Омріяне батьківство часто буває недосяжним для багатьох чоловіків чи жінок в Україні. Тому усиновлення вже розглядають як одну з традиційних форм батьківства. Як зараз відбувається процес усиновлення та чи можуть стати батьком або матір’ю одинокий чоловік чи жінка?

Редакція звернулась до Бахмутського Управління молодіжної політики у справах дітей, дізналась статистику усиновлення від Національної соціальної сервісної служби та провела розмову з експерткою з усиновлення Оленою Ремень. 

Усиновлення, 2024: яка ситуація в Бахмуті

Станом на 25 липня 2024 року на первинному обліку служби у справах дітей Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради є 126 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

З них чотири дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, потребують влаштування до сімейних форм виховання. Водночас статистика з усиновлення не є втішною, адже протягом 2021 та 2023 років усиновили 2 дитини, їхніми батьками стали подружні пари. В 2022 та 2024 році жодна дитина не була усиновлена.

Хто може усиновити дитину?

У Бахмутському управлінні нам повідомили, що відповідно до статей 211, 212 Сімейного кодексу України, усиновити дитину може дієздатна особа, не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. 

Крім того, усиновлювачем може бути людина, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років. Прийняти дітей в родину можуть як подружжя, так й особи, які не перебувають у шлюбі, за умови, що вони є громадянами України.

Хто не може усиновити дитину?

Є люди, які відповідно до законодавства не зможуть стати усиновлювачами, нижче наводимо їх перелік:

• обмежені у дієздатності;
• визнані недієздатними;
• позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
• були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними
• батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
• перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чинаркологічному диспансері;
• зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
• не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
• мають хвороби, перелік яких затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20.08.2008 р. No 479;
• є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
• були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів,
• психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;
• не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі;
• інші особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам дитини, яка може бути влаштована в сім’ю на виховання.

Які вимоги до житла для усиновлення?

Вимоги до житла для усиновлення регулює Постанова Кабміну від 8 жовтня 2008 року, №905. Тут вказано, що українці, які хочуть усиновити дитину, повинні додати до заявки копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням. Тому, якщо ви не маєте власного житла, а орендуєте його, то вам буде достатньо надати довгостроковий договір оренди.

Вам можуть відмовити, якщо приміщення де проживатиме дитину не є у належному стані. Наприкклад, воно банально не гігієнічне, або там неможливо влаштувати місце для занять і окреме спальне місце для дитини.

Чи може одинокий чоловік або жінка усиновити дитину?

Одинока жінка або одинокий чоловік мають право бути усиновлювачами нарівні з сімейними парами. Разом з цим, згідно з ч. 2 ст. 213 Сімейного кодексу України — переважне право на усиновлення дитини має подружжя, кажуть в Бахмутському Управлінні молодіжної політики у справах дітей.

У Національній соціальній сервісній  службі нам додали, що відповідно до пункту 49 Порядку переважне право на усиновлення дитини мають її родичі, особи, у сім’ї яких виховується дитина, особи, які раніше усиновили рідного брата/сестру дитини. 

Іншим кандидатам в усиновлювачі інформація про дітей, які перебувають на місцевому обліку, надається в порядку черговості.

За статистикою служби, у першому півріччі 2021 року загалом усиновили 692 дитини, у першому півріччі 2022 року, тобто на початку повномасштабної війни, усиновили 370 дітей, далі йде поступове зростання. Наприклад, вже у першому півріччі 2023 року усиновили 400 дітей, а у першому півріччі 2024 року аж 583 дитини.

Щодо кількості охочих стати батьками маємо наступну статистику:

• 1 півріччя 2021 року — 875 подружніх пар та 220 одиноких громадян;
• 1 півріччя 2022 року — 822 подружні пари та 195 одиноких громадян;
• 1 півріччя 2023 року — 1321 подружня пара та 335 одиноких громадян;
• 1 півріччя 2024 року — 1694 подружні пари та 418 одиноких громадян.

Як бачимо, є тенденція на збільшення кількості людей, які хочуть усиновити дитину, з кожним роком вона більша, причому не тільки подружні пари хочуть стати батьками, але й одинокі люди. Більше про це ми розпитали у Олени Ремень, керівниці експертної групи з сімейних форм виховання й усиновлення Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.

