18 квітня у світі відзначають Міжнародний день пам’яток і визначних місць. До цього дня редакція підготувала свою добірку локацій, адже Бахмут зі своєю старовинною архітектурою та культурою мав чимало визначних місць та пам’яток. Храми, будівлі, природні ландшафти — все це згадуємо в добірці.

Свято-Миколаївська церква

Свято-Миколаївська церква у Бахмуті вважалася однією з найстаріших на території Донеччини. Відомо, що дерев’яний храм побудували 1797 році, а згадка про святиню є в “Описі міста Бахмута та його повіту”, датовану 1798 роком.

У вересні 2022 року окупанти обстріляли Свято-Миколаївський храм з мінометів. Вже тоді внаслідок обстрілів був пошкоджений купол дзвіниці. Також місцеві повідомляли про те, що в дерев’яному храмі повилітали вікна, пошкоджень зазнав і фасад. У серпні 2023 року в бахмутських пабліках з’явилися кадри знищеної Свято-Миколаївської церкви.

Бахмутський вокзал

Бахмутська залізнична станція II була відкрита в 1913 році, на лінії, що зв’язала повітове місто з головними вугільними та металургійними районами промислового Донбасу. З того часу вокзал став головною залізничною брамою Бахмута.

Поруч зі станцією була розташована цегляна башта, яку використовували для заправки паровозів. Під час Другої світової війни будівлю вокзалу зруйновано, а водонапірну башту втрачено. Вдруге вокзал зруйнували росіяни під час повномасштабного вторгнення. Окупанти понівечили споруду й перетворили її на руїну.

Бахмутський Центр дітей та юнацтва

Кожен бахмутянин міг впізнати цю будівлю, блакитний колір споруди одразу привертав до себе увагу. У січні 2023 року своє сторіччя мав би відзначати Бахмутський міський Центр дітей та юнацтва, але росіяни знищили будівлю зі сторічною історією. Центр звели ще в 1880-х роках, й хоча зараз його учні продовжують навчання дистанційно, сам заклад спалений вщент.

Бахмутський коледж транспортної інфраструктури

Бахмутський залізничний коледж раніше знали, як будинок Бахмутської повітової земської управи, над яким вперше у місті було піднято український прапор. 11 листопада 1917 року в Бахмуті відбулося українське свято з приводу сформування українського військового куреня. Командиром куреня став підосавул Дубовик.

Чисельність цієї військової частини становила 800 козаків і старшин. Після молебня голова Української повітової ради Роман Ільяшенко підніс козакам прапори і звернувся до них з такою промовою:

“…Шановні брати вільні козаки України! Даю вам цього прапора рукою українського народу повіту, од якого я є представник. Ви повинні дати обіцянку, що ви будете виконувати тільки те, чого бажає народ і вимагає Українська Центральна Рада. Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад”.

Сьогодні коледж знищений російськими окупантами.

Парк “Святі Гори”

На території Бахмутського району є національний природний парк “Святі Гори”. Сюди часто їздили відпочивати на вихідні бахмутяни, тут влаштовували походи, ночівлі з палатками та просто прогулювалися. У 2008 році крейдяні гори на території парку потрапили “Сім природних чудес України”.

Але за час повномасштабного вторгнення росії парк сильно постраждав та зазнав руйнації, на відновлення екосистеми підуть десятки років, ще тривалий час тут не можна буде ходити через міни та інші вибухонебезпечні предмети залишені окупантами.

Бахмутська мечеть

У Бахмуті до повномасштабної війни мешкали різні національні меншини, серед них й мусульмани. У 2020 році в місті почали зводити першу двоповерхову мечеть, через рік на будівлю мечеті вже встановили золотий купол з півмісяцем, звершити її будівництво планували до свята Курбан-байрам у липні 2022. Однак 15 травня 2022 року внаслідок російського обстрілу снаряд потрапив у дах, а сама мечеть є зруйнованою.

