Чому модульне житло для переселенців ризикує стати гетто та як можна цьому завадити? Редакція поспілкувалася з Анною Пашинською, співзасновницею ініціативи КО-ХАТИ, цей проєкт допомагає переселенцям власними руками створювати комфортний дім. Анна на чолі ГО разом з однодумцями змінює уявлення про житло для ВПО, яке не повинно нагадувати контейнерні коробки. Нещодавно КО-ХАТИ представили свій проєкт у Цюріху.

Житло — одна з базових умов існування для людини, яке дає відчуття, яке часто не можуть отримати ВПО.

Саме для того, щоб ВПО не втрачали почуття власної гідності та мали комфортні умови для життя, й працює проєкт КО-ХАТИ. Він не тільки надає житло для ВПО, але й залучає переселенців до роботи над обʼєктами, що допомагає людям адаптуватись та інтегруватися у нове середовище”

Модульне житло для переселенців: плюси та мінуси

Вперше проблема житла для переселенців з’явилися ще в 2014 році. Аби якось забезпечити людей житлом — вирішили зводити модульне. Це невеликі контейнери з вікнами та дверима, зазвичай у такій кімнаті є 4 або 6 ліжок й стіл та стільці, а туалет та душ — спільні.

На думку Анни загалом модульне, навіть контейнерне житло має право на існування, адже тоді, коли людей потрібно швидко розселити та дати прихисток — це ідеальний варіант. Проте на довгострокову перспективу таке житло матиме негативні наслідки — бо райони із модульними контейнерами можуть поступово ставити своєрідним гетто.

“Я вважаю, що доречно на сьогодні, наприклад, ставити такі модульні контейнери, які можуть пересуватися біля зруйнованого житла. Чому? Тому що людина може жити на своїй ділянці, біля своєї хати, її відновлювати. Крім того, по законодавству така оселя не забирає можливості отримати компенсацію на відновлення свого житла”, — пояснює співрозмовниця.

В Україні зараз немає відповідного законодавства, щоб елементарно сплачувати за електрику, якою люди користуються у модульному житлі. 

Тимчасове житло для ВПО перешкоджає їх інтеграції 

Модульне житло часто розміщують на окраїнах, а з погляду містопланування — таке житло не виконує всіх функцій. Воно віддалене від міста, від базової інфраструктури. Це впливає на інтеграцію переселенців, на пошук роботи, на дітей, які не мають доступу до навчання, дозвілля. Таким чином це житло потроху перетворюється в гетто: віддалений район, люди з вразливим минулим, нерідко бідність.

“Вразлива група людей не може постійно бути у такому ж колі, їй потрібен приклад іншого життя, щоб людина бачила, як можна влаштуватися на роботу, дитину в садочок віддати, піти до лікаря та елементарно допомогти іншому. Зараз ситуація з житлом для переселенців в Україні така, що потрібно наперед продумати всі нюанси. У нас не йде гра на швидкість, як розселити людей, а на довгострокове поселення, інтегроване, з доступом до роботи. Потрібно розуміти, що багато цих людей вже не мають куди повернутися й селити їх в контейнер — не вихід”, — каже Анна Доброва, архітекторка, співорганізаторка проєкту КО-ХАТИ.

Дім для переселенців у Франківську

Активістка згадує, що у перші дні повномасштабної війни Івано-Франківськ став не тільки транзитним пунктом, але й прихистком для тисячі жінок та дітей, які тікали від війни. Тож, з перших днів вторгнення команда MetaLab почала працювати над пошуком житла для переселенців. Дуже швидко запас квартир у місті вичерпався, багато людей безплатно віддавали своє житло, але бойові дії тривали й попит все ще був.

Команді MetaLab вдалось оперативно налагодити співпрацю з місцевою владою – шукали приміщення в гуртожитках або квартири в муніципальному житлі. Після того, як потрібне приміщення знаходили — його приводили до ладу, з роботами допомагали волонтери та інколи і самі ВПО, які тут мали оселитися.