Усиновлення стало традиційною формою прийняття дітей

Експертка з усиновлення Олена Ремень каже, що сьогодні усиновлення в Україні є вже доволі традиційною формою прийняття дітей. Водночас є інші форми, які дозволяють взяти дитину на виховання. Наприклад: прийомна сім’я, опіка, піклування, а якщо мова йде про тимчасове влаштування дитини, то сім’я патронатного вихователя. 

“Не зважаючи на те, що в Україні йде війна, громадян України, які хочуть усиновити дітей, стає дедалі більше. Якщо, наприклад, порівнювати ситуацію 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, і 2024, то тенденцію на усиновлення ми б могли назвати позитивною. Кількість кандидатів в усиновлювачі у нас збільшилася. Люди готові приймати дитину в свою сім’ю. Але, звичайно, не все так просто. Є і певні складнощі”, — каже експертка.

Вона пояснює, що сьогодні кількість дітей, які потребують влаштування у родини, набагато більша, ніж кількість охочих стати батьками. Йдеться про близько 15 тисяч дітей та 2 000 кандидатів в усиновлювачі. Тобто, попри те, що кандидати є і їх кількість збільшується, цих сімей недостатньо для того, щоб кожна дитина була усиновленою.

Усиновлювачі надають перевагу дітям молодшого віку

За словами пані Олени, якщо проаналізувати кейси тих людей, які подають свої документи на усиновлення, то можна побачити, що українці переважно хочуть усиновлювати дітей молодшого віку, до 6 років.

“Переважна більшість кандидатів готова усиновлювати дітей у віці до 6 років, одну дитину, інколи двох-трьох, але не часто, ну і з хорошим станом здоров’я. А серед дітей, які перебувають на обліку, якраз все навпаки. Більшість – це діти у віці старше 10 років, серед них дуже багато сімейних груп, тобто братиків, сестричок. Ну і значна частина дітей – це діти з порушеннями здоров’я, діти з інвалідністю, які потребують особливих умов виховання і догляду. На жаль, сімей, які би могли прийняти таких дітей, наразі недостатньо”, — пояснює експертка.

Міфи про усиновлення

Олена Ремень додає, що серед кандидатів в усиновлювачі є й багато одиноких людей, а твердження про те, що вони обмежені у праві на усиновлення,  є міфом.

“Дійсно, серед громадян така думка панує. На чому вона ґрунтується, сказати важко. Але якщо аналізувати процедуру  усиновлення, якою вона є в Україні, і як прописане законодавство, якими правами користуються громадяни, які хочуть усиновити дитину — то жодних обмежень чи пріоритетів за тією ознакою, перебуває людина у шлюбі чи ні, немає. Тобто, процедура усиновлення є від самого початку до її завершення абсолютно однаковою як для подружніх пар, так і для одиноких громадян”, — пояснює керівниця експертної групи з сімейних форм виховання й усиновлення Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.

Відтак, люди, які перебувають у шлюбі, подають свідоцтво про шлюб, щоб засвідчити це. Водночас якщо людина не перебуває у шлюбі, вона такого документа не подає та розпочинає процедуру усиновлення самостійно.

Навчання для тих, хто хоче усиновити дитину

І одинокі громадяни, і подружні пари в обов’язковому порядку проходять навчання за спеціальною програмою, яка готує їх до батьківства. Групи формуються змішані (подружні пари і одинокі громадяни), тобто хто подав документи, того і записують. Після навчання  людей беруть на облік в службі у справах дітей як кандидатів в усиновлювачі, якщо вони пройшли до цього етапу відбору. 

Інформацію про дітей всім кандидатам надають у порядку постановки їх на облік. Тому й пари, й одинокі люди перебувають в однакових умовах.

“Для того, щоб розширити можливості для усиновлення дітей старшого віку чи сімейних груп  — передбачили, що коли нову дитину беруть на облік, інформацію про цю дитину чи групу дітей надсилають одночасно усім кандидатам, які стоять на обліку в службі у справах дітей в певному місті чи районі. Всі одночасно дізнаються про цю дитину”, — надає приклад Олена Ремень.

