18 квітня у світі відзначають Міжнародний день пам’яток і визначних місць. До цього дня редакція підготувала свою добірку локацій, адже Бахмут зі своєю старовинною архітектурою та культурою мав чимало визначних місць та пам’яток. Храми, будівлі, природні ландшафти — все це згадуємо в добірці.

Свято-Миколаївська церква

Свято-Миколаївська церква у Бахмуті вважалася однією з найстаріших на території Донеччини. Відомо, що дерев’яний храм побудували 1797 році, а згадка про святиню є в “Описі міста Бахмута та його повіту”, датовану 1798 роком.

У вересні 2022 року окупанти обстріляли Свято-Миколаївський храм з мінометів. Вже тоді внаслідок обстрілів був пошкоджений купол дзвіниці. Також місцеві повідомляли про те, що в дерев’яному храмі повилітали вікна, пошкоджень зазнав і фасад. У серпні 2023 року в бахмутських пабліках з’явилися кадри знищеної Свято-Миколаївської церкви.

Бахмутський вокзал

Бахмутська залізнична станція II була відкрита в 1913 році, на лінії, що зв’язала повітове місто з головними вугільними та металургійними районами промислового Донбасу. З того часу вокзал став головною залізничною брамою Бахмута.

Поруч зі станцією була розташована цегляна башта, яку використовували для заправки паровозів. Під час Другої світової війни будівлю вокзалу зруйновано, а водонапірну башту втрачено. Вдруге вокзал зруйнували росіяни під час повномасштабного вторгнення. Окупанти понівечили споруду й перетворили її на руїну.

Бахмутський Центр дітей та юнацтва

Кожен бахмутянин міг впізнати цю будівлю, блакитний колір споруди одразу привертав до себе увагу. У січні 2023 року своє сторіччя мав би відзначати Бахмутський міський Центр дітей та юнацтва, але росіяни знищили будівлю зі сторічною історією. Центр звели ще в 1880-х роках, й хоча зараз його учні продовжують навчання дистанційно, сам заклад спалений вщент.

Бахмутський коледж транспортної інфраструктури

Бахмутський залізничний коледж раніше знали, як будинок Бахмутської повітової земської управи, над яким вперше у місті було піднято український прапор. 11 листопада 1917 року в Бахмуті відбулося українське свято з приводу сформування українського військового куреня. Командиром куреня став підосавул Дубовик.

Чисельність цієї військової частини становила 800 козаків і старшин. Після молебня голова Української повітової ради Роман Ільяшенко підніс козакам прапори і звернувся до них з такою промовою:

“…Шановні брати вільні козаки України! Даю вам цього прапора рукою українського народу повіту, од якого я є представник. Ви повинні дати обіцянку, що ви будете виконувати тільки те, чого бажає народ і вимагає Українська Центральна Рада. Я покладаю надію, що ви збережете на Україні спокій і лад”.

Сьогодні коледж знищений російськими окупантами.

Парк “Святі Гори”

На території Бахмутського району є національний природний парк “Святі Гори”. Сюди часто їздили відпочивати на вихідні бахмутяни, тут влаштовували походи, ночівлі з палатками та просто прогулювалися. У 2008 році крейдяні гори на території парку потрапили “Сім природних чудес України”.

Але за час повномасштабного вторгнення росії парк сильно постраждав та зазнав руйнації, на відновлення екосистеми підуть десятки років, ще тривалий час тут не можна буде ходити через міни та інші вибухонебезпечні предмети залишені окупантами.

Бахмутська мечеть

У Бахмуті до повномасштабної війни мешкали різні національні меншини, серед них й мусульмани. У 2020 році в місті почали зводити першу двоповерхову мечеть, через рік на будівлю мечеті вже встановили золотий купол з півмісяцем, звершити її будівництво планували до свята Курбан-байрам у липні 2022. Однак 15 травня 2022 року внаслідок російського обстрілу снаряд потрапив у дах, а сама мечеть є зруйнованою.

