Внутрішньо переміщені особи, які зараз проживають у Вінниці чи Вінницькій області можуть отримати грошову. Переселенці, можуть розраховувати на 5 тисяч гривень на процес пошуку житла, та ще близько 12 тисяч гривень на комунальні платежі. Грошова допомога ВПО розраховується індивідуально.
Чеська гуманітарна організація “Людина в біді” разом з фондом, який допомагає українцям підготуватися до зими пропонує грошову допомогу переселенцям. Кошти можна витрати на пошук житла або комунальні платежі.
Розмір грошової допомоги визначатиметься індивідуально. Відомо, що виділені кошти допоможуть покривати щомісячні витрати на оренду та комунальні платежі у розмірі до 12 000 гривень на місяць протягом шести місяців.
Також для домогосподарств ВПО, які планують переїхати в нове житло, передбачена додаткова виплата у розмірі 5000 гривень. У фонді пояснюють, що ця сума може бути використана на:
витрати, пов’язані з переїздом;
пошук нового житла;
оплата агентських послуг тощо.
Хто має право отримати допомогу?
Отримати кошти на житло можуть лише внутрішньо переміщені домогосподарства від трьох осіб з постраждалих територій України. Люди матимуть можливість переїхати до більш сприятливих районів в межах:
Вінницької;
Гайсинської;
Тульчинської;
Хмільницької;
Ямпільської;
Іллінецької;
Ладижинської;
Немирівської територіальних громад Вінницької області.
Зверніть увагу, що отримати кошти можуть домогосподарства, які належать до наступних категорій:
Домогосподарства ВПО, які проживали на території громад, розташованих в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації;
Домогосподарства ВПО, які знаходяться під загрозою виселення з місця тимчасового проживання, де наразі проживають;
Домогосподарства ВПО, яким загрожує виселення з їхнього поточного житла;
Домогосподарства ВПО, які проживають в незадовільних умовах (таких як, площа проживання на одного члена родини – менша ніж 7,5 м., відсутні водопостачання, санітарні умови, джерело опалення та інше).
Пріоритет у виплаті надаватимуть таким категоріям:
троє та більше дітей, віком до 18 років;
з одним опікуном або одним з батьків.
вагітних/жінок які годують;
домогосподарства, які приймають задокументованих дітей без супроводу дорослих;
маломобільних осіб, людей з хронічними захворюваннями та групою інвалідності;
домогосподарства ВПО, у яких внаслідок воєнних (бойових) дій після 24.02.2022 частково або повністю постраждало власне житло.
Також можна заповнити паперову форму анкети, яку можна отримати в центрі тимчасового проживання там, де ви мешкаєте до 10.12.2023 року включно. Після заповнення анкети з вами зв’яжуться через 30 днів після закінчення терміну реєстрації через контактний номер телефону.
Зверніть увагу, що реєстрація не гарантує отримання допомоги. Якщо у вас залишилися питання, то зверніть у Viber, Telegram, WhatsApp за номером + 38 (099) 767 37 06.
Напередодні 21 листопада, коли Україна відзначає День Гідності та Свободи, ми згадуємо події, що змінили хід нашої історії та загартували покоління борців за незалежність. Серед тих, хто відстоював український вибір ще з 2004 року, а взимку 2013–2014 років пройшов крізь газові атаки, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО, — бахмутянин Андрій Лоза.
Народжений у Бахмуті, він свідомо перейшов на українську мову в розпал Помаранчевої революції, ламаючи міфи про “російськомовний Донбас” у центрі Донецька. Згодом очолював міський осередок ВО “Свобода”, був затриманий силовиками на Водохреща 19 січня 2014 року, боронив рідну землю у складі добровольчого батальйону “Січ”, а під час повномасштабної війни став на захист Київщини.
Про першу поїздку на Майдан із 800 гривнями в кишені, жорстоке затримання на вулиці Грушевського, проросійський спротив у Бахмуті навесні 2014-го та мрію про відбудову рідного міста Андрій Лоза розповів редакції Бахмут IN.UA.
“Вийшов на перон у Києві вже українськомовним”: Помаранчева революція та робота в Донецьку
Андрій Лоза народився 1 червня 1983 року в Бахмуті, навчався у місцевій школі №13. Заклад тоді був російськомовним — українську мову та літературу викладали лише двічі на тиждень. Проте вчителька української, родом із Поділля, зуміла прищепити хлопцеві любов до рідного слова, яка згодом стала визначальною в його житті.
