Через російське вторгнення мільйони людей залишилися без роботи. Серед них — і мешканці та мешканки Бахмутської громади. Скільки людей вже знайшло роботу та чи є гендерна дискримінація серед роботодавців, які пропонують вакансії?

Аби дізнатися про це, ми звернулися до Бахмутського міського центру зайнятості, а також поговорили з експерткою з працевлаштування Валентиною Бардадим та людьми, які в евакуації знайшли роботу.

Пошук роботи бахмутянами/бахмутянками в евакуації

Зараз усі бахмутяни/бахмутянки вимушено стали переселенцями, більшість втратили роботу, а відтак — і змогу себе забезпечувати. Звісно, що в нашій громаді залишилися люди, які перейшли на онлайн-формат. Зокрема, це працівники/працівниці освітньої сфери, органів місцевого самоврядування тощо.

Редакція Бахмут IN.UA запитала у мешканців і мешканок громади, які через повномасштабне вторгнення втратили роботу, чи вдалося їм працевлаштуватися після вимушеної евакуації. Участь у опитуванні взяли понад 200 осіб. Згідно з результатами, половина опитаних не змогли працевлаштуватися на новому місці. Водночас 40% опитаних стверджують, що знайшли нову роботу.

Детальні результати опитування наводимо нижче:

• 37% жінок не змогли знайти роботу після повномасштабного вторгнення рф; 
• 29% жінок знайшли нову роботу; 
• 13% чоловіків не знайшли нову роботу; 
• 11% чоловіків працевлаштувалися; 
• 8% жінок не шукали роботу або перебувають у пошуку; 
• 2% чоловіків не шукали нову роботу або перебувають у пошуку.

Як оцінюють ситуацію у Бахмутському центрі зайнятості? 

Роман Коновал тимчасово виконує обов’язки директора Бахмутського міського центру зайнятості. У коментарі він розповів, що останнім часом до Центру зайнятості звертаються здебільшого люди, які до повномасштабного вторгнення жили в сільській місцевості Бахмутської ОТГ. Ті, хто евакуювалися до сіл в інші області, зазначають, що знайти роботу там важко.

Для цього діє Єдиний портал вакансій, створений завдяки спільним зусиллям Державної служби зайнятості, Міністерства економіки та найбільш передових сайтів із пошуку роботи (Work.ua, HeadHunter, Робота.ua). Ці ресурси допомагають у пошуку роботи.

Ситуація з вакансіями у великих містах (Київ, Дніпро) більш сприятлива і значно краща, ніж у сільській місцевості, каже співрозмовник. Спостерігається тенденція, що у більш-менш великих містах вакансії “бігають за своїми кандидатами”. Є навіть така проблема, що вакансій більше, ніж людей, які шукають роботу.

Виплати стимулюють людей шукати роботу

Нещодавно Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови № 332 “Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам”. Ці зміни передбачають, що для продовження виплат переселенці мають:

• зареєструватися в Державній службі зайнятості;
• працевлаштуватися;
• відкрити власну справу, зареєструвавши юридичну чи фізичну особу;
• або отримати ваучер для підвищення кваліфікацій.

Роман Коновал зазначає, що через нововведення спостерігається активність людей щодо реєстрації в центрах зайнятості по всій Україні. ВПО реєструються в тому центрі зайнятості, в якому їм зручніше.

Вакансії — без гендерних акцентів

Як зазначив Роман Коновал, Україна дотримується принципу гендерної рівності. Він підкреслив, що наше законодавство не допускає надання переваги певній статі під час пошуку роботи. Водночас роботодавці мають свої власні інтереси. 

“Це не є на сьогодні серйозною проблемою. З урахуванням того, що є потреба в укомплектуванні деяких вакансій, роботодавці насамперед обирають тих людей, які самі бажають працювати. Навіть якщо людина за своїм фахом, за кваліфікацією не дуже відповідає тим вимогам, які пред’являє роботодавець, є різні механізми пристосування на робочому місці. Це може бути стажування, навчання за окремими програмами, які пропонує Державна служба зайнятості”, — пояснив Роман Коновал.