Нагадаємо, що в березні 2022 року військовий ЗСУ Саід Ісмагілов прочитав біля мечеті розділ у Корані Сура #48 аль-Фатх (Перемога) під час важких боїв з російськими окупантами. Раніше чоловік був імамом, головою мусульманської громади в Донецьку.

Бахмутський міський центр культури та дозвілля імені Євгена Мартинова

Бахмутський осередок культури, який з початком повномасштабного вторгнення став великим гуманітарним пунктом. Тут бахмутяни допомогали з роздачею хліба, ховалися від обстрілів. До війни центр імені Мартинова часто влаштовував концерти, цікаві заходи, сюди любили приходити батьки з дітьми. Але у вересні 2022 року окупанти обстріляли будівлю, а згодом знищили її практично повністю.

Алея троянд

Алея Троянд — одне з улюблених місць бахмутян для відпочинку, звідси відкривався гарний вигляд на місто, а ще зовсім недалеко було Набережна. Росіяни знищили Алею, тисячі червоних, жовтих та рожевих троянд в Бахмуті залишилися лише на фотографіях та у спогадах.

Дім молитви євангельських християн-баптистів

У жовтні 2023 року виповнився 31 рік з дня відкриття в Бахмуті Дому молитви євангельських християн-баптистів. Ця споруда знаходилася за річкою Бахмуткою, по вулиці Горького, 26. Свого часу будівля була однією з найкрасивіших у місті. Росіяни значно пошкодили Дім молитви, стіни святині понівечені.

Найвища будівля в Бахмуті

Найвищою будівлею в Бахмуті був педагогічний інститут. Місцеві цю споруду називали “книжка”, бо її архітектурні форми й справді нагадували напіврозгорнуту книгу. Інститут звели в 1980-х роках. Внаслідок російських обстрілів будова практично повністю зруйнована. На останніх фото, які публікували в мережі пропагандисти, було помітно лише ледь вцілілий корпус.

Читайте також:

• Як і коли в Бахмуті намагалися встановити пам’ятник Тарасу Шевченку
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На старих вулицях мирного Бахмута часто можна було зустріти будинки, зведених із цегли, позначеної літерою “П”. Цей знак вказував на походження матеріалу з цегельного заводу Авраама (Абрама) Григоровича Паланта — одного з підприємців, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття забезпечували будівельні потреби міста.

Детальніше про те, як з’явився завод Паланта — розповіли в Бахмутському краєзнавчому музеї.

Історія заводу Паланта в Бахмуті

Історія заводу розпочалася 27 травня 1894 року, коли Бахмутська міська дума надала Палантові в оренду ділянку землі площею понад одну десятину на південній околиці міста поблизу річки Бахмут, де працювали й інші відомі цегельно-черепичні виробництва регіону — Бадодіна, Любицького, Французова. За це щороку він мав сплачувати 90 рублів 49 копійок.

Завод працював сезонно — від весни до осені. За рік виготовлялося до мільйона цеглин, які приносили власнику від 4 500 до 7 000 рублів доходу. Постійний штат складав близько 25–30 робітників.

Продукція Паланта відрізнялася від матеріалів інших заводів доступною ціною, адже виготовлялася виключно вручну. Це робило її популярною серед місцевих мешканців та підприємців. Саме цією цеглою зведені будівлі, які залишалися частиною історичного обличчя Бахмута: католицький костел, споруди заводу “Е.М. Фарке”, шахта “Бахмутська сіль” та інша дореволюційна архітектура міста.

Завод у ХХ столітті

Завод працював безперервно до 1917 року. Після більшовицької націоналізації у 1920-му він перейшов у підпорядкування “Совнархозу”, а вже у 1923 році був остаточно закритий. У радянських довідниках того часу зазначається, що на вулиці Харківській (нині — Незалежності), неподалік станції Бахмут І, розташовувалася або одна з майстерень, або адміністративне приміщення колишнього заводу Паланта.

