Військовий Дмитро родом з Бахмута, зараз чоловік служить в першій самохідній артилерійській дивізії. До повномасштабної війни в Дмитра не було військового досвіду, він разом з родиною евакуювався, отримав статус ВПО й регулярно проходив до військкомату відмічатися. В січні 2023 року чоловіка мобілізували, зараз Дмитро захищає одні із найзапекліших напрямків: Бахмутський та Авдіївський.

Про те, як воюють вагнерівці, чому дрони важливі на війні та як захисники сприймають російську пропаганду — Дмитро розповів в інтерв’ю редакції «Бахмут IN.UA»

Перед виїздом на фронт Дмитра навчали азам керування дронами

Військовий Дмитро розмовляє з нами по той бік телефону, чоловік має спокійний та виважений голос. Зараз його підрозділ на передислокації, ще лічені дні й його разом з побратимами скерують на фронт, а зараз невеликий перепочинок.

«До війни я не мав військового досвіду. У військкомат прийшов, як ВПО-шник з Бахмута. Ходив, відмічався. В січні мене мобілізували й відправили в навчальний центр, там я пробув півтора місяця. Відучився й потрапив в артилерійський взвод, морська піхота», — розповідає Дмитро.

Підрозділ Дмитра. Фото: особистий архів героя

Чоловіка навчали українські інструктори, які мали військовий досвід з гарячих точок, зокрема й оборонці Бахмута, але оскільки їх інколи бракувало частину військових відправляли на навчання за кордон до іноземних наставників.

«Я оператор-навідник по дрону за фахом здобутим в ЗСУ, але я вже побував й навідником на САУ (ред. самохідна артилерійська установка), й безпосередньо виїжджав на бойові завдання. Так, що досвід в мене вже є», — запевняє військовий.

Деяких мобілізованих навчав вже сам Дмитро, наприклад, якщо людина не вміла користуватися новими установками.

Нагадаємо, в Україні працює спеціалізований центр Крук,Крук, який займається підготовкою пілотів-операторів квадракоптерів, які діють у зоні бойових дій. До слова випускники центру Крук працюють і на Бахмутському напрямку. Для військових — навчання безкоштовне.

Пропагандистські заяви про взяття Бахмута нас забавляють

Дмитро на фронті. Фото: особистий архів героя

Дмитро перебуває в лавах ЗСУ із січня, це останні місяці коли, вагнерівці й російська регулярна армія завзято намагаються окупувати Бахмут. Проте вони не тільки не взяли місто, але й дочекалися до українського контрнаступу. Попри те, російська пропаганда запевняє — в окупантів все йде за планом, а в Міноборони рф роздаються медалі.

Ми запитали у Дмитра, як на фронті військові реагують на пропагандистські залякування, та чи впливає це на їх психологічний стан.

«Всі ці заяви нас тільки смішать, якщо чесно. У мене багато знайомих під Бахмутом боронить. У них адекватне командування, є забезпечення й бачити це все по новинах…Так, вагнерівців значно більше за кількістю, але в цілому вони не можуть нічого зробити. Мене навчали так, що ніколи не потрібно недооцінювати ворога. У росіян є хороша техніка,  люди, у них є все, щоб нам протистояти», — каже Дмитро.

Життя аеророзвідника

Зі своїми рідними чоловік спілкується в міру можливості, але переважно зв’язок тримають часто. Дмитро каже, що він не думає про відпустку, але чоловіки, які вже відслужили рік втомилися й хотіли б трохи перепочити.

Дмитро додає, що зараз працює в аеророзвідці, тому часу на відпочинок у нього небагато. День починається о четвертій ранку й до восьмої години вечора чоловік виконує бойові задачі. Якщо пощастить може поспати.

«Найважче в роботі аеророзвідника — виявити місце з якого ми будемо спостерігати за ворогом. Командир дає визначені координати, а ми вже повинні подивитися місце звідки будемо непомітно запускати дрони. У росіян дрони небезпечніші, ніж в нас. В першу чергу, їхні Орлани (ред. БПЛА). Я особисто бачив їх, нам пощастило, що ми стояли в посадці й дрон нас не помітив, а пролетів повз. Розвідка у них також працює швидко, ворога не можна недооцінювати», — наголошує військовий.

Дрони в сучасній війні дуже важливі, наголошує Дмитро. Позитивно військовий відгукується про роботу квадрокоптера DJI Mavic 3.

«Дрони — це наші очі, без них не буде коректної роботи артилерії», — запевняє оборонець.

У вільний час аеророзвідник читає новини, зокрема бахмутські пабліки, а  під час виконання завдання фокусується тільки на поставленій цілі, щоб не відволікати думки.

Збір на автівку

Дмитру разом з його побратимами зараз  потрібна машина для виконання бойових задач. Оборонці наразі на передислокації, незабаром їх відправлять на новий напрямок, тож машина потрібна терміново.

Необхідна сума — 100 тисяч гривень

Зібрано: 62 705 гривень

Допомогти вигнати окупантів з України можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/zVt4vMYJx

Фото: «Бахмут IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у Києві на виставці “Скорботний шлях Бахмута” у Великій лаврській дзвіниці Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра”.

Детальніше про те, як пройшла виставка, присвячена народній творчості міста Бахмут, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Мистецтво з Бахмута

Кімната-музей писанкарства та розвитку народних ремесел, яка знаходилась в Бахмутському народному домі — це унікальний культурний проєкт, який відкрив Дмитро Денисенко у 2008 році. Проте, війна змусила його та увесь музей евакуюватися з рідного міста. І ось, у Києві відкрили виставку експонатів “Скорботний шлях Бахмута”, які вдалося вивезти. Зокрема, це цикл барельєфів на шкаралупі страусиних яєць та графічні роботи Via Dolorosa.

За словами заступника міського голови Бахмута Сергія Родіна, який відвідав подію, ця виставка — це не проста мистецька ініціатива, а справжня спроба донести світові той біль, яку переживає кожен бахмутянин з початком війни.

“Ворог зруйнував його, але не зруйнував наш дух, нашу волю“, — зазначив Сергій Родін.

Сам культурний діяч Дмитро Денисенко на відкритті зазначив, що Україна втратила найчудовіше місто Бахмут. Однак, він має надію на те, що його обов’язково відновлять.

Більше цікавинок про подію, думки гостей та виступи діячів Бахмута, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність
• Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!