Зазначимо, що на сьогодні Державна служба зайнятості пропонує понад 100 професій для навчання щонайменше в 7 центрах професійно-технічної освіти. У них можна пройти перенавчання, підвищення кваліфікації. Також впроваджується експериментальний проєкт з організації професійного навчання учасників/учасниць бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни в закладах професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості. До слова, Бахмутський міський центр зайнятості у 2024 році направив на навчання за цією програмою 10 осіб. 

Керівник Бахмутського міського центру зайнятості вважає, що стереотип про суто “жіночу” або “чоловічу” роботу відходить у минуле: “Така проблема  зникає. Минулого року в Донецькій обласній службі зайнятості був випадок, коли жінка навчалась в Центрі постійно-технічної освіти та опановувала професію коваля.  Існують технології, обладнання, які нівелюють фізичні навантаження і дозволяють працювати і жінкам на перший погляд за “чоловічою” професією. Є випадки, коли жінки навчаються на електрогазозварниць, працюють вантажницями та трактористками”.

Відповідно до Закону України “Про рекламу”, в оголошеннях вакансій не можна вказувати вік чи стать людини, а також ілюструвати відповідними фото, оскільки такі оголошення є дискримінаційними.

Експертка з працевлаштування Валентина Бардадим зазначає, що зайнятість жінок у професіях із фізичними навантаженнями документально може регулюватися.

“Зі сторони роботодавця — це посадова або робоча інструкція (де зазначені основні або типові завдання й обов’язки, види робіт, які містять технологічні карти, інструкції, інші нормативні документи й визначені трудовим договором за умови дотримання правил охорони праці, санітарних норм і вимог безпеки виконання робіт, кваліфікаційні вимоги та приклади робіт за посадою).

Зі сторони людини, яка працевлаштовується, документальним підтвердженням фізичної відповідності тій чи іншій роботі є висновок медичної комісії. Проходження медичного огляду — це одна з ключових вимог для працевлаштування людини в ту чи іншу організацію. Медкомісія допоможе роботодавцю зрозуміти, чи підходить претендент на цю посаду за станом здоров’я і чи немає у нього захворювань або шкідливих звичок, які завадять у повному обсязі виконувати професійні обов’язки. Також випробний термін (1-3 місяці) може допомогти і роботодавцю, і працівнику зрозуміти — підходить людині робота чи ні. На підприємстві також має бути охорона праці та проводитися атестація робочих місць за умовами праці”, — пояснила пані Валентина. 

Кількість безробітних і працевлаштованих осіб у Бахмутській громаді

За період у 2021 році на обліку у Бахмутському центрі зайнятості перебувала 3641 особа, за період у 2022 році ця цифра суттєво зменшилася — 1849 осіб. У поточному році на обліку в Центрі зайнятості перебувало 306 осіб.

У 2022 році за сприяння Бахмутського центру зайнятості було працевлаштовано 560 осіб, а в 2023 році — 417 шукачів/шукачок роботи. За оперативними даними, з початку 2024 року роботу знайшли 63 особи.

Зазначимо, що за статистикою близько 75% із працевлаштованих осіб — це жінки і 25% — чоловіки. Наразі на обліку в Бахмутському центрі зайнятості перебувають близько 13% чоловіків і, відповідно, 87% жінок.

Примітка. Одна людина могла перебувати на обліку не один раз. Якщо вона у січні звернулася, працевлаштувалася, пів року працювала, а пізніше, у липні-серпні, знову звернулася до Служби зайнятості для пошуку роботи, то це вважається 2 випадками перебування на обліку. За таким принципом формується статистична інформація.

Досвід переселенців/переселенок при пошуку роботи

Бахмутянин Олександр зараз працює у Вільногірську, що на Дніпропетровщині. Він нещодавно звільнився з армії на кілька місяців, щоб відновитися. Бахмутянин не звертався до Центру зайнятості та навіть не дивився вакансії на сайтах для пошуку роботи. Її він знайшов за оголошенням.