Історія життя Паланта

Про самого Авраама Григоровича Паланта відомо небагато. Він належав до купецького стану, був євреєм за походженням. У Бахмуті не мав значних маєтків: у 1908 році його завод оцінювався лише в 1 000 рублів. Проте в місті мешкали інші представники родини — Хаїм, Ісак та Іда Паланти. Разом вони володіли нерухомістю на вулиці Малій Харківській (тепер — Незалежності), неподалік від синагоги, розташованої за адресою: вул. Бахмутська, 1.

Читайте також:

• “Солоному карʼєру на виїзді з міста…”: бахмутянка поділилась спогадами
• “Цветмет був нашим життям”: що означав День Металурга для бахмутян
• Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів.

Розвінчуємо популярні міфи про ті часи. Для цього ми поспілкувалися із завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Аркадійовичем Корнацьким.

Звільнення Бахмута

Перед деокупацією Бахмута радянські війська захопили населені пункти на півночі, створивши противнику безпосередню загрозу. Коли загарбників притиснули, ті почали знищувати місто перед відступом. Існує думка, що тоді німці підірвали та спалили понад тисячу споруд, проте в Бахмутському краєзнавчому музеї не мають цьому підтвердження.

“Місто Бахмут, на той час Артемівськ, було звільнено частинами радянської армії. Це були 259 та 266 стрілецькі дивізії, а також танковий корпус під командуванням генерала Пушкіна. Радянські війська увійшли до міста зі східного боку. Спочатку було звільнено Забахмутку, потім центральну частину міста”, — ділиться він.

Тоді окупанти підготувалися до оборони: на підступах до міста створювалися широкі мінні поля та зводилися протитанкові перешкоди. Перші бої почалися вночі п’ятого вересня, а вже на ранок місто опинилося повністю під контролем тодішніх визволителів.

“Німецькі окупанти заздалегідь вигнали з міста частину місцевого населення у бік Часового Яру, Костянтинівки. Перед відступом окупантів відбувалося руйнування та спалення житлових будинків, промислових підприємств, всіляких установ. Центр міста був зруйнований переважно”, — поділився він.

Бахмут перед деокупацією

Проводячи паралелі з тим, що місто та його мешканці переживають зараз, Корнацький зазначає, що руйнування інфраструктури тоді не засуджувалися — це було необхідно.

“Та й під час окупації відбувалося бомбардування міста. Відомо, що бомби, які скидали на Бахмут, випустили з радянських бомбардувальників. Тоді знищили будівлю, в якій мешкали німецькі офіцери. Наразі ця вулиця називається Василя Першина, постраждали й інші об’єкти на території міста”, — розповідає історик.

Проте повідомлення про значні руйнування у місті Корнацький спростовує. За його словами, очевидно, що залишити по собі сумнозвісну “випалену землю” — вигідно. Однак більшість будинків все ж або постраждали незначно, або взагалі вистояли цілими. Набагато небезпечнішими були пожежі, які тоді використовували приблизно з тією ж метою.

“Якусь потужну масовану артилерійську підготовку, яка призвела б до значних руйнувань у Бахмуті, ми не знаходимо у спогадах очевидців. Якщо говорити саме про період визволення міста від окупанта. Натомість розповідається про підпали з боку, як і німців, так і радянської армії перед відступом. Тобто місто мало не згоріло двічі”, — додав Корнацький.

Азово-Донський банк: як врятували

На запитання журналіста про справжність знаменитої у Бахмуті легенди про безцінну пляшку самогону Ігор Аркадійович відповідає ствердно. Йдеться про випадок, коли перед відступом німців і, відповідно, руйнуванням стратегічно важливих будівель, за допомогою удачі та кмітливості вдалося врятувати одну з найкрасивіших дореволюційних будівель Бахмута — колишній Азовсько-Донський банк.

“Є історія у спогадах колишнього працівника банку, на прізвище Корзун, який на той момент був охоронцем банку. Коли палії пересувалися містом, він зміг підкупити їх пляшкою самогонки. Таким чином вони справді оминули будівлю банку стороною”, — резюмував Корнацький.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• День музеїв: які заклади існували в Бахмуті та що з ними сталося під час війни
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки: розповідаємо про цікаве

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!