Першою будівлею, у якій створили гідні умови для життя була 4-поверхівка на 175 людей.

“Ми пішли в магазин, купили шпателя, якісь базові інструменти й одразу почали ремонтувати, запостили про це пост, а потім до нас долучилась якась нереальна кількість волонтерів, багато з них самі були вимушені переселенці. Ці ремонтні робити мали  терапевтичну дію. Це ми вже потім зрозуміли. Ніхто не говорив, не бавився, всі зранку до ночі дерли ті стіни. Вивільняли свій стрес і травму. Поступово через тижні, ми вже починали потроху розповідати якісь історії один у одному. У нас були спільні обіди, які нас об’єднували між тими ремонтами”, — пригадує Анна.

За 6 тижнів спільної роботи 200 людей відремонтували цілу багатоповерхівку, оснастили її новою сантехнікою, провели електрику, закупили меблі, матраци, іграшки, вазони.

“Тобто зробили так, щоб щось живе та домашнє уже чекало людей, коли вони будуть заселятися. Так почався проєкт КО-ХАТИ, з цієї ідеї, що житло має бути інтегроване і гідне. І зроблене з любов’ю”, — пояснює співрозмовниця.

Зазначимо, що до повномасштабного вторгнення Анна та команда MetaLab займалися дослідженнями міст, організовували лекції, події, фестивалі, аби зробити міські простори доступнішими, зручнішими, залучити до процесів більше активних громадян, тощо. ГО MetaLab – частина інноваційного центру Промприлад у Франківську.

Це проєкт ревіталізованого старого заводу, зараз – одне із найпрогресивніших середовищ країни. Саме тут після повномасштабного вторгнення були засновані такі ініціативи як Save Ukraine Now, – фонд спрямовує підтримку військовим Прикарпаття та Центр підтримки бізнесу, робота якого спрямована на підтримку, консалтинг та нетворкінг для релокованого бізнесу.

Яким має бути житло для ВПО: здоровий мікс людей

Допомога переселенцям в Україні діє в обидва боки, адже людина, яка буде мати комфортні умови для життя швидше зможе адаптуватися, піти на роботу та допомагати іншим. Анна вважає, що зараз настав час думати про довгострокові рішення при плануванні шелтерів.

“Мені би дуже хотілося, щоб житло для переселенців було гідним, красивим. Треба робити все найкраще. Насправді це задачка із зірочкою. Тому що люди вже пережили багато і просто, щоб прийти в себе, пережити це все і відновитися, їх щось має лікувати від цього, вони не повинні по 9 разів переїжджати по коморах”, — коментує Анна.

Зараз у проєкту “КО-ХАТИ” є реалізоване житло для ВПО в Івано-Франківській області, містах Тлумачі та Франківську, у Кам’янець-Подільському, що на Хмельниччині, а також навіть житло на Херсонщині для постраждалих від підриву ГЕС, над яким команда MetaLab працювала поза проєктом КО-ХАТИ. Загалом команда створила близько 1300 житлових місць для переселенців.

Мета проєкту КО-ХАТИ – створення гідного житла для переселенців на тривалий період, розумні підходи до проєктування особистих та спільних просторів в таких будівлях.

Все це – з думкою про те, що людям потрібне не просто ліжкомісце, а житло, інші люди довкола, робота, нові соціальні звʼязки. Поселенням, адмініструванням будівель надалі займаються люди на місцях, підрядники, або міська влада. 

24 січня в Цюриху відбулося відкриття виставки ETH with Ukraine — Exchanging Knowledge for a Sustainable and Resilient Future, у межах якої говорили про відбудову України. Тут представили й КО-ХАТИ, який має стати одним із ключів до гідного життя вимушених переселенців в Україні.

Читайте також:

• Проблема будівельного сміття у Бахмуті: що з ним робитимуть
• Як розміновують деокупований Святогірськ та де брати ресурси на розмінування України?
• На який догляд і житло можуть розраховувати одинокі пенсіонери-переселенці?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Кропивницькому можуть з’явитися соціальні житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади — відповідний проєкт планується реалізувати у співпраці з Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО).

