Соледар зараз повністю зруйнований РФ. Попри те, що фактично його не існує, а люди розпорошені по всій Україні — громада в евакуації змогла об’єднатися, а допомогла в цьому робоча група з безпеки та соціальної згуртованості Соледарської громади, яка входить до Мережі робочих груп Донеччини та активно співпрацює з ними.
Вікторія Грунська одна з членкинь, вона поділилася з редакцією, як в евакуації успішно згуртувати переселенців, а Катерина Устименко — мешканка Соледару розказала, що вдалося зробити у Дніпрі завдяки робочій групі.
Робоча група в Соледарі
Робочу групу з питань громадської безпеки та соціальної згуртованості Соледарської громади заснували ще до повномасштабного вторгнення, у 2019 році. Тоді вона налічувала близько 17 членів/-кинь. Серед них й Вікторія Грунська, жінка виконувала роль менеджерки, координувала роботу та відслідковувала запити місцевих мешканців, аби доносити їх до групи. Пані Вікторія працювала у Соледарській бібліотеці, а на засідання групи потрапила, як активна громадянка.
Я була туди запрошена, як директорка міської бібліотеки. Якраз тоді було оголошено конкурс на створення громадських просторів на базі публічних бібліотек. Тоді я не була офіційно членкинею робочої групи, а потрапила туди як небайдужа мешканка,
каже пані Вікторія // у коментарі
Жінка пригадує, що після першого засідання вона ще більше надихнулась ідеєю допомагати громаді та розвивати її. Згодом саме в бібліотеці пані Вікторії проходили засідання робочої групи.
Цей осередок став платформою для реалізації нашої героїні, вона стала координаторкою робочої групи від громадськості. Також небайдужі мешканці відвідували тренінги, фокус-групи, у бібліотеці зароджувались ідеї, які з часом реалізовувались як мініініціативи, писались проєкти та розроблялись плани на майбутнє.
З часом у місті створили волонтерський центр, який допомагав переселенцям/-кам, які їхали сюди в перші дні повномасштабної війни. Він проіснував до квітня, допоки місто не почали покидати вже самі мешканці/-ки, адже ситуація ставала небезпечнішою з кожним днем. Згодом у роботі групи почався простій, люди рятувалися евакуюючись до різних областей України. Однак не минуло багато часу, а небайдужі ВПО з Соледарської громади вже активно почали працювати в евакуації.
“Протягом 22-го року ми не працювали як робоча група взагалі. Як координаторка я була на зв’язку з мобілізаторкою нашої робочої групи, а потім поступово облаштувалась й прислухалася до порад від членів/-кинь нашої групи: познайомилася з іншими людьми, з новими міжнародними організаціями. Ну власне, так я швидше адаптувалася у новій громаді.
Враховуючи завзятість і небайдужість людей, виникла все ж ідея, що ми маємо відновити роботу нашої робочої групи. До її складу входять і робітники військової адміністрації, і активісти та фахівці за різними напрямками: медицина, освіта, культура тощо. Географічно члени робочої групи роз’їхалися по цілій Україні, але головним ресурсом для нас — залишилися люди та їх любов до рідного міста”, — каже співрозмовниця.
Робота в евакуації
Повноцінно свою роботу група відновила у березні 2023 року, у складі 22 осіб. Пані Вікторія почала працювати у Вінницькій області, як координаторка робочої групи від Донеччини. В області перебуває 123 родини соледарців — це майже 360 людей.
За цей час людям видали:
- 320 продуктових наборів;
- 264 гігієнічних наборів;
- 100 дитячих сумішей;
- 30 наборів для дітей;
- 50 ліхтарів.
До моменту окупації для мешканців/-нок, що залишались на території громади встигли видати:
- 200 ковдр;
- 110 аптечок;
- 250 ліхтарів.
Всю цю гуманітарну допомогу отримували завдяки донорам, які спілкувалась з Мережами робочих груп та отримували своєчасні запити.
Згодом, саме діяльність Соледарської групи стала прикладом для роботи інших громад. За 2023 рік провели шість засідань, де обговорювали основні потреби мешканців в евакуації. Вікторія Грунська спілкується з іншими активістами з Соледару, що тимчасово перемістились в інші міста і по можливості допомагає соледарцям, що знаходяться у м. Вінниця та Вінницькій області. Для цього жінка створила групу у Viber, де мешканці можуть розказувати про свої потреби і отримувати корисну інформацію з різних питань.
Наприклад, минулого року був запит від переселенців у Дніпрі на відкриття сенсорної кімнати для дітей. Оскільки у цьому місті мешкає багато діток, то відповідно їм потрібно мати місце для розвитку та дозвілля. З реалізацією мініініціативи з створення такого осередка допомогли партнери програми ООН з відновлення та розбудови миру, а також небайдужість Мережі робочих груп.
Це сенсорна кімната для дітей на базі освітнього центру “Соледар: дорога додому” у Дніпрі. У цьому осередку фахівці та фахівчині проводять корекційні та логопедичні заняття, дітей навчають мінної безпеки, а для дорослих організовують психологічну допомогу, каже Катерина Устименко, яка безпосередньо працює у новоствореному осередку. Вона додає, що саме завдяки робочій групі вдалося швидко втілити ідею та створити комфортний і безпечний простір для дорослих та малечі.
Членкиня групи каже що, якщо до війни робоча група працювала більш самостійно, то зараз вона більшу увагу приділяє саме активістам/-кам. Бо вони є рупором переселенців у нових громадах.
“Я бачу цінність в тому, що ми стали дружніші, більш згуртовані. Саме на цій платформі (ред. — у межах робочих груп) ми можемо вільно спілкуватись з представниками місцевої влади. Якщо є якісь питання, ми можемо безпосередньо радитися з представниками UNDP тощо”, — наголошує Вікторія Грунська.
Членкиня додає, що Мережа обʼєднує у собі робочі групи 11 областей, а це величезний досвід та рушійна сила для підтримки одне одного на відстані.
Втративши усе, головне не втрачати звʼязки і вірити, що разом ми переживемо усі іспити, що випали нам,
каже Вікторія Грунська // у коментарі
Примітка. Матеріал створено в межах ініціативи «Спільноти в безпеці», яку втілює Агенція Розвитку Вугледара за сприяння Програми розвитку ООН (UNDP) в Україні за фінансової підтримки Європейського Союзу, наданої в межах проєкту «EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні».
Читайте також:
- “Мрія, яка підтримує впевненість у майбутньому”: як працює благодійний фонд у прифронтовому місті Слов’янськ
- Українка пояснила, чому потрібно ходити на мітинги закордоном
- “Дітям треба було вчити мову”: як у Польщі заснували українську школу
Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!