“Цілі знайти роботу перед собою не ставив. Побачив на тумбі, де наклеюють об’яви, що житлове господарство потребує працівників — теплотехніка і начальника виробничого відділу. Наступного дня зателефонував і вже потрапив до директора підприємства. Так, через кілька тижнів я вже працював на цьому підприємстві. Тобто з пошуком роботи я взагалі не мав ніяких труднощів”, — розповів чоловік.

Олександр пояснює, що має великий досвід роботи в Бахмутському районі в різних сферах. Специфіка його діяльності універсальна: чоловік знає теплотехніку, енергетику, механіку та має великий багаж знань, підкріплений досвідом роботи. 

“Практично можу працювати в будь-якій сфері. Наприклад, на виробництві, у житловій сфері, починаючи з електрика і продовжуючи будь-яким начальником. Тому мені не важко було знайти роботу”, — додав бахмутянин.

На думку Олександра, наразі жінкам все ж простіше знайти роботу. Він припускає, що чоловіки не хочуть йти на роботу через страх, що їх мобілізують в армію. Водночас переконаний, що в Україні вже не існує поняття “жіноча” або “чоловіча” робота.

До слова, на комунальному підприємстві у Вільногірську працює приблизно 60% жінок і 40% чоловіків. Насамперед, це пов’язано з тим, що до управлінського апарату входять переважно жінки. Йдеться про економісток, юристок, бухгалтерок, кошторисниць і розраховувачок. Чоловіки ж працюють слюсарями та водіями.

Вікторія — медсестра з Краматорська. До повномасштабної війни мама 3 дітей працювала в одній з лікарень міста. Після початку бойових дій вона з родиною евакуювалася до Вільногірська. Про те, як шукала роботу, розповіла нашій редакції.

На новому місці могла влаштуватися на роботу лише на пів ставки за сумісництвом. Вільногірськ — маленьке містечко з 2 лікарнями. Вікторія хотіла влаштуватися в одну з них, але вакансій медсестри тут не було. Через відсутність пропозицій звернення до Центру зайнятості не допомогло. Протягом року краматорчанка ще кілька разів зверталася до медзакладів щодо працевлаштування, але вільне місце так і не з’явилося. Із пошуком роботи намагалися допомогти родичі.

“Через якийсь час я ще раз приходила у відділення. Мені відповіли, що на пів ставки мене брати ніхто не буде, тому що потрібні люди на повну ставку. У лютому минулого року відбулися зміни в законодавстві, мене взяли медсестрою в лікарню”, — розповіла Вікторія.

Вона припускає, що наразі жінкам простіше знайти роботу, оскільки чоловіків одразу ведуть в військкомат, коли ті приходять на роботу.

Все більше жінок влаштовуються на “чоловічі” професії

Валентина Бардадим, експертка з працевлаштування, зауважує, що сьогоднішні реалії ринку праці зумовлені вимушеною міграцією за кордон великої кількості населення. Також впливає те, що тисячі людей стали внутрішньо переміщеними особами й звісно, мобілізація, яка “забрала з ринку” сотні тисяч людей, переважна більшість яких — чоловіки, вносить свої корективи.

Експертка каже, що наразі є така тенденція, коли все більше жінок працевлаштовуються на посади, які традиційно вважалися чоловічими. А роботодавці адаптують умови “традиційно чоловічих професій” під можливості жінок, прагнучи в тому числі мінімізувати ризики втрати співробітників (мобілізація), а в окремих випадках надають перевагу саме жінкам або особам з інвалідністю, комісованим чи демобілізованим чоловікам. Також не у всіх військовозобов’язаних чоловіків є актуальні військові документи, а без нихне візьмуть офіційно на роботу.

“Жіноча” і “чоловіча” робота. Чи є місце стереотипам?

Експертка підтверджує, що стереотипи щодо зайнятості жінок і чоловіків, на жаль, досі існують. Наприклад, у професіях, пов’язаних із культурою (музеї, галереї, бібліотеки, театри тощо), медициною, освітою та торгівлею працевлаштовано більше жінок. Але там нижчий рівень зарплат.