Якщо люди зацікавлені, то вони впродовж двох робочих днів мають проінформувати про це службу у справах дітей, і потім вона має сформувати чергу з таких людей. Ця черга формується в порядку постановки на облік кандидатів в усиновлювачі.

Тобто, умовно кажучи, якщо, наприклад, у вашому місті на обліку є 10 кандидатів, то всі 10 отримують інформацію про дитину, але вона буде короткою. Наприклад, поставили на облік хлопчика, 7 років, братів/сестер немає. Якщо з 10, припустимо, 5 кандидатів відгукнулися і протягом двох робочих днів повідомили, що вони хочуть особисто отримати інформацію про цю дитину, от цим 5 кандидатам вже розширену інформацію про дитину (стан здоров’я, місце перебування дитини, що сталось з її біологічними батьками тощо) будуть надавати у порядку постановки їх на облік.

З якими складнощами стикаються усиновлювачі/чки?

За словами експертки, у 2022 році на певний час усиновлення в регіонах, які були наближені до зон бойових дій, фактично призупинилося. Це ухвалили не на рівні законодавства, так відбулося само собою, тому що проводити процедури було неможливо. Але поступово все почало відновлюватися, і позаяк багато людей переїхали, змінили місце свого проживання, то відповідно змінювали й процедуру.

Змінили таким чином, щоб надати можливість і переселенцям та переселенкам усиновити дитину. Передбачили також і те, що ті громадяни, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, усиновити дитину не можуть.

“Україна не може собі дозволити передати дитину на територію, яка зараз не контролюється її органами влади, і відповідно, де йде війна. Таке рішення прийнято в інтересах дітей”, — пояснює експертка.

Вона додає, що наразі не проводиться усиновлення громадянами України, які виїхали за межі України. Водночас для українців всередині країни зробили деякі поступки, нещодавно було збільшено термін дії довідки про проходження навчання. Відтак, якщо раніше він становив один рік, то зараз це вже два роки. Також збільшили термін дії документів.

До повномасштабної війни строк дії документів становив  один рік, а зараз це 18 місяців. 

Як захищають права та інтереси дитини під час усиновлення?

Насамперед, щоб діяти у інтересах дитини, є система відбору кандидатів/ток на усиновлення, пояснює Олена Ремень. Законодавство має вимоги до осіб та перелік умов, за наявності яких людина не може бути усиновлювачем.

“Також важливо й те, що для усиновлення дитини потрібна ще й згода самої дитини, якщо вона за віком і рівнем розвитку може її висловити. А діти, які виховуються в інтернатних закладах, з дуже раннього віку розуміють, що таке усиновлення. Тому що їхніх друзів, інших дітей, які виховуються в закладі, усиновлюють. . Вони постійно про це чують. Вони розуміють, де вони живуть, що у них немає тата і мами, а в інших вони є. З кожною дитиною проводиться бесіда у доступній для дитини формі, де з’ясовують, чи хоче дитина йти в ту або іншу сім’ю, чи не хоче. Ну і звичайно, якщо мова йде про дітей старшого віку, то їх навіть запрошують до суду. І суддя запитує згоду дитини на усиновлення”, — пояснює Олена Ремень.

Після усиновлення служба у справах дітей за місцем проживання сім’ї періодично відвідує її та наглядає за тим, як виховують дитину.

Поради для тих, хто хоче усиновити дитину?

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Україна для кожної дитини 💛 (@childcare_ua)

Експертка радить готуватись до усиновлення всім — і одиноким людям, і подружнім парам. Це важливо для того, аби ваше рішення було не емоційним, а усвідомленим.

“Люди мають розуміти те, що усиновлення змінить їхній спосіб життя. Після усиновлення  життя людини вже буде підпорядковане не її особистим потребам і інтересам, а потребам і інтересам дитини. І це буде не один день, а допоки дитина не виросте. Тому важливо не поспішати, максимально збирати інформацію. Зараз є така платформа “Україна для кожної дитини”, де можна ознайомитися з інформацією про усиновлення. Тут також є курс “Народжені серцем”, який я рекомендую пройти кожному, хто хоче усиновити дитину, тому що якраз цей курс, допомагає людям розібратися у власній мотивації”, — коментує пані Олена.