Нагадаємо, що в березні 2022 року військовий ЗСУ Саід Ісмагілов прочитав біля мечеті розділ у Корані Сура #48 аль-Фатх (Перемога) під час важких боїв з російськими окупантами. Раніше чоловік був імамом, головою мусульманської громади в Донецьку.

Бахмутський міський центр культури та дозвілля імені Євгена Мартинова

Бахмутський осередок культури, який з початком повномасштабного вторгнення став великим гуманітарним пунктом. Тут бахмутяни допомогали з роздачею хліба, ховалися від обстрілів. До війни центр імені Мартинова часто влаштовував концерти, цікаві заходи, сюди любили приходити батьки з дітьми. Але у вересні 2022 року окупанти обстріляли будівлю, а згодом знищили її практично повністю.

Алея троянд

Алея Троянд — одне з улюблених місць бахмутян для відпочинку, звідси відкривався гарний вигляд на місто, а ще зовсім недалеко було Набережна. Росіяни знищили Алею, тисячі червоних, жовтих та рожевих троянд в Бахмуті залишилися лише на фотографіях та у спогадах.

Дім молитви євангельських християн-баптистів

У жовтні 2023 року виповнився 31 рік з дня відкриття в Бахмуті Дому молитви євангельських християн-баптистів. Ця споруда знаходилася за річкою Бахмуткою, по вулиці Горького, 26. Свого часу будівля була однією з найкрасивіших у місті. Росіяни значно пошкодили Дім молитви, стіни святині понівечені.

Найвища будівля в Бахмуті

Найвищою будівлею в Бахмуті був педагогічний інститут. Місцеві цю споруду називали “книжка”, бо її архітектурні форми й справді нагадували напіврозгорнуту книгу. Інститут звели в 1980-х роках. Внаслідок російських обстрілів будова практично повністю зруйнована. На останніх фото, які публікували в мережі пропагандисти, було помітно лише ледь вцілілий корпус.

Читайте також:

• Як і коли в Бахмуті намагалися встановити пам’ятник Тарасу Шевченку
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Легендарний бій під Крутами — уособлює у собі героїчну історію народу України. Він насичений міфами, легендами, оспіваний українськими митцями. Україна тих часів опинилась у скрутному становищі через Першу світову війну, економічну розруху та більшовицький переворот.

Спецпроєкт Бахмут IN.UA “Перемагали раніше — переможемо зараз!”. Просто і цікаво розповідаємо про перемоги українців крізь історичний час.

Битва під Крутами

17 грудня 1917 року більшовицькі ватажки Ленін та Троцький висувають Українській Центральній Раді (вищій законодавчий орган України на той момент) ультиматум. Очільники червоного терору вимагали легалізувати більшовицькі військові загони та перестати роззброювати їх. Майбутні кати українського народу шукали привід до початку окупації України і навіть не дочекавшись відповіді, одразу почали наступ.

Більшовицька армія у кількості 26 тисяч солдат хлинула на територію України. На Київський напрям пішов у наступ командарм Муравйов з 6-тисячним загоном. Армія УНР не змогла стати на захист столиці через те, що була деморалізована війною та більшовицькою пропагандою.

На захист столиці стали учні старших класів гімназії, студенти університету та курсанти юнкерської школи. Командування загону, який налічував приблизно 500 осіб, взяв на себе старшина Аверкій Гончаренко. Юні захисники Києва окопалися біля залізничної станції Крути. Муравйов зі своєю 3-тисячною ордою підійшов 29 січня 1928 року. Запеклий бій тривав 5 годин, захисники Крут понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога поки не закінчились патрони.

За думкою різних дослідників, приблизно 400 захисників Крут загинули, але змогли загальмувати вторгнення більшовиків, вигравши для УНР тактичну перевагу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та продовжити процес формування Української Держави. Подвиг студентів, які віддали своє життя заради свободи України, став символом мужності та безмежної любові до Вітчизни.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Читайте також:

Вільна економічна зона: що це таке та приклади успішних ініціатив у світі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!