Водночас у галузях, таких як, архітектура, дизайн, маркетинг, ІТ, транспортна галузь, інженерія — чоловіків більше, а рівень заробітних плат вищий. Чоловіки частіше працевлаштовуються у тих галузях креативного сектору, де середній рівень заробітних плат вищий. Тоді як жінки традиційно обирають сфери з нижчим доходом, але більш гнучким робочим графіком.

“Традиційно на жінок в нашому суспільстві покладають насамперед догляд та виховання за дітьми. Переважно жінки ходять на лікарняні по догляду за хворою дитиною, відводять дітей в школу, на гуртки, або займаються  хворими родичами та хатніми справами. Тому можливість працювати із гнучким графіком є для них перевагою. А оплату праці роботодавці ставлять відповідно відпрацьованому часу. Хоча зараз частішають випадки, коли платять не за години роботи, а за результат. Але це в тих сферах, де можлива така специфіка роботи”, — пояснює пані Валентина.

Як війна вирівнює гендерний дисбаланс?

Роль жінок змінилася з початком повномасштабного вторгнення: їх побільшало в політиці, армії, місцевому самоврядуванні, допомозі війську та волонтерстві. Валентина Бардадим пояснює, що за статистикою більшість бізнесів останнім часом відкрили саме жінки. Вона припускає, що через воєнну ситуацію в Україні гендерний дисбаланс на ринку праці буде стиратися. 

Чоловіків дедалі частіше замінюють жінки, обіймаючи й ті посади, на які традиційно працевлаштовувалися саме чоловіки. Роботодавцю при працевлаштуванні людини на роботу потрібно вчити як жінку, так і чоловіка. Тенденція ринку праці та нестача кадрів змушує бізнеси активніше розробляти програми та впроваджувати навчання жінок “чоловічим” професіям для подолання дефіциту кадрів.

Читайте також:

• Гендерні обмеження доступу до гуманітарної допомоги: чи справді чоловіки мають менший пріоритет
• Українські школярі дізнаються, як протидіяти гендерно зумовленому насильству
• “Ваша дитина до камінг-ауту й після — це одна й та ж людина”: як батькам правильно реагувати на ЛГБТ-підлітка

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Анна Голубцова — вокалістка з Бахмута з багаторічним досвідом. Вона очолювала вокальний ансамбль естрадної та народної пісні “Рапсодія” і працювала з дитячими колективами. З початком війни пані Анна поєднала творчість і волонтерство. Щоб підтримувати людей у періоди стресу, опанувала арттепію та вокалотерапію. Нині допомагає жінкам ветеранів знімати напруження за допомогою дихальних вправ та співу.

Про заняття з вокалотерапії Анна Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Вокалотерапія: що це та як працює

Анна Голубцова була відомою вокалісткою в Бахмуті: керувала вокальним ансамблем естрадної та народної пісні “Рапсодія” та дитячим колективом, викладала технічний вокал. З початком повномасштабної війни жінка стала ще й волонтеркою. У рідному місті вона працювала в місцевому гуманітарному штабі на базі Бахмутського палацу культури імені Мартинова. Там вона роздавала гуманітарну допомогу.

З Бахмута пані Анна виїхала до Чернігова. Тут вона продовжила свою творчу діяльність та волонтерство. Зараз Анна Голубцова керує роботою центру підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів”.

Нещодавно бахмутянка розширила свою професійну кваліфікацію. Тепер вона не лише викладає вокал, а є тренеркою з вокалотерапії.

“Вже як 15 років я є викладачкою вокалу. Але на сьогоднішній день дуже актуальна тема ментального здоров’я, тому я не змінила кваліфікацію, але розширила її — сертифікувалася в напрямку арттерапії, до якої входить і вокалотерапія”, — зазначає Анна Голубцова.

Тепер пані Анна викладає вокалотерапію для мешканок Чернігова. Передусім допомогу надають жінкам військовослужбовців і ветеранів.