Майбутнім усиновлювачам/кам — як подружнім парам, так і одиноким людям також важливо заздалегідь подумати про коло підтримки. Це можуть бути батьки, родичі, друзі, знайомі тощо. Це ті люди, які допоможуть усиновлювачу/чці, якщо вона захворіє чи їй буде потрібно поїхати у відрядження тощо. 

Практикуйтеся спілкуватися з дітьми

Також пані Олена радить: якщо, скажімо, у вас є племінники/ці, то можна подоглядати дітей, аби побачити, чи вистачить вам сил та ресурсу для того, щоб прийняти дитину такою, якою вона є. Адже при усиновленні питання не лише у забезпеченні житлом та грошима, а в тому, що дитина буде зі своїми поведінковими особливостями. І всьому цьому потрібно вміти давати раду. Тому, звичайно, до цього треба готуватися.

“В обов’язковому порядку потрібно пройти загальний курс підготовки. Він, до речі, дуже змістовний, і є люди, які після навчання змінюють своє рішення та відмовляються від усиновлення. Вони починають розуміти, що не все так просто, як вони собі уявляли. Що все може бути набагато складніше. Але більшість зазвичай навпаки зміцнюються у своєму намірі. Також важливо, що люди отримують від психологів рекомендації, на що їм звернути увагу та як підготуватися. Щодо людей, які не перебувають у шлюбі, вони повинні знати, що мають такі самі права, як і подружні пари. А все інше — це тільки наявність власного ресурсу і щирого бажання для того, щоб здійснити свою мрію та усиновити дитину”, — резюмує розмову Олена Ремень.

Читайте також:

• Без громадського транспорту й роботи: чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов
• Притулок на Полтавщині: як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному селі Зайцеве і Бахмуті. Далі було фахове навчання в Донецьку і переїзд до Вінниці через війну. Зараз пані Анастасія працює літературною редакторкою у видавництві і є однією із засновниць поетичної спільноти MoodNight у Вінниці.

У розмові з редакцією Бахмут IN.UA Анастасія Саржевська поділилася своїми спогадами про Бахмут, розповіла про роботу з книгами та захоплення поезією.

“У мене завжди був привілей повернутися додому”

Анастасія Саржевська родом із села Зайцеве Бахмутського району. Дівчина навчалася у сільській школі та Бахмутській школі №5. У 16 років вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. 

Завершити навчання в Донецьку не вдалося. У 2014 році місто окупували російські бойовики і навчальний заклад був змушений евакуювати своїх студентів до Вінниці. Анастасія теж переїхала туди, але часто їздила додому. Згадує, що їй було дуже цінно мати дім, куди можна було повернутися.

“Після 2014 року мені завжди було радісно усвідомлювати, що я можу повертатися додому. Якщо порівняти, наприклад, з тоді вже окупованим Донецьком, звідки багато моїх знайомих переїхали і, на жаль, не могли поїхати додому. Хоч Бахмут після 2014 року і був прифронтовим містом, але принаймні я мала дім, куди можна було повернутися. Після 2022 року тема дому для мене складніша. Колись ці спогади, можливо, перейдуть у ностальгічну і неболючу пам’ять, але зараз сильно відчувається ця втрата”, — каже Анастасія Саржевська.

Востаннє пані Анастасія була вдома на початку 2022 року. Тоді вона з родиною, як завжди, відзначали новорічні свята у сімейному колі.

“Тоді я навіть не могла уявити, що це буде останній Новий рік вдома. Згадуючи нині ту новорічну відпустку, з’являються думки, що треба було більше побути там, більше поїхати по місту погуляти. Але тоді це так не сприймалося, то були безтурботніші часи разом з рідними”, — згадує Анастасія Саржевська.

Найбільше у Бахмуті дівчина любила його архітектуру. Загалом свій рідний край вона згадує красивим, зеленим і комфортним.

“Багато моїх знайомих, які були або жили в Бахмуті, часто описують його, як гарне, красиве і європейське місто. І я згодна з цим. Місто дійсно було дуже чисте, сучасне, при цьому було й багато старих історичних будівель. Наприклад, біля нашої п’ятої школи була синагога рожевого кольору, яку я запам’ятала дуже архітектурно красивою. Назавжди у спогадах також Нижній і Верхній парки, що біля автостанції. Це місця з дитинства, які залишалися незмінними скільки я себе пам’ятаю”, — поділилася спогадами пані Анастасія.

