Через російське вторгнення мільйони людей залишилися без роботи. Серед них — і мешканці та мешканки Бахмутської громади. Скільки людей вже знайшло роботу та чи є гендерна дискримінація серед роботодавців, які пропонують вакансії?

Аби дізнатися про це, ми звернулися до Бахмутського міського центру зайнятості, а також поговорили з експерткою з працевлаштування Валентиною Бардадим та людьми, які в евакуації знайшли роботу.

Пошук роботи бахмутянами/бахмутянками в евакуації

Зараз усі бахмутяни/бахмутянки вимушено стали переселенцями, більшість втратили роботу, а відтак — і змогу себе забезпечувати. Звісно, що в нашій громаді залишилися люди, які перейшли на онлайн-формат. Зокрема, це працівники/працівниці освітньої сфери, органів місцевого самоврядування тощо.

Редакція Бахмут IN.UA запитала у мешканців і мешканок громади, які через повномасштабне вторгнення втратили роботу, чи вдалося їм працевлаштуватися після вимушеної евакуації. Участь у опитуванні взяли понад 200 осіб. Згідно з результатами, половина опитаних не змогли працевлаштуватися на новому місці. Водночас 40% опитаних стверджують, що знайшли нову роботу.

Детальні результати опитування наводимо нижче:

• 37% жінок не змогли знайти роботу після повномасштабного вторгнення рф; 
• 29% жінок знайшли нову роботу; 
• 13% чоловіків не знайшли нову роботу; 
• 11% чоловіків працевлаштувалися; 
• 8% жінок не шукали роботу або перебувають у пошуку; 
• 2% чоловіків не шукали нову роботу або перебувають у пошуку.

Як оцінюють ситуацію у Бахмутському центрі зайнятості? 

Роман Коновал тимчасово виконує обов’язки директора Бахмутського міського центру зайнятості. У коментарі він розповів, що останнім часом до Центру зайнятості звертаються здебільшого люди, які до повномасштабного вторгнення жили в сільській місцевості Бахмутської ОТГ. Ті, хто евакуювалися до сіл в інші області, зазначають, що знайти роботу там важко.

Для цього діє Єдиний портал вакансій, створений завдяки спільним зусиллям Державної служби зайнятості, Міністерства економіки та найбільш передових сайтів із пошуку роботи (Work.ua, HeadHunter, Робота.ua). Ці ресурси допомагають у пошуку роботи.

Ситуація з вакансіями у великих містах (Київ, Дніпро) більш сприятлива і значно краща, ніж у сільській місцевості, каже співрозмовник. Спостерігається тенденція, що у більш-менш великих містах вакансії “бігають за своїми кандидатами”. Є навіть така проблема, що вакансій більше, ніж людей, які шукають роботу.

Виплати стимулюють людей шукати роботу

Нещодавно Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови № 332 “Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам”. Ці зміни передбачають, що для продовження виплат переселенці мають:

• зареєструватися в Державній службі зайнятості;
• працевлаштуватися;
• відкрити власну справу, зареєструвавши юридичну чи фізичну особу;
• або отримати ваучер для підвищення кваліфікацій.

Роман Коновал зазначає, що через нововведення спостерігається активність людей щодо реєстрації в центрах зайнятості по всій Україні. ВПО реєструються в тому центрі зайнятості, в якому їм зручніше.

Вакансії — без гендерних акцентів

Як зазначив Роман Коновал, Україна дотримується принципу гендерної рівності. Він підкреслив, що наше законодавство не допускає надання переваги певній статі під час пошуку роботи. Водночас роботодавці мають свої власні інтереси. 

“Це не є на сьогодні серйозною проблемою. З урахуванням того, що є потреба в укомплектуванні деяких вакансій, роботодавці насамперед обирають тих людей, які самі бажають працювати. Навіть якщо людина за своїм фахом, за кваліфікацією не дуже відповідає тим вимогам, які пред’являє роботодавець, є різні механізми пристосування на робочому місці. Це може бути стажування, навчання за окремими програмами, які пропонує Державна служба зайнятості”, — пояснив Роман Коновал.

Зазначимо, що на сьогодні Державна служба зайнятості пропонує понад 100 професій для навчання щонайменше в 7 центрах професійно-технічної освіти. У них можна пройти перенавчання, підвищення кваліфікації. Також впроваджується експериментальний проєкт з організації професійного навчання учасників/учасниць бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни в закладах професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості. До слова, Бахмутський міський центр зайнятості у 2024 році направив на навчання за цією програмою 10 осіб. 