У 2002–2007 роках Андрій працював у Донецьку за графіком “чотири через чотири”: чотири доби в обласному центрі, чотири — вдома в Бахмуті. Працював у відомих закладах у середмісті Донецька — на бульварі Пушкіна, площі Дзержинського та в районі між “Донбас Ареною” і старим стадіоном “Челюскінців”.
Переломний момент стався восени 2004 року, у розпал Помаранчевої революції. Андрій ніколи не приховував своїх проукраїнських поглядів на роботі, тож зрештою керівництво ресторану попросило його звільнитися. Не вагаючись, із 800 гривнями в кишені він сів на потяг до Києва — вперше їхати до столиці, на Майдан.
“Саме в поїзді, в тамбурі, я згадав свою шкільну вчительку української мови з тринадцятої школи. І вирішив: усе, переходжу на українську. На перон київського вокзалу я вийшов уже українськомовним. А коли повернувся до Донецька, почав спілкуватися українською з гостями в закладі. Не розуміли мене відсотків п’ять-десять — ті, хто приїхав із росії. Усі інші чудово розуміли, ще й гарні чайові залишали. Ніякого “мовного питання” в Донецьку не існувало — це була вигадка політтехнологів“, — згадує Андрій Лоза.
“У мене не було Євромайдану — була Революція Гідності”: грудень 2013-го та Банкова
Перед початком Революції Гідності Андрій очолював бахмутський міський осередок ВО “Свобода” на громадських засадах, заробляючи на життя роботою на фермерському господарстві в Покровському. Коли наприкінці листопада 2013 року силовики жорстоко побили студентів у Києві, він разом із побратимами вирушив до столиці.
Із 1 грудня 2013 року по 19 січня 2014 року бахмутянин безвиїзно перебував у вирі протестів. Для нього ці події від самого початку мали глибший сенс, ніж просто зовнішньополітичний курс країни.
“У мене ніколи не було “Євромайдану”. Революція Гідності — це те, чого нам не вистачало, і цей гештальт досі повністю не закритий. Ще не всі розуміють, що таке гідність і власна цінність“, — наголошує чоловік.
Уже в перший день зими, 1 грудня, Андрій опинився в епіцентрі подій на вулиці Банковій — стояв безпосередньо біля того самого грейдера, коли активісти намагалися стримати людей і не допустити провокацій проти силовиків. Тоді ж він отримав своє перше “хрещення” сльозогінним газом та контузію.
Водохреща на Грушевського, побиття силовиками та Лук’янівське СІЗО
Найважчим спогадом тієї зими для Андрія стало 19 січня 2014 року — Водохреща, яке увійшло в історію Майдану як “Вогнехреща”. На той момент бахмутянин мав статус помічника народного депутата та посвідчення позаштатного кореспондента газети “Всеукраїнське об’єднання «Свобода»”, допомагаючи журналістам і стрімерам висвітлювати події наживо.
Того дня він разом із побратимами з’їздив скупатися в ополонці, вирішив кинути курити, одягнув вишиванку, а зверху — теплу куртку з капюшоном. Повернувшись на Майдан, побачив, що на вулиці Грушевського спалахнули активні сутички: силовики застосовували водомети на морозі, в повітрі літали світлошумові гранати. Андрій пішов туди, наївно розраховуючи, що журналістське посвідчення та статус помічника нардепа захистять його в межах закону.
“Мене витягли прямо з автобуса, де перебували журналісти. Люди в чорному камуфляжі без розпізнавальних знаків натягнули мені на голову капюшон, заламали руки в “ластівку” і відвели до бордюру біля Червоного корпусу університету. Почали бити ногами, вимагаючи розставити ноги. Дякувати Богу, я займався спортом: згрупувався, закрився в “замочок”, і це мене врятувало від тяжчих травм“, — розповідає Андрій.
Після затримання його близько трьох-чотирьох годин возили Києвом в автозаку. У кишені дивом залишився мобільний телефон, тож Андрій встиг зателефонувати до пресцентру Революції Гідності й повідомити, що його везуть до Деснянського райвідділу міліції. Коли автозак прибув на місце, там уже чергували адвокати та народні депутати. Попри це, за командою одного з міліцейських керівників затриманого кинули до камери, відрізавши шнурки та витягнувши пояс.