“Подібні заняття я спробувала вже декілька разів ще в тому році. Але нещодавно в нашого осередку з’явилися дуже гарні партнери — це громадська організація “Конвіктус Україна”, яка об’єднує жінок. На початку роботи цієї організації допомогу отримували жінки, які постраждали від насильства, а зараз вони теж розширили свою діяльність і займаються ще й ветеранською політикою, тому їх заходи відвідують жінки, в родинах яких є ветерани і військовослужбовці. І так сталося, що вони запросили мене саме з таким заходом з ментального здоров’я”, — розповідає бахмутянка.

Анна Голубцова пояснює, що вокалотерапія — це метод оздоровлення, який використовує голос і спів для покращення фізичного та ментального здоров’я. Такі заняття допомагають зняти напругу, покращити дихання та емоційний стан. При цьому мати гарні вокальні дані не потрібно.

На початку заняття тренерка розповідає, що таке спів, дихання, розслаблення, музична медитація. Після цього йдуть дихальні вправи, в тому числі дихання в русі, і комплекс вокальних вправ. В кінці заняття жінки співають пісні, акцентуючи увагу на конкретних словах і фразуваннях.

Для кращого ефекту потрібно пройти комплекс занять, однак відчути полегшення можна вже після першої зустрічі.

“Жінки, коли побачили афішу про такий захід, думали, що просто будемо співати пісні. Всі переймалися, що не вміють співати. Але це не про спів, це про стан душі, більше про розвантаження, в тому числі й фізичне. Бо спів — це, по-перше, здоров’я, це певні дихальні практики. На заняттях використовуються методи, коли знімаються зажими, знімається напруга. У фіналі заняття ми співали і тоді я зрозуміла, кому стало легше — тому, хто плакав у кінці. Адже пісня знімає весь той тягар. Жінки співали не в ряд, не ритмічно, не інтонуючи, а просто від душі. І коли це йде від душі, то й відбувається те саме розвантаження. Так, досягти результату від одного заняття можливо дуже рідко. Для цього потрібний комплекс, хоча б мінімум 5-10 зустрічей. Але навіть після першого заняття деякі жінки вже отримали якийсь результат, отримали вивільнення і хочуть продовжувати”, — каже Анна Голубцова.

Також на занятті створюється коло спілкування, де жінки можуть поділитися своїми враженнями і переживаннями.

“Після заняття було спілкування, аби отримати фідбек. І кожній жінці хотілося поділитися своєю історією, своєю душевною травмою. Були матері, які втратили своїх синів на фронті, були жінки, які втратили своїх чоловіків. І всі вони казали, що відчули полегшення, хочуть щось далі робити. Раніше я навіть уявити не могла, що через спів можна отримувати таке розслаблення”, — зазначає Анна Голубцова.

Заняття з вокалотерапії в Чернігові

Наразі заняття з вокалотерапії проходять в уже сформованій групі жінок. Згодом подібну групу хочуть сформувати на базі бахмутського осередку підтримки.

“Зараз група функціонує на базі громадської організації “Конвіктус Україна”. І ми будемо зустрічатись раз на два тижні в тій групі. Але з нового року таку групу ми будемо формувати безпосередньо в культурному осередку “З Бахмутом у серці. Чернігів”, — поділилась планами Анна Голубцова.

Нагадаємо, що Мистецький центр інтеграції для ВПО відкрили в Чернігові у вересні 2025 року. Його спільними зусиллями створили осередок підтримки “З Бахмутом у серці. Чернігів” та працівники культури міста Чернігів. У цьому центрі бахмутяни зможуть отримати психологічну підтримку та взяти участь у творчих заходах.

Читайте також:

• Пісня з Бахмута прозвучить у столиці: в музеї війни презентують кліп на слова бахмутянки Юлії Романуші
• У Києві відкривають центр допомоги переселенцям: які послуги надаватимуть
• В Ужгороді стартує безплатний курс бариста для жінок: участь можуть взяти й ВПО

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Віктор Вороненко — підприємець з Бахмута. Понад 30 років він займався власною справою — ремонтував автомобілі та вирощував саджанці на власній землі. Через війну родина втратила домівку і бізнес та була вимушена поїхати в еміграцію. Подружжя разом з сином Олександром спочатку поїхали до Польщі, де працювали на підприємстві з вирощування грибів, а зараз проживають у Німеччині. За кордоном вони також почали вести сімейний відеоблог, де розповідають про свою буденність.