Робота у видавництві

Професійний шлях Анастасії Саржевської нерозривно пов’язаний із текстами. Любов до української мови в неї була зі шкільних років. Потім вона переросла у фахове навчання — дівчина вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. Завершити навчання в Донецьку завадила війна. У 2014 році університет релокувався і евакуював своїх студентів у Вінницю. 

У різний час бахмутянка працювала з текстами в соцмережах, писала статті на сайти, працювала редакторкою в ІТ-компанії. Паралельно з цим постійно відточувала навички: пройшла курси письменницької майстерності, редагування та інші курси на платформі Litosvita.

Останні майже 2 роки пані Анастасія працює літературною редакторкою і коректоркою у видавництві імені Соломії Павличко “Основи”.

“Я працюю з текстами, здебільшого з перекладними. Отримую переклади і далі починається літературне редагування тексту: це і лексика, і побудова речень, і технічні деталі. Або коректую, коли перед друком потрібно вичитати ворд, потім верстку і здати фінальний варіант книги”, — розповідає про роботу Анастасія.

Літературна спільнота і збори на ЗСУ

Свій вільний від роботи час Анастасія Саржевська присвячує творчості: пише вірші і організовує літературні читання у Вінниці. У 2021 році дівчина разом зі своєю подругою заснували спільноту MoodNight, яка об’єднала вінницьких поетів, музикантів, художників і фотографів. Сьогодні вона налічує понад 60 учасників та 5 організаторів.

“Коли ми зібрали спільноту, згодом до нас почали доєднуватися інші люди. Це були знайомі, які розповідали про нас іншим, і так поступово у нас сформувалася доволі велика спільнота. На вихідних ми збираємося на зустрічі по 10-15 людей, читаємо вірші, обговорюємо. Також у нас є спільний чат, де ми ділимося, хто що зробив, що написав і разом обговорюємо це”, — каже Анастасія Саржевська.

Головною метою спільноти є створення безпечного середовища, в якому можна показати свою творчість і обговорити літературу з однодумцями.

“Для нас було важливо, щоб люди могли показувати те, що вони пишуть, у безпечному екологічному середовищі, де більше прийняття, ніж критики. Показувати, ділитися цим, щоб можна було бачитися, спілкуватися з людьми, які теж приблизно так відчувають і пишуть. Наша спільнота це також і популяризація віршів, прози, читання і літератури загалом,  навколо цього ми і збираємося”, — розповідає Анастасія Саржевська.

***

Що головне

Щоб бджоли не порозлітались — 

Версія одного з поетів. 

«Головне дожити до вересня» —

Миттєво випалює пасічник, 

Знімаючи рукавиці. 

«Хай йому кат» — 

Сказала б з усмішкою моя бабуся, 

Якби я колись у неї запитала. 

Головне було не розплакатись, 

Коли її обіймала

Перед тим, як закинути 

Валізу в багажник.

***

Анастасія Саржевська

Спільнота MoodNight проводить заходи на підтримку української армії. Під час одного з останніх вдалося зібрати 29 тисяч гривень.

“У травні ми організували літературні читання, метою яких був збір коштів на 46-ту бригаду, збирали на комплектування для дронів. Ми проводили ярмарок книжок, де кожен, хто міг і хотів, приносив книжки, а відвідувачі купували їх. Наприклад, за донейт від 500 гривень розіграли велику глянцеву книгу з фотографіями “Незалежні”. Також на аукціоні за 5 тисяч гривень продали “Тигроловів” Івана Багряного. Сумарно вийшло зібрати 29 тисяч гривень. Збір ми проводили у співпраці з благодійним фондом “Тихо”, які також надіслали нам книжки для ярмарку, і Андрій Лиман, засновник фонду, увесь час був на зв’язку, консультував нас щодо збору. Ми з організаторами дуже вдячні йому за підтримку та легку комунікацію. Всі деталі для дронів уже закупили, і військові отримали посилку для своєї майстерні”, — розповіла поетеса.