Про це редакції Бахмут IN.UA повідомили у Бахмутській МВА.

Житло для бахмутян у Кропивницькому

Бахмутська міська військова адміністрація у 2026 році планує реалізувати проєкт за яким забезпечить житлом внутрішньо переміщених осіб з Бахмутської громади у місті Кропивницький.

Зазначається, що у 2026 році запланована тристороння співпраця між Кропивницькою міською радою, НЕФКО (Північна екологічна фінансова корпорація) та Бахмутською МВА в межах грантової угоди. Проєкт реалізується у рамках програми “Стійкі рішення у громадських будівлях та водному секторі для громад України”, яка є частиною Програми Зеленого відновлення України.

Житло планують створити реконструювавши вже наявну будівлю. Йдеться про соціальний проєкт “Реконструкція житлової будівлі для тимчасового проживання ВПО” за адресою: вулиця Металургів, 15, село Нове, місто Кропивницький.

Окрім цього, Бахмутська МВА повідомила, що веде консультації й з іншими органами місцевого самоврядування та переговори з міжнародними фінансовими організаціями й донорами щодо створення житла для бахмутян і в інших громадах за межами Донецької області. Шукають оптимальні рішення для будівництва або реконструкції житлового фонду з урахуванням потреб переселенців з Бахмута.

Нагадаємо, що у селищі Софіївка Дніпропетровської області також планують реконструювати будівлю амбулаторії під житловий будинок. Проєкт передбачає облаштування 28 однокімнатних квартир. Отримати житло тут зможуть переселенці із Бахмутської громади, які перебувають на обліку як ВПО, а також окремі категорії місцевих жителів Софіївської громади.

30 вересня 2025 року на сайті Прозорро опублікували тендер на 1 мільйон 198 тисяч 217 гривень та 40 копійок. За ці гроші розроблять проєктну документацію для реконструкції будівлі амбулаторії під житловий будинок. Кошти на розробку проєкту реконструкції амбулаторії надали порівну дві громади: Бахмутська та Софіївська.

До теми:

Гостомельська громада очима бахмутян: які переваги тут бачать переселенці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

13 січня Верховна Рада у другому читанні ухвалила у цілому закон“Про основні засади житлової політики” (реєстр. №12377) — документ, який закладає нову рамку для житлової реформи після десятиліть фактичної відсутності державної політики у цій сфері. Зараз закон переданий на підпис Президента. Закон не обіцяє швидких рішень і не створює житло “тут і зараз”, але вперше формує систему, на яку зможуть спиратися наступні кроки держави, громад і міжнародних партнерів. Закладено тут й основи про соціальне житло. 

Про те, що саме змінює цей закон, чи не погіршить він становище внутрішньо переміщених осіб і вразливих категорій, а також чому ключові відповіді ще попереду, ми поговорили з Аліною Москаленко, директором Інституту житла.

Що змінює закон “Про основні засади житлової політики” №12377?

Прийняття закону “Про основні засади житлової політики” №12377 стало точкою відліку для масштабної житлової реформи, якої в Україні не було з радянських часів. Як пояснює Аліна Москаленко, директор Інститут житла, документ готувався роками, а сама команда була залучена до його розробки ще з моменту появи ідеї — створити новий нормативний акт, який скасує застарілий Житловий кодекс 1983 року. За її словами, закон зазнав суттєвих змін у процесі роботи, однак зберіг ключову мету — закласти основу для нової житлової політики, що відповідає міжнародним практикам.

Важливо додати, що цей закон не означає миттєвих змін для людей, які сьогодні не мають змоги ані купити, ані орендувати житло за ринковими цінами. Про це прямо говорить директор Інститут житла, наголошуючи: ухвалення документа — це лише старт великої реформи, а не швидке вирішення житлової кризи. Водночас саме цей закон відкриває шлях до системних змін, яких в Україні не було десятиліттями, та є сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності держави діяти за європейською моделлю.

