться з 1 класу.

Героїня каже, що адаптувалась до дистанційки легко, оскільки застала таке навчання в часи пандемії коронавірусу. Найбільшим викликом для школярки став переїзд з рідного міста. 

“Через переїзд виникали труднощі, бо іноді не було бажання навчатися. Але я впоралась із цим, бо розумію, що треба йти далі з пам’яттю про рідне місто. Найважчим у переході на дистанційку, мабуть, було залучення учнів до такого ж активного навчання, як у нас було офлайн. Бо дійсно виникає проблема, коли учень, можливо через те, що чогось розуміє, закривається від класу і йому важко. Я гадаю, що більшість з цим стикалися, коли ти не розумієш, як це все працює спочатку”, — ділиться Анна Павленко.

Зараз, за словами дівчини, всі звикли до онлайн-навчання. Педагоги та активна шкільна спільнота намагаються зробити його цікавішим. Також допомагають дітям офлайн зустрічі. За словами Анни, вони з однокласниками підтримують дружні стосунки та проводять разом час.

“Оскільки ми перейшли в 10 клас, два класи об’єднали. Ми підтримуємо зв’язок, переважно онлайн. Іноді навіть маємо позашкільні зустрічі, переглядаємо разом фільми. Тобто попри переїзд та дистанційку ми досить активно підтримуємо дружнє спілкування”, — розповідає школярка.

Участь в учнівському самоврядуванні

Анна Павленко розповідає, що активно бере участь у шкільному житті з середньої ланки, долучаючись до різних заходів. Минулого року, коли вона навчалась у 9 класі, її обрали президенткою школи. На цій посаді вона перебуває і досі. Її головні обов’язки, як очільниці учнівського самоврядування, — налагодити комунікацію між вчителями та учнями та разом з педагогами створювати цікаві проєкти.

“Разом з педагогом-організатором та іншими лідерами класів ми обговорюємо як більше долучати дітей до активностей, що можна провести вже зараз, а які ініціативи запланувати на потім. Працюємо заради того, щоб школа дійсно працювала. Звичайно розуміємо, що відтворити офлайн-навчання ми не можемо, але хоча б онлайн намагаємося підтримувати колишній ритм життя. Особисто я вважаю, що комунікація між учнями й вчителями, педагогом-організатором дуже важлива. Бо ми як маленька родина, а гарна комунікація полегшує розв’язання проблем в форматі спільного обговорення і допомагає легко запровадити нові ініціативи”, — каже Анна Павленко.

За словами учениці, вчителі активно підтримують проєкти, які пропонують учні, та діляться своїм досвідом. 

“Вчителі дуже допомагають членам учнівського самоврядування. Наприклад, якщо ти працюєш з молодшими класами. У нашій школі є традиція проводити майстер-класи для молодших класів, а для старших класів ми більше проводимо психологічні зустрічі. І вчителі допомагають комунікувати з учнями різного віку, допомагають на початку нових ініціатив: пояснюють як це робиться, діляться досвідом. На мою думку, це дуже вагомий внесок від вчителів”, — ділиться президентка школи.

Окрім цього, дівчина ініціює та активно долучається й до офлайн-заходів у Дніпрі. До них вона долучає й учнів інших шкіл.

“Офлайн у нас були акції “Добрі справи для героя”. Ми в бахмутському хабі виготовляли ляльок-мотанок для захисників Бахмута. До цих акцій долучались багато людей і багато учнів з інших шкіл Бахмута. Також ми організовуємо майстер-класи для молодших учнів. Дуже часто проводимо онлайн-сесії, де ми обговорюємо проблеми і як їх вирішити, слухаємо інших учасників учнівського самоврядування, що вони бажають створити тощо. Тобто намагаємося залучати школярів за допомогою різних майстер-класів та навіть звичайних дружніх зустрічей”, — розповіла школярка.

Плани на роботу в Донецькій обласній раді лідерів учнівського самоврядування

Окрім активності у шкільному житті, Анна Павленко ще й волонтерить, зокрема, працює з дітьми з особливими освітніми потребами. Вона проводить різні тренінги для дітей як волонтерка громадської організації “Відповідальні громадяни”. 

Цього року дівчина вирішила подати свою кандидатуру на посаду очільниці Донецької обласної ради лідерів учнівського самоврядування. 20 листопада відбувся обласний збір лідерів учнівського самоврядування, де понад 50 активних школярів з усієї області обрали нових лідерів та визначили план дій. На посаду Голови обласної ради лідерів претендували 10 кандидатів, які презентували свої програми. Найкращою з них стала бахмутянка Анна Павленко.

Очільниця ради вже має плани, які хочуть втілити в цьому навчальному році. Головна мета дівчини — популяризація волонтерського руху та проєкти з підтримки ментального здоров’я.

“Хочемо запровадити проєкт “Арт-терапія єдності”, який передбачає цикл майстер-класів з малювання, музики, скрайбінгу. Також плануємо проєкт з популяризації фізичної активності, адже вона дійсно є важливою для фізичного та ментального здоров’я в умовах дистанційного навчання. Буде ще багато конкурсів, будемо заохочувати учнів створювати власні подкасти про те, як вони долають стрес і зберігають позитив. У планах є партнерство з психологами для підтримки ментального здоров’я молоді. А щоб показувати школярам важливість волонтерства і залучати їх до нових ініціатив, будемо проводити регулярні “добрі ігрові дні” в регіональних освітніх хабах”, — поділилась планами Анна Павленко.

Разом з Анною Павленко в обласній раді працюватимуть активні школярі з різних громад Донеччини. Для ефективної роботи у своїй раді вони створили декілька комітетів. Допомагатиме їм і колишній голова ради, який стане ментором для нового складу.

Анна Павленко каже, що має мотивацію продовжувати розвивати молодіжний рух. Одним з головних стимулів до роботи вона вважає можливість представляти Бахмут і бути представницею активної молоді Бахмута.

“Я дуже пишаюся тим, що маю представляти саме Бахмут на такій високій посаді. Бо я, як представниця молоді Бахмута, активно працюю заради того, щоб наше місто знали, пам’ятали та розуміли, що молодь зацікавлена в розвитку нашого регіону, і Бахмута зокрема. Тому мотивація йде саме від рідного міста, воно в мене завжди в серці і я розумію заради чого працюю. Взагалі я вважаю, що молодь Донеччини сьогодні не просто майбутнє регіону, а вона є його активним сьогоденням та незламною опорою. Бо саме молоде покоління, я вважаю, демонструє дивовижну адаптивність, непереборне прагнення до відбудови і розквіту нашого рідного краю”, — каже Анна Павленко.

Раніше редакція Бахмут IN.UA розповідала про учня Бахмутської школи №10 Пилипа Ємельянова, який виборов грант на навчання, представляючи Донеччину на всеукраїнському рівні. Історія школяра в нашому матеріалі.

Читайте також:

• Теплі спогади про дім: історія переселенки Світлани Харіної, яка оживляє локації Бахмута через ШІ
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Стипендії для дітей з Бахмута: хто отримав і за що нагородили

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!