За словами пані Анастасії, розвиток культури і літератури надзвичайно важливий в умовах війни. Адже творчість допомагає закарбувати складні моменти нашої країни для майбутніх поколінь.

“Якщо говорити про книжки, сучасні вірші і прозу, то це рефлексія, і війни зокрема. Важливо засвідчити, підтвердити, поширити і показати це самим собі, і, можливо, людям з інших країн, тому що переклади української літератури нині за кордоном мають попит. Ця частина літератури описує сьогодення, а інша — дає людям спосіб виходу складних емоцій. І ці обидва запити важливі”, — підсумовує Анастасія Саржевська.

***

Даю собі ляпаса,

Щоб отямитись.

Зажартую відвертість.

Феєрверки в моїй голові

Подібні смерті.

Ми складаємось із молекул

І недописаних пісень.

Ми зайшли так далеко,

Попри все.

Передивляюсь відеоінструкції,

Як навчитись сміятись заново.

Прикладаю слова

Твої

Про те ж саме.

Боги на Олімпі розводять руками,

Брешуть, що не знали,

Що мало бути інакше,

І замовкають.

Розбирайтесь, кажуть,

Це ж вам тут тепер

Не плакати, не відчувати,

Замовляли?

***

Анастасія Саржевська

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер
• “Не хочуть виїжджати, бо не розуміють, куди їм їхати”: як донеччанка рятує людей з прифронтових територій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Випадкова зустріч у крамниці вживаного одягу змінила життя львів’янки Ольги Євдокимової та сотень дітей, які через війну втратили власні домівки. Опублікований у мережі емоційний допис про хлопчика-переселенця Сашка з Донеччини викликав колосальний відгук у суспільстві, змінивши долі багатьох дітей-ВПО у Львові.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Ольгою Євдокимовою, волонтеркою щодо того, як історія допомоги хлопчику ВПО змінила її життя та як допомогла створити ініціативу “Коло добра”.

Від логістики для армії до підтримки цивільних

Ольга Євдокимова здобула журналістську освіту в Рівному, проте тривалий час працювала керівницею у комерційній сфері. З початком повномасштабного вторгнення вона потрапила під скорочення на роботі та одразу долучилася до волонтерської діяльності. Її першим напрямком став пошук, купівля та пригін автомобілів для військових підрозділів із Польщі та Литви. Спільно з благодійними фондами вона також забезпечувала доставку систем супутникового зв’язку Starlink в Україну, а разом зі своєю невеликою аудиторією в соціальній мережі інстаграм зібрала кошти на три FPV-дрони. 

Загалом за час діяльності її команда пригнала близько 200 транспортних засобів для українських оборонців. Допомогою внутрішньо переміщеним особам волонтерка раніше не займалася, аж поки не сталася подія, яка повністю змінила вектор її роботи.

Зустріч із Сашком та сила суспільної довіри

Переломний момент відбувся у звичайному львівському магазині секонд-хенду. Ольга стала свідком сцени, де маленький хлопчик благально просив свою бабусю придбати йому вживані ролики. Волонтерку вразило те, що дитина не влаштовувала істерик, а просто щиро сподівалася на покупку, яку жінка не мала фінансової можливості здійснити. 

Ольга купила ці ролики, познайомилася з родиною і дізналася, що дев’ятирічного хлопчика звати Сашко. Він втратив обох батьків, майже всі його особисті речі залишилися в Донецьку, а наразі він разом із бабусею Галиною мешкає у модульному містечку для переселенців у Львові.

Повернувшись додому, Ольга описала свої емоції в соціальній мережі Threads. Допис не містив закликів про фінансову допомогу, проте за короткий час набрав понад 800 тисяч переглядів. Користувачі масово почали просити волонтерку відкрити благодійний збір для допомоги дитині. Протягом перших 24 годин на банківський рахунок надійшло 613 729 гривень, а загальна сума збору згодом перевищила 900 тисяч гривень. Сама сума виявилася надзвичайно великою для непублічної людини, адже середній донат становив близько 250 гривень від майже трьох тисяч звичайних громадян без залучення великого бізнесу чи великих донорів.