“Від того, що у нас прийнятий закон, у нас завтра не з’явиться одномоментно величезна кількість житла, яке буде безоплатно  чи за пільговою орендою надано людям. Ні. Це початок великої реформи”, — пояснює Москаленко. 

За її словами, очікувати негайного покращення житлових умов для всіх — нереалістично, але в короткостроковій та середньостроковій перспективах соціальне житло в Україні почне з’являтися. 

“Вже в найближчі роки починається будівництво першого соціального житла. Європейський інвестиційний банк, ЄБРР та інші донори вже заявили про намір фінансувати такі  проєкти”, — каже вона.

Важливою частиною реформи є роль місцевих громад, які фактично стають виконавцями нової житлової політики. Однак, як показують дослідження Інституту житла, громади до цього поки що готові лише частково. За словами Аліни Москаленко, у половині громад житловими питаннями займаються одна-дві людини, які одночасно відповідають за архітектуру, землю, ЖКГ, інвестиції та інфраструктуру. Такий кадровий дефіцит унеможливлює реалізацію складних житлових проєктів.

“Це жахлива ситуація. В одному відділі може працювати одна-дві  особи, і  начальник відділу може бути і головним архітектором, і відповідальним за всі житлові процеси”, — зазначає вона. 

Саме тому організація запустила програму підвищення кваліфікації для представників органів місцевого самоврядування, працюючи з громадами безпосередньо на місцях. Навчання охоплює весь життєвий цикл об’єктів  — від планування територій до управління соціальним житлом. Окремим бар’єром для громад, за словами Москаленко, є страх відповідальності та кримінального переслідування. Будівництво житла пов’язане з великими коштами, а в умовах воєнного часу це часто означає відкриття кримінальних проваджень навіть без наявності складу злочину як “превентивна міра”. 

“Є такий вислів — ініціативи караються. І це дуже сильно стримує громади”, — пояснює вона.

Чи не погіршить 12377 становище ВПО у плані соціального житла?

У центрі дискусії навколо нового закону — питання доступності житла для найбільш вразливих груп, зокрема внутрішньо переміщених осіб. Москаленко наголошує: закон не погіршує їхнє становище, бо фактично погіршувати вже нічого. Так, для ВПО передбачалося надання соціального житла, але тут важливо розуміти: за словами експертки, сьогодні в Україні до 1000 квартир є соціальними, а переселенців налічується понад 4 мільйони.

“У нас сьогодні житла для вразливих категорій просто немає. Єдине, що пропонується, — це місця тимчасового проживання, які часто взагалі не є житлом”, — каже вона, маючи на увазі тимчасові місця проживання у переобладнаних адмінбудівлях чи модульні містечка.

Сам закон не визначає конкретних критеріїв розподілу соціального житла — ці механізми будуть закладені в наступному профільному законі та підзаконних актах. За попередніми напрацюваннями, йтиметься про бальну систему, де першочергове право матимуть вразливі категорії, включно з ВПО, але також враховуватимуться молоді сім’ї, багатодітні родини та інші групи. 

Окремо в межах нової моделі передбачено механізм субсидій для тих людей, які не зможуть оплатити навіть соціальну оренду. Це принципово важливий елемент системи, адже йдеться про людей у найвразливішому становищі — без стабільного доходу, роботи або заощаджень. У таких випадках держава не залишає людину сам на сам із проблемою, а закладає механізм компенсації вартості оренди через систему субсидій, щоб запобігти втраті житла та соціальній ізоляції. Таким чином, навіть ті, хто не має фінансової можливості оплачувати житло, зможуть скористатися програмою і не повинні панікувати через ризик залишитися без даху над головою.

Заборона приватизації житла: за й проти

Принциповою нормою нового підходу є заборона приватизації державного й комунального  житла. Москаленко підкреслює, що це відповідає міжнародній практиці й має запобігти корупції. 

“Немає жодної країни у світі, де держава будує житло і безоплатно передає його у приватну власність”, — зазначає вона. 