На суді взяти бахмутянина на поруки пропонували народні депутати та громадські діячі, однак суддя відправив його під варту — формальною підставою стало те, що Андрій був зареєстрований у Бахмуті (тоді Артемівську), а не в столиці.
“Спершу мене на дві доби помістили в ізолятор тимчасового тримання. Єдиний плюс, який я там отримав, — у камері була гаряча вода і я нарешті виспався після тижнів на барикадах. Потім перевели до Лук’янівського СІЗО. Хлопці в камері раділи, бо побратими з волі передавали мені сигарети, а я тримався і не курив — пообіцяв собі, що закурю лише тоді, коли вийду“, — ділиться спогадами ветеран.
У СІЗО, попри спроби тиску, Андрій відчув несподівану солідарність: навіть серед звичайних в’язнів до майданівців ставилися з повагою. А звільнення в лютому 2014 року, коли режим Януковича вже сипався, обернулося справжнім юридичним курйозом.
“Шевченківський суд змінив мені запобіжний захід на нічний домашній арешт — із десятої вечора до ранку за місцем прописки в Артемівську. Конвоїри в Києві розгубилися: вони мали везти мене під домашній арешт на Донеччину, а в країні вже тривала розв’язка, Янукович тікав із Межигір’я, і ніхто не розумів, що робити. Зрештою мене просто відпустили. Вийшовши за ворота, я, як і обіцяв, з’їв добрий шматок м’яса і закурив“, — посміхається Андрій.
Ситуація в районі Часів Яру / скриншот мапи DeepState
Російські війська намагаються просуватися поблизу Часів Яру, використовуючи малі піхотні групи та погіршення погодних умов. Одночасно окупанти посилили удари дронами по логістичних маршрутах українських військових.
Про це в ефірі “Суспільне Студія” повідомив начальник відділення комунікацій 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Іван Петричак.
Як росіяни намагаються просуватися біля Часів Яру
Найінтенсивніші бойові дії у смузі відповідальності 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила тривають у районі Часів Яру. Росіяни намагаються використовувати негоду для переміщення малими піхотними групами. Коли дощ і хмарність ускладнюють роботу повітряної розвідки, окупанти намагаються непомітно заходити на нові позиції або в тил українських військових.
Як пояснив Іван Петричак, російське командування продовжує компенсувати втрати та труднощі на полі бою кількістю залученої піхоти. Військових відправляють на завдання з обмеженим запасом боєприпасів і продовольства, а необхідне забезпечення доставляють безпілотниками.
Після проникнення на визначені ділянки частина російських військових облаштовується в підвалах та інших укриттях. Звідти вони можуть спостерігати за пересуванням українських підрозділів і передавати зібрану інформацію своєму командуванню.
Водночас українська логістика продовжує працювати, хоча забезпечувати підрозділи в умовах постійної загрози атак складно.
“Станом на зараз логістика складна, але вона потрібна, вона виконується, але на складних умовах”, — зазначив Іван Петричак.
Окрім спроб просування піхоти, російська армія нарощує використання різних засобів ураження. Йдеться про керовані авіабомби, артилерію, FPV-дрони та ударні безпілотники літакового типу. Їх застосування створює додаткові перешкоди для переміщення та постачання українських військових.
Особливу увагу, за словами представника 24-ї бригади, привертають безпілотники “Молнія”. Це відносно прості за конструкцією апарати з пінопластовими крилами, які можуть переносити вибухові пристрої. Окремі модифікації таких дронів можуть нести протитанкові міни вагою до 10 кілограмів. У новіших версіях бойове навантаження може сягати 20 кілограмів вибухівки. Якщо раніше російські військові спрямовували ці безпілотники безпосередньо на позиції українських захисників, іноді запускаючи десятки апаратів за короткий проміжок часу, то тепер їх дедалі частіше використовують для атак по тилових районах та маршрутах забезпечення.
Колишній військовий Петро Волощенко з позивним “Стоун” родом з Полтави. Чоловік воював на Бахмутському напрямку, тут він познайомився з місцевим мешканцем, 7-річним Стасиком. Дитина проживала […]
З січня 2024 року українці зможуть отримати компенсації за зроблений власним коштом ремонт житла, яке було пошкоджено внаслідок війни рф проти України. Відповідний закон (№ […]
Донецька область входить у програму компенсації єВідновлення. Так, станом на сьогодні, мешканцям регіону вже виплатили 159 мільйонів гривень. Про це повідомила Олена Шуляк, очільниця партії […]