Керівник Бахмутського міського центру зайнятості вважає, що стереотип про суто “жіночу” або “чоловічу” роботу відходить у минуле: “Така проблема  зникає. Минулого року в Донецькій обласній службі зайнятості був випадок, коли жінка навчалась в Центрі постійно-технічної освіти та опановувала професію коваля.  Існують технології, обладнання, які нівелюють фізичні навантаження і дозволяють працювати і жінкам на перший погляд за “чоловічою” професією. Є випадки, коли жінки навчаються на електрогазозварниць, працюють вантажницями та трактористками”.

Відповідно до Закону України “Про рекламу”, в оголошеннях вакансій не можна вказувати вік чи стать людини, а також ілюструвати відповідними фото, оскільки такі оголошення є дискримінаційними.

Експертка з працевлаштування Валентина Бардадим зазначає, що зайнятість жінок у професіях із фізичними навантаженнями документально може регулюватися.

“Зі сторони роботодавця — це посадова або робоча інструкція (де зазначені основні або типові завдання й обов’язки, види робіт, які містять технологічні карти, інструкції, інші нормативні документи й визначені трудовим договором за умови дотримання правил охорони праці, санітарних норм і вимог безпеки виконання робіт, кваліфікаційні вимоги та приклади робіт за посадою).

Зі сторони людини, яка працевлаштовується, документальним підтвердженням фізичної відповідності тій чи іншій роботі є висновок медичної комісії. Проходження медичного огляду — це одна з ключових вимог для працевлаштування людини в ту чи іншу організацію. Медкомісія допоможе роботодавцю зрозуміти, чи підходить претендент на цю посаду за станом здоров’я і чи немає у нього захворювань або шкідливих звичок, які завадять у повному обсязі виконувати професійні обов’язки. Також випробний термін (1-3 місяці) може допомогти і роботодавцю, і працівнику зрозуміти — підходить людині робота чи ні. На підприємстві також має бути охорона праці та проводитися атестація робочих місць за умовами праці”, — пояснила пані Валентина. 

Кількість безробітних і працевлаштованих осіб у Бахмутській громаді

За період у 2021 році на обліку у Бахмутському центрі зайнятості перебувала 3641 особа, за період у 2022 році ця цифра суттєво зменшилася — 1849 осіб. У поточному році на обліку в Центрі зайнятості перебувало 306 осіб.

У 2022 році за сприяння Бахмутського центру зайнятості було працевлаштовано 560 осіб, а в 2023 році — 417 шукачів/шукачок роботи. За оперативними даними, з початку 2024 року роботу знайшли 63 особи.

Зазначимо, що за статистикою близько 75% із працевлаштованих осіб — це жінки і 25% — чоловіки. Наразі на обліку в Бахмутському центрі зайнятості перебувають близько 13% чоловіків і, відповідно, 87% жінок.

Примітка. Одна людина могла перебувати на обліку не один раз. Якщо вона у січні звернулася, працевлаштувалася, пів року працювала, а пізніше, у липні-серпні, знову звернулася до Служби зайнятості для пошуку роботи, то це вважається 2 випадками перебування на обліку. За таким принципом формується статистична інформація.

Досвід переселенців/переселенок при пошуку роботи

Бахмутянин Олександр зараз працює у Вільногірську, що на Дніпропетровщині. Він нещодавно звільнився з армії на кілька місяців, щоб відновитися. Бахмутянин не звертався до Центру зайнятості та навіть не дивився вакансії на сайтах для пошуку роботи. Її він знайшов за оголошенням.

“Цілі знайти роботу перед собою не ставив. Побачив на тумбі, де наклеюють об’яви, що житлове господарство потребує працівників — теплотехніка і начальника виробничого відділу. Наступного дня зателефонував і вже потрапив до директора підприємства. Так, через кілька тижнів я вже працював на цьому підприємстві. Тобто з пошуком роботи я взагалі не мав ніяких труднощів”, — розповів чоловік.

Олександр пояснює, що має великий досвід роботи в Бахмутському районі в різних сферах. Специфіка його діяльності універсальна: чоловік знає теплотехніку, енергетику, механіку та має великий багаж знань, підкріплений досвідом роботи. 

“Практично можу працювати в будь-якій сфері. Наприклад, на виробництві, у житловій сфері, починаючи з електрика і продовжуючи будь-яким начальником. Тому мені не важко було знайти роботу”, — додав бахмутянин.

На думку Олександра, наразі жінкам все ж простіше знайти роботу. Він припускає, що чоловіки не хочуть йти на роботу через страх, що їх мобілізують в армію. Водночас переконаний, що в Україні вже не існує поняття “жіноча” або “чоловіча” робота.

До слова, на комунальному підприємстві у Вільногірську працює приблизно 60% жінок і 40% чоловіків. Насамперед, це пов’язано з тим, що до управлінського апарату входять переважно жінки. Йдеться про економісток, юристок, бухгалтерок, кошторисниць і розраховувачок. Чоловіки ж працюють слюсарями та водіями.