Про життя в Бахмуті, виїзд за кордон та плани повернення в Україну редакції Бахмут IN.UA розповіли Віктор та Олександр Вороненки.

Життя в Бахмуті

Віктор Вороненко родом з Бахмута. Тут він починав свій робочий шлях та створив родину. Чоловік працював на місцевих підприємствах,зокрема, на алебастровій шахті, а після цього — на автокрані.

Він згадує, що в 90-ті роки ситуація була нестабільною, зарплати ставали меншими, тому Віктор вирішив працювати на себе: займався ремонтом автомобілів, а згодом, за рекомендацією знайомого агронома, спробував себе у вирощуванні саджанців.

Спочатку чоловік не сприймав цю справу серйозно, бо не знав, як і куди подіти вирощені саджанці. Але коли вже в перший рік робити підприємець зміг продати все вирощене, то вирішив розширювати справу.

“Я ж взагалі не мав поняття, що таке саджанці. Спершу посадив і виростив 4 тисячі саджанців колоновидної яблуні. А потім думав куди ж це все подіти. Ночами не спав, думав: “Це ж так багато 4 тисячі саджанців, як його все продати?”. А потім осінь прийшла і їх розібрали. Так я й почав далі працювати. Спочатку 4, потім 6, а потім до 18 тисяч саджанців я вирощував. Я не вивозив їх продавати на базар, люди самі приїжджали та забирали оптом. Починав я з 30 соток землі і дійшов до гектара”, — розповів бахмутянин.

Вирощував саджанці чоловік неподалік свого будинку, на вулиці Ювілейній. Там росли яблуні, шипшина, троянди. Загалом цій справі бахмутянин присвятив близько 30 років життя.

Повномасштабна війна та еміграція

Повномасштабна війна застала родину Вороненко в Бахмуті. У рідному місті вони прожили до квітня, а потім вирішили виїхати на Хмельниччину.

“18 лютого ми були в Лазурному, на Херсонщині. Якраз тоді вже були розмови про можливу війну… 20 лютого поїхали в Бахмут. 24 лютого о 4 ранку я почув перший вибух. Сім’я тоді спала, я не став їх будити. А потім о 7 ранку знову вибух, ми увімкнули телевізор і все дізнались. У Бахмуті ми були до квітня. Тесть залишався на окупованій Херсонщині, а у Хмельницькій області в нього була пуста квартира. Тому дружина запропонувала їхати туди”, — розповів Віктор Вороненко.

Зібравши всі речі, родина поїхала на Хмельниччину. Після цього пан Віктор ще раз приїздив у Бахмут у травні. Більше до рідного міста родина не поверталась.

“Ми коли виїжджали, то думали, що на тиждень, ну може на місяць. А виявилось, що на роки. Я ще раз приїжджав у Бахмут у травні, забрав деякі інструменти та прибрав на городі. Ще знайшов людей, заплатив їм. П’ять днів прибирались і я поїхав”, — розповідає чоловік.

Два роки родина Вороненко жила у Хмельницькій області. Через брак роботи сім’я вирішила їхати за кордон.

Життя в Польщі і Німеччині

У 2024 році подружжя Вороненко разом з сином Олександром виїхали в Польщу. Тут вони влаштувались на підприємство з вирощення грибів. Кажуть, що умови роботи тяжкі, але працювали, щоб заробити кошти.

“По приїзду до Польщі ми влаштувались на підприємтсво, збирали гриби. Як потім нам розповіли, найгірші роботи — це м’ясо, риба та гриби. Та оскільки ми звикли вдома нормально працювати, то не скаржились на умови. Щоправда, було тяжко. Наприклад, підйом о 5 ранку. Тоді сину було 17 років і він все одно зранку підіймався і щодня ходив на працю. О 6 ранку ти йдеш у теплиці і ріжеш гриби, це все триває до 14:00-15:00. Далі зрізані гриби треба запакувати і відправити. Точного часу, коли ти можеш піти додому, не кажуть. Ти вільний тоді, коли все зроблено”, — розповів Віктор Вороненко.