“Всі мої друзі, хто мене знає, вони самі моніторили “банку” і до мене дзвонять: “Оля, вже 100 тисяч”, “Оля, вже 150 тисяч”, дзвонять через 20 хвилин — вже 200 тисяч. Я така: “Ніхто такого не очікував”. Я розумію, тому що в такий важкий час, в який ми живемо, людям треба хороші історії“, — згадує Ольга Євдокимова.

Становлення проєкту “Коло добра”

Великі фінансові можливості дозволили волонтерці вийти за межі первинного задуму. Збір став рушійною силою для допомоги всьому модульному містечку. Наразі Ольга вже придбала для Сашка велосипед, організувала його відпочинок у двох таборах та планує зробити щось масштабне для сім’ї Сашка вже найближчим часом.

Паралельно Ольга почала закривати потреби інших дітей-переселенців, які просили про велосипеди, ролики та трюкові самокати. Так народився проєкт “Коло добра”. Завдяки небайдужим громадянам з України та з-за кордону вдалося зібрати велику кількість спортивного інвентарю та одягу, перетворивши територію модульного містечка на активний майданчик для розваг.

Проєкт також допомагає підліткам та іншим переселенцям, які опинилися в скруті. Організаторка розповідає про історію дівчинки Каміли з Донеччини, яку цькували у школі через одяг та старий велосипед. Про цю ситуацію Ользі повідомила сусідка дитини, після чого волонтери оперативно закрили потребу в речах. Також допомогу отримав випускник Саша, якому за кілька годин зібрали кошти на якісний сучасний одяг та взуття для випускного. 

Головним принципом роботи “Кола добра” є абсолютна прозорість: волонтерка ніколи не перераховує живі гроші на особисті картки заявників, а самостійно оплачує конкретні товари, квитки чи медичні послуги, що повністю виключає ризик нецільового використання бюджету.

Логістичні виклики та внутрішня трансформація

Масштабування ініціативи виявило серйозні логістичні перешкоди. Ольга отримала понад 200 посилок з речами для переселенців. Найбільшою проблемою виявилася неможливість отримати знижку чи безкоштовну доставку від транспортної компанії “Нова Пошта”, через що велика частина зібраних коштів пішла на оплату логістики. Деякі громадяни не змогли надіслати габаритні велосипеди, оскільки їхнє транспортування у дерев’яних боксах коштувало понад тисячу гривень. Попри це, волонтерка з розумінням ставиться до позиції компанії, зважаючи на постійне руйнування їхніх терміналів внаслідок бойових дій з боку противника.

Особисте життя Ольги також зазнало значних змін. Перші тижні роботи вимагали цілодобового перебування в телефоні для комунікації з сотнями людей, через що вона тимчасово втратила фізичний та емоційний ресурс на особисті справи чи спорт. Проте волонтерство допомогло їй подолати постійну тривожність від читання новин.

“Коли сталася оця історія, я повністю абстрагувалася і просто подумала, що якщо я не можу там змінити щось, наприклад, у державі, то я можу допомогти певним людям змінити щось в їхньому житті. І це дуже класне відчуття. Кожні там 5, 10, 100 гривень — то дуже велика в кінцевому результаті сума виходить. І якщо кожна людина буде думати, що від неї нічого не залежить, то від неї нічого залежати не буде“, — наголошує Ольга.

Як правильно допомагати ВПО

На думку Ольги Євдокимової, головною проблемою сучасних благодійних платформ та офіційних каналів є суха та нецікава подача інформації, яка відштовхує потенційних донаторів. Люди не хочуть читати звіти про проведення чергових офіційних сесій, натомість вони прагнуть бачити реальні людські долі та щирі емоції. Волонтерка закликає говорити про проблеми переселенців через їхні особисті історії, демонструючи практичні результати допомоги.

Для тих, хто вважає свої зусилля мізерними, існує проста модель співучасті. Необов’язково бути одноосібним організатором великого фонду. Громадяни можуть створювати дружні банки, розділяючи один великий збір на кілька людей, або просто поширювати інформаційні матеріали та відеоролики у своїх соціальних мережах. Поширення контенту запускає ланцюгову реакцію, яка залучає нових учасників і дозволяє ефективно закривати базові та психологічні потреби людей, які втратили свій дім.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

“Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!