Вікторія — медсестра з Краматорська. До повномасштабної війни мама 3 дітей працювала в одній з лікарень міста. Після початку бойових дій вона з родиною евакуювалася до Вільногірська. Про те, як шукала роботу, розповіла нашій редакції.

На новому місці могла влаштуватися на роботу лише на пів ставки за сумісництвом. Вільногірськ — маленьке містечко з 2 лікарнями. Вікторія хотіла влаштуватися в одну з них, але вакансій медсестри тут не було. Через відсутність пропозицій звернення до Центру зайнятості не допомогло. Протягом року краматорчанка ще кілька разів зверталася до медзакладів щодо працевлаштування, але вільне місце так і не з’явилося. Із пошуком роботи намагалися допомогти родичі.

“Через якийсь час я ще раз приходила у відділення. Мені відповіли, що на пів ставки мене брати ніхто не буде, тому що потрібні люди на повну ставку. У лютому минулого року відбулися зміни в законодавстві, мене взяли медсестрою в лікарню”, — розповіла Вікторія.

Вона припускає, що наразі жінкам простіше знайти роботу, оскільки чоловіків одразу ведуть в військкомат, коли ті приходять на роботу.

Все більше жінок влаштовуються на “чоловічі” професії

Валентина Бардадим, експертка з працевлаштування, зауважує, що сьогоднішні реалії ринку праці зумовлені вимушеною міграцією за кордон великої кількості населення. Також впливає те, що тисячі людей стали внутрішньо переміщеними особами й звісно, мобілізація, яка “забрала з ринку” сотні тисяч людей, переважна більшість яких — чоловіки, вносить свої корективи.

Експертка каже, що наразі є така тенденція, коли все більше жінок працевлаштовуються на посади, які традиційно вважалися чоловічими. А роботодавці адаптують умови “традиційно чоловічих професій” під можливості жінок, прагнучи в тому числі мінімізувати ризики втрати співробітників (мобілізація), а в окремих випадках надають перевагу саме жінкам або особам з інвалідністю, комісованим чи демобілізованим чоловікам. Також не у всіх військовозобов’язаних чоловіків є актуальні військові документи, а без нихне візьмуть офіційно на роботу.

“Жіноча” і “чоловіча” робота. Чи є місце стереотипам?

Експертка підтверджує, що стереотипи щодо зайнятості жінок і чоловіків, на жаль, досі існують. Наприклад, у професіях, пов’язаних із культурою (музеї, галереї, бібліотеки, театри тощо), медициною, освітою та торгівлею працевлаштовано більше жінок. Але там нижчий рівень зарплат.

Водночас у галузях, таких як, архітектура, дизайн, маркетинг, ІТ, транспортна галузь, інженерія — чоловіків більше, а рівень заробітних плат вищий. Чоловіки частіше працевлаштовуються у тих галузях креативного сектору, де середній рівень заробітних плат вищий. Тоді як жінки традиційно обирають сфери з нижчим доходом, але більш гнучким робочим графіком.

“Традиційно на жінок в нашому суспільстві покладають насамперед догляд та виховання за дітьми. Переважно жінки ходять на лікарняні по догляду за хворою дитиною, відводять дітей в школу, на гуртки, або займаються  хворими родичами та хатніми справами. Тому можливість працювати із гнучким графіком є для них перевагою. А оплату праці роботодавці ставлять відповідно відпрацьованому часу. Хоча зараз частішають випадки, коли платять не за години роботи, а за результат. Але це в тих сферах, де можлива така специфіка роботи”, — пояснює пані Валентина.

Як війна вирівнює гендерний дисбаланс?

Роль жінок змінилася з початком повномасштабного вторгнення: їх побільшало в політиці, армії, місцевому самоврядуванні, допомозі війську та волонтерстві. Валентина Бардадим пояснює, що за статистикою більшість бізнесів останнім часом відкрили саме жінки. Вона припускає, що через воєнну ситуацію в Україні гендерний дисбаланс на ринку праці буде стиратися. 

Чоловіків дедалі частіше замінюють жінки, обіймаючи й ті посади, на які традиційно працевлаштовувалися саме чоловіки. Роботодавцю при працевлаштуванні людини на роботу потрібно вчити як жінку, так і чоловіка. Тенденція ринку праці та нестача кадрів змушує бізнеси активніше розробляти програми та впроваджувати навчання жінок “чоловічим” професіям для подолання дефіциту кадрів.

Читайте також:

• Гендерні обмеження доступу до гуманітарної допомоги: чи справді чоловіки мають менший пріоритет
• Українські школярі дізнаються, як протидіяти гендерно зумовленому насильству
• “Ваша дитина до камінг-ауту й після — це одна й та ж людина”: як батькам правильно реагувати на ЛГБТ-підлітка

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!