Водночас, мова не йде про вилучення квартир у людей, які вже десятиліттями проживають у відомчому державному житлі: для них передбачено перехідний період для завершення приватизації після завершення воєнного стану.

Соціальне житло/доступне житло

На початку розмови Аліна Москаленко наголошує на ключовій зміні, яку запроваджує закон: чіткому розмежуванні понять “соціальне житло” та “доступне житло”. Соціальне житло — це орендне житло з регульованою платою, а доступне житло — це фінансово-кредитні механізми за участі держави. В основі соціальної оренди лежить принцип, за яким витрати на житло не мають перевищувати 30% доходу домогосподарства.

За словами експертки, раніше ці терміни часто змішували, що створювало плутанину і в законодавстві, і в практиці. Тепер соціальне житло — це виключно соціальне орендне житло, тоді як доступне житло охоплює пільгові фінансово-кредитні механізми за участі держави.

В основі соціальної оренди лежить міжнародний принцип доступності житла, за яким домогосподарство не повинно витрачати на житло понад 30% свого доходу. Саме тому соціальна оренда має бути дешевшою за ринкову, орієнтовно вдвічі. 

“Якщо я заробляю 15 тисяч гривень і 10 тисяч з них витрачаю на житло — це вже недоступне житло. Бо я витрачаю на житло левову частку свого доходу”, — пояснює вона. 

За словами Москаленко, нинішня ситуація з соціальним житлом в Україні фактично є критичною. Хоча відповідний закон “Про житловий фонд соціального призначення” формально існує, реального соціального житла практично немає.

“Кількість соціального житла по всій Україні — близько тисячі одиниць. Це фактично означає повну відсутність соціального житла”, — говорить вона. Для порівняння, у європейських країнах частка соціального житла зазвичай становить 5–10% усього житлового фонду, а в окремих державах сягає 30%.

Причину такої ситуації Москаленко вбачає у популістичності чинного законодавства. Воно передбачало безкоштовне житло для найбідніших і найвразливіших категорій населення без жодної економічної моделі утримання такого фонду. 

“Житло — це актив. Хтось за нього має платити. А коли житло безкоштовне і надається людям з доходом до п’яти тисяч гривень, жодна громада не буде зацікавлена створювати такий фонд”, — пояснює вона. Щобільше, концентрація виключно найвразливіших категорій  у такому житлі, за її словами, створює ризик соціальної ізоляції та геттоїзації.

Що передбачає нова модель житла?

Нова модель соціального житла, закладена в законі, передбачає платну, але доступну оренду для ширшого кола людей. Йдеться не лише про найбільш вразливі категорії, а й про молодь, працюючих людей, сім’ї, які не можуть дозволити собі ринкову оренду. Орієнтовно вартість соціальної оренди має бути вдвічі нижчою за ринкову. Для тих, хто не зможе оплатити навіть таку оренду, передбачено механізм субсидій.

Для реалізації нової моделі передбачено створення операторів соціального житла — спеціальних компаній, які будуватимуть і управлятимуть таким житлом. Вони можуть бути державними, комунальними або приватними. Бізнес, за словами Москаленко, зацікавлюватимуть через пільги, зокрема безплатну землю та можливі податкові стимули. Водночас ці проєкти матимуть довшу окупність і будуть цікаві насамперед великим гравцям ринку.

“Це не про малий бізнес. Це про компанії, які готові працювати з довгостроковими інвестиціями”, — зазначає вона, додаючи, що важливу роль відіграватимуть і муніципальні компанії, які нині проходять процес корпоратизації.

Підсумовуючи, Аліна Москаленко наголошує: новий закон не дає швидких рішень, але вперше створює цілісну рамку для житлової політики в Україні. 

“Це початок великої реформи. Вона потребує часу, але альтернативи цьому шляху просто немає”, — резюмує вона.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Мета проєкту “Імпульс” — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Реформа житлової політики: як новий закон торкнеться ВПО. Пояснюють юристи

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!