Попри важкі умови праці, родина працювала інколи й без вихідних. Адже мають мету — заробити гроші на нове житло. Та згодом бахмутяни вирішили виїжджати в Німеччину. Причиною цього рішення стало зростання цін у Польщі та неможливість знайти нову роботу.

“На тій роботі вийшов невеликий конфлікт і син звільнився. Один працювати там я не хотів, тому вирішили шукати нову роботу. Але куди? На заводи в три зміни дитина не хоче, дружина теж. На поля мене не беруть, бо 62 роки. А ще й ціни почали зростати. Виходить, що ми наче й заробляємо, але ці кошти йдуть на квартиру та проживання. Тому ми вирішили їхати в Німеччину”, — розповів пан Віктор.

У Німеччині родина мешкає вже чотири місяці. Та процес інтеграції тут, з їх досвіду, набагато важчий. Даються взнаки бюрократичні процеси і складна мова.

“Тут дуже складна бюрократія. Все вирішується письмово, через листи. Та й сама процедура оформлення тут складна, кажуть, що у 2022 році тут було набагато легше. Наприклад, я коли подавав заяву, то ти маєш відповісти на 60 питань. Були серед них і дуже цікаві. Ось у мене питали чи не вагітний я. І на всі питання ти маєш відповісти. Навіть побутові питання тут вирішуються через листи. У нас у квартирі стоїть котел для опалення, але його ніяк не увімкнуть. Приходили кілька разів фотографували і все пишуть на пошту, що приїдуть і все зроблять. У Польщі було набагато легше. В тому числі й з мовним питанням. Якщо в Польщі ти хоч щось міг зрозуміти, то тут взагалі нічого”, — каже Олександр Вороненко.

Родина бахмутян добре відгукується про ставлення іноземців до українців. Кажуть, що і про Бахмут тут знають, і допомагають. Є в Європі і можливості для розвитку молоді, але для цього потрібно вчити мову.

“У Польщі до нас дуже добре ставились, особливо польки, які були бригадирками. На прощання вони навіть обіймали нас. А в Німеччині ми нещодавно познайомились з місцевою жінкою. Вона запитала в нас звідки ми, а коли дізналась, що з Бахмута, то співчувала нам. І каже, що до росіян тут погано ставляться. Загалом за весь час ми не стикалися з негативним ставленням від іноземців”, — зазначають батько і син.

Про плани на майбутнє

Зараз родина Вороненко будує плани на повернення в Україну. Вдома хочуть відновити колишню справу з вирощування саджанців.

“У Польщі ми не мали часу на відпочинок, працювали без вихідних, а в Німеччині не можемо знайти роботу. Дуже складно без знання мови. А сидіти на соціальній допомозі не хочеться, дуже нудно просто сидіти у квартирі і нічого не робити. Тому плануємо перезимувати в Німеччині і повертатись в Україну. Де ми осядемо, ще не знаємо, адже все життя прожили в Бахмуті і нас тягне туди. Спершу поїдемо на Хмельниччину. Я вже й шипшину замовив, щоб посіяти, також хочу десь 2 тисячі троянд виростити. Плани є”, — каже Віктор Вороненко.

А Олександр Вороненко планує навчатися. Він мріє стати медиком.

“До 6 класу я навчався в нашій бахмутській школі №18. А коли почався коронавірус, вступив до приватної школи в Харкові. Цьогоріч я закінчив навчання. НМТ не здавав, бо працював. Зараз готуюся до нього і планую здавати наступного року. Хочу вступати до навчального закладу і мрію стати медиком”, — розповів юнак.

Зараз родина також веде відеоблог на Youtube, де розповідає про своє життя. Вести влог вони планують і по поверненню в Україну. Хочуть показувати свій шлях відновлення власної справи.

Читайте також:

• “До глини не можна йти з сумом чи поганими думками”: історії кераміки Анни Полосухіної
• В’язані янголи з Донеччини: як переселенка Анна Шаповалова перетворила хобі на мистецтво
• З нуля у новому місті: як донеччанка відкрила власну квіткову крамницю у Дніпрі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!